Постанова 4876 № 29/118-10

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03.06.2026 року м.Дніпро Справа № 29/118-10 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дарміна М.О.(доповідач), суддів Чус О.В., Кощеєв І.М. при секретарі судового засідання: Новіковій Д.О. Представники сторін: від відповідача: ТЕТЕРА ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ (власні засоби EasyCon) - представник АТ "Криворізька теплоцентраль" самопредставництво - виписка з ЄДР інші представники сторін в судове засідання не з`явилися, про дату час та місце судового засідання повідомлені належним чином розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2025р. у справі № 29/118-10 (Суддя Рудь І.А.) заяву Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у справі № 24/139-10: за позовом Державного промислового підприємства "Кривбаспромводопостачання", м.Кривий Ріг Дніпропетровської області до Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області третя особа Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстицій України в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення 550 182 грн. 01 коп. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції: Державне промислове підприємство "Кривбаспромводопостачання" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" про стягнення 550 182 грн. 01 коп. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2010 позов задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" на користь Державного промислового підприємства "Кривбаспромводопостачання" 60 313,40 грн. 3% річних, 396 985,91 грн. інфляційних втрат, 4 572,99 грн. державного мита, 206,95 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 02.07.2010 на виконання рішення суду видано наказ. 03.10.2025 від Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" (далі - АТ «КТЦ», заявник, боржник) до суду через систему "Електронний суд" надійшла заява про визнання наказу, виданого 02.07.2010 у справі № 29/118-10, таким, що не підлягає виконанню, а також про зобов`язання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з коштів боржника, накладений у межах виконавчого провадження № 36765619. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2025 у справі № 29/118-10: - в задоволенні заяви Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" в частині визнання наказу таким, що не підлягає виконанню - відмовлено; - заяву в частині зобов`язання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з коштів боржника - залишено без розгляду. Приймаючи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд виходив з того, що матеріали справи виключають обставини щодо помилкової видачі виконавчого документа, а також не містять доказів на підтвердження існування підстав для припинення зобов`язання боржника, передбачених статтями 598 609 Цивільного кодексу України. Суд першої інстанції зазначив, що поданий до суду акт звірки взаємних розрахунків, підписаний первісним кредитором та боржником, за умови відступлення права вимоги, у тому числі за наказом суду у даній справі, на користь ТОВ "Побутспецсервіс", не може свідчити про припинення зобов`язання АТ «Криворізька теплоцентраль». Щодо вимоги про зобов`язання органу державної виконавчої служби зняти арешт з коштів боржника, суд першої інстанції зазначив, що нормами ГПК України передбачено, що заява про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, і скарга на дії виконавця є окремими процесуальними документами, які слід подавати окремо з дотриманням різних порядків та строків розгляду, а тому об`єднання цих вимог в одному документі суперечить встановленому ГПК України порядку. Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги: Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, з апеляційною скаргою звернулось Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" (далі - апелянт), в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2025 по справі № 29/118-10, скасувати ухвалу в частині відмови у задоволенні заяви АТ «КТЦ» про визнання виконавчого документа (наказу про примусове виконання рішення) таким, що не підлягає виконанню. Прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву АТ «КТЦ» в частині визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Узагальнення доводів апеляційної скарги: Апеляційна скарга обґрунтована наступним: АТ «КТЦ» вважає ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2025 ухваленою з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом першої інстанції не в повній мірі з`ясовані всі фактичні обставини справи, не надано належну оцінку доказам, наявним в матеріалах справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Апелянт зазначає, що 02.07.2010 Господарським судом Дніпропетровської області видано наказ з примусового виконання рішення по справі № 29/118-10. 26.02.2013 Відділом примусового виконання рішень було відкрито виконавче провадження № 36765619, в межах якого накладено арешт на кошти та майно боржника. 16.03.2017, керуючись вимогами п. 4 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу із зазначенням можливості повторного звернення до виконавчої служби у строк до 16.03.2020. Після повернення виконавчий документ повторно на виконання не подавався, а строк пред`явлення наказу до виконання сплив. Інформація щодо вчинення дій зі сторони ДПП «Кривбаспромводопостачання», направлених на поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, на сайті «Судова влада України», в ЄДСР та Електронному суді ЄСІТС відсутня. Заборгованість АТ «КТЦ» перед ДПП «Кривбаспромводопостачання» відсутня, що підтверджується актом звірення взаємних розрахунків станом на 07.04.2025. При цьому арешти на рахунки АТ «КТЦ», накладені в межах виконавчого провадження № 36765619, залишаються чинними, що, на думку апелянта, завдає шкоди правам та інтересам заявника та є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Апелянт