Ухвала Вищий антикорупційний суд № 991/747/20

Справа № 991/747/20 Провадження № 1-кп/991/15/20 ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2026 року м. Київ Вищий антикорупційний суд колегією суддів в складі: головуючої - судді ОСОБА_1 , суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю учасників кримінального провадження: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції з власних технічних засобів), захисника - адвоката ОСОБА_7 , у кримінальному провадженні № 52017000000000889 від 20 грудня 2017 року щодо: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Одеса, громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України; ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився в м. Ромни Сумської області, громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який народився в м. Кіровоград (м. Кропивницький), громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України; ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився в м. Київ, громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України; ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який народився в м. Запоріжжя, громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України, розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про скасування арешту майна, установив: 15.05.2026 до Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 12.03.2019 у справі № 760/6737/19 (Вх. 24234/26). І. Суть клопотання У клопотанні зазначено, що ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 12.03.2019 у справі № 760/6737/19 накладено арешт, зокрема, на: - житловий будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1136432232224) за адресою: АДРЕСА_3 ; - земельну ділянку, площею 0,0756 га (кадастровий номер 3222481601:01:051:0503 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 68065432224), розташованої за адресою: АДРЕСА_3 ; - домоволодіння, об`єкт житлової нерухомості (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 157315732224) за адресою: АДРЕСА_3 ; - земельну ділянку, площею 0,0756 га (кадастровий номер 3222481601:01:051:0394 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1149550432224); - транспортний засіб марки Mercedes-Benz, моделі S 550, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 . Обвинувачений ОСОБА_6 посилається на необґрунтованість накладення арешту, оскільки слідчим суддею не були враховані всі обставини, що мають значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення. Так, на зазначене майно накладався попередній арешт відповідно до постанови директора Національного антикорупційного бюро України від 07.03.2019, погодженої заступником керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_12 у порядку ч. 9 ст. 170 КПК України. З урахуванням законодавчих вимог право на звернення до слідчого судді з клопотанням про арешт майна, на яке вже накладався попередній арешт, належало виключно прокурору. На думку обвинуваченого, слідчий або детектив не був наділений таким правом. З ухвали про арешт майна від 12.03.2019 вбачається, що детектив не повідомив слідчого суддю про факт накладення попереднього арешту на майно, хоча слідчий суддя мав бути повідомлений про такі обставини для їх належного врахування та прийняття обґрунтованого рішення. З огляду на викладене, ОСОБА_6 вважає, що прокурор у порядку, встановленому КПК України, не звертався до слідчого судді з клопотанням про арешт майна. Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України (у редакції, чинній на час розгляду клопотання про накладення арешту) судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції. Листом Солом`янського районного суду міста Києва № 01-09/42/2022 від 09.02.2022 проінформовано, що не здійснювалося фіксування судового розгляду клопотання про накладення арешту за допомогою технічних засобів. Ухвала слідчого судді від 12.03.2019 у справі № 760/6737/19 не містить відомостей про обставини, які були або могли бути повідомлені слідчому судді під час розгляду клопотання, а відсутність технічного запису судового засідання позбавляє можливості повною мірою з`ясувати мотиви прийнятого рішення. Це також позбавляє обвинуваченого встановити добросовісність дій органу досудового розслідування щодо надання суду повної та об`єктивної інформації про нього, про належність майна, на яке накладено арешт, осіб, у користуванні яких перебувало це майно, реєстрацію та проживання малолітніх дітей у будинку, на який накладався арешт, а також про всі процесуальні дії, вчинені у цьому кримінальному провадженні щодо зазначеного майна, у тому числі про накладення попереднього арешту. Такі обставини істотно обмежили право обвинуваченого та інших осіб на захист, а також позбавили слідчого суддю можливості надати належну оцінку відповідній інформації та забезпечити ухвалення законного й обґрунтованого рішення. Зокрема, ухвалою від 12.03.2019 у справі № 760/6737/19 заборонено користування арештованим майном будь-якими особами у будь-який спосіб. Водночас Національному бюро було відомо, що у будинку, за адресою: АДРЕСА_3 , проживає обвинувачений разом із сім`єю, а сам будинок розташований на ділянці (кадастровий номер 3222481601:01:051:0503). Тобто, органу досудового розслідування було відомо про те, що в цьому будинку, окрім обвинуваченого, проживають його дружина та малолітні діти, які зареєстровані за цією адресою. Із змісту ухвали не вбачається, що детектив повідомив слідчого суддю про проживання в будинку малолітніх дітей, що поставило реалізацію їхнього права на користування житлом поза межі правового захисту. Також, ухвалою слідчого судді від 06.03.2019 відносно ОСОБА_6 було обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_3 . Органу досудового розслідування було відомо про такі обставини. Водночас зі змісту ухвали не вбачається, що детектив повідомив про них слідчого суддю. Отже, на думку обвинуваченого, внаслідок дій детектива Національного бюро суд під час постановлення ухвали про арешт майна був позбавлений можливості надати належну оцінку всім істотним обставинам справи та забезпечити ухвалення законного й обґрунтованого рішення. Водночас через відсутність технічного запису судового засідання неможливо підтвердити або спростувати наведені доводи. З огляду на викладене, обвинувачений ОСОБА_6 вважає, що арешт накладено необґрунтовано, а потреби кримінального провадження не виправдовували такого ступеня втручання в його права та свободи, та просить скасувати ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 12.03.2019 у справі № 760/6737/19 у частині накладення арешту на нерухоме майно та транспортний засіб марки Mercedes-Benz, моделі S 550, 2007 року випуску. ІІ. Позиції учасників провадження У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 просив задовольнити клопотання про скасування арешту майна з підстав, викладених у ньому. Адвокат ОСОБА_7 підтримав клопотання, зазначив, що під час накладення арешту були допущені істотні процесуальні порушення. Крім того, на даний час відпала потреба у подальшому застосуванні арешту майна. Також, звернув увагу суду на надмірну тривалість дії арешту та пов`язаний із цим надмірний тягар, покладений на власника майна. Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечив щодо задоволення клопотання, зазначив, що арешт майна було накладено з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання, а також для забезпечення відшкодування шкоди у разі ухвалення обвинувального вироку. На думку прокурора, зазначені підстави на даний час не відпали та продовжують існувати, а тому підстав для скасування арешту немає. Щодо доводів сторони захисту про порушення процедури накладення арешту зазначив, що детектив за погодженням із прокурором звернувся до суду з відповідним клопотанням раніше, ніж директором Національного бюро було прийнято рішення про накладення попереднього арешту на майно. Звернення до слідчого судді з клопотанням про арешт майна є самостійною процесуальною процедурою та не пов`язане з накладенням попереднього арешту майна. Під час розгляду клопотання про арешт майна слідчим суддею були враховані всі обставини, які існували на той момент. Крім того, скасування арешту майна може створити умови для його відчуження, а тому існує ризик неможливості досягнення цілей, для забезпечення яких такий арешт було накладено. ІІІ. Встановлені обставини, мотиви та оцінка суду Заслухавши учасників судового провадження та дослідивши матеріали, що додані до клопотання, Суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення клопотання про скасування арешту на майно, з огляду на таке. За змістом ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження, серед іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Положеннями ч. 2 ст. 170 КПК України визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Положення ч. 1 ст. 174 КПК України передбачають, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано. Отже, володілець майна ОСОБА_6 та його представник адвокат ОСОБА_7 , мають довести, що в подальшому застосуванні арешту відпала потреба або, що арешт на майно накладено необґрунтовано. Водночас у поданому клопотанні обвинувачений посилався виключно на необґрунтованість накладення арешту, тоді як у судовому засіданні адвокат ОСОБА_7 зазначив, що у подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба. Відповідно до ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 12.03.2019 (справа № 760/6737/19, провадження 1-кс/760/3962/19) у кримінальному провадженні № 52017000000000889 від 20.12.2017 було накладено арешт у вигляді заборони відчуження, розпорядження та користування майном будь-яким особам у будь-який спосіб, яке належить на праві власності ОСОБА_6 , а саме на: житловий будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1136432232224) за адресою: АДРЕСА_3 ; земельну ділянку, (кадастровий номер 3222481601:01:051:0503 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 68065432224); домоволодіння, об`єкт житлової нерухомості (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 157315732224) за адресою: АДРЕСА_3 ; земельну ділянку (кадастровий номер 3222481601:01:051:0394 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1149550432224); транспортний засіб марки Mercedes-Benz, моделі S 550, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 . Вказаний арешт було накладено з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання та з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення. Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17.12.2019 у справі № 4910/11/19-к (провадження 1-кс/991/1103/19) було скасовано арешт в частині заборони користування майном. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими доводи обвинуваченого про те, що він повністю позбавлений можливості користуватися майном, на яке накладено арешт ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 12.03.2019 у справі № 760/6737/19. Арешт майна з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна, що передбачено ч. 5 ст. 170 КПК України. Арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження, що передбачено ч. 6 ст. 170 КПК України. Вирішуючи подане клопотання, суд враховує практику ЄСПЛ щодо можливості втручання за рішенням суду в права особи на мирне володіння майном, гарантованого ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Так, в рішенні у справі «Узан та інші проти Туреччини» ЄСПЛ, оцінюючи виправданість втручання відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції, зробив висновок про те, щоб бути сумісним із положеннями Конвенції, втручання повинно відповідати трьом умовам, а саме: (1) бути передбачене національним законом, який в державі вважається необхідним для регулювання використання майна, (2) повинне відповідати загальним інтересам суспільства, (3) має забезпечуватися справедливий баланс між правами власника та загальносуспільними інтересами (п.195). Крім того, в п. 203 рішення у наведеній справі ЄСПЛ, аналізуючи питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, дійшов висновку, що стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції передбачає, що втручання в право мирного володіння майном можливе за умови існування розумного взаємозв`язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби. Тобто, обмежити особу в праві мирно володіти майном можна не просто, коли наявний значний суспільний інтерес на здійснення такого втручання в право людини, а виключно, якщо виконати завдання кримінального провадження в інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо. Як вбачається з тексту ухвали від 12.03.2019, ОСОБА_6 підозрювався у тому, що будучи службовою особою, своїми протиправними діями у період часу з 13.03.2015 по 01.12.2016, маючи єдиний умисел на розтрату чужого майна, за попередньою змовою групою осіб у складі ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та інших, не встановлених на теперішній час, осіб, вчинив розтрату шляхом зловживання своїм службовим становищем чужого майна - грошових коштів на суму 2 225 059, 41 доларів США, що є особливо великим розміром. Внаслідок таких дій державі в особі ДП «Завод 410 ЦА» спричинено збитки на суму 2 225 059, 41 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України, становить 55 457 117, 73 грн, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 191 КК України. Також, в обвинувальному акті, затвердженому прокурором 23.01.2020, ОСОБА_6 висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України. У поданому клопотанні обвинувачений фактично ставить під сумнів обґрунтованість накладеного арешту, посилаючись на порушення, які були допущені під час розгляду слідчим суддею клопотання про накладення арешту на майно, які стосуються переважно процедури накладення арешту та законності відповідної ухвали слідчого судді. Основні доводи клопотання обвинуваченого зводяться до того, що: порушено порядок звернення з клопотанням про арешт майна; неповідомлення слідчого судді про істотні обставини; розгляд клопотання про арешт майна не фіксувався технічними засобами; неповідомлення суду про проживання в будинку малолітніх дітей; ухвала про арешт фактично заборонила користування майном будь-якими особами; неповідомлення суду про застосування стосовно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. Необхідно зауважити, що під час вирішення питання про скасування арешту майна Суд не здійснює перевірку законності судового рішення, яким такий арешт було накладено, а встановлює наявність чи відсутність обставин, передбачених ст. 174 КПК України для скасування арешту. Посилання обвинуваченого на те, що на майно раніше був накладений попередній арешт у порядку ч. 9 ст. 170 КПК України, а також на відсутність у детектива повноважень звертатися з клопотанням про арешт майна, не заслуговують уваги, оскільки клопотання детектива про накладення арешту надійшло до Солом`янського районного суду м. Києва 06.03.2019, в той час як постанову директора НАБУ про попередній арешт винесено 07.03.2019 та цього ж дня погоджено заступником керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Суд також відхиляє доводи обвинуваченого щодо відсутності технічного запису судового засідання під час розгляду клопотання про арешт майна. Такі доводи стосуються дотримання порядку розгляду клопотання слідчим суддею та могли бути предметом перевірки судом апеляційної інстанції під час оскарження відповідної ухвали. Відсутність технічного запису судового засідання не може свідчити про відсутність законних підстав для арешту майна та не доводить, що відпала потреба в застосуванні такого заходу забезпечення. Варто додати, що обвинувачений у своєму клопотанні посилався також на положення п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали), яким визначено підстави для скасування або зміни судових рішень судом апеляційної інстанції під час їх перегляду в апеляційному порядку. Натомість предметом розгляду є клопотання про скасування арешту майна, яке вирішується відповідно до вимог ст. 174 КПК України, а тому такі доводи обвинуваченого є безпідставними. Не заслуговують на увагу й аргументи обвинуваченого про те, що орган досудового розслідування не повідомив слідчого суддю про проживання в будинку членів його сім`ї, малолітніх дітей або про обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. Наведені обставини не спростовують правових підстав для арешту майна. Отже, арешт, накладений за ухвалою суду від 12.03.2019, є таким, що передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки ОСОБА_6 на той час було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України. Зокрема, санкція ч. 5 ст. 191 КК України передбачає покарання у виді конфіскації майна. Частиною 4 ст. 174 КПК України передбачено, що суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та / або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові. Кримінальне провадження по суті не завершено, а питання щодо застосування конфіскації майна як виду покарання вирішується судом за результатами розгляду справи по суті та ухвалення обвинувального вироку. Також, Суд вважає, що накладення арешту у вигляді заборони відчуження нерухомого майна забезпечує справедливий баланс між правом обвинуваченого на мирне володіння майном та загальними інтересами суспільства, які полягають в конфіскації незаконно отриманого майна у випадку доведення у встановленому порядку таких обставин, а також таке втручання в право власності є пропорційним, оскільки визначене слідчим суддею обмеження не призводить до незворотних негативних наслідків та не є надмірним для заявника. Отже, наведені заявником доводи не підтверджують ані того, що арешт майна був накладений необґрунтовано в розумінні ст. 174 КПК України, ані того, що на даний час відпала потреба у подальшому застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження. Інші доводи, наведені у клопотанні, не стосуються підстав, визначених ст. 174 КПК України для скасування арешту майна, а тому не підлягають оцінці в межах розгляду цього клопотання. Підсумовуючи, Суд вважає, що подальше збереження раніше застосованих умов накладення арешту на майно ОСОБА_6 є співмірним із завданнями застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження. З огляду на викладене, Суд вважає, що обвинуваченим ОСОБА_6 не доведено підстав для скасування арешту. Керуючись статтями 170-174, 372, 376 КПК України, суд постановив: Відмовити в задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 12.03.2019 у справі № 760/6737/19. Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України. Головуюча: ОСОБА_1 Судді: ОСОБА_3 ОСОБА_2