Постанова 4803 № 201/5439/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/618/26 Справа № 201/5439/23 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 53 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Петешенкової М.Ю., суддів - Городничої В.С., Макарова М.О., при секретарі - Карпенко М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 10 червня 2025 року у складі судді Федоріщева С.С. у справі за позовом ОСОБА_1 до Українського державного університету науки і технологій, треті особи: Національне агентство з питань запобігання корупції, ОСОБА_2 про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, стягнення суми відшкодування за невикористані відпустки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди, - В С Т А Н О В И Л А: У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що починаючи з 2015 року перебував у трудових відносинах з Державним вищим навчальним закладом "Придніпровська державна академія будівництва та архітектури" (надалі ДВНЗ "Придніпровська державна академія будівництва та архітектури"). Наказом відповідача від 31 січня 2019 року його було переведено з 01 лютого 2019 року до 08 січня 2024 року по строковому трудовому договору на посаду проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи. На початку 2021 року дізнавшись про наявність в діях ректора відповідача ОСОБА_2 складу корупційних правопорушень, він направив відповідну письмову заяву. В подальшому, набув статус викривача. На підставі наказу відповідача від 22 червня 2021 року №260-КО його було звільнено з посади проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи за пунктом 2 статті 40 КзпП, у зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок змін в організації управління виробничою діяльністю і штатного розпису Академії та його відмовою від переведення на іншу посаду. В подальшому, постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у справі №201/6805/21 визнано неправомірним наказ ДВНЗ "Придніпровська державна академія будівництва та архітектури" від 18 червня 2021 року №260-ОК про його звільнення з роботи; поновлено на посаді проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи у ДВНЗ "Придніпровська державна академія будівництва та архітектури" з 22 червня 2021 року; стягнуто із ДВНЗ "Придніпровська державна академія будівництва та архітектури" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22 червня 2021 року по 06 грудня 2022 року у розмірі 626401,38 грн. та грошову компенсацію у розмірі шестимісячного середнього заробітку у розмірі 216058,53 грн., вирішено допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення його на роботі на посаді проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи у ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць у розмірі 33184,00 грн. Позивач зазначає, що неодноразово подавав до ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» заяви щодо поновлення його на роботі, які були залишені без виконання, у зв`язку із чим він звернувся із заявою до правоохоронних органів щодо можливого вчинення кримінальних правопорушень, відносно службових осіб ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури», та було зареєстроване кримінальне провадження №42023040000000125. Позивач зазначає, що після поновлення його на займаній посаді на підставі наказу ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» від 28 грудня 2022 року №650-КО, зі сторони керівництва академії розпочався сильний мобінг, направлений на те, щоб змусити його звільнитися з займаної посади, який полягав у тому, що в день поновлення на займаній посаді, йому не було повідомлено обов`язкові умови, передбачені статтею 29 КЗпП України, в тому числі розмір його заробітної плати, відомості щодо відпустки та інше, не було забезпечено всіма необхідними засобами для роботи та не розглянуто питання щодо надання йому щорічної відпустки, закріплене його робоче місце було в напівпідвальному приміщенні, де температурний режим не надавав можливості працювати. В кабінеті була цвіль, а також не було жодних умов для праці, тобто надане робоче місце було непридатним для роботи, на його неодноразові звернення із різними заявами та скаргами про здійснення мобінгу та інших порушень його прав, відповіді не отримував. 10 січня 2023 року він направив до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області заяву про необхідність припинення мобінгу, а також з метою припинення злочинних дій, вчинених керівництвом академії. Аналогічні заяви були направлені до Міністерства освіти і науки України, Державної служби якості і освіти України, НАЗК. В подальшому почали вживатись заходи для скорочення його посади, що проявилось у роботі комісії з питань оптимізації штатного складу академії, дізнавшись про наявність засідання вказаної комісії, ним було подано до канцелярії академії заяву від 01 лютого 2023 року про захист його прав як викривача та припинення протиправних та злочинних дії зі сторони керівництва академії, які направлені на його звільнення. 17 лютого 2023 року отримав повідомлення №20 від 16 лютого 2023 року про те, що відповідно до наказу №82 КО від 14 лютого 2023 року проводиться скорочення штату працівників, його посада підлягає скороченню, з огляду на викладене, пропонувалося перейти на іншу вакантну посаду відповідно до Додатку №1. Наказом відповідача від 20 квітня 2023 року № 194-КО його було звільнено із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників. Позивач зазначає, що скорочення було застосовано саме до його посади проректора, а оцінка посад інших проректорів не здійснювалося, рішення щодо його звільнення було ухвалено іншим проректором, що вказує на необ`єктивність та вибірковість, порушено обмеження щодо викривача у розумінні Закону України «Про запобігання корупції», йому не було запропоновано вакантних посад чи роботи рівноцінної його посаді, з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду. Враховуючи викладене, вимушений звернутися до суду за захистом свої прав та просити скасувати наказ в.о. ректора ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» В. Данішевського №194-КО від 20 квітня 2023 року в частині звільнення проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи ОСОБА_1 , з 21 квітня 2023 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з скороченням штату працівників; скасувати наказ в.о. ректора ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» В. Данішевського №82- КО від 14 лютого 2023 року «Про скорочення штату працівників академії» в частині скорочення посади проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи; поновити його на посаді проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» з 21 квітня 2023 року; стягнути з ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» на його користь заробітну плату за період з 07 грудня 2022 року по 29 грудня 2022 року в розмірі 26797,92 грн.; стягнути з ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» на його користь заробітну плату за період з 29 грудня 2022 року по 21 квітня 2023 року в розмірі 82809,34 грн.; стягнути з ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» на його користь суму відшкодування за невикористані дні відпустки за період з 22 червня 2021 року по 21 квітня 2023 року в розмірі 116656,12 грн.; стягнути з ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 квітня 2023 року по день постановлення судового рішення; стягнути з ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» на його користь вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку за вчинення мобінгу стосовно нього; стягнути з ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» на його користь грошову компенсацію за моральну шкоду спричинену незаконним звільненням викривача у розмірі шестимісячного середнього заробітку; стягнути з ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» на його користь грошову компенсацію за моральну шкоду спричинену тривалим порушенням трудових прав та нарахування заробітної плати та відпускних виплат у розмірі 200000,00 грн.; судові витрати покласти на відповідача. Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 10 червня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо здійснення відносно нього незаконних дій та психологічного тиску, у зв`язку із поданням ним 08 лютого 2021 року заяви та набуття статусу викривача, позивача було належним чином повідомлено про скорочення штату та запропоновано вакантні посади, від яких останній відмовився, звільнення позивача відбулось у зв`язку із скороченням штату працівників відповідно до положень КЗпП України, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову та визнання незаконним та скасування наказу ДВНЗ "Придніпровської державної академії будівництва та архітектури" від 20 квітня 2023 року №194-КО в частині звільнення ОСОБА_1 з посади проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників, як і задоволення інших заявлених вимог, які є похідними. Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не в повному обсязі з`ясував обставини справи, що мають значення для справи. Вказує, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що відповідно до листа НАЗК від 25 травня 2022 року він набув статус викривача, який є безстроковим, при цьому з моменту набуття особою статусу викривача, останній здобуває імунітет, який захищає викривача від негативних наслідків, а тому його звільнення відбулось саме в результаті негативних наслідків, як викривача, а тому наявні підстави для задоволення позову. Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на пояснення та докази надані НАЗК, які підтверджують, що його звільнення з посади проректора були наслідком здійснення ним повідомлення про корупційні дії керівництва академії, тобто його звільнення є незаконним. Вказує, що на підтвердження позову надані належні та допустимі докази, однак суд першої інстанції самоусунувся від дослідження доказів у справі, не звернув уваги на наявність причинного зв`язку між його звільненням та його діяльністю, як викривача, що свідчить про вибірковість під час скорочення штату та подальше незаконне звільнення з посади, суд не прийняв до уваги покази свідків, наявності в діях керівництва академії мобінгу та дискримінації щодо нього. Також вказує, що судом першої інстанції взагалі не надавалась оцінка процедурі скорочення штату, діям комісії та відсутності належного повідомлення про наявність вакантних посад, що свідчить про порушення його прав та як наслідок безпідставного звільнення. У відзиві на апеляційну скаргу Український державний університет науки і технологій просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність, передбачених законом, підстав для скасування рішення суду, з огляду на наступне. Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Судом встановлено, що наказом № 299-КО від 29 липня 2015 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» з 01 серпня 2015 року на посаду старшого наукового співробітника лабораторії експериментальних та наукових досліджень. Наказом від 31 січня 2019 року № 55-КО ОСОБА_1 було переведено з 01 лютого 2019 року по 08 січня 2024 року по строковому трудовому договору на посаду проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи. На підставі наказу від 18 червня 2021 року № 260-ОК ОСОБА_1 було звільнено з роботи з наступним формулюванням: ОСОБА_1 проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи, звільнити 22 червня 2021 року за пунктом 2 статті 40 КЗпП України у зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок змін в організації управління виробничою діяльністю і штатного розпису Академії та його відмовою від переведення на іншу посаду. Остаточний розрахунок з ОСОБА_1 було проведено у відповідності до положень статті 116 КЗпП України у день звільнення 22 червня 2021 року шляхом перерахування за платіжним дорученням від 22 червня 2021 року за № 6103 компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні у розмірі 32257,34 грн. Постановою Верховного Суду від 03 травня 2023 року у справі № 201/6805/21 було частково задоволено касаційну скаргу ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури», та скасовано постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року в частині стягнення з ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» на користь ОСОБА_1 грошової компенсації у розмірі 216058,53 грн. і ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року залишено без змін. 07 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся із письмовою заявою до ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» про його поновлення на посаді проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи на підставі постанови Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у справі № 201/6805/21. Наказом в.о. ректора «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» Данішевського В. від 28 грудня 2022 року №650-КО ОСОБА_1 було поновлено на посаді проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи. Цим же наказом (п.3 наказу) було вирішено повідомити ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення та поновлення його на роботі, а також (п.5 Наказу) поновлено у штатному розписі академії посаду проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи, про що було доведено 29 грудня 2022 року. Пунктом 7 наказу від 28 грудня 2022 року №650-КО було визначено робоче місце ОСОБА_1 у кабінеті №119-А Придніпровської державної академії будівництва та архітектури. Наказом Придніпровської державної академії будівництва та архітектури від 10 січня 2023 року №21-КО було вирішено установити ОСОБА_1 у зв`язку з поновленням на роботі на підставі постанови Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року оплату за місяць: с/ф - 13300 грн., доплата 15% за науковий ступінь, надбавка 10% за вислугу років. Наказом Придніпровської державної академії будівництва та архітектури від 14 лютого 2023 року №82-КО «Про скорочення штату працівників академії» було наказано: провести скорочення штатів працівників згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України (додаток № 1 до наказу), начальнику відділу кадрів Прокоф`єву, відповідно до статті 49 КЗпП України, ознайомити з цим наказом співробітників, посади яких підлягають скороченню та запропоновувати наявні вакантні посади, на які вони можуть бути переведеними. У випадку відмови від переведення чи неможливості їх переведення, у встановлені законом терміни звільнити за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. 17 лютого 2023 року ОСОБА_1 було ознайомлено з наказом №82-КО від 14 лютого 2023 року, що підтверджується його розпискою. Придніпровською академією будівництва та архітектури складалися переліки вакансій станом на 15 лютого 2023 року, 28 березня 2023 року та 17 квітня 2023 року, які були направлені ОСОБА_1 на його електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 На підставі наказу Придніпровської державної академії будівництва та архітектури від 20 квітня 2023 року №194-КО (пункту 1) ОСОБА_1 було звільнено з посади проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи з 21 квітня 2023 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням штату працівників, з виплатою компенсації за 41 календарних днів невикористаної відпустки та вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо здійснення відносно нього незаконних дій та психологічного тиску, у зв`язку із поданням ним 08 лютого 2021 року заяви та набуття статусу викривача, позивача було належним чином повідомлено про скорочення штату та запропоновано вакантні посади, від яких останній відмовився, звільнення позивача відбулось у зв`язку із скороченням штату працівників відповідно до положень КЗпП України, а тому відсутні підстави для задоволення позову та визнання незаконним та скасування наказу ДВНЗ "Придніпровської державної академії будівництва та архітектури" від 20 квітня 2023 року №194-КО в частині звільнення ОСОБА_1 з посади проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням штату працівників, як і задоволення іншої частини позову, яка є похідною. Однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов таких за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду. Основоположні засади реалізації права на працю визначено положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. За приписами частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Згідно із частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату, є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19 (провадження № 61-13999св20), від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19 (провадження № 61-7098св21), від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19 (провадження № 61-10299св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21) У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року в справі № 6-40цс15 зроблено висновок, що "оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення". У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі №800/538/17 зроблено висновок, що: за приписами частини першої статті 40, частини першої, третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частиною третьою статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків. Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір (частина перша статті 235 КЗпП України). Як вбачається з матеріалів справи, наказом № 299-КО від 29 липня 2015 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» з 01 серпня 2015 року на посаду старшого наукового співробітника лабораторії експериментальних та наукових досліджень. В подальшому, на підставі наказу відповідача від 31 січня 2019 року № 55-КО ОСОБА_1 було переведено з 01 лютого 2019 року по 08 січня 2024 року по строковому трудовому договору на посаду проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи. Наказом в.о. ректора «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» Данішевського В. від 28 грудня 2022 року №650-КО ОСОБА_1 було поновлено на посаді проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи на підставі постанови Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у справі №201/6805/21. 14 лютого 2023 року відповідач видав наказ №82-КО «Про скорочення штату працівників академії», яким у зв`язку із проведення скорочення штатів працівників згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України (додаток № 1 до наказу), наказав начальнику відділу кадрів відповідно до положень ст. 49 КзпП України ознайомити з цим наказом співробітників, посади яких підлягають скороченню, серед яких проректор з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи, запропоновувати наявні вакантні посади, на які вони можуть бути переведеними. У випадку відмови від переведення чи неможливості їх переведення, у встановлені законом терміни звільнити за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. 17 лютого 2023 року ОСОБА_1 було ознайомлено з наказом №82-КО від 14 лютого 2023 року, що підтверджується його розпискою. Придніпровською академією будівництва та архітектури складалися переліки вакансій станом на 15 лютого 2023 року, 28 березня 2023 року та 17 квітня 2023 року, які були направлені ОСОБА_1 на його електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 20 квітня 2023 року наказом Придніпровської державної академії будівництва та архітектури від №194-КО (пунктом 1) ОСОБА_1 був звільнений з посади проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи з 21 квітня 2023 року за пунктом 1 частиною першою статті 40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням штату працівників. Як вбачається з наявного в матеріалах справи переліку вакантних посад, станом на 15 лютого 2023 року, 28 березня 2023 року та 17 квітня 2023 року, які пропонувалися та направлялися ОСОБА_1 на електронну пошту, мали функцію забезпечення господарської діяльності академії та не відповідали освіті, кваліфікації та досвіду позивача, та взагалі не містили науково-педагогічних посад. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до наказу відповідача №101-КО від 27 лютого 2023 року, наказу №162-КО від 30 березня 2023 року та наказу №174-КО від 04 квітня 2023 року у ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» були наявні вакантні посади науково-педагогічних працівників, які взагалі не були запропоновані ОСОБА_1 , що свідчить про порушення прав останнього, оскільки відповідач не запропонував саме всі наявні вакантні посади з моменту повідомлення про скорочення та які з`явилися у відповідача протягом усього періоду і існували на день звільнення. Роботодавець при звільненні на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України зобов`язаний запропонувати працівникові всі вакантні посади (іншу роботу), які з`явилися на підприємстві протягом періоду з дня попередження працівника про вивільнення до дня розірвання трудового договору і які існували на день звільнення. У першу чергу пропонується робота за відповідною спеціальністю, а якщо такої роботи немає, інша робота (як вакантна посада, що відповідає кваліфікації працівника, так і вакантна посада, що передбачає виконання роботи більш низької кваліфікації або з нижчим рівнем оплати праці), яку працівник може виконувати з урахуванням стану здоров`я. З такою пропозицією роботодавець повинен звертатися до працівника не лише при попередженні про наступне звільнення, але й протягом усього строку попередження, якщо на підприємстві з`являються нові вакансії (наприклад, при звільненні працівників інших категорій). Водночас можуть пропонуватися і виконання роботи за строковими трудовими договорами (наприклад, на час відпустки по догляду за дитиною іншого працівника; на час проходження військової служби іншим працівником, призваним під час мобілізації), роботу на умовах неповного робочого часу тощо. Невиконання цього правила свідчить про неналежне виконання роботодавцем своїх обов`язків. Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2013 року в справі № 534/625/22 та від 23 липня 2025 року в справі № 759/13994/23. Таким чином, відповідач зобов`язаний був запропоновувати ОСОБА_1 усі наявні в академії вакантні посади (іншу роботу). При цьому відсутність постійної вакантної посади не звільняла роботодавця від обов`язку пропонувати працівнику можливість продовжити трудову діяльність на умовах неповного робочого часу або за строковим трудовим договором (наприклад, на час відпустки по догляду за дитиною іншого працівника). Невиконання цього правила свідчить про неналежне виконання роботодавцем своїх обов`язків щодо працевлаштування позивача. Так, у період між попередженням ОСОБА_1 про наступне вивільнення та датою його звільнення у відповідача з`являлись посади науково-педагогічних працівників, що підтверджуються наказами ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» №101-КО від 27 лютого 2023 року, наказу №162-КО від 30 березня 2023 року, наказу №174-КО від 04 квітня 2023 року, зокрема, завідувача кафедр, доцентів, старших викладачів, які не були запропоновані ОСОБА_1 , що свідчить про порушення його трудових прав. За таких обставин, звільнення ОСОБА_1 із займаної посади не може вважатися законним, оскільки відбулося з порушенням законодавства про працю, роботодавець не виконав обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, щодо працевлаштування позивача, у зв`язку з чим заявлена вимога ОСОБА_1 про скасування наказу ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» №194-КО від 20 квітня 2023 року в частині звільнення з посади проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, підлягає задоволенню. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України). Вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні), до моменту поновлення таких прав, тобто до ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника (постанова Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 591/3739/22-ц). Вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. Вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється можливості виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізувати належне йому право на працю і її оплату через винні дії (бездіяльність) роботодавця. Виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу пов`язується з діянням роботодавця, наслідком якого стала неможливість працівника належно реалізовувати право на працю. За змістом положень статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати. Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначений статтями 235 і 236 КЗпП України, і їх не можна розширено тлумачити. Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених випадках є заходом матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою такої відповідальності є винне протиправне порушення роботодавцем трудових обов`язків, внаслідок чого заподіяна майнова шкода працівникові (постанова Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 708/447/23). Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21. За змістом пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Цією нормою також визначено, що якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього-п`ятого пункту 4 цього Порядку, а саме з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку № 100). Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку № 100). Таким чином, встановивши, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням трудового законодавства, колегія суддів вважає, що останнього слід поновити на роботі та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розумінні положень статті 235 КЗпП України. Відповідно до наданої ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» довідки про заробітну плату ОСОБА_1 станом на 21 квітня 2023 року, останньому у лютому 2023 року нараховано 16625,03 грн. за фактично відпрацьованих 20 робочих днів, та у березні 2023 року нараховано 13010,88 за фактично відпрацьованих 23 дні, розмір середньоденної заробітної плати складає 689,20 грн. виходячи із розрахунку (16625,03 + 13010,88 = 29635,91 : 43 = 689,20). Виходячи з розміру середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 (689,20 грн) та кількості робочих днів за період з 21 квітня 2023 року (день звільнення) по день ухвалення апеляційним судом судового рішення (813 днів), загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає виплаті та відповідно стягненню становить 560325,46 грн. (813 робочих дня х 689,20 грн.). Враховуючи наведе, виходячи з положень статті 235 КЗпП України та Порядку, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 квітня 2023 року по день ухваленні даного рішення, тобто 02 червня 2026 року у розмірі 560325,46 грн., тобто з дня звільнення по дату ухвалення судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі. При цьому у спірних правовідносинах виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Підстави для зменшення його розміру відсутні, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 308/5864/18 (провадження № 61-452св20), від 29 липня 2020 року у справі № 334/10717/14-ц (провадження № 61-9843св18), від 04 липня 2023 року у справі № 754/13157/19 (провадження № 61-16107св21). Таким чином, оплата середнього заробітку за весь час провадиться за вимушений прогул за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалася більше одного року і в цьому не було вини працівника (частина друга статті 235 КЗпП України). При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з`являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 26 листопада 2020 року у справі № 234/15372/17 (провадження 61-4998св20), від 27 травня 2022 року у справі № 344/17593/19 (провадження № 61-563св22), від 25 жовтня 2023 року у справі № 209/2875/21 (провадження № 61-1798св23), від 20 березня 2024 року у справі № 132/3064/21 (провадження № 61-4881св23). У спірних правовідносинах не встановлено вини ОСОБА_1 у розгляді справи більше одного року. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вини працівника у розгляді даної справи понад один рік не встановлено та вказане узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними, а судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою. Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. За змістом зазначених положень закону підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Згідно з пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин. Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення) відшкодування моральної шкоди на підставі положень статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема, у вигляді одноразової грошової виплати. Таким чином, оскільки права позивача у сфері трудових відносин були порушені, то він має право на відшкодування моральної шкоди, однак беручи до уваги конкретні обставини по справі, враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, характер немайнових втрат, характер порушення права, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000,00 грн. Колегія суддів звертає увагу, що завданням цивільного судочинства у контексті статті 2 Цивільного процесуального кодексу України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних справ, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Виконання завдань цивільного судочинства залежить від встановлення судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув та всупереч положенням частини п`ятої статті 12 ЦПК України, яка зобов`язує суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, підійшов до вирішення цього питання формально та помилково відмовив у задоволенні позову. При цьому варто зазначити, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не було взято до уваги ані наведені норми законодавства, ані практика Верховного Суду в аналогічних правовідносинах та судових спорах. Колегія суддів частково приймає доводи апеляційної скарги до уваги, а саме в частині наведення правових підстав для визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди, оскільки обраний позивачем спосіб захисту відповідає змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечить поновлення порушеного права позивача й залишаючи іншу частину позову без задоволення, колегія суддів дійшла до висновку, що вони не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи. Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користб заробітну плату за період з 07 грудня 2022 року по 29 грудня 2022 року у розмірі 26797,92 грн., заробітну плату за період з 29 грудня 2022 року по 21 квітня 2023 року в розмірі 82809,34 грн., суму відшкодування за невикористані дні відпустки за період з 22 червня 2021 року по 21 квітня 2023 року в розмірі 116656,12 грн., проте, заявлені вимоги не можуть бути прийняті до уваги, виходячи з наступного. У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за один і той же період після звільнення найманого працівника, оскільки такий період починається днем звільнення, який є і днем остаточного розрахунку відповідно до статті 116 КЗпП України і закінчується або днем поновлення на роботі, або днем фактичного розрахунку, тобто, ОСОБА_1 просив стягнути заробіток за один період у подвійному розмірі, що не відповідає змісту положень КЗпП України, який не передбачає можливість стягнення подвійного заробітку. У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16 зроблено правовий висновок про те, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування, тому застосуванню підлягає положення тієї норми, яка регулює більш тривале порушення трудових прав позивача. Крім того, ОСОБА_1 був поновлений на роботі, тобто він не має статусу звільненого працівника, тому підстави покладення на роботодавця відповідальності за статтею 117 КЗпП України не виникли, що узгоджується з правовим висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним в постанові від 28 лютого 2018 року у справі №761/1812/16-ц (провадження № 61-5745св18). Заявлені вимоги ОСОБА_1 про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з урахування середньоденної заробітної плати у розмірі 1674,87 грн., та середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць у розмірі 33184,00 грн., не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки відповідач 10 січня 2023 року видав наказ №21-КО, яким ОСОБА_1 встановив відповідну оплату за місяць у вигляді посадового окладу у розмірі 13300,00 грн., доплати за науковий ступінь у розмірі 15% та надбавки за вислугу років у розмірі 10%, який позивачем не оскаржувався та є чинним, а тому підстав для застосування зазначених позивачем посадових окладів для розрахунку середнього заробітку у даній справі, немає. Враховуючи досліджені судом докази в їх сукупності, твердження ОСОБА_1 про здійснення відносно нього незаконних дій та психологічного тиску, у зв`язку із поданням 08 лютого 2021 року заяви та набуття статусу викривача, не підтвердились. З моменту набуття особою статусу викривача, останній здобуває імунітет, суть якого розкрито в частині третій статті 53 Закону України «Про запобігання корупції», відповідно до положень якої, особа або член її сім`ї не може бути звільнена у зв`язку з повідомленням нею про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою. Водночас такий імунітет не є абсолютним і має певні межі. В першу чергу, повинен бути наявним зв`язок між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривачем про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою та наступною обставиною, що свідчить про наявність у викривача імунітету, є те, що ним повинно бути повідомлено про порушення саме Закону України «Про запобігання корупції», а не іншого закону і саме тих вимог, які ним визначені, у тому числі встановлені ним заборони і обмеження. Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині порушення права ОСОБА_1 , саме як викривача та застосування психологічного тиску щодо нього, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки звільнення ОСОБА_1 відбулось саме з порушенням норм КЗпП України, а не Закону України «Про запобігання корупції». Крім того, ОСОБА_1 не було доведено належними й допустимими доказами вчинення роботодавцем мобінгу (цькуванням) щодо нього, що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, а викладені ним факти, які він пов`язує із мобінгом (цькуванням), ґрунтуються саме на його незгоді з діями та рішеннями роботодавця, проте це не свідчить про обмеження його прав і свобод. Зміна робочого місця, посади працівника або розміру оплати праці у порядку, встановленому законодавством, колективним або трудовим договором, не вважаються мобінгом (цькуванням) у розумінні норм діючого законодавства, а тому заявлені вимоги про стягнення вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку за вчинення мобінгу задоволенню не підлягають. Крім того, матеріали справи не містять, а позивачем, як такових доказів на підтвердження вчинення роботодавцем мобінгу (цькування) щодо нього не надано, само по собі звернення ОСОБА_1 із заявами до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, Міністерства освіти і науки України, Державної служби якості і освіти України, НАЗК без проведення відповідних перевірок, винесення припису або притягнення винних осіб до відповідальності, не можуть бути належними та допустимими доказами вчинення роботодавцем відносно нього мобінгу (цькування). Відповідно до частини четвертої статті 235 КЗпП України у разі наявності підстав для поновлення на роботі працівника, який був звільнений у зв`язку із здійсненим ним або його близькою особою повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, та за його відмови від такого поновлення орган, який розглядає трудовий спір, приймає рішення про виплату йому грошової компенсації у розмірі шестимісячного середнього заробітку, а у випадку неможливості поновлення - у розмірі дворічного середнього заробітку. Аналізуючи положення частини четвертої статті 235 КЗпП України колегія суддів дійшла висновку, що для стягнення грошової компенсації необхідні такі умови: 1) наявність у позивача статусу викривача; 2) відмова позивача у поновленні на роботі. Колегія суддів звертає увагу, що стягнення компенсації за незаконне звільнення викривача у розмірі 33184,00 грн., відповідно до частини четвертої статті 235 КЗпП України, не може бути застосовано у даному випадку, оскільки ця норма підлягає застосуванню у разі відмови працівника від поновлення на роботі, однак у даному випадку позивач звернувся до суду та просив поновити його на роботі, а тому вимоги позову в цій частині є безпідставними. Відповідно по правових позицій Верховного Суду з приводу оцінки доводів сторін, який неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування, та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не в повному обсязі з`ясовані обставини справи, характер спірних правовідносин, не вірно надано правову оцінку як викладеним у позові обставинам та письмовим доказам, так і встановленим обставинам під час розгляду справи, що призвело до помилкового висновку у цій справі та порушенню норм матеріального права, що є підставою для застосування положень статті 376 ЦПК України та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. Згідно із положеннями статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах, зокрема, присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, а також поновлення на роботі незаконно звільненого працівника. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 10 червня 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову. Скасувати наказ виконуючого обов`язки ректора Державного вищого навчального закладу «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» Владислава Данішевського №194-КО від 20 квітня 2023 року в частині звільнення проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи ОСОБА_1 , з 21 квітня 2023 року за п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з скороченням штату працівників. Поновити ОСОБА_1 на посаді проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи Державного вищого навчального закладу «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» з 21 квітня 2023 року. Стягнути з Державного вищого навчального закладу «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 квітня 2023 року по 02 червня 2026 року у розмірі 560325,46 грн. Стягнути з Державного вищого навчального закладу «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000,00 грн. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи у Державному вищому навчальному закладі «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць у розмірі 16226,85 грн. В іншій частині позову - відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 02 червня 2026 року Повний текст судового рішення складено 10 червня 2026 року. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича М.О. Макаров