Постанова КЦС ВС № 627/835/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2026 року м. Київ справа № 627/835/24 провадження № 61-10175св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., учасники справи: позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , відповідач (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області, розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 26 лютого 2025 року у складі судді Вовк Л. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 16 липня 2025 року у складі колегії суддів Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Мальованого Ю. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - служба у справах дітей Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області, про визначення місця проживання дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - служба у справах дітей Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області, про визначення місця проживання дітей. Короткий зміст позовних вимог У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області, про визначення місця проживання дітей. Позовна заява мотивована тим, що з 25 квітня 2017 року він з ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають двох синів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач зазначав, що діти, на час вирішення справи зареєстровані та проживають за місцем його проживання. Позивач вказував, що з грудня 2023 року сторони припинили фактичні шлюбні відносини та відповідач від участі у вихованні та утриманні дітей самоусунулась, допомоги не надає. В свою чергу він самостійно створив належні умови для проживання, виховання, гармонійного розвитку синів в атмосфері любові, моральної і матеріальної забезпеченості. Він належним чином піклується про синів, забезпечує їх матеріально та займається їх вихованням, тому найкращим місцем проживання малолітніх дітей буде саме проживання з батьком. Сторони не можуть дійти згоди щодо проживання їх спільних дітей. Враховуючи викладене, просив визначити місце проживання синів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком ОСОБА_1 за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 . У жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - служба у справах дітей Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області, про визначення місця проживання дітей. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що в травні 2023 року родина виїхала до Федеративної Республіки Німеччина, де і проживають на цей час. Саме після переїзду до Федеративної Республіки Німеччина між сторонами стали виникати непорозуміння, почався розлад у відносинах, сварки, під час яких ОСОБА_1 ображав її, принижував гідність, а в решті став застосовувати фізичну силу. Все це відбувалось в присутності дітей. Після чергового конфлікту наприкінці грудня 2023 року ОСОБА_1 залишив спільне місце проживання, пішов від сім`ї. Діти залишилися проживати з нею. У лютому 2024 року ОСОБА_1 вчинив сварку та після цього до квітня 2024 року родину не навідував, дітьми не цікавився, матеріальної допомоги не надавав. Коли вона залишилася з дітьми сама, вони стали жити у ладі та спокої і у кращому матеріальному становищі. Враховуючи викладене, просила визначити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю ОСОБА_2 , передавши їй дітей на виховання. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Краснокутський районний суд Харківської області рішенням від 26 лютого 2025 року, яке залишив без змін Харківський апеляційний суд постановою від 16 липня 2025 року, зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив. Визначив місце проживання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_2 . Позов ОСОБА_1 залишив без задоволення. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у сумі 1 211,20 грн. Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахувавши інтереси дітей, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, дотримуючись балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дітей і обов`язком батьків діяти в їх інтересах, дійшов висновку про необхідність визначення місця проживання дітей разом із матір`ю. При цьому суд вважав, що це відповідатиме найкращому забезпеченню інтересів дітей, оскільки вони мають прихильність до матері та бажають проживати разом із нею. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у серпні 2025 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення. Рух справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 07 серпня 2025 року відкрив касаційне провадження у зазначеній справі та витребував її із Краснокутського районного суду Харківської області. 19 серпня 2025 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі як підставу для касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20, від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19, від 16 липня 2024 року у справі № 627/835/24 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Заявник вказує, що суди не врахували угоду між сторонами про паритетну модель спільного виховання, за умови надання ОСОБА_1 достатньої житлової площі. Заявник зазначає, що суд розглянув справу на підставі доказів, які втратили свою актуальність (пункт4 частини другої статті 389 ЦПК України). Відзив на касаційну скаргу не надходив Фактичні обставини справи, встановлені судом Суд установив, що з 25 квітня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох синів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а. с. 7 - 9). Краснокутський районний суд Харківської області рішенням від 06 серпня 2024 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвав. Рішення набрало законної сили 16 вересня 2024 року (т. 1 а. с. 73, 74). Згідно із довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 25 листопада 2022 року, яка видана виконавчим комітетом Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області 25 листопада 2022 року у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 з дружиною ОСОБА_2 , синами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , пасинками ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (т. 1 а. с. 77). Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 жовтня 2019 року № 183808920 ОСОБА_2 є власницею квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Колядою Ю. С. № 3755 від 07 жовтня 2019 року (т. 1 а. с. 78, 79). Згідно із довідкою КНП «Міська дитяча поліклініка № 16» Харківської міської ради від 11 жовтня 2024 року № 526/0/545-24 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебувають під наглядом лікаря-педіатра, з яким укладена декларація про надання первинної медичної допомоги. Згідно інформації, наданої лікарем-педіатром, ОСОБА_4 та ОСОБА_10 надавалась медична допомога фахівця закладу. Догляд за дітьми та виконання рекомендацій лікарів здійснює мати ОСОБА_2 . Мати належним чином дбає за станом здоров`я дітей. Розвиток та стан здоров`я хлопчиків відповідає їх віку (т. 1 а. с. 115). Відповідно до довідки КЗ «Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 333 Харківської міської ради» від 14 жовтня 2024 року ОСОБА_4 був зарахований до закладу з 01 вересня 2021 року, а ОСОБА_5 - 01 вересня 2024 року. Зі слів вихователя групи № 3 ОСОБА_11 , за період з вересня 2021 року по лютий 2022 року, за дитиною здійснювався належний догляд. Мати дитини знаходилась у тісному взаємозв`язку з вихователем групи, за потреби зверталась за консультацією, цікавилась розвитком ОСОБА_4 . За вказаний період, з батьком ОСОБА_1 вихователь бачилася декілька разів, всі питання щодо розвитку дитини вирішувалися мамою (т. 1 а. с.116). Згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , виданої на ім`я ОСОБА_2 , 01 серпня 2014 року вона була прийнята на посаду сестри медичної стаціонару (палата) відділення інтенсивної терапії, 01 квітня 2016 року переведена на посаду сестри медичної стаціонару (палата) нейрохірургічного відділення № 1, а 27 травня 2024 року звільнена за власним бажанням (т. 1 а. с. 118 - 121). Відповідно до відгуків вчителів про батьків учнів 2-А класу КЗ «Харківська загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІ ступенів № 11» Харківської обласної ради ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , щодо виконання ними батьківських обов`язків, вихованням синів займається мати ОСОБА_2 . Цікавиться їх шкільним життям, успіхами у навчанні, приділяє достатньо уваги розвитку їх здібностей. Хлопчики виховані, чемні, охайні, мають все необхідне для навчання та дозвілля у навчальному закладі. Мати завжди відвідує батьківські збори, виконує рекомендації педагогів і лікарів. Стиль маминого виховання - демократичний (т. 1 а. с. 125, 126). Згідно офіційних довідок з місця проживання та реєстрації від 18 липня 2024 року ОСОБА_15 та діти ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , з 01 липня 2024 року зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 а. с.161, 163 - 165). Відповідно до офіційної довідки з місця проживання та реєстрації ОСОБА_2 зареєстрована в АДРЕСА_4 , з 09 серпня 2024 року з дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_8 і ОСОБА_7 (т. 1 а. с. 81). Повідомленням про зміни щодо тимчасових пільг для життєвих потреб ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та дітям ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 затверджена місячна допомога у розмірі 2 769,70 євро з квітня 2024 по січень 2025 року (т. 1 а. с. 170). Відповідно до висновку радника у провадженні Дільничого суду м. Лерте (Федеративна Республіка Німеччина) від 19 вересня 2024 року у справі про опіку над дитиною щодо батьківської опіки над ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , під час відвідування 16 вересня 2024 року матір ОСОБА_2 і обох дітей, виявлено сприятливі умови проживання. Обидві дитини мали власну кімнату, яка була обставлена відповідно до дитячих потреб, було багато іграшок, які відповідали їхньому віку, а також книг і навчальних матеріалів. Обидві дитини тривалий час спокійно гралися у своїх кімнатах, поки відбувалася розмова з матір`ю. Діти заявили, що їм комфортно з матір`ю, але відхилили питання про їх перебування з батьком. На підставі викладеного, радник у провадженні ОСОБА_24 дійшов висновку, що звинувачення висунуті батьком проти матері не підтвердилися. Окрім того, зі слів служби у справах неповнолітніх в м. Лерте, раднику відомо, що, на їх думку, діти в «хороших руках» матері. З дитячого садка також повідомлено, що під час перебування дітей з матір`ю, обидві дитини були чисто одягнені і забезпечені нормальним харчуванням. На його думку, діти перебувають «у хороших руках» у домогосподарстві матері, вона належним чином підтримує обох дітей, тому він не бачить підстав для передачі одноосібної батьківської опіки (т. 1 а. с. 123, 124). Згідно із довідкою спеціальної служби з питань дітей та підлітків Окружного суду м. Лерте, Сімейного суду від 01 жовтня 2024 року у справі щодо опіки над дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , після ретельної перевірки обоє батьків однаково піклуються про своїх дітей і не має жодних доказів того, що мати не в змозі піклуватися про своїх дітей та опіка повинна бути передана виключно батькові дітей, тому спеціальна служба з питань дітей та підлітків продовжує виступати за спільну опіку. Батьки дітей перебувають у суперечливій ситуації щодо батьківства та не можуть спілкуватися один з одним в інтересах спільних дітей (т. 1 а. с. 182). Угодою сторін від 26 червня 2024 року Управління у справах неповнолітніх м. Лерте встановило порядок побачення ОСОБА_1 з дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а саме батьки не вирішують свої конфлікти у присутності дітей. Жодні дорослі теми та питання, які стосуються відносин між батьками, не обговорюються з дітьми. Це також стосується старших дітей ОСОБА_13 та ОСОБА_25 . Батьки ведуть журнал передачі, в якому записуватимуть важливі події та іншу інформацію. Батьки дитини дбатимуть про те, щоб кожен із них отримував цей журнал передачі. Батьки звертаються до BEKJ (Консультаційна служба для батьків, дітей та молоді) у місті Лерте. Зустрічі з ночівлею можливі лише після огляду нової квартири батька дітьми. Доки у батька дітей не з`явиться власна квартира, необхідно дотримуватися такого порядку побачення: щосереди батько забирає дітей з дитячого садка та повертає їх у дім матері о 19:00; щосуботи та щонеділі батько може забирати дітей о 16:00 і повертати їх у дім матері о 20:30; ОСОБА_7 і ОСОБА_8 можуть самостійно вирішувати, коли їм відвідувати пана ОСОБА_1 . Після того, як батько отримає квартиру, діти можуть залишатися у батька перші два тижні кожного місяця. Передача дітей відбувається в дитячому садку. Батьки самостійно вирішують питання привезення та забирання дітей. У разі надзвичайних ситуацій кожен із батьків зобов?язаний негайно повідомити іншого батька телефоном. Контакти між батьками здійснюються телефоном та через месенджер WhatsApp. Важливі документи, як-от картки медичного страхування та ідентифікаційні картки, залишаються у матері дитини. Це необхідно для того, щоб нічого не загубилося. Якщо батькові знадобляться документи, мати зобов`язана їх передати, наприклад, у разі відпустки, хвороби чи державних справ. Побачення під час канікул організовуються батьками дитини самостійно. Діє принцип 50/50, по черзі. Якщо батьки не дотримуються угоди і не бажають вирішувати питання щодо організації побачень з дітьми, буде призначено слухання у сімейному суді (т. 2 а. с.13). Відповідно до протоколу-нагадування про судове засідання від 06 грудня 2024 року Місцевого суду Лерте у справі про опіку над дітьми за заявою ОСОБА_1 опікун-представник дітей у суді повідомив, що відвідав матір дітей, де помешкання було бездоганно прибране, дитячі кімнати гарно обставлені, діти добре зайняті та перебувають в надійних руках матері, у старшої дитини був музичний супровід, дитина малювала під нього. Зі слів дітей, вони хотіли б залишитися з матір`ю, щодо батька діти були більш стриманими, коли виникали питання про батька, діти більше не реагували і не давали ніяких відповідей, вони були менш емоційними до батька. За інформацією з дитячого садка, діти завжди приходили належно одягнені і забезпеченими їжею, не було встановлено, щоб мати давала дітям неякісну їжу. Опікун-представник дітей у суді та представник з Управління у справах молоді пані Рух не вбачають підстав для передачі одноосібної опіки батькові над дітьми (т. 2 а. с. 69). Листом від 24 лютого 2025 року № 01-41/103 служба у справах дітей Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області повідомила про неможливість надання висновку щодо визначення місця проживання малолітніх дітей (т. 2 а. с. 87, 88). Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини). Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20). Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17). При вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини суди враховують спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; стосунки між дитиною і батьками в минулому; бажання батьків бути опікунами; збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання, школу, друзів; бажання дитини; безпекові питання. Органам державної влади слід враховувати чи страждатиме дитина через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки одного з батьків. Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах. Суд встановив, що обоє батьків мають бажання та спроможні опікуватись своїми дітьми, забезпечити гармонійний розвиток та виховання дітей, створили для них необхідні умови проживання та навчання. Матеріали справи свідчать про те, що сторони разом зі спільними дітьми після запровадження в Україні воєнного стану, виїхали разом до Федеративної Республіки Німеччина. Діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою місця проживання їхньої матері ОСОБА_2 та відвідують дитячий садок. Матеріали справи не містять негативних характеристик щодо ОСОБА_2 , вживання нею спиртних напоїв або наркотичних засобів, доказів винної поведінки та умисного ухилення її від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей. Угодою сторін від 26 червня 2024 року, яка затверджена Управлінням у справах неповнолітніх міста Лерте встановлено порядок побачення ОСОБА_1 з дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_27 . Відповідно до протоколу-нагадування про судове засідання від 06 грудня 2024 року Місцевого суду Лерте у справі про опіку над дітьми за заявою ОСОБА_1 опікун-представник у суді пан ОСОБА_28 заявив, що спілкувався з дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які повідомили, що бажають залишитися проживати з матір`ю. Колегія суддів погоджується з тим, що на момент розгляду справи, з огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини, вік дітей, їх фактичне місце проживання з матір`ю, створення нею усіх умов для повноцінного та гармонійного розвитку дітей відповідного віку, визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом, з матір`ю забезпечить найкращі їхні інтереси. Питання встановлення спільної фізичної опіки над дітьми сторони у справі не ініціювали. Колегія суддів зауважує, що батько безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку своїх дітей, має право та обов`язок піклуватися про їх здоров`я, стан розвитку, проводити з ними необхідну кількість часу, незалежно від того, з ким вони будуть проживати більшість часу. Визначення на цьому етапі місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом, з матір`ю не повинно негативно впливати на їх взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з одним з батьків не зменшує обсяг батьківських прав іншого з батьків та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків, що мають усвідомлювати обидва з батьків. Більш того, колегія суддів наголошує, що батьки мають співпрацювати у забезпеченні належного контакту між кожним з них з дітьми, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу. При істотній зміні обставин сторони мають право ініціювати визначення іншого порядку фізичної опіки щодо дитини, зокрема спільної фізичної опіки, про що неодноразово підкреслював Верховний Суд (постанови Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20, від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19). Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, повно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, та надавши належну правову оцінку фактичним обставинам справи і поданим сторонами доказам у їх сукупності, дійшов загалом обґрунтованого висновку, що визначення місця проживання дітей з матір`ю на час розгляду справи найбільше відповідає забезпеченню їх найкращих інтересів. Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до здійснення правосуддя. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України», та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та апеляційної інстанції. Викладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне судове рішення лише з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України). З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 26 лютого 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 липня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров