Постанова КЦС ВС № 161/13192/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2026 року м. Київ справа № 161/13192/23 провадження № 61-11122св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Луцька картонно-паперова фабрика», розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 квітня 2024 року у складі судді Олексюка А. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 08 липня 2024 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.; касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька картонно-паперова фабрика» на постанову Волинського апеляційного суду від 08 липня 2024 року, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька картонно-паперова фабрика» (далі - ТОВ «ЛКПФ») про визнання розпорядження № 8 незаконним, збирання, використання та поширення недостовірної інформації, гарантованого судового захисту порушених немайнових прав та свобод. Позов мотивований тим, що з 24 квітня 2018 року по 08 грудня 2021 року він перебував у трудових відносинах із ТОВ «ЛКПФ», його права та інтереси в цивільних та трудових відносинах були грубо порушені під час роботи на даному підприємстві. Посилається на розпорядження № 8 від 05 серпня 2021 року за підписом начальника КВПіА ТОВ «ЛКПФ» ОСОБА_2. та службову записку від 30 серпня 2021 року, адресовану заступнику генерального директора з економічної безпеки ТОВ «ЛКПФ» Цветкову І. М. Підпис про ознайомлення з розпорядженням № 8 позивач поставив за вимогою відповідача. Просив суд: визначити законність видачі та вимог відповідача про виконання Розпорядження № 8 за підписом нач. КВПіА ОСОБА_2. від 05 серпня 2021 року керівником служби КВПіА ТОВ «ЛКПФ»; визнати застосування примусової праці за виданим розпорядженням № 8 відповідачем для вирішення своїх виробничих потреб вчинено незаконним способом; визнати розпорядження № 8 від 05 серпня 2021 року відповідача не правочинним, недійсним, незаконним; встановити законний спосіб його спростування чи відкликання; визнати фактом використання примусової праці відповідачем за розпорядженням № 8; визнати, що виконання розпорядження № 8 було незаконною вимогою відповідача в частині використання власного вільного часу з 08:00 як після робочого часу непередбаченим робочим часом - трудовим договором та трудовим розпорядком на безоплатній основі після нічної зміни з часом закінчення о 08:00 години; визнати поширеною хоча б одній особі негативною недостовірною інформацією слова в контексті: «чим порушив розпорядження № 8» - твердженням відповідача, яке поширив відповідач в своїх адресованих документах про ОСОБА_1 ; визнати поширеною хоча б одній особі перекрученою негативною недостовірною інформацією слова в контексті: «поважні причини відсутні»- твердженням відповідача, яке поширив відповідач в своїх адресованих документах про ОСОБА_1 ; стягнути завдану відповідачем моральну шкоду з ТЗОВ «ЛКПФ» на користь ОСОБА_1 в сумі 800 000,00 грн; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 завдану матеріальну шкоду в сумі 40 000,00 грн як пов`язані витрати: на правову допомогу для захисту порушених немайнових прав та свобод позивача - складання та підготовку, обробку процесуальних документів, консультаційних, матеріальних, інтелектуальних і поточних витрат. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Луцького міськрайонного суду від 11 квітня 2024 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав суду переконливих доказів факту застосування до нього примусової праці відповідачем. Суд не вбачає в вказівці «змінному черговому та денному персоналу КВПА о 08:15 год. надавати усний звіт начальнику КВПА; заборони здавати, передавати зміну без участі начальника КВПА; дозволі при виникненні форс-мажорних обставин передати зміну в телефонному режимі», зазначених в Розпорядженні № 8, застосування примусової праці для вирішення виробничих потреб. Службовій записці від 30 серпня 2021 року вже була надана оцінка судом у рішенні Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року, постанові Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року у справі № 161/927/22. Постановою Верховного суду від 18 жовтня 2023 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року у незміненій частині та постанову Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року залишено без змін. Оскільки інформація, яка міститься в службовій записці від 30 серпня 2021 року, мала місце, що встановлено вказаними судовими рішеннями, які набрали законної сили, то відповідно така інформація не може вважатись недостовірною та не підлягає спростуванню. Згідно з положеннями статті 277 ЦК України і статті 81 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Жодних доказів з цього приводу позивачем до суду не надавалось. Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову. Оскільки суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення, тому позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди та майнової шкоди до задоволення не підлягають. Крім того, жодних доказів щодо понесення таких витрат позивачем не надано. Короткий зміст постанови апеляційного суду Постановою Волинського апеляційного суду від 08 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 квітня 2024 року в частині відмови у позові про визнання незаконним розпорядження № 8 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову. Визнано незаконним та скасовано розпорядження № 8 від 05 серпня 2021 року начальника КВПіА Казака С. О. в частині, що стосується зобов`язання ОСОБА_1 здавати, передавати зміну саме о 08:15. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд дійшов висновку про відсутність доказів про примушування ОСОБА_1 до праці і у зв`язку з цим відмовив у визнанні незаконним наказу. Водночас суд першої інстанції не звернув уваги на зміст позовної заяви, у якій, оскаржуючи розпорядження, позивач вказував про незаконність вимоги цього розпорядження приходити на роботу після нічної зміни, після 08.00 год., незаконне внесення змін в режим роботи працівника, тому висновок суду про відмову в позові зроблено без повного з`ясування обставин справи. Апеляційним судом у судовому засіданні досліджено Правила внутрішнього трудового розпорядку ТОВ «ЛКПФ», які затверджені загальними зборами (конференції) трудового колективу ТОВ «ЛКПФ», протокол № 1 від 18 грудня 2012 року (далі - Правила). У пункті 5.5 розділу У «Робочий час та його використання» визначено, що в ТОВ «ЛКПФ» встановлена наступна тривалість змін: І зміна - з 08:00 до 20:00; ІІ зміна з 20:00 до 08:00 наступної доби. Аналізуючи зміст Правил внутрішнього трудового розпорядку та оскаржене розпорядження, апеляційний суд дійшов висновку, що таке розпорядження в частині, що стосується встановленого для ОСОБА_1 обов`язку здавати зміну (нічну зміну) о 08:15 суперечить положенням Правил та приписам статті 142 КЗпП України, оскільки у ньому змінено встановлений трудовий розпорядок роботи позивача ОСОБА_1 , який працював у ТОВ «ЛКПФ» слюсарем 6-го розряду. У зв`язку з викладеним рішення суду в наведеній частині підлягає до скасування з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення вимоги про визнання оскарженого розпорядження № 8 незаконним в частині, що стосується зобов`язань ОСОБА_1 здавати зміну саме о 08:15 годині. Що стосується інших обов`язків, які встановлені оскарженим розпорядженням для решти працівників, зокрема, щодо встановленого для змінного чергового та денного персоналу о 08:15 годині надавати усний звіт начальнику КВПіА, а також щодо дозволу здавати зміну у разі виникнення форс-мажорних обставин в телефонному режимі, то указані положення не стосуються та не порушують прав та обов`язків ОСОБА_1 , у зв`язку з чим у визнанні незаконним та скасуванні розпорядження № 8 в решті частини його змісту належить відмовити з наведених підстав. При цьому інші десять працівників, яким довели до відома це розпорядження, його не оскаржували та повноважень ОСОБА_1 на оскарження не надавали. Вимоги позовної заяви про скасування розпорядження № 8 з тих підстав, що ним порушено принцип заборони примусової праці є безпідставними, оскільки цим розпорядженням не встановлено обов`язку позивача виконувати будь-які функціональні обов`язки, будь -яку роботу. Рішення суду в частині відмови у задоволенні інших позовних вимог є правильним та ґрунтується на законі. Службовій записці від 30 серпня 2021 року вже була надана оцінка судом у рішенні Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року, постанові Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року у справі № 161/927/22. Щодо змісту розпорядження № 8, то будь-якої недостовірної інформації цей документ не містить. Також необхідно врахувати, що на день написання службової записки розпорядження № 8 було чинним у повному обсязі. Встановивши наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що така інформація не може вважатись недостовірною та не підлягає спростуванню. Позивач не подав доказів, що у зв`язку із прийняттям розпорядження № 8 йому була заподіяна моральна шкода, тому правових підстав для її відшкодування колегія не вбачає. Що стосується доводів позивача про заподіяння йому моральної шкоди поширенням недостовірної інформації, то вимога про відшкодування моральної шкоди з наведених підстав є похідною від вимог щодо визнання інформації недостовірною, тому у зв`язку з безпідставністю позовних вимог суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в позові про відшкодування моральної шкоди. Позивач не подавав суду доказів про те, що у цій справі йому надавалась професійна правнича допомога, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні витрат на правову допомогу, які позивач називає матеріальною шкодою у розмірі 40 000,00 грн, і підстави для стягнення таких витрат відсутні в апеляційного суду. В іншій частині мотивів апеляційної скарги позивач цитує зміст норм ЦК, Конституції України, витягів з рішень Конституційного Суду, надає тлумачення правовим визначенням, що робить неможливим навести спростування таких мотивів апеляційної скарги у постанові апеляційного суду. Аргументи учасників справи 29 липня 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати повністю рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 квітня 2024 року, постанову Волинського апеляційного суду від 08 липня 2024 року - частково, залишивши незмінним і належно скасованим розпорядження № 8 ТОВ «ЛКПФ» від 05 серпня 2021 року; ухвалити нове рішення про задоволення позову згідно з позовною заявою про надання судової оцінки законності розпорядження № 8 та незаконною вимогою про його виконання як примусова праця та збирання використання та поширення недостовірної інформації; постановити по справі нове рішення суду, яким справедливо та повністю задовольнити позовні вимоги по суті; визнати посилання судів на висновки скасованого рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року у справі № 161/927/22 незаконними; ухвалити постанову найбільш вигідну ОСОБА_1 для ахисту порушених прав свобод та інтересів вчинених з вини відповідача, застосовуючи найбільш справедливий, сприятливий і якісний підхід чи направити справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції. Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд, нехтуючи рекомендаціями Верховного Суду, Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року, якими встановлено, що ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, позбавлення свободи і волі, попри зазначення в позові про примусову, безоплатну працю (як ознаки рабства та втручання в особисте життя), відхилив його запитання до відповідача у судовому засіданні від 08 липня 2024 року про здійснення оплати праці за виконання робіт за розпорядженням № 8, позбавивши його права доказувати обставини про безоплатність праці. Тому постанова апеляційного суду не є достатньо вмотивованою. Суд першої інстанції не забезпечив належну явку свідків, а апеляційний суд 01 липня 2024 року, відхиляючи таке його клопотання, позбавив його можливості доказувати ті обставини, на які він посилається в апеляційній скарзі. Суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів: неправомірно посилаючись на скасоване рішення, належно не зазначаючи про скасування рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року у справі № 161/927/22 Волинським апеляційним судом від 03 жовтня 2022 року. Тому посилання на висновки, викладені у вказаному рішенні, є порушенням норм матеріального та процесуального права. Завдана йому відповідачем своїми діями (видачі незаконного розпорядження № 8 та вимог про його виконання) шкода викликала значне страждання та значний душевний біль, як і позбавлення відповідачем його свободи, та щастя водити внука в дитячий садок, однак суди не врахували указаного і безпідставно не стягнули на його користь моральну шкоду. Він подав позов для захисту та відновлення порушених прав і свобод, передбачених статтями 3, 8, 32, 43, 55, 129 Конституції України та верховенством права, чого суди не врахували. 08 серпня 2024 року через засоби поштового зв`язку ТОВ «ЛКПФ» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просило постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції - залишити в силі. Касаційну скаргу мотивовано тим, що звернення позивача із позовом в частині надання судової оцінки, визнання неправочинним, недійсним, незаконним розпорядження начальника служби КВПіА ТОВ «ЛКПФ» ОСОБА_2. № 8 від 05 серпня 2021 року здійснено із пропущенням позовної давності, що відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові в цій частині. Судом апеляційної інстанції не враховано позицію Верховного Суду України, згідно з якою встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк. Про пропуск позивачем строків звернення до суду, передбачених статтями 228, 223 КЗпП України, ТОВ «ЛКПФ» заявляло у своїх запереченнях в судах першої та апеляційної інстанцій (у відзиві на позовну заяву від 18 вересня 2023 року, відзиві від 07 червня 2024 року на апеляційну скаргу ОСОБА_1 ). Початок перебігу тримісячного строку звернення до суду із вимогою про надання судової оцінки, визнання неправочинним, недійсним, незаконним розпорядження № 8 від 05 серпня 2021 року розпочався з 05 серпня 2021 року, тобто з дня, коли позивач дізнався про наявність та зміст указаного розпорядження. З позовом ОСОБА_1 звернувся до суду лише 04 серпня 2023 року, тобто з пропуском тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, та він уже не перебував у трудових відносинах з підприємством. Судом апеляційної інстанції не було дотримано принципів змагальності та рівності сторін та було допущено зловживання учасником судового процесу - ОСОБА_1 своїм процесуальним правом. З урахуванням заявлених вимог про визнання розпорядження неправомірним позивач обрав неналежний спосіб захисту порушених цивільних прав, оскільки відповідач не є органом державної влади або органом місцевого самоврядування та їхніми посадовими особами. КЗпП України визначає можливість працівника оскарження наказу про його звільнення, а також наказу про притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Разом з тим, чинним законодавством не передбачено оскарження працівником розпорядження про порядок організації виробництва і праці, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою частиною права на управління діяльністю підприємством чи установою. Право роботодавця самостійно визначати порядок організації виробництва і праці не потребує додаткового доведення, і судові органи не можуть вимагати обґрунтування доцільності організації виробництва і праці та саме в рамках розгляду спору про поновлення на роботі або скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності й вирішується питання про правомірність того чи іншого розпорядження. Відповідно, скасування розпорядження про порядок організації виробництва і праці підприємства чи установи є втручанням у здійснення внутрішньої діяльності такої юридичної особи. При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України. Така правова позиція відображена і в постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц. У вересні 2024 року ТОВ «ЛКПФ» подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене судове рішення - без змін. Відзив мотивовано тим, що розгляд позовних вимог скаржника призведе не інакше як до повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі № 161/927/22 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ЛКПФ» про скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення, скасування наказу про звільнення, зміну дати і підстави звільнення з роботи, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. Окрім того, скаржник вже звертався до суду з аналогічними вимогами про захист особистих немайнових прав (честі, гідності та ділової репутації) та спростування недостовірної інформації, викладеної, зокрема, у службовій записці ОСОБА_2 , адресованій заступнику генерального директора з економічної безпеки ТОВ «ЛКПФ» Цвєткову І. М. від 30 серпня 2021 року у справі № 161/10477/22, за результатами розгляду яких Луцьким міськрайонним судом Волинської області було винесено рішення від 27 лютого 2023 року про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог. Постановою Волинського апеляційного суду від 15 червня 2023 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2023 року залишено без змін. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Жодних доказів з цього приводу позивачем не надавалось та в матеріалах справи відсутні. Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 . В зазначеній ухвалі вказано, що заявник зазначає, що судові рішення ухвалені з порушеннями, які є підставами відкриття касаційного провадження, передбаченими у пунктах 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України. Ці доводи касаційної скарги викликають необхідність їх перевірки, тому слід відкрити касаційне провадження у цій справі та витребувати матеріали справи. У касаційній скарзі заявник також посилається на підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, суд не дослідив зібрані у справі докази - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), але такі посилання не є підставою для відкриття касаційного оскарження. Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «ЛКПФ» на постанову Волинського апеляційного суду від 08 липня 2024 року. В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду: від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц, від 29 липня 2020 року у справі № 524/1424/18, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, від 17 квітня 2019 року у справі № 303/798/17, від 28 лютого 2019 року у справі № 486/560/17, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц). Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ТОВ «ЛКПФ»повернуто без розгляду. Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи Суди встановили, що ОСОБА_1 працював слюсарем КВАіА допоміжних дільниць. Указана робота передбачена інструкцією для слюсаря КВАіА 6-го розряду. З розпорядження начальника служби КВПіА ТОВ «ЛКПФ» ОСОБА_2. № 8 від 05 серпня 2021 року вбачається вказівка змінному черговому та денному персоналу КВПА о 08:15 год. надавати усний звіт начальнику КВПА, здавати, передавати зміну без участі начальника КВПА забороняється, при виникненні форс-мажорних обставин дозволяється передати зміну в телефонному режимі. З вказаним розпорядженням ОСОБА_1 був ознайомлений 05 серпня 2021 року, про що свідчить його підпис на розпорядженні. Це розпорядження доведено до відома і інших десяти працівників. Згідно з службовою запискою від 30 серпня 2021 року, адресованою заступнику генерального директора з економічної безпеки Цвєткову І. М. , зазначено, що слюсар КВПА допоміжних дільниць ОСОБА_1 30 серпня 2021 року не з`явився на ранкову нараду в кабінеті начальника КВПА, чим порушив розпорядження № 8 про передачу зміни, за яке попередньо ознайомлений під підпис. Поважні причини відсутні. У пункті 5.5 розділу Правил внутрішнього трудового розпорядку ТОВ «ЛКПФ», які затверджені загальними зборами (конференції) трудового колективу ТОВ «ЛКПФ», протокол № 1 від 18 грудня 2012 року, «Робочий час та його використання» визначено, що в ТОВ «ЛКПФ» встановлена наступна тривалість змін: І зміна - з 08.00 год. до 20.00 год. ІІ зміна з 20.00 год. до 08.00 год. наступної доби. Згідно з пунктом 5.6 Правил перехід з однієї зміни в іншу відбувається в години, визначені графіком. У судовому засіданні представник відповідача повідомила, що графіки змінності, які діяли станом 05 серпня 2021 року, не збереглися. З пояснень позивача, чого не заперечувала представник відповідача, встановлено, що працівники підприємства, у тому числі ОСОБА_1 закінчували нічну зміну о 08.00 год., здавали зміну до 08.00 год. змінному черговому. З робочої інструкції слюсаря з контрольно-вимірювальних приладів і автоматики допоміжних цехів 6-го розряду вбачається, що працівник підпорядковується безпосередньо начальнику служби КВПіА та інженеру служби.

Позиція Верховного Суду Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження № 8 від 05 серпня 2021 року відповідача Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)). У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)). Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (Svetlana Naumenko v. Ukraine, № 41984/98, §53, ЄСПЛ, від 09 листопада 2004 року). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц(провадження № 14-67цс20) зроблено висновок, що «позивач не довів, а суди не встановили, що відповідач вважає наявними будь-які свої права, крім тих, за захистом яких 30 жовтня 2009 року АКБ СР «УкрСоцбанк» звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості до ПМП «ВКФ «Влад» та поручителів ОСОБА_2 і ОСОБА_1. Отже, ОСОБА_1 мала захищати свій інтерес під час судового розгляду у справі за зазначеними позовними вимогами, а не ініціювати окрему судову справу. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19; пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19), відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим. У цій справі позивач не довів наявності окремого спору, а отже, і наявності свого правомірного інтересу в правовій визначеності. Натомість у діях позивача вбачається прагнення переглянути в межах цієї справи судові рішення, прийняті в іншій справі № 2-262/11, що є неприпустимим». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц, на яку є посилання в касаційній скарзі ТОВ «ЛКПФ», вказано, що «саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України. На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою. При цьому, правом працівника залишається оспорювати власне саме правомірність його звільнення. Позивачем не доведено факту завдання моральної шкоди, а також причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів щодо складання наказу та захворюванням позивача». Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16 (пункти 4, 36), від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.47), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України). Диспозитивність- один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)). У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20). У процесуальному законодавстві принцип диспозитивності реалізується через засадниче правило «ne eat judex ultra petita partium» - немає суду за межами вимог сторін. Тобто у судовому процесі потрібно виходити з того, що саме стороні належить право обрати та визначити цілі свого звернення до суду. Суд не вправі змінювати обране особою спрямування, а помилка у праві має наслідком відмову у задоволенні вимог процесуального звернення або інші несприятливі правові наслідки. Вихід суду за межі заявлених доводів та вимог процесуального звернення конкурує з принципом змагальності, оскільки жодна сторона судового процесу не повинна спростовувати те, на що інша сторона не посилалася (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22 (провадження № 14-24цс24)). Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру. У справі, що переглядається: ОСОБА_1 просив суд, зокрема, визначити законність видачі та вимог відповідача про виконання розпорядження № 8, визнати застосування примусової праці за виданим розпорядженням № 8 відповідачем для вирішення своїх виробничих потреб вчинено незаконним способом, визнати розпорядження № 8 неправочинним, недійсним, незаконним, встановити законний спосіб його спростування чи відкликання, визнати фактом використання примусової праці відповідачем за розпорядженням № 8, визнати, що виконання розпорядження № 8 було незаконною вимогою відповідача в частині використання власного вільного часу з 08:00 год. як після робочого часу, непередбаченим робочим часом - трудовим договором та трудовим розпорядком на безоплатній основі після нічної зміни з часом закінчення о 08:00 год., стягнення завданої відповідачем моральну шкоду; суд першої інстанції вважав, що вимога щодо незаконності розпорядження № 8 заявлена позивачем як підстава доведення застосування до нього примусової праці відповідачем та стягнення у зв`язку з цим моральної шкоди. Встановив, що позивач не надав суду переконливих доказів факту застосування до нього примусової праці, про що не свідчать вказівки в розпорядженні № 8 «змінному черговому та денному персоналу КВПА о 08:15 год. надавати усний звіт начальнику КВПА; заборони здавати, передавати зміну без участі начальника КВПА; дозволі при виникненні форс-мажорних обставин передати зміну в телефонному режимі». Тому дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог; апеляційний суд інтерпретував позовні вимоги ОСОБА_1 про «визначення законності видачі та вимог про виконання розпорядження № 8,визнання його неправочинним, недійсним, незаконним» як вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження №

8. Дійшов висновку, що це розпорядження суперечить Правилам внутрішнього трудового розпорядку ТОВ «ЛКПФ», які визначають, що в ТОВ «ЛКПФ» встановлена наступна тривалість змін: І зміна - з 08:00 до 20:00; ІІ зміна з 20:00 до 08:00 наступної доби. Тому рішення суду в наведеній частині скасував та ухвалив нове рішення про задоволення вимоги про визнання оскарженого розпорядження № 8 незаконним та його скасування в частині, що стосується зобов`язань ОСОБА_1 здавати зміну саме о 08:15 годині. При цьому погодився з висновком суду, що немає підстав для скасування розпорядження № 8 з тих підстав, що ним порушено принцип заборони примусової праці, оскільки цим розпорядженням не встановлено обов`язку позивача виконувати будь-які функціональні обов`язки, будь -яку роботу, встановив, що позивач не подав доказів, що у зв`язку із прийняттям розпорядження № 8 йому була заподіяна моральна шкода; апеляційний суд не врахував, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Постановою Верховного суду від 18 жовтня 2023 року залишено без змін рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року у незміненій частині та постанову Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року у справі № 161/927/22 за позовами ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення, зміну дати і підстави звільнення з роботи, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, про скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення та відшкодування моральної шкоди, якимизмінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади слюсаря з КВПіА допоміжних дільниць 6 розряду ТОВ «ЛКПФ» відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України із 01 грудня 2021 року на 08 грудня 2021 року. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено; оскільки трудові відносини ОСОБА_1 та ТОВ «ЛКПФ» припинені з 08 грудня 2021 року, визнання незаконним та скасування розпорядження № 8 у цій справі за позовом ОСОБА_1 , поданим у серпні 2023 року, що стосується зміни режиму його роботи ТОВ «ЛКПФ», жодним чином не захищає та не відновляє будь-яке право позивача, тому за обставин цієї справи такий спосіб захисту його права не є ефективним. При цьому ОСОБА_1 вимог про скасування розпорядження № 8 не заявляв; тому апеляційний суд помилково інтерпретував наведені позовні вимоги ОСОБА_1 як вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження № 8 з метою захисту його трудових прав, оскільки метою відповідної вимоги та доводів позивача щодо незаконності розпорядження № 8 є встановлення порушених прав позивача на час дії трудового договору між ним та ТОВ «ЛКПФ» в минулому з метою компенсації моральної шкоди. Законність цього розпорядження, наявність чи відсутність порушеного права позивача та факту завдання у зв`язку з цим моральної шкоди суди мали оцінити у мотивувальній частині судового рішення. Тому апеляційний суд з порушенням принципу диспозитивності вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_1 , а суд першої інстанції не врахував, що вимога про визнання незаконним розпорядження № 8 не є належною. Тому в задоволення вимог щодо визнання незаконним розпорядження відповідача № 8 судам належало відмовити у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу. У зв`язку з чим постанову апеляційного суду в цій частині належить скасувати, а рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимоги про визнання незаконним розпорядження № 8 ? змінити в мотивувальній частині. З урахування наведеного, колегія суддів не аналізує доводи касаційної скарги ТОВ «ЛКПФ» щодо пропуску строку звернення позивачем до суду в цій частині вимог. Щодо позовних вимог про визначення законності видачі та вимог про виконання розпорядження № 8 від 05 серпня 2021 року відповідача,визнання його неправочинним, недійсним, визнання застосування примусової праці за виданим розпорядженням № 8 відповідачем для вирішення своїх виробничих потреб вчинено незаконним способом, встановлення законного способу його спростування чи відкликання, визнання факту використання примусової праці відповідачем за розпорядженням № 8, що виконання розпорядження № 8 було незаконною вимогою відповідача в частині. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 13 березня 2019 року у справі №331/6927/16 (пункт 37), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункт 30)). Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України). Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу (частина перша статті 414 ЦПК України). Суди не врахували, що вимоги про визначення законності видачі та вимог про виконання розпорядження № 8 від 05 серпня 2021 року відповідача,визнання його неправочинним, недійсним, визнання застосування примусової праці за виданим розпорядженням № 8 відповідачем для вирішення своїх виробничих потреб вчинено незаконним способом, встановлення законного способу його спростування чи відкликання, визнання факту використання примусової праці відповідачем за розпорядженням № 8, що виконання розпорядження № 8 було незаконною вимогою відповідача в частині не можуть бути використані для захисту будь-якого цивільного права чи інтересу, їх розгляд не відповідає завданню цивільного судочинства, тому такі вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, як і взагалі не підлягають судовому розгляду. Відсутність у позивача юридичної можливості пред`явити такі позовні вимоги з метою встановлення порушених прав позивача на час дії трудового договору між ним та ТОВ «ЛКПФ» з метою компенсації моральної шкоди є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм права, оскільки такі обставини підлягають встановленню у мотивувальній частині судового рішення за належною вимогою про стягнення моральної шкоди. Тому таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. За таких обставин суди помилково розглянули по суті вказані позовні вимоги, у зв`язку з чим оскаржені судові рішення в цій частині підлягають скасуванню із закриттям провадження в справі у цій частині з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Щодо позовних вимог про визнання негативною, недостовірною інформацією, яка викладена в службовій записці від 30 серпня 2021 року, в контексті: «чим порушив розпорядження № 8», «поважні причини відсутні», стягнення завданої моральної та майнової шкоди. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової працізабороняється. У статті 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканість ділової репутації. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України). Аналіз статті 5 ЦК України свідчить, що зазвичай чинність актів цивільного законодавства не обмежена певним строком, якщо в них не передбачено іншого. Тобто акт цивільного законодавства є чинним до його скасування у встановленому порядку. Про скасування акту цивільного законодавства чи цивільно-правової норми може бути прямо вказано в новому акті цивільного законодавства. У частині третій статті 277 ЦК України (у редакції, чинній станом на 28 березня 2014 року) передбачалося, що «негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного». Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» № 1170-VII від 27 березня 2014 року, що набрав чинності 19 квітня 2014 року, частину третю статті 277 ЦК України виключено. Тому чинне законодавство з 19 квітня 2014 року не містить презумпції добропорядності і відсутні підстави для застосування такої конструкції при вирішенні спорів про спростування недостовірної інформації. Касаційний суд вже звертав увагу, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року в справі № 486/1112/16-ц, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2023 року у справі № 761/14615/21, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2024 року в справі № 712/10999/22). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 757/48574/20-ц зазначено, що «юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин як: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації потрібно розуміти опублікування її у пресі, передання з використанням радіо, телебачення чи інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є демонстрація в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, а так само поширення за допомогою електронних засобів, що за своїм змістом або формою ганьблять гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної чи юридичної особи. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права». Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (стаття 23 ЦК України). Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала цю шкоду; наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральну шкоду, та результатом цієї поведінки - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала таку шкоду, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між нею та протиправною поведінкою; (б) відповідач має довести відсутність протиправності та вини. Завдання такої шкоди - завжди негативне явище. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує обов`язок її відшкодувати. Покласти його можна лише за умови, коли шкода була зумовлена протиправною поведінкою відповідальної за її завдання особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від18 жовтня 2023 року у справі № 161/12420/22 вказано, що «звертаючись до суду із цим позовом, позивач просив суд визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права, недостовірну інформацію, поширену ОСОБА_2, як генеральним директором ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика», у наказі від 27 жовтня 2021 року № 8-С про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, вірно визначився з відсутністю юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, поняття якого викладено у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи». При цьому, суди правильно наголосили, що сторони перебували у трудових відносинах, у межах яких відповідачем видано наказ про застосування до позивача дисциплінарного стягнення, законність якого надана судовим рішенням, що набрало законної сили». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2026 року у справі № 161/12814/23 зазначено, що «у справі, яка переглядається, зважаючи на процесуальну законність дій сторін у справі - відповідача, як роботодавця, - накласти на підставі та у порядку, визначеному КЗпП України, на позивача (працівника) стягнення, а позивача (працівника) - право на оскарження дисциплінарного стягнення, яким ОСОБА_1 безпосередньо скористався, викладена інформація у наказі про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та відзивах відповідача, поданих у справі № 161/927/22, яку позивач просить визнати недостовірною та спростувати, не є такою, що підлягає спростуванню в розумінні положень статті 277 ЦК України. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає у приниженні честі і гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. З огляду на безпідставність позову про спростування інформації, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди. Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 161/12420/22 та від 29 квітня 2021 року у справі № 753/21884/17». У цій справі суди встановили, що позивач не надав суду переконливих доказів факту застосування до нього примусової праці відповідачем; розпорядженням № 8 не встановлено обов`язку позивача виконувати будь-які функціональні обов`язки (роботу); згідно з службовою запискою від 30 серпня 2021 року, адресованою заступнику генерального директора з економічної безпеки Цвєткову І. М. , зазначено, що слюсар КВПА допоміжних дільниць ОСОБА_1 30 серпня 2021 року не з`явився на ранкову нараду в кабінеті начальника КВПА, чим порушив розпорядження № 8 про передачу зміни, за яке попередньо ознайомлений під підпис. Поважні причини відсутні. Наведені у касаційній скарзі доводи щодо застосування до позивача примусової праці відповідачемнеобґрунтовані та не є підставами для скасування судових рішень при їх перегляді судом касаційної інстанції, оскільки зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України). Проте суди не звернули уваги, що вказана службова записки складена в межах трудових відносин, наведена в ній інформація службовою особою відповідача не створює юридичний склад правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації. В разі підтвердження викладеного приймається наказ про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, а працівник - позивач має гарантоване трудовим законодавством право на його оскарження. Тому інформація, яку позивач просить визнати недостовірною та спростувати, не є такою, що підлягає спростуванню, в розумінні положень статті 277 ЦК України. З огляду на безпідставність доводів позивача щодо застосування до нього примусової праці відповідачемта вимог про спростування інформації, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди. Тому правильним є і висновок судів про відмову у компенсації витрат на правничу допомогу та інших пов`язаних з розглядом справивитрат, які позивач називає матеріальною шкодою. До того ж позивач не подавав суду доказів про те, що у цій справі він поніс такі витрати або йому надавалась професійна правнича допомога. За таких обставин рішення судів в цій частині слід змінити в мотивувальній частині. Необґрунтованими є доводи касаційної скарги, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів ? неправомірно посилаючись на скасоване рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року у справі № 161/927/22 Волинським апеляційним судом від 03 жовтня 2022 року. Аналіз змісту судових рішень у наведеній справі свідчить, що Волинським апеляційним судом від 03 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року скасовано і ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 до ТОВ «ЛКПФ» про скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення, скасування наказу про звільнення, зміну дати і підстави звільнення з роботи, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади слюсаря з КВПіА допоміжних дільниць 6 розряду ТОВ «ЛКПФ» відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України, з 1 грудня 2021 року на 8 грудня 2021 року. В іншій частині позову відмовлено.Така резолютивна частина постанови апеляційного суду не узгоджується з її мотивувальною частиною, оскільки апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції, встановивши факти порушення позивачем трудової дисципліни і надавши цим обставинам належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для скасування наказів відповідача щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни, та відповідно, відшкодування моральної шкоди, погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у поновленні на роботі, стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зміні підстави звільнення. Апеляційний суд вказав, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права саме в частині визначення дати звільнення позивача і підлягає зміні, а в решті рішення слід залишити без змін. Постановою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року у незміненій частині та постанову Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року залишено без змін. Тобто Верховний Суду виходив з того, що постановою Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року від 18 жовтня 2023 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року саме частково змінено, незважаючи на недоліки її резолютивної частини. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції не забезпечив належну явку свідків та про необґрунтоване відхилення апеляційним судом його клопотання про виклик свідків. Враховує, що зазначені доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржених судових рішень, оскільки у діях позивача переважно вбачається виключно прагнення переглянути в межах цієї справи судові рішення, прийняті в інших справах за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ЛКПФ» щодо його звільнення та притягнення до дисциплінарної відповідальності. Такий трудовий спір вирішений по суті, зокрема у справі № 161/927/22. Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України). Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина перша статті 410 ЦПК України). Висновки за результатами розгляду касаційних скарг Доводи касаційної скаргиТОВ «ЛКПФ», з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального права та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу ТОВ «ЛКПФ»слід задовольнити частково, касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову апеляційного суду в частині задоволених вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження № 8 скасувати, а рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимоги про визнання його незаконним змінити в мотивувальній частині, оскаржені судові рішення в частині вирішення вимог про визначення законності видачі та вимог про виконання розпорядження № 8 від 05 серпня 2021 року відповідача,визнання його неправочинним, недійсним, незаконним, визнання застосування примусової праці за виданим розпорядженням № 8 відповідачем для вирішення своїх виробничих потреб вчинено незаконним способом, встановлення законного способу його спростування чи відкликання, визнання факту використання примусової праці відповідачем за розпорядженням № 8, що виконання розпорядження № 8 було незаконною вимогою відповідача в частині скасувати із закриттям провадження в справі у цій частині, а в іншій частині ? змінити в мотивувальній частині. Керуючись статтями 400, 402, 410, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька картонно-паперова фабрика» задовольнити частково. Постанову Волинського апеляційного суду від 08 липня 2024 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька картонно-паперова фабрика» щодо визнання незаконним та скасування розпорядження № 8 скасувати, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 квітня 2024 року в частині вирішення вимоги про визнання його незаконним змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 квітня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 08 липня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька картонно-паперова фабрика» про визначення законності видачі та вимог про виконання розпорядження № 8від 05 серпня 2021 року відповідача, визнання його неправочинним, недійсним, незаконним, визнання застосування примусової праці за виданим розпорядженням № 8 відповідачем для вирішення своїх виробничих потреб вчинено незаконним способом, встановлення законного способу його спростування чи відкликання, визнання факту використання примусової праці відповідачем за розпорядженням № 8, що виконання розпорядження № 8 було незаконною вимогою відповідача в частині скасувати та закрити провадження у справі в цій частині. В іншій частині рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 квітня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 08 липня 2024 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Волинського апеляційного суду від 08 липня 2024 року в скасованій частині втрачає законну силу. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко