Постанова Одеський апеляційний суд № 522/18351/23-Е

Номер провадження: 22-ц/813/2973/25 Справа № 522/18351/23-Е Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П. Доповідач Карташов О. Ю. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20.02.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Карташова О.Ю. суддів: Коновалової В.А., Лозко Ю.П. за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 третя особа ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Головін Микола Вікторович на рішення Приморський районний суд міста Одеси від 09 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення боргу за договором позики ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У вересні 2023 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення боргу за договором позики у розмірі 530847,87 євро, який складається із суми позики у розмірі - 130000,00 євро, відсотків за користування грошовими коштами у розмірі 25% річних за період з 02.06.2016 року по 01.06.2019 року в розмірі 97500 євро, відсотків за неправомірне користування грошовими коштами у розмірі 30% річних за період з 02.06.2019 року по 18.09.2023 року у розмірі 293568,49 євро, пені в розмірі 1% за кожен день прострочення за період з 02.06.2019 року по 18.09.2023 року у розмірі 9779,38 євро та судових витрат. Позовну заяву обґрунтовано тим, що 01.06.2016 року між нею та відповідачем, було укладено договір позики та складено боргову розписку, згідно якої відповідач отримав у борг кошти в розмірі 130000,00 євро за курсом НБУ 28,0430 гривень за один євро, з терміном повернення 01.01.2019 року. Сторонами було визначено, що позика є відсотковою (процентною), відсоткова ставка 25 % річних, які повинні бути сплачені в повному обсязі разом із сумою боргу 01.01.2019 року. Крім того, у разі своєчасного неповернення грошових коштів сторонами обумовлено сплату пені у розмірі 1% за кожний день прострочення та сплату відсотків за неправомірне користування грошовими коштами в розмірі 30% від загальної суми боргу (сума боргу та відсотків за користування коштами), яка утвориться станом на 01.01.2019 року. При цьому, сторони обумовили зміну тривалості позовної давності у договірних зобов`язаннях, яка збільшена до 20 років. Проте, відповідачем боргові зобов`язання не виконані, отримані у борг кошти позивачу не повернуті, в зв`язку з чим остання звернулась до суду з даним позовом. 16.06.2017 року позивач ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_5 й змінила прізвище на « ОСОБА_1 ». Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09.10.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики у сумі 130 000,00 (сто тридцять тисяч) євро, 00 центів. Стягнуто з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 2 630 гривень 32 копійок. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Рішення суду вмотивовано тим, що відповідачем грошові кошти на погашення боргу по борговому документі (розписка) від 01 червня 2016 року не повернуті, а відтак наявні всі підстави для стягнення боргу. Вимоги позовної заяви в частині стягнення відсотків за користування грошовими коштами, відсотків за неправильне користування грошовими коштами, пені, суд визнав недоведеними, а тому позов в цій частині не було задоволено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 в інтересах якої діє адвокат Головін М.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне встановлення судом фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09.10.2024 року в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики у сумі 130 000,00 (сто тридцять тисяч) євро, 00 центів, витрат по сплаті судового збору в сумі 2 630 гривень 32 копійок, та ухвалити нове рішення у цій частині, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . Судові витрати покласти на позивачку. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи неповне з`ясовані обставини, що мають значення для справи і які суд визнав встановленими. Апелянт наголошує, що в даній справі суттєвим є з`ясування обставин місцеперебування позивачки на дату, якою датований борговий документ, що доводить, або спростовує реальність правочину, про який заявляє позивачка. Крім того, судом не надана належна оцінка показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а цими показами не підтверджувався чи спростовувався факт передачі коштів, та встановлювались дійсні обставини перебування Позивачки за межами України, що фактично вказували на відсутність реальності правочину, тобто неможливість передачі коштів 01.06.2016 року. Апелянт вважає, що одна лише додана до позову розписка не може бути достатнім, достовірним та належним доказом заявлених позивачем вимог. Тим паче, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначили, що підписи на борговому документі вони не робили, і взагалі навіть візуально, підпис ОСОБА_3 взагалі кардинально є відмінним від підпису, який використовується нею та є у її паспорті громадянки України. В скарзі наголошується, що судом першої інстанції не враховано, що у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивачем повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, але при цьому факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії. Також, в скарзі зазначається, що матеріали справи не містять належних, достовірних та достатніх доказів реальності правочину, на який посилається Позивачка. Крім того, відсутні докази наявності такого об`єму коштів та джерел їх походження у Позивачки. Апелянт просить звернути увагу також на те, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права, а це у свою чергу призвело до порушення процесуальних прав сторони Відповідача. Суд, не забезпечив можливість реалізації Відповідачем своїх процесуальних прав в частині витребування доказів по справі згідно заявлених клопотань, які б могли підтвердити заявлені Відповідачем доводи. Заявлені клопотання стороною відповідача про витребування доказів, судом відхилялися, а ті які задовольнялися не були належним чином виконані. Так, Адміністрацією ДПСУ не було виконано ухвалу суду про надання інформації стосовно перетину кордону позивачкою за певний проміжок часу, а зазначена інформація має суттєве значення по справі. Наголошується, що суд не надав можливості Відповідачу довести факт неможливості передачі коштів Позивачем Відповідачу, як того вимагає стаття 1051 ЦК України, ст. 2, 12 ЦПК України. Щодо відзиву на апеляційну скаргу Третя особа ОСОБА_3 в інтересах якої діє адвокат Головін М.В. подали на апеляційну скаргу відзив, в якому зазначається, що апеляційна скарга ОСОБА_2 є обґрунтованою та підлягає задоволенню, всі викладені обставини в скарзі підтримує. Позовні вимоги Позивачки вважає, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Позивачка ОСОБА_1 ознайомившись зі змістом апеляційної скарги ОСОБА_2 подала на неї відзив, в якому просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення Приморського районного міста Одеси від 09.10.2024 року без змін. Стягнути із апелянта ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 усі судові витрати. Узагальнені пояснення учасників справи В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 та третьої сторони ОСОБА_3 адвокат Головін М.В. підтримав доводи та вимоги поданої ним апеляційної скарги, просив її задовольнити. Також, просив витребувати у Адміністрації державної прикордонної служби України інформацію про перетинання громадянкою України ОСОБА_8 державного кордону України за період з 01.12.2015 року по 21.08.2016 року зокрема з Інформаційно-телекомунікаційної системи прикордонного контролю «Гарт-1»; витребувати у позивачки оригінали електронних доказів, а саме інформацію про бронювання, електронний квиток, фотокартки датовані 09.04.2016 року 10:34 із зображення позивача, договір оренди 2015-2016; витребувати у Релігійній Організації «Релігійне Управління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні» відомості про фактичне перебування позивачки станом на 01.06.2016 року на території США (зокрема штат Юта); витребувати у ПАТ Авіакомпанія міжнародні авіалінії України відомості про бронювання, придбання на ім`я громадянки України ОСОБА_4 авіаквитків згідно бронювання та відомості про фактичне здійснення перельоту за зазначеними квитками. Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні надала пояснення по суті справи, заперечувала проти задоволення апеляційної скарги відповідача та заявлених клопотань про витребування доказів. Відповідач ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , у судове не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином. Згідно із ч. 5 ст. 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників які не з`явилися. Фактичні обставини справи, встановлені судом 01 червня 2016 року складено борговий документ (розписка), який підписаний позичальником ОСОБА_2 , про наявність між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 договірних правовідносин та боргових зобов`язань. З тексту розписки вбачається, що відповідач ОСОБА_2 отримав в борг на сімейні потреби від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 130 000,00 євро за курсом НБУ 28,0430 гривень за один євро, які повинні бути повернуті позикодавцю ОСОБА_4 01 січня 2019 року. Згідно боргового документу (розписки) позика є відсотковою (процентною). Відсоткова ставка 25 % річних, які повинні бути сплачені в повному обсязі разом із сумою боргу 01 січня 2019 року. Позичальник має право достроково повернути суму боргу. У разі несвоєчасного неповернення грошових коштів сторонами обумовлено сплату пені в розмірі 1,0 % за кожний день прострочення та сплату відсотків за неправомірне користування грошовими коштами в розмірі 30% процентів від загальної суми боргу (сума боргу та відсотків за користування коштами), яка утвориться станом на 01 січня 2019 року. Сторони обумовили, що у разі дефолту валюти євро, позикодавець має право вимагати повернення боргу у доларах США або англійських фунтах стерлінгів (за вибором позикодавця). Повернення коштів має бути здійснено шляхом внесення коштів у строк до 01 січня 2019 року у депозит будь-якого нотаріуса, нотаріальної контори за вибором позичальника у місті Миколаєві, Миколаївської області з відповідним повідомленням позикодавця відправленим цінним листом. Між сторонами обумовлена зміна тривалості позовної давності у договірних зобов`язаннях, яка збільшена до 20 років. Борговий документ (розписка) від 01 червня 2016 року окрім позичальника ОСОБА_2 підписаний ОСОБА_3 , як згода чоловіку на отримання грошових коштів. Підтверджуючих даних, які б свідчили про повернення відповідачем на користь позивачки боргу на виконання боргового документу (розписки) від 01 червня 2016 року, матеріали справи не містять. Відповідачем ОСОБА_2 взагалі заперечується сам факт підписання боргового документу (розписки) від 01 червня 2016 року та отримання грошових коштів від позивачки. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07.12.2023 року задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Головіна М.В., по справі призначено судово-почеркознавчу експертизу, провадження у справі зупинено. 01.02.2024 року на адресу Приморського районного суду м. Одеси надійшов лист з Міністерства юстиції України Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз (ОНДІСЕ) про надання додаткових матеріалів і зразків, а також направлено рахунок для оплати вартості експертизи. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07.02.2024 року провадження по справі поновлено. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26.03.2024 року в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Головіна М.В. про звільнення від сплати витрат за проведення призначеної судово-почеркознавчої експертизи по справі, відмовлено. 03.04.2024 року Одеський науково-дослідний інститут судових експертиз повернув до суду матеріали справи без виконання в зв`язку з відсутністю оплати рахунку витрат за проведення експертизи. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04.04.2024 року в задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про забезпечення судових витрат шляхом зобов`язання відповідача попередньо оплатити на депозитний рахунок судові витрати, відмовлено. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01.05.2024 року задоволено частково клопотання представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Головіна М.В., про витребування доказів по цивільній справі задоволено частково. Постановлено витребувати: у Адміністрації державної прикордонної служби України інформацію про перетинання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , державного кордону України за період з 01.05.2016 року по 01.07.2016 року, зокрема з Інформаційно- телекомунікаційної системи прикордонного контролю «Гарт-1»; у Державної митної служби України інформацію про перетинання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , державного кордону України за період з 01.05.2016 року по 01.07.2016 року. Клопотання позивача, представника відповідача та третьої особи - адвоката Головіна М.В. про виклик свідків задоволено. Здійснити виклик свідків: ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_9 ; ОСОБА_10 . Відповідно відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, запитувану інформацію ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01.05.2024 року, стосовно перетинання кордону України у період з 01.05.2016 по 01.07.2016 стосовно ОСОБА_8 не виявляється можливим, оскільки зберігання в базі даних інформації з персональними даними осіб впродовж 10 років здійснюється з 08.11.2017 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Виходячи із засад диспозитивності, апеляційний суд не перевіряє рішення суду першої інстанції в частині не задоволених позовних вимог. Відповідач оскаржує рішення суду тільки в частині задоволених позивних вимог, яке і підлягає перегляду в апеляційному порядку. Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування . Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Приписами ч. 1 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно ч. 3 ст. 89 ЦПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 82 ЦПК України). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав свої зобов`язання за договором позики щодо повернення боргу, тому наявний борг 130 000,00 євро підлягає стягненню з нього на користь позивача. Так, за змістом ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив факт укладення сторонами договору позики і його зміст, що підтверджується борговим документом (розпискою), підписаною власноруч ОСОБА_2 зі згоди на це дружини ОСОБА_3 . Посилання апелянта у апеляційній скарзі на те, що немає доказів отримання від позивачки грошових коштів в борг не ґрунтується на достатніх та допустимих доказах. За змістом розписки (боргового документа) відповідач зобов`язався повернути 130 000,00 євро до 01.01.2019 року, що цілком свідчить про отримання ним цих коштів від позивача у позику. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 18.09.2013 № 6 -63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошей. У постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18), від 07 серпня 2019 року у справі№ 753/22661/14 (провадження № 61-10263св19), від 11 червня 2020 рокуу справі № 753/20532/14-ц (провадження № 61-46033св18), від 17 лютого 2021 року у справі № 233/4822/18 (провадження № 61-20667св19), від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19), від 01 вересня 2021 року у справі № 266/5745/18 (провадження № 61-7017св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 640/9165/19 (провадження № 61-14705св20), від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18 (провадження № 61-12851св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 570/5689/16 (провадження № 61-258св21) викладено такі правові висновки щодо застосування статті 545 ЦК України: у частині другій статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку». Таким чином, наявність у позивача оригіналу боргової розписки без зазначення на ній про повернення оспорюваної суми, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконано. Наведене також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 року у справі №154/3443/18. За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду є безпідставними. Твердження апелянта про наявність у нього сумнівів у достовірності розписки, наданої позивачем суду першої інстанції, не містить достатнього розумного обґрунтування. При цьому, відповідач не надав суду жодних доказів і ніяк не обґрунтував свої доводи на спростування встановлених судом обставин. Твердження апелянт, що суд першої інстанції не забезпечив можливість реалізації відповідачем своїх процесуальних прав в частині витребування доказів по справі не відповідає дійсності, оскільки суд першої інстанції задовольняв клопотання сторони відповідача про проведення почеркознавчої експертизи, яку в подальшому позивач відмовився оплатити, а тому вона і не була проведена. Відповідно до ст. 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Колегія суддів погоджується з висновком суду, що покази свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , не мають доказового значення в рамках цієї справи, оскільки відповідно до вимог ст. 1051 ЦК України, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші насправді не були одержані позичальником. Так, останні повідомили, що їм невідомо про наявність розписки і боргових зобов`язаннях ОСОБА_2 перед позивачем, свідками цих подій вони не були. Доводи скаржника, що показання свідків фактично вказували на відсутність реальності правочину, тобто неможливість передачі коштів 01.06.2016 року, на увагу не заслуговують. Також, судом задовольнялось клопотання про витребування інформації з Державної прикордонної служби України про перетин кордону громадянки ОСОБА_8 за період з 31.05.2016 по 02.06.2016 року. На виконання ухвали, прикордонною службою була надана відповідь про неможливість надання запитуваної інформації, оскільки база даних інформації з персональними даними осіб здійснюється з 08.11.2017 року (т. 2, а.с. 121). Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Щодо клопотання сторони відповідача, заявленого у суді апеляційної інстанції, про витребування інформації - у Адміністрації державної прикордонної служби України, у позивачки ОСОБА_11 , у релігійній організації «Релігійне управління церкви Ісуса Христа святих останніх днів в Україні», у ПАТ «Авіакомпанія «МАУ», колегія суддів зазначає наступне. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право заявляти клопотання. Це право випливає з принципу змагальності та диспозитивності. Заяви і клопотання - це усні або письмові звернення до суду осіб, які беруть участь у справі, з приводу вчинення певних процесуальних дій. Заяви - це звернення, в яких особа повідомляє суд про вчинення тієї чи іншої дії, яку вона може вчинити за законом. Заявами оформляються відводи, відмова від позову, визнання позову, відкликання позовної заяви, зміна підстав або предмета позову, залучення третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору тощо. Клопотання - це прохання до суду про вчинення дії, яку може вчинити тільки суд. Процесуальний порядок вирішення заяв та клопотань передбачає з`ясування думки інших осіб, які беруть участь у справі. Йдеться, насамперед, про тих осіб, які з`явилися в судове засідання. Заслуховування їх думки з приводу клопотання інших осіб забезпечує принцип рівності. На підставі думок осіб, які беруть участь у справі, та свого внутрішнього переконання, яке базується на законі, суд вирішує клопотання. Щодо витребування інформації - у Адміністрації державної прикордонної служби України. Так, судом задовольнялось клопотання про витребування інформації з Державної прикордонної служби України про перетин кордону громадянки ОСОБА_8 за період з 31.05.2016 по 02.06.2016 року. На виконання ухвали, прикордонною службою була надана відповідь про неможливість надання запитуваної інформації, оскільки база даних інформації з персональними даними осіб здійснюється з 08.11.2017 року (т. 2, а.с. 121). Крім цього, 22.11.2023 року позивач ОСОБА_1 зверталася електронними листами у формі заяви та запиту до Державної прикордонної служби та Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби, в яких просила надати інформацію про перетин державного кордону України (в`їзд - виїзд) громадянкою України ОСОБА_12 (дівоче прізвище - ОСОБА_13 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , з 31 травня 2016 року по 02 червня 2016 року. У межах повноважень, наданих Адміністрацією Державної прикордонної служби України, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , щодо надання інформації про перетинання державного кордону України у період з 31.05.2016 по 02.06.2016 року, Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надано електронну відповідь за № 91/Б-19505-28810 від 27.11.2023 р. 10:16 за підписом начальника ОСОБА_14 (т. 1, а.с. 196), в якій проінформовано, що Головний центр обробки спеціальної інформації не може надати таку інформацію. Механізм формування, ведення та засади функціонування бази даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території» (далі - База даних), визначені Положенням про цю Базу даних, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.09.2022 року № 614, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 26.10.2022 року за № 1319/38655 (далі - Положення). Відповідно до пункту 17 Положення інформація про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території зберігається протягом 10 років з дня її внесення. Зберігання в Базі даних інформації з персональними даними осіб впродовж 10 років здійснюється з 08.11.2017, оскільки до набрання чинності Положення, інформація про осіб, які перетнули державний кордон України зберігалася у Базі даних протягом 5 років, в порядку визначеному наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 25.06.2007 №

472. Таким чином, оскільки відомості в Базі даних інформації з персональними даними осіб почали зберігати з 08.11.2017 р., то інформація за період з 01.07.2015 року по 31.12.2016 року відсутня. Отже, враховуючи те, що у матеріалах справи наявні відомості про відсутність у Адміністрації державної прикордонної служби України запитуваної інформації, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволені такого клопотання. Щодо витребування інформації: у позивачки ОСОБА_1 оригінали електронних доказів: -«Информация о вашем бронировании», бронь №LGXCJH, Электронный билет 0069786239947, Авиакомпания владелец авиабилета PS; -фотокартки, датованої 09.04.2016 року 10:34, із зображенням, зокрема Позивачки; -Договору оренди - 2015-2016 BYU STUDENT-LANDLORD RENTAL AGREEMENT and PROPERTY ADDENDUM; витребування у РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «РЕЛІГІЙНЕ УПРАВЛІННЯ ЦЕРКВИ ІСУСА ХРИСТА СВЯТИХ ОСТАННІХ ДНІВ В УКРАЇНІ», код ЄДРПОУ 21655840, адреса: Україна, 01004, м. Київ, вул. Терещенківська , буд. 19 літера А, тел. 0443714201, Адміністративний офіс - відомостей про фактичне перебування громадянки України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , станом на 01.06.2016 року на території США (зокрема штат Юта); витребування у ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА АВІАКОМПАНІЯ МІЖНАРОДНІ АВІАЛІНІЇ УКРАЇНИ, код СДРПОУ 14348681, 01030, Україна, місто Київ, вулиця Лисенка, будинок, 4 відомості про бронювання, придбання на ім`я Громадянки України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (TETIANA BOGDANOVA), номер документа ЕА143303, авіаквитків згідно бронювання №LGXCJH, електронний квиток 0069786239947, Авіакомпанія власник авіаквитка PS, (далі мовою оригіналу), (маршрут путешествия: вылет 31.12.2015 09:55 Киев, Борисполь, рейс PS-471, класс Эконом, Boeing 737-500; прилет 31.12.2015 11:50 Цюрих, рейс PS-471, класс Эконом, Boeing 737-500; вылет Цюрих, рейс DL-208, класс Эконом, Boeing 767-300ER; прилет 31.12.2015 16:41 Нью-Йорк, Джон Ф. Кеннеди, терминал 4, рейс DL-208, класс Эконом, Boeing 767-300ER; вылет 31.12.2015 19:05 Нью-Йорк, Джон Ф. Кеннеди, терминал 4, рейс DL-495, класс Эконом, Boeing 757; прилет 31.12.2015 22:29 Солт-Лейк-Сити, Солт-Лейт-Сити Интернешнл, терминал 2, рейс DL-495, класс Эконом, Boeing 757; вылет 16.08.2016 08:30 Солт-Лейк-Сити, Солт-Лейт-Сити Интернешнл, терминал 2, рейс DL-466, класс Эконом, Boeing 737- 800; прилет 16.08.2016 15:09 Нью-Йорк, Джон Ф. Кеннеди, терминал 4, рейс DL-466, класс Эконом, Boeing 737-800; вылет 16.08.2016 20:11 Нью-Йорк, Джон Ф. Кеннеди, терминал 2, рейс DL-210, класс Эконом, Boeing 767-300ER; прилет 17.08.2016 10:35 Прага, Ружин, терминал 1, рейс DL-210, класс Эконом, Boeing 767-300ER; вылет 17.08.2016 11:15 Прага, Ружин, терминал 1, рейс PS-808, класс Эконом, Boeing 737- 700; прилет 17.08.2016 14:30 Киев, Борисполь, рейс PS-808, класс Эконом, Boeing 737-700), та проходження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (TETIANA BOGDANOVA), документ номер НОМЕР_3 реєстрації на зазначені рейси АВІАКОМПАНІЇ МІЖНАРОДНІ АВІАЛІНІЇ УКРАЇНИ, фактичне здійснення нею перельоту за зазначеними квитками. Враховуючи викладене, вирішуючи питання про витребування таких доказів апеляційний суд вважав, що дане клопотання не обґрунтоване, оскільки відомості, які просить витребувати заявник не мають відношення до даного спору, не є допустимими та належними доказами. Так, інформація про бронювання авіаквитків не свідчить про здійснення особою перельоту, перетину кордону, як і світлина, договір оренди та відомості релігійної організації, що не є доказом знаходження позивачки за кордоном у період укладення договору позики, тому, зазначені клопотання були відхилені апеляційним судом. За викданених обставин, колегія суддів, вважає, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку відповідно до ст. 89 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги висновків судів першої інстанцій не спростовують, не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції прийняте без додержання норм матеріального і процесуального права. Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної Ради Європейських Суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи апелянта у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09.10.2024 року слід залишити без змін. Щодо судових витрат За приписами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Головін Микола Вікторович залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 09 жовтня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 17.03.2025 року. Головуючий О.Ю. Карташов Судді В.А. Коновалова Ю.П. Лозко