Ухвала ККС ВС № 275/188/25

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2026 року м. Київ справа № 275/188/25 провадження № 51-2134 ск 26 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Брусилівського районного суду Житомирської області від 06 березня 2026 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року, встановив: Вироком Брусилівського районного суду Житомирської області від 06 березня 2026 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.122 Кримінального кодексу України (далі - КК) та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням на строк 1 рік та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу. Згідно з вироком, 12 січня 2025 року, вдень, ОСОБА_5 прийшов до домогосподарства своєї дружини ОСОБА_6 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , з якою він протягом останніх шести місяців спільно не проживає, з метою розмови про розподіл майна та розлучення.Під час спілкування з ОСОБА_7 до них підійшов ОСОБА_4 , який заважав розмові, тому ОСОБА_5 , не поспілкувавшись з ОСОБА_7 , пішов до місця свого проживання.Цього ж дня, після 20:30, ОСОБА_5 , взявши вдома дерев`яну палицю, з метою самооборони від ОСОБА_4 , прийшов до вищевказаного домогосподарства своєї дружини ОСОБА_6 , з метою з`ясування з нею стосунків. У період часу з 20:30 до 21:00, ОСОБА_5 постукав у хвіртку будинку, яку йому відкрив ОСОБА_4 , й у ОСОБА_5 на фоні виниклих ревнощів, виник умисел на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_4 , які він реалізував, завдавши йому два удари. Під час завдання другого удару, ОСОБА_4 схопив рукою край дерев`яної палиці та почав її виривати з рук ОСОБА_5 . В результаті сутички, потерпілий ОСОБА_5 та ОСОБА_4 впали на землю, дерев`яна палиця відлетіла в бік. В цей час у ОСОБА_4 виник злочинний умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_5 , який, піднявшись з землі, зробив декілька кроків на протилежну сторону дороги. ОСОБА_4 , реалізовуючи свій злочинний умисел, підняв вказану палицю, та, наздогнавши ОСОБА_5 , почав завдавати нею численні удари по голові, тулубу та руках останнього, від яких палиця поламалась навпіл. Продовжуючи свої протиправні дії, спрямовані на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , після того, як потерпілийвід завданих ударів впав на землю, почав наносити удари по його тілу ногами. Своїми умисними діями ОСОБА_4 спричинив ОСОБА_5 тілесні ушкодження у вигляді забійної рани тім`яної ділянки, синців на повіках правого ока, на нижній повіці лівого ока, на задньобоковій поверхні грудної клітини зліва та лівому стегні, закритого перелому дистального епіметафізу правої ліктьової кістки з помірним зміщенням уламків, які належать до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості. Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а вирок стосовно нього - без змін. У касаційній скарзі засуджений просить скасувати вищезазначені судові рішення стосовно нього і закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК. Обгрунтовуючи свої вимоги, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинами кримінального провадження та неповноту судового розгляду, у зв`язку з чим суд неправильно застосував закону України про кримінальну відповідальність. При цьому, засуджений заперечує той факт, що завдав тілесні ушкодження потерпілому, але, водночас, стверджує про помилкову кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 122 КК, оскільки, на його переконання, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не надали об`єктивної оцінки обставинам, за яких було вчинено кримінальне правопорушення, а саме тому, що причиною його дій стала агресивна поведінка потерпілого, який застосував до нього фізичну силу, а він, у свою чергу, з метою захисту, завдав потерпілому тілесні ушкодження. Зазначене, на переконання засудженого, свідчить, що його дії є необхідною обороною. Колегія суддів, перевіривши касаційну скаргу та наявні у Суду копії судових рішень стосовно ОСОБА_4 , дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке. Згідно з ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами. За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Таким чином, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги засудженого в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноти судового розгляду, оскільки перевірка цих обставин відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вказаних вимог судом першої інстанції дотримано у повному обсязі. Висновок місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК на підставі з`ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу. Як убачається з копії вироку, місцевий суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, зокрема, на підставі: показань потерпілого ОСОБА_5 , який підтвердив, що приревнував ОСОБА_8 до дружини і двічі вдарив його, між ними сталася сутичка, й, коли він хотів піти, ОСОБА_4 наздогнав його й завдав ударів дерев`яною палицею, після побиття його було госпіталізовано; показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про те, що 12 січня 2025 року близько 21:00, вони знаходились у магазині, до якого зайшов ОСОБА_5 , який був весь у крові й повідомив, що його побив коханець жінки й вони викликали швидку допомогу. Зауважили, що ОСОБА_5 не конфліктна людина, має спокійний характер; показань свідка ОСОБА_11 про