Постанова 4803 № 202/21517/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/468/26 Справа № 202/21517/23 Суддя у 1-й інстанції - Бєсєда Г. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Красвітної Т.П., Халаджи О.В. за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №202/21517/23 за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ТВІН, ЛТД», Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права власності на майно, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ТВІН, ЛТД», Товариство з обмеженою відповідальністю «Трес-Газ», про зобов`язання вчинити певні дії, за апеляційними скаргами Дніпровської міської ради та представника ОСОБА_1 - адвоката Довгополої Олени Олексіївни на рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 04 червня 2025 року,ухвалене у складі судді Бєсєди Г.В., - ВСТАНОВИВ: У грудні 2023 року представник позивач ДМР звернувся до Індустріального районного суду міста Дніпра з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права власності на майно. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що земельна ділянка на якій розташовано об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , належить територіальній громаді міста Дніпро, в особі ДМР та віднесена до земель комунальної власності. Вказує, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2017 року в справі №202/685/17 визнано за ТОВ «ТВІН, ЛТД» право власності на пункт заправки автомобілів зрідженим газом за адресою: Дніпропетровська обл., м.Дніпро, Донецьке шосе в районі буд.170, без введення в експлуатацію. Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 05 вересня 2017 року заочне рішення від 15 лютого 2017 року скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку. Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 24 жовтня 2017 року позовну заяву ТОВ «ТВІН, ЛТД» до ОСОБА_3 про зобов`язання вчинити певні дії та визнання права власності було залишено без розгляду. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 24 жовтня 2017 року скасовано та справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2023 року в справі №202/685/17 позовні вимоги ТОВ «ТВІН, ЛТД» до ОСОБА_4 , про зобов`язання вчинити певні дії та визнання права власності залишено без задоволення. Вказує, що відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, об`єкт нерухомості ТОВ «ТВІН, ЛТД» продало ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 20 вересня 2017 року. Зазначає, що у подальшому між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки та 02 квітня 2021 року право власності на вказаний об`єкт нерухомості зареєстровано за ОСОБА_1 . Вважає, оскільки рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 лютого 2017 року в справі №202/685/17, яке було підставою реєстрації права власності за ТОВ «ТВІН, ЛТД» на спірний об`єкт нерухомості скасовано, вони не могли розпоряджатися зазначеним нерухомим майном. Наголошує, що з 30 липня 2004 року у ТОВ «ТВІН, ЛТД» відсутнє право користування зазначеною земельною ділянкою. У зв`язку з чим просив суд усунути перешкоди ДМР у користуванні земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зобов`язавши ОСОБА_1 знести самочинно побудований пункт заправки автомобілів зрідженим газом, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати державну реєстрацію та припинити право власності на об`єкт нерухомого майна. ОСОБА_1 подала зустрічний позов до ДМР про зобов`язання вчинити певні дії. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що земельна ділянка по фактичному розміщенню об`єкта спірного нерухомого майна знаходилась у користуванні ТОВ «ТВІН, ЛТД» на підставі рішень ДМР. На виконання будівельних робіт ДМР ТОВ «ТВІН, ЛТД» було надано дозвіл. 20 січня 2016 року на офіційному сайті ДМР було опубліковано проект рішення ДМР про надання ТОВ «ТВІН, ЛТД» дозволу на розробку технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі для завершення будівництва пункту заправки зрідженим газом, однак зазначене рішення міським головою не було підписано. Такі дії ДМР змусили ТОВ «ТВІН, ЛТД» після проведення технічного обстеження щодо можливості його надійної та безпечної експлуатації, звернутись до суду щодо визнання права власності на об`єкт нерухомого майна заправку зрідженим газом. Наголошує, що ТОВ «ТВІН, ЛТД» правомірно і за наявності достатніх правових підстав, тривалий час користувалось спірною земельною ділянку з відповідним цільовим призначенням; безперешкодно та відкрито збудувало майно, яке має значну цінність; зареєструвало станом на 05 липня 2017 року право власності в установленому п.9 ч.1 ст.27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» порядку на підставі судового рішення, а тому ТОВ «ТВІН, ЛТД» було правомірним власником майна і мало право ним розпоряджатися, що свідчить про добросовісність набуття такого майна наступними власниками. Зауважує, що ТОВ «ТВІН, ЛТД» будівництво протягом 2000-2003 років пункту заправки автомобілів зрідженим газом відбулось на підставі рішення ДМР про надання земельної ділянки для відповідних цілей, за наявними експертними висновками, узгодженнями, проектами та контролю з боку уповноважених контролюючих органів, в тому числі і підпорядкованих ДМР, жодних порушень законодавчих вимог, будівельних норм чи правил виявлено не було, а тому спірний об`єкт нерухомого майна не є самочинно збудованим. Набуття ОСОБА_1 у власність спірного нерухомого майна відбулось в межах ЗУ «Про іпотеку». У зв`язку з чим, просила суд визнати за ОСОБА_1 , як правонаступником забудовника ТОВ «ТВІН, ЛТД», право користування земельною ділянкою для введення в експлуатацію пункту заправки зрідженим газом, що розташований по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1210100000:04:2007:0045) і зобов`язати ДМР вчинити дії для укладення відповідного договору. Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 27 лютого 2025 року вимоги зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ДМР про зобов`язання вчинити певні дії об`єднано в одне провадження з первісним позовом ДМР до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права власності на майно. Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 04 червня 2025 року позов ДМР до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права власності на майно задоволено частково. Скасовано державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна пункт заправки автомобілів зрідженим газом, загальна площа 12,5 кв.м., відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна: операторська, А-1, операторська-літ А-1 з ганком літ.а, гараж, Б, вбиральня, Д, навіс, Е, навіс, Ж, споруди, вимощення, 1-5, I; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1245630812101, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ДМР про зобов`язання вчинити певні дії відмовлено. ДМР подала апеляційну скаргу, в якій не погоджується з вказаним рішенням в частині залишення без задоволення вимоги первісного позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту нерухомості, розташованого на ній. В обґрунтування скарги зазначає, що земельна ділянка на якій розташовано об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , належить територіальній громаді міста Дніпро, в особі ДМР та віднесена до земель комунальної власності, в силу ст.80, 83 ЗК України та ст.ст.26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Вказує, що рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2023 року по справі №202/685/17 позовні вимоги ТОВ «ТВІН ЛТД» до ОСОБА_4 , де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ДМР, про зобов`язання вчинити певні дії та визнання права власності - залишено без задоволення. Звертає увагу суду, що 20 вересня 2017 року, на підставі договору купівлі-продажу укладеного між ТОВ «ТВІН ЛТД» та ОСОБА_2 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності за ОСОБА_2 , при цьому ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 05 вересня 2017 року заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 лютого 2017 року по справі №202/685/17, було скасоване. Зауважує, що оскільки документ, який би встановлював належність ТОВ «ТВІН, ЛТД» на праві власності вказаного нерухомого майна - відсутній, отже і право власності у нього не виникло, а тому він не мав права розпоряджатися зазначеним нерухомим майном. Отже, оскільки ТОВ «ТВІН, ЛТД» є забудовником самовільно зайнятої земельної ділянки, а станом на час подання позову, право приватної власності зареєстровано за ОСОБА_1 , то саме останній власник повинен повернути земельну ділянку, що привело її у придатний для використання стан, шляхом знесення самочинно побудованих споруд. Зазначає, що відповідно до рішення виконавчого комітету ДМР від 19 січня 1995 року №76 ТОВ «ТВІН ЛТД» була надана у тимчасове короткострокове користування для проєктування та будівництва пункту заправки зрідженим газом земельна ділянка площею 0,9 га розташована у АДРЕСА_2 . Згідно з цим рішенням 25 листопада 1996 року між виконавчим комітетом ДМР та ТОВ «ТВІН ЛТД» був укладений договір на право тимчасового користування на умовах оренди ділянкою землі по АДРЕСА_1 на строк три роки. Рішеннями Дніпропетровської міської ради від 25 лютого 1999 року №269, від 21 вересня 2000 року №2296 було продовжено строк дії рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19 січня 1995 року №76. Відповідно до Дозволу на виконання будівельних робіт №450/2000 від 14 грудня 2000 року, ТОВ «ТВІН ЛТД» надано дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва пункту заправки автомобілів зрідженим газом по Донецькому шосе, строком до 30 червня 2001 року. Рішенням ДМР від 30 липня 2003 року №159/11 «Про передачу ТОВ «ТВІН ЛТД» земельної ділянки в районі буд. АДРЕСА_2 в оренду для завершення будівництва пункту заправки зрідженим газом» затверджено проект відведення земельної ділянки, площею 0,1326 га (кадастровий номер 1210100000:04:207:0045) і передано її ТОВ «ТВІН ЛТД» в оренду на один рік. Відповідно до договору оренди від 02 жовтня 2003 року ДМР на підставі рішення від 30 липня 2003 року №159/11 передала ТОВ «ТВІН ЛТД» строком до 30 липня 2004 року в оренду земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м.Дніпро, вул.Донецьке шосе в районі буд.170, для завершення будівництва пункту заправки зрідженим газом, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі м. Дніпропетровська за номером 1210100000:04:207:0045. Звертає увагу суду, що договором оренди від 02 жовтня 2003 року, який укладено між ДМР та ТОВ «ТВІН ЛТД» було прямо встановлений строк повернення земельної ділянки до 30 липня 2004 року, але ТОВ «ТВІН ЛТД», порушивши умови вказаного договору, не повернула земельну ділянку територіальній громаді міста Дніпра у встановленому законодавством порядку, а тому саме з 30 липня 2004 року у ТОВ «ТВІН ЛТД» відсутнє право користування зазначеною земельною ділянкою. Вказує, що земельна ділянка розташована по АДРЕСА_1 на праві комунальної власності належить ДМР, та право користування на неї відсутнє у будь-яких фізичних або юридичних осіб. Зазначає, що оскільки ТОВ «ТВІН ЛТД» не набуло право власності на новостворений об`єкт нерухомого майна - пункт заправки автомобілів зрідженим газом, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , не мало права розпорядження зазначеним об`єктом нерухомості. Посилаючись на позицію Верховного Суду зазначену у постановах від 02 червня 2021 року по справі №509/11/17 та від 30 вересня 2022 року по справі №201/2471/20, вважає, що саме ОСОБА_1 повинна усунути перешкоди у користуванні ДМР земельною ділянкою, шляхом знесення самочинно побудованих споруд. Звертає увагу, що права ДМР, яка є власником майна - земельної ділянки на якій самовільно побудоване спірне нерухоме майно, підлягають захисту шляхом задоволення позову з використанням правового механізму установленого ст.376 ЦК України. У зв`язку з чим просить скасувати рішення Індустріального районного суду м.Дніпра від 04 червня 2025 року в частині залишення без задоволення вимоги ДМР до ОСОБА_1 щодо зобов`язання останньої знести самочинно побудований пункт заправки автомобілів зрідженим газом, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким вимоги ДМР до ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі. Також, представник ОСОБА_1 - адвокат Довгопола О.О., не погодившись з висновками суду щодо відмови в задоволенні зустрічного позову, подала апеляційну скаргу в якій вважає, що рішення суду не відповідає вимогам законодавства і підлягає скасуванню, у зв`язку з порушенням судом норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи. Посилаючись на позицію Великої палати ВС у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц, щодо принципу змагальності, зазначає, що суд першої інстанції по цій справі не врахував наведеного принципу та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого ОСОБА_1 зустрічного позову, обґрунтувавши свою позицію виключно фактом скасування судового рішення, яке було первісним правовстановлюючим документом на нерухомість, залишивши поза увагою той факт, що для набуття права власності спірним об`єктом нерухомості, спочатку його необхідно ввести в експлуатацію, що без наявності у користуванні забудовника земельної ділянки - є неможливим. Наведені обставини свідчать про очевидне не вирішення судом першої інстанції вимог заявленого зустрічного позову. Вказує, що 20 квітня 1994 року ТОВ «Твін, ЛТД», як суб`єкт господарювання в розумінні положень ст.80 ЦК України і ст.55 ГК України, звернулось до голови м.Дніпропетровська Меркушова В.Т. для виділення в оренду земельної ділянки в межах міста Дніпра для будівництва пункту заправки автотранспорту скрапленим газом, повідомивши про наміри організувати поставки зрідженого газу для заправки міського транспорту. 19 січня 1995 року виконавчим комітетом ДМР було прийнято рішення за №76 та надано земельну ділянку 0,09 га на Донецькому шосе, за рахунок земель забудови, в тимчасове короткострокове користування строком на 3 роки для проектування та будівництва пункту заправки скрапленим газом і зобов`язано ТОВ «Твін ЛТД», зокрема, укласти з виконкомом міської Ради договір про право тимчасового користування земельною ділянкою на період проектування, будівництва та експлуатації. Зауважує, що 25 листопада 1996 року між виконкомом ДМР і ТОВ «Тві ЛТД» на виконання рішення виконавчого комітету №76 від 19 січня 1995 року укладено договір №806/11 в особі заступника голови виконкому Гречини Н.С., який на підставі рішення міськвиконкому від 16 листопада 1995 року №1527 про надання товариству в тимчасове користування земельної ділянки по Донецькому шосе строком на 3 роки площею 900 кв.м. для проектування та будівництва газової заправки з обов`язком орендатора додатково компенсувати місту затрати, пов`язані з освоєнням відведеної території в розмірі 8 280 грн. з застереженням використання земельної ділянки за цільовим призначенням і існування переважного права на продовження договору. Зазначає, що 20 січня 2016 року на офіційному сайті ДМР було опубліковано проект рішення ДМР про надання ТОВ «Твін ЛТД» дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі для завершення будівництва пункту заправки зрідженим газом. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. 23 травня 2016 року представниками департаменту по роботі з активами ДМР за замовленням ТОВ «Твін ЛТД» складено Акт обстеження земельної ділянки №6/11 0516, яким встановлено, зокрема, наявність на земельній ділянці будівель і споруд (незавершеного будівництва): одноповерхова капітальна будівля з ганком, модульна будівля, металеві гараж на бетонному фундаменті, вбиральня, навіси та побутовий вагончик, наявність у замовника правовстановлюючих документів на будівлі розташовані на земельній ділянці: дозвіл на виконання будівельних робіт, виданий інспекцією ДАБК м.