Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/33007/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2026 р. Справа № 520/33007/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Ширант А.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/33007/25 за позовом ОСОБА_1 до Національного університету цивільного захисту України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Національного університету цивільного захисту України (далі відповідач), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні; - стягнути з Національного університету цивільного захисту України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 84 571,72 грн. 23.12.2025 ухвалою Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду: - заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні причини його пропуску, тобто такі, що об`єктивно, незалежно від волі позивача, унеможливили звернення до суду з дотриманням установленого строку, з наданням доказів на підтвердження поважності цих причин; - оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 968,96 грн. за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, або - документів, які підтверджують підстави звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до закону. 14.01.2026 ухвалою Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву повернуто позивачу. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення в розрізі строків звернення до суду, просив скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції не врахував, що Верховний Суд визначив, що місячний строк, передбачений ч.5 ст.122 КАСУ у справах, щодо притягнення відповідача до спеціальної відповідальності, визначеної ст.117 КЗпП рахується саме з моменту проведення остаточного розрахунку (справи № 520/12661/19, № 320/2675/21). Відтак, строк на звернення до суду з цим позовом розпочався з моментом проведення відповідачем з позивачем остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 23.11.2025, тобто з затримкою, а до суду позивач звернувся 19.12.2025, тобто з дотриманням строку, визначеного ч. 5 ст. 122 КАСУ. Відповідач, скориставшись правом, передбаченим статтею 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а тому просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Відповідно до частини 2 статті 312 КАС України розгляд апеляційної скарги проведено в порядку письмового провадження. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом встановлено такі обставини справи. ОСОБА_1 проходив службу в Національному університеті цивільного захисту України до 13.01.2025. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 у справі № 520/6547/25, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2025, адміністративний позов ОСОБА_1 до Національного університету цивільного захисту України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 31.12.2019 у належному та повному обсязі. Зобов`язано Національний університет цивільного захисту України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення: з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року; з 01.03.2018 по 31.12.2019 з застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 у фіксованому обсязі на рівні 41487,38 грн за вирахуванням раніше сплачених сум. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. 23.11.2025 відповідачем на виконання рішення суду у справі № 520/6547/25 було перераховано та сплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у загальному розмірі 94850,50 грн після оподаткування. Представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом від 24.11.2025 з питання отримання інформації щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Листом від 02.12.2025 № 88 03-7425/88 20-01 відповідач повідомив представнику позивача, що не вбачає підстав для виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 13.01.2025 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся до суду з цим позовом. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду: - заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні причини його пропуску, тобто такі, що об`єктивно, незалежно від волі позивача, унеможливили звернення до суду з дотриманням установленого строку, з наданням доказів на підтвердження поважності цих причин; - оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 968,96 грн. за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, або - документів, які підтверджують підстави звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до закону. 25.12.2025 через підсистему «Електронний суд» позивач подав до Харківського окружного адміністративного суду заяву про усунення недоліків, до якої долучив докази сплати судового збору. Також в поданій заяві ОСОБА_1 зазначив, що фактично, з урахуванням рішення суду у справі № 520/6547/25, остаточний розрахунок з ним було проведений 23.11.2025, а тому звернутись з вимогами щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у справі № 520/6547/25 позивач не міг, оскільки на час її ініціювання остаточного розрахунку з позивачем не проведено. Відтак, у разі, коли в рамках справи № 520/6547/25 одночасно з вимогами про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивач заявив би вимоги про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, останні б вважались передчасно заявленими, а тому у позові в цій частині було б відмовлено. Порушене право позивача виникло 23.11.2025, коли відповідач провів остаточний розрахунок без нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а до суду ОСОБА_1 звернувся 19.12.2025, тобто у строк 1 місяць, не допустивши порушення жодних строків звернення до суду, що свідчить про відсутність підстав звернення до суду з заявою про поновлення строку звернення. Щодо посилання суду першої інстанції на те, що поданням вказаного позову позивач у штучний спосіб збільшує період затримки розрахунку, отже і суму до стягнення, ОСОБА_1 зазначив, що за період затримки з 13.01.2025 (дата звільнення) по дату остаточного розрахунку 23.11.2025 середній заробіток обмежено шістьма місяцями нормативно, а, крім того, пред`явлена до відповідача сума обрахована позивачем з застосуванням принципу співмірності до усього періоду затримки на виконання постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23. Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що позивач мав розуміти, що він, неодноразово звертаючись до суду з вимогами по оплаті праці може мати право й на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а тому, добросовісно користуючись своїми правами, мав би заявити одночасно всі вимоги: як по оплаті праці, так і по вимогам згідно зі ст. 117КЗпПУ ще при першому зверненні до суду. У позивача було достатньо часу задля звернення до суду із своїми вимогами по стягненню середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з січня 2025 року, натомість позивач своїм правом не скористався, поважні причини пропуску строку звернення до суду не повідомив. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Реалізація цього права передбачає, зокрема, дотримання порядку, визначеного процесуальним законом, в тому числі щодо строків звернення до адміністративного суду. За змістом частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Відповідно до частини 1 статті 168 КАС України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). Згідно зі статтею 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. За змістом абзацу 1 частини 1 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. За змістом частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Предметом спору у цій справі є стягнення на користь позивач середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 (у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу), серед іншого, зазначив, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним. Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини 1 статті 4 КАС України). КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України. Отже, в спірних правовідносинах підлягає застосуванню місячний строк звернення до суду, визначений частиною 5 статті 122 КАС України, який обраховується з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Вищезазначене узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11.02.2021 у справі № 240/532/20, постанові Верховного Суду від 07.09.2023 у справі № 160/914/23. В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не врахував, що Верховний Суд визначив, що місячний строк, передбачений частиною 5 статті 122 КАС України в справах щодо притягнення відповідача до спеціальної відповідальності, визначеної статтею 117 КЗпП України рахується саме з моменту проведення остаточного розрахунку (справи № 520/12661/19, № 320/2675/21). Відтак, строк на звернення до суду з цим позовом розпочався з моментом проведення відповідачем з позивачем остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 23.11.2025, тобто з затримкою, а до суду позивач звернувся 19.12.2025, тобто з дотриманням строку, визначеного ч. 5 ст. 122 КАС України. Колегія суддів погоджується з такими доводами апелянта з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив службу у відповідача і був звільнений в січні 2025 року. Не погоджуючись з повнотою виплати йому грошового забезпечення, зокрема, індексації, ОСОБА_1 звертався до суду з відповідним позовом. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 у справі № 520/6547/25, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2025, адміністративний позов ОСОБА_1 до Національного університету цивільного захисту України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 31.12.2019 у належному та повному обсязі. Зобов`язано Національний університет цивільного захисту України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення: з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року; з 01.03.2018 по 31.12.2019 з застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 у фіксованому обсязі на рівні 41487,38 грн за вирахуванням раніше сплачених сум. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. 23.11.2025 відповідачем на виконання рішення суду у справі № 520/6547/25 було перераховано та сплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у загальному розмірі 94850,50 грн після оподаткування. Водночас, оскільки відповідачем 23.11.2025 не було сплачено на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (в порядку статті 117 КЗпП України), позивач 19.12.2025 звернувся до суду з цим позовом. Середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини. При цьому, перебіг строку на звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19. Отже, у разі існування спору щодо сум, які підлягали виплаті працівнику в момент звільнення, для встановлення відповідальності роботодавця, яка передбачена статтею 117 КЗпП України, визначальним також є факт проведення остаточного розрахунку. Відтак, оскільки за обставинами цієї справи остаточний розрахунок із позивачем на виконання рішення суду у справі № 520/6547/25 був проведений 23.11.2025, то перебіг строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні розпочався з 24.11.2025, а позивач звернувся до суду з позовом 19.12.2025. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що після отримання ОСОБА_1 виплат на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 у справі № 520/6547/25, а саме 23.11.2025, позивач в межах місячного строку, передбаченого частиною 5 статті 122 КАС України, звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто без пропуску процесуального строку. З огляду на зазначене вище, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що у позивача було достатньо часу задля звернення до суду із своїми вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у січні 2025 року, в той час як позивач своїм правом не скористався, поважні причини пропуску строку звернення до суду не повідомив. Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується положеннями статті 322 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням «Серявін та інші проти України», та пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень. Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Враховуючи вищезазначене, дослідивши фактичні обставини та питання права, які лежать в основі цієї справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення. Відповідно до статті 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при постановленні ухвали про повернення позовної заяви було допущено порушення норм процесуального права, що є підставою для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 294, 308, 312, 320, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року по справі № 520/33007/25 - скасувати. Справу № 520/33007/25 за позовом ОСОБА_1 до Національного університету цивільного захисту України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк