Постанова КЦС ВС № 686/18588/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м. Київ справа № 686/18588/25 провадження № 61-5249св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя - доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Держава Україна в особі Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 січня 2026 року,ухвалене у складі судді Козак О. В., та постанову Хмельницького апеляційного суду від 31 березня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів:Янчук Т. О., Грох Л. М., Ярмолюка О. І., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Держави Україна в особі Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди. Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11 залишається невиконаною з вини посадових і службових осіб відповідача та є триваючим в часі правопорушенням. Неналежне виконання посадовими і службовими особами органів державної влади своїх повноважень призвело до порушення його прав та свідчить про невиконання державою головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права. Невиконанням рішення суду порушено його право на справедливий суд. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 на підставі статей 55, 56, 129, 129-1 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 23, 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)просив суд стягнути з Держави Україна в особі Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області шістсот шістдесят шість центільйонів гривень моральної шкоди, завданої йому тривалою бездіяльністю відповідача (невиконанням постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11), у період з 01 травня 2025 року по 01 червня 2025 року. Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 січня 2026 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 31 березня 2026 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Суди попередніх інстанцій вказали, що позивач уже реалізував своє право на відшкодування моральної шкоди за невиконання судового рішення, оскільки у справі № 686/8422/20 на його користь було стягнуто 10 510,00 грн, що підтверджується рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2020 року. Виконавче провадження з примусового виконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11 закінчено, і позивачу видано новий паспорт замість втраченого. Крім того, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що у зазначений у позові період із 01 травня 2025 року по 01 червня 2025 року ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди внаслідок невиконання згаданої постанови суду. Суди першої та апеляційної інстанцій також зазначили, що відповідно до положень статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. При ухваленні оскаржуваних рішень суди врахували правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19). Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 14 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 січня 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 31 березня 2026 року. Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 686/18588/25. 18 травня 2026 року матеріали цивільної справи № 686/18588/25 надійшли до Верховного Суду. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 січня 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 31 березня 2026 року, прийняти нову постанову про задоволення його позову. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Підставою касаційного оскарження судових рішень заявникзазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від: 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14; постановах Великої Палати Верховного Суду від: 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц, 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16, 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц; постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22; постановах Верховного Суду від: 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20, 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21, 08 червня 2022 року у справі № 686/4032/21, 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19, 09 листопада 2022 року у справі № 753/11909/21, 01 березня 2023 року у справі № 496/1691/19, 04 жовтня 2024 року у справі № 607/6215/23, 16 березня 2026 року у справі № 461/2147/25 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Зазначає, що суди попередніх інстанцій не з`ясували правову природу заявленого позову, неправильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, а також не врахували принцип jura novit curia, відповідно до якого суд зобов`язаний самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин. Право позивача на відшкодування моральної шкоди гарантоване статтею 56 Конституції України, частиною першою статті 23 та статтею 1173 ЦК України, а також підтверджене судовими рішеннями у справах щодо тотожних (подібних) правовідносин (постанови Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20, від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21, від 08 червня 2022 року у справі № 686/4032/21). Вказане право виникає внаслідок порушення цивільного права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. У силу статті 23 ЦК України можливість стягнення компенсації моральної шкоди не ставиться у залежність від того, чи передбачено це окремою нормою закону або договору, а обумовлюється самим фактом порушення цивільного права особи. За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про відсутність доказів протиправності дій чи бездіяльності держави Україна та недоведеність завдання позивачеві моральної шкоди не можуть вважатися законними й обґрунтованими, оскільки суди не дотрималися вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи й оцінки доказів. Короткий зміст позиції інших учасників справи У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду 18 травня 2026 року, Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області заперечує проти доводів ОСОБА_1 , просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 січня 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 31 березня 2026 року - без змін. Вказує, щоОСОБА_1 видано новий паспорт, що ним не заперечується. Зазначає, що позивачем не надано доказу на підтвердження заявленого розміру відшкодування моральної шкоди, а також доказів протиправності дій чи бездіяльності посадових осіб Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області. Звертає увагу, що позивачем подано до суду значну кількість позовів про відшкодування моральної шкоди, з аналогічними підставами, лише за різні періоди часу. Фактичні обставини справи, встановлені судами Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2011 року у справі № 2270/14181/11, яка залишена в силі ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2012 року, зобов`язано Хмельницький відділ УМВС України в Хмельницькій області невідкладно вклеїти фотографію в паспорт громадянина України ОСОБА_1 , який видати йому на руки. На підставі вказаного рішення, 11 червня 2012 року суд видав виконавчий лист № 2270/14181/11, який перебував на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області (виконавче провадження № НОМЕР_2). Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2012 року замінено у виконавчому проваджені № НОМЕР_2 боржника - Хмельницький міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області, на Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області. 20 листопада 2012 року на підставі заяви позивача на ім`я ОСОБА_1 було оформлено новий паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , який отримано позивачем. Постановою державного виконавця від 28 грудня 2018 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2270/14181/11, виданого 11 червня 2012 року Хмельницьким окружним адміністративним судом, закінчено на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2020 року у справі № 686/8422/20, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 19 січня 2021 року, стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 10 510 грн моральної шкоди, завданої бездіяльністю Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За положеннями статті 129-1 Конституції України обов`язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства. Відповідно до частин першої, другої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Виконавче провадження, згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження», як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. За загальним правилом, зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те саме правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначено статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України, відповідно. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначено, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Отже, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди. Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади майнової та моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2021 року у справі № 405/500/18 (провадження № 61-14498св20) вказав на те, що сам лише факт тривалого невиконання рішення суду не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між невиконанням/несвоєчасним виконанням рішення суду та завданою шкодою. У справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою. Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода, повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди (постанови Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19). Статтями 12 та 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною першою статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь?які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Частиною першою статті 89 ЦПК України також встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій врахували, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2020 року у справі № 686/8422/20 позов ОСОБА_1 було частково задоволено та стягнуто на його користь 10 510 грн відшкодування моральної шкоди у зв`язку із невиконанням постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 у цій справі, і такі висновки відповідають висновкам, викладеним, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 686/19070/21 (провадження № 61-3106св22), від 22 листопада 2022 року у справі № 686/28957/21-ц (провадження № 61-7473св22), від 13 липня 2023 року у справі № 686/13391/22 (провадження № 61-2177св23), від 18 серпня 2023 року у справі № 686/10621/22 (провадження № 61-9898св23), від 13 листопада 2023 року у справі № 686/13017/22 (провадження № 61-2398св23), від 05 березня 2024 року у справі № 686/23937/23 (провадження № 61-466св24), від 23 грудня 2024 року у справі № 686/27686/23 (провадження № 61-13038св24), від 11 лютого 2025 року у справі № 686/12471/24 (провадження № 61-14625св24), від 29 липня 2025 року у справі № 686/14706/24 (провадження № 61-4316ск25), від 02 лютого 2026 року у справі № 686/5773/25 (провадження № 61-10522св25). Судами попередніх інстанцій встановлено і не спростовано матеріалами справи, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що в період із 01 травня 2025 року по 01 червня 2025 рокуОСОБА_1 завдано моральної шкоди внаслідок невиконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11. Суди встановили, що 20 листопада 2012 року Хмельницький міський відділ Державної міграційної служби України в Хмельницькій області видав ОСОБА_1 паспорт серії НОМЕР_1 . Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, надав оцінку доказам і зробив обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . З урахуванням встановлених обставин справи, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду, на які заявник посилався у касаційній скарзі Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи. У межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанцій та постанови апеляційного суду - без змін. Щодо клопотання про розгляд справи за участю сторони У касаційній скарзі ОСОБА_1 просив суд здійснювати розгляд справи за його обов`язкової участі. Зазначене клопотання ОСОБА_1 є безпідставним, оскільки розгляд справи за участю сторін є можливим лише у разі розгляду справи судом касаційної інстанції у порядку 402 ЦПК України. Разом з тим, цю постанову Верховний Суд ухвалює за результатами попереднього розгляду справи, у порядку, визначеному статтею 401 ЦПК України. Так, відповідно до положень частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду У касаційній скарзі ОСОБА_1 також просить передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду. На обґрунтування клопотання заявник посилається на те, що постанови Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20, від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21 та від 08 червня 2022 року у справі № 686/4032/21 стосовно невиконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11 були прийняті різними колегіями Верховного Суду, а кошти за цими рішеннями суду вже виплачені, що не може бути узаконено як одноразове відшкодування. Клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Згідно з частиною першою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Отже, вирішення питання про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду є можливим лише після призначення справи до судового розгляду (статті 401, 402 ЦПК України). Натомість, колегія суддів цю справу до судового розгляду не призначала, а ухвалила провести її попередній розгляд у порядку, визначеному статтею 401 ЦПК України. Керуючись статтями 400, 401, 403, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за участю сторони у справі відмовити. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду відмовити. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 січня 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 31 березня 2026 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Ю. В. Черняк Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник