Постанова 4813 № 522/6726/25-Е

Номер провадження: 22-ц/813/2667/26 Справа № 522/6726/25-Е Головуючий у першій інстанції Чорнуха Ю. В. Доповідач Карташов О. Ю. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.04.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Карташова О.Ю. суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В. за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д Ушинського» розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д Ушинського» на рішення Приморського районного суд міста Одеси від 24 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д Ушинського» про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д Ушинського» про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в обґрунтування якого зазначив, що 22.03.2022 року між Державним закладом «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського» та ОСОБА_1 укладено контракт, відповідно до умов якого ОСОБА_1 призначено на посаду проректора з соціально-гуманітарної та науково-педагогічної роботи Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського» на строк з 22.03.2022 року до 21.03.2027 року. Розділом 3 зазначеного контракту від 22.03.2022 року визначено, що до закінчення строку дії контракту він може бути розірваний з ініціативи ректора у випадках, передбачених законодавством (ст. 40, 41 К3пП України). ОСОБА_1 також перебуває на посаді голови первинної профспілкової організації Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського». 29.11.2024 року ректор ДЗ «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського» прийняв наказ № 387 «Про скорочення посади», відповідно до якого вирішено виключити зі штатного розпису шляхом скорочення 01.03.2025 року посаду проректора з міжнародної, соціально-гуманітарної та науково-педагогічної роботи. 27.12.2024 року ОСОБА_1 під розпис було вручено лист-повідомлення про скорочення посади та запропоновано переведення на посаду доцента кафедри філософії, соціології та менеджменту соціокультурної діяльності (1,0 штатна одиниця). 03.03.2025 року ректор ДЗ «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського» прийняв наказ № 129-ос «Про звільнення ОСОБА_2 , згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП. 03.03.2025 року ректор прийняв наказ № 130-ос «Про зміну умов трудового договору з ОСОБА_1 », відповідно до якого наказано змінити з 04 березня 2025 року умови трудового договору, оформленого наказом від 21.03.2022 № 162-ос, з ОСОБА_1 . Вважати трудові відносини такими, що укладені на умовах роботи за основним місцем до обрання за конкурсом. Позивач вважає зазначені накази незаконними та зазначає, що попередньої згоди виборного органу профспілки на його звільнення не надано. Посилається на те, що змін до штатного розпису відповідача на 2025 рік після звільнення ОСОБА_1 внесено не було, що свідчить про відсутність у відповідача змін в організації праці. При звільненні відповідачем порушено ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України та не повідомлено його про всі наявні вакантні посади у закладі. Враховуючи викладене, позивач просив суд: визнати протиправним та скасувати наказ ректора Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського» від 29.11.2024 року № 387 «Про скорочення посади»; визнати протиправним та скасувати наказ ректора Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського» від 03.03.2025 року № 129-ос «Про звільнення ОСОБА_2 »; визнати протиправним та скасувати наказ ректора Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського» від 03.03.2025 року № 130-ос «Про зміну умов трудового договору з ОСОБА_1 »; поновити ОСОБА_1 на посаді проректора з міжнародної, соціально-гуманітарної та науково-педагогічної роботи Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського»; стягнути з державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.03.2025 року до 06.06.2025 року у сумі 97 329 грн 33 коп; допустити до негайного виконання рішення суду у даній справі про поновлення ОСОБА_1 на посаді проректора з міжнародної, соціально-гуманітарної та науково-педагогічної роботи Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського». Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 24 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 до Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д Ушинського» про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнив частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ректора Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського» від 03.03.2025 № 129-ос «Про звільнення ОСОБА_2 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді проректора з міжнародної, соціально-гуманітарної та наукової-педагогічної роботи Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського». Стягнуто з Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.03.2025 до дати ухвалення рішення у справі, 24.10.2025, - 238386,33 гривень, з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів. Стягнуто з Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського» в дохід держави судовий збір у розмірі 1211,20 гривень. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції врахувавши надання згоди на звільнення Одеською обласною організацією профспілки працівників освіти і науки України та Первинної профспілкової організації вважав необґрунтованими доводи позивача про відсутність в порушення ч. 1 ст. 43 КЗпП України згоди на звільнення. Суд першої інстанції вважав вимогу про скасування наказу від 29.11.2024 року № 387 «Про скорочення посади» необґрунтованою оскільки відповідач вправі самостійно визначати організаційну структуру, чисельність штату працівників. Суд першої інстанції разом з тим, вважав, що відповідачем не були дотримані вимоги ст. 49-2 КЗпП України, тому що докази повідомлення позивача про наявні вакансії на день звільнення у матеріалах справи відсутні. Оскільки суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволенні позовних вимог про поновлення позивача на роботі, то вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу вважав обґрунтованою та стягнув з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу на момент ухвалення рішення у справі (169 днів) в сумі 238386,33 гривень (169 х 1410,57 = 238386,33), з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д Ушинського», звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на те, що рішення суду постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та з неповним з`ясуванням обставин справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції неправильно витлумачено норму ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, відповідно до якої роботодавець не має обов`язку повідомляти про будь-які вакансії. Суд першої інстанції допустив неправильне застосування ст. 40 та ст. 49-2 КЗпП України та дійшов хибного висновку, що відповідач не виконав обов`язку щодо пропонування всіх вакансій. Також, суд першої інстанції зробив необґрунтований висновок щодо можливості позивача виконувати роботу старшого наукового співробітника за відсутності у нього відповідного наукового ступеню, проігнорувавши, що 27.12.2024 року позивачу запропоновано єдину наявну вакансію, що відповідає його спеціальності, кваліфікації та досвіду, виконавши таким чином обов`язок, встановлений ст. 49-2 КЗпП України. Щодо відзиву на апеляційну скаргу Представником позивача надано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін. В обґрунтування відзиву посилається на те, що позивач мав обов`язок запропонувати усі наявні вакансії, які були чи з`явились протягом двох місяців до звільнення. Представником відповідача надано додаткові пояснення, в яких останній просить скасувати рішення Приморського районного суду від 24 жовтня 2025 року та постановити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що обов`язок роботодавця - запропонувати посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Представник позивача, адвокат Голуб Анастасія Сергіївна в судовому засіданні просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін. Представник відповідача Закордонська Наталя Борисівна в судовому засіданні підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги, просила її задовольнити в повному обсязі. Позивач в судове засідання не з`явися, повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку осіб, що з`явились, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності осіб які не з`явились. Фактичні обставини справи, встановлені судом 22.03.2022 між Державним закладом «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського» та ОСОБА_1 укладено контракт, відповідно до умов якого ОСОБА_1 призначається на посаду проректора із соціально-гуманітарної та науково-педагогічної роботи Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського» на строк з 22.03.2022 по 21.03.2027. Згідно п. 4.3. контракту до закінчення строку дії контракту він може бути розірваний з ініціативи ректора у випадках, передбачених законодавством (ст. 40, 41 КЗпП України). Наказом ректора Університету № 387 від 29.11.2024 у зв`язку із скороченням державного фінансування та як наслідок необхідністю оптимізації управлінської структури, реорганізації структурних підрозділів, об`єднання функцій та посадових обов`язків, враховуючи зменшення контингенту іноземних здобувачів освіти та слухачів, виключено із штатного розпису шляхом скорочення 01.03.2025 посаду проректора з міжнародної, соціально-гуманітарної та науково-педагогічної роботи. 29.11.2024 відповідач направив до Первинної профспілкової організації Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського» лист вих. № 2799/12 із копією наказу для погодження. 17.12.2024 Первинна профспілкова організація надала відповідь на лист вих. № 2799/12 від 29.11.2024, у якій зазначила, що з листа не зрозуміло чи дійсно є необхідність проводити заплановані зміни у штатному розписі, що призведе до звільнення працівників. Наголошено на необхідності дотримання усієї процедури передбаченої законом та надання доказів необхідності проведення скорочення штату працівників. 27.12.2024 відповідач вручив ОСОБА_1 повідомлення № 3109/12 від 27.12.2024 про скорочення посади проректора з міжнародної, соціально-гуманітарної та науково-педагогічної роботу та пропозицію переведення на посаду доцента кафедри філософії, соціології та менеджменту соціокультурної діяльності (1,0 штатна одиниця) загалом. Факт вручення зазначеного повідомлення 27.12.2024 підтверджується підписом ОСОБА_1 16.01.2025 відповідач направив до Первинної профспілкової організації лист вих. № 100/02 із зазначенням показників зменшення кількості іноземних студентів, використання бюджетних коштів та обґрунтуванням необхідності скорочення посади. До листа додані копія листа-повідомлення про скорочення штату, копії планів використання бюджетних коштів на 2024 та 2025 роки. 27.02.2025 Первинна профспілкова організація направила відповідачу лист вих. № 7 за підписом голови профспілкової організації Андрія Начева у якому повідомляється про непогодження скорочення посади проректора з міжнародної, соціально-гуманітарної та науково-педагогічної роботи та рекомендовано ОСОБА_1 перевести на альтернативну посаду у межах університету, що відповідає його кваліфікації та є рівнозначною, дотримуватися соціальних гарантій, які передбачені для осіб з інвалідністю. 03.03.2025 відповідач направив до Одеської обласної профспілки працівників освіти і науки України лист вих. № 442/12 із проханням погодити розірвання трудового договору з проректором з міжнародної, соціально-гуманітарної та науково-педагогічної роботи ОСОБА_1 . У відповідь на який листом вих. № 01-13-59 від 13.03.2025 повідомлено, що у разі порушення строків отримання погодження профспілкового комітету на звільнення така згода запитується судом. 03.03.2025 видано наказ № 129-ос «Про звільнення ОСОБА_2 », яким ОСОБА_1 , проректора з міжнародної, соціально-гуманітарної та науково-педагогічної роботи, звільнено з 03.03.2025 за основним місцем роботи у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу закону про працю України. Про ознайомлення позивача із зазначеним наказом 03.03.2025 свідчить його підпис та напис «не погоджуюсь». 03.03.2025 ректор Університету видав наказ № 130-ос «Про зміну умов трудового договору з ОСОБА_1 », яким змінено з 04.03.2025 умови трудового договору, оформленого наказом від 21.03.2022 № 162-ос, з ОСОБА_1 , доцентом кафедри філософії, соціології та менеджменту соціокультурної діяльності на умовах неповного робочого часу (0,5 штатної одиниці) за сумісництвом. Наказано вважати трудові відносини такими, що укладені на умовах роботи за основним місцем до обрання за конкурсом. Про ознайомлення позивача із зазначеним наказом 03.03.2025 свідчить його підпис. Згідно переліку змін до штатного розпису на 2025 рік, затвердженого Міністерством освіти і науки України, з 02.03.2025 уведено посаду з 02.03.2025 доцент, кількість штатних посад 1, виведено посаду з 02.03.2025 проректора з міжнародної, соціально-гуманітарної та науково-педагогічної роботи, кількість штатних посад

1. На виконання ухвали Приморського районного суд міста Одеси від 13.08.2025 постановою Одеської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України № Пл.- ХІІ-1 від 25.08.2025 надано згоду на звільнення ОСОБА_1 з посади проректора з міжнародної, соціально-гуманітарної та науково-педагогічної роботи Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського» у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України. На виконання ухвали Приморського районного суд міста Одеси від 13.08.2025 постановою Первинної профспілкової організації Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського» № ПК-1 від 29.08.2025 надано згоду на звільнення ОСОБА_1 з посади проректора з міжнародної, соціально-гуманітарної та науково-педагогічної роботи Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського» у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Законність рішення суду в частині відмови у задоволенні частини позовних вимог колегією суддів не перевіряється, оскільки не є предметом апеляційного оскарження. Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, щодо визнання протиправним та скасування наказу від 03.03.2025 № 129-ос, поновлення позивача на посаді проректора з міжнародної, соціально-гуманітарної та наукової-педагогічної роботи Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому апеляційний суд переглядає судове рішення саме в цій частині. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України). Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП). Згідно з частиною другою статті 40 КзпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Відповідно до частини третьої статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. За загальним правилом, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність скорочення штату та чисельності працівників, оскільки право визначати чисельність і штат працівників належить власнику або уповноваженому ним органу (висновки Верховного Суду у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17, від 27 травня 2021 року в справі № 201/6689/19). Прийняття рішення про визначення структури товариства, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, є виключною компетенцією власника такого товариства або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю товариством, тому колегія суддів вважає, що відповідач вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис, суд не вирішує питання щодо доцільності змін в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, так як вирішення вказаних питань належить до виключної компетенції роботодавця. Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 28.03.2019 у справі № 755/3495/16-ц. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відповідач мав право самостійно визначати чисельність штату працівників та свою організаційну структуру. Відповідно до частин 2 та 5 статті 43 КЗпП України у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником. Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє роботодавця про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору. 27.02.2025, тобто з порушенням строків встановлених ст. 43 КЗпП України Первинна профспілкова організація направила відповідачу лист вих. № 7 за підписом голови профспілкової організації Андрія Начева у якому повідомляється про непогодження скорочення посади проректора з міжнародної, соціально-гуманітарної та науково-педагогічної роботи та рекомендовано ОСОБА_1 перевести на альтернативну посаду у межах університету, що відповідає його кваліфікації та є рівнозначною, дотримуватися соціальних гарантій, які передбачені для осіб з інвалідністю. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку порушення відповідачем вимог ст. 49-2 КЗпП України. У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року в справі № 6-40цс15 вказано, що «оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КзпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення». У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21 (провадження № 61-5659св22) зазначено, що «однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення». У постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18 (провадження № 61-1464св19) зазначено, що: «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КзпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КзпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків»; «розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КзпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника». Конвенцією Міжнародної організації праці про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року у пункті а частини 2 статті 9 визначено, що тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці. Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Приписами ч. 1 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно ч. 3 ст. 89 ЦПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Матеріалами справи підтверджується та сторонами у справі не заперечувалось, що на виконання вимог ст. 49-2 КЗпП України 27.12.2024 відповідач вручив ОСОБА_1 пропозицію переведення на посаду доцента кафедри філософії, соціології та менеджменту соціокультурної діяльності (1,0 штатна одиниця). Судом першої інстанції встановлено, що після повідомлення про наступне звільнення і до моменту звільнення відповідач оголошував конкурси на посади: старшого наукового співробітника Сектору наукової роботи, доцента кафедри освітнього менеджменту та публічного управління, асистента кафедри спеціальної та інклюзивної освіти і реабілітації, старшого викладача кафедри дошкільної педагогіки, професора кафедри психіатрії, медичної та соціальної психології, професора кафедри філософії, соціології та менеджменту соціокультурної діяльності, професор кафедри спортивних ігр і менеджменту фізичної культури, асистент кафедри вокально-хорової підготовки, доцент кафедри образотворчого мистецтва, професор кафедри музичного мистецтва і хореографії, асистента кафедри історії України, доцента кафедри загальної диференціальної психології, завідувача кафедри германських і східних мов та методики їх навчання, професор кафедри теорії та методики практичної психології, завідувач кафедри фізичної реабілітації, біології і охорони здоров`я, професор кафедри педагогічних технологій початкової освіти , доцент кафедри прикладної математики та інформатики. Суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази невідповідності освіти, кваліфікації, досвіду позивача посаді старшого наукового співробітника та ця посада не була запропонована позивачу. Колегія суддів зауважує, що відповідно до Положення про порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних наукових посад у Державному закладі «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського», затвердженого рішенням ученої ради від 29.12.2022 року, встановлює вимоги до претендента на посаду старшого наукового співробітника - доктор наук або доктор філософії, який має не менше п`яти років досвіду, за останні п`ять років не менше п`яти публікацій, що відповідають науковому напряму вакантної посади та/ або патентів, з них не менше однієї, що індексуються міжнародними наукометричними базами Scopus та/або Web of Science. В апеляційній скарзі відповідач посилається на невідповідність позивача вказаній посаді зокрема у зв`язку з відсутністю наукового ступеня доктора наук або доктора філософії. Колегія суддів з вказаним доводами апеляційної скарги погодитись не може, оскільки як встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем з інформації ЄДЕБО про кадрове забезпечення вбачаються такі відомості про документи, що засвідчують рівень освіти та кваліфікацію ОСОБА_1 : доцент кафедри філософії, соціології та менеджменту соціокультурної діяльності Атестат доцента №010621 від 06 червня 2022 року. Кандидат філософських наук - диплом КН: серія ДК № 022164, кандидат філософських наук, зі спеціальності 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. Диплом спеціаліста СК № 39738976 від 12 липня 2010 року, спеціальність «Педагогіка і методика середньої освіти. Фізика» (кваліфікація вчителя фізики, основ інформатики і астрономії). Державний сертифікат про рівень володіння державною мовою УМД № 00023681. First Certificate in English Council of Europe Level B2; Certificate Number NA2020281204, Date of Issue 25.01.2020. Стаж науково-педагогічної та/або наукової роботи 10 років. Разом з тим, підпунктом 8 пункту 2 розділу XV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про вищу освіту» визначено, що після набрання чинності цим Законом науковий ступінь кандидата наук прирівнюється до наукового ступеня доктора філософії, а вчене звання старшого наукового співробітника - до вченого звання старшого дослідника. Отже, доводи апеляційної скарги про невідповідність позивача кваліфікаційним вимогам до посади старшого наукового співробітника у зв`язку з відсутністю у нього наукового ступеня доктора наук або доктора філософії є безпідставними. При цьому відповідачем на якого покладено тягар доведення наявності законної підстави для звільнення не доведено відсутності у позивача права претендувати на вказану посаду, а тому обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про невиконання обов`язку передбаченого ст. 49-2 КЗпП України. Враховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині поновлення позивача на роботі, обґрунтованим є і задоволення похідної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. При цьому апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності здійсненого судом першої інстанції розрахунку середнього заробітку, періоду вимушеного прогулу чи визначеного до стягнення розміру відповідних виплат. Відповідачем не наведено будь-яких заперечень щодо правильності такого розрахунку та не надано доказів, які б спростовували визначений судом розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду в оскарженій частині, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції в оскарженій частині. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в оскарженій частині в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду в оскарженій частині слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» № 2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д Ушинського» залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суд міста Одеси від 24 жовтня 2025 року - без змін. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д Ушинського» - залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суд міста Одеси від 24 жовтня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий О.Ю. Карташов Судді В.А. Коновалова В.В. Кострицький