Ухвала КЦС ВС № 161/10477/22

Ухвала 03 серпня 2023 року м. Київ справа № 161/10477/22 провадження № 61-10530ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., розглянувши касаційні скарги ОСОБА_1 та його представника - адвоката Людви Олександра Володимировича на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 15 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька картонно-паперова фабрика» про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив: визнати недостовірною інформацію, яка викладена у службових записках ОСОБА_2 від 30 серпня 2021 року, 21 жовтня 2021 року, 29 листопада 2021 року; зобов`язати ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію про нібито застосування ОСОБА_1 до нього фізичної сили, розповсюджену в усному повідомленні; зобов`язати відповідачів надати йому письмове вибачення щодо факту приниження його честі і гідності; зобов`язати ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію, викладену в службових записках від 30 серпня 2021 року, 21 жовтня 2021 року, 29 листопада 2021 року, виклавши письмову службову записку на адресу директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька картонно-паперова фабрика» (далі - ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика») зі змістом, який спростовує недостовірну інформацію, викладену у згаданих службових записках; зобов`язати ОСОБА_2 вручити йому (позивачу) службову записку із спростуванням; зобов`язати ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» прийняти службову записку ОСОБА_2 із спростуванням недостовірної інформації щодо нього (позивача) та оголосити її на загальних зборах працівників ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» не пізніше, як протягом 10 робочих днів з дати набрання законної сили рішенням суду в цій справі, в його обов`язковій присутності; стягнути з відповідачів на свою користь 333 333 грн на відшкодування моральної шкоди. Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що він перебував у трудових відносинах з ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика». Приниження його честі, гідності та ділової репутації відбулося внаслідок того, що начальник служби КВПіА фабрики ОСОБА_2 службовими записками повідомив заступнику генерального директора з економічної безпеки ОСОБА_3 недостовірну інформацію, яка ганьбить його честь, гідність та ділову репутацію. Такими діями йому було завдано моральної шкоди, яка полягає в негативному впливі на його душевний стан, порушенні звичайного способу життя, спричиненні хвилювання, знервованості, виклику душевних, головних болей, підвищення артеріального тиску і погіршення сприйняття суспільства і оточуючих людей. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Постановою Волинського апеляційного суду від 15 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2023 року - без змін. 15 липня 2023 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку до Верховного суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 15 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить: скасувати оскаржувані судові рішення; визнати незаконними та неконституційними висновок суду: «Відтак, така інформація не може бути спростована або підтверджена та не може бути предметом спору»; визнати незаконним висновок суду: «Викладена інформація у наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності не може бути предметом захисту, честі, гідності та ділової репутації»; захистити його честь і гідність та ділову репутацію; ухвалити справедливе вигідне йому законне рішення, яким задовольнити його позов, або направити справу на новий розгляд; стягнути на його користь 800 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 липня 2023 року справу призначено судді-доповідачу ОСОБА_4., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А.; Луспеник Д. Д. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 липня 2023 року справу призначено судді-доповідачу Стрільчуку В. А., судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Карпенко С. О. Повторний автоматизований розподіл здійснено у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_4. 26 липня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Людва О. В. подав засобами поштового зв`язку до Верховного суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 15 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 липня 2023 року справу призначено судді-доповідачу Стрільчуку В. А., судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Карпенко С. О. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом позову в цій справі є: визнання інформації недостовірною і такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію позивача; зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та надати письмові вибачення; зобов`язання оголосити спростування недостовірної інформації на загальних зборах працівників товариства; стягнення на відшкодування моральної шкоди 333 333 грн, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684 грн х 250 = 671 000 грн). Той факт, що у своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначив інший розмір відшкодування моральної шкоди, не змінює визначену ним при зверненні до суду з позовною заявою ціну позову. Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень з цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною. Касаційна скарга ОСОБА_1 містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а), б) в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. Необхідність розгляду справи в касаційному порядку ОСОБА_1 мотивував неправильним застосуванням норм права та тим, що гарантований судовий захист не може бути звуженим правом згідно зі статтею 22 Конституції України чи спростованим навіть рекомендаціями Верховного Суду. Будь-які обмеження гарантованого судового захисту є недопустимими. Також у зв`язку з неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій частини четвертої статті 32 Конституції України як норми прямої дії необхідно передати справу на розгляд Об`єднаної Палати або Великої Палати Верховного Суду. Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Тобто заявнику в касаційній скарзі необхідно обґрунтувати наявність актуальної правової проблеми, яка може бути вирішена за результатами касаційного перегляду справи. Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявником не зазначено про неоднакове застосування касаційним судом (згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України саме його висновки, викладені в постановах, повинні враховуватися судами при виборі і застосуванні норм права) одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, що вказувало б на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики. Також заявником не обґрунтовано наявності актуальної правової проблеми у застосуванні норми права у подібних правовідносинах. Посилання заявника на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі № 753/21884/17 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, за умови наведення належного обґрунтування, могло б бути підставою касаційного оскарження судового рішення, передбаченою пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який у розумінні підпунктів а)-г) пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судове рішення таким, що підлягають касаційному оскарженню. Формальне посилання заявника на підпункт б) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України також не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі, так як заявником не зазначено, при розгляді якої саме іншої справи він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями в цій справі, а також - які саме обставини йому необхідно спростувати. Крім цього, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Людви О. В. містить посилання на випадок, передбачений підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. Необхідність розгляду справи в касаційному порядку представник ОСОБА_1 - адвокат Людва О. В. мотивував тим, що справа має для ОСОБА_1 виняткове значення, оскільки, відмовивши в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій допустили подальше існування і розповсюдження недостовірної інформації, що ображає честь, гідність та ділову репутацію позивача. Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Людви О. В. також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Виходячи із статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів». Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року). Зазначення апеляційним судом в оскаржуваній постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову в цій справі та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на відмову у відкритті касаційного провадження. Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягають окремому розгляду: клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Об`єднаної Палати або Великої Палати Верховного Суду; клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Людви О. В. про поновлення строку на касаційне оскарження. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та його представника - адвоката Людви Олександра Володимировича на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 15 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька картонно-паперова фабрика» про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко