Ухвала КАС ВС № 612/14/26

УХВАЛА 29 червня 2026 року м. Київ справа №612/14/26 адміністративне провадження № К/990/26971/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Білак М.В., суддів: Загороднюка А.Г., Смоковича М.І., перевіривши касаційну скаргу військової частину НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2026 року у справі № 612/14/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частину НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частину НОМЕР_1 , у якому просив: - визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби позовом ОСОБА_1 , як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи, тому що відсутні інші члени сім`ї першого і другого ступеня споріднення у матері; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення позовом ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи, тому що відсутні інші члени сім`ї першого і другого ступеня споріднення у матері. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2026 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби позовом ОСОБА_1 , як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи, тому що відсутні інші члени сім`ї першого і другого ступеня споріднення у матері. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт про звільнення позовом ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи, тому що відсутні інші члени сім`ї першого і другого ступеня споріднення у матері, та прийняти відповідне рішення у строки, визначені чинним законодавством, з урахуванням висновків суду у цій справі. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 11 червня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга військової частину НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2026 року у справі № 612/14/26. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав. Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року №1700-VII займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Відомостей про те, що позивач є військовою посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв`язку з положеннями Закону України "Про запобігання корупції" (на час відкриття провадження у справі судом першої інстанції) суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня. Як вбачається з рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а» - «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Суд звертає увагу заявника, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано. Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач у касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України). Верховний Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. Проте, заявником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Верховний Суд звертає також увагу скаржника, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо. Касаційна скарга не містить доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет спору у цій справі стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв. Щодо виняткового значення, Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання. Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків. Проте, доводи заявника в цій частині не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції. Отже, оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів констатує, що скаржником не наведено обґрунтованих посилань на існування обставин, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Щодо посилання відповідача на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. З огляду на зазначене та враховуючи, що заявник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позову, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження. На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, У Х В А Л И В: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частину НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2026 року у справі №612/14/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частину НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. Судді М.В. Білак А.Г. Загороднюк М.І. Смокович