Постанова Волинський апеляційний суд № 161/5947/25

Справа № 161/5947/25 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М. Провадження № 22-ц/802/684/26 Доповідач: Шевчук Л. Я. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 червня 2026 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Шевчук Л. Я., суддів Данилюк В. А., Киці С. І., секретар с/з Черняк О. В., з участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 березня 2026 року, В С Т А Н О В И В: У березні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулася в суд із зазначеним позовом, який обґрунтувала тим, що вона є матір`ю малолітнього ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Запис про батька дитини - ОСОБА_4 здійснений на підставі спільної заяви батька та матері про визнання батьківства від 28 листопада 2018 року. 30 серпня 2023 року на підставі рішення «Про надання дозволу на зміну прізвища дитини» № 481-1 від 16 серпня 2023 року змінено прізвище дитини з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 ». Біологічний батько дитини ОСОБА_4 з народження сина фактично відмовився від нього та не приймає жодної участі у його вихованні та розвитку. Дитина проживає разом із нею та перебуває на її утриманні, проте відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. Також позивачка зазначила, що після народження дитини відповідач став зловживати алкогольними та наркотичними речовинами, у зв`язку з чим відносини між ними погіршились. Крім того, відповідач неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за керування транспортними засобами у нетверезому стані. При цьому відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, про його навчання, не забезпечує необхідним, не спілкується із сином, не створює умов для належного проживання та виховання. Покликаючись на зазначені обставини, позивачка просила суд стягнути з відповідача у її користь аліменти на утримання малолітнього сина у розмірі 1/4 частки від усіх видів його (заробітку) доходу, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно і до досягнення дитиною повноліття, а також просила позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 березня 2026 року у цій справі позов ОСОБА_1 задоволено. Ухвалено стягувати з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частки від усіх видів його доходів щомісячно, починаючи з 31 березня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Рішення про стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання. Позбавлено ОСОБА_4 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_1 1 211,20 грн судового збору. Стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави 1 211,20 судового збору. Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням в частині задоволення позову про позбавлення батьківських прав, відповідач ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції у оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення його батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 відмовити. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 просила у задоволенні апеляційної скарги відповідача ОСОБА_4 відмовити. У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Кіцула В. І. апеляційну скаргу підтримав, просив рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про позбавлення батьківських прав скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 відмовити. Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Матвіюк Н. Р. апеляційну скаргу заперечили, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представник Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Луцької міської ради подала суду заяву про розгляд справи у відсутності представника органу опіки та піклування. Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з?явився, хоча у встановленому законом порядку був повідомлений про час та місце розгляду справи, а тому апеляційний суд розглянув справу у його відсутності. Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 слід задовольнити, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову з таких підстав. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки судове рішення оскаржується лише в частині задоволення позову ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, то відповідно до принципу диспозитивності суд апеляційної інстанції не робить своїх висновків щодо неоскарженої частини судового рішення ні в мотивувальній ні в резолютивній частині свого рішення. За матеріалами справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_4 є батьками малолітнього ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а. с. 8). 30 серпня 2023 року на підставі рішення «Про надання дозволу на зміну прізвища дитини» № 481-1 від 16 серпня 2023 року змінено прізвище дитини з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 » (а. с. 14 зворот). Також судом встановлено, що дитина проживає разом з матір`ю та перебуває на її утриманні. Син сторін по справі ОСОБА_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Реєстру Луцької міської територіальної громади про задеклароване/зареєстроване місце проживання від 26 вересня 2023 року (а. с. 18). У довідці Комунального закладу «Луцького закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 4 Луцької міської ради» від 07 січня 2025 року за вихідним № 6 зазначено, що ОСОБА_8 відвідує старшу садкову групу № 3 закладу дошкільної освіти № 4 Луцької міської ради, вихованням дитини займалася та займається його мати ОСОБА_1 , батько за час перебування дитини в закладі не з`являвся (а. с. 9). Місцевим судом було допитано у судовому засіданні свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які пояснили суду, що ОСОБА_4 не займався вихованням сина, не цікавився його здоров`ям та духовним розвитком, не забезпечував дитину матеріально. Відповідно до висновку Служби у справах дітей Луцької міської ради від 08 серпня 2025 року, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради від 20 серпня 2025 року, служба у справах дітей вважає за доцільне позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 97-99). Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини 1 статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», далі Закон). Згідно з частиною 1 статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону). Згідно з частиною 7 статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина 1 статті 155 СК України). Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 СК України, пунктом 2 якої визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти. Тлумачення змісту пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав як винятковий захід є істотним правовим наслідком як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21, провадження № 61-8918сво23. ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав. У своїй позовній заяві про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав ОСОБА_1 зазначила, що відповідач ОСОБА_4 відмовився від сина фактично з самого його народження та не приймає жодної участі у його вихованні та розвитку. Дитина проживає разом із нею та перебуває на її утриманні, проте відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. Позивачка також зазначила, що після народження дитини відповідач став зловживати алкогольними та наркотичними речовинами, у зв`язку з чим відносини між ними погіршились. Крім того, відповідач неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за керування транспортними засобами у нетверезому стані. При цьому відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, про його навчання, не забезпечує необхідним, не спілкується із сином, не створює умов для належного проживання та виховання дитини. Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав, дійшов висновку, що позивачка довела належними, допустимими та достатніми доказами наявність підстав для позбавлення відповідача його батьківських прав, зокрема судом враховано, що відповідач ОСОБА_4 не бере участі у вихованні сина, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, не забезпечує необхідними матеріально-побутовими умовами, доглядом, не виконує своїх батьківських обов`язків по вихованню та утриманню неповнолітньої дитини і не вживає дієвих заходів для цього. ОСОБА_4 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, яку мотивовано тим, що він неодноразово виявляв бажання брати участь у житті сина, спілкуванні з ним та його вихованні. Позивачка ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у спілкуванні з сином, категорично забороняє бачитися з дитиною, спілкуватися у телефонному режимі, чим позбавляє його можливості реалізовувати свої батьківські права. Вказав, що позивачка відмовлялася приймати грошові кошти для забезпечення потреб сина. Окрім того, він неодноразово звертався до Виконавчого комітету Луцької міської ради зі скаргами на дії позивачки щодо ненадання можливості бачитись із сином. Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Згідно з частиною 1 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, пункт 100, ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг вказувати на його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, пункти 57, 58). Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі собою встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22. Судова практика щодо застосування статті 164 СК України є усталеною. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли батьки свідомо та умисно не здійснюють батьківських прав та ухиляються від їх виконання. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості зміни такої поведінки. Позбавлення батьківських прав позбавляє батька / матір спільного родинного життя з дитиною та не відповідає меті їх возз`єднання. Реалізація взаємного спілкування між матір`ю чи батьком і дитиною становить засадову складову сімейного життя у розумінні статті 8 Конвенції. Позбавлення батьківських прав скасовує зв`язок одного з батьків з дитиною і позбавляє його всіх батьківських прав щодо неї, у тому числі права на контакт та є серйозним втручанням у право на повагу до сімейного життя, гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції, яке має бути оцінено «відповідно до закону», переслідувати законні цілі відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції та бути необхідним у демократичному суспільстві. Подібні висновки виклав ЄСПЛ у рішеннях від 22 жовтня 2015 року у справі «Йованович проти Швеції» («Jovanovic v. Sweden»), заява № 10592/12, пункт 74, від 08 січня 2013 року у справі «С. С. проти Словенії» («S. S. v. Slovenia»), заява № 40938/16, пункт 79), від 18 червня 2019 року у справі «Хаддад проти Іспанії» («Haddad v. Spain»), заява № 16572/17, пункт

54. Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22, провадження № 61-13923св23). Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_4 посилався на те, що він фактично не бере повноцінної та достатньої участі у житті дитини з огляду на те, що він проживає на значній відстані у Вінницькій області, а також у зв`язку з тим, що позивачка чинить перешкоди у спілкуванні з сином. Водночас він здійснює грошові перекази (500 грн - 1100 грн в місяць) на картковий рахунок позивачки через свою матір ОСОБА_11 . На підтвердження цих доводів відповідач до відзиву на позовну заяву додав копії квитанцій про переказ грошових коштів на картковий рахунок позивачки (а. с. 45-59). Апеляційний суд вважає, що висновок органу опіки і піклування в частині висновків про ухилення відповідача від виконання обов`язків з виховання дитини сформовано лише зі слів позивачки, при цьому комісією не взято до уваги пояснення відповідача, а тому висновок не є належним та допустимим доказом, який свідчить про умисне ухилення відповідача ОСОБА_4 від виконання своїх батьківських обов?язків. Неактивність або певна бездіяльність батьків або одного із батьків, що пов`язана, зокрема, з об`єктивними обставинами (територіально віддалена робота, робота за кордоном тощо), та особисті конфліктні стосунки між сторонами не можуть шкодити правам дитини на гармонійний розвиток та належне виховання і забезпечення її найкращих інтересів з боку біологічних батьків та не можуть вважатися достатньою підставою для того, щоб дійти висновку про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити батьківських прав. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2024 року у справі № 761/25311/20-ц (провадження № 61-3153св24). У судовому засіданні в апеляційному суді представник відповідача ОСОБА_3 пояснив, що відповідач ОСОБА_4 категорично заперечує щодо позбавлення його батьківських прав відносно його малолітнього сина, оскільки хоче спілкуватися з сином та брати участь у його житті, однак позивачка чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що позивачка ОСОБА_1 не надала суду достатніх і переконливих доказів, що характеризують особливості батька дитини як особи, яка становить реальну загрозу для дитини, його здоров?я та психічного розвитку, а також доказів того, що відповідач ОСОБА_4 умисно ухиляється від виконання своїх батьківських обов?язків. Суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, а тому дійшов помилкового висновку про задоволення позову про позбавлення відповідача ОСОБА_4 батьківських прав щодо його сина. На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що із-за невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові. Керуючись статтями 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 задовольнити. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 березня 2026 року у цій справі в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді