Постанова КЦС ВС № 645/4582/16-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 квітня 2019 року м. Київ справа № 645/4582/16-ц провадження № 61-182св17 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - судді Стрільчука В. А., суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Усика Г. І., учасники справи: позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 , відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2017 року, ухвалене у складі судді Федорової О. В., та рішення апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Яцини В. Б., Бурлаки І. В., Карімової Л. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком. В обґрунтування позову зазначив, що він і ОСОБА_5 є батьками малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу з відповідачем у лютому 2015 року залишився проживати з матір`ю. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 7 квітня 2015 року визначено йому способи участі у вихованні сина шляхом встановлення графіку побачень і спільного відпочинку протягом одного місяця без присутності матері. Незважаючи на це, з серпня 2016 року відповідач ініціює конфлікти, коли він приїздить забирати сина, налаштовує дитину проти нього, після чого син поводить себе нервово і налякано. Вважає, що такі дії ОСОБА_5 зумовлені тим, що вона створила нову сім`ї і народила другу дитину. Малолітній ОСОБА_7 змушений проживати із вітчимом, який є для нього сторонньою людиною, та отримує недостатньо уваги від матері. Натомість позивач нову сім`ю не створив та може усю свою увагу і турботу приділяти сину, а також краще забезпечувати його матеріально. Посилаючись на те, що створення відповідачем нової сім`ї негативно вплинуло на розвиток, виховання і психологічний стан його сина, ОСОБА_1 просив визначити з ним місце проживання малолітнього ОСОБА_7 . У грудні 2016 року ОСОБА_5 звернулася із зустрічним позовом, уточненим у травні 2017 року, до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю та зміну способу участі батька у вихованні дитини. В обґрунтування зустрічного позову зазначила, що у серпні 2016 року відповідач поїхав з сином відпочивати на два тижні, після чого відмовився повернути дитину до місця постійного проживання. У зв`язку з такими діями вона змушена була звернутися до правоохоронних органів із заявою про кримінальне правопорушення, так як з осені 2016 року не знала, де перебуває дитина, а ОСОБА_1 ухилявся від спілкування з нею. У травні 2017 року дитина повернулася до неї проживати, проте, з урахуванням поведінки батька, вона не може бути упевнена, що подібний випадок не відбудеться знову. Зазначає, що є педагогом за фахом, належним чином займається освітою сина і приділяє йому достатньо уваги, так як перебуває у декретній відпустці. ЇЇ новий чоловік їх матеріально забезпечує, він має гарні взаємовідносини з ОСОБА_7 ; дитина також із задоволенням проводить час з молодшим братом, який народився у ІНФОРМАЦІЯ_2 року. За таких обставин просить визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_7 з матір`ю. Крім того, пославшись на самовільну зміну батьком місця проживання дитини, недотримання ним встановленого рішенням суду графіку побачень і небажання добровільно узгоджувати питання виховання дитини, просила змінити визначений рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 7 квітня 2015 року графік побачень ОСОБА_1 з сином ОСОБА_7 шляхом встановлення наступного графіку їх побачень: кожної суботи з 10:00 години до 19:00 години у присутності матері або спеціаліста служби у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради. Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2017 року ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_5 Змінено спосіб участі батька у вихованні дитини, встановлений рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 7 квітня 2015 року у справі № 644/1273/15-ц, та визначено спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні і спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_7 шляхом встановлення наступного графіка побачень: кожної суботи з 10:00 години до 19:00 години у присутності матері ОСОБА_5 або представника Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради. Вирішено питання розподілу судових витрат. Відмовляючи у задоволенні первісного позову і задовольняючи зустрічний в частині визначення місця проживання дитини з матір`ю, суд першої інстанції виходив з того, що малолітній ОСОБА_7 постійно проживає з матір`ю, вітчимом і молодшим братом, дитині створені всі належні умови для виховання і розвитку, сім`я має достатнє матеріальне забезпечення, тому доцільно дитину залишити проживати із ОСОБА_5 Змінюючи спосіб участі батька у вихованні дитини, суд дійшов висновку, що батько допускав випадки несвоєчасного повернення дитини матері після побачень, на тривалий час самовільно змінив місце проживання сина, тому потрібно зменшити періоди їх побачень і проводити такі зустрічі у присутності ОСОБА_5 або спеціаліста служби у справах дітей. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2017 року, з урахуванням ухвали цього суду про роз`яснення рішення від 10 січня 2018 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Змінено рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2017 року у частині визначення способу участі батька у вихованні дитини і вирішено, що зустрічі ОСОБА_1 з малолітнім сином ОСОБА_7 можуть відбуватися без присутності матері ОСОБА_5 або представника Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради. У іншій частині рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2017 року залишено без змін. Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що батько з дитиною мають гарні стосунки, що не заперечується ОСОБА_5 , і він здатний самостійно опікуватися сином під час спільного перебування, тому незначне зменшення кількості їх побачень буде достатнім і виправданим способом впливу на батька з метою недопущення випадків неповернення дитини матері, водночас у проведенні цих побачень у присутності інших осіб немає необхідності. З висновками суду першої інстанції про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_7 з матір`ю ОСОБА_5 апеляційний суд погодився, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2017 року і рішення апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2017 року та ухвалити нове рішення про задоволення його позову і відмову у задоволенні зустрічного позову. Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що через зміну судами графіку побачень з сином його право на вільне спілкування у достатньому обсязі із своєю дитиною порушене. Таке рішення суперечить положенням Конституції України, СК України, Закону України «Про охорону дитинства», Конвенції про права дитини, а також практиці Європейського суду з прав людини, які закріплюють принцип рівності прав батьків щодо дитини. Він ніколи не переховував сина, завжди проживав за місцем реєстрації, а твердження відповідача про зворотне не підтверджені належними і допустимими доказами, є неправдивими та не можуть бути покладені в основу судового рішення. Вважає, що суди першої і апеляційної інстанції не надали належну оцінку усім поданим ним доказам, які підтверджують, що найкращим для дитини є визначення її місця проживання з батьком. Заявник вказує, що завжди належним чином займався вихованням і розвитком малолітнього ОСОБА_7 , здатний краще матері його матеріально забезпечувати та може приділяти дитині усю свою увагу. Позиція інших учасників справи У березні 2018 року ОСОБА_5 подала відзив на касаційну скаргу, у якому послалася на безпідставність її доводів. Вказала, що не заперечує існування між позивачем і дитиною гарних стосунків, проте дії позивача щодо утримання і переховування дитини вважає неправомірними. Зазначила, що проживання сина у повній сім`ї повністю відповідає принципу забезпечення якнайкращих інтересів дитини. Провадження у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і зупинено виконання рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2017 року в частині, залишеній без змін апеляційним судом, та рішення апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2017 року. Ухвалою Верховного Суду від 4 квітня 2018 року справу призначено до судового розгляду. Встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_5 є батьками малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2015 року шлюб між сторонами розірвано; після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати з матір`ю. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 7 квітня 2015 року визначено спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні сина ОСОБА_7 шляхом встановлення наступного графіку їх побачень: за місцем проживання батька без присутності матері кожного тижня з 09:00 години четверга до 09:00 години понеділка та спільний відпочинок без присутності матері з можливістю виїзду за межі міста Харкова у межах України строком до одного місяця кожного року. У листопаді 2016 року ОСОБА_1 забрав сина у матері для спільного проведення часу, проте у визначені рішенням суду строки не повернув, перестав відповідати на телефонні дзвінки і за місцем проживання двері квартири не відчиняв. 21 листопада 2016 року ОСОБА_5 звернулась до Немишлянського відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Харківській області із заявою, у якій просила встановити місцезнаходження малолітнього ОСОБА_7 і його батька ОСОБА_1 та повернути дитину додому. З приводу невиконання ОСОБА_1 рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 7 квітня 2015 року проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016220460003928, яке у подальшому закрите на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України - за відсутністю події кримінального правопорушення. З висновку Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_7 від 13 січня 2017 року суди встановили, що у ході співбесіди із спеціалістами Управління ОСОБА_1 пояснив, що дитина хворіє, тому він не надає можливості матері побачитись з сином. ОСОБА_1 роз`яснено, що мати має право відвідувати хвору дитину, однак батько категорично заперечував проти побачень матері з сином. За результатами засідання комісії Управління як представник органу опіки та піклування вважало за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_7 разом з матір`ю ОСОБА_5 5 травня 2017 року ОСОБА_5 забрала дитину у батька і з цього часу малолітній ОСОБА_7 проживає з нею. 30 травня 2017 року Управлінням служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради надано інший висновок, згідно з яким Управління вважало за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_7 разом з батьком ОСОБА_1 та вважало недоцільним відібрання дитини від батька. При наданні такого висновку Управління зазначило, що ним надано висновок від 13 січня 2017 року про доцільність визначення місця проживання дитини з матір`ю, проте ОСОБА_5 змінила позовні вимоги, виключила вимогу про визначення місця проживання сина з нею та замінила її на вимогу про негайне відібрання дитини від батька та повернення на виховання матері. З цього питання Управляння провело додаткове засідання комісії з питань захисту прав дитини, на яке мати дитини не з`явилась. Батько дитини ОСОБА_1 на засіданні комісії особисто пояснив, що категорично заперечує проти визначення місця проживання сина з матір`ю, оскільки вона не має можливості надати дитині належну увагу та забезпечення, не має власного доходу, а також вся її увага направлена на новонароджену дитину та чоловіка. ОСОБА_1 вважає, що він як батько створює кращі умови для дитини, оскільки нової родини не створив, мешкає один, інших дітей не має, всю увагу та матеріальні можливості витрачає на сина. За таких обставин Управління вважало недоцільним відібрання дитини у батька і рекомендувало визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_7 з батьком. Про недійсність чи відкликання попереднього наданого висновку від 13 січня 2017 року у висновку від 30 травня 2017 року не зазначено. Також судами встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований і є співвласником квартири АДРЕСА_1 . За місцем проживання характеризується позитивно. Згідно з довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Меш Системс» від 4 листопада 2016 року ОСОБА_1 з 5 жовтня 2016 року працює у вказаному Товаристві на посаді менеджера і отримує заробітну плату у розмірі 1 600 гривень на місяць. Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж ОСОБА_1 за період роботи у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Меш Системс» склав 27 днів у ІНФОРМАЦІЯ_2 року та 15 днів у листопаді 2017 року. З відповіді Східної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова від 7 серпня 2017 року суди встановили, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року перебував на загальній системі оподаткування і згідно з наданою декларацією про майновий стан та доходи мав дохід ? 0,00 гривень. З 1 січня 2017 року ОСОБА_1 здійснює діяльність за спрощеною системою оподаткування і згідно з наданою декларацією платника єдиного податку сума його доходу за перше півріччя 2017 року склала 131 600,00 гривень. ОСОБА_5 проживає у шлюбі з ОСОБА_8. , який має самостійний дохід та утримує сім`ю. Відповідач за первісним позовом перебуває у декретній відпустці і доглядає за малолітніми дітьми: ОСОБА_7 та ОСОБА_9 . ОСОБА_5 є співвласником квартири АДРЕСА_2 , проте фактично із сім`єю проживає у квартирі своєї матері - квартира АДРЕСА_3 . Оцінивши довідку Комунального закладу «Палац дитячої та юнацької творчості «Істок» Харківської міської ради від 11 лютого 2015 року, суди встановили, що ОСОБА_7 є вихованцем гуртка «Супер-діти» з січня 2015 року; дитиною займається батько ОСОБА_1 , який приводить сина на заняття, присутній на заняттях разом з дитиною, турбується про матеріальне забезпечення для навчальних занять дитини. Згідно з довідкою від 26 жовтня 2016 року у період з вересня по жовтень 2016 року три рази на тиждень малолітній ОСОБА_7 відвідував заняття в дитячому клубі «Школа радості» у супроводі батька ОСОБА_1 ; оплату розвиваючих занять здійснює батько дитини. Відповідно до довідки Комунального закладу охорони здоров`я «Харківська міська дитяча поліклініка № 15» малолітній ОСОБА_7 знаходиться під наглядом фахівців з 1 лютого 2012 року. Мати приходить з сином на прийоми