Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/7818/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/7818/25 пров. № А/857/33240/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Мандзія О.П., суддів: Гінди О.М., Заверухи О.Б. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року у справі №380/7818/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,- суддя у І інстанції Гулик А.Г., дата ухвалення рішення 04.07.2025, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складення повного тексту рішення не зазначено, - ВСТАНОВИВ : ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), у якій просить: - визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 23.03.2023 по 20.03.2025 (включно); - зобов`язати НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.03.2023 по 23.09.2023, але не більше як за шість місяців. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не здійснив повного розрахунку із позивачем під час звільнення, що змусило його звернутися до суду з позовом. Вказує, що на виконання рішення суду відповідач нарахував позивачеві на картковий рахунок кошти, а отже відбувся остаточний розрахунок по належним йому виплатам, відтак існувала затримка в розрахунку у зв`язку із звільненням. Зважаючи на викладене, у позивача виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.03.2023 по 22.09.2023. Зобов`язано НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.03.2023 по 22.09.2023. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Зокрема апелянт вказує на те, що судом першої інстанції не враховано, що згідно ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Крім того, на думку апелянта, зазначена сума підлягає зменшенню до розумних, пропорційних та справедливих розмірів. Згідно правової позиції ВП Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 у справі №761/958/15-ц та від 26 лютого 2020 у справі №821/1083/17, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Проте, позивачем подані додаткові пояснення, у яких вказує, що Верховний Суд неодноразово вказав, що при вирішенні питання стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обов`язковим є визначення судом його розміру. Виходячи з наданих суду повноважень, визначених ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства (далі КАС України) вважає, що відновлення прав та інтересів позивача за захистом яких він звернувся до суду, а також належним та ефективним способом їх захисту можливо забезпечити шляхом обчислення суми середнього заробітку за час затримки при звільненні з військової служби та зобов`язання відповідача виплатити таку суму. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України. Згідно з витягом з наказу начальника НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 22.03.2023 № 64-ОС «Про особовий склад» виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення підполковника ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, заступника коменданта шостої прикордонної комендатури швидкого реагування з тилу, звільненого наказом Голови Державної прикордонної служби України №377-ОС від 20 березня з військової служби на підставі підпункту «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю та або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас, з 22 березня 2023 року. При виключенні ОСОБА_1 із списків особового складу, НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України з позивачем не здійснив повного розрахунку при звільненні, зокрема: 21.03.2025 відповідач на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі №380/22576/23 здійснив позивачу виплату з лютого 2023 року по березень 2023 року грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 на загальну суму 79 304,28 грн. Вважаючи дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду. Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що відповідач діяв не у порядку та не у спосіб визначений законом, як то передбачено ст. 19 Конституції України. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд зазначає таке. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції України. Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) відповідно до ст. 2 якого ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Відповідно до ст. 21 Закону №2011-ХІІ посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і підпорядкування, винні в порушенні цього Закону, несуть відповідальність згідно із законом. Ст. 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Апеляційний суд також вважає за доцільне звернути увагу на те, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що при вирішенні питання стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні обов`язковим є визначення судом його розміру. Вказану позицію Верховний Суд висвітлив у постановах, зокрема, від 30 квітня 2020 року в справі №140/2006/19, від 26 листопада 2020 року в справі №520/1365/2020, від 29 листопада 2021 року в справі №120/313/20-а, від 15 серпня 2023 року № 640/25691/21, від 08 серпня 2024 року№ 640/14569/21. Статтею 117 КЗпП України (у попередній редакції) було передбачено, що середній заробіток, як вид відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок, виплачується за весь період затримки розрахунку. Законом №2352-ІХ текст статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції, відповідно до якої середній заробіток виплачується по день фактичного розрахунку, проте не більш як за шість місяців. Указана редакція статті 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022. Особливістю спірних правовідносин є те, що вони виникли та підлягають оцінці в умовах дії нової редакції статті 117 КЗпП України, яка набрала чинності з 19.07.2022. Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом №2352-IX - 19.07.2022 - положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону №3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону України від 20.12.2005 №3248-IV (далі - Закону №3248-IV), тоді як після 19.07.2022 - підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX. Зокрема, суд зазначив, що у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону №2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями). Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі №761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX. Верховний Суд зазначив, що у зв`язку з набранням чинності Законом №2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону від 20.12.2005 №3248-IV, втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі №761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022, є неможливим. Проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо. Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови). Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України». Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі №6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною. Законом №2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців». Отже, частина перша статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців». Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення юридичної визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблеми можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин. За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон №2352-IX не змінив правової природи відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності. У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, Суд зазначає, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру. Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі №489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23). Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Установивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій мали присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні. Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 20.11.25 року у справі №420/10380/23. Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100). Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно з пунктом 5 Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Судом встановлено, що позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 23.03.2023 (наступного після звільнення) по 23.09.2023 не більше як за 6 місяців, не зважаючи на здійснення виплат тільки 21.03.2025 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі №380/22576/23 в сумі 79304,28 грн. Відповідно до довідки про доходи, позивачу, з врахуванням рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі №380/22576/23, за два останні повні місяці перед звільненням зі служби нараховано та виплачено грошового забезпечення: січень 2023 року: 43521,50 грн ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ); лютий 2023 року: 66334,00 грн ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ); 29437,18 грн (період 09.02.2023 - 19.02.2023 НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін); 24169,82 грн (20.02.2023 - 28.02.2023 НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін) (а.с.17 зворот, 19). Як встановлено пунктом 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням становить: січень 2023 року, лютий 2023 року - 163462,7. Протягом цих двох місяців було 59 календарних дні. Виходячи з цього, середньоденний заробіток становить 2270,55 грн. Період з 23.03.2023 (наступний день після звільнення) по 23.09.2023 (6 місяців) охоплює 184 календарних дні. Отже, середній заробіток за час затримки виплати позивачеві при звільненні зі служби грошового забезпечення, становить 509781,2 (з розрахунку: 2770,55 грн х 184 календарних дні). Розрахунок такої суми наводить і сторона позивача в позовній заяві. З врахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, а також Верховного Суду у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18слід застосувати принцип співмірності, оцінивши розмір і тривалість заборгованості (розмір заборгованості 79304,48 грн; тривалість заборгованості з 23.03.2023 включно по 20.03.2025 становить 729 днів), її частку у загальній сумі належних виплат (79304,48 грн/509781,20 грн = 15,56%) та середній денний заробіток позивача (2770,55 грн). За таких обставин, стягнення на користь позивача 509781,20 грн є неспівмірним та стягненню на користь позивача, з врахуванням викладеного вище, належить середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 23.03.2023 по 23.09.2023 у розмірі 79321,95 грн (2770,55 * 184*15,56%). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 прямо підтвердила компенсаційний характер відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, та наголосила, що навіть після внесення змін Законом №2352-ІХ застосування принципу співмірності не усунуто на нормативному рівні. З огляду на приписи пункту 1 частини другої статті 45 Закону №1402-VIII та усталену позицію Великої Палати, викладену, зокрема, у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, під час вирішення цієї справи підлягають застосуванню саме останні правові висновки Великої Палати Верховного Суду, а не попередні підходи суду касаційної інстанції. Таким чином, виходячи з принципів розумності та справедливості, враховуючи компенсаторний характер приписів ст. 117 КЗпП України, апеляційний суд вважає належним і достатнім способом захистом порушених прав позивачки стягнення на його користь 79321,95 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення (15,65% від 509781,20 грн). Відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, при вирішенні цього публічно-правового спору суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та допустив невідповідність висновків, викладених у його судовому рішенні, таким обставинам. Відтак, апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 слід задовольнити частково, скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та позовні вимоги задовольнити частково та стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 79 321,95 грн. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити. Відповідно до приписів чт. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року у справі №380/7818/25 скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 79 321 (сімдесят дев`ять тисяч триста двадцять одна) грн. 95 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя О. П. Мандзій судді О. М. Гінда О. Б. Заверуха