Постанова 4873 № 910/10069/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "09" червня 2026 р. Справа№ 910/10069/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Яценко О.В. суддів: Спаських Н.М. Горбасенка П.В. за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С. за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 09.06.2026 розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного підприємства «Гарантований покупець» правонаступником якого є Акціонерне товариство «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2026 (повний текст складено 03.03.2026) у справі № 910/10069/25 (суддя - Щербаков С.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАНОВА ДЕВЕЛОПМЕНТ» до Державного підприємства «Гарантований покупець» правонаступником якого є Акціонерне товариство «Гарантований покупець» за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» про стягнення 17 631 684,93 грн. ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «АКВАНОВА ДЕВЕЛОПМЕНТ» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Гарантований покупець» (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 17 631 684,93 грн., з яких: 12 725 409,65 грн. - основного боргу, 1 099 924, 98 грн. - 3 % річних та 3 806 350, 30 грн. - інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 11649/01 від 26.10.2015. Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на: - те, що за існуючого алгоритму розрахунків обов`язок відповідача щодо оплати 100% вартості електричної енергії обумовлений 100 % оплатою ОСП (НЕК «Укренерго») послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, проте, оскільки за розрахункові місяці ОСП не сплатило послуг у повному обсязі, зобов`язання відповідача перед позивачем за вказані розрахункові періоди у розумінні ч. 1 ст. 530 ЦК України не виникли; - наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин наказів Міненерго № 140 від 28.03.2022 та № 206 від 15.06.2022 при вирішенні питання розміру коштів, що підлягають сплаті за поставлену електричну енергію у спірний період; - те, що позивач має заборгованість перед відповідачем за договором про участь у балансуючій групі гарантованого покупця (3 139 306,29 грн.) на розмір якої зменшується спірні зобов`язання відповідача; - невірність і здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат з посиланням на дію правила заокруглення величини індексу інфляції до десяткового числа після коми (один знак після коми); - відсутність обставин для нарахування та стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем по 01.05.2024. Крім того, відповідач: - зазначив про настання форс-мажорних обставин внаслідок введення на всій території України воєнного стану; - просив суд зменшити до мінімального розмір відповідальності 3 % річних та інфляційних втрат, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Третя особа у письмових поясненнях вказала про таке: - між позивачем та третьою особою не укладено жодних договорів, які б передбачали обов`язок останньої сплатити кошти за купівлю електричної енергії у виробників за «зеленим» тарифом; - взаємовідносини відповідача з третіми особами не впливають на дотримання вимог підписаного між позивачем та відповідачем договору, який є двостороннім, у ньому не передбачено можливості уникнення відповідальності у зв`язку з невиконанням зобов`язань третіх осіб перед відповідачем. Натомість договір містить імперативну норму (п.4.6. договору) щодо відповідальності відповідача перед позивачем у разі невчасної оплати електроенергії; - вказане свідчить про те, що відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями НЕК «Укренерго» і виконанням зобов`язань відповідача перед позивачем. Крім того, до місцевого суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАНОВА ДЕВЕЛОПМЕНТ» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 88 158,42 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.02.2026 у справі № 910/10069/25 позов задоволено повністю: стягнуто з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАНОВА ДЕВЕЛОПМЕНТ» 12 725 409,65 грн. - основного боргу, 1 099 924,98 грн. - 3 % річних, 3 806 350,30 грн.- інфляційних втрат, 211 580,22 грн. - судового збору та 50 000,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.. При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті поставленої у спірні періоди за договором № 11649/01 від 26.10.2015, електричної енергії, а відтак позивач має право на стягнення як вартості такої енергії, так і 3 % річних та інфляційних втрат за періоди прострочення. Разом з тим, судом першої інстанції перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що позивачем допущено помилку у визначенні періоду нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки остаточний розрахунок за отриману електричну енергію у липні 2022 року відповідач повинен був здійснити у строк до 26.09.2022 включно, тобто починаючи з 27.09.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язань за липень 2022. При цьому розмір 3 % річних та інфляційних втрат вирахувано вірно. Відхиляючи доводи ДП «Гарантований покупець» щодо настання форс-мажорних обставин у зв`язку із введенням в Україні з 24.02.2022 воєнного стану, місцевий суд послався на те, що відповідач не долучив до матеріалів справи відповідного документу, виданого Торгово-промисловою палатою України, який би підтверджував наявність форс-мажорних обставин та неможливість виконання ДП «Гарантований покупець» грошових зобов`язань за договором, а також доказів повідомлення Товариство з обмеженою відповідальністю «АКВАНОВА ДЕВЕЛОПМЕНТ» про подію, що оголошується обставиною непереборної сили. Також місцевий суд виснував, що накази № 140 та № 206 хоча і закріплюють забезпечення виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з альтернативних джерел, мінімальною оплатою, однак не звільняють відповідача від обов`язку повного розрахунку. Разом з тим, суд першої інстанції не знайшов підстав для зменшення суми боргу на існуючу суму заборгованості позивачем перед відповідачем за послуги з неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та за послуги з відшкодування вартості відхилення, а саме суми заборгованості на суму 24 488 971,10 грн., оскільки згідно з абзацом 3 підпункту 13 пункту 1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 25 лютого 2022 року №332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» відповідачем не реалізовано право на звернення до позивача із відповідною заявою про припинення зобов`язання відповідача з оплати боргу за договором у спірні періоди та з відповідними доказами, які підтверджують ці обставини, зокрема у відповідному обліку, актами звірки, тощо. Крім того суд першої інстанції зазначив, що: - аналіз змісту постанов НКРЕКП у їх сукупності та нерозривності свідчить, що відповідач, будучи учасником ринку, наділений правом зменшити розмір розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом і таке право кореспондується із необхідністю відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, що виникають у балансуючій групі гарантованого покупця, втім реалізація такого права можлива виключно у межах того розрахункового періоду, за яким виявлено несплату відповідних сум позивачем; - норма абзацу 3 підпункту 13 пункту 1 Постанови № 332, якою відповідачу надано право зменшити рівень розрахунків із продавцем електричної енергії за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, може бути застосована у позапроцесуальному порядку, зокрема, шляхом укладення відповідного правочину, в результаті якого відбулося б зарахування зустрічних однорідних вимог й у позивача відпали б підстави позову у відповідній частині. Також, у разі наявності у позивача заборгованості перед відповідачем, останній не був позбавлений права й можливості заявити відповідні вимоги в межах цієї справи шляхом пред`явлення зустрічного позову. Однак, таким процесуальним правом відповідач не скористався. Також, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на предмет спору, обсяг поданих позивачем заяв по суті справи, а також часу витраченого у судових засіданнях, місцевий суд першої інстанції, керуючись вимогами щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності, поклав на відповідача витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу в сумі 50 000, 00 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням, Державне підприємство «Гарантований покупець» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить: скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2026 у справі № 910/10069/25 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції. Також до апеляційної скарги скаржником додано клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 справа № 910/10069/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., Хрипун О.О., Спаських Н.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2026: - відмовлено у задоволенні клопотання Державного підприємства «Гарантований покупець» про відстрочення сплати судового збору за подачу апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2026 у справі № 910/10069/25; - апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2026 у справі № 910/10069/25 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України; - надано Державному підприємству «Гарантований покупець» строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надання доказів сплати судового збору в сумі 317 370,33 грн.; - попереджено Державне підприємство «Гарантований покупець», що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків, дана апеляційна скарга буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню скаржнику. На виконання вимог вищезазначеної ухвали, скаржник 03.04.2026 подав заяву про усунення недоліків, в додатках до вказаної заяви міститься платіжна інструкція № 336 від 01.04.2026 про сплату 317 370,33 грн., в призначенні платежу вказано: «Судовий збір, за апеляційною скаргою ДП «Гарантований покупець» у справі 910/10069/25, ПАГС». Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 № 09.1-08/1125/26 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/10069/25 у зв`язку з перебуванням судді Хрипуна О.О., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, на лікарняному з 31.03.2026. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 справа № 910/10069/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Горбасенко П.В., Спаських Н.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2026 у справі № 910/10069/25; розгляд справи ухвалено здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи; справу № 910/10069/25 призначено до розгляду на 05.05.2026 о 10:30 год.; витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/10069/25. 15.04.2026 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що: - суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за період лютий-липень 2022 року складає 12 725 409,65 грн. та підтверджується актами купівлі-продажу електричної енергії за період: лютий-липень 2022 року; - місцевий господарський суд під час вирішення цього спору правильно застосував норми матеріального права, а тому й висновки про те, що відповідач взяті на себе зобов`язання за договором виконав неналежним чином, сплативши вартість електроенергії частково, є обґрунтованими; - судовою практикою спростовуються твердження відповідача, що про те право відповідача зменшити рівень розрахунків із продавцем за «зеленим тарифом» на суму несплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення не потребує вчинення окремого правочину; - керуючись критеріями, визначеними у частинах 5 - 9 статті 129 ГПК України, суд першої інстанції обґрунтовано і з урахуванням принципу співмірності задовольнив вимоги позивача в частині витрат на професійну правничу допомогу. 16.04.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріли цієї справи. 05.05.2026 до суду надійшло клопотання Акціонерного товариства «Гарантований покупець» про заміну учасника справи правонаступником, в якому, заявник просить залучити до участі у справі № 910/10069/25 Акціонерне товариство «Гарантований покупець» (01032, Київ, вул. Симона Петлюри, 27, ідентифікаційний код юридичної особи: 43068454) в якості відповідача, як правонаступника Державного підприємства «Гарантований покупець». Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2026 вказане клопотання задоволено. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2026 розгляд справи № 910/10069/25 відкладено на 09.06.2026 о 10:50 год. 03.06.2026 до суд від позивач надійшло клопотання, в якому позивач просить приєднати до матеріалів справи розрахунок інфляційних втрат по спірному договору за період: лютий-липень 2022 року станом на 05.08.2025. До вказаного клопотання доданий відповідний розрахунок. 04.06.2026 до суду від відповідача надійшла заява, в якій відповідач навів власний розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних. Третя особа в судове засідання представників не направила. Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження. Станом на 09.06.2026 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило. Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав. 26.10.2015 між Державним підприємством «Енергоринок» (далі - ДПЕ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АКВАНОВА ДЕВЕЛОПМЕНТ» (далі - ВАД) укладено договір № 11649/01 (а.с. 12-22 т. 1), умовами якого передбачено, що ВАД зобов`язується продавати, а ДПЕ зобов`язується купувати електроенергію, вироблену ВАД та здійснювати її оплату відповідно до умов договору. В подальшому, 30.06.2019 між Державним підприємством «Енергоринок» (ДПЕ), Державним підприємством «Гарантований покупець» (Гарантований покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АКВАНОВА ДЕВЕЛОПМЕНТ» (виробник за «зеленим» тарифом) укладено додаткову угоду № 89/01 до договору № 11649/01 від 26.10.2015 (а.с. 22-25 т. 1), в якій сторони дійшли згоди в преамбулі Договору слова «Державне підприємство «Енергоринок» замінити на слова «Державне підприємство «Гарантований покупець» та замінити статті 1-10 Договору статтями 1-8 у новій редакції. Так, згідно з пунктом 1.1 договору, в редакції додаткової угоди від 30.06.2019, виробник за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а Гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього Договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 (далі - Порядок/Порядок № 641). Відповідно до пункту 2.1 договору, в редакції додаткової угоди від 30.06.2019 року, сторони визнають свої зобов`язання згідно з Законом України «Про ринок електричної енергії», Порядком, Правилами ринку, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 307, та керуються їх положеннями та положеннями законодавства України при виконанні цього Договору. У пункті 2.2 договору, в редакції додаткової угоди від 30.06.2019, визначено, що купівля-продаж електричної енергії за цим Договором здійснюється за умови членства виробника за «зеленим» тарифом в балансуючій групі виробників за «зеленим» тарифом. Відповідно до пункту 2.3 договору, в редакції додаткової угоди від 30.06.2019 , виробник за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а Гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію виробника в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць виробника за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до тарифу. Умовами пунктів 2.4, 2.5 договору, в редакції додаткової угоди від 30.06.2019, визначено, що виробник за "зеленим" тарифом продає Гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом встановлені Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕП), у національній валюті України. Вартість електричної енергії, купленої Гарантованим покупцем у виробників за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом. Обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку на підставі даних обліку, наданих Гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку на підставі даних обліку, наданих Гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку, відповідно до глави 7 Порядку (пункт 3.1 договору, в редакції додаткової угоди від 30.06.2019). Відповідно до пунктів 3.2. 3.3 договору, в редакції додаткової угоди від 30.06.2019, розрахунок за куплену Гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок виробника за "зеленим" тарифом, з урахуванням ПДВ. Оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої Гарантованим покупцем у виробників за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку. У пункті 4.5 договору, в редакції додаткової угоди від 30.06.2019, визначено, що Гарантований покупець зобов`язаний, зокрема купувати у виробника за "зеленим" тарифом вироблену електричну енергію за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб, а також у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у виробника за «зеленим» тарифом електричну енергію. Крім того, між позивачем та відповідачем було укладено ряд додаткових угод до договору № 11649/01 від 26.10.2015, а саме: № 1450/01 від 24.12.2019, № 343/01/20 від 28.02.2020, № 960/01/20 від 31.03.2020, № 870/01/21 від 26.02.2021, № 300/02/22 від 10.02.2022, № 1644/07/23 від 30.05.2023, № 689/07/24 від 25.01.2024, № 1695/07/24 від 30.01.2024, № 5365/07/24 від 04.09.2024, № 5366/07/24 від 04.09.2024, № 8968/07/24 від 31.12.2024, № 8967/07/24 від 31.12.2024 (а.с. 26-64 т. 1). Так, у додатковій угоді від 31.03.2020 № 960/01/20 до договору № 11649/01 від 26.10.2015, сторони дійшли згоди викласти п.п. 3.1-3.2. договору в новій редакції: «Обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку або глави 5 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку або глави 4 Порядку продажу електричної енергії споживачами. Розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця за "зеленим" тарифом, з урахуванням ПДВ». Зокрема, у додатковій угоді № 870/01/21 від 26.02.2021 до договору № 11649/01 від 26.10.2015, сторони дійшли згоди викласти п. 3.3. договору в новій редакції: «Оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, оплата продавцем за "зеленим" тарифом частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця здійснюються згідно з главою 10 Порядку або главою 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами». Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № 11649/01 від 26.10.2015 позивачем у період з лютого 2022 по липень 2022 року було вироблено та продано, а відповідачем придбано електричну енергію на загальну суму 25 051 352, 44 грн., що підтверджується актами купівлі - продажу електроенергії за лютий 2022 року від 28.02.2022, за березень 2022 року від 31.03.2022, за квітень 2022 року від 30.04.2022, за травень 2022 року від 31.05.2022, за червень 2022 року від 30.06.2022 та за липень 2022 року від 31.07.2022, з урахуванням акта коригування, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств (а.с. 65-71 т. 1). Проте, відповідач за поставлену електричну енергію розрахувався частково на суму 12 325 942, 79 грн., що підтверджується платіжними інструкціями (а.с. 76-96 т. 1), внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 12 725 409, 65 грн. З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просив стягнути з відповідача 12 725 409,65 грн. - основного боргу, 1 099 924, 98 грн. - 3 % річних та 3 806 350, 30 грн. - інфляційних втрат. Позиції стороні щодо спору детально викладені вище. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив повністю, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке. Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно частини першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору. У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Частиною 2 ст. 714 ЦК України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Судом першої інстанції цілком вірно встановлено, що: - на виконання умов договору № 11649/01 від 26.10.2015 позивачем у період з лютого 2022 по липень 2022 року було вироблено та продано, а відповідачем придбано електричну енергію на загальну суму 25 051 352, 44 грн., що підтверджується актами купівлі - продажу електроенергії за лютий 2022 року від 28.02.2022, за березень 2022 року від 31.03.2022, за квітень 2022 року від 30.04.2022, за травень 2022 року від 31.05.2022, за червень 2022 року від 30.06.2022 та за липень 2022 року від 31.07.2022, з урахуванням акта коригування, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств; - відповідач за поставлену електричну енергію розрахувався частково на суму 12 325 942,79 грн., що підтверджується платіжними інструкціями № 226 706 від 15.06.2022, № 221 034 від 06.05.2022, № 06/06/2023298 637 від 06.06.2023, № 217 466 від 07.04.2022, № 225 171 від 07.06.2022, № 230 417 від 07.07.2022, № 225 993 від 08.06.2022, № 232 916 від 14.07.2022, № 207 082 від 15.02.2022, № 218 376 від 15.04.2022, № 222 056 від 16.05.2022, № 211 701 від 24.02.2022, № 219 253 від 25.04.2022, № 223 161 від 25.05.2022, № 233 994 від 25.07.2022, № 215 693 від 29.03.2022, № 241 932 від 25.08.2022, № 237 088 від 29.07.2022, № 228 515 від 27.06.2022, 236 088 від 29.07.2022, № 229 400 від 30.06.2022, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 12 725 409, 65 грн. Умовами пунктів 2.4, 2.5 договору, в редакції додаткової угоди від 30.06.2019, визначено, що виробник за "зеленим" тарифом продає Гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом встановлені Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕП), у національній валюті України. Вартість електричної енергії, купленої Гарантованим покупцем у виробників за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом. Відповідно до п.п. 3.1-3.2. договору в редакції додаткової угоди від 31.03.2020 № 960/01/20, обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку або глави 5 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку або глави 4 Порядку продажу електричної енергії споживачами. Розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця за "зеленим" тарифом, з урахуванням ПДВ". Згідно п. 3.3. договору в редакції додаткової угоди № 870/01/21 від 26.02.2021, оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, оплата продавцем за "зеленим" тарифом частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця здійснюються згідно з главою 10 Порядку або главою 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами. Отже, 100% оплати відпущеної електричної енергії здійснюється з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел. Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Законом України «Про ринок електричної енергії» від 13.04.2017 № 2019-VIII визначено правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, він регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище. Відповідно до ч.ч. 4-5 ст. 65 Закону України «Про ринок електричної енергії» гарантований покупець зобов`язаний купувати весь обсяг електричної енергії, відпущеної виробниками, які за результатами аукціону набули право на підтримку, за аукціонною ціною з урахуванням надбавки до неї протягом всього строку надання підтримки, якщо такі виробники входять до складу балансуючої групи гарантованого покупця. Обсяг відпущеної такими виробниками електричної енергії у кожному розрахунковому періоді (місяці) визначається за вирахуванням обсягу витрат електричної енергії на власні потреби в електричній енергії відповідного об`єкта електроенергетики згідно з показниками приладів обліку на власні потреби. Купівля-продаж такої електричної енергії здійснюється на підставі договору купівлі-продажу електричної енергії між гарантованим покупцем та суб`єктом господарювання, який за результатами аукціону набув право на підтримку, що укладається відповідно до частини п`ятої статті 71 цього Закону. Гарантований покупець здійснює оплату електричної енергії, купленої за зеленим тарифом та за аукціонною ціною, за фактичний обсяг відпущеної електричної енергії на об`єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), на підставі даних комерційного обліку, отриманих від адміністратора комерційного обліку, у порядку та строки, визначені відповідними договорами. У п. 10.1 глави 10 Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом (у редакції, яка діяла до 26.01.2024) зазначено, що до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію. До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію. Відповідно до п. 10.4 глави 10 Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів. У разі необхідності оплати продавцем спожитої електричної енергії продавець здійснює таку оплату протягом двох робочих днів з дати отримання від гарантованого покупця підписаного КЕП уповноваженої особи акта купівлі-продажу. Тож, строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду, сторони, в тому числі керуючись і принципом свободи договору, визначили з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (затвердження вартості послуги НКРЕКП) з посиланням на пункт 10.4 Порядку №

641. Такі висновки щодо остаточного розрахунку за електричну енергію з виробником за "зеленим" тарифом викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23. Джерелом коштів, якими гарантований покупець здійснює оплати виробникам електричної енергії за "зеленим" тарифом, є кошти, які ОСП (НЕК «Укренерго») сплачує гарантованому покупцю за послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за розрахунковий місяць. Зазначений механізм розрахунку відображений в главі 12 Порядку №

641. Так, у пункті 12.5 Порядку № 641 вказується, що ОСП протягом двох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, здійснює остаточний розрахунок із гарантованим покупцем із забезпеченням йому 100 % оплати фактично наданої послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за розрахунковий місяць відповідно до розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, затвердженої Регулятором, з урахуванням попередньо сплачених авансових платежів. Тобто, за загальним правилом, гарантований покупець здійснює оплати виробникам електричної енергії за "зеленим" тарифом, в тому числі й позивачу, в 3 етапи, попередньо отримавши кошти від ОСП (НЕК «Укренерго»): - до 15 числа розрахункового місяця (абз. 1 пункту 10.1 Порядку №641), - до 25 числа розрахункового місяця (абз. 2 пункту 10.1 Порядку №641), - протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора (Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг) щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці (пункту 10.4 Порядку № 641). Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 09.09.2022 № 1117 (оприлюднена на офіційному веб-сайті Регулятора - 12.09.2022) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у січні - травні, липні, жовтні 2021 року та у лютому - червні 2022 року. Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 20.09.2022 № 1190 (оприлюднена на офіційному веб-сайті Регулятора - 21.09.2022) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» за липень 2022 року. Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач був зобов`язаний провести з позивачем остаточний розрахунок за поставку електричної енергії у лютому 2022 року- червні 2022 року у строк по 15.09.2022 року (включно) а у липні 2022 - у строк до 26.09.2022 (включно). Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що позивачем не було враховано особливості регулювання зобов`язань сторін під час дії воєнного стану, зокрема, наказів Міністерства енергетики України № 140 від 28.03.2022 «Про розрахунки на ринку електричної енергії», №206 від 15.06.2022 «Про розрахунок з виробниками за зеленим тарифом». Щодо вказаного колегія суддів зазначає таке: - наказ Міністерства енергетики України від 15.06.2022 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим тарифом» № 206, як і попередній наказ, ніяким чином не обмежує право позивача на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами у справі договором, а також не змінює терміни виникнення та виконання грошових зобов`язань щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку №641. Цим наказом лише обмежено розмір виплат, які передбачені пунктом 10.1 вказаного порядку, проте даний нормативно-правовий акт не обмежує розмір виплат, які підлягають перерахуванню продавцям енергії за «зеленим тарифом» при здійсненні ними остаточних розрахунків згідно з пунктом 10.4 Порядку №641; - саме лише посилання відповідача на наявність наказу Міністерства енергетики України від 15.06.2022 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим тарифом» №206 не може слугувати беззаперечним доказом відсутності у відповідача заборгованості за договором, оскільки останнім не наведено відповідних розрахунків та не надано належних доказів відсутності на поточному рахунку ДП «Гарантований покупець» грошових коштів, які б дозволили оплатити повну вартість отриманої продукції, як це прямо визначено підпунктом 6 пункту 2 та абзацом 2 пункту 3 цього наказу; - саме відповідач взяв на себе обов`язок купувати усю відпущену за договором електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов договору і законодавства України, у тому числі Порядку №641; - в матеріалах справи відсутні докази щодо внесення змін до спірного договору в частині розрахунків за спірний період років, тоді як саме цим договором регулюються господарсько-правові відносини його учасників, який відповідно до ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання обома сторонами. Слід зауважити і на наступному. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23 зазначив, що накази Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та від 15.06.2022 № 206 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим» тарифом» не звільняють ДП «Гарантований покупець» від повної оплати придбаного товару; не змінюють обов`язок ДП «Гарантований покупець» здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати придбаної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом 3 робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці. Колегія суддів також приймає до уваги постанову Верховного Суду від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22, в якій Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що накази Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 та від 15.06.2022 № 206 не звільняють ДП «Гарантований покупець» від повної оплати придбаного товару; не змінюють обов`язок ДП «Гарантований покупець» здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати придбаної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом 3 робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці. Також слід зауважити на тому, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.04.2024 у справі № 910/3126/23, серед іншого, відмовлено Державному підприємству «Гарантований покупець» у задоволенні клопотання про передачу справи № 910/3126/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду та про передачу справи № 910/3126/23 на розгляд палати/об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. У вказаній ухвалі касаційний суд встановив, що правова позиція щодо застосування норм права та наказів Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 та від 15.06.2022 № 206 у правовідносинах між сторонами у період дії воєнного стану в Україні (особливого періоду в розумінні положень ст. 16 Закону України «Про ринок електричної енергії») є однаковою. Слід зазначити і про те, що у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23 викладені наступні правові висновки: - об`єднана палата погоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22 щодо застосування положень частини восьмої статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії», пункту 10.4 Порядку № 641, Наказу № 206, згідно з якими положення Наказу № 206 не змінюють і не припиняють обов`язок ДП «Гарантований покупець» здійснити своєчасний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства та Порядку № 641; - об`єднана палата не вбачає підстав для відступу від висновку щодо застосування положень частини восьмої статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії», пункту 10.4 Порядку № 641, Наказу № 206, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22; - оскільки, за висновками об`єднаної палати, положення Наказів № 140 та № 206 не змінюють порядок та строки розрахунків за придбану електричну енергію за Договором, укладеним з виробником електричної енергії за «зеленим» тарифом на час дії особливого періоду, тому для визначення строку виконання грошового зобов`язання гарантованого покупця у розмірі 100 % оплати за поставлену електричну енергію виробника за «зеленим» тарифом у період дії воєнного стану не має значення та не потребує доведення обставина наявності / відсутності на рахунках ДП «Гарантований покупець» коштів, необхідних для розрахунку з виробниками електричної енергії з альтернативних джерел, позаяк визначення строків розрахунків наведено у пункті 10.4 Порядку № 641; - Верховний Суд у постанові від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23 та у постанові від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22 зазначив, що у Наказі №140 та №206: мова йде про розподіл грошових коштів на оплату авансових платежів виробникам з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП «Гарантований покупець»; наказ не звільняє ДП «Гарантований покупець» від повної оплати придбаного товару; наказ не змінює обов`язок ДП «Гарантований покупець» здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці; - Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від вказаного висновку з урахуванням уточнення такого змісту: 1) Накази № 140 та № 206 ніяким чином не обмежують право виробника електричної енергії за «зеленим» тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором, а також не змінюють терміни виникнення та виконання грошових зобов`язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку № 641. 2) накази не звільняють ДП «Гарантований покупець» від обов`язку щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар. Відтак, вказані вище накази не є підставою для гарантованого покупця не виконувати грошове зобов`язання, передбачене умовами договору. При цьому колегія суддів вважає помилковими посилання відповідача на те, що його позиція щодо того, що під час дії воєнного стану, введеного на території України з 24.02.2022, розрахунки з оплати електричної енергії за Договором мають здійснюватися з врахуванням положень наказів Міністерства енергетики України, зокрема, наказу від 28.03.2022 №140 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та наказу від 15.06.2022 №206 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим» тарифом», підтверджена висновками, які викладені в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.06.2024 по справі № 910/4439/23, так як вказане спростовується змістом вказаної постанови. Щодо заперечень відповідача стосовно того, що порушення Приватним акціонерним товариством «Національна енергетична компанія «Укренерго» зобов`язань щодо оплати вартості електричної енергії за «зеленим» тарифом, виключає фактичну можливість здійснення повних розрахунків відповідача з постачальниками та виробниками, слід зазначити наступне. Так, відповідно до абзацу 2 п. 11.4 Порядку №641 при визначенні суми коштів для здійснення остаточного місячного платежу за відпущену продавцем за "зеленим" тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію гарантованим покупцем, зокрема враховується сума коштів, сплачених такому продавцю за "зеленим" тарифом шляхом здійснення авансових платежів, та сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до Договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел. Вказаний пункт 11.4 Порядку не містить положень про те, що у випадку неотримання коштів гарантованим покупцем від ОСП, строк виконання остаточного розрахунку гарантованого покупця з продавцем за "зеленим" тарифом не настає чи відкладається на строк до моменту надходження коштів. Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Частиною першою статті 96 ЦК України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Як вірно вказано судом першої інстанції, за договором №11649/01 від 26.10.2015 (з урахуванням додаткових угод) саме на відповідача покладено обов`язок здійснювати оплату відпущеної електричної енергії, виробленою продавцем за "зеленим" тарифом. Тобто, договір №11649/01 від 26.10.2015 (з урахуванням додаткових угод) укладений між позивачем та відповідачем є двостороннім, в якому не передбачено можливість невиконання зобов`язання, в тому числі уникнення відповідальності у зв`язку з невиконанням зобов`язання третіми особами перед відповідачем, відтак відсутній причинно - наслідковий зв`язок між діями НЕК «Укренерго» і виконанням своїх зобов`язань відповідачем перед позивачем за договором №11649/01 від 26.10.2015 року (з урахуванням додаткових угод). Тож, посилання відповідача на те, що порушення грошового зобов`язання сталося не з його вини не приймається судом до уваги, оскільки недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника без підтвердження цього належними доказами не є підставою для звільнення відповідача у даній справі від виконання своїх договірних зобов`язань, у тому числі в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості обсягу електричної енергії за "зеленим тарифом". Таким чином, враховуючи викладене, а також зміст абзацу 2 п. 11.4 Порядку №641, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що строк виконання зобов`язання відповідача перед позивачем зі 100% оплати за поставлену електричну енергію за спірні періоди є таким, що настав. Також відповідач зазначає про те, що сума боргу має бути зменшена на існуючу суму заборгованості позивачем перед відповідачем за послуги з неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та за послуги з відшкодування вартості відхилення, а саме суми заборгованості на суму 3 139 306,29 грн. грн., проте колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який відхилив вказані доводи, зазначивши про те, що: - постановою НКРЕКП від 24.01.2024 №178 було змінено Порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, що затверджений постановою НКРЕКП від 26.04.2019 №641 (Порядок №641) та затверджено зміни до Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року №307 (Правила №307); - пунктом 4 вказаної постанови було зобов`язано оператора системи передачі, суб`єктів господарювання, що здійснювали продаж електричної енергії за "зеленим" тарифом, та операторів систем розподілу забезпечити виконання положень глави 16 Порядку в частині визначення та надання гарантованому покупцю обсягів невідпущеної електричної енергії суб`єктами господарювання, що здійснювали купівлю-продаж електричної енергії за "зеленим" тарифом у період з 08 вересня 2022 року по 26 січня 2024 року, не пізніше 01 березня 2024 року; - при цьому, пунктом 5 вказаної постанови Гарантованому покупцю, суб`єктам господарювання, що здійснювали продаж електричної енергії за "зеленим" тарифом, та оператору системи передачі постановлено забезпечити виконання положень глави 16 Порядку в частині врегулювання відносин щодо відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, що виникли в період з 08 вересня 2022 року по 26 січня 2024 року, а також розрахунку та погодження вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії не пізніше 01 квітня 2024 року; - постановою НКРЕКП від 03.04.2024 №652, абзац третій підпункту 13 пункту 1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 25 лютого 2022 року №332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» (надалі - Постанова №332) викладено у такій редакції: «Гарантований покупець має право зменшити рівень розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення»; - водночас положення вказаної постанови жодним чином не звільняють відповідача від обов`язку здійснення ним повної оплати придбаної електричної енергії за відповідним договором; - згідно доводів відповідача, у позивача є заборгованість за послугу з відшкодування частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення у загальному розмірі 3 139 306, 29 грн.; - аналіз змісту вищезгаданих постанов НКРЕКП у їх сукупності та нерозривності свідчить, що відповідач, будучи учасником ринку, наділений правом зменшити розмір розрахунків із продавцем за "зеленим" тарифом і таке право кореспондується із необхідністю відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, що виникають у балансуючій групі гарантованого покупця, втім реалізація такого права можлива виключно у межах того розрахункового періоду, за яким виявлено несплату відповідних сум позивачем; - норма абзацу 3 підпункту 13 пункту 1 Постанови № 332, якою відповідачу надано право зменшити рівень розрахунків із продавцем електричної енергії за "зеленим" тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, може бути застосована у позапроцесуальному порядку, зокрема, шляхом укладення відповідного правочину, в результаті якого відбулося б зарахування зустрічних однорідних вимог й у позивача відпали б підстави позову у відповідній частині. Також, у разі наявності у позивача заборгованості перед відповідачем, останній не був позбавлений права й можливості заявити відповідні вимоги в межах цієї справи шляхом пред`явлення зустрічного позову. Однак, таким процесуальним правом відповідач не скористався; - тобто, відповідач не вчиняв жодних дій щодо реалізації свого права на зменшення розрахунків на несплачену позивачем суму частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця на суму 3 139 306, 29 грн. чи будь-яку іншу суму, не звертався до позивача із заявою про припинення зобов`язання відповідача з оплати боргу, сторони не відображали відповідні зменшення документально будь-яким чином. Відповідно, відсутні підстави для зменшення суми заборгованості відповідача за договором №11649/01 від 26.10.2015 (з урахуванням додаткових угод) за поставлену електроенергію за "зеленим" тарифом, сума якої визначена в позовній заяві, на суму боргу зі сплати частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення за період лютий 2022 - липень 2022. Колегія суддів зауважує апелянтові, що у постановах Верховного Суду зокрема від 19.11.2025 у справі № 910/9692/24, від 23.09.2025 у справі № 910/7880/24, від 07.10.2024 у справі №910/12271/24 підтримано рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для зменшення суми боргу на існуючу суму заборгованості позивачем перед відповідачем за послуги з неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії, оскільки таке право згідно з абзацом 3 підпункту 13 пункту 1 Постанови № 332 відповідачем не реалізовано, а доказів зустрічного зарахування сторонами не надано. Також відповідач вказує, що загальновідомою і такою, що не потребує доказуванню є обставина, що на території України запроваджено воєнний стан, який в подальшому указами Президента України неодноразово продовжувався, що є обставиною непереборної сили (форс-мажор) та унеможливлює стягнення з відповідача заборгованості та інших нарахувань. Щодо вказаного слід зазначити таке. Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини 1 статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)). Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності. Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75). Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76). Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77). Таких саме висновків дотримуються колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21. Отже, для звільнення від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили) відповідач зобов`язаний надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, підтвердити нездійснення господарської діяльності у спірний період. Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»). Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався. Форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності. Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором. Так, відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Наразі Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин. Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями. 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо. З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим). Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання. Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21. Тож, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Відповідно до п. 5.1 договору (в редакції додаткової угоди № 960/01/20 від 31.03.2020), обставинами непереборної сили є надзвичайні та невідворотні обставини, що об?єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами Договору, обов?язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись, ворожі атаки, військове ембарго дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, що спричиняють неможливість виконання однією зі Сторін зобов`язань за Договором. Згідно 5.2. договору (в редакції додаткової угоди № 960/01/20 від 31.03.2020), при настанні обставин непереборної сили Сторони звільняються від виконання зобов`язань за цим Договором на термін дії обставин непереборної сили і усунення їх наслідків. Пунктом 5.3 договору (в редакції додаткової угоди № 960/01/20 від 31.03.2020) визначено, що наявність обставин непереборної сили підтверджується відповідним документом Торговоро-промислової палати України або її територіальних підрозділів відповідно до законодавства. Потерпіла сторона негайно надсилає будь-яким доступним засобом зв`язку повідомлення другій Стороні про подію, що оголошується обставиною непереборної сили, і якомога швидше подає інформацію про вжиті заходи щодо усунення наслідків цієї події. Якщо обставини непереборної сили тривають довше трьох місяців, Сторони вирішують питання щодо подальшого виконання договору (п.п. 5.4. та 5.5. договору (в редакції додаткової угоди № 960/01/20 від 31.03.2020)). Як вірно встановлено судом першої інстанції, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повідомлення відповідачем позивача про настання форс - мажорних обставин у строк, визначений п.5.4 договору в редакції додаткової угоди № 960/01/20 від 31.03.2020 про настання обставин непереборної сили, а тому суд цілком правомірно не прийняв до уваги доводи відповідача в цій частині. Тож, заборгованість відповідач перед позивачем за договором №11649/01 від 26.10.2015 (з урахуванням додаткових угод) за спірний період становить 12 725 409, 65 грн., а матеріали справи не містять доказів виконання обов`язку по оплаті вказаної суми. Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних в сумі 1 099 924, 98 грн. та інфляційних втрат в сумі 3 806 350, 30 грн., слід зазначити таке. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. Враховуючи те, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленої у спірні періоди електричної енергії, позивач відповідно до положень ЦК України має право нарахувати 3% річних та інфляційні втрати та звернутися за їх стягненням до суду. Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем допущено помилку у визначенні періоду нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки остаточний розрахунок за отриману електричну енергію у липні 2022 року відповідач повинен був здійснити у строк до 26.09.2022 включно, тобто починаючи з 27.09.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язань за липень 2022. При цьому розмір 3 % річних вирахувано вірно. Колегія суддів вважає обґрунтованими твердження відповідача про невірність здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат з посиланням на дію правила заокруглення величини індексу інфляції до десяткового числа після коми (один знак після коми). Так, з розрахунку позивача (а.с. 75 т. 1) вбачається, що при визначенні розміру сукупного індексу інфляції за період позивач визначає такий розмір не заокруглюючи його до десяткового числі після коми, що колегія суддів вважає невірним. При цьому колегія суддів враховує правові висновки, які викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.06.2020 у справі № 905/21/19, де, серед іншого вказано: «

34. Разом з тим, Верховний Суд не погоджується з правильністю визначення величини приросту індексу споживчих цін 107, 637090183%, який має заокруглюватися до десяткового числа після коми, та становить за період жовтень 2017 року - квітень 2018 року показник 107,6% (саме так визначаються місячні та річні індекси споживчих цін Державним комітетом статистики України).». Водночас при проведеному колегією суддів перерахунку інфляційних втрат виходячи з визначених позивачем періодів, сума інфляційних втрат виявилась більшою, ніж заявлені позивачем до стягнення. Так, Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується. Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019, у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019, у справі №910/21564/16 від 10.07.2019. Отже, враховуючи, що прострочення щодо всієї суми заборгованості на яку позивач нарахував інфляційні втрати винило після 15.09.2022, а останнім днем нарахування інфляційних втрат позивач визначив 05.08.2025, інфляційні втрати нараховуються за період жовтень 2022 - липень 2025. Арифметично вірною за розрахунком колегії суддів за вказаний період є сума більша, ніж заявлена позивачем до стягнення. Розраховується за формулою: [Інфляційні нарахування] = [Сума боргу] Ч [Сукупний індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу] Де: [Сума боргу] - сума простроченого боргу. [Сукупний індекс інфляції] - добуток щомісячних індексів за відповідний період. Щомісячні індекси інфляції: 102,50% Ч 100,70% Ч 100,70% Ч 100,80% Ч 100,70% Ч 101,50% Ч 100,20% Ч 100,50% Ч 100,80% Ч 99,40% Ч 98,60% Ч 100,50% Ч 100,80% Ч 100,50% Ч 100,70% Ч 100,40% Ч 100,30% Ч 100,50% Ч 100,20% Ч 100,60% Ч 102,20% Ч 100,00% Ч 100,60% Ч 101,50% Ч 101,80% Ч 101,90% Ч 101,40% Ч 101,20% Ч 100,80% Ч 101,50% Ч 100,70% Ч 101,30% Ч 100,80% Ч 99,80% Щодо виконаного відповідачем контророзрахунку (а.с. 61-63 т. 2) колегія суддів зазначає про таке. Вказаний розрахунок не містить формули за якою відповідач проводить розрахунок, що унеможливлює перевірку колегією суддів правильності такого розрахунку. Крім того, відповідач надав контр розрахунок в суді апеляційної інстанції. Колегія суддів зазначає, що відповідач при розрахунку інфляційних втрат не враховує те, що базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць. Вказане відповідає правовій позиції, яка викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.06.2020 у справі № 905/21/19, де, серед іншого вказано: «

28. Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю. У судовій практиці часто виникають проблеми із застосуванням механізму розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу. З огляду на таке, касаційний суд вважає за доцільне роз`яснити, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн.), до уваги приймається сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу " і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося). У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%. Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду. Суд зазначає, що такий спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 ЦК України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.

29. Отже, при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).». Посилання відповідача на те, що позивачем невірно визначено початкову дату періоду прострочення виконання грошового зобов`язання за липень 2022 року, що також вплинуло на правильність здійсненого розрахунку інфляційних втрат (позивач розпочинає розрахунок 26.09.2022 в граничний строк оплати, тоді як розрахунок слід проводити з 27.09.2022 - примітка суду), колегія суддів вважає безпідставними, оскільки,як встановлено вище, при перевірці колегією суддів розрахунку позивача, сума інфляційних втрат розрахована з жовтня 2022 року виявилась більшою за розраховану позивачем. Вказане стосується і доводів відповідача про те, що позивач при визначенні сукупного індексу інфляції за спірний період прострочення не врахував показник інфляції за липень 2025 року, який становив 99,8 %, тобто у відповідному періоді мала місце дефляція. Також, відповідач просив зменшити розмір 3 % річних та інфляційних втрат, що заявлені позивачем до мінімального можливого. Щодо вказаного колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16. Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18. Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України. Правова позиція про можливість зменшення розміру процентів річних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, де вказано, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Водночас колегія суддів зазначає про те, що обставини у справі № 910/10069/25 та справі № 902/417/18 не є подібними, оскільки в них різні предмети та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. Так, у договорі, вимоги про стягнення основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних за яким були предметом розгляду у справі № 902/417/18, сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів, а загальна сума заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу та відсотків річних майже в два рази перевищила суму основного боргу станом на дату звернення позивача до суду з позовом та який був сплачений відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі. Саме з огляду на вказані обставини та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. При цьому, у цій справі № 910/10069/25 сторони у спірному договорі не передбачили інший розмір відсотків річних, ніж той, який встановлений ЦК України. В свою чергу висновок про відсутність підстав для зменшення відсотків річних, які обраховані, виходячи з розміру, встановленого ст. 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-г(927/1074/20). Колегія суддів зазначає про те, що Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 28.02.2024 у справі № 915/534/22, якою справу повернуто колегії Касаційного суду у складі Верховного Суду для розгляду, зокрема, вказала у справі № 902/417/18, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд, зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку. Про зазначене вказала й об`єднана палата Касаційного господарського суду в ухвалі від 23.05.2024 у справі № 910/2440/23, повертаючи зазначену справу колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду. В ухвалі від 18.12.2024 у справі №922/444/24 Велика Палата Верховного Суду підтримала свої висновки стосовно права суду зменшувати за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України та зазначила, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не обґрунтував, у чому саме є складність тлумачення та застосування ст. 625 ЦК України та правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 щодо права суду, враховуючи конкретні обставини справи, зменшити розмір процентів річних. Отже, колегія суддів зазначає про те, що суд за певних обставин може зменшувати розмір і процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку. При цьому висновок Верховного Суду про можливість за певних умов зменшити розмір процентів річних за час затримки розрахунків відповідно до ст. 625 ЦК України, не стосується такого способу захисту майнового права та інтересу, як відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів як стягнення інфляційних втрат. Виходячи зі змісту положень чинного законодавства вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19). Таким чином, наведені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру до заподіяних збитків, з метою забезпечення дотримання розумного балансу інтересів кредитора та боржника. Слід зазначити, що поняття «значно» та «надмірно», при застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила встановлені цими нормами направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора в порушенні зобов`язання боржником. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від установлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. За правовою позицією Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 924/456/19, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, що оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені, а також розмір, до якого підлягає її зменшення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, що підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Законодавством не встановлений перелік виключних обставин, виходячи з яких має бути прийняте рішення щодо зменшення штрафних санкцій, так само як і не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Дане питання вирішується господарським судом, відповідно до ст.. 86 ГПК України, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. У обґрунтування наявності підстав для зменшення 3 % річних відповідач послався на те, що він зобов`язаний діяти, в тому числі, відповідно до нормативно-правових актів Міністерства енергетики України (тобто фактично вважає, що строк виконання ним зобов`язання зі сплати ще не настав, проте таки доводам колегією суддів вже надано оцінку - примітка суду). Крім того відповідач зазначив про: - ступінь добровільного виконання основного зобов`язання; - захищеність прав та інтересів позивача, пов`язаних з знеціненням гривні внаслідок інфляційних процесів, відповідними державними гарантіями та особливим, у порівнянні із встановленим ст. 625 ЦК України, порядком щоквартального перерахунку «зеленого тарифу»; - відсутність доказів завдання позивачеві збитків у заявленому до стягнення розмірі нарахувань за ст. 625 ЦК України; - складний фінансовий стан відповідача, зумовлений наявністю значної дебіторської заборгованості; - тяжкі наслідки для підприємств енергетичного сектору країни, в тому числі для відповідача, зумовлені воєнними діями на території України. Як позивач, та і відповідач є учасниками ринку електричної енергії та, у однаковій мірі потерпають від воєнних дій на території України. В свою чергу відповідачем не надано доказів того, що витрати, які він поніс через воєнні дії є більшими, ніж несе позивач. При цьому військова агресія безумовно вплинула на матеріальне становище всіх учасників ринку електричної енергії, а відтак, такі обставини однаковою мірою впливають як на відповідача, так і на позивача та, з огляду на вказане, на думку колегії суддів, не можуть свідчити про наявність підстав для зменшення 3 % річних, адже вказане ставить відповідача у більш привілейоване становище, ніж позивача. Такою підставою не є і складний фінансовий стан відповідача. В свою чергу, звертаючись з вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за час затримки розрахунків відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розміру дійсних майнових втрат, яких він зазнав, тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру. При цьому колегія суддів зауважує відповідачу і на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, яка викладена у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, згідно з якою: «

116. При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.

117. Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.

118. Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

119. З урахуванням наведеного доводи позивача про те, що суд не може зменшити визначений Цивільним кодексом України мінімальний розмір трьох процентів річних, є обґрунтованими… ..158. Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником, не підлягає зменшенню судом.

159. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов`язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.». З огляду на вказані обставини, а також враховуючи те, що: - у цій справі № 910/10069/25 заявлено до стягнення законодавчо встановлений та мінімальний розмір річних (3 %); - суд не може зменшити розмір інфляційних втрат, колегія суддів вважає, що підстави для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат відсутні. Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, слід зазначити про таке. Позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов`язані із правничою допомогою у розмірі 88 158, 42 грн. Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 по справі №910/23210/17 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17. У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020 року. Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2024 між Адвокатським об`єднанням «ПРІОРИТЕТ» та позивачем укладено договір про надання правничої допомоги № 01/08-2024/АД (77-78 т. 2), умовами якого передбачено, що адвокатське об`єднання зобов`язується здійснити захист, представництво та інші, передбачені цим договором види правової допомоги клієнту, на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору. Відповідно до п. 4.4. договору, за результатами надання правової допомоги складається акт про надання правової допомоги, який підписується сторонами. В акті вказується обсяг надання адвокатським об`єднанням правової допомоги та її вартість. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 01.08.2027 року (п. 5.1. договору). 05.08.2025 між Адвокатським об`єднанням «ПРІОРИТЕТ» та позивачем укладено додаткову угоду №4 до договору про надання правничої допомоги № 01/08-2024/АД від 01.08.2024 (а.с. 79-80 т. 2), відповідно до якої Адвокатське Об?єднання зобов?язується надати Клієнту правничу допомогу в ході здійснення позовної роботи щодо стягнення на користь ТОВ «АКВАНОВА ДЕВЕЛОПМЕНТ» з Державного підприємства «Гарантований покупець» суми основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 17 631 684,93 грн. за період: лютий-липень 2022 року по договору № 11649/01 від 26.10.2015 (далі - справа), в тому числі, забезпечити представництво прав та охоронюваних законом інтересів клієнта при розгляді даної справи судами. Відповідно до п. 1.2. додаткової угоди, на виконання умов даної Угоди Клієнт уповноважує Адвокатське об?єднання представляти його інтереси та вести вказану справу у суді першої інстанції з усіма правами наданими Клієнту Господарським процесуальним кодексом України: з правом підпису усіх процесуальних документів від імені Клієнта, сплачувати від імені Клієнта необхідні судові збори та інші платежі, виступати від імені Клієнта усно, знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії та фотознімки, посвідчувати копії документів від імені Клієнта, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими Клієнту законодавством України. Згідно п. 3.1. договору, сторони погодили, що вартість послуг, які передують поданню позовної зави, надаються при складанні та поданні позовної заяви, складанні інших процесуальних документів до суду першої інстанції та під час супроводження справи в суді першої інстанції становить 88 158,42 грн., які підлягають сплаті Клієнтом на користь Адвокатського об?єднання протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішення суду першої інстанції. 30.01.2026 Адвокатським об`єднанням «ПРІОРИТЕТ» та позивачем складено та підписано акт про надання послуг згідно з додатковою угодою №4 від 05.08.2025 до договору про надання правничої допомоги № 01/08-2024/АД від 01.08.2024 (а.с. 81 т. 2), відповідно до якого Адвокатське об`єднання надало, а Клієнт отримав в повному обсязі послуги згідно з Додатковою угодою № 4 від 05.08.2025 року до Договору про надання правничої допомоги № 01/08-2024/АД від 01.08.2024, а саме забезпечило супроводження розгляду справи № 910/10069/25 у Господарському суді міста Києва. Вартість наданих послуг за додатковою угодою № 4 від 05.08.2025 до Договору про надання правничої допомоги № 01/08-2024/АД від 01.08.2024 року становить 88 158,42 грн, в т.ч. ПДВ 14 693,07 грн. Також, позивачем надано опис наданих послуг (а.с. 82 т. 2), виконаних Адвокатським об`єднанням «ПРІОРИТЕТ» для надання правничої допомоги згідно з додатковою угодою №4 від 05.08.2025 до договору про надання правничої допомоги № 01/08-2024/АД від 01.08.2024. В матеріалах справи наявний ордер № 1080032 від 08.10.2024 (а.с. 75 т. 2)на представництво інтересів позивача адвокатом Волощук П.Ю. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 14.07.2017 року № 9-2.1/17), виданий Адвокатським об`єднанням «ПРІОРИТЕТ». Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17). У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії. Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19). Крім того, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями пункту 2 частини 2 ст. 126 ГПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат. Аналогічних висновків дійшла Об`єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19. За таких обставин, враховуючи те, що судом задоволено позовні вимоги, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд першої інстанції цілком вірно: - визнав, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю даної справи, часом витраченим адвокатом на надання послуг у даній справі; - виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на предмет спору, обсяг поданих позивачем заяв по суті справи, а також часу витраченого у судових засіданнях, керуючись вимогами щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності, визнав за можливе покласти на відповідача витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу в сумі 50 000,00 грн. У апеляційній скарзі відповідач зазначив про те, що: - здійснення правового аналізу наданих клієнтом документів, що стосуються предмету договірних відносин, порядку підписання актів купівлі-продажу електроенергії, строків та порядку розрахунків; має охоплюватись відповідною послугою - складання та подання до Господарського суду міста Києва та учасникам процесу позовної заяви від 13.08.2025. Тому виокремлення вищевказаної послуги та стягнення за неї компенсації окремо - є необґрунтованим та таким, що не відповідає критеріям розумності та реальності наданих адвокатських послуг; - підготовка та подання до Господарського суду міста Києва через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС позовної заяви. У постанові Верховного Суду від 4 листопада 2019 року у справі № 9901/264/19 суд зазначив, що виїзд адвоката до суду та подання позовної заяви безпосередньо до канцелярії не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтями 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». А тому витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані у якості витрат на професійну правничу допомогу. Так як на момент винесення постанови такого сервісу, як «Електронний суд» не існувало, можливо провести аналогію та констатувати, що внесені до акту роботи не є правовими; - підготовка та подання до Господарського суду міста Києва через підсистему «Електронний суд» ЄСТС додаткових пояснень у справі №910/10069/25. Підготовка та подання зазначених пояснень не має жодного процесуального підґрунтя, адже судом не випробовувались жодні роз`яснення сторін з тих чи інших питань. Дані пояснення є лише щирим волевиявленням сторони, а тому понесені витрати у зв`язку з подачею даних пояснень не можуть покладатись на відповідача. До того ж, правова позиція позивача, викладена у позовні заяві, вже була сформована до пред`явлення позовних вимог у цій справі і не є відмінною від поточної судової практики. Доказів здійснення представником позивача додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин надано не було; - складання адвокатом процесуальних документів не потребувало значного обсягу часу на їх виготовлення, враховуючи нескладність справи, однозначність судової практики з питань стягнення заборгованості за договором, незмінну позицію сторін протягом розгляду справи та кількість поданих у справі адвокатом документів; - проаналізувавши ринок адвокатський послуг можна дійти висновку, що середня ціна по місту Києву за годину роботи адвоката складає 1 500,00 грн. Колегія суддів зазначає відповідачу на тому, що при перевірці вказаних самим ним у апеляційній скарзі посилань на сайти адвокатських бюро, юридичних компаній тощо, колегією суддів не встановлено, що середня ціна по місту Києву за годину роботи адвоката складає 1 500,00 грн. З вказаного приводу слід зазначити, що всі вказані сайти при визначенні вартості послуг адвоката містять відомості про те, що така ціна визначена з приміткою «від», що свідчить про те, що дійсна вартість послуг може відрізнятися від такої ціни. Окремо слід відзначити, що останнє з вказаних відповідачем посилань є посиланням на адвоката з розлучень (https://elawyer.com.ua/rozluchennya/). Щодо інших доводів відповідач в частині відсутності підстав для стягнення з нього витрат на послуги адвоката, колегія суддів зазначає про те, що, як встановлено вище, судом першої інстанції зменшено розмірі покладених на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу до 50 000,00 грн., що колегія суддів вважає цілком обґрунтованим та співмірним із складністю даної справи, часом витраченим адвокатом на надання послуг у даній справі. За таких обставин, позовні вимоги про стягнення основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних та витрат на адвокатські послуги підлягають задоволенню в розмірах, що визначені в рішенні місцевого суду. Рішення суду першої інстанції залишається без змін. Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 05.02.2026 у справі № 910/10069/25, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається. Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Державного підприємства «Гарантований покупець» правонаступником якого є Акціонерне товариство «Гарантований покупець» задоволенню не підлягає. Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» правонаступником якого є Акціонерне товариство «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2026 у справі № 910/10069/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2026 у справі № 910/10069/25 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст судового рішення складено 09.06.2026. Головуючий суддя О.В. Яценко Судді Н.М. Спаських П.В. Горбасенко