Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/7891/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2025 р. Справа № 520/7891/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Національного університету цивільного захисту України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2024, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., м. Харків, повний текст складено 02.09.24 у справі № 520/7891/24 за позовом ОСОБА_1 до Національного університету цивільного захисту України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі за текстом також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Національного університету цивільного захисту України (далі за текстом також відповідач), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з 30.04.2021 (дата звільнення) по 29.02.2024 (дата остаточного розрахунку); - зобов`язати Національний університет цивільного захисту нарахувати та виплатити середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільнені в період з 30.04.2021 по 29.02.2024, виходячи з розміру 599 844,00 грн, яка обрахована за нормативною формулою положень ст. 117 КЗпП та приписів Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з урахуванням принципу співмірності в розрізі відсоткового еквіваленту недоплачених своєчасно сум грошового забезпечення 43 097,73 грн, з урахуванням чого належним середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні є грошові кошти у розмірі 107 971,92 гривень. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з 30.04.2021 (дата звільнення) по 29.02.2024 (дата остаточного розрахунку). Зобов`язано Національний університет цивільного захисту нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільнені в період з 30.04.2021 по 29.02.2024, виходячи з розміру 599 844,0 грн, яка обрахована за нормативною формулою положень ст. 117 КЗпП та приписів Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з урахуванням принципу співмірності в розрізі відсоткового еквіваленту недоплачених своєчасно сум грошового забезпечення 43 097,73 грн, з урахуванням чого належним середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні є грошові кошти у розмірі 107 971,92 гривень. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Національного університету цивільного захисту суму сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції не враховано того, що стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні обмежується шістьома місяцями, оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено 29.02.2024, тобто вже після набрання чинності внесеними змінами до статті 117 КЗпП України, тому до спірних правовідносин застосовними є приписи статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року. Отже, позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців. За результатами апеляційного розгляду просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Наказом Національного університету цивільного захисту від 30.04.2021 за № 132 позивач звільнений зі служби. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 у справі 520/21314/23 зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по дату його звільнення. Довідкою Національного університету цивільного захисту України про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, підтверджено, що платіжним дорученням від 23.02.2024 за № 257 грошове забезпечення в сумі 43 097,00 грн перераховано ОСОБА_1 . Водночас відповідачем вказано, що підстав для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.01.2020 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення немає. З наявного в матеріалах справи скріншоту карткового рахунку позивача встановлено, що сума належного невиплаченого грошового забезпечення позивача у розмірі 43 097,73 грн надійшла на його рахунок 29.02.2024. Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, звернувся до суду з позовом у цій справі. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з огляду на обставини того, що нездійснення остаточного розрахунку із позивачем у визначені законодавством строки відбулось з вини власника, або уповноваженого ним органу, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, дійшов висновку, що позивач набув право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі статті 117 КЗпП України та приписів Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з урахуванням принципу співмірності в розрізі відсоткового еквіваленту недоплачених своєчасно сум грошового забезпечення 43 097,73 грн, з урахуванням чого дійшов висновку, що належним середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні є грошові кошти у розмірі 107 971,92 гривень. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Стаття 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. У Рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини). Подібних висновків щодо тлумачення змісту положень статті 58 Конституції України Конституційний Суд України дійшов у Рішеннях від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX). Такий підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 04.09.2024 у справі № 359/1316/22. Колегія суддів звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні. У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення. Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 30.04.2021 дата звільнення позивача. За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ. Однак період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Отож спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 30.12.2020 до 20.07.2022, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього. Період з 30.12.2020 до 19.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. Проте період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Водночас колегія суддів зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Такі висновки викладено Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22. Щодо здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, то колегія суддів зазначає, що вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок № 100). Відповідно до п. 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 року, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. За приписами абзацу другого пункту сьомого Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 за № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. Враховуючи викладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа календарних днів за цей період. За матеріалами справи днем звільнення позивача є 30.04.2021, отже, двома попередніми місяцями перед звільненням є лютий 2021 року - 28 календарних днів та березень 2021 року - 31 календарний день, розмір належного грошового забезпечення, перерахованого відповідачем на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 у справі 520/21314/23 згідно з довідкою відповідача складає 17 080,50 гривень. Сума грошового забезпечення за останні два місяці перед звільненням позивача становить 17 080,50+17 080,50=34 161,00 грн, розділивши вказану суму на 59 календарних днів (лютий та березень 2021 року) отримуємо показник середньоденної заробітної плати - 579,00 гривень. У свою чергу, середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 01 травня 2021 року до 18 липня 2022 року становить 257 076,00 (579,00 грн х 444 днів). Застосовуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, а також висновки Верховного Суду, викладені у постанові 19 вересня 2024 року у справі № 560/687/24, щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, майнові втрати позивача, пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, слід розрахувати таким чином. Розрахунок істотності частки: 43 097,73 грн (сума грошового забезпечення, яка виплачена позивачу з порушенням термінів) / 257 076,00 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 16,76 %. Отже, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 01 травня 2021 року до 18 липня 2022 року складає 16,76 %. З огляду на зазначене, сума, яка підлягає відшкодуванню, з урахуванням істотності частки 16,76 %, становить: 579,00 грн (середньоденний заробіток позивача) х 16,76 (істотна частка) х 444 (кількість днів затримки) / 100 = 43 085,94 грн. Разом з цим, в силу імперативного припису 117 КЗпП України (чинного після 19.07.2022) розрахунок суми середнього заробітку за час затримки виплати грошових коштів у сумі 43 097,00 грн з 19 липня 2022 року по 29 лютого 2024 року повинен бути здійсненний в межах шести місяців (185 календарних днів). Отже, розмір середнього заробітку позивача за шість місяців (185 календарних днів) становить 107 115,00 грн (579,00 грн х 185 день), що також підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. З огляду на наведене загальний розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, складає 150 200,94 грн (43 085,94 грн + 107 115,00 грн). Разом з цим обрахована судом першої інстанції відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення становить 107 971,92 грн і в цій частині рішення суду першої інстанції позивачем не оскаржується. З урахуванням того, що суд апеляційної інстанції відповідно до приписів статті 308 КАС України переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів не змінює суму, яка підлягає відшкодуванню позивачу у розмірі, визначеному судом першої інстанції. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Національного університету цивільного захисту України залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 у справі № 520/7891/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова