Постанова Львівський апеляційний суд № 464/8306/25

Справа № 464/8306/25 Головуючий у 1 інстанції: Шашуріна Г.О. Провадження № 22-ц/811/524/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Ванівського О.М., суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О., секретаря: Костюк С.О., з участю: апелянта ОСОБА_1 та його представника адвоката Зіньковської Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Зіньковської Наталії Вікторівни на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 26 січня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про скасування судового наказу та на ухвалу цього ж суду від 04 лютого 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про розподіл судових витрат,- в с т а н о в и в: В січні 2026 року адвокат Зіньковська Н.В., від імені та в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила скасувати судовий наказ Сихівського районного суду м.Львова від 07 січня 2026 року по справі № 464/8306/25. Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 26 січня 2026 року заяву задоволено частково. Скасовано судовий наказ від 07 січня 2026 року, виданий Сихівським районним судом м.Львова по справі № 464/8306/25 (пр. № 2-н/464/43/26). Відмовлено в частині вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу. Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 04 лютого 2026 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про розподіл судових витрат. Вище згадані ухвали суду оскаржила представник ОСОБА_1 адвокат Зіньковська Наталія Вікторівна. В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржувані ухвали прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та неповним з`ясуванням усіх обставин справи. Зокрема покликається на те, що ЦПК України і ЗУ «Про судовий збір» містять імперативні норми про обов`язок Боржників сплатити судовий збір за подання заяви про скасування судового наказу. Недобросовісні дії Стягувача мали наслідком для Боржників понесення матеріальних витрат у формі сплати судового збору для захисту порушеного права у суді та у них виникли зобов`язання щодо оплати отриманої правничої допомоги. Судові витрати учасника справи можуть бути йому відшкодовані виключно в межах розгляду справи, у якій такі витрати понесені. Просить ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 26 січня 2026 року в частині відмови у задоволенні вимоги щодо стягнення витрат на правничу допомогу та ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 04 лютого 2026 року суду - скасувати, та ухвалити в оскаржуваній частині нове судове рішення, яким стягнути з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 та інших боржників судові витрати за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. В судове засідання, представник заявника ЛМКП «Львівтеплоенерго» не з`явився, будучи повідомленими належним чином у відповідності до ст. 128 ЦПК України. Отже, з урахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Сторони мали реальну можливість реалізувати свої процесуальні права з доведенням своєї позиції по справі, у тому числі через можливість брати участь в судовому засідання в режимі відеоконференції або через представника. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_1 та його представника Зіньковської Н.В. на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Постановляючи оскаржувану ухвалу від 26.01.2026р. та задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі та за правилами наказного провадження стягувач у справі буде позбавлений можливості довести не співмірність заявлених вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу або погодитись із розміром цих витрат. Оскільки витрати на правничу допомогу не входять до переліку, визначеному ч.1 ст.161 ЦПК України, та вказані витрати входять до предмету доказування у справі, що унеможливлює їх стягнення за правилами наказного провадження. Постановляючи ухвалу від 04.02.2026р., суд першої інстанції виходив з того, що порядок розподілу судових витрат визначений ст..ст.141,142 ЦПК України, які регулюють порядок розподілу судових витрат, понесених сторонами при розгляді справ у позовному провадженні, при цьому скасуванням судового наказу спір по суті не вирішується, тому підстави для стягнення судового збору на користь заявника та інших витрат відсутні. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду зважаючи на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження. Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо (частина третя статті 19 ЦПК України). Згідно з частиною другою статті 42 ЦПК України при розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник. Відповідно до частини першої статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Судовий наказ може бути видано, якщо, зокрема, заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. (пункт 4 частини першої статті 161 ЦПК України). Відповідно ч. 3 ст. 165 ЦПК України у разі, якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов`язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу. Матеріалами справи та судом встановлено, що 07 січня 2026р. у цивільній справі №464/8306/25 у порядку наказного провадження Сихівським районним судом м.Львова видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ЛМКП «Львівтеплоенерго» інфляційні нарахування у розмірі 524,16 грн., 3% річних у розмірі 139,72 грн, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 302,80 грн. В січні 2026 року адвокат Зіньковська Н.В., від імені та в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила скасувати судовий наказ Сихівського районного суду м.Львова від 07 січня 2026 року по справі № 464/8306/25. Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 26 січня 2026 року заяву задоволено частково. Скасовано судовий наказ від 07 січня 2026 року, виданий Сихівським районним судом м.Львова по справі № 464/8306/25 (пр. № 2-н/464/43/26). Відмовлено в частині вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу. 30.01.2026р. ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про розподіл судових витрат. Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 04 лютого 2026 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про розподіл судових витрат. Згідно з п.6 ч.1 ст.168 ЦПК України у судовому наказі зазначається сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника. Наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення. Таким чином, наказне провадження є спрощеним у порівнянні з позовним, альтернативним йому провадженням у суді першої інстанції, і заснованим на письмових доказах. Наказне провадження є специфічною формою захисту прав кредитора за допомогою письмових доказів проти сторони боржника,яка не виконує або неналежним чином виконує свої зобов`язання. У наказному провадженні можливе задоволення лише документально підтверджених і безспірних вимог. Безспірні вимоги заявника у наказному провадженні - це такі вимоги заявника, із яких не вбачається спір про право, тобто це вимоги, що випливають із повністю визначених і неоспорюваних цивільно-правових відносин. Наявність спору про право вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб`єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб`єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. З огляду на наведені правові норми, в порядку наказного провадження судом вирішується лише конкретно визначений законом перелік вимог, судовий наказ не може бути виданий судом по вимогах, які прямо не зазначені в законі, судовий наказ видається без судового розгляду, без виклику боржника та стягувача у судове засідання, без заслуховування їх пояснень. При цьому змагання сторін у межах гласного вирішення справи, у ході якого сторони наводять доводи, покликані підтвердити їх правоту, спростувати аргументи протилежної сторони, відсутні. Наказ суду ґрунтується на поданих заявником документах, на повідомлених ним доводах, покликаних переконати суд у тому, що підстави для звернення до суду з позовом відсутні у зв`язку з безспірністю вимог. За приписами ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. За змістом положень частин 1-3 статті 137 ЦПК України вказаної статті витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому, відповідно до частини 1 статті 42 ЦПК України сторони є учасниками справи в справах позовного провадження, а саме: позивач і відповідач (ч.1 ст.48 ЦПК України). У той же час, при розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник (ч.2 ст.42 ЦПК України). Крім того, зі змісту ч.5 ст.137 ЦПК України вбачається, що суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу. Отже, на переконання колегії суддів, питання щодо стягнення судових витрат не є безспірним. Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. За приписами ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З аналізу наведених норм процесуального права слідує, що судові витрати підлягають розподілу між позивачем та відповідачем (сторонами у позовному провадженні) у разі вирішення спору по суті, тобто при ухваленні судом остаточного рішення, оскільки саме тоді на суд покладається обов`язок вирішення питання щодо розподілу судових витрат з урахуванням приписів ч.ч.3, 8 ст.141 ЦПК України та застосування пропорційності, що передбачено вимогами частин 1 та 2 ст.141 ЦПК України. Тобто, статтею 141 ЦПК України передбачений поряд розподілу судових витрат під час розгляду справ позовного провадження. Розгляд справи в наказному провадженні є безспірне вирішення справи, а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні. Крім того, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, та за правилами наказного провадження стягувач в справі буде позбавлений можливості довести неспівмірність заявлених вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу або погодитися з розміром цих витрат. При цьому, у випадку встановлення судом обставин, які свідчать про необґрунтованість вимог заявника у певній частині мають місце обставини, які свідчать про відсутність безспірності вимог, що є обов`язковою умовою наказного провадження, а отже суд повинен відмовити у видачі наказу з таких підстав. При розгляді вказаної заяви суд враховує правову позицію Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену в постанові від 25 березня 2020 року в справі №607/1219/18, яка полягає в тому, що "відшкодування витрат на правничу допомогу можливе лише в справах позовного провадження". Крім того, відповідно до ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що розмір витрат на правничу допомогу підлягає доведенню, а інша сторона вправі його заперечувати, надаючи аргументи для цього, тобто при вирішенні питання стягнення витрат на правничу допомогу діє принцип змагальності (додаткова постанова ВП ВС від 13.02.2024 у справі № 910/12155/22, постанова КГС ВС від 31.01.2024 у справі № 916/192/22, постанова ВП ВС від 05.07.2023 у справі №911/3312/21, постанова ВП ВС від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 та ін.). Проте, враховуючи порядок здійснення судочинства в наказному провадженні, виходячи з приписів у тому числі ст. 137 ЦПК України, у боржника відсутня можливість доведення неспівмірності витрат, заявлених до стягнення заявником, що суперечить приписам ч.1 ст.12 ЦПК України. Відтак при розгляді заяви про розподіл судових витрат на правничу допомогу в межах наказного провадження буде порушено принцип змагальності, що суперечить висновкам викладеним у постанові Верховного Суду від 02 березня 2023 року у справі №5019/1274/11. Крім того, у відповідності до ст.167 ЦПК України, боржник не матиме змоги заперечити щодо нарахування витрат на правову допомогу. З огляду на зазначене, стягнення з боржника на користь стягувача витрат на правничу суперечить самій суті наказного провадження. Частиною другою статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання заяви про скасування судового наказу становить 0,05 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, чинним законодавством передбачено, що за подання заяви про скасування судового наказу сплачується судовий збір. Згідно частини другої статті 164 ЦПК України, в разі скасування судового наказу, внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви. Аналіз розділу II ЦПК України "Наказне провадження" свідчить, що повернення боржнику судового збору, внесеного ним за подання заяви про скасування судового наказу, нормами цивільного процесуального законодавства не передбачено, а відтак відсутні правові підстави для відшкодування цих витрат за рахунок заявника (стягувача). Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існуютьу державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені ухвали суду відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,- у х в а л и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Зіньковської Наталії Вікторівни залишити без задоволення. Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 26 січня 2026 року та ухвалу цього ж суду від 04 лютого 2026 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складений 08 червня 2026 року. Головуючий: Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.