Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/1379/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2026 р. Справа № 440/1379/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.03.2026, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі №440/1379/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд: - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не погодження рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 від 13.11.2025 на звільнення з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами шляхом видання командиром військової частини НОМЕР_1 наказу про звільнення з військової служби військовослужбовця ОСОБА_1 . Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.03.2026 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.03.2026 та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що судом першої інстанції під час розгляду справи не було застосовано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27 лютого 2025 р. у справі №380/16966/24, який в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України обов`язково враховується судом під час вирішення наведеного спору. Також звертає увагу суду, що у резолюції на рапорт позивача значилося - «НЕ ПОГОДЖЕНО. Відсутні підстави для звільнення, Обґрунтування у висновку юридичної служби військової частини НОМЕР_1 ." /а.с. 106/. У висновку (щодо правових підстав звільнення солдата ОСОБА_2 з військової служби за сімейними обставинами) до вищезазначеної резолюції зазначено про те, що «Відповідно до акту обстеження сімейного стану ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , окрім онука ОСОБА_2 , наявні інші родичі першого та другого ступенів споріднення. Про потребу наявних осіб в постійному догляді не зазначається.» При цьому, кого саме під «інші родичі першого та другого ступенів споріднення» мав на увазі відповідач не зрозуміло, оскільки таких осіб він не конкретизує. При винесенні оскаржуваного рішення від 24.03.2026 року, суд першої інстанції фактично "припустив" існування інших осіб для догляду, попри прямий акт перевірки, що прямо заборонено ВС. На думку скаржника, суд першої інстанції не дослідив стан здоров`я сина належним чином; не оцінив його функціональні обмеження; звів усе виключно до формального критерію - "відсутність довідки про потребу у догляді". Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, 26.08.2022 призваний на строкову військову службу, а 24.07.2025 переведений на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, що підтверджено записами у військовому квитку /а.с. 45-46/. Позивач проходить військову службу у Збройних Силах України, з 20.08.2025 будучи зарахованим до особового складу Військової частини НОМЕР_1 /а.с. 45 - зі звороту/. У листопаді 2025 року позивач звернувся з рапортом на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 , у якому просив звільнити його з військової служби за сімейними обставинами - у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дідом ОСОБА_4 , який є особою з інвалідністю першої групи та потребує постійного стороннього догляду /а.с. 13-15/. На адвокатський запит представника позивача, адвоката Шавкун А.В. від 28.01.2026 т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 листом від 01.02.2026 №1816 надав копію висновку помічника командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи від 11.12.2025 про відсутність підстав для звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами /а.с. 63, 106, зокрема зі звороту/. У висновку зазначено, що з акта обстеження сімейного стану ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено, що у ОСОБА_4 наявні інші родичі першого та другого ступеня споріднення, про потребу в постійному догляді за якими не зазначено. До висновку долучено резолюцію командира військової частини НОМЕР_1 такого змісту: "Не погоджено. Відсутні підстави для звільнення, Обґрунтування у висновку юридичної служби військової частини НОМЕР_1 ." /а.с. 106/. Не погодившись з доводами відповідача, позивач звернувся до суду з позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з недоведеності позивачем наявності підстав для звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої з урахуванням положень абзацу чотирнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ, а відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України» на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений. Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу № 69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. В свою чергу, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби унормовано положеннями Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (Закон № 2232-XII). Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Відповідно до положень частини першої статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Так, пунктом 6 статті 2 Закону № 2232-XII, передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII. Так, відповідно до абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII (підстави на які посилається позивач у позовних вимогах) військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Відповідно до абзацу чотирнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII (підстави на які посилався позивач у рапорті від 13.11.2025) військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1). Згідно пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) ІНФОРМАЦІЯ_10, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №

170. Відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції № 170 через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи: документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами); один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником ІНФОРМАЦІЯ_10; один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946; висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляд. Членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені. Членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки. Апеляційний суд зазначає, що спірним у цій справі є незвільнення військовослужбовця з військової служби через сімейні обставини під час дії воєнного стану у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дідом позивача при наявності інших родичів першого та другого ступенів споріднення. Відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до першого ступеня спорідненості є її батьки, чоловік або дружина, а також діти такої особи, у тому числі усиновлені. Згідно статтею 1262 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до другого ступеня спорідненості є її рідні брати та сестри, баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері, а також її онуки. Як вбачається з матеріалів справи, позивач обґрунтовує наявність у нього підстав для звільнення з військової служби необхідністю у здійсненні постійного догляду за своїм дідусем - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є особою з інвалідністю І "Б" групи з 04.11.2022 та потребує постійного стороннього догляду /а.