Постанова 4824 № 756/13972/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 травня 2026 року м. Київ Справа №756/13972/23 Провадження №22-ц/824/5054/2026 Резолютивна частина постанови оголошена 06 травня 2026 року Повний текст постанови складено 11 травня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Узлій М.М. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач Національнео агентство з акредитації України розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Національного агентства з акредитації України на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 листопада 2025 року, ухваленого у складі судді Примак-Березовської О.С., - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Національного агентства з акредитації України у якому з урахуванням уточнень, просять визнати незаконними та скасувати Накази Національного агентства з акредитації України №113-К від 3 серпня 2023 року про застосування дисциплінарного стягнення, №140-К від 20 вересня 2023 року, № 155-К від 23 жовтня 2023 року та № 182-К від 11 грудня 2023 року про звільнення, поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу діловодства та архіву управління з господарсько-адміністративної роботи Національного агентства з акредитації України та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи із суми, актуальної на час ухвалення судового рішення. Позов мотивовано тим, що спірні накази видано з порушенням вимог Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Зокрема пояснили, що ОСОБА_1 працює у НААУ з 23 серпня 2016 року, на посаді начальника відділу діловодства та архіву з 8 січня 2020 року. За весь період своєї роботи характеризувалася як сумлінний та старанний працівник, що підтверджується неодноразовим її заохоченням керівництвом. До подій, якій стали підставою для звернення до суду із цим позовом, на її роботу ніколи не було нарікань з боку керівництва і не застосовувалось жодного дисциплінарного стягнення. Проте, після зміни керівництва НААУ вона стикнулася із систематичним цькуванням та психологічним насиллям за місцем роботи, що призвело до незаконного звільнення. Так, 3 серпня 2023 року НААУ видало Наказ №113-К про застосування до ОСОБА_1 , дисциплінарного стягнення у вигляді догани, що на думку позивача, є грубим порушенням трудового законодавства. 27 липня 2023 року у ОСОБА_1 відібрали пояснення, які зареєстровані 2 серпня 2023 року. Після чого складена службова записка від 31 липня 2023 року, яка зареєстрована 1 серпня 2023 року. Із службової записки слідує, що ОСОБА_1 допустила порушення інструкції з діловодства, відправила лист-відповідь, при цьому не здійснила належну перевірку повноважень особи на його підписання, оскільки лист був підписаний першим заступником директора з акредитації НААУ ОСОБА_2, а не самим директором НААУ. Разом з цим, будь-яких пояснень від інших осіб, зокрема ОСОБА_2 , який підписав даний лист, отримано не було і до дисциплінарної відповідальності ніхто, крім ОСОБА_1 , не притягнутий. На думку позивача, саме підписант вказаного листа-відповіді ОСОБА_2 мав здійснити контроль наявності та/або відсутності своїх повноважень на таке підписання. Отже, застосування щодо неї дисциплінарного стягнення було вибірковим і не відповідало вимогам трудового законодавства, оскільки роботодавцем не встановлено у її діях складу дисциплінарного проступку. Після застосування до ОСОБА_1 , дисциплінарного стягнення у вигляді догани, керівництвом НААУ почалися вчинятися дії спрямовані на її звільнення, шляхом спеціального створення проблемних ситуацій з метою її подальшого звільнення. 29 серпня 2023 року у ОСОБА_1 відібрані пояснення щодо відповіді на запит 59-П від 20 червня 2023 року та 61-П від 22 червня 2023 року, які були надані юрисконсультом ОСОБА_4 , 21 червня 2023 року (вих. №6-5/6-1597) та 22 червня 2023 року (вих. 6-5/6-1645) відповідно. Окрім цього, ОСОБА_1 додатково звинуватили у пропущенні строку для надання відповіді на адвокатський запит від 10 серпня 2023 року № 3520, хоча вона не була відповідальною за його виконання, а терміни надання відповідей на ці запити чітко передбачені Інструкцією з діловодства НААУ і мали бути проконтрольовані виконавцями таких. Після відібрання письмових пояснень, начальником управління з господарсько-адміністративної роботи було підготовлено службову записку де звинувачено саме ОСОБА_1 у цих діях за нібито систематичне невиконання своїх посадових обов`язків. При цьому, позивачу не надавався для ознайомлення текст службової записки, а інші особи, які винні у простроченні надання відповіді на адвокатський запит, не викликалися і письмові пояснення у них не відбиралися. Тому на думку позивача, такі службові перевірки проводилися виключно щодо неї з метою створення штучних умов для звільнення. 21 вересня 2023 року ОСОБА_1 , отримала Наказ №140-К від 20 вересня 2023 року про звільнення на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором. Дата звільнення з першого робочого дня після закінчення відпустки, тобто з 23 жовтня 2023 року. Підставою для видачі даного наказу слугувала службова записка від 29 серпня 2023 року № 0340, з якою ОСОБА_1 не ознайомлена, а її пояснення від 29 серпня 2023 року, відібрані до складання такої службової записки. У зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 на лікарняному та відпустках, 23 жовтня 2023 року НААУ видало черговий Наказ №155-К про її звільнення, яким вносено зміни до Наказу №140-К від 20 вересня 2023 року, а саме пункт 1 Наказу викладають у новій редакції: «…звільнити із першого робочого дня…». Після виходу на роботу, 11 грудня 2023 року позивачці стало відомо про службову записку від 12 вересня 2023 роком № 0371, якою виявлено порушення правил діловодства введення архіву, з якою вона категорично не погоджується, про що надала відповідні пояснення, які не взяті роботодавцем до уваги. 11 грудня 2023 року НААУ видало черговий Наказ №182-К про звільнення ОСОБА_1 за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором, згідно з пунктом 3 статті 40 КЗпП України. При цьому попередні Накази № 140-К та №155-К НААУ не скасовані. Таким чином, на думку позивача, відповідач безпідставно застосував до неї дисциплінарне стягнення за відсутності факту дисциплінарного проступку, та у подальшому незаконно видав три накази про її звільнення, всупереч вимогам КЗпП та внутрішніх інструкцій НААУ. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 25 грудня 2024 року справу прийнято до провадження у порядку повторного автоматизованого розподілу та призначено повторне підготовче засідання на 4 березня 2025 року. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 4 березня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10 листопада 2025 рокупозов задоволено. Визнано незаконним і скасовано Наказ Національного агентства з акредитації України від 3 серпня 2023 року № 113-К про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 . Визнано незаконним і скасовано Наказ Національного агентства з акредитації України від 20 вересня 2023 року № 140-К про звільнення ОСОБА_1 . Визнано незаконним і скасовано Наказ Національного агентства з акредитації України від 23 жовтня 2023 № 155-К про звільнення ОСОБА_1 . Визнано незаконним і скасовано Наказ Національного агентства з акредитації України від 11 грудня 2023 року № 182-К про звільнення ОСОБА_5 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу діловодства та архіву управління з господарсько-адміністративної роботи Національного агентства з акредитації України. Стягнуто з Національного агентства з акредитації України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у період з 11 грудня 2023 року по 30 жовтня 2025 року у розмірі 529 299 (п`ятсот двадцять дев`ять тисяч двісті дев`яносто дев`ять) грн 59 коп. Стягнуто з Національного агентства з акредитації України на користь ОСОБА_1 40 000 (сорок тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з Національного агентства з акредитації України на користь держави 11 349 (одинадцять тисяч триста сорок дев`ять) грн судового збору. Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу діловодства та архіву управління з господарсько-адміністративної роботи Національного агентства з акредитації України та присудження виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося з непропорційним втручанням у її трудові права, чому передувало незаконне притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, а тому подальші накази щодо звільнення, є незаконними. Суд зауважив, що в аспекті покладеного тягаря доказування на відповідача щодо наявності законності підстав для звільнення позивача, НААУ не надав жодних переконливих пояснень та доказів, чому саме ОСОБА_1 понесла найсуворіший вид дисциплінарного стягнення за дії, які вчинялися фактично іншими особами, і чому саме її контроль за такими діями інших відповідальних осіб, став вирішальним у розрізі обставин спірного дисциплінарного проступку. Також, суд прийняв до уваги той факт, що жодні інші особи, які були відповідальні та здійснювали контроль за підготовкою листів, запитів та введення архіву, не понесли відповідальності за виявленими фактами порушення трудової дисципліни, що вказує на певну упередженість та вибірковість. Вказав, що суд не вбачає у діях позивача порушення вимог Посадової інструкції, Положення та Інструкції з діловодства, про які йдеться у службових записках та спірних наказах. Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача Національного агентства з акредитації України адвокат Шабельніков А.В. подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції неправильно визначив обсяг посадових обов`язків ОСОБА_1 , допущених нею порушень та підстав, а саме вказував, що до обов`язків Позивача входило, зокрема: організовувати роботу відділу діловодства та архіву; забезпечувати своєчасну обробку кореспонденції, що надходить та відправляється; здійснювати методичне керівництво діловодством у підрозділах НААУ; перевіряти правильність оформлення підготовлених проектів документів, що передаються директору НААУ; здійснювати керівництво підлеглими співробітниками відділу, координувати та контролювати виконання ними своїх посадових обов`язків, доручень і розпоряджень керівництва НААУ. Таким чином позивач виконала обов`язки неналежним чином, оскільки інформації СЕДО «ДокПроф3» в реєстраційній картці вхідного листа №3184 від 19.07.2023 року резолюція в.о. директора НААУ була «до опрацювання» першому заступнику директора з акредитації ОСОБА_2, що в свою чергу свідчить що в.о. директора НААУ не було надано доручення щодо підписання листа відповіді. Тому начальник відділу діловодства та архіву - Позивач був зобов`язаний перевірити проект листа та вірність підписанта з метою забезпечення виконання правил діловодства в НААУ, зокрема, повернути лист виконавцю у зв`язку із невиконанням резолюції керівника. А таким чином, резолюція керівника була «до опрацювання», а не «до відповіді» або «підготувати проект листа та надіслати за власним підписом», то відповідно спочатку відповідальний виконавець доповідає заступнику директора та/або керівнику з цього питання, або йому доповідає заступник, готується проект відповіді, погоджується із заступником та подається на підпис директору. У свою чергу, перед відправкою листа відповіді, начальник відділу діловодства не проконтролювала правильність оформлення листа-відповіді, зокрема не враховано резолюцію керівника. Отже, в даному випадку резолюцією в.о. директора НААУ було визначено лише «до опрацювання» без надання доручення на підписання чи направлення офіційної відповіді, а подальше таке направлення листа за підписом в.о. директора ОСОБА_2 відбулося без належної перевірки та погодження, це було сприйнято органом вищого рівня як порушення службової дисципліни та неналежна комунікація з боку керівництва НААУ. Вказує, що суд першої інстанції неправильно оцінив обставини, які стали підставою для звільнення позивача за пунктом 3 статті 40 КЗпП України. За доводами скарги, позивач після застосування до неї дисциплінарного стягнення повторно допустила порушення посадових обов`язків, зокрема не забезпечила належний контроль за строками виконання документів у СЕДО «ДокПроф3», у тому числі щодо адвокатського запиту та запитів на публічну інформацію. Апелянт зазначає, що суд фактично визнав відсутність позначення строку виконання у відповідній графі системи, однак безпідставно мінімізував значення такого порушення та переклав відповідальність на безпосередніх виконавців. Зазначає, що суд першої інстанції не врахував третій факт порушення трудової дисципліни, пов`язаний із неналежною організацією архівної роботи, а саме відсутністю описів справ постійного зберігання за 2015-2020 роки, книги обліку надходження та вибуття документів, а також журналу реєстрації звернень громадян. На думку апелянта, суд помилково взяв до уваги службову записку позивача з пропозиціями щодо організації роботи архіву, не врахувавши, що перевірка діяльності відділу вже тривала, а сама позивач перебувала на лікарняних та у відпустках, що ускладнювало усунення виявлених недоліків. Зауважує, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 139, 147-149 КЗпП України, пункту 3 статті 40 КЗпП України та Конвенції МОП № 158, оскільки не врахував наявність систематичного невиконання позивачем трудових обов`язків без поважних причин. За твердженням апелянта, наявність чинного дисциплінарного стягнення, подальші повторні порушення, службові записки безпосереднього керівника, письмові пояснення позивача та інші докази підтверджували правомірність наказів № 140-К від 20 вересня 2023 року, № 155-К від 23 жовтня 2023 року та № 182-К від 11 грудня 2023 року про звільнення позивача. Вказує, що така виплата можлива лише за умови незаконного позбавлення працівника можливості працювати. Крім того, на думку апелянта, суд неправильно визначив період вимушеного прогулу, неправильно застосував положення статті 235 КЗпП України та Порядку № 100, не врахував періоди лікарняних і відпусток, а також безпідставно стягнув середній заробіток за весь період розгляду справи, не встановивши вини відповідача у тривалості такого розгляду. Також апелянт вказує, що суд першої інстанції неправильно допустив рішення до негайного виконання, оскільки не визначив конкретну суму заробітної плати, яка підлягає негайному виконанню в межах платежу за один місяць. Крім того, апелянт не погоджується зі стягненням з відповідача 40 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи таку суму неспівмірною зі складністю справи, обсягом наданих послуг та недоведеною належними доказами фактичного понесення витрат позивачем. Апелянт також посилається на істотні порушення норм процесуального права під час розгляду справи, зокрема на позбавлення відповідача можливості належним чином реалізувати право на заявлення відводу судді. 12 грудня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_1 адвоката Навроцького Д.М. в якому він просив рішення суду першої інстанції залишити без змін а апеляційну скаргу без задоволення. В судовому засіданні представник Національного агенства з акредитації України адвокат Анохіна Я.І. підтримала доводи апеляційної скарги. Представник ОСОБА_1 адвокат Навроцький Д.М. проти доводів апеляційної скарги заперечував. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві н апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла наступних висновків. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює в НААУ з 23 серпня 2016 року, згідно з Наказом від 15 серпня 2016 року № 123-К (т.1 а.с. 62). Наказом від 8 січня 2020 року № 6-К ОСОБА_1 переведена на посаду начальника відділу діловодства та архіву департаменту з адміністративної роботи НААУ, згідно з даними трудової книжки та Наказу від 30 червня 2017 року № 63-К (т.1 а.с. 12, 63). За період роботи в НААУ неодноразово заохочувалась оголошенням подяки за зразкове виконання посадових обов`язків, згідно з відомостями трудової книжки (т.1 а.с. 14-15). Службовою запискою начальника управління з господарсько-адміністративної роботи НААУ ОСОБА_11. від 31 липня 2023 року (зареєстровано під № 0285 від 1 серпня 2023 року), встановлено, що під час реєстрації листа Мінекономіки № 2-4/4-1907 та реєстрації листа-відповіді на неї ОСОБА_1 порушила вимоги пунктів 50, 57, 61 та 116 Інструкції з діловодства та Наказу НААУ від 23 березня 2023 року № 19од «Про закріплення права підпису на документах». У цій записці зазначено, що згідно з інформацією СЕДО «ДокПроф3» в реєстраційній картці вихідного листа № 3184 від 19 липня 2023 року резолюція в.о. директора НААУ була «до опрацювання» першому заступнику директора з акредитації ОСОБА_2, що у свою чергу свідчить, що в.о. директора НААУ не було наділено дорученням щодо підписання листа відповіді. На підставі чого встановлено, що всупереч розділу 3 і 4 Посадової інструкції ОСОБА_1 не перевірила правильність оформлення підготовлених проектів документів, що передаються директору НААУ, а тому несе персональну відповідальність згідно з чинним законодавством України та внутрішніми документами НААУ за неякісне, несвоєчасне та неналежне виконання своїх обов`язків. З огляду на викладені у службовій записці обставини запропоновано притягнути ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності (т.1 а.с. 68-69). 27 липня 2023 року у ОСОБА_1 відібрані пояснення, згідно з якими остання зазначила, що діяла відповідно до пунктів 53, 155 Посадової інструкції, і оскільки контроль за дорученнями директора не входить до її повноважень, будь-яких порушень при реєстрації зазначеного вихідного листа відділом допущено не було (т.1 а.с. 67). Службовою запискою начальника управління з господарсько-адміністративної роботи НААУ ОСОБА_11. від 29 серпня 2023 року (зареєстровано під № 0340 від 29 серпня 2023 року) встановлено, що Наказом НААУ від 2 квітня 2021 року № 74од введено в дію систему електронного документообігу в НААУ, а саме запуск програми «ДОК ПРОФ 3» з 21 квітня 2021 року. За даними цієї службової записки, ОСОБА_1 порушила вимоги пунктів 50, 57 та розділу 4 Посадової інструкції та не проставила у відповідній графі системи СЕДО «ДокПроф3» строк виконання відповіді на листи № 59-П та 61-П, які є запитами на публічну інформацію і адвокатський запит № 3520 від 10 серпня 2023 року, термін відповіді на які становить п?ять днів. Таким чином, неналежне виконання посадових обов`язків ОСОБА_1 призвело до несвоєчасного надання відповіді на вказаний адвокатський запит, що тягне за собою порушення норм чинного законодавства України та вимагає дисциплінарної відповідальності (т.1 а.с. 70-71). 29 серпня 2023 року ОСОБА_1 надала пояснень за даним фактом, з яких вбачається що виконавцями вказаних публічних та адвокатського запитів були інші працівники, а саме відповідь на публічні запити № 59-П та 61-П від 20 і 22 червня 2023 року надано юрисконсультом ОСОБА_4. 21 і 22 червня 2023 року відповідно (вих. № 6-5/6-1597 і вих. № 6-5/6-1645), тобто у строк встановлений законом (т.1 а.с. 72). Щодо відповіді на запит № 3520 від 10 серпня 2023 року, така надана провідним фахівцем сектору реєстру ОСОБА_6 23 серпня 2023 року (вих. № 2-5/2-2168). При цьому, в роботу такий запит прийнято того ж дня - 10 серпня 2023 року. Тому, оскільки виконавець відповіді на запит достеменно обізнаний із вимогами закону щодо 5-ти денного терміну надання відповіді на адвокатський запит, необхідності проставлення додатково строку виконання у системі СЕДО «ДокПроф3» не було (т.1 а.с 72). У своїх поясненнях від 29 серпня 2023 року, ОСОБА_1 просить припинити систематичне цькування та психологічне насильство з метою звільнення та залишає за собою право звернутися зі скаргою до Державної служби з питань праці. Наказом НААУ від 3 серпня 2023 року №113-К до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді оголошення догани за неналежне виконання своїх посадових обов`язків та порушення посадової інструкції (т.1 а.с. 65). При цьому, у тексті спірного Наказу НААУ від 3 серпня 2023 року №113-К не зазначено, які саме обов`язки та вимоги посадової інструкції порушено ОСОБА_1 . Службовою запискою начальника управління з господарсько-адміністративної роботи НААУ ОСОБА_11. від 11 вересня 2023 року (зареєстровано під № 0371 від 12 вересня 2023 року) встановлено, що під час проведення перевірки діяльності відділу діловодства та архіву, виявлено порушення правил організації діловодства та архівного зберігання документів. Зокрема, в архіві НААУ описи справ постійного зберігання за період 2015-2020 років не складені, відсутні книги обліку надходження та вибуття документів, не ведеться журнал реєстрації звернень, що суперечить розділу 4 Посадової інструкції т.1 (а.с. 78). Усі наведені Службові записки здійснені на виконання доручення в.о. Директора НААУ ОСОБА_12., що підтверджується їх текстом та показами свідка ОСОБА_7 матеріалів справи вбачається, що з 25 вересня 2023 року по 22 жовтня 2023 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці, згідно з Наказом НААУ від 20 вересня 2023 року №127 (т.1 а.с. 80). Наказом НААУ від 20 вересня 2023 року № 140-К, у зв`язку з раніше застосованим заходом дисциплінарного стягнення відповідно до Наказу від 3 серпня 2023 року № 113-К, ОСОБА_1 звільнено з першого робочого дня після закінчення відпустки, 23 жовтня 2023 року, за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором згідно з пунктом 3 статті 40 КЗпП України (т.1 а.с. 81). Наказом НААУ від 23 жовтня 2023 року № 155-К внесені зміни до Наказу від 20 вересня 2023 року № 140-К, пункт 1 викладено у новій редакції, зокрема : « ОСОБА_1 , начальника відділу діловодства та архіву управління з господарсько-адміністративної роботи, звільнити першого робочого дня, за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором, пункт 3 статті 40 КЗпП України» (т.1 а.с. 82). Згідно з Наказами НААУ від 23 жовтня 2023 року № 154-К, від 15 листопада 2023 року №168-К, ОСОБА_1 перебувала у відпустці без збереження заробітної плати у зв`язку з виїздом за межі території України у період дії воєнного стану (т.1 а.с. 83,84). Встановлено, що за ініціативи ОСОБА_1 на підставі заяви від 20 жовтня 2023 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці (далі - Держпраці) проведено позапланову перевірку щодо додержання вимог законодавства у сфері охорони праці, за результатами якої складено Акт від 9 листопада 2023 року № Ц/КВ/27683/19. Відповідно до вказаного Акту, вимоги ОСОБА_1 щодо встановлення факту неправомірного накладення на неї дисциплінарного стягнення мають ознаки індивідуального трудового спору, який згідно з статтею 221 КЗпП України розглядається комісіями по трудових спорах або місцевими загальними судами. Тому, оскільки на дату проведення перевірки ОСОБА_1 не є звільненою з роботи та перебуває у трудових відносинах з НААУ, заявленим порушенням Держпраці по суті не надано оцінки (т.1 а.с. 85-91). Також, матеріали справи містять Наказ НААУ від 11 грудня 2023 року № 182-К про звільнення ОСОБА_1 з посади з першого робочого дня після закінчення відпустки, 11 грудня 2023 року (т.1 а.с. 95). У цьому Наказі зазначено, що: «в зв`язку з застосуванням до ОСОБА_1 раніше заходу дисциплінарного стягнення відповідно до Наказу «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 від 3 серпня 2023 року № 113-К, щодо неналежного виконання посадових обов`язків, порушення посадової інструкції, а також, зокрема, неналежної організації роботи відділу діловодства та архіву, відсутності контролю за термінами виконання документів, узятих на контроль, неналежною перевіркою правильності оформлення підготовлених проектів документів, що передаються директору НААУ, неналежним керівництвом підлеглими співробітниками відділу, координацією та контролю за виконанням ними своїх посадових обов`язків, згідно з інформацією, викладеною у службових записках № 0340 від 29 серпня 2023 року та № 0371 від 12 вересня 2023 року та наданих пояснень ОСОБА_1 » Під час розгляду справи судом встановлено, що за усіма вказаними обставинами, які покладені в основу предмету позову, жодні інші працівники НААУ до дисциплінарної відповідальності не притягувалися, письмові пояснення не відбиралися, службового розслідування не проводилося, а факт порушення трудової дисципліни виявлено на підставі зазначених службових записок. Ці обставини підтверджено показами свідка та не спростовані представниками відповідача. Судом встановлено, що Відділ діловодства та архіву є підпорядкованим структурним підрозділом Управління з господарсько-адміністративної роботи НААУ, тобто не є самостійним структурним підрозділом НААУ, що є важливим в аспекті аналізу спірних правовідносин. Згідно з пунктом 1.1 розділу І Положення відділ діловодства та архіву (надалі - відділ) є структурним підрозділом управління з господарсько-адміністративної роботи НААУ і діє на підставі Положення та безпосередньо підпорядковується начальнику планово-організаційного управління. Пунктами 1.3 та 1.5 розділу І Положення передбачено, що діяльністю відділу керує начальник відділу, який призначається та звільняється з посади наказом Директора НААУ з дотриманням вимог чинного законодавства про працю. Обов`язки працівників відділу визначені їх посадовими інструкціями. Згідно з пунктами 2.1 та 2.3 розділу 2 Положення завданнями відділу є ведення діловодства роботи в НААУ, встановлення єдиного порядку роботи з документами, здійснення контролю за своєчасним виконанням документів. Організація та здійснення загального контролю за термінами виконання документів, які надійшли з Мінекономіки України, інших державних органів, установ, організацій, а також наказів, завдань та доручень керівництва НААУ. Пунктами 4.1. та 4.5 розділу 4 Положення відділ має право контролювати і вимагати від працівників НААУ виконання встановленого порядку роботи з документами. Повертати виконавцям документи і вимагати їх доопрацювання у разі порушення встановлених нормативними документами вимог діловодства. Пунктами 6.1 та 6.2 Положення визначено, що всю повноту відповідальності за якість та своєчасність виконання покладених цим Положенням на відділ та функцій несе начальник відділу. Ступінь відповідальності працівників відділу встановлюється посадовими інструкціями. Згідно з абзацами третім, п`ятим, шостим, дванадцятим розділу 2 Посадової інструкції, в завдання та обов`язки начальника відділу входить: забезпечувати своєчасну обробку кореспонденції, що надходить та відправляється; стежити за термінами виконання окремих доручень, документів, узятих на контроль; вести діловодство, систематизувати документи та передавати їх після розгляду адресатам згідно з затвердженою Інструкцією з діловодства НААУ; перевіряти правильність оформлення підготовлених проектів документів, що передаються директору НААУ. Абзацом третім розділу 3 Посадової інструкції визначено право начальника відділу діловодства та архіву вимагати від керівників структурних підрозділів НААУ та інших відповідальних працівників належного виконання встановлених правил роботи з документами. Абзацом другим розділу 4 Посадової інструкції начальник відділу діловодства та архіву несе персональну відповідальність згідно з чинним законодавством України та внутрішніми нормативними документами НААУ за неякісне, несвоєчасне та неналежне виконання своїх обов`язків. Згідно з пунктом 1 Інструкції з діловодства, така встановлює загальні правила документування управлінської діяльності НААУ і регламентує порядок роботи з документами незалежно від способу фіксації та відтворення інформації, яка міститься в документах, включаючи їх підготовку, реєстрацію, облік і контроль за виконанням. Пунктом 9 Інструкції з діловодства передбачено, що відповідальність за організацію діловодства в НААУ несе Директор НААУ або особа, яка виконує його обов`язки. Пунктом 10 Інструкції з діловодства передбачено, що за підготовлений проект документа відповідальний є його автор/виконавець. Пунктом 50 Інструкції з діловодства передбачено, що реєстрація вхідної кореспонденції здійснюється відповідальним працівником управління лише після попереднього розгляду документу. Згідно з пунктом 57 Інструкції з діловодства посадова особа, яка здійснює первинний розгляд електронного документа, накладає на нього електронну резолюцію, в якій визначає головного виконавця, відповідального за організацію документа в НААУ, та у разі необхідності співвиконавців і строк його виконання. Абзацом другим, п`ятим та шостим пункту 61 Інструкції з діловодства визначено, що до накладення електронної резолюції встановлюються такі особливості: - виконавцями електронної резолюції Директора НААУ визначаються самостійні структурні підрозділи НААУ, про що СЕДО «ДокПроф3» автоматично інформує Заступників директора НААУ, які координують діяльність відповідного самостійного структурного підрозділу та у разі потреби мають право доповнити зазначену резолюцію, не змінюючи суті доручення Директора НААУ та його головного виконавця; - виконавцем електронної резолюції Директора НААУ, Заступників директора НААУ може бути будь-який підпорядкований відповідному керівнику співробітник НААУ, до компетенції якого належить зазначене в резолюції питання. Про визначення в резолюції виконавця СЕДО «ДокПроф3» автоматично інформує керівництво самостійного структурного та підпорядкованого підрозділу даного співробітника; - отримання Заступником Директора НААУ, керівником самостійного структурного або підпорядкованого підрозділу інформаційного повідомлення про створення Директором НААУ електронної резолюції не передбачає створення відповідним керівником своєї резолюції до цього ж документа, а лише передбачає ознайомлення із документом. Пунктом 116 Інструкції з діловодства передбачено, що посадові особи НААУ підписують документи в межах своїх функціональних повноважень, визначених у відповідних наказах НААУ організаційно-розпорядчого характеру. Візування та погодження проектів електронних документів визначено у пунктах 123, 125, 126 Інструкції з діловодства. Зокрема погодження проекту електронного документу полягає у його візуванні уповноваженими особами, зазначеними в реєстраційно-моніторинговій картці, що забезпечується СЕДО «ДокПроф3» на підставі сформованого переліку посадових осіб, які готують проект документа (далі - погоджувач), зазначених у реєстраційно-моніторинговій картці. Погодження та підписання проекту електронного документу здійснюється у такому порядку: - проект електронного документу спочатку візується його автором, керівником підпорядкованого підрозділу та керівником самостійного структурного підрозділу та уповноваженими особами інших самостійних структурних підрозділів, зазначеними в реєстраційно-моніторинговій картці; - проект електронного документу візується заступником Директора НААУ, який координує роботу структурного підрозділу, відповідального за підготовку проекту електронного документу; Проект підписується керівником (далі - підписант), який затверджує електронний документ. Не погоджений у відповідному порядку проект електронного документу не передається на підписання (затвердження). Пункт 127 Інструкції з діловодства передбачає, що уповноважені особи інших структурних підрозділів за фактом надходження до них через СЕДО «ДокПроф3» проекту електронного документу беруть участь у його опрацюванні в частині, що стосується їх компетенції. За змістом пункту 129 Інструкції з діловодства погодження проекту електронного документу (за виключенням наказів) у НААУ може здійснюватися у такому порядку: проект електронного документу візується його автором і після візування всіма зазначеними в реєстраційно-моніторинговій картці та у разі наявності зауважень вносить їх до проекту електронного документу. Пунктом 134 Інструкції з діловодства передбачено, що відповідальність за зміст документа, який візується кількома особами, несуть усі особи, що його візують, згідно з компетенцією. Пунктом 155 Інструкції з діловодства передбачено, що за підготовлений проект електронного документа відповідальним є автор/виконавець документа. Крім того, згідно з Наказом НААУ від 3 березня 2023 року № 19од затверджено Перелік документів, які підписуються або затверджуються в НААУ (далі - Перелік). Пунктом 23 Переліку передбачено, що листи до органу державної влади підписує за дорученням директора НААУ «резолюцією» перший заступник директора акредитації, заступник директора з адміністративних і загальних питань. В судовому засіданні встановлено, що лист від 19 липня 2023 року № 3184, який слугував підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, отримано відділом діловодства та архіву НААУ. Після чого, проставлена відповідна резолюція в.о. Директора НААУ С.Костюка «До опрацювання» - виконавцеві Ярощуку Ю.П (т.1 а.с. 188І). Вказаний лист містив запит щодо перевірки сертифікатів калібрування робочих еталонів щодо достовірності наведеної в них інформації та прохання поінформування департамент технічного регулювання Мінекономіки (а.с. 189-190, том І). Відповідь на цей лист підготовлений та підписаний першим заступником директора НААУ ОСОБА_2 на направлено через систему СЕДО «ДокПроф3». Тобто, відповідь на вказаний лист надана вчасно у відповідності до резолюції керівника НААУ і жодних матеріальних чи будь-яких інших наслідків для НААУ, ця подія не спричинила. При цьому, суд зауважив, що оскільки відділ діловодства та архіву НААУ є підпорядкованим структурним підрозділом НААУ, а не самостійним, як Управління з господарсько-адміністративної роботи НААУ. Тобто, виходячи з аналізу вимог пункту 1.1 Положення та пункту 61 Інструкції з діловодства НААУ, ОСОБА_1 , як керівник підпорядкованого структурного підрозділу Управління має ознайомитися і бере участь лише у частині своєї компетенцій (пункт 127 Інструкції з діловодства). Водночас, у відповідності з вимогами пунктів 10, 134 та 155 Інструкції з діловодства, відповідальність за зміст документа несуть усі особи, які його візують, а за підготовлений проект самого документу відповідальність покладається на автора такого. Тому, оскільки позивач, не є уповноваженою особою на погодження чи проставлення візи у вказаному листі та не є його автором чи виконавцем, вона не може нести відповідальності за його зміст чи за повноваження підписанта у такому документі. При цьому, персональна відповідальність позивача, згідно з абзацом другим розділу 4 її Посадової інструкції обмежується лише її безпосередніми обов?язками. Крім того, в судовому засіданні встановлено, що не проставлення позивачкою терміну виконання у відповідній графі системи СЕДО «ДокПроф3» щодо запитів № 59-П і 61-П від 20 і 22 червня 2023 року, також не призвели до жодних негативних наслідків для НААУ, оскільки відповіді було надано вчасно уповноваженим виконавцем ОСОБА_4. Тому, у цій частині не встановлено жодного факту порушення посадових обов?язків позивачкою, позаяк з огляду на вказані положення Посадової інструкції та Інструкції з діловодства, відповідальність за підготовлений документ несе його автор. Щодо запиту № 3520 від 10 серпня 2023 року, суд зауважує, що згідно з матеріалами справи, такий документ передано в роботу позивачкою того ж дня, тобто вчасно, що підтверджується довідкою із СЕДО «ДокПроф3» НААУ (а.с. 32, том ІІ). Головним виконавцем такого запиту визначено відповідального за організацію виконання документу в НААУ - ОСОБА_9 (перший у резолюції) та співвиконавця - ОСОБА_4 (а.с. 29, 32-33, том ІІ). У цьому аспекті суд наголошує увагу, що з відпрацьованого документу чітко прослідковується дотримання вимог пункту 61 Посадової інструкції НААУ щодо резолюції та визначення належного виконавця та співвиконавця, серед яких позивач відсутня. При цьому, згідно з витягами СЕДО «ДокПроф3» у відповідній графі системи дійсно не вбачається позначення терміну виконання (а.с. 34-37, том ІІ). Однак, суд не вбачав у таких діях позивача грубого порушення вимог її Посадової інструкції, оскільки обов?язок за дотриманням строків виконання покладений, у тому числі, й на безпосереднього виконавця з огляду на сукупність норм Положення та Інструкції з діловодства НААУ. З відповіді на цей запит вбачається, що така підписана 23 серпня 2023 року першим заступником директора НААУ Ю.Ярощуком, безпосередній виконавець - Свистіль С.В. (т.2 а.с. 31І). Будь яких переконливих доводів, що саме з вини позивача був пропущений п?ятиденний термін для надання відповіді, і що порушення цього строку призвело до будь-яких негативних наслідків для НААУ чи адресата запиту, суду не надано. Щодо виявлених порушень у роботі архіву НААУ згідно з службовою запискою від 11 вересня 2023 року (зареєстровано під № 0371 від 12 вересня 2023 року), суд враховує доводи позивача та її представника про те, 14 серпня 2023 року нею було направлено службову записку із пропозиціями щодо організації роботи архіву (а.с. 223, том І), однак така проігнорована роботодавцем. Спростувань таким доводам відповідачем не надано. У цьому аспекті, суд зауважив, що згідно з пунктом 1.6 Положення відповідальність за роботу з архівними документами покладається на архіваріуса відділу. Тому у цій частині, судом не встановлено беззаперечної вини позивачки у виявлених порушеннях, оскільки відповідачем не доведено, що при винесенні чергового наказу про звільнення, підстави зазначені у ньому, є такими, що у повній мірі оцінені роботодавцем, відібрані пояснення архіваріуса відділу тощо. Крім того, відповідач не надав пояснень, що спонукало НААУ видавати наказ № 182-К, за наявності чинного Наказу № 155-К. Також, суд наголошує, що матеріалами справи підтверджується, що службова записка від 11 вересня 2023 року щодо неналежної роботи архіву існувала на час видачі Наказу НААУ від 23 жовтня 2023 року №155-К, однак такі порушення у його основу не покладені. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України). Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно визначив обсяг посадових обов`язків ОСОБА_1 , допущених нею порушень та підстав, а саме вказував, що до обов`язків Позивача входило, зокрема: організовувати роботу відділу діловодства та архіву; забезпечувати своєчасну обробку кореспонденції, що надходить та відправляється; здійснювати методичне керівництво діловодством у підрозділах НААУ; перевіряти правильність оформлення підготовлених проектів документів, що передаються директору НААУ; здійснювати керівництво підлеглими співробітниками відділу, координувати та контролювати виконання ними своїх посадових обов`язків, доручень і розпоряджень керівництва НААУ. Таким чином позивач виконала обов`язки неналежним чином, оскільки інформації СЕДО «ДокПроф3» в реєстраційній картці вхідного листа №3184 від 19.07.2023 року резолюція в.о. директора НААУ була «до опрацювання» першому заступнику директора з акредитації ОСОБА_2, що в свою чергу свідчить що в.о. директора НААУ не було надано доручення щодо підписання листа відповіді. Тому начальник відділу діловодства та архіву - Позивач був зобов`язаний перевірити проект листа та вірність підписанта з метою забезпечення виконання правил діловодства в НААУ, зокрема, повернути лист виконавцю у зв`язку із невиконанням резолюції керівника. А таким чином, резолюція керівника була «до опрацювання», а не «до відповіді» або «підготувати проект листа та надіслати за власним підписом», то відповідно спочатку відповідальний виконавець доповідає заступнику директора та/або керівнику з цього питання, або йому доповідає заступник, готується проект відповіді, погоджується із заступником та подається на підпис директору. У свою чергу, перед відправкою листа відповіді, начальник відділу діловодства не проконтролювала правильність оформлення листа-відповіді, зокрема не враховано резолюцію керівника. Отже, в даному випадку резолюцією в.о. директора НААУ було визначено лише «до опрацювання» без надання доручення на підписання чи направлення офіційної відповіді, а подальше таке направлення листа за підписом в.о. директора ОСОБА_2 відбулося без належної перевірки та погодження, це було сприйнято органом вищого рівня як порушення службової дисципліни та неналежна комунікація з боку керівництва НААУ. Як було встановлено судом першої інстанції, Відділ діловодства та архіву є підпорядкованим структурним підрозділом Управління з господарсько-адміністративної роботи НААУ, тобто не є самостійним структурним підрозділом НААУ, що є важливим в аспекті аналізу спірних правовідносин. Так, згідно з пунктом 1.1 розділу І Положення відділ діловодства та архіву (надалі - відділ) є структурним підрозділом управління з господарсько-адміністративної роботи НААУ і діє на підставі Положення та безпосередньо підпорядковується начальнику планово-організаційного управління. Пунктами 1.3 та 1.5 розділу І Положення передбачено, що діяльністю відділу керує начальник відділу, який призначається та звільняється з посади наказом Директора НААУ з дотриманням вимог чинного законодавства про працю. Обов`язки працівників відділу визначені їх посадовими інструкціями. Згідно з пунктами 2.1 та 2.3 розділу 2 Положення завданнями відділу є ведення діловодства роботи в НААУ, встановлення єдиного порядку роботи з документами, здійснення контролю за своєчасним виконанням документів. Організація та здійснення загального контролю за термінами виконання документів, які надійшли з Мінекономіки України, інших державних органів, установ, організацій, а також наказів, завдань та доручень керівництва НААУ. Пунктами 4.1. та 4.5 розділу 4 Положення відділ має право контролювати і вимагати від працівників НААУ виконання встановленого порядку роботи з документами. Повертати виконавцям документи і вимагати їх доопрацювання у разі порушення встановлених нормативними документами вимог діловодства. Пунктами 6.1 та 6.2 Положення визначено, що всю повноту відповідальності за якість та своєчасність виконання покладених цим Положенням на відділ та функцій несе начальник відділу. Ступінь відповідальності працівників відділу встановлюється посадовими інструкціями. Згідно з абзацами третім, п`ятим, шостим, дванадцятим розділу 2 Посадової інструкції, в завдання та обов`язки начальника відділу входить: забезпечувати своєчасну обробку кореспонденції, що надходить та відправляється; стежити за термінами виконання окремих доручень, документів, узятих на контроль; вести діловодство, систематизувати документи та передавати їх після розгляду адресатам згідно з затвердженою Інструкцією з діловодства НААУ; перевіряти правильність оформлення підготовлених проектів документів, що передаються директору НААУ. Абзацом третім розділу 3 Посадової інструкції визначено право начальника відділу діловодства та архіву вимагати від керівників структурних підрозділів НААУ та інших відповідальних працівників належного виконання встановлених правил роботи з документами. Абзацом другим розділу 4 Посадової інструкції начальник відділу діловодства та архіву несе персональну відповідальність згідно з чинним законодавством України та внутрішніми нормативними документами НААУ за неякісне, несвоєчасне та неналежне виконання своїх обов`язків. Згідно з пунктом 1 Інструкції з діловодства, така встановлює загальні правила документування управлінської діяльності НААУ і регламентує порядок роботи з документами незалежно від способу фіксації та відтворення інформації, яка міститься в документах, включаючи їх підготовку, реєстрацію, облік і контроль за виконанням. Пунктом 9 Інструкції з діловодства передбачено, що відповідальність за організацію діловодства в НААУ несе Директор НААУ або особа, яка виконує його обов`язки. Пунктом 10 Інструкції з діловодства передбачено, що за підготовлений проект документа відповідальний є його автор/виконавець. Пунктом 50 Інструкції з діловодства передбачено, що реєстрація вхідної кореспонденції здійснюється відповідальним працівником управління лише після попереднього розгляду документу. Згідно з пунктом 57 Інструкції з діловодства посадова особа, яка здійснює первинний розгляд електронного документа, накладає на нього електронну резолюцію, в якій визначає головного виконавця, відповідального за організацію документа в НААУ, та у разі необхідності співвиконавців і строк його виконання. Абзацом другим, п`ятим та шостим пункту 61 Інструкції з діловодства визначено, що до накладення електронної резолюції встановлюються такі особливості: - виконавцями електронної резолюції Директора НААУ визначаються самостійні структурні підрозділи НААУ, про що СЕДО «ДокПроф3» автоматично інформує Заступників директора НААУ, які координують діяльність відповідного самостійного структурного підрозділу та у разі потреби мають право доповнити зазначену резолюцію, не змінюючи суті доручення Директора НААУ та його головного виконавця; - виконавцем електронної резолюції Директора НААУ, Заступників директора НААУ може бути будь-який підпорядкований відповідному керівнику співробітник НААУ, до компетенції якого належить зазначене в резолюції питання. Про визначення в резолюції виконавця СЕДО «ДокПроф3» автоматично інформує керівництво самостійного структурного та підпорядкованого підрозділу даного співробітника; - отримання Заступником Директора НААУ, керівником самостійного структурного або підпорядкованого підрозділу інформаційного повідомлення про створення Директором НААУ електронної резолюції не передбачає створення відповідним керівником своєї резолюції до цього ж документа, а лише передбачає ознайомлення із документом. Пунктом 116 Інструкції з діловодства передбачено, що посадові особи НААУ підписують документи в межах своїх функціональних повноважень, визначених у відповідних наказах НААУ організаційно-розпорядчого характеру. Візування та погодження проектів електронних документів визначено у пунктах 123, 125, 126 Інструкції з діловодства. Зокрема погодження проекту електронного документу полягає у його візуванні уповноваженими особами, зазначеними в реєстраційно-моніторинговій картці, що забезпечується СЕДО «ДокПроф3» на підставі сформованого переліку посадових осіб, які готують проект документа (далі - погоджувач), зазначених у реєстраційно-моніторинговій картці. Погодження та підписання проекту електронного документу здійснюється у такому порядку: - проект електронного документу спочатку візується його автором, керівником підпорядкованого підрозділу та керівником самостійного структурного підрозділу та уповноваженими особами інших самостійних структурних підрозділів, зазначеними в реєстраційно-моніторинговій картці; - проект електронного документу візується заступником Директора НААУ, який координує роботу структурного підрозділу, відповідального за підготовку проекту електронного документу; Проект підписується керівником (далі - підписант), який затверджує електронний документ. Не погоджений у відповідному порядку проект електронного документу не передається на підписання (затвердження). Пункт 127 Інструкції з діловодства передбачає, що уповноважені особи інших структурних підрозділів за фактом надходження до них через СЕДО «ДокПроф3» проекту електронного документу беруть участь у його опрацюванні в частині, що стосується їх компетенції. За змістом пункту 129 Інструкції з діловодства погодження проекту електронного документу (за виключенням наказів) у НААУ може здійснюватися у такому порядку: проект електронного документу візується його автором і після візування всіма зазначеними в реєстраційно-моніторинговій картці та у разі наявності зауважень вносить їх до проекту електронного документу. Пунктом 134 Інструкції з діловодства передбачено, що відповідальність за зміст документа, який візується кількома особами, несуть усі особи, що його візують, згідно з компетенцією. Пунктом 155 Інструкції з діловодства передбачено, що за підготовлений проект електронного документа відповідальним є автор/виконавець документа. Крім того, згідно з Наказом НААУ від 3 березня 2023 року № 19од затверджено Перелік документів, які підписуються або затверджуються в НААУ (далі - Перелік). Пунктом 23 Переліку передбачено, що листи до органу державної влади підписує за дорученням директора НААУ «резолюцією» перший заступник директора акредитації, заступник директора з адміністративних і загальних питань. Крім того, встановлено, що лист від 19 липня 2023 року № 3184, який слугував підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, було отримано відділом діловодства та архіву НААУ. Після його надходження в.о. директора НААУ ОСОБА_12 було накладено резолюцію «До опрацювання» із визначенням виконавцем ОСОБА_2. (т.1 а.с. 188). Зазначений лист містив запит щодо перевірки сертифікатів калібрування робочих еталонів на предмет достовірності наведеної в них інформації, а також прохання поінформувати департамент технічного регулювання Мінекономіки про результати такої перевірки (т.1 а.с. 189-190). Відповідь на цей лист була підготовлена та підписана першим заступником директора НААУ ОСОБА_2 і направлена через систему СЕДО «ДокПроф3». Отже, відповідь на вказаний лист була надана своєчасно та відповідно до резолюції керівника НААУ. При цьому матеріали справи не містять доказів того, що зазначена подія спричинила для НААУ будь-які негативні наслідки майнового, організаційного чи репутаційного характеру. Таким чином, хоча на позивача дійсно було покладено певне коло посадових обов`язків, передбачених Посадовою інструкцією та Інструкцією з діловодства, однак апелянтом не доведено, що до таких обов`язків належали саме ті дії, на невиконанні яких він наполягає в апеляційній скарзі, а саме: перевірка проекту листа та правильності визначення підписанта з метою забезпечення виконання правил діловодства в НААУ, а також повернення листа виконавцю у зв`язку з нібито невиконанням резолюції керівника. З матеріалів справи не вбачається, що на позивача було покладено обов`язок перевіряти правильність резолюції, накладеної керівником НААУ, правомірність визначення виконавця або наявність у першого заступника директора НААУ повноважень на підписання відповідної відповіді. За таких обставин доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно оцінив обставини, які стали підставою для звільнення позивача за пунктом 3 статті 40 КЗпП України. За доводами скарги, позивач після застосування до неї дисциплінарного стягнення повторно допустила порушення посадових обов`язків, зокрема не забезпечила належний контроль за строками виконання документів у СЕДО «ДокПроф3», у тому числі щодо адвокатського запиту та запитів на публічну інформацію. Апелянт зазначає, що суд фактично визнав відсутність позначення строку виконання у відповідній графі системи, однак безпідставно мінімізував значення такого порушення та переклав відповідальність на безпосередніх виконавців. Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір. Відповідно до ст. 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням роботодавця і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил. Складовою правил внутрішнього трудового розпорядку можуть бути правила поведінки на підприємстві, в установі, організації, які містять положення, зокрема, про зобов`язання працівників про нерозголошення інформації з обмеженим доступом, зокрема інформації, що становить державну чи комерційну таємницю, а також про умови роботи з конфіденційною інформацією. Встановлення правил поведінки на підприємствах, в установах, організаціях, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, та/або об`єктах чи операторах критичної інфраструктури є обов`язковим. У деяких галузях економіки України для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну. Відповідно до ст. 147 КЗпП України За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку. Отже, дисциплінарне стягнення застосовується за порушення трудової дисципліни, однак при вирішенні питання про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності роботодавець відповідно до статті 149 КЗпП України зобов`язаний врахувати не лише сам факт порушення, а й ступінь його тяжкості, наявність і розмір заподіяної шкоди, обставини вчинення проступку та попередню роботу працівника. Судом першої інстанції встановлено, що позивач не завдала відповідачу шкоди, оскільки відповіді на відповідні запити були надані своєчасно, а порушення полягало лише у непроставленні відповідних відміток у системі електронного документообігу. Відповідачем не надано належних і допустимих доказів того, що такі дії позивача спричинили для НААУ істотні негативні наслідки майнового, організаційного чи репутаційного характеру. За таких обставин суд першої інстанції, з висновками якого погоджується апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач при застосуванні до позивача дисциплінарного стягнення не врахував вимоги статті 149 КЗпП України, а саме ступінь тяжкості вчиненого проступку, заподіяну ним шкоду, обставини, за яких він був вчинений, та попередню роботу працівника. Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував третій факт порушення трудової дисципліни, пов`язаний із неналежною організацією архівної роботи, а саме відсутністю описів справ постійного зберігання за 2015-2020 роки, книги обліку надходження та вибуття документів, а також журналу реєстрації звернень громадян, апеляційний суд зазначає таке. Апелянт вказує, що суд першої інстанції помилково взяв до уваги службову записку позивача з пропозиціями щодо організації роботи архіву, не врахувавши, що перевірка діяльності відділу вже тривала, а сама позивач перебувала на лікарняних та у відпустках, що, на думку апелянта, ускладнювало усунення виявлених недоліків. Разом із тим, судом першої інстанції встановлено, що згідно з пунктом 1.6 Положення відповідальність за роботу з архівними документами покладається на архіваріуса відділу. Крім того, відповідно до матеріалів справи 14 серпня 2023 року позивачем було направлено службову записку із пропозиціями щодо організації роботи архіву (а.с. 223, т. І), що свідчить про вчинення нею дій, спрямованих на врегулювання питань організації архівної роботи. Щодо посилань апелянта на те, що перебування позивача на лікарняних та у відпустці ускладнювало усунення порушень у роботі архіву, апеляційний суд зазначає, що у разі тимчасової непрацездатності працівника або перебування його у відпустці виконання відповідних посадових обов`язків має бути забезпечене роботодавцем шляхом покладення таких обов`язків на іншу відповідальну особу на час відсутності працівника. Отже, усунення виявлених недоліків у роботі архіву не могло ставитися у виключну залежність від особистої присутності позивача на робочому місці, особливо за умови її перебування на лікарняному або у відпустці. Крім того, доводи апеляційної скарги про неналежну організацію архівної роботи саме позивачем є необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що виявлені порушення були наслідком винних дій або бездіяльності позивача, а не особи, на яку безпосередньо було покладено відповідальність за роботу з архівними документами, зокрема архіваріуса відділу. За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для покладення на позивача дисциплінарної відповідальності за зазначені порушення в організації архівної роботи, а доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Таким чином, судом встановлено, що накази, видані відповідачем, є незаконними та підлягають скасуванню. У зв`язку з цим доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 139, 147-149 КЗпП України, пункту 3 статті 40 КЗпП України та Конвенції МОП № 158, оскільки не врахував наявність систематичного невиконання позивачем трудових обов`язків без поважних причин, є необґрунтованими. За твердженням апелянта, наявність чинного дисциплінарного стягнення, подальші повторні порушення, службові записки безпосереднього керівника, письмові пояснення позивача та інші докази підтверджували правомірність наказів № 140-К від 20 вересня 2023 року, № 155-К від 23 жовтня 2023 року та № 182-К від 11 грудня 2023 року про звільнення позивача. Разом із тим, суд першої інстанції надав належну оцінку зазначеним обставинам та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх правових підстав для застосування до позивача дисциплінарного стягнення і подальшого звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України. Судом першої інстанції правильно враховано, що для звільнення працівника за систематичне невиконання трудових обов`язків необхідним є встановлення не лише факту наявності попереднього дисциплінарного стягнення, а й доведення винного невиконання працівником покладених на нього трудових обов`язків без поважних причин, а також дотримання роботодавцем процедури застосування дисциплінарного стягнення, передбаченої статтями 147-149 КЗпП України. Оскільки відповідачем не доведено наявності в діях позивача складу дисциплінарного проступку, систематичного невиконання нею трудових обов`язків без поважних причин, а також належного врахування ступеня тяжкості проступку, заподіяної шкоди, обставин його вчинення та попередньої роботи працівника, висновок суду першої інстанції про незаконність оскаржуваних наказів є правильним. Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу апелянт зазначає, що така виплата можлива лише за умови незаконного позбавлення працівника можливості працювати. Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції неправильно визначив період вимушеного прогулу, неправильно застосував положення статті 235 КЗпП України та Порядку № 100, не врахував періоди перебування позивача на лікарняному та у відпустках, а також безпідставно стягнув середній заробіток за весь період розгляду справи, не встановивши вини відповідача у тривалості такого розгляду. Колегія суддів не погоджується з такими доводами апеляційної скарги з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, ухвалює рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Отже, норми КЗпП України прямо передбачають, що у разі розгляду заяви про поновлення на роботі понад один рік не з вини працівника середній заробіток підлягає стягненню за весь час вимушеного прогулу. Матеріалами справи підтверджується, що позов про поновлення на роботі не був розглянутий протягом одного року не з вини позивача, що було встановлено судом першої інстанції. При цьому з`ясування питання про наявність вини відповідача або суду у тривалості розгляду справи не має вирішального значення для застосування частини другої статті 235 КЗпП України, оскільки визначальною умовою для стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу є саме відсутність вини працівника у розгляді справи понад один рік. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №

100. Відповідно до зазначеного Порядку середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається така подія, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Судом під час обчислення середньої заробітної плати було зазначено, шо «Остаточне звільнення позивачки відбулося 11 грудня 2023 року, однак із врахуванням відпустки без збереження заробітної плати, така розраховується за липень 2023 року - 23 600 грн і серпень 2023 року - 21 492,29 грн, всього за 42 робочі дні - 45 092,29 грн, середньомісячна за два робочих місяці становить 22 546,15 грн, тобто - 1073,63 грн на день, що у перерахунку на дату ухвалення рішення складає - 14 робочих днів за 2023 рік + 262 робочі дні за 2024 рік та + 217 днів за 2025 рік (1073,63 х 493) = 529 299 грн 59 коп.» Перевіривши зазначений розрахунок, апеляційний суд дійшов висновку, що він здійснений відповідно до вимог Порядку № 100, оскільки судом першої інстанції для обчислення середнього заробітку було взято два місяці фактичної повноцінної роботи позивача, без урахування місяців, у яких вона перебувала у відпустці або на лікарняному. Таким чином, доводи апеляційної скарги про неправильне визначення періоду вимушеного прогулу, неправильне застосування статті 235 КЗпП України та Порядку № 100, а також про необхідність врахування періодів лікарняних і відпусток є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. Тобто нормами цивільного процесуального законодавства прямо передбачено обов`язок суду допустити негайне виконання рішення в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але в межах суми платежу за один місяць. Як убачається з рішення суду першої інстанції, розмір середньомісячної заробітної плати позивача визначено у мотивувальній частині рішення, а саме - 22 546 грн 15 коп. Отже, сума, яка підлягає негайному виконанню, є визначеною та підлягає обчисленню виходячи з установленого судом розміру середньомісячного заробітку позивача. За таких обставин саме по собі незазначення окремої суми негайного виконання в резолютивній частині рішення не свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції положень статті 430 ЦПК України та не є підставою для скасування рішення в цій частині. Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги щодо неправильного допущення рішення до негайного виконання є необґрунтованими. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що апелянт не погоджується зі стягненням з відповідача 40 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи таку суму неспівмірною зі складністю справи, обсягом наданих послуг та недоведеною належними доказами фактичного понесення витрат позивачем. Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. За частинами четвертою-шостою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідачем заперечень проти розміру витрат на професійну правничу допомогу ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанцій не подавалось. Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. За пунктом 9 частини першої статті 1 цього закону представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частина перша статті 1 Закону). Згідно зі статтею 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268). Отже, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19. Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката. Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)). За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)). Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. У постанові від 08 квітня 2020 року у справі №306/1198/17 Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18). Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.);розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18). Такі ж висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц та від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц. Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов`язує надати докази щодо надання правової допомоги. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України). Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18. Тому при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений в постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року в справі № 922/2685/19). Колегія суддів, оцінюючи співмірність витрат на послуги адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 40 000,00 грн. Посилання апелянта на істотні порушення норм процесуального права під час розгляду справи, зокрема на позбавлення відповідача можливості належним чином реалізувати право на заявлення відводу судді, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи. Як убачається з матеріалів справи, відповідачу була надана можливість заявити відвід судді під час судового засідання, однак таким процесуальним правом відповідач не скористався, відповідної заяви про відвід судді подано не було. Крім того, процесуальне законодавство не передбачає необхідності попереднього погодження заявлення відводу судді з іншими особами чи відкладення розгляду справи з цих підстав, оскільки представник, який бере участь у судовому засіданні, наділений усім обсягом процесуальних прав сторони, зокрема правом заявляти відвід судді. Отже, доводи апеляційної скарги про позбавлення відповідача можливості реалізувати право на заявлення відводу судді є необґрунтованими та не підтверджуються матеріалами справи. Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку. Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129). Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка. Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 листопада 2025 року - без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Національного агентства з акредитації України -залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач А. М. Стрижеус Судді: Л. Д. Поливач О. І. Шкоріна