те, що приблизно о 21:00 год 12 січня 2025 року, він приїхав до магазину в с. Хомутець і побачив на лавочці ОСОБА_5 , який був побитий, весь у крові та повідомив, що його побив коханець його дружини; показань свідка ОСОБА_12 про те, що вона працює дільничим інспектором і знає ОСОБА_4 , як особу, яка інколи зловживає спиртними напоями й від людей їй відомо, що у нього бувають суперечки з іншими людьми; протоколу проведення слідчого експерименту від 17 лютого 2025 року з потерпілим ОСОБА_5 , під час якого він розповів і показав, де та як йому були завдані тілесні ушкодження; висновку експерта № 264 від 19 лютого 2025 року, з якого слідує, що згідно даних освідування та медичних документів, у ОСОБА_5 виявлені тілесні ушкодження у вигляді: забійної рани тім`яної ділянки, синців на повіках правого ока, на нижній повіці лівого ока, на задньо-боковій поверхні грудної клітини зліва та лівому стегні, а також закритий перелом дістального епіметафізу правої ліктьової кістки з помірним зміщенням уламків. Вказані тілесні ушкодження у гр. ОСОБА_5 виникли від дії твердих тупих з обмеженою контактуючою поверхнею предметів, якими могла бути дерев`яна палка, тощо, й могли утворитися 12 січня 2025 року при обставинах,вказаних потерпілим під час проведення слідчого експерименту за його участю 17 лютого 2025 року. Відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК апеляційний суд вирішує лише ті питання, що винесено на його розгляд сторонами. Згідно з вимогами частин 1 та 2 ст. 404 КПК апеляційний суд переглядає вирок лише в межах апеляційної скарги. Як убачається з копії ухвали апеляційного суду, засуджений ОСОБА_4 , не погодившись з вироком суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, доводи якої по суті, аналогічні доводам, викладеним у його касаційній скарзі. Переглядаючи вирок суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури, в межах доводів апеляційної скарги захисника, апеляційний суд дійшов належного висновку, що всі зібрані докази, які суд сприймав безпосередньо під час судового засідання і оцінив з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, свідчать про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 122 КК, з чим погоджується і колегія суддів Касаційного кримінального суду. Що стосується доводів касаційної скарги про спричинення засудженим тілесних ушкоджень потерпілому в стані необхідної оборони, колегія суддів зазначає наступне. Так, кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Згідно із положеннями ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Слід зазначити, що право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання. Втім, стан необхідної оборони дійсно виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. Водночас, доводи засудженого щодо перебування у стані необхідної оборони були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, дослідивши матеріали кримінального провадження, дійшов висновку про їх безпідставність. Спростовуючи вказані доводи, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що у результаті сутички, ОСОБА_4 та потерпілий ОСОБА_5 впали на землю, а дерев`яна палиця відлетіла в бік. Після чого, ОСОБА_5 , піднявшись, зробив декілька кроків на протилежну сторону дороги. ОСОБА_4 же, піднявши вказану палицю та наздогнавши потерпілого, почав наносити нею численні удари по голові, тулубу та руках ОСОБА_5 , якими він прикривав собі голову, й, після того, як останній від завданих ударів впав на землю, почав завдавати удари по його тілу ногами. Таким чином, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що локалізація та кількість завданих ударів свідчать про наявність у ОСОБА_4 умислу саме на спричинення ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, оскільки, вже після сутички, коли потерпілий намагався піти, ОСОБА_4 , реалізовуючи свій злочинний умисел, підняв вказану палицю, та, наздогнавши ОСОБА_5 , почав завдавати нею численні удари по голові, тулубу та руках останнього, від яких палиця поламалась навпіл. Продовжуючи свої протиправні дії, спрямовані на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , після того, як потерпілийвід завданих ударів впав на землю, почав наносити удари по його тілу ногами, а відтак, ОСОБА_4 у стані необхідної оборони не перебував, тому, суд апеляційної інстанції, з наведенням докладних мотивів, погодився з висновками місцевого суду про вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК, та кваліфікацією його діяння як заподіяння умисного середньої тяжкості тілесних ушкоджень. На переконання колегії суддів касаційного суду, судові рішення попередніх інстанцій відповідають приписам статей 370, 419 КПК. Отже, наведені у касаційній скарзі засудженого доводи не спростовують правильності висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях, та не містять вагомих аргументів, які би свідчили про залишення поза увагою суду доводів сторони захисту, у зв`язку з чим немає підстав для сумнівів у законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень. Таким чином, оскільки касаційна скарга засудженого не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження слід відмовити. На підставі вищенаведеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Брусилівського районного суду Житомирської області від 06 березня 2026 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3