Постанова 4813 № 521/6674/18

Номер провадження: 22-ц/813/2080/20 Номер справи місцевого суду: 521/6674/18 Головуючий у першій інстанції Гуревський В. К. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.07.2020 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 521/6674/18 Номер провадження: 22-ц/813/2080/20 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів: - Князюка О.В., Таварткіладзе О.М., учасники справи: - позивач ОСОБА_1 , - відповідачі ОСОБА_2 , розглянувши у передбаченому ст. 369 ЦПК України порядку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Гуревського В.К. об 11 годині 39 хвилині 29 жовтня 2019 року, повний текст рішення складено 06 листопада 2019 року, встановив: У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним уточненим у жовтні місяці позовом, в якому остаточно просить стягнути з ОСОБА_2 на його суму грошових коштів у розмірі 133 819,50 грн., яка складається з: - сума основного боргу за позикою 106 037,36 грн.; - проценти за користування позикою 13 216,90 грн.; - інфляційні збитки 11 654,30 грн.; - 3% річних 2 910,94 грн.. ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що 10 березня 2017 року відповідачка позичила у нього грошову суму в розмірі 4 000,00 доларів США. Сторони при цьому домовились, що позичальник прийняв на себе зобов`язання повернути кошти готівкою у розмірі - 4000,00 доларів США шляхом передачі позикодавцю повної грошової суми позики у строк - до 10.05.2017 року. Відповідачка не повернула позивачу грошову суму позики в обговорені сторонами строки. Факт передачі грошових коштів відповідачці та її обов`язок повернути їх підтверджується розпискою від 10.03.2017 року без відмітки про повернення суми боргу. У зв`язку з відмовою відповідачки повернути повністю суму боргу позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав (а. с. 2 4 зворотня сторона, 56 - 59). Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16.10.2018 року вищезазначений позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів: - сума основного боргу у розмірі - 4000,00 доларів США; - проценти за користування позикою у розмірі 22 384,04 грн.; - 3% річних у розмірі 4 974,14 грн.. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 06.03.2019 року (а. с. 121 - 123) задоволено заяву ОСОБА_2 від 11.02.2019 року (а. с. 91 97) про перегляд заочного рішення. Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16.10.2018 року скасовано. Призначено підготовче судове засідання. ОСОБА_2 у наданому суду відзиві на позов просить у його задоволенні відмовити. Зазначає, що матеріали справи містять лише ксерокопію боргової розписки, в наявності оригіналу та достовірності якої у неї виникають великі сумніви. Деякий час вони з позивачем займалися спільною господарською діяльністю, пов`язаною з купівлею-продажем взуття. Неодноразово надавали один одному розписки в рахунок придбання чергової партії товару та дуже часто розрахунок між собою здійснювали саме товаром. На підтвердження чого надала копію розписки від 01 квітня 2017 року, оригінал якої має в наявності. Крім того, сам текст розписки, копія якої надана позивачем в якості доказу нібито укладеного між ними договору позики, не відповідає вимогам, установленим для укладаємих у письмовій формі правочинів, а саме: договір не містить назви та коду валюти. Відповідно до чинного законодавства національна валюта - гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України. Обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Не може бути визнано належними доказами роздруківка скрін-шотів з мобільного ресурсу Viber та роздруківки особистого кабінету користувача оператора мобільного зв`язку Lifecell, які долучені до позовної заяви. За зазначеними скрін-шотами неможливо ідентифікувати особу, з якою ніби-то мав переписку позивач. Також неможливо відтворити його в оригіналі, встановити його походження. А відсутність офіційного зразка скрін-шоту, який би свідчив про дотримання форми документа, не дає можливості визнавати його за належний та допустимий доказ. Що стосується роздруківки особистого кабінету користувача операторі мобільного зв`язку Lifecell, то вона не містить інформацію про зміст розмови та також не ідентифікує співрозмовників. ОСОБА_1 у наданій відповіді на відзив просить позов задовольнити у повному обсязі. Зазначає, що відповідачка беззаперечно визнає факт отримання коштів у борг, оскільки вказує, що «договір позики не відповідає вимогам, установленим для правочинів які укладаються в письмовій формі, а саме: не містить назви та коду валюти». Тобто, відповідачка наголошує на формальних невідповідностях складеної розписки вимогам закону, і жодним чином не спростовує та не заперечує сам факт отримання коштів у позику. Таким чином, в силу положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України, позивач вважає, що факт отримання коштів у позику є таким, що визнається відповідачкою. Відповідачка зазначає про те, що вона та позивач «неодноразово надавали один одному розписки», тим самим підтверджує те, що така розписка могла бути складеною. А щодо оригіналу розписки, то слід зазначити, що при поданні позову позивач вказував про наявність оригіналу даного доказу і за необхідності він може бути оглянутий судом, або долучений до матеріалів справи, що і було здійснено. Оригінал розписки був наданий суду для огляду у судовому засіданні, про що зазначено у заочному рішенні суду від 16 жовтня 2018 року. Як вказує відповідачка, з посиланням на судову практику, «суд має право ухвалити рішення про стягнення суми боргу саме у тій валюті, яка визнана договором позики». Доводи відповідачки про те, що у розписці не визначено код та назву валюти є неспроможними та мають бути відхилені судом, оскільки жодних обґрунтованих сумнівів у тому, що відповідачкою запозичені саме долари США наразі немає. Не спростовано відповідачкою розрахунку сум, що підлягають стягненню. Додані до позовної заяви докази є належними та допустимими, іншого відповідачкою не доведено. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання від кредитора певної грошової суми або речей. У зв`язку з чим доводи позивачки про те, що подані докази не можуть бути прийняті судом є безпідставними. Щодо заявлених відповідачкою судових витрат у розмірі 25 000,00 грн. зазначає, що відповідачка не подала до суду безпосередньо розрахунок суми судових витрат, а зазначила лише суму, яка нічим не обґрунтована і як наслідок не може розглядатися в розумінні розрахунку судових витрат, які очікуються у зв`язку із розглядом справи. Ухвалою Малиновського районного суд м. Одеси від 24.09.2019 року закрито підготовче провадження у справі. Призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 29.10.2019 року (а. с. 207). Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 29.10.2019 року, з врахування ухвали суду від 06.11.2019 року про виправлення описки у резолютивній частині рішення (а. с. 221), вищезазначений позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів: - сума основного боргу у розмірі - 4000,00 доларів США; - проценти за користування позикою у розмірі - 22 285,27 грн.; - 3% річних у розмірі 4 974,14 грн.. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 10 березня 2017 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 4 000,00 доларів США.Сторони при цьому домовились, що позичальник прийняв на себе зобов`язання повернути готівкою у розмірі - 4000,00 доларів США шляхом передачі позикодавцю повної грошової суми позики у строк - до 10 травня 2017 року. Факт передачі грошових коштів відповідачу та його обов`язок повернути їх підтверджується розпискою від 10 березня 2017 року, без відмітки про повернення суми боргу. У вказаний у договорі позики термін відповідач не повернув позивачу грошову суму позики. На вимогу позивача про повернення позики відповідач відповідала йому відмовою. Таким чином, відповідач суми боргу не повернула, що підтверджується фактом пред`явлення суду позивачем оригіналу розписки від 10 березня 2017 року без відмітки про повернення суми боргу. Загальна сума процентів, яка розрахована судом за період - з 10.05.2017 року по 11.10.2018 року становить - 22 285,27 грн.. Розраховані судом 3% річних за період - з 10.05.2017 р. по 11.10.2018 року становить - 4 497,14 грн.. При цьому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за процентами у розмірі - 22 384,04 грн., що більше ніж встановлено судом. Посилання відповідачки на те, що у розписці від 10.03.2017 року не зазначено назву та код валюти, а лише вказано «долари», а тому відсутні докази отримання грошей саме в «доларах США», не можуть бути прийняті судом, оскільки відповідач не спростовує той факт, що це є валютою, тобто якщо це не «долари США», то виникає питання в якій валюті вона отримала кошти, оскільки у судовому засіданні відповідачка не заперечувала дійсність виданої нею розписки. Крім того, в розписці від 01.04.2017 року, копія якою як доказ була подана до суду відповідачем, про отримання товару, також вказана валюта «долари», а не «долари США». Відповідачка вказує, що отримувала в борг кошти від позивача в розмірі 4 000,0 доларів, а розрахувалася товаром, а саме жіночим взуттям на суму 4 500,0 доларів, а тому боргове зобов`язання в неї відсутнє. З тексту наданої розписки вбачається, що ОСОБА_1 забирає свій товар (жіноче взуття) з контейнерів, які належать ОСОБА_2 , з Привозу № 331, 319 в кількості - 432 шт. на суму 4 500,00 доларів. За наданими відповідачкою до суду рахунками № 3866 від 01.04.2017 р. та № 3885 від 01.04.2017 року підтверджується факт користування відповідачем контейнерами № 319, 331 на ТК «Привоз Північ Плюс» для зберігання взуття. За змістом розписки від 01.04.2017 року ОСОБА_1 забрав свій товар, тобто забрав своє майно. Крім того, до суду стороною відповідачки не надано жодного доказу, що товар, який забрав позивач, належав саме відповідачці чи був придбаний за боргові кошти (накладні, інвойси, митні декларації тощо). На питання суду, чому в рахунок боргу 4 000,00 дол. США відповідачка передала майно в розмірі 4 500,00 дол. США, отримана відповідь, що до вартості майна увійшли митні платежі. При цьому, до суду на надано доказів митного оформлення товару. Таким чином, залишилося без відповіді питання про передачу майна на більшу суму ніж сума боргу. За викладених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що правовідносини між сторонами за розпискою від 10.03.2017 року та за розпискою від 01.04.2017 мають різну правову природу. До суду пред`явлені оригінали обох розписок, а тому суд не вбачає безпосереднього зв`язку між цими зобов`язаннями та підстав для висновку про те, що борг відповідачки був погашений. За викладених обставин суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність визнати позов частково обґрунтованим та стягнути з відповідачки на користь позивача суму грошових коштів: - сума основного боргу у розмірі 4 000,00 доларів США; - проценти за користування позикою у розмірі 22 285,27 грн.; - 3% річних у розмірі 4 497,14 грн.. Суд поклав витрати по сплаті судового збору в сумі 1 741,94 грн. на відповідачку. Крім того, вважав необхідним стягнути з відповідачки на користь позивача підтверджені останнім витрати на проїзд для участі в судових засіданнях у розмірі 2 861,66 грн.. Враховуючи, що позивачем не було надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, суд вважає, що зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 300,0 грн. належним чином не підтверджені та не обґрунтовані, а тому у стягненні витрат на надання правової допомоги слід відмовити (а. с. 220, 225 233). ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову та скасувати вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт вказує на те, між сторонами існували відносини із здійснення спільної господарської діяльності з продажу товару. Вона розрахувалася з позивачем товаром. Одержання процентів умовами договору позики не передбачено. Чинним законодавством передбачено встановлення НБУ облікової ставки тільки для національної валюти, а не для іноземної валюти. Висновок суду першої інстанції про стягнення відсотків суперечить викладеним Великою Палатою Верховного Суду висновкам у постанові від 16.01.2019 року по справі № 373/2054/16-ц та у постанові від 16.01.2019 року по справі № 464/3790/16-ц. Стягнення 3% річних у національній валюті гривні суперечить викладеним Великою Палатою висновкам у постанові від 16.01.2019 року по справі № 464/3790/16-ц. Ні позивач, ні його представник участі у судовому засіданні 11.10.2018 року не приймали, надали заяву про розгляд справи за їх відсутності, а тому безпідставним є стягнення з неї витрат пов`язаних з явкою до суду в розмірі 695,22 грн.. Згідно наявного у справі рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 отримав копію ухвали про відкриття апеляційного провадження, з пропозицією надати відзив протягом відповідного строку, та копію апеляційної скарги. Правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Матеріали справи місять також рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_2 , відповідно до яких апеляційний суд двічі направляв останній копію ухвали про відкриття апеляційного провадження. Двічі вказані рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення повернулися до апеляційного суду з приміткою пошти - «За закінченням строку» та «За закінченням встановленого строку зберігання». Після чого на офіційному веб-сайті апеляційного суду було розміщене повідомлення ОСОБА_2 про наявність ухвали Одеського апеляційного суду про відкриття провадження в порядку спрощеного провадження. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (їх виклик). У такому випадку судове засідання не проводиться. Пунктом 1 ч. 4, п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ. Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб Відповідно п. 1 ч. 1, ч. ч. 2, 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднанні з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1 5 цієї частини. Дана справа за ціною позову (133 819,50 грн.) є малозначною, тому вона підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Згідно зі ст. 369 ЦПК України справу розглянуто апеляційним судом без виклику її учасників. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів зазначає наступне. Згідно із ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог не оскаржується, тому законність та обґрунтованість рішення суду в цій частині в апеляційному порядку не перевіряється. Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам у повній мірі не відповідає. Колегія суддів погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції про наявність між сторонами правовідносин щодо позики, необхідність стягнення суми позики у доларах США. Вважає, що цих висновків суд першої інстанції дійшов без порушення норм матеріального (ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 1047, 1049 ЦК України) та процесуального (ст. ст. 263, 264 ЦПК України) права. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення процентів за користування позикою та 3% річних. Висновки суду першої інстанції в цій частині зроблені з порушенням норм матеріального (ст. ст. 1048, 1049 ЦК України) та вищевказаних норм процесуального права. На підставі наявних у справі, наданих її учасниками та досліджених судом доказів встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини. 10 березня 2017 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 4 000,00 доларів США.Сторони при цьому домовились, що позичальник прийняв на себе зобов`язання повернути готівкою у розмірі - 4000,00 доларів США шляхом передачі позикодавцю повної грошової суми позики у строк - до 10 травня 2017 року. Факт передачі грошових коштів відповідачу та його обов`язок повернути їх підтверджується розпискою від 10 березня 2017 року, без відмітки про повернення суми боргу (а. с. 10). У вказаний у договорі позики термін відповідачка не повернула позивачу грошову суму позики. Між сторонами виникли правовідносини позики. За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори. Згідно із ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За правилами, передбаченими ст. ст. 509, 525, 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Згідно із ст. 530 Цивільного Кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст.612 ЦК України). Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Беззаперечно встановлено, що відповідачка взяті згідно розписки кошти у встановлений строк не повернула. Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення суми позики у розмірі 4 000,00 доларів США. Доводи апелянта про те, що між сторонами існували відносини із здійснення спільної господарської діяльності з продажу товару, вона розрахувалася з позивачем товаром, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони не спростовують встановлені по справі фактичні обставини, зводяться до переоцінки доказів і незгоди апелянта з висновками суду щодо їх оцінки. Відповідачка не довела належними та допустимими доказами те, що вона повернула позику. Недоведеними є доводи позивачки щодо укладення договору позики в іншій іноземній валюті ніж долари США. Наявність боргового документа у позикодавця свідчить про неповернення позики боржником. Щодо доводів апелянта про безпідставне нарахування відсотків, колегія суддів зазначає наступне. Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась. Правова позиція про наявність права на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо договір позики не є безоплатним (безпроцентним) у розумінні частини другої статті 1048 ЦК України, навіть у тому випадку, якщо договором не передбачено нарахування та одержання зазначених коштів висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-36цс14. Однак, ч. 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Задовольняючи ці позовні вимоги та визначаючи розмір процентів за користування від суми позики, суд першої інстанції виходив із рівня облікової ставки НБУ. З такими висновками погодитися не можна з огляду на наступне. За змістом статті 1 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» (далі Закон № 679-XIV) облікова ставка НБУ один із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для банків та інших суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів. НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (стаття 2 Закону № 679-XIV). Пунктом 1 частини першої статті 15 цього Закону передбачено, що правління НБУ приймає рішення, зокрема про встановлення та зміну облікової та інших процентних ставок Національного банку. Відповідно до статті 27 Закону № 679-XIV НБУ встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями. Частиною другою статті 46 вказаного Закону НБУ здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку НБУ для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов`язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют. Пунктом 1.1 Положення про процентну політику НБУ, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 серпня 2004 року № 389 (далі Положення № 389; чинне на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що облікова ставка НБУ один з монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ установлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період, і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку. Пунктами 3.1, 3.2 цього Положення визначено, що НБУ визначає розмір облікової ставки, дотримуючись таких основних принципів: облікова ставка використовується НБУ одночасно як засіб реалізації грошово-кредитної політики та орієнтир ціни на гроші; облікова ставка є одним із чинників, що характеризують основні напрями змін грошово-кредитного регулювання; облікова ставка має підтримуватися на позитивному рівні щодо прогнозного рівня інфляції, який визначається схваленими Кабінетом Міністрів України основними прогнозними макроекономічними показниками на відповідний рік та враховується під час складання державного бюджету з наступними змінами; облікова ставка є найнижчою серед процентних ставок, за якими НБУ може підтримати ліквідність банків. Визначення рівня та характеру змін облікової ставки НБУ залежить від тенденцій загального економічного розвитку, макроекономічних та бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку. Національний банк під час визначення облікової ставки враховує й інші фактори, які можуть вплинути на вартість коштів у національній валюті, інфляційні або девальваційні очікування, процентні ставки рефінансування, які використовуються центральними банками країн, що мають тісні торговельно-економічні зв`язки з Україною тощо. Можна зробити висновок, що облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національноївалюти України гривні. Крім того, висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти міститься у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16. Враховуючи, що частиною першою статті 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому вказана норма та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав. Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування. Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника. Таким чином, у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів від суми позики у розмірі 22 384,04 грн. необхідно відмовити. Щодо доводів апелянта про невірне визначення 3% річних у національній валюті, колегія суддів зазначає наступне. З огляду на положення ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Оскільки ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році). Таким чином, розмір 3% річних за період прострочення з 10.05.2017 року по 11.10.2018 року (516 днів (становить) 169,64 долара США = 4 000,00 доларів США х 516 (кількість днів прострочення) х 3 : 100 :

365. Вищевикладені висновки щодо відмови у стягненні процентів та 3% річних у валюті позики відповідає правовим позиціям, викладеним у постановах Великої Палати Верховного суду від 16.01.2019 року по справі № 373/2054/16-ц та від 16.01.2020 року по справі464/3790/16-ц. Частиною 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, доводи апелянта щодо відсутності підстав для стягнення процентів та стягнення 3% річних у валюті позики є обґрунтованими. Таким чином,апеляційна скарга ОСОБА_2 є частково обґрунтованою, а тому підлягає частковому задоволенню. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Оскільки судом першої інстанції порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині стягнення процентів та 3% річних, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню за вищевказаного обґрунтування. Необхідно ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів від суми позики в розмірі - 22 384,04 грн. та стягнути 3 % річнихвід простроченої суми позики, отриманої в доларах США, у сумі 169,64 долара США. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення боргу за позикою у сумі 4 000,00 доларів США необхідно залишити без змін. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Таким чином, необхідно змінити розподіл судових витрат. На підставі ст. ст. 133, 141 ЦПК України підлягає стягненню: 1) з відповідачки на користь позивача документально підтверджений сплачений судовий збір за подання позову (1 338,20 грн. а. с. 1) та за подання заяви про забезпечення позову (352,40 грн. а. с. 33) пропорційно розміру задоволених позовних вимог (90%) у розмірі 1 521,54 грн. = (1 338,20 грн. + 352,40 грн.) х 90%; 2) з позивача на користь відповідачки документально підтверджений сплачений судовий збір за заяви про перегляд заочного рішення (384,20 грн. а. с. 90) та за подання апеляційної скарги (2 612,91 грн. а. с. 33) пропорційно розміру відмовлених позовних вимог (10%) у розмірі 299,71 грн. = (384,20 + 2 612,91 грн.) х 10%. Доводи апелянта про безпідставне стягнення з неї витрат, пов`язаних з явкою до суду позивача та його представника у судове засідання, призначене на 11.10.2018 року, є неспроможними. Ухвалою суду першої інстанції від 24.09.2019 року було закрито підготовче провадження. Справу призначено до розгляду у судовому засіданні 29.10.2019 року (а. с. 207). Рішення ухвалено 29.10.2019 року (а. с. 218 220). Матеріали справи не містять відомостей про те, що між вказаними датами проводилося судове засідання. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2019 року в частині стягнення процентів за користування позикою у розмірі 22 384 грн. 04 коп. та 3% річних у розмірі 4 974 грн. 14 коп.- скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування позикою у розмірі 22 384 грн. 04 коп. відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) три відсотки річних у розмірі 169 (сто шістдесят дев`ять) доларів 64 цента США. Рішення суду в частині стягнення суми позики у розмірі 4 000 (чотири тисячі) доларів 00 центів США залишити без змін. Здійснити перерозподіл судових витрат. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) судовий збір у сумі 1 521 (одна тисяча п`ятсот двадцять одна) грн. 54 коп.. Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 299 (двісті дев`яносто дев`ять) грн. 71 коп.. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: О. В. Князюк О. М. Таварткіладзе