с. 36, 37/. За результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами помічником командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи складено висновок про відсутність підстав для звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами, до якого долучено резолюцію командира військової частини НОМЕР_1 такого змісту: "Не погоджено. Відсутні підстави для звільнення. Обґрунтування у висновку юридичної служби військової частини НОМЕР_1 ." /а.с. 106, зокрема зі звороту/. Мотивуючи відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами відповідач зазначив, що з акта обстеження сімейного стану ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено, що у ОСОБА_4 наявні інші родичі першого та другого ступеня споріднення, про потребу в постійному догляді за якими не зазначено. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є онуком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що встановлено на підставі свідоцтва про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (батько позивача) /а.с. 26/ та свідоцтва про народження позивача /а.с. 16/. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 04.11.2022 безстроково встановлена перша "Б" група інвалідності, що підтверджено копією довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ №472446 /а.с. 36/. За висновком МСЕК ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , потребує постійного стороннього догляду /а.с. 36/. Дружиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 /а.с. 20/, яка за висновком від 25.07.2025 №318 потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, догляду вдома /а.с. 34/. Догляд за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , здійснює онук ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 /а.с. 17/, що підтверджено копією акта встановлення факту здійснення догляду /а.с. 19/. У ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , наявні діти: син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (батько позивача) /а.с. 26, 39/ та донька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 /а.с. 78/. У ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , також був син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_9 /а.с. 42, 43/. ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є громадянкою російської федерації, постійно проживає у росії /а.с. 73-77/. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (батько позивача), є особою з інвалідністю третьої групи безтерміново /а.с. 40, 41, 44/. В акті перевірки сімейного стану військовослужбовця, затвердженому начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 12.01.2026 /а.с. 49/ зазначено, що у ході перевірки не виявлено інших членів сім`ї, які зобов`язані / можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_4 (дідусем позивача). Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до абзацу чотирнадцятого (а не як зазначає позивач у позовних вимогах абз. 13) пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану у зв`язку необхідністю здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (такі підстави, а саме абз.14 зазначені у рапорті на які посилався позивач від 13.11.2025 а.с. 13-15). Іншої умови, окрім «якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи» абзац чотирнадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII не містить. З документів, що долучені позивачем до рапорту про звільнення з військової служби, встановлено, що у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є член сім`ї першого ступеня споріднення, син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (батько позивача), який хоча і є особою з інвалідністю третьої групи, однак у довідці до акта огляду МСЕК не зазначено про його потребу у постійному сторонньому догляді. Позивач разом з рапортом про звільнення з військової служби не надав медичних документів (висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи), за яким ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (батько позивача), потребував би постійного стороннього догляду. У матеріалах справи відсутні докази неможливості ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , здійснювати догляд за своїм батьком - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Довідкою від 05.04.2022 №1601-5001134452 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи підтверджено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 24/. За аналогічною адресою, як внутрішньо переміщена особа, зареєстрований ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 /а.с. 23/. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції, що сам лише факт встановлення батьку позивача - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , інвалідності третьої групи не доводить, що він потребує постійного догляду та, як наслідок, не може здійснювати догляд за своїм батьком - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а отже і відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби з підстав зазначених у рапорті позивача від 13.11.2025, а саме через сімейні обставини під час дії воєнного стану у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (абз. 14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII). Доводи апелянта на те, що при винесенні оскаржуваного рішення від 24.03.2026 року, суд першої інстанції, на думку позивача, фактично "припустив" існування інших осіб для догляду, попри прямий акт перевірки, що прямо заборонено ВС, колегія суддів вважає помилковими та необґрунтованими, оскільки абз. 14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII чітко встановлює виключні умови, зокрема, «якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи». Разом з тим, судом першої інстанції досліджено в повному обсязі належні докази та надано обґрунтовані висновки щодо можливості/неможливості здійснювати постійний догляд за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , всіма членами сім`ї першого та другого ступеня споріднення. В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору. Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи. Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують. За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає. Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.03.2026 по справі №440/1379/26 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк