Постанова КАС ВС № 640/18319/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року м. Київ справа №640/18319/20 адміністративне провадження №К/990/17695/22, К/990/17817/22, К/990/20115/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого-судді: Мацедонської В.Е., суддів: Білак М.В., Кашпур О.В., за участю: секретаря судового засідання - Рейтаровської О. С. представника Кадрової комісії - Кіцнака П.О., представника Офісу Генерального прокурора - Овчаренко О.З., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року (головуючий суддя - Іщук І.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року (головуючий суддя - Кобаль М.І., судді: Костюк Л.О., Степанюк А.Г.), та касаційні скарги Офісу Генерального прокурора, Полтавської обласної прокуратури на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року (головуючий суддя - Іщук І.О.), додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року (головуючий суддя - Іщук І.О.) та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року (головуючий суддя - Кобаль М.І., судді: Костюк Л.О., Степанюк А.Г.) у справі №640/18319/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Полтавської обласної прокуратури, Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення від 09 липня 2020 року №138 дп-20, визнання протиправним та скасування наказу від 03 серпня 2020 року №546к, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, УСТАНОВИВ: І. Суть спору У серпні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач 1), Полтавської обласної прокуратури (далі - відповідач 2), Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора (далі - Кадрова комісія, відповідач 3), третя особа ОСОБА_2 (далі - третя особа), в якій просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора від 09 липня 2020 року №138дп-20 "Про накладення на начальника Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_1 та на прокурора Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення", яким притягнуто начальника Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_1 та прокурора Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності та накладено на них дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури, щодо ОСОБА_1 ; - визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Полтавської області від 03 серпня 2020 року №546к, яким звільнено ОСОБА_1 з посади начальника Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області та з органів прокуратури Полтавської області за вчинення одноразового грубого порушення правил прокурорської етики та дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури з 03 серпня 2020 року; - поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області або іншій рівнозначній посаді; - стягнути з Прокуратури Полтавської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 03 серпня 2020 року по дату ухвалення рішення у справі. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що оскаржувані рішення та наказ є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, зважаючи на істотні порушення процесу здійснення відповідачами службового розслідування та проведення дисциплінарного провадження. Так позивачка вказує, що правом на ініціювання дисциплінарного провадження наділено виключно посадову особу, яка призначила службове розслідування, а не виконувача її обов`язків. Крім того, дисциплінарне провадження відносно прокурорів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснювалось в антиконституційний спосіб та на підставі незаконних нормативно-правових актів, а тому рішення, прийняте Кадровою комісією з розгляду дисциплінарних скарг, є протиправним (незаконним). Склад кадрових комісій з розгляду дисциплінарних скарг формувався виключно з працівників Генеральної прокуратури України/Офісу Генерального прокурора та постійно змінювався, що, на думку позивачки, повністю нівелює право осіб, які притягуються до дисциплінарної відповідальності, на об`єктивний та неупереджений розгляд дисциплінарної скарги. Окрім того, позивачка стверджує, що наказ, на підставі якого було створено Кадрову комісію з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів, повинен бути зареєстрований в Міністерстві юстиції України, а тому не може вважатися чинним за відсутності такої реєстрації. Також ОСОБА_1 вважає, що програмне забезпечення, яке використовується Кадровою комісією з розгляду дисциплінарних скарг, не є сертифікованим на території України на відповідність його технічним умовам, а тому авторозподіл дисциплінарної скарги не можна вважати таким, що проведений у належний спосіб. Позивачка зазначає, що під час здійснення дисциплінарного провадження допущено порушення принципу презумпції невинуватості відносно прокурорів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також їхнього права не свідчити проти себе. Так на переконання останньої, доказами вчинення дисциплінарного проступку є виключно матеріали кримінального провадження, в рамках якого позивачка та ОСОБА_2 можуть надавати пояснення по суті кримінального обвинувачення, а не дисциплінарного проступку. Отже, позивачка стверджує, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та невмотивованим, оскільки підставою для його прийняття стали виключно матеріали кримінального провадження, що є недопустимим. Вказує, що Кадрова комісія з розгляду дисциплінарних скарг дійшла передчасного висновку, що прокурорами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинено дії, які порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості, незалежності, чесності та непідкупності органів прокуратури, що є підставою для притягнення їх до дисциплінарної відповідальності відповідно до пунктів 5, 6 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру». ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи ОСОБА_1 з червня 1997 року працює в органах прокуратури. З 13 квітня 2016 року (наказ Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області від 13 квітня 2016 року №42) позивачка обіймає посаду начальника Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в порядку переведення з Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області на підставі пункту 5 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. Наказом Прокуратури Полтавської області від 27 вересня 2019 року №147 з метою перевірки повідомлення щодо затримання у ході досудового розслідування кримінального провадження №1201917033000038 від 22 січня 2019 року начальника Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_1 під час одержання нею неправомірної вигоди у сумі 5 тис. доларів США, призначено службове розслідування, за результатами якого затверджено висновок про результати службового розслідування від 25 листопада 2019 року. 28 листопада 2019 року виконувачем обов`язків прокурора Полтавської області ОСОБА_3 до Третьої кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг Генеральної прокуратури України направлено дисциплінарну скаргу №11-1956-19 про вчинення прокурорами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дисциплінарного проступку. Рішенням Третьої кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг від 26 грудня 2019 року №11/2-1724дс-207дп-19 відкрито дисциплінарне провадження щодо начальника Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_1 та прокурора Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_2 28 грудня 2019 року наказом генерального прокурора №365 визнано таким, що втратив чинність наказ Генерального прокурора від 04 листопада 2019 року №267 про створення Третьої кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів. Наказом Генерального прокурора від 09 січня 2020 року №9 створено нову Кадрову комісію з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів. 16 січня 2020 року автоматизованою системою здійснено перерозподіл дисциплінарного провадження, номер якого змінено на №07-40дс-131дп-20. 09 липня 2020 року відбулось засідання Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг, за результатами якого прийнято рішення від 09 липня 2020 року №138дп-20 про притягнення начальника Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_1 та прокурора Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності та накладення на них дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури. На підставі рішення кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів від 09 липня 2020 року №138дп-20 наказом прокуратури Полтавської області від 03 серпня 2020 року №546к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області та з органів прокуратури Полтавської області за вчинення одноразового грубого порушення правил прокурорської етики та дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури (пункти 5, 6 частини 1 статті 43 Закону України «про прокуратуру») з 03 серпня 2020 року. Не погоджуючись із оскаржуваним рішенням та наказом, позивачка звернулась до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав, свобод та інтересів. ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року зазначений позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора від 09 липня 2020 року №138 дп-20 "Про накладення на начальника Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_1 та на прокурора Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення" в частині притягнення начальника Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення з посади в органах прокуратури. Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Полтавської області від 03 серпня 2020 року №546к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області та з органів прокуратури Полтавської області за вчинення одноразового грубого порушення правил прокурорської етики та дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури з 03 серпня 2020 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області, або іншій рівнозначній посаді з 04 серпня 2020 року. В іншій частині позову відмовлено. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд у цій справі виходив з того, що приймаючи оскаржувані рішення від 09 липня 2020 року №138дп-20 та наказ від 03 серпня 2020 № 546к, відповідачами фактично було взято до уваги лише ті докази, які були зібрані під час кримінального провадження. При цьому, за висновком суду, пояснення заявника у кримінальному провадженні ОСОБА_4 від 15 листопада 2019 року не можуть свідчити про наявність дисциплінарного проступку зі сторони позивача, адже, як встановлено судом, ОСОБА_4 був підозрюваним у кримінальному провадженні №12019170330000038, в рамках якого позивачка здійснювала процесуальне керівництво. Тобто позивачка та ОСОБА_4 в рамках кримінального провадження №12019170330000038 мали різний правовий статус, що, в свою чергу, в подальшому могло призвести до таких дій зі сторони підозрюваного шляхом звернення до відповідних органів щодо факту вимагання неправомірної вигоди. Так суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зауважив, що повідомлення про підозру є тільки формальним/офіційним припущенням органу/посадової особи, який/яка проводить досудове розслідування, про те, що конкретна особа причетна до злочину. Таке припущення ґрунтується на неостаточних (неповних) результатах досудового розслідування і кримінально-правова кваліфікація поставленого їй за провину діяння може бути змінена. З часу оголошення цієї підозри особа набуває статусу підозрюваного, однак її вину у вчиненні злочину ще потрібно довести, а тому стверджувати про винуватість особи на цій стадії кримінального провадження не можна. Щодо основних доводів позовної заяви про порушення процедури здійснення дисциплінарного провадження, суд вказав наступне. Так Порядком роботи кадрових комісій від 17 жовтня 2019 року № 233 не передбачено норм імперативного характеру щодо залучення інших осіб, крім працівників Генеральної прокуратури України/Офісу Генерального прокурора на участь у кадровій комісії, а отже відсутні порушення з боку Генерального прокурора щодо формування складу комісії для розгляду дисциплінарних скарг. При цьому суд зазначив, що оскільки пунктом 8 Розділу І Порядку розгляду кадровою комісією скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, здійснення дисциплінарного провадження та прийняття рішення за результатами дисциплінарного провадження, затвердженого наказом Генерального прокурора 04 листопада 2019 року №266 (далі - Порядок №266), встановлено право на звернення до кадрової комісії з дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку кожному, кому відомі факти, які можуть бути підставою для відкриття дисциплінарного провадження, то відповідно виконуючий обов`язки прокурора Полтавської області ОСОБА_5 був наділений правом щодо звернення до дисциплінарної комісії із відповідною скаргою про вчинення дисциплінарного проступку начальником Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_1 . Крім того, суд зауважив, що на підставі підпункту 5 пункту 21 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX до статті 9 Закону України «Про прокуратуру» внесено зміни та виключено норми, відповідно до яких встановлювалася обов`язковість державної реєстрації Міністерством юстиції України наказів Генерального прокурора нормативно-правового змісту. З огляду на викладене, суд вказав про відсутність необхідності в реєстрації наказів Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №233 та від 04 листопада 2019 року №266 в Міністерстві юстиції України, та зазначив про їх чинність на момент розгляду цієї справи. Також суд першої інстанції відхилив доводи позивачки про те, що програмне забезпечення, яке використовується Кадровою комісією з розгляду дисциплінарних скарг, не є сертифікованим на території України на відповідність його технічних умов, та вказав, що це є виключно суб`єктивною оцінкою останньої, що не підтверджено належними та допустимими доказами у справі, а також ніяким чином не вплинуло на результат прийнятого оскаржуваного рішення та наказу. Разом з тим, дослідивши матеріали справи та матеріали службового розслідування (дисциплінарного провадження) №1724дс-19, суд дійшов висновку, що вказані матеріали не містять жодних належних доказів, які б підтверджували факт вчинення позивачкою дисциплінарного проступку. Водночас суд звернув увагу, що за умови встановлення у висновку службового розслідування лише фактичних обставин кримінального правопорушення, які містяться у письмовому повідомленні про підозру, то вказані обставини є підставою для звільнення позивача лише за умови наявності вироку суду в межах розгляду кримінального провадження. Отже, суд першої інстанції констатував, що оскаржуваним рішенням Кадрової комісії від 09 липня 2020 року №138дп-20 в частині притягнення начальника Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури, відповідачем не встановлено належним чином склад дисциплінарного проступку з урахуванням належних та допустимих доказів у розумінні статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). На переконання суду, відсутність у рішенні, прийнятому за наслідками службового розслідування, інших мотивів, крім тих, які були зібрані під час кримінального провадження, не може свідчити про його правомірність. Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення в частині притягнення начальника Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення з посади в органах прокуратури, оскільки згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення від 09 липня 2020 року №138 дп-20 відносно ОСОБА_2 задоволенню не підлягають з огляду на те, що останній не має статусу позивача у цій справі, а питання щодо вирішення правомірності прийняття рішень відносно нього мають вирішуватись в рамках розгляду іншої адміністративної справи. Враховуючи встановлену судом протиправність рішення від 09 липня 2020 року №138 дп-20 щодо позивачки, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування наказу прокурора Полтавської області від 03 серпня 2020 року №546к, яким звільнено ОСОБА_1 з посади начальника Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області та з органів прокуратури Полтавської області за вчинення одноразового грубого порушення правил прокурорської етики та дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури з 03 серпня 2020 року, як похідної позовної вимоги. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про поновлення позивачки на посаді начальника Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області, або іншій рівнозначній посаді з 04 серпня 2020 року. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року - змінено, виключено з абзацу 4 резолютивної частини "або іншій рівнозначній посаді". В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року залишено без змін. Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відновлення прав позивачки має відбутися шляхом поновлення останньої на іншій рівнозначній посаді, адже зазначене питання ще не вирішувалося відповідачем 1 відповідно до встановленого законодавством порядку. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зміну рішення суду першої інстанції шляхом поновлення позивачки на посаді начальника Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області, починаючи з 04 серпня 2020 року. Додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року, стягнуто з Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 337 164,52 грн (триста тридцять сім тисяч сто шістдесят чотири гривні п`ятдесят дві копійки). Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Полтавської обласної прокуратури середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць. Приймаючи додаткове рішення, суд виходив з того, що у цій справі судом не було вирішено питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Так, керуючись Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого1995 року №100, суд дійшов висновку, що стягненню з Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 серпня 2020 року по 25 жовтня 2021 року у сумі 337 164,52 грн (триста тридцять сім тисяч сто шістдесят чотири гривні п`ятдесят дві копійки). IV. Провадження в суді касаційної інстанції 12 липня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. 12 липня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року, додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. 01 серпня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Полтавської обласної прокуратури на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року, додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 грудня 2025 року (у зв`язку з настанням обставин, які унеможливлюють участь суддів Губської О. А., Данилевич Н.А. у цій справі) для розгляду справи №640/18319/20 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Мацедонської В.Е., суддів: Білак М.В., Желєзного І.В. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 червня 2026 року у зв`язку з настанням обставин, які унеможливлюють участь судді Желєзного І.В. у цій справі, у зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 29 травня 2026 року № 1056/0/15-26 "Про тимчасове відсторонення судді Верховного Суду Желєзного І.В. від здійснення правосуддя", для розгляду справи №640/18319/20 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Мацедонської В.Е., суддів: Білак М.В., Кашпур О.В. V. Касаційне оскарження У касаційній скарзі Кадрова комісія просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року в частині задоволення позовних вимог, прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. У решті позовних вимог - судові рішення залишити без змін. У касаційних скаргах Офіс Генерального прокурора та Полтавська обласна прокуратура просять скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року, додаткове рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 листопада 2021 року, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року в частині задоволення позовних вимог, та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. У решті позовних вимог судові рішення залишити без змін. Так скаржники посилаються на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження, та зазначають, що в оскаржуваних судових рішеннях суди застосували статтю 222 КПК України, частину 6 статті 46 Закону України "Про прокуратуру", пункт 1 розділу III Порядку розгляду кадровою комісією скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, здійснення дисциплінарного провадження та прийняття рішення за результатами дисциплінарного провадження, затвердженого наказом Генерального прокурора від 04 листопада 2019 року № 266, без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 березня 2020 року у справі №9901/740/18, від 19 травня 2021 року у справі № 9901/997/18, від 22 січня 2019 року у справі №П/9901/141/18, від 29 січня 2019 року у справі № П/800/577/17, від 13 листопада 2018 року у справі №9901/19/17 щодо притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності за такий дисциплінарний проступок як одноразове грубе порушення правил прокурорської етики, а також зазначає про порушення норм процесуального права, а саме пункту 1 частини 1 статті 252 КАС України без врахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі №826/17794/14. Відповідачі 1, 2 вказують про те, що прокурор ОСОБА_1, використовуючи службові можливості прокурора - процесуального керівника, не здійснюючи жодних процесуальних дій у рамках кримінального провадження №12019170330000038 від 22 січня 2019 року, особисто, поза межами приміщення прокуратури, спілкувалася з обвинуваченим щодо вчинення процесуальних дій щодо зміни кваліфікації кримінального правопорушення у кримінальному провадженні №12019170330000038 на менш тяжку статтю Кримінального кодексу України, яка передбачає покарання у вигляді штрафу та укладення угоди, а отже перебувала з такою особою у протиправних позаслужбових стосунках. Зазначили, що ОСОБА_1 грубо порушила вимоги професійної етики та поведінки прокурора, допустила протиправні позаслужбові стосунки - використання прокурором своїх службових повноважень або службового статусу та пов`язаних із цим можливостей на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб. Також вказують, що має місце грубе порушення правил прокурорської етики, оскільки проігноровані позивачкою етичні норми є основоположними нормами поведінки прокурора. Допущення подібної поведінки підриває як авторитет самого прокурора, органів прокуратури, так і держави в цілому, тому що прокурори при здійсненні своїх повноважень представляють державу. Такі дії мають своїм наслідком зростання обурення в суспільстві діями органів влади, провокують соціальні конфлікти. Зважаючи на зазначене, відповідачі вважають обґрунтованим рішення Кадрової комісії щодо вчинення ОСОБА_1 дій, які порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, що вважається одноразовим грубим порушенням правил прокурорської етики. За таких обставин, на думку скаржників, є безпідставними висновки судів попередніх інстанцій про те, що Кадровою комісією не встановлено належним чином, зокрема, склад дисциплінарного проступку з урахуванням належних та допустимих доказів. Крім того, відповідачі наголошують на тому, що приймаючи оскаржуване рішення, кадрова комісія не надавала оцінки обґрунтованості підозри у вчиненні кримінального правопорушення. Матеріали кримінального провадження мали значення тільки для прийняття кадровою комісією рішення в рамках своєї компетенції та жодним чином не свідчили про доведеність вини особи у вчиненні кримінального або іншого правопорушення. Так кадрова комісія не вирішувала питання про обґрунтованість пред`явленої підозри, а лише перевірила викладені у дисциплінарній скарзі доводи на предмет дотримання вимог, що висуваються до посадових осіб органів прокуратури та наявності в діях позивача складу дисциплінарного проступку. У зв`язку з цим, отримані документи, у тому числі, процесуальні, у кримінальних провадженнях не оцінюються на предмет їх належності та допустимості. Отже, на думку відповідачів, є безпідставними висновки судів попередніх інстанцій, що відсутність у рішенні, прийнятому за наслідками службового розслідування, інших мотивів, крім тих, які були зібрані під час кримінального провадження, не може свідчити про його правомірність. Так скаржники наголошують, що оскаржуване позивачкою рішення про притягнення її до дисциплінарної відповідальності хоча і прийнято на підставі відомостей, наявних у матеріалах кримінального провадження, однак ґрунтується на самостійних правових підставах. При цьому, вказують, що встановлені кадровою комісією в ході дисциплінарного провадження факти і з`ясовані обставини мають значення тільки для прийняття рішень у дисциплінарному провадженні та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні кримінальних правопорушень. Так Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 березня 2020 року у справі № 9901/740/18 звернула увагу, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися в контексті правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою чи таке провадження було закрите. Отже, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок щодо можливості використання під час дисциплінарного провадження стосовно прокурора доказів з кримінального провадження, отриманих Кадровою комісією з дотриманням вимог законодавства (постанови від 19 травня 2021 року у справі № 9901/997/18, від 22 січня 2019 року та 29 січня 2019 року у справах №800/454/17, №9901/728/18 відповідно), який є застосовним до цих правовідносин. Крім того, Офіс Генерального прокурора та Полтавська обласна прокуратура у своїх касаційних скаргах вказали, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, а саме положення частини 1 статті 252 КАС України, оскільки суд, ухвалюючи додаткове рішення щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не доповнив основне судове рішення, яким частково задоволені позовні вимоги, а фактично переглянув і змінив його, чим порушив встановлений статтями 14 і 370 КАС України принцип обов`язковості судового рішення, яке набрало законної сили та підлягало виконанню. До Верховного Суду від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу Кадрової комісії та від ОСОБА_1 - також на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, в яких позивачка та третя особа просять касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - залишити без змін. Не погоджуючись із доводами касаційних скарг, вказують про неможливість врахування постанов Великої Палати Верховного Суду, на які посилаються скаржники, з огляду на їх нерелевантність обставинам цієї справи. Позивачка наголошує на тому, що у наведених скаржниками справах була доведена вина прокурора щодо вчинення дисциплінарного проступку з огляду на докази, які досліджувались під час проведення службового розслідування. Натомість, у цій справі відповідачами не надано жодних доказів, які б вказували на вчинення прокурором дисциплінарного проступку та необхідності застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 14 травня 2026 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09 червня 2026 року у відповідності до вимог статей 340 та 344 КАС України. У судовому засіданні представники Кадрової комісії та Офісу Генерального прокурора підтримали свої касаційні скарги, надали пояснення щодо суті спору. Представник Полтавської обласної прокуратури та третя особа - ОСОБА_2 у судове засідання не прибули, про місце, дату і час проведення цього засідання повідомлені належним чином шляхом надсилання повістки до їх електронного кабінету, що вбачається із інформації, наявної в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду». Позивачка та представник позивачки у судове засідання, призначене на 09 червня 2026 року, не з`явились, про місце, дату і час проведення цього засідання повідомлені належним чином. Водночас, у матеріалах справи міститься поштове відправлення, скероване на адресу ОСОБА_1 , зазначену нею у заявах по суті у цій справі (вул. Миргородська, 25-Б, м. Хорол, Полтавська область, 37800), яким їй направлено повістку про виклик, та яке повернулося до Суду 02 червня 2026 року із відміткою про невручення - «За закінченням терміну зберігання». Згідно пунктів 82, 101 Правил надання послуг поштового зв`язку (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270) у разі відсутності адресата поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику за закінченням встановленого строку зберігання. Водночас до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Водночас, відповідно до частини першої статті 131 КАС України учасники судового процесу зобов`язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. Згідно з приписами частини 11 статті 126 КАС України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином. Також, як вбачається із інформації, наявної в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», представник позивачки отримав повістку про виклик до електронного кабінету 15 травня 2026 року (відповідно до абзацу 2 пункту 5 частини 6 статті 251 КАС України). Згідно з частиною четвертою статті 344 КАС України неприбуття учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце касаційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. VI. Релевантні джерела права й акти їх застосування Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Підстави й процедура притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності визначені розділом VI «Дисциплінарна відповідальність прокурора» Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - - Закон України "Про прокуратуру", у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), який включає статті 43-50 цього Закону. Абзацом четвертим пункту 2 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX (далі - Закон №113-IX ) зупинено до 01 вересня 2021 року дію ряду норм Закону №1697-VII, зокрема частково й тих, які стосуються розділу VI «Дисциплінарна відповідальність прокурора». Також підпунктом 8 пункту 22 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX установлено, що тимчасово, до 01 вересня 2021 року, Генеральний прокурор, серед іншого, визначає: порядок розгляду кадровою комісією скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та процедуру здійснення дисциплінарного провадження; порядок прийняття кадровою комісією рішення за результатами дисциплінарного провадження і за наявності підстав, передбачених Законом України «Про прокуратуру», про накладення на прокурора Офісу Генерального прокурора, обласної та окружної прокуратури дисциплінарного стягнення або про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора. Так, відповідно до вимог статей 9, 19 Закону України "Про прокуратуру", статей 1, 65 Закону України "Про запобігання корупції" та з метою удосконалення заходів, спрямованих на захист прав і свобод людини, зміцнення дисципліни в органах прокуратури, регламентування питань призначення, проведення службових розслідувань та прийняття законних рішень за їх результатами Генеральним прокурором 06 грудня 2017 року видано наказ № 343 "Про затвердження Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах прокуратури", який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02 січня 2018 року за № 8/31460 (далі - Інструкція). У розділі І "Загальні положення" Інструкції № 343 закріплено, що вона визначає підстави та порядок проведення службового розслідування в органах прокуратури стосовно прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних, місцевих, військових прокуратур, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, слідчих (далі - прокурори), оформлення результатів та прийняття рішень, а також компетенцію структурних підрозділів, службових та посадових осіб органів прокуратури при його проведенні. Службове розслідування - комплекс заходів, які здійснюються відповідно до цієї Інструкції з метою з`ясування обставин, що стали підставами для його призначення. Службове розслідування проводиться незалежно від здійснення за тим самим фактом розслідування у кримінальному провадженні чи провадження у справі про адміністративне правопорушення. Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Інструкції № 343, приводами для призначення службового розслідування є, зокрема, звернення (скарги, заяви) і повідомлення громадян, народних депутатів України, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від підпорядкування і форм власності, об`єднань громадян та засобів масової інформації, які містять фактичні дані, що можуть бути перевірені. Так, підставами для проведення службового розслідування відповідно до пункту 3 Розділу ІІ Інструкції № 343 є наявність даних про подію, яка сталася за участі прокурора та викликала негативний суспільний резонанс; використання прокурором своїх службових повноважень або службового статусу та пов`язаних із цим можливостей на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб; вчинення прокурором дій, що містять ознаки корупційних правопорушень, інших кримінальних правопорушень або правопорушень, пов`язаних з корупцією; вчинення прокурором інших дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури. Згідно з пунктом 1 розділу III Інструкції №343 посадовими особами органів прокуратури, уповноваженими призначати службове розслідування, є Генеральний прокурор, заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, керівник регіональної прокуратури, військовий прокурор регіону або особи, які виконують їх обов`язки. Пунктом 2 розділу III Інструкції № 343 передбачено, що Генеральним прокурором (особою, яка виконує його обов`язки) службове розслідування може призначатися стосовно всіх категорій прокурорів, за винятком випадків, передбачених абзацом другим пункту 3 цього розділу. Інші вказані в пункті 1 цього розділу посадові особи мають право призначати службові розслідування лише стосовно підпорядкованих прокурорів (пункт 2 розділу III Інструкції №343). Відповідно до положень пункту 9 розділу III Інструкції №343 службове розслідування проводиться у строк не більше ніж один місяць з дня його призначення. У разі потреби за мотивованим рапортом голови комісії визначений строк може бути продовжено посадовою собою, яка призначила службове розслідування, про що видається письмовий наказ. Загальний строк проведення службового розслідування не може перевищувати двох місяців. Початком службового розслідування вважається дата підписання наказу про його призначення, а завершенням - дата затвердження висновку службового розслідування. Оформлення результатів службового розслідування врегульовано розділом VII Інструкції №343. Зокрема, результати службового розслідування оформлюються висновком, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин. У вступній частині висновку зазначаються посада, прізвище, ініціали голови та членів комісії, підстави для проведення службового розслідування. В описовій частині висновку викладаються фактичні обставини, які встановлені за результатами проведення службового розслідування. У резолютивній частині висновку службового розслідування зазначаються, серед іншого: дані щодо підтвердження (спростування) відомостей, які стали підставою для призначення службового розслідування; пропозиції щодо направлення копії висновку та/або матеріалів службового розслідування до відповідних органів для прийняття рішення згідно із законодавством. Висновок службового розслідування підписує голова та члени комісії, затверджує посадова особа, яка призначила службове розслідування, або особа, яка виконує її обов`язки. Згідно з пунктом 1 розділу VIII Інструкції №343 за наявності підстав посадова особа, яка призначила службове розслідування, у встановленому Законом України "Про прокуратуру" порядку вживає адміністративних та організаційних заходів, у тому числі щодо звільнення прокурора з адміністративної посади, чи ініціює питання про притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності. Частиною першою статті 43 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав, зокрема: вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури (п. 5); систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики (п. 6); За визначенням, наведеним у частині першій статті 45 Закону України "Про прокуратуру", дисциплінарне провадження - це процедура розгляду відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку. Відповідно до частини другої зазначеної статті 45 Закону України "Про прокуратуру" право на звернення до відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти. Рекомендований зразок дисциплінарної скарги розміщується на вебсайті Офісу Генерального прокурора. Вказані положення Закону України "Про прокуратуру" кореспондуються із приписами Порядку розгляду кадровою комісією скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, здійснення дисциплінарного провадження та прийняття рішення за результатами дисциплінарного провадження, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 04 листопада 2019 року №266 (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 266). Пунктом 1 розділу І Порядку №266 передбачено, що цей Порядок визначає процедуру розгляду кадровою комісією скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, здійснення дисциплінарного провадження, прийняття рішення за результатами дисциплінарного провадження і за наявності підстав, передбачених Законом України "Про прокуратуру" (далі - Закон), про накладення на прокурора Генерального прокурора (Офісу Генерального прокурора), Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, обласної (регіональної), окружної (місцевої), військової прокуратури дисциплінарного стягнення або прийняття рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора. За визначенням пункту 2 розділу І Порядку №266 дисциплінарне провадження - це процедура розгляду відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, дисциплінарної скарги, у якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку. Прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав, визначених частиною першою статті 43 Закону України "Про прокуратуру" (пункт 3 розділу І Порядку №266). Згідно з пунктом 5 розділу І Порядку №266 процедура здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурора визначається розділом VI Закону України "Про прокуратуру" та цим Порядком. За приписами пунктів 6-7 розділу І Порядку №266 дисциплінарне провадження передбачає: - відкриття дисциплінарного провадження; - проведення перевірки дисциплінарної скарги; - розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора та прийняття рішення. Перевірка даних про наявність підстав для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності здійснюється членом кадрової комісії, що здійснює дисциплінарне провадження (далі - кадрова комісія), у порядку, встановленому Законом України "Про прокуратуру". Відповідно до пункту 8 розділу І Порядку №266 право на звернення до кадрової комісії із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі факти, які можуть бути підставою для відкриття дисциплінарного провадження. Рекомендований зразок дисциплінарної скарги передбачений у додатку до цього Порядку. Пунктами 10-12 розділу І Порядку №266 передбачено, що для вирішення питання щодо відкриття дисциплінарного провадження діє автоматизована система розподілу дисциплінарних скарг. Дисциплінарні скарги реєструються робочою групою кадрової комісії. Робоча група кадрової комісії у день надходження дисциплінарної скарги реєструє її та за допомогою автоматизованої системи визначає члена кадрової комісії для вирішення питання щодо відкриття дисциплінарного провадження. За приписами пункту 16 розділу І Порядку №226 після відкриття дисциплінарного провадження член кадрової комісії проводить перевірку в межах обставин, повідомлених у дисциплінарній скарзі. У разі виявлення під час перевірки інших обставин, що можуть бути підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, інформація про це включається у висновок члена кадрової комісії за результатами перевірки. Під час здійснення перевірки дисциплінарної скарги член кадрової комісії має право ознайомлюватися з документами, що стосуються предмета перевірки, отримувати їх копії, опитувати прокурорів та інших осіб, яким відомі обставини вчинення діяння, що має ознаки дисциплінарного проступку, отримувати за письмовим запитом від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадян, громадських об`єднань необхідну для проведення перевірки інформацію (пункт 1 розділу ІІІ Порядку №266). Відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Порядку №266 проведення перевірки дисциплінарної скарги та відомостей про наявність підстав для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності проводиться у строк, який не перевищує двох місяців із дня реєстрації дисциплінарної скарги. В разі неможливості завершення перевірки протягом цього строку він може бути продовжений рішенням кадрової комісії не більш ніж на місяць. За змістом пункту 3 розділу ІІІ Порядку №266 за результатами перевірки член кадрової комісії готує висновок, який повинен містити інформацію про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора та виклад обставин, якими це підтверджується. Якщо за результатами перевірки член кадрової комісії встановив наявність дисциплінарного проступку, у висновку додатково зазначається характер проступку, його наслідки, відомості про особу прокурора, ступінь його вини, інші обставини, що мають значення для прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення, а також пропозиція члена кадрової комісії щодо конкретного виду дисциплінарного стягнення. Згідно з пунктами 6, 7 розділу ІІІ Порядку №266 розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засіданні кадрової комісії. На засідання запрошуються особа, яка подала дисциплінарну скаргу, прокурор, стосовно якого відкрито дисциплінарне провадження, їхні представники, а в разі необхідності також інші особи. Повідомлення про дату, час та місце проведення засідання кадрової комісії, на якому відбудеться розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора, оприлюднюється не пізніше як за п`ять робочих днів до дня проведення засідання на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора та надсилається запрошеним особам електронними засобами зв`язку або поштою рекомендованим листом із повідомленням про вручення. Прокурор вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце проведення засідання кадрової комісії з моменту оприлюднення відповідного оголошення на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). Вимогами пунктів 15, 16, 17, 19 та 20 розділу ІІІ Порядку №266 після розгляду висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора, за результатами дисциплінарного провадження кадрова комісія приймає одне з таких рішень: - про накладення дисциплінарного стягнення; - про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора; - про закриття дисциплінарного провадження. Рішення кадрової комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюються її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член кадрової комісії має право голосувати "за" чи "проти" рішення кадрової комісії. У разі рівного розподілу голосів приймається рішення, за яке проголосував голова кадрової комісії. Рішення про накладення дисциплінарного стягнення та рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів кадрової комісії. Якщо рішення про накладення дисциплінарного стягнення чи рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора не набрало чотирьох голосів, кадровою комісією ухвалюється рішення про закриття дисциплінарного провадження. Кадрова комісія приймає рішення за результатами дисциплінарного провадження на засіданні, на якому було розглянуто висновок про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора. У разі відсутності на засіданні прокурора, щодо якого здійснюється провадження, кадрова комісія перед прийняттям рішення обговорює результати розгляду висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора. При прийнятті рішення у дисциплінарному провадженні враховуються характер проступку, його наслідки, особа прокурора, ступінь його вини, обставини, що впливають на обрання виду дисциплінарного стягнення, а також інші обставини, що мають значення для прийняття рішення. Рішення у дисциплінарному провадженні повинно бути прийнято комісією у строк, що не перевищує тридцяти робочих днів з дня початку розгляду комісією висновку члена кадрової комісії. Відповідно до пункту 21 розділу ІІІ Порядку №266 рішення про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення або рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора може бути прийняте не пізніше ніж через один рік із дня вчинення прокурором проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування прокурора у відпустці. Пунктом 24 розділу ІІІ Порядку №266 передбачено, що рішення кадрової комісії викладається у письмовій формі, підписується головою, секретарем та іншими членами кадрової комісії, які брали участь у розгляді висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку, і оголошується на засіданні кадрової комісії. У разі відмови члена кадрової комісії підписати рішення або протокол у такому рішенні робиться відповідна відмітка. Рішення у дисциплінарному провадженні має містити: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду прокурора, який притягується до дисциплінарної відповідальності; 2) обставини, встановлені під час здійснення провадження; 3) мотиви, з яких кадрова комісія ухвалила рішення; 4) суть рішення за наслідками розгляду із зазначенням виду дисциплінарного стягнення в разі його накладення; 5) порядок і строк оскарження рішення. 6) висновок про наявність чи відсутність підстав для звільнення прокурора з адміністративної посади відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 Закону України "Про прокуратуру" - для прокурора, який обіймає адміністративну посаду. Згідно з положеннями пункту 3 частини першої статті 49 Закону України "Про прокуратуру", на прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення, зокрема, звільнення з посади в органах прокуратури. VІI. Висновки Верховного Суду У силу положень статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку із накладенням дисциплінарного стягнення на прокурора у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури. При цьому, ключовим питанням, яке постало перед судом касаційної інстанції, є наявність/відсутність правових підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади начальника Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області та з органів прокуратури Полтавської області за вчинення одноразового грубого порушення правил прокурорської етики та дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданих касаційних скарг, Верховний Суд виходить з наступного. Надаючи оцінку доводам скаржників - Кадрової комісії та Полтавської обласної прокуратури щодо можливості використання матеріалів кримінального провадження, як інформацію, яка підтверджує наявність дисциплінарного проступку, колегія суддів керується наступним. Пунктом 1 розділу ІІІ Порядку № 266 передбачено, що під час здійснення перевірки дисциплінарної скарги член кадрової комісії має право ознайомлюватися з документами, що стосуються предмета перевірки, отримувати їх копії, опитувати прокурорів та інших осіб, яким відомі обставини вчинення діяння, що має ознаки дисциплінарного проступку, отримувати за письмовим запитом від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадян, громадських об`єднань необхідну для проведення перевірки інформацію. У свою чергу, пункт 4 розділу V Інструкції № 343 визначає права голови та членів комісії з проведення службового розслідування, до яких належить, зокрема, право отримувати у встановленому законодавством порядку доступ до матеріалів кримінальних проваджень. Доступ до матеріалів кримінальних проваджень, речових доказів здійснюється з дотриманням порядку, визначеного Кримінальним процесуальним кодексом України. При цьому, положення Кримінального процесуального кодексу України не містять заборони надання інформації, отриманої в ході досудового розслідування, з метою проведення службового розслідування. Тож відомості, необхідні для цілей здійснення дисциплінарного провадження та службового розслідування щодо прокурорів, можуть бути отримані з будь-яких джерел, зокрема і з матеріалів кримінальних проваджень. Водночас доступ до матеріалів кримінальних проваджень, речових доказів, здійснюється виключно з дотриманням порядку, визначеного Кримінальним процесуальним кодексом України. Так, за правилами частини першої статті 222 Кримінального процесуального кодексу України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Як свідчать матеріали справи, слідчим третього слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань Державного бюро розслідувань Осетровою О.С. надано дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні №6201000000001281 від 14 серпня 2019 року під час проведення службового розслідування на запит голови комісії у службовому розслідуванні прокуратури Полтавської області від 01 жовтня 2019 року. Крім того, в матеріалах дисциплінарного провадження міститься лист слідчого третього слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань Державного бюро розслідувань Осетрової О. щодо направлення у відповідь на запит голови комісії у службовому розслідуванні матеріалів кримінального провадження №6201000000001281 від 14 серпня 2019 року для опрацювання в рамках службового розслідування. Слід зазначити, що матеріали кримінального провадження №6201000000001281 від 14 серпня 2019 року разом із постановою про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування надані як комісії, що здійснює службове розслідування, так і кадровій комісії, що здійснює дисциплінарне провадження. А тому, підстави уважати, що вказані докази, використані у дисциплінарному провадженні, були отримані у незаконний спосіб, у колегії суддів відсутні. У постанові від 14 березня 2019 року у справі №9901/789/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що встановлені в ході дисциплінарного провадження Комісією факти та обставини мають значення тільки для прийняття рішень Комісією в межах своєї компетенції та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні адміністративних або кримінальних правопорушень. Комісія не вирішувала питання про обґрунтованість обвинувачення особи у вчиненні адміністративних або кримінальних правопорушень, а лише перевірила викладені у скарзі обставини на предмет дотримання вимог, що ставляться до посадових осіб органів прокуратури та наявності в діях прокурора складу дисциплінарного проступку. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила, що відомості, необхідні комісії для здійснення своїх повноважень, можуть бути отримані з будь-яких джерел у порядку, встановленому законодавством, а члени комісії мають право ознайомлюватися з документами, що стосуються перевірки на підставі частини шостої статті 46 Закону України "Про прокуратуру". У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення особи до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatisрішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі "X. v. Austria" про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі "C.v. the" про неприйнятність заяви № 11882/85). Викладене дає підстави для висновку, що Кадрова комісія була вправі оцінювати матеріали досудового розслідування, як доказ підтвердження факту наявності у діях ОСОБА_1 позаслужбових стосунків з третіми особами, що стало наслідком допущення нею порушень правил прокурорської етики. Висновок щодо можливості використання під час дисциплінарного провадження стосовно прокурора доказів з кримінального провадження, отриманих кадровою комісією з дотриманням вимог законодавства, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №9901/997/18, від 22 січня 2019 року у справі №800/454/17 та від 29 січня 2019 року у справі №9901/728/18, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї позиції. Крім того, в частині доводів позивачки про те, що вчинений нею дисциплінарний проступок фактично відображає зміст пред`явленої їй підозри, яку сторона обвинувачення має доводити в суді у межах кримінального процесу, а не в рамках дисциплінарного проівадження, Верховний Суд зазначає, що рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності хоч і прийнято з урахуванням відомостей, наявних у матеріалах кримінального провадження № 62019000000001281, але ґрунтується на самостійних правових підставах, у тому числі висновку про результати службового розслідування. Докази, покладені в основу оскаржуваного рішення, отримані комісією законно і можуть бути враховані нею під час прийняття спірного рішення. Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 березня 2020 року у справі № 9901/740/18. Отже, Верховний Суд вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про протиправність рішення та наказу щодо накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури, оскільки відповідачами не встановлено належним чином, зокрема, склад дисциплінарного проступку позивачки, з урахуванням належних та допустимих доказів, у розумінні КАС України. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що докази, використані у дисциплінарному провадженні, отримані у законний спосіб та містять інформацію щодо предмета доказування. Оцінюючи висновки судів попередніх інстанцій стосовно відсутності в матеріалах дисциплінарного провадження №1724дс-19 інших доказів, крім пояснень ОСОБА_6 від 15 листопада 2019 року щодо факту вчинення начальником Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України, які були зібрані під час службового розслідування, та за наслідками якого прийнято оскаржувані рішення та наказ, колегія суддів зазначає наступне. Так суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що матеріали справи та матеріали дисциплінарного провадження №1724дс-19, за наслідками проведення якого відповідачами прийнято оскаржувані рішення та наказ, не містять жодних належних доказів, які б підтверджували факт вчинення позивачкою дисциплінарного проступку. При цьому зазначено, що відповідачі при прийнятті оскаржуваних рішення та наказу, фактично взяли до уваги тільки ті докази, які були зібрані під час кримінального провадження, а саме, пояснення ОСОБА_6 від 15 листопада 2019 року. Однак, вказані пояснення не можуть свідчити про наявність дисциплінарного проступку зі сторони позивачки, зважаючи на те, що ОСОБА_6 був підозрюваним у кримінальному провадженні №12019170330000038, у рамках якого ОСОБА_1 здійснювала процесуальне керівництво прокурорів. Тобто, свідчення ОСОБА_6 щодо вимагання у нього неправомірної вигоди позивачкою могло мати місце у зв`язку із незгодою підозрюваного із процесуальними діями у вказаному кримінальному провадженні №12019170330000038. Суд звернув увагу, що за умови встановлення у висновку службового розслідування лише фактичних обставин кримінального правопорушення, які містяться у письмовому повідомленні про підозру, вказані обставини є підставою для звільнення позивача лише за умови наявності вироку суду в межах розгляду кримінального провадження. При цьому, суд зауважив, що правова оцінка правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинна перевірятися судами насамперед в тому, чи таке рішення прийнято у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією України та законами України, чи дійсно у діях особи є встановлені законом підстави для застосування до нього дисциплінарного стягнення, чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим особою діянням. Так матеріалами справи встановлено, що начальнику Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_1 оголошено підозру у рамках кримінального провадження № 62019000000001281 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України. Суд зазначив, що повідомлення про підозру є тільки формальним/офіційним припущенням органу/посадової особи, який/яка проводить досудове розслідування, про те, що конкретна особа причетна до злочину. Таке припущення ґрунтується на неостаточних (неповних) результатах досудового розслідування і кримінально-правова кваліфікація поставленого їй за провину діяння може бути змінена. З часу оголошення цієї підозри особа набуває статусу підозрюваного, однак її вину у вчиненні злочину ще потрібно довести, принаймні на цій стадії кримінального провадження твердити про її винуватість як доведений факт не можна. Таким чином, зважаючи на відсутність у рішенні, прийнятому за наслідками дисциплінарного провадження, інших мотивів, крім тих, які були зібрані під час кримінального провадження, вказане не може свідчити про його правомірність, а тому суд дійшов висновку щодо протиправності оскаржуваного рішення та наказу в частині притягнення начальника Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури. Водночас, Верховний Суд не погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій, та вказує наступне. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 19 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури. З метою визначення основних принципів, моральних норм та правил прокурорської етики, якими повинні керуватися прокурори при виконанні своїх службових обов`язків та поза службою, Всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року затверджено Кодекс професійної етики та поведінки прокурорів. Відповідно до статті 1 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів його завданнями є, зокрема, підвищення авторитету органів прокуратури, сприяння зміцненню довіри громадян до них, створення умов для розвитку у прокурорів почуття справедливості, відповідальності й додержання загальнолюдських моральних цінностей. Відповідно до частин першої та другої статті 11 зазначеного Кодексу прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність. Своєю доброчесністю, принциповістю, компетентністю, неупередженістю та сумлінним виконанням службових обов`язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї. При виконанні службових обов`язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури. Порушення службової дисципліни, непристойна поведінка є неприпустимими для прокурора і тягнуть за собою передбачену законом відповідальність (частина перша статті 16 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів). За змістом статті 19 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів прокурор має суворо дотримуватись обмежень, передбачених антикорупційним законодавством, не допускати будь-яких проявів, які можуть створити враження корупційних, у тому числі: вступати у позаслужбові стосунки з метою використання службових повноважень або службового становища; неправомірно втручатися чи здійснювати у випадках чи порядку, не передбачених законодавством, вплив на службову діяльність іншого прокурора, службових, посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи суддів. У розділі ІІІ цього Кодексу визначені вимоги до позаслужбової поведінки прокурора. За правилами частин другої та третьої статті 21 Кодексу прокурору слід уникати особистих зав`язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об`єктивність виконання професійних обов`язків, скомпрометувати звання прокурора, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний суспільний резонанс. Поза службою поводитися коректно і пристойно. У відносинах з громадянами поза службою працівник прокуратури має бути взірцем законослухняності, добропорядності, додержання загальновизнаних норм моралі та поведінки (частина друга статті 31 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів). У статтях 32, 33 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів передбачено, що оцінка дотримання норм професійної етики та поведінки прокурора може проводитися під час дисциплінарного провадження та надаватися при вирішенні питань щодо підвищення по службі, присвоєння класного чину, підготовці характеристик та рекомендацій. Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» прокурори зобов`язані неухильно дотримуватися вимог цього Кодексу. Їх порушення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У разі систематичного (два і більше разів протягом одного року) або одноразового грубого порушення правил прокурорської етики прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності. За змістом пунктів 5, 6 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру» прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження за вчинення дій, що порочать звання прокурора та можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, а також за одноразове грубе порушення правил прокурорської етики. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 18 лютого 2020 року членом кадрової комісії складено висновок про наявність у діях прокурора ОСОБА_1 дисциплінарного проступку з пропозицією прийняття до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення. Кадровою комісією установлено, що позивачка, здійснюючи процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12019170330000038 попри законодавчу заборону вступила у позаслужбові стосунки з ОСОБА_6 та вела з ним розмови щодо обставин розслідування та прийняття процесуальних рішень у вказаному кримінальному провадженні. Аналізуючи матеріали дисциплінарного провадження, Кадрова комісія дійшла висновку, що доведено факт грубого порушення позивачем вимог статті 19 Закону України «Про прокуратуру», статей 4, 11, 16, 19, 21 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого 27 квітня 2017 року всеукраїнською конференцією прокурорів, Присяги прокурора, правил професійної етики. Так за результатами проведення службового розслідування доведено факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , знаючи про вказані обмеження та вимоги до поведінки прокурора, допустили вступ у позаслужбові стосунки із підозрюваним ОСОБА_6 у кримінальному провадженні №12019170330000038 від 22 січня 2019 року за частиною 5 статті 191, частиною 1 статті 366 КК України, у період липня - вересня 2019 року неодноразово вимагали у ОСОБА_6 грошові кошти у розміри 5000 доларів США для вчинення процесуальних дій щодо зміни кваліфікації кримінального правопорушення у кримінальному провадженні № 12019170330000038 не менш тяжку статтю КК України, яка передбачає покарання у вигляді штрафу та укладення угоди. Ураховуючи наведене, Кадрова комісія вважала, що вказаними діями начальник Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області та прокурор Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_2 вчинили одноразове грубе порушення правил прокурорської етики ті дії, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, передбачених пунктами п`ятим, шостим частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру», за що передбачено захід дисциплінарного впливу - звільнення із займаної посади та з органів прокуратури Полтавської області. При цьому, обставинами, які обтяжують відповідальність прокурорів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є корисливий мотив. Висновок Кадрової комісії про факт вчинення дисциплінарного проступку ОСОБА_1 за наведених обставин ґрунтується на матеріалах службового розслідування, у тому числі поясненнях ОСОБА_6 , копіях матеріалів кримінального провадження №12019170330000038 від 22 січня 2019 року, в ході якого також був допитаний ОСОБА_6 . Так з висновку про наявність дисциплінарного проступку прокурора від 18 лютого 2020 року №07-40дс-131дп-20 вбачається, що 26 вересня 2019 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , будучи службовими особами, які займають відповідальне становище, обіймаючи посаду начальника Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області та прокурора Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області, діючи умисно, усвідомлюючи злочинний характер своїх дій, за попередньою змовою, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення ОСОБА_2 одержав від ОСОБА_6 неправомірну вигоду у вигляді 5 000 доларів США для себе та ОСОБА_1 за зміну кваліфікації кримінального правопорушення на менш тяжку статтю КК України та можливість у подальшому укласти угоду про визнання винуватості із процесуальним прокурором у кримінальному провадженні №1219170330000038 від 22 січня 2019 року. На переконання колегії суддів, встановлені під час дисциплінарного провадження обставини позаслужбових стосунків позивачки з ОСОБА_6 є достатніми для висновку про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, оскільки така зустріч могла вплинути на неупередженість і об`єктивність виконання професійних обов`язків, скомпрометувати звання прокурора, зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний суспільний резонанс (абзац другий статті 21 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, викликати сумнів в об`єктивності прокурора, його неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18). Щодо тверджень позивачки, з якими погодились суди попередніх інстанцій про те, що спілкування з ОСОБА_6 відбувалось з метою необхідності вручення останньому обвинувального акту з реєстром, а також щодо укладення угоди про визнання винуватості, а тому в діях прокурора не вбачається умислу в діях щодо таких зустрічей, колегія суддів оцінює критично, оскільки таке спілкування прокурора у кримінальному провадженні з особою, щодо якої здійснюється процесуальні заходи у цьому кримінальному провадженні, очевидно викликає сумнів у чесності прокурора та знижує авторитет прокуратури в цілому. Вказане підтверджує висновки Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення позивачкою дій, як таких, що порочать звання прокурора та можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури та є одноразовим грубим порушенням правил прокурорської етики. Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про прокуратуру» на прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: догана; заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора); звільнення з посади в органах прокуратури. Пунктом 19 розділу ІІІ Порядку №266 установлено, що при прийнятті рішення у дисциплінарному провадженні враховуються характер проступку, його наслідки, особа прокурора, ступінь його вини, обставини, що впливають на обрання виду дисциплінарного стягнення, а також інші обставини, що мають значення для прийняття рішення. Обираючи вид дисциплінарного стягнення, Кадрова комісія з розгляду дисциплінарних скарг в оскаржуваному рішенні дійшла висновку про очевидність грубого характеру дисциплінарного проступку прокурора, оскільки допущення протиправних позаслужбових стосунків та порушення правил прокурорської етики та поведінки не може бути виправдано жодними обставинами. Також Кадрова комісія з розгляду дисциплінарних скарг вважала, що діяння вчинене прокурором є підставою для застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури, яке є найбільш суворим і застосовується лише в тому випадку, коли немає підстав для застосування більш м`яких видів стягнень, передбачених частиною першою статті 49 Закону України «Про прокуратуру», з огляду на те, що вчинений прокурором дисциплінарний проступок несумісний з подальшим зайняттям ОСОБА_1 будь-якої посади в органах прокуратури. Колегія суддів зазначає, що Кадрова комісія відповідно до діючого законодавства наділена дискреційними повноваженнями під час здійснення дисциплінарного провадження, що дозволяє цьому органу на власний розсуд визначати вид дисциплінарного стягнення залежно від скоєного прокурором дисциплінарного проступку та застосовувати до нього обране Кадровою комісією дисциплінарне стягнення. Водночас ознак свавільного втручання Кадрової комісії у права позивачки колегією суддів не встановлено, а обраний вид стягнення з огляду на встановлені обставини не викликає сумнівів щодо його пропорційності. Таким чином, зважаючи на вищевказане, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів касаційних скарг, а також доведеність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом першим частини четвертої статті 328 КАС України, яка стала передумовою відкриття касаційного провадження. Так проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів дійшла однозначного висновку щодо порушення ОСОБА_1 вимог професійної етики та поведінки прокурора, допустила позаслужбові стосунки - використання прокурором своїх службових повноважень або службового статусу та пов`язаних із цим можливостей на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб. Оскільки етичні норми є основоположними нормами поведінки прокурора, то вказане свідчить про грубе порушення ОСОБА_1 правил прокурорської етики, допущення якого підриває як авторитет самого прокурора, органів прокуратури, так і держави в цілому, тому що прокурори при здійсненні своїх повноважень представляють державу. А такі дії мають наслідком зростання обурення в суспільстві діями органів влади, та провокують соціальні конфлікти. За таких обставин, є безпідставними висновки судів попередніх інстанцій про те, що Кадровою комісією не встановлено належним чином склад дисциплінарного проступку з урахуванням належних та допустимих доказів. З урахуванням викладеного, Верховний Суд уважає помилковими висновки суду першої та апеляційної інстанції стосовно протиправності прийняття Кадровою комісією рішення від 09 липня 2020 року №138дп-20 про накладення дисциплінарного стягнення на начальника Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_1 у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури, і, як наслідок, наказу прокуратури Полтавської області від 03 серпня 2020 року №546к, та наявності підстав для задоволення позовних вимог останньої. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд констатує обґрунтованість доводів касаційних скарг та незаконність оскаржуваних судових рішень, оскільки останні базуються на неправильному застосуванні норм матеріального права. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 травня 2023 року у справі №420/2228/21. Міркування і твердження позивачки та третьої особи у відзивах на касаційні скарги не спростовують наведених вище правових висновків. Щодо посилань скаржників про порушення норм процесуального права, а саме пункту 1 частини 1 статті 252 КАС України без врахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі №826/17794/14, колегія суддів зазначає таке. Так, зважаючи на те, що додаткове рішення є невід`ємною частиною основного рішення внаслідок задоволення позову, відповідно до якого Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, відтак відсутня необхідність у наданні оцінки у цій частині вимог касаційних скарг. Стаття 351 Кодексу адміністративного судочинства України визначає підстави для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення. Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Таким чином, зважаючи на приписи статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційні скарги Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора, Полтавської обласної прокуратури необхідно задовольнити, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року, додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року, та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Новий розподіл судових витрат, виходячи зі змісту статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відбувається у разі повного або часткового задоволення позовних вимог судом апеляційної або касаційної інстанції, однак, цією постановою Верховний Суд ухвалив відмовити у задоволенні позовних вимог, тому новий розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора, Полтавської обласної прокуратури задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року, додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року у справі № 640/18319/20 скасувати. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю. Судові витрати розподілу не підлягають. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Повний текст постанови виготовлений 10 червня 2026 року. Головуючий-суддя В. Е. Мацедонська Судді М. В. Білак О. В. Кашпур