Постанова КЦС ВС № 639/3386/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2026 року м. Київ справа № 639/3386/24 провадження № 61-1876св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 , третя особа - департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Москаленко Ірини Борисівни, на рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2025 року у складі судді Рубіжного С. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 15 січня 2026 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Тичкової О. Ю., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовної заяви, зустрічної позовної заяви У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні. Позовна заява мотивована тим, що з 20 вересня 2014 року він з відповідачкою перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказував, що рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2023 року у справі № 639/5367/23 шлюб між ними розірвано. Після розірвання шлюбу їх син ОСОБА_4 залишився проживати разом із матір`ю. Зазначав, що фактично з самого моменту розлучення у них почалися непорозуміння щодо його участі у вихованні дитини, відповідачкою створювалися штучні перешкоди стосовно нормального спілкування з сином. Усі його намагання мирним шляхом врегулювати даний спір призводять лише до конфліктів, оскільки відповідачка перешкоджає йому бачитись з дитиною, налаштовує сина проти нього, не бажає його присутності та створює такі обставини, через які він не може нормально зустрічатися з сином. 14 березня 2024 року між ними на підставі вчинення перешкод у спілкуванні батька з неповнолітньою дитиною стався конфлікт, співробітниками Управління патрульної поліції стосовно нього складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 173-2 КУпАП, а саме вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного примусу або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування та терміновий заборонний припис стосовно кривдника. Проте постановою Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 травня 2024 року провадження по справі було закрито за відсутності події та складу адміністративного правопорушення (справа № 639/1800/24). Вказував, що протягом тривалого часу він намагається налагодити зв`язок із сином, приймати участь у його вихованні, розвитку його здібностей та забезпечувати його всім необхідним для нормального розвитку та становлення. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати ОСОБА_3 не перешкоджати йому брати участь у вихованні та вільному спілкуванні зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; встановити йому для участі у вихованні та спілкуванні з неповнолітнім сином такі способи участі: можливість перебування неповнолітнього сина у вихідні дні за домовленістю у батька; необмежене спілкування з сином, особисто, засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку. У липні 2024 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_1 , від якого вони мають дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати з нею, за адресою: АДРЕСА_1 Зазначала, що 27 квітня 2024 року вона уклала новий шлюб та змінила прізвище на « ОСОБА_6 ». На теперішній час вона проживає з сином та чоловіком за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач вказувала, що відповідач постійно висловлює своє незадоволення, що їх син проживає разом зі своєю матір`ю та сторонньою для дитини особою. Він постійно чинить психологічний та моральний тиск на неї, погрожує, що забере дитину. У неї з колишнім чоловіком немає згоди щодо визначення місця проживання дитини і угода щодо місця проживання дитини між сторонами не укладалась. Відсутність укладеної між сторонами угоди щодо місця проживання та узгодженого порядку виховання дитини свідчить про наявність спору, який має бути вирішений судом. Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просила суд визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 за місцем її проживання. Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 серпня 2024 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , третя особа Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей по Новобаварському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні. Рішенням Новобаварського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визначено ОСОБА_1 спосіб участі у спілкуванні та вихованні малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : 1) перші два місяці з початку виконання рішення суду, перебування дитини з батьком у першу та третю суботу, другу та четверту неділю кожного місяця - з 14:00 год. до 16:00 год. у присутності матері ОСОБА_2 за місцем проживання дитини або на нейтральній території, за попереднім узгодженням за добу між батьками місця зустрічі з урахуванням стану здоров`я, інтересів та бажання дитини; 2) у подальшому перебування дитини з батьком у першу та третю суботу, другу та четверту неділю кожного місяця - з 14:00 год. до 17:00 год. без присутності матері ОСОБА_2 за місцем проживання батька або на нейтральній території, за попереднім узгодженням за добу між батьками місця зустрічі з урахуванням стану здоров`я, інтересів і бажання дитини та обов`язком батька повернення дитини до місця її постійного проживання; 3) визначити спілкування батька та дитини засобами телефонного, поштового, електронного зв`язку три рази на тиждень за погодженням між батьками безпосередніх днів з 18:00 год. до 19:00 год. (присутність матері за бажанням дитини). У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 відмовлено. Рішення районного суду