Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 612/14/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 р. Справа № 612/14/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Семененко М.О., Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2026, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., повний текст складено 31.03.26 по справі № 612/14/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд: - визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи, тому що відсутні інші члени сім`ї першого і другого ступеня споріднення у матері; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи, тому що відсутні інші члени сім`ї першого і другого ступеня споріднення у матері. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи, тому що відсутні інші члени сім`ї першого і другого ступеня споріднення у матері. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи, тому що відсутні інші члени сім`ї першого і другого ступеня споріднення у матері, та прийняти відповідне рішення у строки, визначені чинним законодавством, з урахуванням висновків суду у цій справі. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідно до акту від 06.11.2025 №4 про обстеження сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проведено обстеження сімейного стану військовослужбовця за призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період, солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У ході обстеження встановлено, що відповідно до відомостей Державного реєстру актів цивільного стану у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наявні члени сім`ї першого ступеня споріднення, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , син згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 . Вказує, що позивач не надав документів, що підтверджують відсутність в його матері інших членів сім`ї першого ступеня споріднення чи другого ступеня споріднення, документи, що підтверджують інвалідність осіб першого чи другого ступеня споріднення, їх потребу у постійному догляді. Натомість, мати позивача ОСОБА_2 має членів сім`ї першого ступеня споріднення, які не потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи та можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , доказів протилежного позивачем не надано. Зауважує, що оскільки ОСОБА_2 має членів сім`ї першого ступеня споріднення сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який не потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи і може здійснювати догляд за ним, позовні вимоги є безпідставними та не можуть підлягати задоволенню. Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України. Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить військову службу за мобілізацією у Військовій частині НОМЕР_1 . У грудні 2025 року позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи, та відсутністю інших членів сім`ї першого і другого ступеня споріднення. 30.12.2025 відповідач проінформував позивача про прийняте рішення про відмову у задоволенні його рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Підставою для відмови у задоволенні рапорту вказано, що у силу положень п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Згідно з ч.1 ст.202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Зазначено, що згідно наданих документів, не бажання або неможливість брата позивача здійснювати постійний догляд за матір`ю (інвалідом ІІ групи) ОСОБА_2 не являється підставою для звільнення позивача. Вважаючи протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи, тому що відсутні інші члени сім`ї першого і другого ступеня споріднення у матері, позивач ініціював даний спір. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправної відмови Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи, тому що відсутні інші члени сім`ї першого і другого ступеня споріднення у матері. У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи, тому що відсутні інші члени сім`ї першого і другого ступеня споріднення у матері, та прийняти відповідне рішення у строки, визначені чинним законодавством, з урахуванням висновків суду у цій справі. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи, тому що відсутні інші члени сім`ї першого і другого ступеня споріднення у матері, суд першої інстанції виходив з їх передчасності. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями ст.17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Згідно зі ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Відповідно до ст.106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту Закон №2232-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). За змістом ч.ч. 1, 3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Частиною 6 ст.2 Закону №2232-XII визначені види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч.5 ст.1 Закону №2232-XII). Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII. За змістом пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). У силу положень абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Частиною 7 ст.26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі по тексту Положення №1153/2008; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1). Пунктом 12 Положення №1153/2008 визначено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України. Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, переведення військовослужбовців строкової військової служби на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев`ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України. Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення. Так, пп.2 п.225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону №2232-XII: - у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; - у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: - підстави звільнення з військової служби; - думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; - районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз.4 п.241 Положення №1153/2008). Згідно з п.242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі по тексту Інструкція №170; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до пп.26 п.5 додатку 19 до Інструкції №170 при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону про військову службу, подаються, серед іншого: - документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами); - один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки; - один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946; - висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року №2067, про потребу в постійному догляді. З аналізу вищенаведених норм слідує, що для звільнення військовослужбовця з військової служби достатньою є наявність таких умов: - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка); - наявність у осіб, які потребують догляду I чи II групи інвалідності; - відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи; - або інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Тобто, лише сукупність наведених обов`язкових обставин (фактів) надає законні підстави для звільнення з військової служби за цією підставою. За обставинами справи, позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка має інвалідність ІІ групи. За наслідками розгляду рапорту позивача відповідач відмовив у задоволенні відповідного рапорту та у звільненні з військової служби за призовом під час мобілізації в умовах воєнного стану. Досліджуючи зміст спірної відмови, судом встановлено, що відповідач єдиним обґрунтуванням для відсутності підстав звільнення позивача з військової служби вказав, що згідно наданих документів, не бажання або неможливість брата позивача здійснювати постійний догляд за матір`ю (інвалідом 2 групи) ОСОБА_2 не являється підставою для звільнення позивача. Надаючи правову оцінку вказаній відмові відповідача, колегія суддів звертає увагу, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2122-IX. Вказані правові висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 та від 07.05.2025 у справі №420/30227/24. Судом встановлено, що до рапорту про звільнення позивачем надано, зокрема, акт від 06.11.2025 №4, затверджений тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , про обстеження сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно наданого акту, у висновках та пропозиціях комісії, що проводила перевірку сімейного стану військовослужбовця, зазначено, що ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 є матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно нотаріально завіреної заяви, не має можливості здійснювати догляд за своєю матір`ю ОСОБА_2 . Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №186/25/1624/ВТ, виданого 29.07.2025 Комунальним некомерційним підприємством «Лозівське територіальне медичне об`єднання» Лозівської міської ради Харківської області, ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи з 24.06.2025 безстроково. Згідно з висновком ЛКК №164/2 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися (форма 080/4/о), виданого 20.10.2025 КП «Близнюківська ЦРЛ», ОСОБА_2 рекомендовано соціальну послугу з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, догляду вдома. Враховуючи зазначені обставини, комісія вважала за доцільне направити акт обстеження сімейного стану військовослужбовця командиру Військової частини НОМЕР_1 для прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки мати військовослужбовця ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду. Також відповідно до довідки Виробничого підрозділу «Локомотивне депо Харків-Сортувальний» філії «Локомотивна компанія» АТ «Укрзалізниця» від 22.10.2025 №15 ОСОБА_3 дійсно з 30.11.1995 працює в Виробничому підрозділі «Локомотивне депо Харків-Сортувальний» філії «Локомотивна компанія» АТ «Укрзалізниця» (наказ від 30.11.1995 №482) і займає посаду чергового локомотивного депо (основного) у відділі Цеху експлуатації. Тобто, за позицією позивача, відсутні інші особи, які б могли забезпечити належний догляд за матір`ю позивача, що свідчить про об`єктивну необхідність здійснення такого догляду саме позивачем, на підтвердження чого позивач надав відповідачу вищенаведені документи. Натомість, пославшись у спірній відмові лише на те, що не бажання або неможливість брата позивача здійснювати постійний догляд за матір`ю не являється підставою для звільнення позивача з військової служби, відповідач при розгляді рапорту та доданих документів не перевірив, чи потребує ОСОБА_2 постійного догляду, а також чи має брат позивача ОСОБА_3 реальну можливість здійснювати постійний догляд, з урахуванням конкретних обставин та інших об`єктивних факторів. Як зазначено вище, відповідно до сформованої практики Верховного Суду, під поняттям «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» слід розуміти не лише їх формальну (юридичну) відсутність, а й відсутність таких осіб у фактичному розумінні, тобто відсутність реальності можливості здійснення ними постійного догляду за особою, яка цього потребує. Колегія суддів звертає увагу, що рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення. Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим. Висновки та рішення суб`єкта владних повноважень повинні ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду справи, відповідачем у спірному рішенні не надано жодної правової оцінки наданим позивачем документам, зокрема, висновку лікарсько-консультативної комісії КП "Близнюківська ЦРЛ" №164/2 від 20.10.2025, витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №186/25/1624/В від 29.07.2025, акту від 06.11.2025 №4, затвердженому тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , про обстеження сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , довідці Виробничого підрозділу «Локомотивне депо Харків-Сортувальний» філії «Локомотивна компанія» АТ «Укрзалізниця» від 22.10.2025 №15, на предмет наявності у ОСОБА_2 потреби у постійному догляді та відсутності у ОСОБА_3 реальності можливості здійснення ним постійного догляду за матір`ю ОСОБА_2 . З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів доходить висновку про неналежний розгляд рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Посилання апеляційної скарги відповідача на те, що позивач не надав документів, що підтверджують інвалідність осіб першого чи другого ступеня споріднення, їх потребу у постійному догляді, колегія суддів вважає такими, що не впливають на спірні правовідносини, оскільки звільнення військовослужбовця з військової служби у спірному випадку відбувається за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. При цьому, як зазначено вище, під поняттям «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» слід розуміти не лише їх формальну (юридичну) відсутність, а й відсутність таких осіб у фактичному розумінні, тобто відсутність реальності можливості здійснення ними постійного догляду за особою, яка цього потребує. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відмова Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи, тому що відсутні інші члени сім`ї першого і другого ступеня споріднення у матері, прийнята відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому є протиправною. Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача, колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145). Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»). З огляду на вищевикладене, колегія суддів, з урахуванням ч.1 ст.308 КАС України, погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправною відмови Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи, тому що відсутні інші члени сім`ї першого і другого ступеня споріднення у матері, та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи, тому що відсутні інші члени сім`ї першого і другого ступеня споріднення у матері, та прийняти відповідне рішення у строки, визначені чинним законодавством, з урахуванням висновків суду у цій справі. Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній відповідачем частині. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 по справі № 612/14/26 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя М.О. Семененко Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий