Постанова 4856 № 240/15079/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/15079/25 Головуючий у 1-й інстанції: Семенюк Микола Миколайович Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю. 09 червня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Граб Л.С. Матохнюка Д.Б. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила: - визнати дії Військової частини НОМЕР_2 протиправними, що полягають у безпідставному застосуванні до призначення виплат грошового забезпечення ОСОБА_1 норми Закону України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» від 08 жовтня 2024 року № 3995-IX, який набрав чинності після зникнення безвісти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - визнати протиправним та скасувати протокол № 18 засідання комісії для визначення членів сімей військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 , які захоплені у полон або заручників, інтерновані у нейтральні держави або безвісно відсутні, що мають правові підстави на отримання часток частини належних видів грошового забезпечення та визначення кількості та розміру часток грошового забезпечення, яке належить до виплат, які загинули, захоплені у полон або заручниками, інтерновані у нейтральні держави або безвісно відсутні від 27.02.2025 затвердженого командиром військової частини НОМЕР_2 підполковником ОСОБА_3 від 28.02.2025; - визнати протиправним і скасувати протокол № 57 засідання комісії для визначення членів сімей військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 , які захоплені у полон або заручників, інтерновані у нейтральні держави або безвісно відсутні, що мають правові підстави на отримання часток частини належних видів грошового забезпечення та визначення кількості та розміру часток грошового забезпечення, яке належить до виплат, які загинули, захоплені у полон або заручниками, інтерновані у нейтральні держави або безвісно відсутні від 21.03.2025 затвердженого командиром військової частини НОМЕР_2 підполковником ОСОБА_3 від 22.03.2025; - визнати протиправним та скасувати частково Наказ командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) №112 від 24.03.2025 «Про виплати деяким з членів сімей військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 , які захоплені у полон або заручниками, інтерновані у нейтральні держави або безвісно відсутні» у частині, що стосується здійснення відповідних нарахування та виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дружині військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 старшого лейтенанта ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який вважається зниклим безвісти за особливих обставин 06.10.2023, частки частини належних видів грошового забезпечення в розмірі 2/8 (дві восьмих). - зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснювати виплати грошового забезпечення для ОСОБА_1 згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_2 № 241 від 16.10.2023; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 з 01 лютого 2025 року у відповідності до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 № 241 від 16.10.2023. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду та прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Відповідач направив на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу - без задоволення, оскільки вважає, що судом вірно встановлені обставини справи та надано їх належну правову оцінку. В подальшому, позивач подала до апеляційного суду додаткові пояснення, які також враховані судом. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 є дружиною ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 27.11.1993 серії НОМЕР_3 (а.с. 22). ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у березні 2022 року був призваний для проходження служби в Збройних силах України ІНФОРМАЦІЯ_3 по мобілізації. 26.11.2022 саме під час проходження військової служби, ОСОБА_2 видав на Синицьку Інну Володимирівну - довіреність, посвідчена приватним нотаріусом Бердичівського районного нотаріального округу Житомирської області Богатирчуком А.М., зареєстрованої за № 5983. Дана довіреність була видана ОСОБА_2 на випадок потрапляння в полон, захоплення в заручники, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти і видана саме на свою дружину - ОСОБА_1 , з якою перебуває в шлюбі 28 років, 7 місяців, 4 тижні та 1 день ( від дня укладання шлюбу до дня видачі довіреності). Цією довіреністю ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , крім іншого, зокрема: «на отримування належних мені гроші, відкрити вкладний (депозитний) рахунок на моє ім`я, вносити та знімати з нього кошти, закрити даний рахунок, управляти та розпоряджатися від мого імені та у моїх інтересах рахунками (у тому числі і депозитними та картковими), відкритими (чи такими, що будуть відкриті) на моє ім`я в будь-яких банках (незалежно від того, у якій валюті відкриті рахунки, а також незалежно від виду рахунку), отримувати БПК (банківські платіжні картки), електронній банківські картки та ПІН-конверти до них, здійснювати заміну належних мені банківських платіжних карток на нові, відкривати та закривати рахунки, укладати та розривати, переоформлювати, підписувати та отримувати договори банківського вкладу на умовах їй відомих, знімати та блокувати гроші, отримувати документи, договори, виписки, довідки та інформацію, що містить банківську таємницю. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 16.10.2023 за №241 «Про результати розслідування за фактом зникнення безвісти військовослужбовців під час виконання бойового завдання», військовослужбовця командира другого механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_2 старшого лейтенанта ОСОБА_2 визнано таким, що зник безвісти з 06.10.2023 при виконанні ним бойового завдання (а.с. 25-26), про що ОСОБА_1 було надіслано сповіщення сім`ї № 399 від 24.10.2023 (а.с. 24). Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24.03.2025 № 112 (а.с. 125) позивачу призначено виплату грошового забезпечення, що належить зниклим безвісти військовослужбовцям в розмірі 2/8. Протоколом № 18 від 27.02.2025 (а.. 127) та протоколом № 57 від 21.03.2025 (а.с. 126) встановлено 4 особи першої черги, а саме: ОСОБА_4 (неповнолітній син), ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_1 (дружина), ІНФОРМАЦІЯ_2 , (мати) ПІБ не встановлено та (батько) ПІБ не встановлено. Вважаючи, що внесені зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» всупереч положенням Конституції України грубо звужені та обмежені, а військова частина протиправно виконує Закон України №3995-ІХ, чим порушує її права та законні інтереси, позивач звернулася до суду з цим позовом. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається із Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) та інших нормативно-правових актів. Відповідно до частини 6 статті 9 Закону №2011-ХІІ за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до Законів України військових формувань та правоохоронних органів. Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: - дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини. Законом України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №3995-ІХ від 08.10.2024 щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» зазначену правову норму викладено в наступній редакції: «За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення. Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону). Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону. У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань. У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань. Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини. Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України. Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому п`ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до Законів України військових формувань та правоохоронних органів. За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення.» Вищезазначений закон було прийнятий на виконання Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і його метою є удосконалення норми та порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей, з урахуванням численних запитів від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, народних депутатів України, командирів військових частин та особисто від членів сімей військовослужбовців. Проект Закону розроблено на виконання доручення Віце-прем`єр міністра України - Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 13.10.2023 №8785/8/1-23, оскільки норма щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей була неефективною, зокрема у визначеному колі членів сімей та чинного порядку черговості отримання ними грошового забезпечення. Оскільки, коло членів сімей військовослужбовця у діючій раніше редакції Закону обумовлює ситуацію, коли батьки та інші особи, основне джерело спільних доходів у яких, - грошове забезпечення військовослужбовця та які потребують його захисту, втрачають право на отримання зазначеного грошового забезпечення, а сам військовослужбовець, повернувшись із полону, залишається без необхідних засобів для відновлення, реабілітації та інколи з боргами (комунальні послуги, орендна плата). Нова редакція повністю узгоджується із Конституцією України та правовим висновкам Конституційного Суду, адже завдяки цьому законопроекту після повернення зниклий безвісти військовослужбовець зберігає за собою 50% належного йому грошового забезпечення, яке він набув, виконуючи конституційний обов`язок із захисту Батьківщини, надважкі завдання із відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, захисту суверенітету та територіальної цілісності України. Зазначений закон прийнято саме згідно вимог принципу соціальної справедливості, так як 50% його грошового забезпечення повністю розподіляється між найближчими родичами зниклого безвісти військовослужбовця та 50% залишається на його рахунках з метою забезпечення йому гідного рівня для життя після повернення додому та забезпечення його базових потреб. Так як у разі виплати 100% грошового забезпечення його найближчим родичам, військовослужбовець залишається ні з чим по поверненню додому. Водночас, родичі та сім`я зберігають за собою право на спадщину збережених на рахунках військовослужбовця грошові кошти у разі визнання його загиблим. А отже, жодного звуження прав позивача не відбувається. Закон України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №3995-ІХ від 08.10.2024 не визнано неконституційним у встановленому законом порядку, не скасовано, є чинним, а отже, обов`язковим до виконання на всій території України. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач діяв правомірно, застосувавши до правовідносин позивача норми Закону України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» прийнятий 08 жовтня 2024 року № 3995-IX, набрав чинності 20.01.2025 і вводиться в дію з 01.02.2025. Даючи правову оцінку доводам сторін та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Як зазначалося у позовній заяві та наголошує апелянт у апеляційній скарзі, ОСОБА_1 набула право на виплату грошового забезпечення в місяць зникнення її чоловіка - ОСОБА_2 , тобто 06 жовтня 2023 року. Тому, саме з цієї дати виникли правовідносини, щодо яких підлягає застосуванню частина шоста статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (у редакції, чинній до 01.02.2025, тобто станом на 05.10.2023). Зокрема, у зазначеній редакції Закону передбачалася виплата членам сімей військовослужбовців, зниклих безвісти, у розмірі 100 % усіх видів грошового забезпечення. Колегія суддів звертає увагу, що до внесення змін до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 08 жовтня 2024 року військовослужбовцю такого права на особисте розпорядження надано законодавством не було, тому військовослужбовець не є таким, що згідно пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», не скористався своїм правом на особисте розпорядження. Таким чином, внесення змін до зазначеного закону вводиться в дію після його прийняття та застосовуються до тих осіб, які скористалися або мали право, але не скористалися можливістю скласти особисте розпорядження, а також тих осіб, які мають право на грошове забезпечення та подали пакет документів (заяву) після набрання чинності внесення змін до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто після 08 жовтня 2024 року (а також тих, хто подав пакет документів до набрання чинності внесення змін до закону, але їх заява була опрацьована вже після набрання чинності внесених змін до закону). Суд звертає увагу, що внесення змін до зазначеного закону вводиться в дію після його прийняття та застосовуються до тих осіб, які скористалися або мали право, але не скористалися можливістю скласти особисте розпорядження. Разом з тим, згідно з загальновизнаними принципами права, зокрема принципом правової визначеності, зміни до законодавства не можуть мати зворотної дії в часі, якщо інше прямо не передбачено законом і якщо такі зміни звужують обсяг прав чи гарантій особи. Таким чином, ОСОБА_1 набула право саме на повний розмір грошового забезпечення, таке право не може бути звужене шляхом подальшого ухвалення Закону №3995-ІХ, який істотно змінив порядок і розміри виплат. Згідно з статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що вони застосовуються лише до тих правовідносин, які виникли після набрання ними чинності. Закріплення цього принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин та впевненості громадян у тому, що їхнє наявне правове становище не буде погіршене шляхом прийняття пізніших законів чи іншого нормативно-правового акта. Відповідно до статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 роз`яснено, що дія нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Таким чином, застосування нової редакції статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що діє з 01.02.2025 року, до правовідносин, які виникли до цієї дати, є неправомірним. Права позивачки на отримання грошового забезпечення відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення правовідносин, не можуть бути звужені зворотною дією нового нормативного акта. Окрім того, суд першої інстанції, взявши до уваги витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин № 20231208-688 від 08.12.2023 (а.с. 23), відповідно до якого ОСОБА_2 на підставі заяви Бердичівського РВП ГУ НП в Житомирській області № 17308 від 25.10.2023 в межах кримінального провадження № 12023060480001687 вважається безвісти зниклою особою на території бойових дій, дійшов висновку, що представництво за довіреністю, в такому випадку, припиняється. Проте, колегія суддів не погоджується з позицією суду першої інстанції, та вважає, що суд помилково витлумачив правові наслідки надання особі статусу "зниклий безвісти" у межах кримінального провадження. Зокрема, відповідно до статті 293 Цивільного процесуального кодексу України, главою 4 «Розгляд судом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою» Розділу IV Окреме провадження Цивільного процесуального кодексу України, передбачається, що лише суд може визнати фізичну особу безвісно відсутньою. Проте, жодних рішень суду про визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім до матеріалів справи сторонами не надано. Відсутність такого рішення підтверджується також офіційною відповіддю Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області вих. №16008/25 від 28.05.2025. Аналізуючи поняття "зниклий безвісти за особливих обставин", наданий у межах кримінального провадження, до статусу "безвісно відсутній", який виникає виключно на підставі рішення суду, колегія суддів наступне. Згідно частини 1 і 2 статті 5 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин», особа, зникла безвісти за особливих обставин, має всі права, гарантовані Конституцією та законами України. Права та інтереси особи, зниклої безвісти за особливих обставин, а також її майно підлягають захисту до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому цим Законом, або оголошення її померлою відповідно до законодавства, Частиною 1 статті 8 цього Закону закріплено, що набуття правового статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, не зменшує обсяг цивільної правоздатності такої особи. Таким чином, присвоєння ОСОБА_2 статусу «зниклий безвісти за особливих обставин» не може бути правовою підставою припинення в даному випадку дії нотаріально посвідченої довіреності. Варто зауважити про відсутність підстав для застосування в даному випадку приписів статей 247 249 ЦК України, які пов`язують припинення довіреності із смертю особи; оголошенням її померлою чи визнанням її безвісно відсутньою, оскільки жодна з цих підстав у випадку ОСОБА_2 не настала. Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо припинення дії довіреності ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права. В апеляційній скарзі апелянт наголошує, що зі змісту довіреності, виданої ОСОБА_1 , ОСОБА_2 уповноважив свою дружину на отримання належних йому коштів, в тому рахунку грошового забезпечення та інших видів виплат. Крім того, довіреність передбачає також вчинення ОСОБА_1 низки дій, пов`язаних з коштами ОСОБА_2 . Тобто, зміст довіреності чітко засвідчує волевиявлення ОСОБА_2 щодо отримання його дружиною - ОСОБА_1 усіх належних йому коштів, у тому числі грошового забезпечення. Колегія суддів зазначає, що основною метою правозастосування у даному випадку є забезпечення реалізації волі військовослужбовця, яка чітко випливає зі змісту наданої ним довіреності. Така довіреність є виявом ОСОБА_2 вільного волевиявлення, здійсненого відповідно до норм цивільного законодавства, та не підлягає сумніву з огляду на його нотаріальне посвідчення. Колегія суддів наголошує, що ігнорування нотаріально посвідченої довіреності ОСОБА_2 лише з формальних підстав, суперечить загальним принципам верховенства права, справедливості, добросовісності та юридичної визначеності. Зазначена довіреність, видана ОСОБА_2 на ім`я його дружини ОСОБА_1 , є чинною, не відкликана, не скасована та не визнана недійсною в установленому законом порядку. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що довіреність, видана ОСОБА_2 на ім`я його дружини ОСОБА_1 , за своїм змістом і правовою природою є розпорядженням, передбаченим абзацом другим частини шостої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції Закону України від 08 жовтня 2024 року №3995-IX. Щодо права на отримання частки грошового забезпечення ОСОБА_2 його батьками, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до пункту 6 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 р. № 884 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2025 р. № 449): "Виплата грошового забезпечення здійснюється: - особам, визначеним в особистому розпорядженні на випадок полону, відповідно до зазначеного розміру частки у відсотках після здійснення встановлених законом відрахувань. У разі відсутності в особистому розпорядженні на випадок полону стовідсоткового розподілу грошового забезпечення нерозподілена частка грошового забезпечення зберігається за військовослужбовцями; - у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені); - у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці." Суд першої інстанції вважає, що батьки зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 мають рівні права з позивачем та неповнолітньою дитиною ОСОБА_2 на отримання рівної частки грошового забезпечення останнього. Однак, враховуючи, що довіреність, видана ОСОБА_2 на ім`я його дружини ОСОБА_1 , за своїм змістом і правовою природою є розпорядженням, передбаченим абзацом другим частини шостої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції Закону України від 08 жовтня 2024 року №3995-IX, а також засвідчує волевиявлення ОСОБА_2 щодо отримання його дружиною - ОСОБА_1 усіх належних йому коштів, у тому числі грошового забезпечення, колегія суддів приходить до висновку, що батьки не входять до кола осіб, визначених ОСОБА_2 на отримання його грошового забезпечення, як військовослужбовця, який вважається зниклим безвісти за особливих обставин. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову в повному обсязі. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Відповідно до частини першої та шостої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає сума сплаченого судового збору до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року скасувати. Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати дії Військової частини НОМЕР_1 протиправними, що полягають у безпідставному застосуванні до призначення виплат грошового забезпечення ОСОБА_1 норми Закону України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» від 08 жовтня 2024 року № 3995-IX, який набрав чинності після зникнення безвісти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; Визнати протиправним та скасувати протокол №18 засідання комісії для визначення членів сімей військовослужбовців Військової частини НОМЕР_2 , які захоплені у полон або заручників, інтерновані у нейтральні держави або безвісно відсутні, що мають правові підстави на отримання часток частини належних видів грошового забезпечення та визначення кількості та розміру часток грошового забезпечення, яке належить до виплат, які загинули, захоплені у полон або заручниками, інтерновані у нейтральні держави або безвісно відсутні від 27.02.2025 затвердженого командиром військової частини НОМЕР_2 підполковником ОСОБА_3 від 28.02.2025; Визнати протиправним і скасувати протокол №57 засідання комісії для визначення членів сімей військовослужбовців Військової частини НОМЕР_2 , які захоплені у полон або заручників, інтерновані у нейтральні держави або безвісно відсутні, що мають правові підстави на отримання часток частини належних видів грошового забезпечення та визначення кількості та розміру часток грошового забезпечення, яке належить до виплат, які загинули, захоплені у полон або заручниками, інтерновані у нейтральні держави або безвісно відсутні від 21.03.2025 затвердженого командиром військової частини НОМЕР_2 підполковником ОСОБА_3 від 22.03.2025; Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) №112 від 24.03.2025 «Про виплати деяким з членів сімей військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 , які захоплені у полон або заручниками, інтерновані у нейтральні держави або безвісно відсутні» у частині, що стосується здійснення відповідних нарахування та виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дружині військовослужбовця Військової частини НОМЕР_2 старшого лейтенанта ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який вважається зниклим безвісти за особливих обставин 06.10.2023, частки частини належних видів грошового забезпечення в розмірі 2/8 (дві восьмих). Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснювати виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_2 №241 від 16.10.2023. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 з 01 лютого 2025 року у відповідності до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 №241 від 16.10.2023. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 судові витрати на сплату судового збору у розмірі 6976,52 гривень. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Граб Л.С. Матохнюк Д.Б.