Ухвала КАС ВС № 560/4817/25

УХВАЛА 10 червня 2026 року м. Київ справа №560/4817/25 адміністративне провадження № К/990/26465/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Дашутіна І.В., суддів - Загороднюка А.Г., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року у справі № 560/4817/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, установив: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив визнати бездіяльність протиправною та зобов`язати вчинити дії. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно ненараховано та невиплачено позивачу грошове забезпечення військовослужбовця з 26 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно.Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 15 квітня 2026 року позов задовольнив. Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 07 травня 2025 року позов задовольнив частково. Визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 основних та додаткових видів грошового забезпечення за період з 26 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 усіх належних основних та додаткових видів грошового забезпечення за період з 26 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2022 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», та станом на 01 січня 2023 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Не погодившись із зазначеним рішенням, військова частина НОМЕР_1 подала до Сьомого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу. Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 червня 2025 року залишив подану апеляційну скаргу без руху у зв`язку з невідповідністю апеляційної скарги вимогам щодо її форми, встановленим статтею 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки до апеляційної скарги не було додано документа про сплату судового збору. У зв`язку з цим Сьомий апеляційний адміністративний суд надав скаржникові десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання документа про сплату судового збору у встановленому законом розмірі. Копію ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року доставлено скаржнику до його електронного кабінету 18 червня 2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. У зв`язку з тим, що недоліки апеляційної скарги не були усунуті, Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 вересня 2025 року повернув апеляційну скаргу апелянту на підставі частини другої статті 298 та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України. Не погодившись з ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить зазначене судове рішення скасувати, а справу направити до Сьомого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду. Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Суд зазначає таке. Однією з основних засад судочинства, визначеною пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом. КАС України також визначає принципи здійснення адміністративного судочинства, одним з яких є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду (стаття 13 цього Кодексу). Такий принцип полягає в тому, що особам, які беруть участь у справі, а також іншим особам, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи інтереси, у випадках та порядку визначених цим Кодексом, надається право оскарження прийнятих судом рішень. Згідно з частиною третьою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали. Разом із тим, наявність у особи права на оскарження відповідних ухвал суду апеляційної інстанції не звільняє її від обов`язку дотримуватися встановлених процесуальним законом вимог щодо форми, змісту та порядку подання апеляційної скарги. Реалізація права на апеляційне оскарження кореспондує з обов`язком апелянта діяти відповідно до вимог процесуального законодавства, зокрема в частині належного оформлення апеляційної скарги та додання до неї всіх передбачених законом документів. Вимоги до форми та змісту апеляційної скарги встановлено у статті 296 КАС України. Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 296 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору. За правилами частини другої статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Згідно із частинами першою, другою статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). За обставинами цієї справи відповідач, звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, не додав документ про сплату судового збору, що відповідно до вимог процесуального закону обґрунтовано стало підставою для залишення апеляційної скарги без руху. Судом апеляційної інстанції встановлено, що у визначений строк недоліки апеляційної скарги не усунуті, вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не виконані, заяви (клопотання) до суду не подані. У зв`язку з цим апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала, ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року на підставі положень статей 169, 298 КАС України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки він ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права, зокрема статей 169, 296, 298 КАС України, та відповідає встановленим у справі обставинам. Апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що невиконання скаржником обов`язку щодо усунення недоліків апеляційної скарги у встановлений судом строк, у тому числі неподання документа про сплату судового збору та відсутність будь-яких клопотань про продовження строку чи вказівки на поважні причини такого невиконання, є процесуальною підставою для повернення апеляційної скарги. Таке процесуальне рішення узгоджується з принципом диспозитивності адміністративного судочинства та обов`язком учасників справи добросовісно користуватися процесуальними правами і виконувати процесуальні обов`язки. У статті 8 КАС України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, відповідно до якого, усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Стаття 44 КАС України передбачає обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо сплати судового збору. При цьому, особливості організації роботи в установі жодним чином не впливає на неухильність виконання своїх процесуальних обов`язків з урахуванням часу, необхідного для вирішення внутрішніх організаційних питань, пов`язаних з процедурою узгодження і проведення платежів (здійсненням видатків бюджету). Це стосується і суб`єктів владних повноважень, які фінансуються з Державного бюджету України, зокрема, в частині видатків на оплату судового збору, тому держава повинна створити належні фінансові можливості і заздалегідь передбачити відповідні кошти на вказані цілі у кошторисах установ, а особа, яка утримується за рахунок Державного бюджету України, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів, якими можна було б забезпечити сплату судового збору. За усталеною позицією Верховного Суду відсутність відповідного бюджетного фінансування щодо видатків на оплату судового збору не можуть впливати на дотримання строку апеляційного оскарження судових рішень і, як наслідок, не є поважною підставою пропуску цього строку (постанови від 01.08.2019 у справі № 1440/1822/18, від 22.07.2021 у справі № 640/13056/19, від 30.11.2021 у справі № 560/6797/20, від 14.04.2022 у справі № 420/3670/20, від 05.04.2023 у справі № 300/8677/21). Водночас право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, установлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі можуть ініціювати їхнє вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу, що не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (mutatis mutandis пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України"; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 в справі "Меньшакова проти України"). У тексті касаційної скарги заявник не заперечує, що на виконання ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року ним не було подано до суду доказів сплати судового збору або заяви/клопотання із зазначенням обставин, які перешкоджали виконанню процесуальних дій у встановлений строк, у зв`язку з чим вимоги зазначеної ухвали суду апеляційної інстанції у визначений строк виконані не були, а будь-яких доказів поважності причин невиконання таких вимог або клопотань про продовження строку до суду не подано. Отже, Суд вважає, що, зміст оскаржуваного судового рішення та обставини, на які посилається скаржник на обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права та не викликають сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Суд наголошує, що повернення апеляційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, установленому законом. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою. Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на оскарження відповідачем ухвали про повернення апеляційної скарги та з урахуванням положень статті 333 КАС України. На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333 КАС України, постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року у справі № 560/4817/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Головуючий І. В. Дашутін Судді А. Г. Загороднюк В. М. Соколов