Постанова Одеський апеляційний суд № 509/2835/25

Номер провадження: 22-ц/813/848/26 Справа № 509/2835/25 Головуючий у першій інстанції Козирський Є.С. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.05.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Сегеди С.М., за участю секретаря Скрипченко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 серпня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання двох малолітніх дітей та аліментів за минулий період (три роки), ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог. 29 травня 2024 року представник позивача звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив суд: 1) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини від всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з моменту звернення до суду з позовною заявою і до досягнення старшою дитиною повноліття. 2) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за минулий час, а саме за період з травня 2022 року до моменту звернення з цим позовом до суду в розмірі 1/3 частини від всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. 3) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000,00 гривень. Позовні вимоги вмотивовані тим, що вона з вересня 2013 року проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 до травня 2022 року, після чого її проживання однією сім`єю із відповідачем було фактично припинено. Цивільний шлюб між позивачем та відповідачем фактично розпався саме в травні 2022 року. Від цивільного шлюбу позивач та відповідач мають двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на території України, сім`я була змушена виїхати з України до Болгарії. У цей період евакуації, у надзвичайно складний та психологічний момент для родини, чоловік зрадив Позивачу, вступивши в стосунки з іншою жінкою з якою мешкає і по цей час. Реальна загроза життю та здоров`ю дітей в умовах воєнного стану змусила позивача скористатися спеціальною міжнародною програмою евакуації родин з дітьми до Великобританії. З моменту фактичного припинення шлюбних відносин між Сторонами, за весь час перебування родини в Великобританії, відповідач не допомагав своїм синам матеріально. Позивач не мала можливості самостійно утримувати синів, оскільки працювала неофіційно, мала періодичні підробітки, їй завжди допомагали грошима батьки пенсіонери, які висилали їй певні кошти, соціальної допомоги не вистачало для забезпечення нормальних умов життя її синів. У зв`язку із чим, вона неодноразово зверталася до Відповідача з проханням надавати їх спільним дітям хоча б якісь кошти на їх утримання. Так як діти часто хворіли, і позивач перебуваючи в чужій країні, змушена була самостійно забезпечувати їх їжею, одягом, ліками, оплатою проживання та іншими потребами. Проте, попри неодноразові звернення Позивача до відповідача, як засобами зв`язку так і через відповідні телефонна месенджери з проханням надати кошти на утримання їхніх сумісних дітей, Відповідач або ігнорував її звернення, або відмовляв у наданні допомоги синам. Відповідач обіцяв надавити допомогу дитині, але виплати носили не регулярний-мінливий характер. Відповідач протягом останніх трьох років не надавав жодної матеріальної допомоги на утримання дітей по теперішній час. У зв`язку з тим, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по утриманню дітей, вона змушена звертатися до суду з даним позовом. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 серпня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання двох малолітніх дітей та аліментів за минулий період (три роки) задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини від всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29.05.2025 року (дня подачі позовної заяви) і до досягнення старшою дитиною повноліття. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 4000,00 гривень. В іншій частині вимог відмовлено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 гривень. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині незадоволенних позовних вимог та постановити нове, яким задовольнити вимоги заяви про стягнення аліментів за минулий період, посилаючись при цьому на порушення норм процесуального права. Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки після припинення шлюбних відносин, коли сторони ще підтримували обмежене спілкування, відповідач, будучи громадянином російської федерації, неодноразово просив позивача та її родичів відкривати рахунки у банках України для того, щоб використовувати їх з метою обігу коштів, отриманих від неофіційної діяльності у сфері криптовалют, а тому перераховані кошти не мають призначення для утримання дітей. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права. У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом з позивачем. Відповідно до ч.2 ст. 191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Постановою КЦС ВС від 18.05.2020 (справа №215/5867/17) сформовано правову позицію, про те, що частиною другою передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини як вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині. Ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов`язана особа ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи, та інші подібні дії. Обов`язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність саме позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та неможливість їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. На спростування тверджень позивачки про ухилення відповідача від сплати аліментів, відповідачем до відзиву були долучені скріншоти з переписки між сторонами, відповідно до яких видно, що відповідач здійснює грошові перекази на ті картки, на які позивач вказувала, компенсував витрати на лікування дітей (стоматологічні послуги), купував квитки для здійснення перельотів позивача з дітьми, купував техніку тощо. У зв`язку з чим суд першої інстанції правильно відмовив позивачу у стягненні аліментів за минулий час за необґрунтованістю вимоги. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала. Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Питання стягнення аліментів за минулий час врегульовано ч.2 ст. 191 СК України. Відповідно до ч.2 ст. 191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. За змістом цієї норми права стягнення аліментів за час, що передує пред`явленню позову, є можливим у порядку виключення лише за наявності наступних умов: до моменту звернення з позовом до суду аліменти не стягувались; особа, яка вимагає аліментів, приймала заходи щодо одержання аліментів, але вони не були одержані у результаті ухилення особи, зобов`язаної сплачувати аліменти (відповідача), від їх сплати. Вказаних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18 травня 2020 року (справа №215/5867/17). Ухилення може виражатися у тому, що зобов`язана особа - відповідач ухилявся від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховував своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи та інші подібні дії. Обов`язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність саме позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтверджені офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів, за відсутності таких доказів вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають, з чим також погоджується судова колегія. Згідно з частинами першоютретьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри. У постанові від 29 січня 2021 року у справі №922/51/20 Верховний Суд також наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Саме в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №916/3027/21 суд чітко узагальнив підходи до оцінки електронних доказів, зокрема роздруківок листування в електронній пошті та месенджерах. Водночас стороною позивача, на яку покладено обов`язок довести обставини, які є підставою для звернення із позовною заявою, не доведено належними та допустимими доказами невиконання обов`язку ОСОБА_2 про перерахування коштів. Посилання в апеляційній скарзі на те, що «після припинення шлюбних відносин, коли сторони ще підтримували обмежене спілкування, відповідач, будучи громадянином російської федерації, неодноразово просив позивача та її родичів відкривати рахунки у банках України для того, щоб використовувати їх з метою обігу коштів, отриманих від неофіційної діяльності у сфері криптовалют», не підтверджується жодними належними і допустимими доказами. Апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріали справи містять листування між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якому позивач звертається з проханнями для забезпечення дітей (стоматологічне лікування, оплата квитків, подарунки на день народження тощо) і отримує переказ коштів на вказані потреби і самостійно це підтверджує. Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, власної інтерпретації судового рішення, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 серпня 2025 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 08 червня 2026 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький С.М. Сегеда