Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/38143/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/38143/25 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С. Дата і місце ухвалення: 17 лютого 2026 року, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Тарновецького І.І., суддів: Бойка А.В., Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційними скаргами Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів та Південного міжрегіонального головного управління Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі №420/38143/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Південного міжрегіонального головного управління Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 14.10.2025 № 944-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; - поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні з дати фактичного звільнення - 17.10.2025; - стягнути з Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу; - зобов`язати Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів запропонувати ОСОБА_1 іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до його професійної підготовки та професійних компетентностей та, у разі його згоди, перевести на відповідну посаду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 14.10.2025 №944-к «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні з 20.10.2025. Стягнуто з Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 135751,32 грн. з утриманням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні з 20.10.2025. Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 37448,64 грн. з утриманням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, апелянти подали апеляційні скарги, в яких посилаються на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та неправильне застосування норм чинного законодавства, що, на їхню думку, призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого судового рішення. В обґрунтування доводів апеляційної скарги Південне міжрегіональне головне управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про протиправність звільнення позивача та наявність підстав для його поновлення на посаді. Апелянт вказує, що звільнення позивача здійснено на підставі та у спосіб, передбачені законодавством про державну службу, із дотриманням усіх встановлених процедурних вимог, зокрема щодо прийняття відповідного рішення уповноваженим суб`єктом, оформлення наказу та доведення його до відома позивача. Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував обставини, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення, а також неправильно оцінив наявні у справі докази, що призвело до викривлення фактичних обставин справи. На думку апелянта, суд першої інстанції фактично підмінив собою суб`єкта владних повноважень, втрутившись у дискреційні повноваження щодо прийняття кадрових рішень, що суперечить усталеній практиці Верховного Суду. Також апелянт наголошує, що підстави для поновлення позивача на посаді відсутні, оскільки правомірність звільнення підтверджується матеріалами справи, а тому відсутні й правові підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як похідної вимоги. В обґрунтування доводів апеляційної скарги Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів зазначає, що оскаржуваний наказ прийнято в межах компетенції та повноважень центрального органу виконавчої влади, із дотриманням вимог чинного законодавства, а висновки суду першої інстанції ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм права та неповному дослідженні обставин справи. Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що кадрові рішення у сфері державної служби належать до дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень, а судовий контроль у таких правовідносинах обмежується перевіркою дотримання процедури та відсутності очевидної свавільності, що у даному випадку було дотримано. Також апелянт наголошує, що висновки суду першої інстанції щодо протиправності наказу є передчасними та не підтверджуються належними і допустимими доказами, а тому відсутні правові підстави для поновлення позивача на посаді та задоволення інших позовних вимог. З огляду на викладене, апелянти просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. У відзиві на апеляційні скарги позивач зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апелянтів - безпідставними, оскільки правова позиція щодо спірних правовідносин є усталеною у практиці Верховного Суду, відповідно до якої ліквідація державного органу як юридичної особи публічного права не є тотожною припиненню його функцій, а відтак не може автоматично слугувати підставою для звільнення державного службовця; при цьому у спірному випадку фактично мала місце реорганізація органу із передачею його функцій іншому органу, що виключає правомірність звільнення позивача, а посилання апелянтів на відсутність затвердженої структури, штатного розпису, кошторису та інші організаційні обставини не можуть бути підставою для відмови у поновленні на посаді, оскільки не звільняють відповідача від обов`язку виконати судове рішення та забезпечити реалізацію трудових прав позивача; крім того, переведення більшості працівників до новоутвореного органу додатково підтверджує реорганізаційний характер змін, у зв`язку з чим позивач просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2026 року та від 13 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, про дату, час та місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином відповідно до вимог статей 124 130 КАС України. Під час відкритого судового засідання учасники справи надали свої пояснення по суті спору та не заперечували проти завершення апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Враховуючи відсутність заперечень учасників справи, а також те, що всі необхідні для вирішення спору обставини з`ясовані та підтверджені наявними у справі доказами, колегія суддів дійшла висновку про можливість подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки висновки суду першої інстанції щодо відсутності обов`язку пропонування позивачу вакантних посад апелянтами не оскаржуються, відповідно до частини першої статті 308 КАС України вони не є предметом апеляційного перегляду. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційних скарг, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №873 «Про утворення на державному кордоні міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів» було утворено, зокрема, Південне міжрегіональне головне управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні. Наказом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 07.12.2020 №410-к-2020 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні. Наказами Держпродспоживслужби від 12.12.2023 №781-к та від 12.03.2024 №184-к позивача було звільнено із займаної посади, однак рішеннями судів у справах №420/35487/23 та №420/11296/24 такі звільнення визнано протиправними, а позивача поновлено на роботі. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.07.2025 у справі №420/11296/24 наказом Держпродспоживслужби від 20.08.2025 №731-к ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Південного міжрегіонального головного управління Держпродспоживслужби на державному кордоні. Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №826 «Деякі питання міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів» вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права, зокрема, Південне міжрегіональне головне управління Держпродспоживслужби на державному кордоні та Східне міжрегіональне головне управління Держпродспоживслужби на державному кордоні, а також утворити як юридичну особу публічного права Південно-Східне міжрегіональне головне управління Держпродспоживслужби на державному кордоні. У зв`язку із прийняттям зазначеної постанови Держпродспоживслужбою позивача було попереджено про наступне звільнення відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 та пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Південного міжрегіонального головного управління Держпродспоживслужби на державному кордоні. Одночасно позивача було повідомлено про виплату вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. Факт доведення до позивача зазначеного попередження підтверджується матеріалами справи. Наказом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 14.10.2025 №944-к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади начальника Південного міжрегіонального головного управління Держпродспоживслужби на державному кордоні з 17.10.2025 на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією державного органу. Наказом Південного міжрегіонального головного управління Держпродспоживслужби на державному кордоні від 16.10.2025 №180-к позивачу виплачено вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. Вважаючи, що фактично мала місце не ліквідація функцій та повноважень відповідного органу, а їх передача новоутвореному органу, у зв`язку з чим відсутні передбачені законом підстави для звільнення за пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що хоча наказ про звільнення позивача був прийнятий на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією державного органу, фактично у спірному випадку мало місце не припинення виконання функцій та повноважень відповідного органу, а їх передача новоутвореному Південно-Східному міжрегіональному головному управлінню Держпродспоживслужби на державному кордоні. Суд першої інстанції дійшов висновку, що проведені зміни свідчать про наявність публічного правонаступництва, а тому формальне визначення відповідних заходів як ліквідації не може бути достатньою підставою для звільнення позивача. У зв`язку з цим суд першої інстанції визнав протиправним та скасував наказ про звільнення, поновив позивача на посаді та дійшов висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як похідної вимоги. Водночас у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача запропонувати позивачу іншу рівнозначну або нижчу посаду державної служби суд відмовив. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також чи є вони обґрунтованими, добросовісними, безсторонніми, розсудливими та пропорційними. Спірні правовідносини регулюються Законом України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу», який визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної та орієнтованої на громадян державної служби. Відповідно до частини першої статті 1 Закону №889-VIII державна служба є публічною, професійною, політично неупередженою діяльністю із практичного виконання завдань і функцій держави. Згідно із частиною першою статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України та актами Кабінету Міністрів України. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення. Пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII передбачено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є ліквідація державного органу. Колегія суддів виходить із того, що для правильного застосування пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII у спірних правовідносинах необхідно встановити не лише факт припинення юридичної особи публічного права, а й з`ясувати питання щодо подальшого здійснення функцій та повноважень відповідного органу. Отже, для правильного вирішення даного спору необхідним є з`ясування правової природи організаційних змін, проведених Кабінетом Міністрів України на підставі постанови від 14.07.2025 №826 «Деякі питання міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів», а також встановлення того, чи припинилися функції та повноваження Південного міжрегіонального головного управління Держпродспоживслужби на державному кордоні, чи такі функції були передані іншому органу. Колегія суддів зазначає, що при вирішенні спорів, пов`язаних із припиненням діяльності органів державної влади, визначальним є не формальне найменування відповідної процедури, використане у нормативно-правовому акті, а фактичні наслідки проведених організаційних змін. Колегія суддів враховує правовий підхід Верховного Суду, викладений у постанові від 03.04.2025 у справі №300/5208/22, відповідно до якого під час вирішення спорів щодо звільнення державних службовців у зв`язку з ліквідацією державних органів підлягає дослідженню фактичний характер організаційних змін та питання подальшого здійснення функцій і повноважень відповідного органу. Аналогічний підхід неодноразово застосовувався Верховним Судом у справах щодо реорганізації та ліквідації органів державної влади, де суд виходив із пріоритету дослідження фактичного переходу функцій і повноважень над формальним найменуванням відповідної організаційної процедури. Такий підхід узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях послідовно наголошує, що при оцінці правомірності втручання держави у трудові права особи національні суди повинні досліджувати реальний зміст спірних правовідносин та фактичні наслідки відповідних рішень органів влади, а не обмежуватися виключно їх формальною юридичною кваліфікацією. Колегія суддів також враховує підхід Європейського суду з прав людини, викладений у рішенні у справі «Oleksandr Volkov v. Ukraine», відповідно до якого принцип верховенства права вимагає забезпечення належного захисту особи від свавільного втручання держави у сферу професійної діяльності. Застосовуючи зазначений підхід до обставин цієї справи, колегія суддів виходить із того, що правомірність звільнення державного службовця не може оцінюватися виключно через формальне посилання на ліквідацію відповідного органу, а потребує дослідження реального змісту проведених організаційних змін, подальшої долі функцій та повноважень такого органу, а також наявності чи відсутності ознак публічного правонаступництва. З огляду на наведене колегія суддів виходить із того, що для вирішення даного спору визначальним є встановлення фактичного змісту організаційних змін, проведених постановою Кабінету Міністрів України №826, а саме з`ясування питання, чи відбулося реальне припинення виконання державою відповідних функцій, чи такі функції були передані новоутвореному органу. Як убачається зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №826 «Деякі питання міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів», Урядом одночасно прийнято рішення про ліквідацію Східного міжрегіонального головного управління Держпродспоживслужби на державному кордоні та Південного міжрегіонального головного управління Держпродспоживслужби на державному кордоні, а також про утворення Південно-Східного міжрегіонального головного управління Держпродспоживслужби на державному кордоні. Таким чином, із змісту зазначеної постанови не вбачається відмови держави від виконання функцій та повноважень у сфері державного контролю на державному кордоні, які до її прийняття здійснювалися ліквідованими міжрегіональними управліннями. Навпаки, аналіз положень постанови №826 свідчить про зміну організаційної структури територіальних органів Держпродспоживслужби шляхом укрупнення відповідних міжрегіональних органів та подальше здійснення їх функцій новоутвореним Південно-Східним міжрегіональним головним управлінням Держпродспоживслужби на державному кордоні. Матеріали справи також не містять доказів того, що функції, завдання та повноваження Південного міжрегіонального головного управління Держпродспоживслужби на державному кордоні були скасовані або припинені державою. За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах відбулося не припинення реалізації державою відповідних владних функцій, а їх подальше здійснення іншим органом у системі Держпродспоживслужби. Встановлені обставини свідчать про наявність ознак публічного правонаступництва, що виключає можливість оцінки спірних правовідносин виключно через формальне посилання на ліквідацію юридичної особи публічного права. За таких обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність достатніх правових підстав для звільнення позивача на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Посилання апелянтів на те, що положення пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» не покладають на суб`єкта призначення обов`язку пропонувати державному службовцю іншу посаду у разі звільнення у зв`язку з ліквідацією державного органу, не спростовують висновків суду першої інстанції. Колегія суддів погоджується з тим, що після внесення змін до статті 87 Закону №889-VIII законодавець визначив ліквідацію державного органу самостійною підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, а обов`язок щодо пропонування державному службовцю іншої посади у такому випадку прямо законом не передбачений. Разом із тим сама наявність у законі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII не звільняє суд від обов`язку перевірити, чи дійсно у конкретних правовідносинах відбулося припинення діяльності державного органу як суб`єкта владних повноважень, чи мала місце лише зміна організаційної форми здійснення державою тих самих функцій та повноважень через інший орган публічної влади. Саме тому при вирішенні спору суд повинен дослідити не лише формальну наявність рішення про ліквідацію юридичної особи публічного права, а й фактичний зміст проведених організаційних змін, питання подальшого здійснення відповідних функцій держави, передачі повноважень, майна, кадрового потенціалу та наявності ознак публічного правонаступництва. У постанові Верховного Суду від 08.11.2024 у справі №340/222/20 суд дійшов висновку про необхідність дослідження фактичного змісту організаційних змін, передачі функцій, повноважень та кадрового потенціалу новоутвореному органу, а не виключно формального найменування відповідної процедури як ліквідації. Разом з тим наведена правова позиція не підлягає автоматичному застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у даній справі спірним є не питання наявності чи відсутності обов`язку щодо пропонування іншої посади, а питання правомірності самого застосування пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII як підстави для звільнення позивача. Як вже зазначалося вище, судом встановлено, що прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №826 не призвело до припинення реалізації державою відповідних функцій та повноважень, а супроводжувалося їх подальшим здійсненням новоутвореним Південно-Східним міжрегіональним головним управлінням Держпродспоживслужби на державному кордоні. За таких обставин визначальним для вирішення спору є не питання працевлаштування державного службовця, а питання наявності чи відсутності самої підстави для застосування пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII. З огляду на встановлені обставини справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачами не доведено факту припинення діяльності відповідного державного органу як суб`єкта владних повноважень у розумінні положень пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах щодо оскарження рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. Проте відповідачами не надано належних та допустимих доказів того, що після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №826 функції та повноваження Південного міжрегіонального головного управління Держпродспоживслужби на державному кордоні були припинені, а не передані новоутвореному органу, у зв`язку з чим покладений на них процесуальний обов`язок доказування правомірності оскаржуваного рішення не виконано. Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянтів щодо втручання суду у дискреційні повноваження суб`єкта призначення, оскільки предметом судового контролю у даній справі є не доцільність кадрового рішення, а перевірка його відповідності вимогам закону, що прямо передбачено частиною другою статті 2 КАС України. Колегія суддів надала оцінку основним доводам апеляційних скарг, які мають істотне значення для правильного вирішення спору. Інші доводи апеляційних скарг фактично зводяться до незгоди із правовою оцінкою встановлених судом першої інстанції обставин справи та не містять посилань на обставини або докази, які б спростовували висновки суду щодо протиправності наказу Держпродспоживслужби від 14.10.2025 №944-к. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам та правильно застосував норми матеріального права, а тому підстави для скасування або зміни оскаржуваного рішення відсутні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оцінивши доводи апеляційних скарг, перевіривши правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року є законним та обґрунтованим. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до власного тлумачення апелянтами обставин справи та норм права і не містять підстав, які б свідчили про неправильне застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування або зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів та Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі №420/38143/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в строки та порядку, визначені статтями 328, 329 КАС України. Головуючий: І.І. Тарновецький Судді: А.В. Бойко О.А. Шевчук