Постанова 4852 № 160/35609/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 08 червня 2026 року м. Дніпросправа № 160/35609/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач), суддів: Добродняк І.Ю., Суховарова А.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року (суддя Л.Є. Букіна) у справі № 160/35609/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у якому просив: - визнати протиправною відмову № 25/102/133156ЕП від 03.12.2025 Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати позивачу одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 року; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити виплату на користь позивача одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відмова відповідача у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 року, є протиправною та порушує право позивача на належне грошове забезпечення. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено: - визнано протиправною відмову № 25/102/133156ЕП від 03.12.2025 Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати позивачу одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 року; - зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити позивачу нарахування та виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану" від 11.02.2025 №

153. Судом першої інстанції зазначено, що позивачем дотримані визначені Постановою № 153 умови для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн, оскільки: 1) станом на 13.02.2025 позивач прийнятий на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років; 2) дотепер проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України; 3) брав безпосередню участь у бойових діях сукупно менше шести місяців у зв`язку із наявністю контузії; 4) не притягнутий до кримінальної відповідальності чи адміністративної відповідальності за вчинення військового правопорушення. Суд першої інстанції врахував, що відповідач не заперечує, що на момент дії воєнного стану позивачеві продовжено дію укладеного у 2021 році контракту, що фактично свідчить про виникнення нових правовідносин. Суд першої інстанції зауважив, що тлумачення приписів Постанови № 153, до якого вдався відповідач, на переконання суду першої інстанції, не відповідало б меті прийняття Постанови №153 підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану та мало б ознаки дискримінації. За встановлених у цій справі обставин, що єдиною підставою відмови у виплаті спірної винагороди слугували твердження відповідача про укладення контракту до моменту ведення військового стану, суд першої інстанції вважав, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн грн, передбачену постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану" від 11.02.2025 №

153. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, що приписи п.4 постанови КМУ №153 визначають обов`язкові умови, при виконанні яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода, зокрема військовослужбовець має бути прийнятий або призваний на військову службу під час воєнного стану, тобто після 24 лютого 2022 року. Зауважує, що позивачем така вимога п.4 постанови КМУ №153 не виконана, адже позивач був призваний на строкову військову службу 20 квітня 2021 року, у вересні 2021 року позивач уклав контракт на проходження військової служби, а отже ці дві події відбулися раніше дати введення воєнного стану в Україні 24 лютого 2022 року. Наполягає, що позивачу правомірно не виплачено спірну винагороду згідно п.4 постанови КМУ №153, адже позивач уклав контракт раніше дати введення в Україні воєнного стану. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Встановлені обставини справи свідчать про те, що у вересні 2021 року між командиром Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України та позивачем, призваного на строкову військову службу у квітні 2021 року, укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу. Відповідно до довідки №7186 від 04.11.2025 року позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з 1 серпня 2023 року. Відповідно до довідки від 19 грудня 2024 року № 2492, позивач, з 30.11.2023 по 19.04.2024 р, з 08.05.2024 по 04.11.2024 р, з 22.11.2024 по 13.12.2024 р брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військової агресією російської федерації про України, перебуваючи в с. Серебрянка Бахмутського району. Відповідно довідки від 04.11.2025 року № 1335 позивач отримав 24 жовтня 2025 року поранення, ізольоване ВОСП правої гомілки із уламковим субкапітальним переломом малогомілкової кістки, переломом латерального виростку великогомілкової кістки зі зміщенням уламків, дефектом м`яких тканин та кісткової тканини, наявністю стороннього тіла, компартмент-синдром правої гомілки за обставин виконання службово-бойового завдання. 28.11.2025 року позивачем подано до відповідача рапорт про здійснення виплати одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 грн згідно з постановою КМУ №153 від 11.02.2025. Листом № 25/102/13-3-156-ЕП від 03.12.2025 Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України позивача повідомлено про відсутність підстави для виплати винагороди згідно постанови КМУ №153 від 11.02.2025, оскільки позивач уклав контракт у вересні 2021 року, тобто не під час воєнного стану. Вважаючи відмову військової частини протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого. Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. За змістом ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 (далі Постанова №153 в редакції станом на час спірних правовідносин) у п.1 Кабінет Міністрів України постановив погодитися з пропозицією Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану. Абзац 2 пункту 4 постанови КМУ №153 установив, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень. В спірному випадку скаржник наполягає, що він правомірно відмовив позивачу у виплаті одноразової грошової винагороди, яка передбачена абз.2 п.4 постанови КМУ №153, адже позивач уклав контракт раніше дати введення в Україні воєнного стану, оскільки позивач був призваний на строкову військову службу 20 квітня 2021 року, у вересні 2021 року позивач уклав контракт на проходження військової служби. Відповідно до ст.4 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом. В свою чергу, зі змісту матеріалів справи вбачається та сторонами справи не заперечується, що позивач перебуває на військовій службі з 01 серпня 2023 року у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України за контрактом. Враховуючи проходження військової служби позивачем за контрактом, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем дотримано вимоги абз.2 п.4 постанови КМУ №153 стосовно прийняття на військову службу позивача та її проходження позивачем під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. №

64. Разом з тим, дотримання позивачем решти вимог, визначених п.4 постанови КМУ №153 для виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, скаржником не спростовується та не заперечується. Отже, колегія суддів відхиляє аргументи скаржника про те, що він правомірно відмовив позивачу у виплаті спірної одноразової грошової винагороди, яка визначена абз. 2 п.4 постанови КМУ №153. За цих обставин, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав визнати протиправною відмову відповідача щодо невиплати позивачу одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 року, а також про необхідність з метою належного захисту прав позивача зобов`язати відповідача вчинити дії. Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції зазначає про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року у справі № 160/35609/25 без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України. Повний текст постанови складено 08.06.2026 Головуючий - суддя Я.В. Семененко суддя І.Ю. Добродняк суддя А.В. Суховаров