Постанова Сумський апеляційний суд № 950/2714/25

Справа №950/2714/25 Номер провадження 22-ц/816/2198/26 Категорія - 41 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року м. Суми Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Сидоренко А.П. (суддя-доповідач), суддів: Сізова Д.В., Нестеренка М.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 12 січня 2026 року, ухваленого в м. Лебедин у складі судді Бакланова Р.В., в цивільній справі за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в: 02 вересня 2025 року представник ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (далі - ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ») звернувся до Лебединського районного суду Сумської області з вказаним позовом до ОСОБА_1 , мотивуючи свої вимоги тим, що 25 липня 2021 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем в електронному вигляді укладено кредитний договір № 923749475 шляхом підписання електронного документа одноразовим ідентифікатором MNV8H59S. За умовами договору відповідачу було надано кредит у розмірі 22000,00 грн., кредитні кошти надані відповідачу в безготівковій формі шляхом перерахування на банківську картку. Позивач вказує на те, що право грошової вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» на підставі наступних договорів факторингу: від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (Реєстр прав вимоги № 157 від 26 жовтня 2021 року); від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» за договором факторингу № 27/0524-01 від 27 травня 2024 року; від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» за договором факторингу № 04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року. У порушення умов договору відповідач свої зобов`язання належним чином не виконує, в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 33515,40 грн, з яких: 10625 грн - заборгованість за тілом кредиту та 22 890,40 грн. - заборгованість за несплаченими відсотками. Посилаючись на вказані обставин, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 33515,40 грн, витрати по сплаті судового збору 2422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 7000 грн. Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 12 січня 2026 року позов про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 923749475 від 25 липня 2021 року в сумі 33515 грн 40 коп., судовий збір в розмірі 2422 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн 00 коп. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апелянт зазначає, що кредитний договір № 923749475 укладено 25 липня 2021 року, тоді як договір факторингу № 28/1118-01 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено 28 листопада 2018 року. Отже, на момент укладення договору факторингу спірне право вимоги ще не виникло, що, на його думку, свідчить про відсутність належних доказів набуття ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» права вимоги за кредитним договором № 923749475. Крім того, під час укладення договору факторингу сторонами не було належним чином індивідуалізовано предмет правочину. Відомості про ОСОБА_1 як боржника містяться лише у витягу з реєстру прав вимоги № 157 від 26 жовтня 2021 року, тобто майже через три роки після укладення договору факторингу. Оскільки ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» не набуло права вимоги до ОСОБА_1 як боржника за кредитним договором № 923749475 від 25 липня 2021 року, воно не могло передати таке право ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на підставі договору факторингу від 27 травня 2024 року. Відповідно, ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» також не мало правових підстав для відступлення цього права вимоги ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ». За таких обставин ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» не підтвердило набуття права вимоги за спірним кредитним договором та є неналежним позивачем у справі. Крім того, на момент укладення договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року зобов`язання за кредитним договором № 923749475 від 25 липня 2021 року ще не існувало, а тому право вимоги за ним не могло бути предметом відступлення. Враховуючи недоведеність переходу права вимоги на первинному етапі від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», подальші відступлення права вимоги мають похідний характер і самі по собі не можуть підтвердити набуття такого права кінцевим кредитором ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ». Оскільки позивач не довів набуття права вимоги за кредитним договором № 923749475 від 25 липня 2021 року, його права та законні інтереси зазначеним договором не порушуються. Відтак товариство не має права вимагати сплати заборгованості за цим договором, а заявлені ним позовні вимоги не підлягають задоволенню. Посилання позивача на додаткові угоди про продовження строку дії договорів факторингу не спростовують наведених обставин. Реєстри боржників та додаткові угоди є лише додатками до відповідних договорів і самі по собі не підтверджують факту набуття позивачем статусу кредитора та переходу до нього права вимоги за спірним кредитним договором. Крім того, позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження виконання ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» умов договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року щодо сплати на користь ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» ціни відступлення права вимоги. Також вказує, що за змістом положень законодавства боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним. Від представника позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи те, що ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 25 липня 2021 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ДОПОМОГА» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник), в електронному вигляді укладено договір кредитної лінії № 923749475 (далі кредитний договір). Договір підписаний електронним підписом відповідача, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора (MNV8H59S), надісланий на його номер мобільного телефону, зазначений у розділі 5 договору (а.с. 32-35). Згідно п. 1.2, 1.3 кредитного договору визначено суму ліміту кредитної лінії - 22000,00 грн. Пунктом 1.7 кредитного договору передбачено, що кредитна лінія надається строком на 30 (тридцять) днів від дати отримання Кредиту Позичальником (далі - «Дисконтний період»), а саме до 24 серпня 2021 року. Пунктом 1.9-1.9.1 кредитного договору передбачено, що за користування Кредитом Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування Кредитом, які нараховуються в наступному порядку: виключно на період строку визначеного в п. 1.7 Договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 302,95% річних, що становить 0,83 % від суми Кредиту за кожний день користування ним. Факт надання кредитних коштів підтверджується платіжним дорученням № 9 від 25 липня 2021 року про перерахування 22000 грн. на банківську картку відповідача № 4731-21XX-XXXX-8203 (а.с.9). Крім того,згідно повідомлення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 18 вересня 2025 року на ім`я відповідача було емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 (а.с.107). Згідно виписки по рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , наданої АТ КБ «ПРИВАТБАНК», йому 25 липня 2021 року на рахунок НОМЕР_2 було зараховано кошти в сумі 22000,00 грн, розмір яких співпадає з розміром кредитних коштів, які надаються позичальнику у відповідності до умов Кредитного договору (а.с. 108-109). 28 листопада 2018 року первісний кредитор ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» уклав з ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» договір факторингу № 28/1118-01, предметом якого було відступлення прав, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги (а.с.68-71). Після виникнення зазначеного права вимоги, 26 жовтня 2021 року, на підставі Реєстру прав вимоги № 157, підписаного сторонами до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, право вимоги за кредитним договором № 923749475 було відступлено від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (а.с. 66). У подальшому, 27 травня 2024 року, на підставі договору факторингу № 27/0524-01 та Реєстру прав вимоги № 1 від 27 травня 2024 року, право вимоги перейшло від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» (а.с.60-63). 04 червня 2025 року, за договором факторингу № 04/06/25-Ю та Актом приймання-передачі прав вимоги від 04 червня 2025 року, право вимоги за вказаним кредитним договором було відступлено ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на користь ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (а.с.52-55, 56). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що під час судового розгляду знайшов своє підтвердження факт порушення відповідачем узятих на себе зобов`язань щодо своєчасної сплати кредитного боргу у строк визначений договором, розмір заборгованості за кредитним договором підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростований. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такі висновки суду першої інстанції узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону. Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України). За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Згідно із ч.5 ст.11 Закону України «Про електрону комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Положеннями статті 12 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Зазначений висновок відповідає правовій позиції висловленій Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19. У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Не кожний правочин укладений в електронній формі вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України). За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. За встановленими у цій справі обставинами оспорюваний договір між сторонами укладено в електронній формі, із застосуванням електронного підпису. При цьому через особистий кабінет на вебсайті позивача подано заявку на отримання кредиту від імені відповідача та підтверджено умови отримання кредиту шляхом акцепту. Доступ до особистого кабінету здійснюється позичальником після авторизації шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), який надсилається кредитодавцем позичальнику в СМС-повідомлення або надається шляхом дзвінку на номер телефону, який вказаний позичальником на веб-сайті кредитодавця і який має юридичне значення ідентифікації позичальника у розумінні положень ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». Отже надісланий у зазначений спосіб одноразовий ідентифікатор було використано для підтвердження підписання кредитного договору. Позивачем у позовній заяві вказаний номер телефону відповідача НОМЕР_3 , що дає підстави стверджувати, що саме на цей номер телефону у наведений вище спосіб відбулося надіслання одноразового паролю MNV8Н59S, який було використано для підтвердження підписання кредитного договору в електронній формі. Належність зазначеного номеру телефону відповідачу не спростовано жодними доказами. Крім того, кредитний договір містить інформацію про реквізити ідентифікаційного податкового номеру, що також дає підстави вважати, що без зазначення таких відомостей, які є інформацією з обмеженим доступом, неможливо ідентифікувати особу позичальника. Будь-яких доказів, які б вказували на укладення кредитного договору іншими особами від імені відповідача, суду не надано. До того ж у Заявці при укладенні кредитного договору зазначено номер електронного платіжного засобу з маскою, а саме № 4731-21ХХ-ХХХХ-8203 (а.с.19), який очевидно може бути надано саме відповідачем, зважаючи на те, що така інформація у відповідності з чинним законодавством України становить банківську таємницю та, відповідно, позивач за будь-яких обставин не міг би отримати ці банківські реквізити не інакше як від відповідача або за його згодою (стаття 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність»). З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що договір про відкриття кредитної лінії №923749475 від 25 липня 2021 року підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, що підтверджує укладання між сторонами правочину. Встановивши, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у позивача виникло право вимагати повернення суми заборгованості за кредитним договором №923749475 у розмірі 33515 грн. 40 коп. Відповідач в апеляційній скарзі не спростовує факт отримання цих коштів, проте заперечує правомірність відступлення права вимоги. Доводи апелянта про неможливість відступлення права вимоги у зв`язку з відсутністю на момент укладення договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року грошового зобов`язання за кредитним договором № 923749475 від 25 липня 2021 року є безпідставними, а тому не приймаються колегією суддів, зважаючи на наступні обставини. Згідно висновку, зазначеного в постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина друга статті 1078 ЦК України). Верховний Суд зауважив, що: допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги; наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу; майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу; у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки); майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22) зазначено, що: «58. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.

59. Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

60. Як уже зазначалося раніше, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

61. Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону про фінансові послуги), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).

62. При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), така плата за надану фактором послугу може бути встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

63. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу (позику чи кредит).

64. Натомість грошова вимога, яку клієнт передає фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 Цивільного кодексу України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 Цивільного кодексу України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

65. Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

66. Виходячи з цього правочин, який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106))». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у cправі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22) зазначено: «75. У свою чергу абзац 1 частини першої статті 632 Цивільного кодексу України передбачає, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

76. При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що право вимоги, яка відступається (продається), може мати так звану номінальну вартість та реальну вартість.

77. Номінальною вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається (продається) за відповідним договором відступлення.

78. Реальна вартість права вимоги, як і будь-якого майна, формується з урахуванням ринкових умов, а саме попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що залежить від імовірності її задоволення, зокрема, через наявність спору щодо вимоги або складний фінансовий стан боржника, а в процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення.

79. Реальна вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який момент залежно від низки обставин), на відміну від номінальної вартості, яка визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника.

80. Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 57)).

81. Звідси Велика Палата Верховного Суду зазначає, що сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги.

82. Тобто сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, не обмежені номінальною вартістю права вимоги та встановлюють ціну, за якою таке право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права грошової вимоги, яка залежить від попиту на такий вид грошової вимоги та ліквідності конкретної вимоги, що відступається (продається).

83. Оскільки сторони договору відступлення права вимоги не обмежені номінальною вартістю права вимоги, сама по собі різниця між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, та ціною продажу такої вимоги, визначеною сторонами в договорі купівлі-продажу права вимоги, не може вважатися платою за договором факторингу». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2018 року у справі № 2-127/11 (провадження № 61-1648св17) зазначено, що «скориставшись правом на врегулювання відносин у договорі, первинний кредитор та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на власний розсуд визначили момент виникнення у фактора права вимоги. Так, в пункті 4.1. укладеного між ними договору визначено, що право власності на права вимоги, які відступаються за укладеним договором, вважається таким, що перейшло від клієнта (ПАТ «УкрСиббанк») до фактора (ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія») в день підписання акта приймання-передачі права вимоги, за умови виконання фактором зобов`язань, передбачених пунктом 3.1.1. договору. Право вимагати від боржника виконання всіх зобов`язань в межах відступлених прав у фактора наступає після виконання ним зобов`язань, передбачених пунктом 3.1.1. договору. Як встановлено судами та свідчать матеріали справи, оскільки заявником не надано доказів на підтвердження виконання умов пунктом 3.1. договору, відповідно до якого фінансування за відступлені права вимоги надається фактором клієнту шляхом перерахування суми фінансування на рахунок клієнта двома платежами, суди зробили правильний висновок, що заявником не було належним чином доведено факт виникнення права вимоги, що відступається за укладеним договором. Сторони договору поставили три умови щодо настання моменту виникнення права вимоги за договором факторингу, що мають одночасно настати: укладення договору факторингу, підписання акта приймання-передачі права вимоги та сплата суми фінансування на рахунок клієнта. Враховуючи недоведеність заявником перерахування суми фінансування на рахунок клієнта за відступлені права вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій були позбавленні правової можливості зробити висновок щодо переходу права вимоги до заінтересованої особи. Тягар доведення цих обставин у цьому провадженні покладається на заінтересовану особу, яка саме й звернулася із згаданими вимогами до суду, оскільки частиною третьою статті 10 ЦПК України та частиною першою статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом». Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21 (провадження № 61-15813сво23)). ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» вчинено договір факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01. У договорі факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01 сторони обумовили: клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (пункт 2.1); фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідатиме перед фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої фактором клієнту, та меншими від загальної суми зобов`язання боржника. Разом з правом вимоги до фактора переходять всі інші права та обов`язки клієнта за кредитним договором. У випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги, кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком, та не змінює попередній (пункт 2.2); фінансування - належна до сплати клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному Реєстрі прав вимог, сплачується Фактором одним платежем протягом (п`яти) банківських днів з моменту підписання сторонами такого реєстру прав вимог, якщо інші умови сторони не погодили шляхом укладання додаткової угоди (пункт 3.1); право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги (пункт 4.1.); договір може бути змінений повністю або частково за спільною письмовою згодою сторін (пункт 8.4 договору). У подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткові угоди до договору факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01: від 28 листопада 2019 року №19, якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року (а.с. 73 зворот); від 31 грудня 2020 року №26, якою викладено договір між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01 у новій редакції, строк дії договору продовжено до 31 грудня 2021 року (а.с. 74-78); від 31 грудня 2021 року №27, продовжено строк дії договору до 31 грудня 2022 року (а.с. 79); від 31 грудня 2022 року №31, якою продовжено строк дії договору до 31 грудня 2023 року (а.с. 79 зворот); від 31 грудня 2023 року №32, продовжено строк дії договору до 31 грудня 2024 року (а.с.80). Відповідно до п. 1.3. Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року визначено, що під правом вимоги розуміється всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними Договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Пунктом 1.2. Договору визначено, що Перелік Кредитних договорів наводиться у відповідних Додатках до Договору, а саме Реєстрах прав вимоги. У той же час, відповідно до п. 1.5. Договору факторингу, Реєстр прав вимоги означає перелік Прав вимоги до Боржників, що відступається за Договором. Форма вказаного Реєстру наведена в Додатку №1 до Договору. Тобто, Реєстр не є разовим документом, оскільки Договір факторингу передбачає (не забороняє) можливість їх укладення множинну кількість разів, у випадку бажання та необхідності Сторін. Пунктом 2.1. Розділу 2 (предмет договору) Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, передбачено, що згідно умов Договору Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором. Тобто предметом Договору факторингу №28/1118-01 від 28 липня 2018 року, є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Розділом 4 вищезазначеного договору регламентовано порядок відступлення права вимоги: згідно з п. 4.1. право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги. Аналогічні положення містяться і в наступних договорах факторингу. Надана копія договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від клієнта, ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», до фактора, ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС». Таким чином, договір № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме 28 листопада 2018 року - 26 жовтня 2021 року. Тобто, право вимоги за кредитним договором № 923749475 від 25 липня 2021 року перейшло до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» - 26 жовтня 2021 року, відповідно до підписаного сторонами реєстру прав вимоги № 175 (а.с. 66-67). Підписанням Реєстру прав вимоги Сторони засвідчують передачу Права вимоги до Боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги. Також договір факторингу № 27/0524-01 від 27 травня 2024 року містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», у тому числі до ОСОБА_1 на загальну суму 33515,40 грн. Витягом з реєстру прав вимоги № 1 від 27 травня 2024 року зафіксовано перехід прав вимоги від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за кредитним договором стосовно відповідача (а.с.58-59). У подальшому право вимоги до відповідача за кредитним договором відступлено ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на користь ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (договір факторингу №04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року) (а.с. 52-56). Витягом з реєстру боржників до Договору факторингу №04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року зафіксовано перехід прав вимоги від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача за кредитним договором стосовно відповідача (а.с.50-51). Позивачем також надано докази сплати ціни продажу факторами відповідними клієнтами за договорами факторингу, зокрема платіжна інструкція № 483 від 25 червня 2025 року щодо часткової оплати за відступлення Прав Вимог згідно Договору факторингу № 04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року на суму 810635 грн 54 коп. (а.с. 43), платіжна інструкція № 467 від 10 червня 2026 року щодо часткової оплати за відступлення прав Вимог згідно Договору факторингу № 04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року на суму 1000000 грн 00 коп. (а.с.43-зворот), платіжна інструкція №468 від 10 червня 2025 року щодо часткової оплати за відступлення Прав Вимог згідно Договору факторингу № 04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року на суму 1000000 грн 00 коп. (а.с. 44), платіжна інструкція №469 від 11 червня 2025 року щодо часткової оплати за відступлення Прав Вимог згідно Договору факторингу № 04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року на суму 1000000 грн 00 коп. (а.с. 44-зворот), платіжна інструкція №470 від 11 червня 2025 року щодо часткової оплати за відступлення Прав Вимог згідно Договору факторингу № 04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року на суму 1000000 грн 00 коп. (а.с.45), платіжна інструкція №478 від 19 червня 2025 року щодо часткової оплати за відступлення Прав Вимог згідно Договору факторингу № 04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року на суму 1000000 грн 00 коп. (а.с.45-зворот), платіжна інструкція №479 від 19 червня 2025 року щодо часткової оплати за відступлення Прав Вимог згідно Договору факторингу № 04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року на суму 1000000 грн 00 коп. (а.с.46). Колегія суддів приходить висновку, що надані позивачем договори факторингу, реєстри права вимоги, реєстри боржників є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах. Посилання апеляційної скарги на відсутність належного повідомлення позичальника про заміну кредитора не є підставою для скасування судового рішення чи звільнення відповідача від виконання договірних зобов`язань. Відповідно до частини другої статті 516 ЦК України, у разі якщо боржник не був письмово повідомлений про таку заміну, ризик несприятливих наслідків покладається на нового кредитора. При цьому належним вважається виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові, що не означає припинення самого зобов`язання. Аналогічний правовий підхід викладено у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 761/1543/20. Крім того, частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цсі

5. Стороною відповідача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин сплати кредитної заборгованості первісному кредитору, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині як на підставу скасування рішення на увагу не заслуговують. Отже, в матеріалах справи міститься копія кредитного договору, який підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджує погодження сторонами умов отримання кредитних коштів та відповідальність за порушення погоджених умов, а також підтверджено отримання відповідачем кредитних коштів, відсутні докази повернення отриманого кредиту, перехід права вимоги до позивача від первісного кредитора підтверджено належними та допустимими доказами. Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Оскільки відповідач не спростував розмір заборгованості та її складові, а також не надав контррозрахунку, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача заборгованість за кредитом та відсотками у заявленому розмірі. В іншій частині рішення суду не оскаржується, тому на підставі ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається. Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи в оскаржуваній частині судового рішення. Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалюючи рішення у цій справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку, дійшовши правильного висновку про задоволення заявлених вимог позову. Враховуючи те, що ця справа є справою незначної складності, а ціна позову не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому на підставі п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Лебединського районного суду Сумської області від 12 січня 2026 року - без змін. Поновити дію рішення Лебединського районного суду Сумської області від 12 січня 2026 року. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - А.П. Сидоренко Судді: Д.В. Сізов М.В. Нестеренко