лікарів, піклується про дитину під час хвороби. Батько дитини протягом 2012-2014 років звертався до поліклініки стосовно надання медичної допомоги сину. Згідно з довідкою лікаря педіатра ОСОБА_18 у період з 1 лютого 2012 року по 7 липня 2016 року при всіх випадках амбулаторного прийому (первинний огляд), а також всі профілактичні огляди, в тому числі оформлення в дитячий садок, відбувалися у присутності батька ОСОБА_1 і без присутності матері ОСОБА_5 При викликах додому огляд дитини проводився або у присутності батька, або у присутності матері (з однаковою регулярністю). Також суди встановили, що батько оплачує заняття малолітнього ОСОБА_7 у дитячому клубі «Школа радості», придбаває дитині ліки, іграшки, дитячі книги, відвідував із сином Харківський міський дельфінарій та атракціони. З листопада 2016 року, тобто після початку проживання дитини з батьком, малолітній ОСОБА_7 не відвідує заняття у дитячому клубі «Школа радості», а також комунальний заклад «Палац дитячої та юнацької творчості «Істок» Харківської міської ради. Згідно з висновком, складеним психологом ОСОБА_19 у травні 2017 року за наслідками спілкування з малолітнім ОСОБА_7 , дитина тривожна, не відходить від матері і погано реагує на її відсутність. Психолог дійшла висновку, що, оскільки дитина близько шести місяців перебувала далеко від матері, у малолітнього ОСОБА_7 , вірогідно, стан стресу та психоемоційної травми середнього ступеню. Згідно з висновком, складеним за наслідками наступної консультації, проведеної у липні 2017 року, психоемоційний стан ОСОБА_7 стабілізувався. Необхідна подальша робота з психологом з метою зниження тривожності та покращення навичок спілкування. Тісне спілкування дитини з матір`ю є сприятливим для дитини. Оцінивши покази допитаних у судовому засіданні свідків: ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 і ОСОБА_23 , суди встановили, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 склалися неприязні стосунки у зв'язку з недосягненням згоди щодо місця проживання сина ОСОБА_7 . Стосунки у батька з дитиною є гарними, він приділяє увагу його вихованню, постійно гуляє з ним. Малолітній ОСОБА_7 однаково прихильний до батька і матері. Наявність гарних стосунків між дитиною та батьком ОСОБА_5 не заперечує.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків. Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Стаття 7 СК України визначає, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Згідно з частиною першою статті 18, частиною першою статті 27 Конвенції про права дитини Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК Українимісцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Згідно зі статтею 141 СК Українимати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що принцип забезпечення права дитини на гармонійний розвиток та належне виховання превалює над принципом рівності прав батьків щодо дитини, тому при вирішені спору щодо місця проживання дитини у першу чергу ураховуються інтереси дитини. Судами попередніх інстанцій встановлено, що обоє батьків належно відносяться до батьківських обов`язків, створили умови для проживання, виховання і розвитку малолітнього ОСОБА_7 , дитина доглянута і матеріально забезпечена. Під час проживання з батьком останній інколи чинить перешкоди матері у спілкуванні з сином, що негативно відзначається на емоційному стані дитини. Мати дитини створила нову сім`ю, у якій малолітній ОСОБА_7 проживає разом з молодшим братом і вітчимом; відповідач не заперечує проти спілкування батька з сином, лише наполягає на дотриманні графіку такого спілкування і недопущення самовільної зміни місця проживання дитини. За встановлених обставин, враховуючи малий вік ОСОБА_7 і його емоційну прихильність до матері, з якою після розлучення батьків він продовжив проживати, суди першої і апеляційної інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин положення статей 141, 161 СК України і обґрунтовано визначили місце проживання малолітнього ОСОБА_7 з матір`ю ОСОБА_5 . При цьому такий висновок судів не свідчить будь-яким чином про неналежне чи недостатнє виконання ОСОБА_1 своїх батьківських обов`язків, так як суди при вирішенні справи надали перевагу матері з урахуванням віку дитини та того, що вона перебуває у декретній відпустці і може постійно приділяти увагу сину. Не погодившись із висновком Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради від 30 травня 2017 року щодо недоцільності відібрання дитини у батька, з яким малолітній ОСОБА_7 проживав на час його надання, суди відповідно до статті 19 СК України навели у рішенні відповідні мотиви, зокрема зазначили, що при наданні цього висновку Управління не спростувало попередньо наданий ним висновок щодо доцільності залишення дитини проживати з матір`ю. Посилання судів першої і апеляційної інстанції в ухвалених рішеннях на принцип 6 Декларації прав дитини, яка не ратифікована Україною і не є міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, помилкові, проте не впливають на правильність висновків щодо визначення місця проживання дитини з матір`ю по суті. Оскільки, вирішуючи справу, суди врахували умови проживання, створені батьками для дитини, їх характеризуючи дані, ставлення до виконання батьківських обов`язків і прихильність до них сина ОСОБА_7 , тобто оцінили усі обставини, які мають значення для правильного вирішення спору про визначення місця проживання дитини, помилкове посилання на Декларацію прав дитинине свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень у відповідній частині і не є підставою для їх скасування. Доводи заявника про те, що він ніколи не переховував сина і завжди проживав за місцем реєстрації, а твердження відповідача про зворотне не підтверджені належними і допустимими доказами, касаційний суд відхиляє. Суди попередніх інстанцій встановили, що між сторонами існує конфлікт у зв`язку з недосягненням згоди щодо місця проживання малолітнього ОСОБА_7 , що встановлено також на засіданнях комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Харківської міської ради. Також встановлено, що у період, коли дитина проживала з батьком, він чинив матері перешкоди у спілкуванні з сином. З огляду на вказане посилання заявника на те, що він не переховував сина ОСОБА_7 і вони проживали за місцем реєстрації, не мають правового значення, так як встановлено, що місце проживання дитини батько змінив самовільно і мати тривалий час не мала можливості бачитись із дитиною. Доводи заявника про те, що подані ним докази підтверджують доцільність визначення місця проживання сина з ним, що відповідатиме найкращим інтересам дитини, касаційний суд відхиляє. Такі доводи зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що не відноситься до визначених статтею 400 ЦПК України повноважень суду під час касаційного перегляду справи, згідно з якими суд касаційної інстанції не може встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу і про перевагу одних доказів над іншими. Суди попередніх інстанцій у визначеному цивільним процесуальним законодавством порядку оцінили подані заявником докази і встановили, що він належним чином виконує батьківські обов`язки, створив за місцем проживання умови для розвитку і виховання сина, проте зазначені обставини не виключають можливості залишення дитини проживати з матір`ю, яка також створила належні умови для проживання сина і виконує батьківські обов`язки. Та обставина, що заявник не створив нову сім`ю, тому може приділяти усю увагу малолітньому ОСОБА_7 і краще його матеріально забезпечувати, не є визначальною підставою для встановлення місця проживання дитини з ним, так як у справі відсутні відомості про те, що створення ОСОБА_5 нової сім`ї негативно вплинуло на виконання нею батьківських обов`язків щодо старшого сина. Крім того, зростання у повній сім`ї також відповідає інтересам дитини і не може оцінюватися як негативна обставина. За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди першої і апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення в частині вирішення позовних вимог за первісним і зустрічним позовами щодо визначення місця проживання дитини з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК Україниє підставою для залишення касаційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції і рішення апеляційного суду у відповідній частині без змін. Проте касаційний суд не погоджується із висновками суду першої і апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог за зустрічним позовом щодо зміни способу участі батька у вихованні дитини. Змінюючи встановлений рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 7 квітня 2015 року спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні сина ОСОБА_7 та зменшуючи кількість і тривалість їх побачень, суди попередніх інстанцій виходили з того, що батько порушував встановлений зазначеним рішенням графік і несвоєчасно повертав дитину матері або не повертав узагалі, тому зменшення кількості цих побачень є достатнім і виправданим з метою недопущення таких ситуацій у подальшому. Проте такі висновки судів першої і апеляційної інстанцій є помилковими. Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (статті 151, 153 СК України). Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Статтею 159 СК України встановлено, що у разі, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами. При цьому суди повинні також ураховувати, що при вирішенні такого спору першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зазначені положення законодавства дають підстави для висновку, що при визначенні/зміні способу участі батька у вихованні дитини береться до уваги прихильність дитини до батька, її вік і стан здоров`я, особисті характеристики батька (стан психічного здоров'я, наявність шкідливих звичок), його ставлення до виконання батьківських обов`язків тощо. Встановлення графіку побачень батька з дитиною спрямоване на реалізацію права дитини спілкуватися з тим із батьків, хто проживає окремо від неї, оскільки збереження зв`язків з обома батьками найкраще відповідає інтересам дитини. Кількість і тривалість таких побачень суд повинен визначити із урахуванням фактичних обставин справи, зокрема віку дитини, її стану здоров'я, прихильності до батька, створення батьком за місцем свого проживання належних умов для проживання дитини тощо. Зменшення кількості побачень дитини з батьком виключно у якості дисциплінуючого заходу з метою впливу на поведінку батька і недопущення випадків неповернення дитини матері суперечить принципу найкращого забезпечення інтересів дитини і є неприпустимим. Таке зменшення є виправданим, якщо суд встановить, що спілкування з батьком перешкоджає нормальному розвиткові дитини і є для неї несприятливим або небезпечним з огляду на особу батька. ОСОБА_5 , заявляючи вимоги про зміну способу участі ОСОБА_1 у вихованні сина ОСОБА_7 , не довела, щотака зміна якнайкраще відповідатиме інтересам дитини, та не обґрунтувала свої вимоги посиланням на обставини, які відповідно до статті 159 СК України можуть бути підставою для зменшення кількості і тривалості їх побачень. Судами першої і апеляційної інстанції в ході розгляду справи таких обставин також не встановлено. Не заперечуючи проти того, що дитина має гарні стосунки з батьком і останній належним чином виконує батьківські обов`язки, позивач за зустрічним позовом просила зменшити кількість їх зустрічей з метою недопущення вчинення ОСОБА_1 дій, які порушують її права щодо дитини. Суди попередніх інстанцій, встановивши, що ОСОБА_1 і малолітній ОСОБА_7 мають гарні стосунки і вплив батька на дитину є позитивним, неправильно застосували до спірних правовідносин положення СК України і дійшли помилкового висновку щодо доцільності зменшення кількості їх побачень виключно з метою дисциплінування батька, який допускав порушення раніше встановленого графіка побачень. Невиконання ОСОБА_1 рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 7 квітня 2015 року, яке набрало законної сили, є підставою для покладення на нього передбаченої законодавством відповідальності, проте не може бути підставою для зменшення кількості зустрічей позивача із сином усупереч інтересам дитини. Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, касаційний суд скасовує рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2017 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2017 року в частині вирішення позовних вимог за зустрічним позовом про зміну способу участі батька у вихованні дитини і ухвалює у цій частині нове рішення про відмову у позові з наведених підстав. У іншій частині рішення суду першої і апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення цих рішень у відповідній частині без змін. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частини перша цієї статті визначає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений при поданні касаційної скарги судовий збір пропорційно до задоволеної частини вимог у сумі 1 102,4 гривень. Щодо поновлення виконання судових рішень Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його дії. За таких обставин касаційний суд відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України поновлює виконання рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2017 року у частині визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_5 , залишене у цій частині без змін рішенням апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2017 року. Керуючись статтями 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2017 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2017 року в частині вирішення позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_5 про зміну способу участі батька у вихованні дитини скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. У іншій частині рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2017 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2017 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 у відшкодування судового збору, сплаченого при поданні касаційної скарги, 1 102,4 гривень. Поновити виконання рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2017 року у частині визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_5 , залишене у цій частині без змін рішенням апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2017 року. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик