Ухвала КАС ВС № 140/14047/25

УХВАЛА 01 червня 2026 року м. Київ справа №140/14047/25 адміністративне провадження № К/990/23939/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Дашутіна І. В., суддів - Мацедонської В. Е., Соколова В. М., перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року у справі № 140/14047/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, установив: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив: - визнати бездіяльність протиправною щодо ненарахування та невиплати щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 18 березня 2021 року та з 26 лютого 2022 року по 31 березня 2023 року урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 (далі - Постанова № 704); - зобов`язати здійснити нарахування та виплату щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 18 березня 2021 року та з 26 лютого 2022 року по 31 березня 2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно додатків 1 і 14 до Постанови № 704, з урахуванням виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15 січня 2004 (далі - Порядок № 44); - визнати протиправною бездіяльність щодо неврахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року згідно додатків 1 і 14 до Постанови № 704, до складу грошового забезпечення при обрахунку грошової компенсації за невідбуті 42 доби додаткової оплачуваної відпустки за 2019-2021 роки, як учаснику бойових дій як учаснику бойових дій, згідно пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-ХІІ), за 10 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2020 та 2021 роки, нараховані та виплачені згідно витягу з наказу № 52 від 18 березня 2021 року (по стройовій частині); зобов`язання провести перерахунок та здійснити виплату грошової компенсації за невідбуті ним 42 доби додаткової оплачуваної відпустки за 2019-2021 роки, як учаснику бойових дій, згідно пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, за 10 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2020 та 2021 роки, нараховані та виплачені йому згідно витягу з наказу № 52 від 18 березня 2021 року (по стройовій частині) з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вищевказаних виплат прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року згідно додатків 1 і 14 до Постанови № 704, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44; - визнати протиправною бездіяльність щодо неврахування до складу грошового забезпечення для обрахунку вищевказаних виплат прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно додатків 1 і 14 до Постанови № 704, при здійсненні обрахунку грошової компенсації за невідбуті ним 28 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2022-2023 роки, як особі з інвалідністю внаслідок війни, згідно пункту 17 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, та за 55 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки, та під час нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за 48 повних календарних місяців служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби» (далі - Порядок № 460), що нараховані та виплачені згідно витягу з наказу № 94 від 31 березня 2021 року (по стройовій частині); - зобов`язати провести перерахунок та здійснити виплату грошової компенсації за невідбуті ним 28 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2022-2023 роки, як особі з інвалідністю внаслідок війни, згідно пункту 17 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, та за 55 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки, та під час нарахування та одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за 48 повних календарних місяців служби, відповідно до Порядку № 460, що нараховані та виплачені йому згідно витягу з наказу № 94 від 31 березня 2023 року (по стройовій частині), з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вищевказаних виплат прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року та згідно додатків 1 і 14 до Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум, та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №

44. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13 березня 2026 року адміністративний позов задоволено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зокрема в частині сплати судового збору. Скаржнику надано п`ятиденний строк для усунення недоліків шляхом подання до суду документа про сплату судового збору. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року апеляційну скаргу повернуто скаржнику на підставі частини другої статті 298 та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України у зв`язку з невиконанням вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху. Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції, відповідач уже звертався до Верховного Суду з касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2026 року зазначену скаргу повернуто скаржнику на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 332 КАС України. Військова частина НОМЕР_1 повторно подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Суд зазначає таке. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондують положення статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС України. Частиною першою статті 328 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Згідно з частиною третьою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали. Повертаючи апеляційну скаргу, Восьмий апеляційний адміністративний суд зазначив, що ухвалою від 10 квітня 2026 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без руху у зв`язку з несплатою судового збору та надано скаржнику п`ятиденний строк для усунення недоліків. Суд апеляційної інстанції встановив, що на виконання вимог зазначеної ухвали відповідачем подано докази сплати судового збору у розмірі 1453,44 грн, тобто у меншому розмірі, ніж визначено ухвалою про залишення апеляційної скарги без руху. Ураховуючи, що у встановлений судом строк недоліки апеляційної скарги усунуті не були, ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала. При цьому суд апеляційної інстанції виходив із того, що КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання процесуальних строків, а також належного оформлення апеляційної скарги. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що держава в особі органів влади, що діють як суб`єкти владних повноважень та звертаються до суду з метою захисту інтересів у правовідносинах, які виникли з приводу реалізації ними публічно-владних управлінських функцій, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов`язків. Згідно з частиною другою статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України апеляційна скарга повертається скаржнику, якщо останній не усунув недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Верховний Суд наголошує, що відповідно до статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п`ятої цієї статті). Наведеними положеннями КАС України чітко обумовлений характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків. Суд також зазначає, що чинне законодавство передбачає обов`язок учасників справи вчиняти процесуальні дії на виконання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху. Суд касаційної інстанції наголошує, що часткове виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не може вважатися належним усуненням недоліків апеляційної скарги, оскільки обов`язок зі сплати судового збору у визначеному судом розмірі покладається на особу, яка подає апеляційну скаргу. Невиконання такого обов`язку у встановлений судом строк є підставою для повернення апеляційної скарги відповідно до вимог процесуального закону. При цьому колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться до того, що, на думку скаржника, при визначенні розміру судового збору за подання апеляційної скарги підлягав застосуванню понижуючий коефіцієнт 0,8 з огляду на те, що позовну заяву у цій справі було подано в електронній формі. Однак такі доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень Закону України «Про судовий збір», оскільки застосування понижуючого коефіцієнта 0,8 пов`язується із поданням в електронній формі саме відповідної процесуальної заяви, за подання якої справляється судовий збір. Водночас апеляційну скаргу у цій справі скаржником подано у паперовій формі, що самим скаржником не заперечується. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про необхідність сплати судового збору за подання апеляційної скарги без застосування понижуючого коефіцієнта 0,8 та правомірно визначив розмір судового збору, який підлягав сплаті. Отже, Суд вважає, що, зміст оскаржуваного судового рішення та обставини, на які посилається скаржник на обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права та не викликають сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Суд наголошує, що повернення апеляційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, установленому законом. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою. Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на оскарження відповідачем ухвали про повернення апеляційної скарги та з урахуванням положень статті 333 КАС України. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 КАС України, постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року у справі № 140/14047/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Головуючий І. В. Дашутін Судді В. Е. Мацедонська В. М. Соколов