Дніпропетровська №450/2000 від 14 грудня 2000 року, що констатує правомірність будівництва на земельній ділянці, яка відповідає меті її відведення. Вказує, що у 2016 році ТОВ «Твін ЛТД» з непідписаним рішенням ДМР, долучивши всі наявні документи для введення заправки в експлуатацію, звернулось до ДАБІ у Дніпропетровської області, проте відповідь щодо прийнятого рішення за результатами їх розгляду не надійшла. Рішення ДМР, опубліковане 20 січня 2016 року, відносно ТОВ «Твін, ЛТД» не було підписано і вмотивовано відмову, з зазначенням відповідних причин, ДМР також не надала, натомість факти неодноразового продовження ДМР права користування землею ТОВ «Твін, ЛТД» свідчить про наявність переважного і законного права на укладення договору користування землею. Зазначає, що непослідовні і алогічні дії ДМР змусили ТОВ «Твін, ЛТД» після проведення технічного обстеження пункту заправки, яким встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації, звернутись до суду щодо визнання права власності на побудовану заправку, яка за вищенаведених обставин не є самочинно збудованою забудовою. Заочним рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 лютого 2017 року, в межах цивільної справи №202/685/17 за ТОВ «Твін, ЛТД» визнано право власності на заправку зрідженим газом по Донецькому шосе в районі будинку АДРЕСА_2 , без введення в експлуатацію. Право власності на пункт заправки було зареєстровано за ТОВ «Твін, ЛТД» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 травня 2017 році. 27 липня 2017 року внесені зміни щодо адреси заправки: АДРЕСА_1 на підставі розпорядження ДМР від 10 серпня 2010 року. Зауважує, що ТОВ «Твін, ЛТД» за згодою ДМР, правомірно і за наявності достатніх правових підстав, тривалий час користувалось спірною земельною ділянкою з відповідним цільовим призначенням, безперешкодно та відкрито збудувало на ній нерухоме майно, яке має значну цінність, зареєструвало станом на 05 травня 2017 року право власності в установленому п.9 ч.1 ст.27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» порядку на підставі судового рішення, яке є обов`язковим до виконання на всій її території, що має визначальне значення, що доводить, що ТОВ «Твін, ЛТД» було правомірним власником майна і мало очевидне та ніким не оспорене право ним розпоряджатися, володіти та користуватись, що беззаперечно впливає на оцінку добросовісності набуття такого майна наступними власниками, зокрема й теперішнім - ОСОБА_1 . Вказує, що 20 вересня 2017 року ТОВ «Твін, ЛТД» відчужило пункт заправки ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шатковською під номером 1551, тобто за відплатним договором, яка перевірила правомочність володіння нерухомістю. Вважає, що ДМР не має права вимагати застосування до ОСОБА_1 такий захід впливу як знесення, що вірно визнано судом першої інстанції, натомість суд під час прийняття рішення щодо зустрічного позову - ухилився від надання оцінки правового становища останньої, що позбавляє її права на захист і відновлення порушеного права в розумінні положень ст.876 ЦК України у взаємозв`язку зі ст.331 цього Кодексу, якими визначена можливість замовником отримання у власність майна при обов`язковій наявності права користування земельною ділянкою на якій знаходиться це майно. Зазначає, що суд першої інстанції об`єктивно прийняв в основу свого рішення вищенаведені обставини, відмовивши ДМР у знесенні спірного нерухомого майна, натомість не виправив непослідовні і суперечливі дії ДМР шляхом фактичного визначення правового статусу ОСОБА_1 , враховуючи скасування державної реєстрації за нею права власності і зобов`язання органів самоврядування укласти відповідний договір щодо земельної ділянки для можливості введення новоствореного об`єкта в експлуатацію. Вказує, що будівництво спірного майна здійснювалось на земельній ділянці, що була відведена ТОВ «Твін, ЛТД» в установленому законом порядку для цієї мети, а також того, що об`єкт нерухомості збудовано за наявності належного дозволу чи належно затвердженого проекту. За таких обставин зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 є беззаперечно доведеними, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції у цій частині і ухвалення нового рішення на користь останньої, оскільки це надасть їй можливість звернутись до компетентних органів і вирішити питання щодо введення спірного майна в експлуатацію. У зв`язку з чим, просила рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 04 червня 2025 року в частині відмови з задоволенні зустрічного позову скасувати і ухвалити нове, вмотивоване рішення, яким задовольнити зустрічний позов ОСОБА_1 в повному обсязі. Сторони своїм правом на подачу відзиву не скористались. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В режимі відеоконференції до зали суду 01.04.2026р. з`явилась представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , яка діяла в інтересах відповідача на підставі ордеру і повідомила суд про зупинення її права на зайняття адвокатською діяльністю. Перевіривши вказану інформацію встановлено, що дійсно право на заняття адвокатською діяльністю Довгополої Олени Олексіївни зупинено згідно п.3 ч.1 ст.31 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" з 12.02.2026 по 12.02.2027 на підставі рішення дисциплінарної палати КДКА Дніпропетровської області №1/ДПР-26 від 12.02.2026 року. Також прибув представник позивача. Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилась. Враховуючи встановлені обставини (неможливість участі представника ОСОБА_1 в судовому засіданні) розгляд справи відкладено на 06.05.2026р., повідомлено сторони, які у вказаний день в судове засідання не з`явлись. Слухання справи відкладено на 03.06.2026р. на 14 год. 10 хв. для повторного виклику відповідача за первісним позовом. Учасники справи в судове засідання апеляційного суду 03.06.2026р. також не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Вислухавши представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, доводи апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують. Судом встановлено, що відповідно до рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19 січня 1995 року №76 фірмі «ТВІН» була надана в тимчасове короткострокове користування для проєктування та будівництва пункту заправки зрідженим газом земельна ділянка площею 0,9 га, розташованому на Донецькому шосе. Згідно з цим рішенням 25 листопада 1996 року між виконавчим комітетом ДМР та ТОВ «ТВІН» був укладений договір на право тимчасового користування на умовах оренди ділянкою землі по вул.Донецьке шосе на строк три роки. Рішеннями ДМР від 25 лютого 1999 року №269, від 21 вересня 2000 року №2296 було продовжено строк дії рішення виконавчого комітету ДМР від 19 січня 1995 року №76. Відповідно до Дозволу №450/2000 від 14 грудня 2000 року, ТОВ «ТВІН, ЛТД» надано дозвіл на виконання будівельних робіт пункту заправки автомобілів зрідженим газом на земельній ділянці, розташованій на Донецькому шосе, строком до 30 червня 2001 року. Рішенням Дніпропетровської міської ради від 30 липня 2003 року №159/11 «Про передачу ТОВ «ТВІН ЛТД» земельної ділянки в районі буд.№170 по Донецькому шосе в оренду для завершення будівництва пункту заправки зрідженим газом» затверджено проєкт відведення земельної ділянки прощею 0,1326 га (кадастровий номер 1210100000:04:207:0045) і передано її ТОВ «ТВІН ЛТД» в оренду на один рік. Відповідно до договору оренди від 02 жовтня 2003 року ДМР, на підставі рішення від 30 липня 2003 року №159/11, передала ТОВ «ТВІН ЛТД» строком до 30 липня 2004 року в оренду земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, Індустріальний район, Донецьке шосе, в районі будівлі №170, для завершення будівництва пункту заправки зрідженим газом, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі м.Дніпропетровська за номером 1210100000:04:207:0045. Заочним рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 лютого 2017 року (справа №202/685/17) визнано за ТОВ «ТВІН, ЛТД» право власності на заправку зрідженим газом по Донецькому шосе в районі будинку АДРЕСА_2 з основними показниками: операторська літери А-1, основна площа - 10,9 кв.м., загальна площа - 12,5 кв. м; ганок літ.А, площею забудови 1,3 кв. м; гараж літ.Б, площею забудови - 23,9 кв. м, вбиральня літ.Д, площею забудови - 1,0 кв. м; навіс літ.Е, площею забудови 9,3 кв.м.; навіс літ.Ж, площею забудови 174,2 кв.м., без введення в експлуатацію. На підставі заочного рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 лютого 2017 року, право власності на пункт заправки 05 травня 2017 року було зареєстровано за ТОВ «ТВІН, ЛТД», що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Згідно розпорядження ДМР №506р від 10 серпня 2010 року присвоєно пункту заправки зрідженим газом по Донецькому шосе адресу - Донецьке шосе, 168Г. Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 05 вересня 2017 року заочне рішення від 15 лютого 2017 року скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку. Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 24 жовтня 2017 року позовну заяву ТОВ «ТВІН, ЛТД» до ОСОБА_3 про зобов`язання вчинити певні дії та визнання права власності було залишено без розгляду. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 24 жовтня 2017 року скасовано та справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2023 року в справі №202/685/17 у задоволенні позовних вимог ТОВ «ТВІН, ЛТД» до ОСОБА_3 , про зобов`язання вчинити певні дії та визнання права власності відмовлено. Судом встановлено, що первинними документами, які стали підставою державної реєстрації права власності за ТОВ «ТВІН, ЛТД» є заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 лютого 2017 року, яке в подальшому ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 05 вересня 2017 року було скасовано. 20 вересня 2017 року ТОВ «Твін, ЛТД» відчужило пункт заправки ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шатковською І.Ю. за номером 1551. Відповідно до договору іпотеки посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Рудкевичем Є.В., ОСОБА_2 05 квітня 2019 року передав в іпотеку пункт заправки по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 . Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон і відчужень об`єктів нерухомого майна, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя право власності на пункт заправки автомобілів зрідженим газом, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 . Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з відсутності обставин, які б свідчили, що об`єкт нерухомого майна є самочинно збудованим на земельній ділянці комунальної власності, оскільки земельна ділянка передавалась у встановленому порядку в користування ТОВ «ТВІН, ЛТД» та було надано дозвіл на виконання будівельних робіт пункту заправки автомобілів, а тому позовні вимоги в частинні усунення перешкод ДМР у користуванні земельною ділянкою, шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести самочинно побудований пункт заправки автомобілів зрідженим газом, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 задоволенню не підлягають. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2023 року, на підставі якого ТОВ «ТВІН, ЛТД» набуло право власності на об`єкт нерухомого майна пункт заправки автомобілів зрідженим газом, який розташований за адресою: м.Дніпро, Донецьке шосе, буд.168Г - скасовано, а тому відсутні правові підстави для переходу права власності на об`єкт нерухомого майна, і відсутні правові підстави для визнати за ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою. Колегія суддів в цілому, в задоволеній частині позовних вимог, погоджується з таким висновком суду першої інстанції, але в частині вимог первісного позову, у задоволені яких відмовлено, зазначає наступне. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 56)). Частиною першою статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України). Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України). Особливості права власності на землю врегульовані Земельним кодексом України. Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності. Згідно зі статтею 78 ЗК України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. При цьому права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою в повному обсязі можуть належати лише власникові земельної ділянки. Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (частина перша статті 375 ЦК України). Стаття 375 ЦК України врегульовує право власника на забудову належної йому земельної ділянки, тобто можливість власника земельної ділянки здійснювати на ній будівництво в порядку, встановленому законом. Власник має право здійснювати на належній йому земельній ділянці нове будівництво, створюючи будівлі та споруди, яких раніше не існувало. Статтею 331 ЦК України визначається порядок набуття права власності на новостворене майно. За змістом цієї норми право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Водночас можуть існувати ситуації, коли особа, не маючи прав на земельну ділянку (не будучи власником або користувачем земельної ділянки), здійснює на ній будівництво, або здійснює будівництво без відповідного документа, проєкту, з істотним порушенням будівельних норм і правил. Такі правовідносини врегульовані статтею 376 ЦК України, в якій визначено правовий режим самочинного будівництва. Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Виходячи зі змісту частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомого майна вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується, зокрема, на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту; з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї з наведених ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним. Будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, охоплює ситуації, коли особа отримала у встановленому порядку земельну ділянку для забудови, але порушує мету використання такої земельної ділянки, а також коли особа здійснює будівництво, не маючи юридичних прав на земельну ділянку. Самовільне зайняття земельної ділянки, є правопорушенням відповідно до статті 211 ЗК України. Самовільним зайняттям земельної ділянки є активні протиправні дії особи, спрямовані на фактичне заволодіння чи/та використання земельної ділянки або її частини за відсутності рішення уповноваженого органу чи волевиявлення власника про її відчуження чи надання в користування. Відсутність в особи прав на земельну ділянку за загальним правилом унеможливлює отримання такою особою документів, необхідних для виконання будівельних робіт, оскільки, як зазначалося вище, право на забудову земельної ділянки належить власнику або особі, яка має відповідні речові права на земельну ділянку. Отже, якщо об`єкт будується або збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, це є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації його судом об`єктом самочинного будівництва. У разі здійснення будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, найбільшого порушення зазнає право власника користуватись земельною ділянкою, яке слід розглядати як юридично гарантовану правовими нормами можливість власника самостійно господарювати на земельній ділянці, використовувати її корисні властивості для задоволення власних соціальних, економічних, духовних та інших потреб, тобто можливість її господарської експлуатації та, як наслідок, отримання доходу від неї. Особа, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що їй не належить, своїми протиправними діями позбавляє власника можливості належним чином вільно користуватися земельною ділянкою. У разі самочинного будівництва особа своїми діями також створює й інші перешкоди власнику, зокрема, порушення права розпорядження земельною ділянкою, яке належить лише її власнику і полягає у юридично забезпеченій можливості визначати юридичну або фактичну долю земельної ділянки, тобто можливість вчиняти різні дії із земельною ділянкою, у тому числі й щодо її відчуження іншим особам. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Відносини власника земельної ділянки із особою, яка вчинила самочинне будівництво на його земельній ділянці, регулюються частинами четвертою шостою статті 376 ЦК України. Такі відносини, як і будь-які інші відносини власності, є абсолютними, в яких праву власника кореспондує обов`язок усіх і кожного утримуватися від будь-яких посягань на це право. Основу такої правової охорони утворює принцип єдності земельної ділянки й будівель та споруд, розташованих на ній, основною ідеєю якого є унеможливлення виникнення ситуацій, у яких будівля й земельна ділянка стають об`єктами конкуруючих прав та інтересів різних суб`єктів. Законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритетності захисту прав власника земельної ділянки. У постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Особливістю об`єктів самочинного будівництва є те, що відповідно до частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Самочинне будівництво, як майно, має визначений правилами статті 376 ЦК України спеціальний правовий режим, елементом якого є умови та порядок визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а також наслідки відмови у такому визнанні. Цей механізм ґрунтується на судовому порядку вирішення питань, пов`язаних як із рішенням про визнання права власності, так і з наслідками цього рішення та захистом осіб, права яких порушено самочинним будівництвом. За умови дотримання чіткого алгоритму дій, передбаченого у статті 376 ЦК України, претендувати на отримання самочинно збудованого майна у власність може як особа, яка його побудувала, так і власник земельної ділянки, на якій воно споруджено. Такий висновок сформульовано у пункті 110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22. Таким чином, самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, є порушенням прав власника відповідної земельної ділянки. У справі, що переглядається представник Дніпровської міської радизаявив, в тому числі, вимогу про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів. У постанові від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Як слідує із змісту частини третьої статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво, не може звертатись за підтвердженням належного їй права власності або вимагати визнання належного їй права в іншому, позасудовому порядку. Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17). Способи захисту прав особи власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна. Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що у справі, яка розглядається, що вимога про знесення об`єкта самочинного будівництва, відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України, буде належним і гарантованим способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. Зазначений спосіб захисту відповідає характеру правопорушення, є таким, що встановлений законом, реально захищає та відновлює права та інтереси позивача. Як було встановлено, у позовній заяві позивач ДМР вимагає усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів з огляду на те, що земельна ділянка на якій розташовано об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , належить територіальній громаді міста Дніпро, в особі Дніпровської міської ради, та віднесена до земель комунальної власності, яка у користування відповідачу і іншим особам під забудову після 2004 року не передавалась. Як було зазначено, на земельній ділянці, що належить до комунальної власності, здійснено самочинне будівництво, яке порушує права власника територіальної громади міста. Законом встановлено, що власник земельної ділянки, права якого порушені, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Відповідно до частини другої статті 212 ЗК України приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Негаторний позов пред`являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю. Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Звернення з негаторним позовом спрямоване на відновлення суб`єкта речового права у попередньому стані. Вимоги за негаторним позовом полягають в усуненні порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом. Негаторний позов може бути пред`явлений впродовж всього строку тривання відповідного порушення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц). Вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову власника земельної ділянки з усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою. Отже, враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, обов`язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду. На об`єкт самочинного будівництва не виникає право власності як на нерухому річ (згідно із частиною другою статті 376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього). Зміна правового режиму самочинного будівництва може бути здійснена виключно на підставі рішення суду в порядку, встановленому статтею 376 ЦК України. Частиною четвертою статті 376 ЦК України встановлено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Зазначена норма покладає обов`язок щодо знесення об`єкта самочинного будівництва на особу, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво. Такою є особа, яка має юридичні права на об`єкт самочинного будівництва. До визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва судом в порядку, встановленому статтею 376 ЦК України, статус об`єкта самочинного будівництва не змінюється. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Як було встановлено 20 вересня 2017 року ТОВ «Твін, ЛТД» відчужило пункт заправки ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шатковською І.Ю. за номером 1551. Відповідно до договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Рудкевичем Є.В., ОСОБА_2 05 квітня 2019 року передав в іпотеку пункт заправки по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 . Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, право власності на пункт заправки автомобілів зрідженим газом, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 . Як уже зазначалося, обов`язок знести об`єкт самочинного будівництва має розглядатися в контексті правового захисту права власності на земельну ділянку. Отже, відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач). Слід з-поміж іншого зауважити, що процесуальний статус останнього набувача прав на об`єкт самочинного будівництва, як відповідача, надає такій особі можливість використовувати всі передбачені процесуальним законом засоби для захисту своїх прав та інтересів. Також суд, під час розгляду справи, оцінює добросовісність відповідача та пропорційність застосовуваних до нього засобів. Останній набувач не позбавлений можливості звернутися з вимогою про відшкодування збитків до особи, в якої придбав об`єкт самочинного будівництва. З урахуванням викладеного, належним відповідачами у цій справі за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва є ОСОБА_1 , оскільки саме ця особа є останнім набувачем прав на об`єкт самочинного будівництва та чинить перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, що перебуває у веденні позивача в силу закону. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі №908/2388/21. Суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню та, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, загалом дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, однак залишив поза увагою релевантну практику Верховного Суду у спірних правовідносинах і дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову в частині усунення перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва. Доводи апеляційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження матеріалами справи та наявною практикою Верховного Суду у спірних правовідносинах. Із урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційної скарги представника ДМР, а рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення вимог щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого будівництва саме відповідачем за її рахунок. Щодо зустрічного позову колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на підставі договору про задоволення вимог іпотекодердателя, право власності на пункт заправки автомобілів зрідженим газом, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 . Відповідно до частини першої статті 120 Земельного кодексу України при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. Відповідно до договору оренди від 02 жовтня 2003 року Дніпропетровська міська рада, на підставі рішення від 30 липня 2003 року №159/11, передала ТОВ «ТВІН, ЛТД» строком до 30 липня 2004 року в оренду земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, Індустріальний район, Донецьке шосе, в районі будівлі №170, для завершення будівництва пункту заправки зрідженим газом, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі м.Дніпропетровська за номером 1210100000:04:207:0045. 20 вересня 2017 року ТОВ «Твін, ЛТД» відчужило пункт заправки ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шатковською І.Ю. за номером 1551. Фактично ТОВ «ТВІН ЛТД» не набуло право власності на новостворений об`єкт нерухомого майна - пункт заправки автомобілів зрідженим газом, який розташований за адресою: м.Дніпро, вул.Донецьке шосе в районі буд.168Г, оскільки рішення суду про визнання такого права за ТОВ «ТВІН ЛТД» було скасовано, а тому не мало права розпорядження зазначеним об`єктом нерухомості. В подальшому, відповідно до договору іпотеки посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Рудкевичем Є.В., ОСОБА_2 05 квітня 2019 року передав в іпотеку пункт заправки по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять докази, що після 30 липня 2004 року земельна ділянка за номером 1210100000:04:207:0045 надавалась у користування наступним власникам пункту заправки автомобілів зрідженим газом, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а відтак позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 не довела, що набуваючи право власності на вказаний об`єкт нерухомості, разом з ним набула право на користування спірною земельною ділянкою. А отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову, з чим погоджується колегія суддів. Суд правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскарженого судового рішення, тому доводи апеляційної скарги з цього приводу є безпідставними. Доводи апеляційної скарги про те, що земельна ділянка по фактичному розміщенню об`єкта спірного нерухомого майна знаходилась у користуванні ТОВ «ТВІН, ЛТД» на підставі рішень ДМР, є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 фактично зводиться до незгоди з правовими висновками суду першої інстанції, що відповідно до статті 376 ЦПК України не є підставою для скасування судового рішення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена судом першої інстанції, то суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення - скасуванню. Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на прийняте рішення слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ДМР судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 4 026 грн. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Довгополої Олени Олексіївни на рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 04 червня 2025 року - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради - задовольнити. Рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 04 червня 2025 року в частині усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - скасувати. Позовні вимоги в частині усунення перешкод Дніпровській міській раді у користуванні земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , - задовольнити. Зобов`язати ОСОБА_1 знести самочинно побудований пункт заправки автомобілів зрідженим газом, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 04 червня 2025 року - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 26510514) судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 4 026 (чотири тисячі двадцять шість) гривень. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повний текст постанови складено 08.06.2026 року Головуючий суддя О.В.Агєєв