вважає, що у зв`язку зі спливом строку пред`явлення наказу до виконання повторне пред`явлення наказу або вчинення виконавчих дій є юридично неможливими, а тому наказ підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, а накладені арешти - зняттю. Щодо відступлення права вимоги Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" зазначає, що 04.07.2017 між ДПП «Кривбаспромводопостачання» та ТОВ «ПОБУТСПЕЦСЕРВІС» укладено договір № 176/4 про відступлення права вимоги, за умовами якого до ТОВ «ПОБУТСПЕЦСЕРВІС» перейшло право вимагати від АТ «КТЦ» задоволення фінансового зобов`язання в розмірі 5 000 000 грн. 02.08.2017 укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, якою право вимоги збільшено на суму 2 830 726,87 грн. (загальна заборгованість АТ «КТЦ» перед ДПП «Кривбаспромводопостачання» станом на 01.08.2017, в тому числі з урахуванням заборгованості по справі № 29/118-10). Апелянт, посилаючись на статті 512, 514 Цивільного кодексу України та статтю 15 Закону України «Про виконавче провадження», а також на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30.01.2019 у справі № 2-230/11, зазначає, що договір відступлення вимоги (цесія) сам по собі не змінює виконавче провадження, а реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише шляхом заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні. Станом на дату подання заяви інформація щодо вчинення дій зі сторони ТОВ «ПОБУТСПЕЦСЕРВІС» щодо заміни стягувача у виконавчому провадженні та поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання відсутня. Оскільки строк пред`явлення наказу до виконання сплив та не поновлювався, а заяви про заміну стягувача у виконавчому провадженні не подавалися, правонаступництво у виконавчому провадженні не відбулося, що, на думку апелянта, є додатковою самостійною підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню. Апелянт посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 2-7763/10, постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/10031/13, постанову від 11.03.2021 у справі № 910/2954/17, постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 34/425, а також на постанову Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.03.2019 у справі № 755/388/15-ц, відповідно до яких: стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі і закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання; за межами цього строку виконавчі дії не вчиняються; заміна сторони виконавчого провадження протягом необмеженого строку означатиме можливість «штучно» збільшити строк пред`явлення виконавчого документа шляхом відступлення права вимоги, що порушує принцип правової визначеності; пред`явлення виконавчого документа до виконання після закінчення строку на його пред`явлення є процесуально-правовою підставою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" вважає, що суд першої інстанції під час дослідження фактичних обставин справи залишив поза увагою принцип пропорційності, закріплений статтею 15 ГПК України, обмежившись лише формальними підставами для відмови. Суд першої інстанції дослідив лише дві підстави з передбачених частиною другою статті 328 ГПК України - помилкову видачу виконавчого документа та припинення зобов`язання боржника за статтями 598 609 ЦК України, проте залишив поза увагою, що зазначена норма містить й інші підстави, зокрема: відсутність обов`язку боржника у зв`язку з його припиненням та «з інших причин». Зокрема, суд не дослідив, що обов`язок боржника перед стягувачем, зазначеним у виконавчому документі (ДПП «Кривбаспромводопостачання»), з 02.08.2017 повністю відсутній у зв`язку із заміною сторони у зобов`язанні, а виданий судом виконавчий документ у його поточній редакції вже не підлягає виконанню. Також суд не врахував, що новий кредитор (ТОВ «ПОБУТСПЕЦСЕРВІС») не скористався правом щодо правонаступництва у процесі виконання рішення відповідно до статті 334 ГПК України, у встановлений строк судовий наказ до виконання не пред`явив, протягом більш ніж 5,5 років після спливу строку на пред`явлення не звернувся до суду за поновленням пропущеного строку, жодних інших дій, направлених на здійснення стягнення, не здійснював, чим продемонстрував свою диспозитивну позицію щодо відсутності волевиявлення стосовно подальшого виконання виконавчого документа. Апелянт окремо акцентує увагу на тому, що пред`явлення виконавчого документа до виконання є правом, а не обов`язком стягувача, і якщо стягувач самостійно не здійснює волевиявлення щодо реалізації такого права, то суд не має підстав вважати таке право порушеним чи вважати, що в результаті задоволення заяви боржника про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, такі права будуть порушені. Апелянт також зазначає, що саме грошове зобов`язання не припинилося, і ТОВ «ПОБУТСПЕЦСЕРВІС» не позбавлене можливості захистити своє право шляхом звернення до суду з окремим позовом про стягнення заборгованості в межах загальної позовної давності відповідно до статей 16, 509, 625 ЦК України. Продовження виконавчого провадження за наказом, строк пред`явлення якого сплив, суперечить принципам правової визначеності, остаточності судових рішень і верховенства права. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі: Державне промислове підприємство "Кривбаспромводопостачання" не скористалося правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не скористався правом подати пояснення на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді: Згідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.11.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді: Чус О.В., Кощеєв І.М. Розглянувши клопотання скаржника про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2025р. у справі № 29/118-10 у даній справі колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 256 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи, якому повне рішення або ухвала не були вручені у день його (її проголошення) або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Згідно з частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Матеріалами справи встановлено, що в судовому засіданні 11.11.2025, без участі представників сторін була прийнята ухвала. Відтак, останній день звернення з апеляційною скаргою припадає на 24.11.2025 (з урахуванням вихідних днів). Відповідно до ч. 7 ст 116 ГПК України, процесуальний строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку. 27.11.2025 апеляційна скарга сформована в системі Електронний суд, того ж дня апеляційну скаргу зареєстровано в автоматизованій системі документообігу у Центральному апеляційному господарському суді, отже правові підстави на поновлення процесуального строку відсутні. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.02.2026 відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2025р. у справі № 29/118-10.Розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 02.06.2026 о 12:00 год. 10.02.2026 до канцелярії Центрального апеляційного господарського суду з використанням засобів поштового зв`язку, від представника Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстицій України в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла заява про розгляд справи без участі сторони. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.06.2026 сторін повідомлено що розгляд апеляційної скарги Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2025р. у справі № 29/118-10 відбудеться в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду зал судового засіданні № 511. 02.06.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через «Електронний суд» від представника Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026 заяву представника Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено. В судовому засіданні призначеному на 02.06.2026 був присутній представник АТ "Криворізька теплоцентраль", інші представники сторін в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Колегія суддів перейшла до стадії ухвалення судового рішення. Вступна та резолютивна частина, якого буде проголошена 03.06.2026р. об 09:25 год. Під час проведення судового засідання на території міста Дніпро сигналу повітряної тривоги оголошено не було, у зв`язку з чим колегія суддів констатує відсутність підстав для висновку щодо наявності обставин, що перешкоджають здійсненню правосуддя та розгляду справи у визначений час. Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У рішеннях від 28.10.1998 у справі Осман проти Сполученого королівства та від 19.06.2001 у справі Креуз проти Польщі Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Розумність строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі G. B. проти Франції), тощо. Отже, поняття розумний строк є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення. Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду. Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (п.51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану. Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany). Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі Цихановський проти України (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ Смірнова проти України (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), Карнаушенко проти України (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02). Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Таким чином, згідно з усталеною судовою практикою та позицією ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-от неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. В свою чергу, варто наголосити на тому, що визначення пріоритету на користь неучасті в судовому засіданні у випадку невизнання судом обов`язкової явки представника, не тягне за собою неможливість здійснення розгляду справи, тобто відсутність уповноваженого представника в судовому засіданні не є безумовною підставою для відкладення судового засідання. До того ж, обставин, що ускладнювали б вирішення відповідного спору за наявними матеріалами судом не встановлено. Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, зважаючи на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для ухвалення судового рішення, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника позивача. На підставі вищевикладеного, колегія суддів виснує, що судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності. 03.06.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду. Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції: Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного: Предметом апеляційного оскарження є ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2025 у справі № 29/118-10, якою відмовлено у задоволенні заяви Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" про визнання наказу, виданого 02.07.2010 у справі № 29/118-10, таким, що не підлягає виконанню. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18). З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що: рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2010 позов Державного промислового підприємства "Кривбаспромводопостачання" до Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" задоволено частково, стягнуто 60 313,40 грн. 3% річних, 396 985,91 грн. інфляційних втрат, 4 572,99 грн. державного мита, 206,95 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; 02.07.2010 на виконання рішення суду видано наказ; 26.02.2013 Відділом примусового виконання рішень відкрито виконавче провадження № 36765619 з примусового виконання наказу № 29/118-10 від 02.07.2010; 26.02.2013 державним виконавцем у виконавчому провадженні № 36765619 винесено постанову про арешт коштів боржника та постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; 16.03.2017 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» із зазначенням можливості повторного звернення до виконавчої служби у строк до 16.03.2020; 04.07.2017 між ДПП «Кривбаспромводопостачання» та ТОВ «ПОБУТСПЕЦСЕРВІС» укладено договір № 176/4 про відступлення права вимоги, за умовами якого до ТОВ «ПОБУТСПЕЦСЕРВІС» перейшло право вимагати від АТ «Криворізька теплоцентраль» задоволення фінансового зобов`язання в розмірі 5 000 000 грн.; 02.08.2017 між ДПП «Кривбаспромводопостачання» та ТОВ «ПОБУТСПЕЦСЕРВІС» укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, якою право вимоги збільшено на суму 2 830 726,87 грн.; виконавчий документ повторно до виконавчої служби для примусового виконання не подавався; заяви про заміну стягувача у виконавчому провадженні зі сторони ТОВ «ПОБУТСПЕЦСЕРВІС» не подавалися; заяви про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання не подавалися. Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК). За змістом ст. 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Так, звертаючись до суду першої інстанції із заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконання АТ «Криворізька теплоцентраль наводила» наступні фактичні обставини, які, як вона вважає є підставою для задоволення зазначеної заяви: « … наказ з примусового виконання судового рішення по справі № 29/118-10 про стягнення штрафних санкцій з Заявника на користь ДПП «Кривбаспромводопостачання» необхідно визнати таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з наступним: У відповідності до ч.1 ст.328 ГПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника, визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (ч.2 ст.328 ГПК України). 04.07.2017 між ДПП «Кривбаспромводопостачання» та ТОВ «ПОБУТСПЕЦСЕРВІС» укладено договір 176/4 про відступлення права вимоги (далі-Договір). За умовами Договору до ТОВ «ПОБУТСПЕЦСЕРВІС» перейшло право вимагати від АТ «Криворізька теплоцентраль» задоволення фінансового (грошового) в розмірі 5 000 000 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.07.2017. Згідно акту звірки взаємних розрахунків станом на 01.08.2017 загальна заборгованість АТ «Криворізька теплоцентраль» перед ДПП «Кривбаспромводопостачання» складала 2 830 726,87 грн.(в тому числі з урахуванням заборгованості по справі № 29/118-10). 02.08.2017 між ДПП «Кривбаспромводопостачання» та ТОВ «ПОБУТСПЕЦСЕРВІС» укладено Додаткову угоду №1 до Договору, і право вимагати задоволення фінансового (грошового) зобов`язання було збільшено на суму 2 830 726,87 грн. Заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача. Реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише шляхом заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні, оскільки новий кредитор, без вирішення питання про заміну сторони у зобов`язанні, не має права звернутися до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду (Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 2-230/11 провадження № 61-46230св18.). З огляду на зазначене, договір відступлення вимоги (цесія) сам по собі не змінює виконавче провадження. Процесуальний крок, який повинен зробити новий кредитор, це подання заяви про зміну стягувача у виконавчому провадженні, без якого, виконавчий документ залишається чинним на користь первісного стягувача (ДПП «Кривбаспромводопостачання»). Станом на дату подання заяви, на сайті «Судова влада України» відсутня інформація щодо вчинення дій зі сторони ТОВ «ПОБУТСПЕЦСЕРВІС» щодо заміни стягувача у виконавчому провадженні. Заборгованість АТ «КТЦ» перед ДПП «Кривбаспромводопостачання» погашена в повному обсязі, що підтверджується актом звірення взаємних розрахунків станом на 07.04.2025. Як було зазначено раніше, арешти на кошти АТ «КТЦ» залишаються чинними, що завдає шкоди правам та інтересам Заявника та є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. У відповідності до п.4 ст.40 ЗУ «Про виконавче провадження» у разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна. Враховуючи зазначене, а також беручи до уваги те, що арешт, накладений у межах виконавчого провадження № 36765619 втратив свою актуальність, як засіб забезпечення реального виконання рішення з огляду на відсутність майнових претензій ДПП «Кривбаспромводопостачання» до АТ «КТЦ», відсутність дій зі сторони ТОВ «ПОБУТСПЕЦСЕРВІС» щодо заміни стягувача у виконавчому провадженні….». Чинне процесуальне законодавство передбачає механізм нівелювання процедури примусового виконання судового наказу за відсутності відповідного обов`язку боржника шляхом визнання цього наказу таким, що не підлягає виконанню. Чинне процесуальне законодавство передбачає механізм нівелювання процедури примусового виконання судового наказу в разі відсутності відповідного обов`язку боржника шляхом визнання цього наказу таким, що не підлягає виконанню. При цьому КГС ВС виходив з того, що правовий механізм визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, не обмежено переліком обставин, а пов`язується з наявністю самого обов`язку. Подібні за змістом висновки викладено також у постановах КГС ВС від 23.01.2018 у справі No 914/3131/15, від 14.06.20218 у справі No 914/4134/15, від 06.07.2018 у справі No 918/882/15. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. При відступленні права вимоги не відбувається припинення або зміна зобов`язання, а лише змінюється кредитор у відповідному зобов`язанні. Відповідно до ч.1,2 ст. 328 ГПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Акт звірки взаємних розрахунків, підписаний Первісним кредитором та Боржником, за умови відступлення права вимоги, у тому числі за наказом суду у даній справі, на користь ТОВ "Побутспецсервіс" не може свідчити про припинення зобов`язання АТ «Криворізька теплоцентраль», а тому в задоволенні заяви останнього про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню слід відмовити. Відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до чиста Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», відповідно до якого до нового кредитора в тому числі переходять в повному обсязі і субсидіарні права. Якщо предмет зобов`язання є подільним (наприклад, зобов`язання по сплаті грошових коштів як основного боргу), то новому кредитору може бути передана лише частина прав первісного кредитора разом із субсидіарними правами у відповідній частині. Субсидіарні права не можуть передаватися самостійно без передачі основних прав за зобов`язанням. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів виснує відсутність в матеріалах справи належних і допустимих в розумінні статтей 76,77 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження існування обставин, які б свідчили про помилкість видачі виконавчого документа чи то існування підстав для припинення зобов`язання Боржника, передбачених ст.ст. 598-609 Цивільного кодексу України. Вищенаведене спростовує доводи апеляційної скарги в частині того, що : « … Відповідно до статті 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Частина 1 статті 4 ЗУ «Про виконавче провадження» (далі - Закон) визначає перелік обов`язкових реквізитів виконавчого документу, зокрема: повне найменування стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб), строк пред`явлення рішення до виконання та інше. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно- правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону). Стаття 11 Закону регулює загальні строки виконавчого провадження, а стаття 12 - строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, поновлення пропущеного строку. Строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем (частина перша статті 11 Закону). Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону). Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або із спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки, якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання. Тобто за межами цього строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно із строком пред`явлення виконавчого документа до виконання. Звертаємо увагу суду, що після повернення Стягувачу наказу про примусове виконання рішення по справі № 29/118-10 від 02.07.2010, виконавчий документ повторно до виконавчої служби для примусового виконання судового рішення не надходило. Станом на дату подання заяви (про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню), на сайті «Судова влада України», в ЄДСР та Електронному суді ЄСІТС відсутня інформація щодо вчинення дій зі сторони ДПП «Кривбаспроводопостачання» (як учасника судового процесу та сторони виконавчого провадження) направлених на поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу до примусового виконання. Заборгованість АТ «КТЦ» перед ДПП «Кривбаспромводопостачання» відсутня, що підтверджується актом звірення взаємних розрахунків станом на 07.04.2025. Як було зазначено в заяві про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, арешти на рахунки АТ «КТЦ» накладені в межах виконавчого провадження № 36765619 залишаються чинними, що завдає шкоди правам та інтересам Заявника та є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. З огляду на вищезазначене, можливо дійти до висновку, що у зв`язку зі спливом строку пред`явлення наказу у справі № 29/118-10 до виконання, повторне пред`явлення наказу або вчинення виконавчих дій є юридично неможливими, а тому, наказ підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, а накладені арешти - зняттю. Щодо відступлення права вимоги та впливу на виконавче провадження 04.07.2017 між ДПП «Кривбаспромводопостачання» та ТОВ «ПОБУТСПЕЦСЕРВІС» укладено договір 176/4 про відступлення права вимоги (далі-Договір). За умовами Договору до ТОВ «ПОБУТСПЕЦСЕРВІС» перейшло право вимагати від АТ «Криворізька теплоцентраль» задоволення фінансового (грошового) зобов`язання в розмірі 5 000 000 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.07.2017. Згідно акту звірки взаємних розрахунків станом на 01.08.2017 загальна заборгованість АТ «КТЦ» перед ДПП «Кривбаспромводопостачання» складала 2 830 726,87 грн. (в тому числі з урахуванням заборгованості по справі № 29/118-10). 02.08.2017 між ДПП «Кривбаспромводопостачання» та ТОВ «ПОБУТСПЕЦСЕРВІС» укладено Додаткову угоду №1 до Договору, і право вимагати задоволення фінансового (грошового) зобов`язання було збільшено на суму 2 830 726,87 грн. Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Частиною першою статті 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в тому обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав. За змістом статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник, а питання заміни стягувача у виконавчому провадженні вирішується судом за заявою заінтересованої особи. Заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача. Реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише шляхом заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні, оскільки новий кредитор, без вирішення питання про заміну сторони у зобов`язанні, не має права звернутися до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду (Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 2-230/11 провадження № 61-46230св18.). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №2¬7763/10, провадження №14-197цс21 зазначила, що стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки, якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (п.2 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», п.1 ч.2 ст. 26 Закону №606-Х1У). Тобто, за межами цього строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно із строком пред`явлення виконавчого листа до виконання. Інше тлумачення закону (зокрема, про можливість здійснювати заміну сторони виконавчого провадження протягом необмеженого строку, незалежно від того, чи закінчився встановлений строк пред`явлення до виконання наказу) означатиме, що стягувач після спливу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, який не був поновлений судом, матиме можливість штучно збільшити цей строк на невизначений термін шляхом відступлення права вимоги іншим особам, таким чином уникнути законодавчої вимоги щодо строку, що вже безпосередньо впливає на права та інтереси боржника, який не може бути у невизначеному стані протягом тривалого часу. Таке тлумачення може порушити принцип правової визначеності, який є одним з основоположних аспектів верховенства права». (Вказана позиція підтримана 19 жовтня 2022 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 2-1105/10, провадження № 61- 19386св21 (ЄДРСРУ № 106940349)). Особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Але разом з тим ця особа до відкриття виконавчого провадження як юридичного процесу є лише стягувачем у виконавчому документі на стадії виконання судового рішення з відповідним потенціалом прав у виконавчому провадженні, які повноцінно реалізує лише у статусі стягувача як сторони відкритого виконавчого провадження, за виключеннями, передбаченими законодавством. Тому заміна стягувача саме як сторони виконавчого провадження неможлива, якщо заява правонаступника про це подана, зокрема, після спливу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, але якщо цей строк не був поновлений судом. Водночас заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь-якій стадії судового процесу, у тому числі до відкриття виконавчого провадження. Враховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження. За відсутності підстав відновлення виконавчого провадження, яке було закрите, досягнення цієї процесуальної мети неможливе. Тому разом із заявою щодо правонаступництва у закритому виконавчому провадженні заявник має здійснювати процесуальні дії, спрямовані на відновлення виконавчого провадження, а суд має оцінювати це в комплексі. Якщо ж виконавче провадження не закінчене, але виконавчий документ був повернутий стягувачу без виконання, у його правонаступника є можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання за умови дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання. Якщо ці строки пропущені, то разом з питанням процесуального правонаступництва заявник повинен звернутися з заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. За відсутності підстав для поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання відсутні і підстави для процесуального правонаступництва. Отже, не можна замінити сторону виконавчого провадження, яке було закінчене, якщо не існує підстав для відновлення виконавчого провадження, з приводу чого особа має звернутися до суду, надавши переконливі аргументи щодо такого відновлення. Цей правовий висновок означає, що, зокрема, кредитор може уступити своє право вимоги правонаступнику, який не є стороною відкритого виконавчого провадження, на підставі правочину, який не залежить від факту відкритого виконавчого провадження. Разом з тим, до моменту прийняття судового рішення про заміну первинного кредитора його правонаступником у відкритому виконавчому провадженні процесуальне правонаступництво не відбувається. З огляду на зазначене, договір відступлення вимоги (цесія) сам по собі не змінює виконавче провадження. Процесуальний крок, який повинен зробити новий кредитор, це подання заяви про зміну стягувача у виконавчому провадженні, без якого, виконавчий документ залишається чинним на користь первісного стягувача (ДПП «Кривбаспромводопостачання»). Станом на дату подання заяви (про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню), на сайті «Судова влада України», в ЄДСР та Електронному суді ЄСІТС відсутня інформація щодо вчинення дій зі сторони ТОВ «ПОБУТСПЕЦСЕРВІС» щодо заміни стягувача у виконавчому провадженні та поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу до примусового виконання, а тому, оскільки строк пред`явлення наказу до виконання сплив та не поновлювався, а заяви про заміну стягувача у виконавчому провадженні не подавалися, правонаступництво (в виконавчому провадженні) не відбулося, і виконавче провадження не могло бути законно продовжене новим кредитором, що є додатковою самостійною підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, та скасування накладених арештів. Щодо визнання наказу таким, що не підлягає виконанню Відповідно до ч. 2 ст. 328 ГПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Системний аналіз наведеної процесуальної норми дає підстави для висновку, що коло підстав, з яких наказ господарського суду може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, пов`язується саме з відсутністю у боржника обов`язку сплатити борг за таким наказом у зв`язку з тим, що його видано помилково, або у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням або з інших причин. Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: 1) матеріально-правові (зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) 2) процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого документа, зокрема: видача виконавчого документа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий документ виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого документа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого документа; помилкової видачі виконавчого документа, якщо вже після видачі виконавчого документа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого документа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого документа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого документа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього документа до виконання (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові Першої судової палати КЦС від 13.03.2019 року по справі N 755/388/15-ц). Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа або наявності інших обставин, які зумовлюють необхідність установлення питань виконання судового рішення. Зміст позиції Верховного Суду полягає в тому, що процедура визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, спрямована на усунення ситуацій, коли правова форма (наявність виконавчого документа) не відповідає правовій реальності (неможливість або відсутність обов`язку виконання). Заявник вважає, що суд першої інстанції під час досліження фактичних обставин справи залишив поза увагою принцип пропорційності, закріплений статтею 15 ГПК України, обмежившись лише загальними (формальними) підставами для відмови у задоволенні заяви. Так, принцип пропорційності на будь-якому етапі господарського судочинства передбачає враховувати: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, тощо. Судом першої інстанції під час дослідження підстав для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, досліджено лише дві підстави з тих, що передбачені частиною другою статті 328 ГПК України, а саме: помилкової видачі виконавчого документа та припинення зобов`язання Боржника, передбачених ст.ст. 598-609 ЦК України. Проте, судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що частина друга статті 328 ГПК України містить інші підстави для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, а саме: - якщо обов`язок боржника відсутній у зв`язку з його припиненням; - з інших причин. Отже, відмовляючи у задоволенні заяви АТ «КТЦ» суд першої інстанції обмежився дослідженням лише частиини підстав, передбачених частиною другою статті 328 ГПК України та не дослідив наступні істотні обставини, про які заявляв АТ «КТЦ»: - обов`язок боржника перед стягувачем, зазначеним у виданим судом виконавчим документом (ДПП «Кривбаспромводопостачання») з 02.08.2017 р. - повністю відсутній у зв`язку з заміною сторони у такому зобов`язанні (підтверджується доданими до заяви документами), а тому - виданий судом виконавчий документ у його поточній редакції вже не підлягає виконанню; - новий кредитор у зобов`язанні (ТОВ «ПОБУТСПЕЦСЕРВІС») не скористався своїм правом щодо правонаступництва у процесі виконанння рішення (ст. 334 ГПК України), у встановлений строк (до 09.03.2020 р.) судовий наказ до виконання не пред`явив, протягом більш ніж 5,5 (п`яти з половиною) років після спливу строку на пред`явлення до виконання судового наказу та не звернувся до суду за поновленням пропущеного строку для його пред`явлення (ст. 329 ГПК України), жодних інших дій направлених на здійснення стягнення за виконавчим документом не здійснював, чим продемонстрував свою диспозитивну позицію (ч. 2 ст. 14 ГПК України) щодо відсутності власного волевиявлення щодо подальшого виконання вказаного виконавчого документа. Окремо акцентую увагу суду на тому факті, що пред`явлення виконавчого документу до виконання (у тому числі після його повернення стягувачу) - є правом, а не обов`язком стягувача. Якщо стягувач самостійно не здійснює волевиявлення щодо реалізації такого права то і суд не має підстав вважати таке право стягувача порушеним чи вважати, що в результаті задоволення заяви боржника про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню такі права будуть порушені. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2022 р. (справа № 34/425) встановила наступне: « 8.9. Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення документа до виконання, оскільки у разі пропуску такого строку виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання. Отже, за межами цього процесуального строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання. Така правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/10031/13 та від 11 березня 2021 року у справі № 910/2954/17, від якої Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу.». Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/10031/13 встановлено: «Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до статті 52 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає загальні положення процесуального правонаступництва, заміна учасника справи його правонаступником допускається не будь-коли (тобто, протягом невизначеного терміну), а лише на стадіях судового процесу. Тобто, таке право не є абсолютним і обмежено часовими рамками певних стадій судового процесу. Відповідно до частин 1 та статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом. Стадія виконавчого провадження, як завершальна стадії судового процесу, має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документу стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»). Тобто, за межами цього строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження, як завершальної стадії судового процесу, спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документу до виконання. Заміна сторони виконавчого провадження протягом необмеженого строку, незалежно від того чи закінчився встановлений строк пред`явлення до виконання наказу, означатиме, що стягувач після спливу строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, який не був поновлений судом, матиме можливість «штучно» збільшити цей строк на невизначений термін шляхом відступлення права вимоги іншим особам, таким чином уникнувши законодавчої вимоги щодо строку, що вже безпосередньо впливає на права та інтереси боржника, який не може бути у невизначеному стані протягом тривалого строку. Такі дії можуть порушити принцип правової визначеності, який є одним з основоположних аспектів верховенства права. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/10031/13, від 30.07.2019 у справі № 5/128, від 21.08.2020 у справі № 905/2084/14-908/4066/14 і суд касаційної інстанції у цій справі не вбачає підстав відступати від неї». Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі № 910/2954/17 встановлено: « 4.9 Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до статті 52 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає загальні положення процесуального правонаступництва, заміна учасника справи його правонаступником допускається не будь-коли (тобто, протягом невизначеного терміну), а лише на стадіях судового процесу. Тобто, таке право не є абсолютним і обмежено часовими рамками певних стадій судового процесу. 4.10 Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 N 1404-VIII (аналогічні положення були закріплені у статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року N 606-XIV) виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. На цій стадії боржник вчиняє добровільно або під примусом дії на виконання рішення суду. 4.11 Відповідно до частин 1 та статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 N 1404-VIII строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом. 4.12 Стадія виконавчого провадження, як завершальна стадії судового процесу, має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документу стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або із спливом строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 N 1404-VIII, пункт 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року N 606-XIV). Тобто, за межами цього строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження, як завершальної стадії судового процесу, спливає одночасно із строком пред`явлення виконавчого документу до виконання. 4.13 Інше тлумачення закону (зокрема, про можливість здійснювати заміну сторони виконавчого провадження протягом необмеженого строку, незалежно від того чи закінчився встановлений строк пред`явлення до виконання наказу) означатиме, що стягувач після спливу строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, який не був поновлений судом, матиме можливість «штучно» збільшити цей строк на невизначений термін шляхом відступлення права вимоги іншим особам, таким чином уникнувши законодавчої вимоги щодо строку, що вже безпосередньо впливає на права та інтереси боржника, який не може бути у невизначеному стані протягом тривалого строку. Таке тлумачення може порушити принцип правової визначеності, яке є одним з основоположних аспектів верховенства права». За приписами частини другої статті 328 Господарського процесуального кодексу України суд, який видав виконавчий документ, у випадку неможливості його виконання зобов`язаний визнати його таким, що не підлягає виконанню. Продовження виконавчого провадження за наказом, строк пред`явлення якого сплив, суперечить принципам правової визначеності, остаточності судових рішень і верховенства права. Крім того, згідно зі статтями 514 і 516 Цивільного кодексу України, при відступленні права вимоги новому кредитору переходять права лише в тому обсязі, який належав первісному кредитору на момент переходу. Отже, предметом відступлення було право вимоги, а не право на виконання наказу в межах завершеного виконавчого провадження. Сам наказ не є самостійним майновим правом, а лише процесуальним засобом реалізації права вимоги, який після спливу строку пред`явлення втратив юридичну силу. Водночас саме грошове зобов`язання не припинилося, і ТОВ «ПОБУТСПЕЦСЕРВІС», за необхідності, не позбавлене можливості захистити своє право шляхом звернення до суду з окремим позовом про стягнення заборгованості в межах загальної позовної давності (статті 16, 509, 625 ЦК України). Таким чином, визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, є обґрунтованим і відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 328 ГПК України. Збереження чинності наказу після спливу строку його пред`явлення є порушенням закону та необґрунтованим втручанням у майнові права боржника…» як такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником способу процесуальної реалізації мети задля якої було подано відповідну заяву. При цьому, колегія суддів зауважує, що місцевий господарський суд, у відповідноті до пункту 3 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, роз`яснив заявнику його процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій в частині того, що : « … Нормами ГПК України передбачено, що заява про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, і скарга на дії виконаця є окремими процесуальними документами, які слід подавати окремими процесуальними документами (для заяви та для скарги окремо) з дотриманням різних порядків та в різних строків розгляду, які визначені відповідними нормами ГПК України. А тому об`єднання заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, та скарги на дії виконаця в одному документі суперечить вищенаведеному порядку, встановленому ГПК України. В свою чергу, судом взято до уваги, що заявником було подано заяву про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, в прохальній частині якої, окрім іншого, містилася вимога, яка повинна розглядатися в межах скарги на дії ДВС, відповідно до ст. 340 ГПК. …». Відповідно до ч.1 ст.271 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. В даній справі колегія суддів дійшла висновку, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. З урахуванням вищевикладеного, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2025р. у справі № 29/118-10 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення. Розподіл судових витрат: У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 2 422,40 грн. покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2025р. у справі № 29/118-10 залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2025р. у справі № 29/118-10 залишити без змін. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 2 422,40 грн. покласти на Державне підприємство "Криворізька теплоцентраль". Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України. Повний текст постанови виготовлено 11.06.2026 Головуючий суддя М.О. Дармін Суддя І.М. Кощеєв Суддя О.В. Чус