Постанова 4816 № 580/1668/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2020 року м.Суми Справа №580/1668/19 Номер провадження 22-ц/816/1330/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач), суддів - Собини О. І. , Левченко Т. А. розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 20 лютого 2020 року в складі судді Стеценко В.А., ухваленого в м. Лебедин, повний текст якого складений 27 лютого 2020 року, ВСТАНОВИВ: У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, вимоги якого уточнив (а.с. 96 - 98,104 - 109), до Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області про відшкодування моральної шкоди у розмірі 2500 грн. Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 20 лютого 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Зокрема, заявник апеляційної скарги вважає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги висновки Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, викладені у судових рішеннях у подібних правовідносинах щодо застосування норм права при відшкодуванні моральної шкоди. Крім того, позивач вважає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував, що внаслідок протиправних дій відповідач завдав йому душевних страждань, оскільки протиправні дії відповідача щодо ненадання відповіді на його заяву, а також надання відповіді з порушенням встановлених законом строків відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян» викликало у нього психічне напруження, стрес та розчарування в діяльності органу місцевого самоврядування. При цьому, порушився звичайний уклад його життя, так як він був вимушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. У той же час, як вказав ОСОБА_1 , відсутність у нього таких наслідків, як розлад здоров`я через душевні страждання та психологічні переживання не свідчить про те, що він не зазнав страждань та приниження, а, отже, вказує на те, що йому була завдана моральна шкода. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить її відхилити, а оскаржене рішення суду залишити без змін. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом стали ті обставини, що 03 червня 2016 року він звернувся до сільського голови Будильської сільської ради із заявою за № 170, в якій просив надати інформацію щодо ряду питань, які стосуються діяльності сільської ради (а.с. 57). На вказану заяву позивача Будильська сільська рада надала йому відповідь за № 02-20/611 від 01 липня 2016 року (а.с. 58), яку він отримав 06 липня 2016 року. Однак, як вважав ОСОБА_1 , вичерпної відповіді на поставлені у заяві питання у встановлений законом строк відповідач не надав, тому він звернувся з позовом до голови Будильської сільської ради Шкурка Володимира Олексійовича, Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області, Лебединської районної державної адміністрації Сумської області, Лебединської районної ради Сумської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Постановою Лебединського районного суду Сумської області від 01 серпня 2017 року у справі за № 580/12/17 ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову до Будильського сільського голови Шкурка В.О., Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області, Лебединської районної державної адміністрації Сумської області, Лебединської районної ради Сумської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії (а.с. 19 - 16). Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року було скасовано зазначене рішення суду першої інстанції від 01 серпня 2017 року в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправними дій сільського голови Шкурка В.О. щодо ненадання обґрунтованої відповіді на питання 7 та 7.1 заяви ОСОБА_1 за № 170 від 03 червня 2016 року та частково задоволено позовні вимоги. Визнано протиправними дії відповідача щодо ненадання відповіді на питання 7.1 заяви № 170 та зобов`язано відповідача повторно розглянути вказане питання у відповідності до Закону України «Про звернення громадян» (а.с. 62 - 64). Верховний Суд постановою від 03 квітня 2019 року скасував вищевказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмовлених позовних вимог ОСОБА_1 та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 66 - 69). Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії сільського голови Шкурка В.О. щодо несвоєчасного надання відповіді на заяву ОСОБА_1 від 03 червня 2016 року за №

170. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Будильської сільської ради на користь ОСОБА_1 745,68 грн в рахунок відшкодування судових витрат (справа за № 480/1774/19) (а.с. 3 - 5). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції вважав, що позивач не довів належними та допустимими доказами тих обставин, що незаконними діями відповідача йому було завдано моральну шкоду. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Виходячи з вимог статті 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Відповідно до статті 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. При цьому, заявою є звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Статтею 19 Закону України «Про звернення громадян» передбачений обов`язок органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг. Стаття 2 Закону України «Про інформацію» визначає, що основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя. Згідно статті 31 Закону України «Про інформацію» у разі, якщо порушенням права на свободу інформації особі завдано матеріальної чи моральної шкоди, вона має право на її відшкодування за рішенням суду. У частині другій статті 25 Закону України «Про звернення громадян» йдеться про те, що громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Виходячи з норм статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Статтею 302 ЦК України визначено, що право на інформацію належить до особистих немайнових прав особи. З матеріалів справи вбачається, що судовими рішенням по справам за №№ 480/1774/19 та 580/12/17 встановлена протиправність дій відповідача щодо ненадання відповіді на питання № 7.1 заяви позивача за № 170 від 03 червня 2016 року у встановлений законом строк, чим дійсно порушено його особисте немайнове право на інформацію. Проте, сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. Так, колегія суддів ставиться критично до доводів ОСОБА_1 щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди з огляду на наступне. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. ОСОБА_1 в обґрунтування доводів своєї апеляційної скарги посилається на постанови Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 та від 15 серпня 2019 року у справі № 464/3789/17, які ухвалені за інших фактичних обставин справи та у яких Верховний Суд висловив загальні підходи до визначення та відшкодування моральної шкоди у зв`язку з порушенням принципу належного врядування. Так, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При цьому, слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що преюдиційним є факт протиправності дій відповідача, які, вочевидь, мали негативний вплив на психологічний стан ОСОБА_1 та викликали у нього негативні емоції. Проте, на думку колегії суддів, такі негативні емоції не досягли рівня страждань, а позивач не довів в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача. При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач свідомо займає активну життєву позицію, постійно звертається зі скаргами та заявами до органів державної влади та місцевого самоврядування з приводу надання йому інформації по тим чи іншим питанням. Ураховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що він зазнав додаткового психічного напруження під час розгляду його заяви за №

170. Також необхідно врахувати, що запитувана позивачем інформація та очікувана відповідь на питання № 7.1 заяви від 03 червня 2016 року стосувалася питання вивезення хімічних відходів зі складу у с. Будилка і не зачіпала особистих інтересів ОСОБА_1 та не вимагала від нього вимушеного звернення до суду за захистом та відновленням його порушених прав та інтересів, як він про це зазначає. До того ж, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до статті 25 Закону України «Про звернення громадян», на положення якої посилається ОСОБА_1 , у разі задоволення скарги орган або посадова особа, які прийняли неправомірне рішення щодо звернення громадянина, відшкодовують йому завдані матеріальні збитки, пов`язані з поданням і розглядом скарги, обґрунтовані витрати, понесені у зв`язку з виїздом для розгляду скарги на вимогу відповідного органу, і втрачений за цей час заробіток. Спори про стягнення витрат розглядаються в судовому порядку. Громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом. Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні чи матеріальні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи під час розгляду лише скарги. В той же час, виходячи з вимог статті 3 Закону України «Про звернення громадян», законодавець розмежовує звернення громадян на пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2020 року у справі №815/208/17. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, звернення ОСОБА_1 до відповідача за № 170 від 03 червня 2016 року за своїм змістом та назвою у розумінні статті 3 Закону України «Про звернення громадян» є заявою, а не скаргою, у зв`язку з чим посилання заявника на ст. 25 вказаного закону, як на підставу для відшкодування моральної шкоди не можуть бути правовою підставою для задоволення позову. Інші доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду про відмову в задоволенні позову також не спростовують і не містять посилань на такі порушення, які б слугували підставою для скасування рішення суду в оскарженій частині. Відтак, колегія суддів вважає, що судом з`ясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, його висновки відповідають вимогам закону та обставинам справи, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування законного і обгрунтованого рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається. За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому таке судове рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст.ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375; 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Лебединського районного суду Сумської області від 20 лютого 2020 року у даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена у касаційному порядку. Головуючий: С.Г. Хвостик (суддя - доповідач) Судді: О.І. Собина Т. А. Левченко