мотивовано тим, що з урахуванням всіх обставин справи, інтересів дитини, поступового налагодження зв`язку між дитиною та батьком, суд дійшов до висновку, що визначений судом спосіб участі у вихованні та спілкуванні дитини з батьком у формі встановлення порядку спілкування відповідатиме інтересам дитини, створить умови для виконання батьком, який проживає окремо, обов`язку на виховання дитини та здійснення його права на особисте спілкування із малолітнім сином, відповідатиме вимогам чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини та саме такий спосіб участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею у повній мірі відповідатиме інтересам як батьків, так і дитини, а також буде достатнім для забезпечення участі батька у процесі виховання дитини та відповідатиме найкращим інтересам дитини. Щодо зустрічних позовних вимог, суд зазначив, що фактично у даному випадку спір щодо місця проживання дитини ініційований матір`ю дитини, з якою дитина і так фактично проживає, і від якої батько дитини не вимагає зміни його місця проживання. За встановлених обставин у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення ОСОБА_2 із зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом з нею, між батьками виник спір саме щодо місця проживання дитини, оскільки батько дитини не вимагає від матері дитини змінити її місце проживання, не порушує в судовому порядку питання про відібрання дитини у матері. При вирішенні органом опіки та піклування питання про визначення місця проживання дитини ОСОБА_1 не заперечував, що дитина фактично проживає із матір`ю та не заперечував проти подальшого проживання дитини разом з матір`ю. Суд першої інстанції вказав, що зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання. При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом, має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір. Відсутність між сторонами відповідного спору, унеможливлює вирішення питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи. Районний суд заслухав думку дитини ОСОБА_4 , який пояснив, що не хоче спілкуватися з батьком, так як він з ним не грається і підвищує на нього голос. Висловив бажання проживати з матір`ю. Суд першої інстанції врахував відповідні правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах. Додатковим рішенням Новобаварського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. Ухвалюючи додаткове рішення суду за заявою представника ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов висновку, що справедливим і співмірним буде стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 5 000,00 грн, а не заявлених 33 000 грн, у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши категорію та складність справи, виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також враховуючи часткове задоволення первісного позову та залишення без задоволення зустрічних позовних вимог. Суд керувався відповідними нормами ЦПК України та практикою Верховного Суду. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Харківського апеляційного суду від 15 січня 2026 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 на рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2025 року задоволено частково. Рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2025 року змінено у частині визначеного порядку участі батька у вихованні сина. Визначено наступний порядок участі ОСОБА_1 у вихованні сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та спілкування з ним: - особисті побачення дитини з батьком у першу та третю суботу, другу та четверту неділю кожного місяця - з 14:00 год. до 17:00 год. без присутності матері ОСОБА_2 ; - спілкування батька та дитини засобами телефонного, поштового, електронного зв`язку у кожен вівторок та четвер у період з 18:00 год. до 19:00 год. Рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2025 року у частині відмови у задоволенні зустрічного позову залишено без змін. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 на додаткове рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2025 року залишено без задоволення. Додаткове рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2025 року залишено без змін. Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення районного суду у частині первісних позовних вимог про усунення перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з малолітній сином та йоговихованні, визначення способу участі батька у вихованні дитини,погодився з висновком суду першої інстанції про те, що права ОСОБА_1 як батька порушуються його колишньою дружиною ОСОБА_2 . Проте при встановленні способу побачень батька з сином у присутності матері районний суд не звернув увагу на наявність неприязних відносин між батьками дитини і наявний негативний вплив цієї обставини на сприйняття дитиною батька. Враховуючи вік дитини (2015 року народження)та відсутність доказів негативного поводження батька з сином, суд апеляційної інстанції дійшоввисновку про встановлення побачень без попереднього з`ясування бажання дитини на таку зустріч. Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо доцільності проведення зустрічей дитини з батьком у присутності матері, оскільки встановлено, що між сторонами існує конфлікт і постійно виникають суперечки та сварки, тому проведення зустрічей у присутності матері не сприятиме налагодженню стосунків між ОСОБА_1 і сином. Також суд апеляційної інстанції вважав за недоцільне зазначення судом першої інстанції про узгодженням за добу між батьками місця зустрічі з урахуванням стану здоров`я дитини, оскільки у судовому рішенні неможливо передбачити всі умови та обставини, які повинні враховувати батьки при проведенні зустрічей батька з дитиною, зокрема погодні явища та стан здоров`я, за яких мають відбуватися зустрічі та деталізувати поведінку батьків щодо узгоджень планів та повідомлень про їх зміни. Вирішуючи ці питання, батьки, керуючись принципом розумності, мають виходити виключно з найкращих інтересів дитини. Щодо спілкування батька з сином засобами телефонного, поштового, електронного зв`язку, то апеляційний суд вважав за необхідне конкретизувати дні та період, у межах якого буде відбуватися таке спілкування задля уникнення між сторонами конфліктів та сварок щодо узгодження проведення такого спілкування. Крім того, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не заявляв вимог щодо перебування дитини з ним у період літніх канікул, у зв`язку з чим підстави для задоволення цієї вимоги відсутні. Ураховуючи викладене, з урахуванням вимог частини шостої статті 19 СК України, суд апеляційної інстанції частково приймає до уваги висновок Департаменту служб у справах дітей № 8 від 02 січня 2025 року про доцільність встановлення порядку участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Виходячи з наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що буде доцільним змінити порядок побачень батька із сином, врахувавши найкращі інтереси дитини, зокрема, необхідність дотримання звичних для нього умов щодо організації, розпорядку його повсякденного життя, його вік, режим навчання та відпочинку, а також закріплений у положеннях чинного законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участі у її вихованні, врахувавши бажання батька на участь у вихованні та спілкуванні зі своїм сином, встановивши відсутність обставин, які б унеможливлювали реалізацію права батька на таке спілкування, необхідність спілкування дитини як з батьком, так і з матір`ю, які не змогли самостійно визначити порядок участі у вихованні дитини. Апеляційний суд зазначив, що визначення такого способу участібатька у спілкуванні та вихованні дитини відповідатиме її якнайкращим інтересам, віковим потребам та за сумлінного відношення батька до виконання свого обов`язку, буде достатнім для забезпечення його участі у вихованні сина.При цьому з урахуванням вікових змін дитини, його розвитку та потреб, батьки в майбутньому не позбавлені можливості змінити встановлений судом спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні сина. Щодо зустрічного позову, то суд апеляційної інстанції погодився з районним судом про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_2 про визначення місця проживання сина разом із матір`ю, оскільки вона не довела, що її права порушені, що взагалі існує спір щодо місця проживання дитини. Ще до звернення ОСОБА_2 до суду з позовом вона з колишнім чоловіком, який проживає окремо, дійшли згоди про те, що малолітній син проживатиме разом із матір`ю. ОСОБА_9 не просив змінювати місце проживання дитини. Крім того, спір щодо місця проживання дитини був ініційований матір`ю, з якою дитина і так фактично проживала і продовжує проживати, а батько не вимагав та не вимагає зміни місця проживання сина. За вказаних обставин інтереси дитини не потребують втручання держави у сімейні відносини, що врегульовані за згодою (домовленістю) їх учасників, батьків дитини. Суд апеляційної інстанції при вирішенні первісного та зустрічного позовів застосував міжнародно-правові акти щодо захисту прав дитини, прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), послався на відповідні правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах. Щодо додаткового рішення районного суду, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що справедливим і співмірним буде стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 5 000,00 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат. Незважаючи на те, що ОСОБА_1 не просив зменшити розмір витрат на правничу допомогу, суд вірно урахував співмірність і часткове задоволення первісного позову та залишення без задоволення зустрічних позовних вимог. Доводи сторін у цій частині є безпідставними. Короткий зміст вимог касаційної скарги У лютому 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Москаленко І. Б., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 січня 2026 року, в якій просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати у частині вирішення умови щодо участі батька у вихованні та спілкуванні з сином за бажанням дитини, рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2025 рокуу вказаній частині залишити в силі. Крім того, просить скасувати оскаржувані судові рішення у частині відмови у задоволенні зустрічного позову, ухвалити нове судове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити та визначити місце проживання дитини за місцем проживання матері. Додаткове рішення районного суду і в цій частині постанова суду апеляційної інстанції в касаційному порядку не оскаржуються і в силу статті 400 ЦПК України не переглядаються. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 639/3386/24 із Новобаварського районного суду м. Харкова та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу. 17 березня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Москаленко І. Б., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення частково є незаконними та необґрунтованими, винесеними з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Судами неповно з`ясовано обставини справи, не враховано висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах та практику Європейського суду з прав людини. Вказує, що висновок суду апеляційної інстанції про встановлення побачень батька з сином без попереднього з`ясування бажання дитини на таку зустріч є помилковим, суд апеляційної інстанції не врахував конкретні обставини даної справи, що саме поведінка батька (вчинення останнім в стані алкогольного сп`яніння сварки 14 березня 2024 року, з приводу якої довелося викликати поліцію) вплинула на відношення дитини до нього та безпідставно встановив, що неприязні відносини між сторонами негативно вплинули на сприйняття дитиною особи батька. Побачення з дитиною без її згоди фактично може визнаватися примушуванням дитини і призвести до психологічного тиску на дитину та не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини в аспекті забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Думка дитини повинна бути врахована, а суд має діяти так, щоб не примушувати дитину до спілкування проти її волі. У справах щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною є неприпустимим формальний підхід, безумовне погодження з позицією сторони, оскільки інтереси дитини превалюють над інтересами батьків. Отже, будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини. Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини. При цьому, вказує, що сину сторін виповнилося 11 років та він має такий рівень розвитку, що може висловити свою думку щодо істотних обставин справи, які його стосуються. Зазначає, що судом першої інстанції було заслухано думку сина та встановлено, що він не бажає спілкуватися з батьком. Думка дитини була оцінена судом у сукупності з іншими доказами, з урахуванням конфлікту між батьками, прив`язаністю дитини до матері, незгоди дитини на спілкування з батьком та районний суд з дотриманням найкращих інтересів дитини і встановив у судовому рішенні в якості умови для участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною наявність бажання дитини на такі зустрічі. Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції та встановивши побачення батька з дитиною без з`ясування її бажання на такі зустрічі, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, не врахувавши конкретні обставини справи та відповідні висновки Верховного Суду. Висновки суду апеляційної інстанціїщодо зміни рішення суду першої інстанції в частині визначеного порядку участі батька у вихованні сина, а саме проведення зустрічей дитини з батьком без присутності матері та без узгодження за добу місця зустрічей, а також конкретизування днів та періоду спілкування батька з дитиною засобами телефонного, поштового, електронного зв`язку, є обґрунтованими, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права та з врахуванням прав та інтересів дитини. Зазначає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про визначення місця проживання дитиниз матір`ю, так як виходив виключно з власного переконання про відсутність спору між сторонами та, відповідно, права, яке підлягає судовому захисту. Вказує, що сам первісний позов та зустрічний позов свідчать про наявність між сторонами неврегульованих питань щодо визначення місця проживання дитини. Батько дитини подавав до суду відзив на зустрічну позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, подавав нові докази. Надання органом опіки та піклування висновку про доцільність проживання дитини разом з матір`ю не свідчить про те, що між сторонами відсутній спір. Відсутність заперечень з боку батька дитини щодо проживання дитини разом із матір`ю не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі. Отже, вищенаведене свідчить про наявність у даній справі спору, який підлягає вирішенню судом. Вказує, що оскаржувані судові рішення судів прийнято всупереч інтересам дитини з огляду на відсутність правової визначеності щодо місця її проживання. При цьому зустрічні позовні вимоги є доведеними, їх задоволення буде повністю відповідати інтересам дитини, висновку органу опіки та піклування. Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судами З 20 вересня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 8, 61 т. 1). Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 19 жовтня 2023 року у справі № 639/5367/23 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано (а. с. 62-64, т. 1). ОСОБА_3 , уклавши шлюб з ОСОБА_10 , змінила своє прізвище на « ОСОБА_6 » (а. с. 37, 65, т. 1). ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 59, т. 1). Згідно з довідками про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 15, 56, 66, т. 1). Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10 листопада 2016 року власниками квартири АДРЕСА_4 є ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а. с. 67, т. 1). З 18 листопада 2023 року ОСОБА_3 разом з сином ОСОБА_4 та ОСОБА_10 проживають за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 68-70, 71, т. 1). ОСОБА_5 є фізичною особою-підприємцем (а. с. 72-76, т. 1). 14 березня 2024 року співробітниками Управління патрульної поліції стосовно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 173-2 КУпАП, а саме вчинення домашнього насильства. Постановою Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 травня 2024 року провадження по справі № 639/1800/24 закрито за відсутності події та складу адміністративного правопорушення (а. с. 9-12, т. 1). З висновку Департаменту служб у справах дітей від 02 січня 2025 року № 8 про доцільність встановлення порядок участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що запропоновано за доцільне встановити порядок участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши час: кожен 1 та 3 тиждень місяця з 10:00 суботи до 17:00 неділі; щороку в період літніх канікул 10 днів для спільного відпочинку та оздоровлення дитини; щороку з 15:00 06 січня по 20:00 07 січня, у разі неможливості особистої зустрічі спілкування батька з сином за допомогою засобів аудіо та відеозв`язку у зручний для дитини час (а. с. 2-3, т. 2). З акту обстеження умов проживання вбачається, що ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_5 , де створені належні житлово-побутові умови (а. с. 4, т. 2). З висновку Департаменту служб у справах дітей від 02 січня 2025 року № 7 вбачається, що Департамент служб вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_2 (а. с. 6-7, т. 2). У суді першої інстанції була заслухана думка малолітнього ОСОБА_4 , який пояснив, що не хоче спілкуватись з батьком, який з ним не грається, спілкуватись по телефону з ним не бажає, вважає що батько підвищує на нього голос. Висловив бажання жити з мамою.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скаргапредставника ОСОБА_2 - адвоката Москаленко І. Б., підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають не повністю. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України). Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України). Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України). За загальними правилами змагального процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (статті 12, 81 ЦПК України). За змістом статей 76-78 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що становлять допустимість доказів. У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Щодо вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні й визначення способу участі батька у вихованні дитини У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. У статті 18 Конвенції визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13). У рішенні від 07 грудня 2006 року в справі «Хант проти України», заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ від 07 серпня 1996 року в справі «Johansen v. Norway»). Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини. Відповідно до статті 8 Закону № 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону № 2402-III). У абзацах першому, другому статті 15 Закону № 2402-III зазначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Тобто у дитини є право, а не обов`язок на підтримання регулярних особистих стосунків і прямих контактів з тим з батьків, який проживає окремо. У разі, коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду в порядку, встановленому законом (абзаци третій, четвертий статті 15 Закону № 2402-III). У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України). Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Згідно з частинами першою-третьою статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. У частині першій та другій статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, зокрема стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2019 року в справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) дійшла висновку, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитись на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини. Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи (див.: постанови Верховного Суду від 07 серпня 2024 року в справі № 742/3278/23 (провадження № 61-7675св24), від 08 травня 2024 року в справі № 638/1269/23 (провадження № 61-15097св23) та інші). У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, зокрема її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди. У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків, та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей. Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи. Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків. Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 19 СК України у процесу розгляду судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України). Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (див.: постанови Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші). Судами встановлено, що між батьками малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склалися неприязні відносини і вільно досягти згоди щодо способу участі батька, який проживає окремо від дитини, у її вихованні і спілкуванні із нею вони не можуть. Зазначене сторонами у справі не оспорюється. Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просив встановити ОСОБА_1 для участі у вихованні та спілкуванні з неповнолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі способи участі: можливість перебування неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вихідні дні за домовленістю, у батька ОСОБА_1 ; необмежене спілкування батька ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особисто, засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку. Відповідно до висновку Департаменту служб у справах дітей № 8 від 02 січня 2025 року про доцільність встановлення порядку участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що Департамент служб вважає за доцільне встановити порядок участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши час: кожен 1 та 3 тиждень місяця з 10:00 суботи до 17:00 неділі; щороку в період літніх канікул 10 днів для спільного відпочинку та оздоровлення дитини; щороку з 15:00 6 січня по 20:00 7 січня, у разі неможливості особистої зустрічі спілкування батька з сином за допомогою засобів аудіо та відеозв`язку у зручний для дитини час. Суди, встановивши, що права ОСОБА_1 як батька порушуються ОСОБА_2 , дійшли правильного висновку про необхідність визначення способів участі батька у вихованні і спілкуванні з дитиною. Судами встановлено, що між сторонами склались неприязні стосунки та під час зустрічей батька з сином за участю матері між ними виникають сварки у присутності дитини, що може негативно впливати на психологічний та емоційний стан дитини. Відомостей про те, що дитина емоційно не сприймає батька та доказів негативного впливу батька на сина матеріали справи не містять, а присутність обох сторін під час зустрічей батька з сином не сприятиме перебуванню дитини у цей час у спокійному та стійкому середовищі, з огляду на неприязні стосунки сторін у справі. Суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції при встановленні побачень батька з сином у присутності матері не звернув увагу на наявність неприязних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і негативний вплив цієї обставини на сприйняття дитиною особи батька. Такий висновок відповідає постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2018 року у справі №686/14512/17 (провадження № 61-7540св18) та іншим. Суд апеляційної інстанції вважав за недоцільне зазначення судом першої інстанції про узгодженням за добу між батьками місця зустрічі з урахуванням стану здоров`я дитини, оскільки у судовому рішенні неможливо передбачити всі умови та обставини, які повинні враховувати батьки при проведенні зустрічей батька з дитиною, зокрема погодні явища та стан здоров`я, за яких мають відбуватися зустрічі та деталізувати поведінку батьків щодо узгоджень планів та повідомлень про їх зміни. Вирішуючи ці питання, батьки, керуючись принципом розумності, мають виходити виключно з інтересів дитини. Щодо спілкування батька з сином засобами телефонного, поштового, електронного зв`язку, то суд апеляційної інстанції вважав за необхідне конкретизувати дні та період, в межах якого буде відбуватися таке спілкування задля уникнення між сторонами конфліктів та сварок щодо узгодження проведення такого спілкування. Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що буде доцільним змінити порядок побачень батька із сином, врахувавши інтереси дитини, зокрема, необхідність дотримання звичних для нього умов щодо організації, розпорядку його повсякденного життя, його вік, режим навчання та відпочинку, а також закріплений у положеннях чинного законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участі у її вихованні, врахувавши бажання батька на участь у вихованні та спілкуванні зі своїм сином, встановивши відсутність обставин, які б унеможливлювали реалізацію права батька на таке спілкування, необхідність спілкування дитини як з батьком, так і з матір`ю, які не змогли самостійно визначити порядок участі у вихованні дитини. Визначення саме такого способу участі у спілкуванні та вихованні дитини відповідатиме її якнайкращим інтересам, віковим потребам, та за сумлінного відношення батька до виконання свого обов`язку, буде достатнім для забезпечення його участі у вихованні сина. Посилання касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду є безпідставними. У кожній справі суди виходять з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Разом з тим, Верховний Суд наголошує на тому, що у статті 18 Конвенції визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. У зв`язку з викладеним колегія суддів не погоджується з висновком апеляційного суду, який зазначено у мотивувальній частині його постанови, про те, що встановлення побачень батька з малолітньою дитиною проводиться без попереднього бажання дитини на зустріч. Такого висновку немає у резолютивній частині постанови апеляційного суду і він є зайвим, так як, у разі необхідності, судове рішення виконується у примусовому порядку відповідно до висновку, зазначеного у резолютивній частині судового рішення. Більше того, дитина не може бути примушена до вчинення певних дій поза її волею. Зазначене підлягає виключенню з мотивувальної частини постанови апеляційного суду, що не впливає на законність судового рішення (частини друга статті 410 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Щодо вимог ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір`ю Суди відмовили у задоволенні таких зустрічних вимог ОСОБА_2 , пославшись на те, що спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини саме з матір`ю немає. Верховний Суд з такими висновками судів не погоджується. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Верховний Суд уже неодноразово зазначав, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема: постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, від 20 червня 2024 року у справі № 465/4217/14, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 та інші). Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Частинами першою-другою статті 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Відповідно до частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Згідно з частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, з огляду на те, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним. У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). У параграфі 54 рішення «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах. У частинах четвертій та п`ятій статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Водночас у частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Судами встановлено, що малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу між батьками проживає разом з матір`ю ОСОБА_5 . Суди вказали, що таке місце проживання дитини було домовленістю сторін, а тому с пору немає й відмовити у позові. Разом з тим, суди не звернули уваги на наведені вище норми як матеріального, так і процесуального права, практику ЄСПЛ про те, що безпідставно суд не може відмовити у позові. Верховний Суд вказує на те, що первісний позов було подано саме батьком дитини ОСОБА_1 , який зазначив, шо дійсно малолітня дитина проживає з матір`ю і вона чинить йому перешкоди у спілкуванні та вихованні дитини. ОСОБА_2 пред`явила зустрічний позов про визначення місця проживання дитини з матір`ю, вказавши, що відповідач постійно висловлює своє незадоволення, що їх син проживає разом зі своєю матір`ю та сторонньою для дитини особою. Він постійно чинить психологічний та моральний тиск на неї, погрожує, що забере дитину. У неї з колишнім чоловіком немає згоди щодо визначення місця проживання дитини і угода щодо місця проживання дитини між сторонами не укладалась. ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_8 подав відзив на зустрічну позовну заяву, де не заперечував, щоб дитина проживала з матір`ю. Разом з тим, по суті зазначав, що саме відповідачка винна у тому, що між ними існують відповідні сімейні спори щодо малолітньої дитини (а. с. 119-121, т. 1). Таке саме ним зазначено і у запереченні на відповідь на відзив на зустрічний позов. (а. с. 187-190, т. 1). У судовому засіданні районного суду ОСОБА_1 дійсно не заперечував проти проживання дитини з матір`ю (а. с. 47-50, т. 2). Проте процесуальна поведінка сторін у справі, допит свідків, заслуховування пояснення малолітньої дитини та дослідження доказів свідчать про те, що між колишнім подружжям існує спір, у тому числі, щодо місця проживання дитини з матір`ю, так як саме цим позивач пояснює перешкоди йому зі сторони відповідачки у спілкуванні з дитиною. ОСОБА_5 забезпечує дитині повний і гармонійний розвиток та рівень життя, необхідний для такого розвитку; дитина відвідує КЗ «Харківська гімназія № 76 Харківської міської ради», також відвідує логопедичні заняття, має відповідні соціальні контакти, мати має дохід та здатна забезпечити дитину усім необхідним, має житло, в якому створила умови для гармонійного розвитку, проживання, навчання і виховання дитини. З висновку Департаменту служб у справах дітей від 02 січня 2025 року № 7 вбачається, що Департамент служб вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_2 . Належних правових підстав, передбачених частиною шостою статті 19 СК України, для неврахування висновку органу опіки та піклування суди не навели. Заперечень проти проживання малолітньої дитини з матір`ю ОСОБА_1 не висловлював. Посилання апеляційного суду на певні судові рішення Верховного Суду про відсутність спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини як підстава для відмови в позові, є помилковими, так як у наведених апеляційним судом судових рішеннях Верховного Суду дійсно відсутній спір між батьками дитини, відсутній зустрічний позов, один з батьків не обґрунтовував позов тим, що саме проживання дитини з іншим із батьків є передумовою спорів про участь у вихованні дитини тощо. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України). Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України). Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України). Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи щодо зустрічного позову встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Москаленко І. Б., підлягає в цій частині задоволенню. Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції щодо вирішення зустрічного позову підлягають скасуванню із ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення зустрічного позову. Щодо судових витрат Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат. Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України). Оскільки Верховний Суд частково задовольняє касаційну скаргу, скасовує судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю та ухвалює в цій частині нове судове рішення про задоволення зустрічного позову, то понесені позивачем ОСОБА_2 судові витрати у вигляді судового збору за подання зустрічної позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг слід стягнути з ОСОБА_1 , зокрема витрати зі сплати судового збору (у частині вимоги за зустрічним позовом) за подання позовної заяви у розмірі 1 211,20 грн, апеляційної скарги у розмірі 1 816,80 грн, касаційної скарги у розмірі 2 422,40 грн, а у загальному розмірі - 5 450,40 грн. Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 410, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Москаленко Ірини Борисівни, задовольнити частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 15 січня 2026 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні залишити без змін, виключивши з її мотивувальної частини посилання на встановлення побачень без попереднього бажання дитини на зустріч. Рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 січня 2026 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю скасувати. Зустрічний позов ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю задовольнити. Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_2 за її місцем проживання. Стягнути з ОСОБА_1 а на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 5 450,40 грн (п`ять тисяч чотириста п`ятдесят гривень 40 копійок). Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк