Ухвала КАС ВС № 990/220/26

ф УХВАЛА 08 червня 2026 року м. Київ справа №990/220/26 адміністративне провадження № П/990/220/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Бучик А.Ю., Кравчука В.М., Рибачука А.І. та Стародуба О.П., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і скасування висновку, ВСТАНОВИВ: 1. 03 червня 2026 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП), в якому позивач просить визнати протиправним і скасувати висновок дисциплінарного інспектора ВРП Черепа Вячеслава Юрійовича від 26 березня 2026 року, яким ВРП запропоновано відмовити у відкритті дисциплінарної справи за скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_1 стосовно судді Краматорського міського суду Донецької області Михальченко Анастасії Олександрівни (відрядженої до Індустріального районного суду міста Дніпропетровська), судді Дніпровського апеляційного суду Мудрецького Романа Володимировича, судді Апеляційного суду Дніпропетровської області Мазниці Андрія Анатолійовича (відрядженого до Дніпровського апеляційного суду).

2. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що ним та його представником до ВРП було подано низку дисциплінарних скарг щодо судді Індустріального районного суду міста Дніпра Михальченко А.О. та суддів Дніпровського апеляційного суду Мудрецького Р.В. і Мазниці А.А., у яких ставилося питання про вчинення ними дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII). На переконання позивача, зазначені судді під час розгляду клопотання про арешт його майна та подальшого апеляційного перегляду відповідних судових рішень допустили істотне порушення норм кримінального процесуального законодавства щодо правил територіальної юрисдикції, оскільки клопотання мало розглядатися іншим судом за місцезнаходженням органу досудового розслідування. Позивач вважає, що дисциплінарний інспектор ВРП, складаючи висновок від 26 березня 2026 року про відмову у відкритті дисциплінарної справи, неправильно застосував положення статей 38, 132 КПК України та безпідставно погодився з доводами суддів щодо належності розгляду відповідного клопотання Індустріальному районному суду міста Дніпра.

3. Крім того, позивач стверджує, що висновок дисциплінарного інспектора є необґрунтованим, оскільки під час попередньої перевірки не було надано належної оцінки його доводам щодо застосування правових висновків Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду стосовно визначення територіальної підсудності за місцезнаходженням юридичної особи, у структурі якої діє відповідний слідчий підрозділ. Також позивач посилається на порушення гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на розгляд справи судом, встановленим законом, а також права мирного володіння майном, передбаченого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки внаслідок ухвалення судових рішень щодо арешту його майна було допущено втручання у його майнові права. На думку позивача, дисциплінарний інспектор фактично не здійснив повної та об`єктивної перевірки викладених у дисциплінарних скаргах обставин, не надав оцінки наведеним доводам та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для відкриття дисциплінарної справи, у зв`язку із чим оскаржуваний висновок підлягає скасуванню.

4. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2026 року для розгляду цієї справи визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Берназюк Я.О., судді Бучик А.Ю., Кравчук В.М., Рибачук А.І. та Стародуб О.П.

5. Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі, Верховний Суд виходить з такого.

6. Відповідно до частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує наступні питання: чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

7. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

8. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

9. Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

10. Згідно з приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

11. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

12. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

13. У цьому контексті Верховний Суд також враховує підхід Європейського суду з прав людини до визначення меж права на доступ до суду. У рішенні Великої Палати Європейського суду з прав людини у справі «Zubac v. Croatia» (заява № 40160/12, пункти 76- 99) зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати встановленим законом обмеженням, зокрема процесуальним умовам прийнятності звернення. Такі обмеження є сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо вони переслідують легітимну мету, є пропорційними та не порушують саму сутність права на справедливий суд.

14. Як унормовано частиною четвертою статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.

15. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, бездіяльності Кабінету Міністрів України унормовано положеннями статті 266 КАС України.

16. Згідно з частиною першою статті 266 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат; законності бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.

17. Отже, за змістом частини четвертої статті 22, частини першої статті 266 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні, зокрема, справи щодо законності актів, дій чи бездіяльності ВРП.

18. Як убачається з матеріалів позовної заяви та доданих до неї документів, 01 серпня 2025 року, 05 серпня 2025 року, 18 серпня 2025 року та 25 серпня 2025 року позивачем та його представником до Вищої ради правосуддя були подані дисциплінарні скарги, зокрема, стосовно судді Краматорського міського суду Донецької області Михальченко А.О. (відрядженої до Індустріального районного суду міста Дніпра), суддів Дніпровського апеляційного суду Мудрецького Р.В. та Мазниці А.А. За результатами попередньої перевірки зазначених дисциплінарних скарг дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Череп В.Ю. склав висновок від 26 березня 2026 року, яким запропонував відмовити у відкритті дисциплінарної справи, оскільки не встановив передбачених законом підстав для її відкриття.

19. Частиною десятою статті 131 Конституції України передбачено, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення, зокрема, розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів.

20. Пунктом 3 частини першої цієї статті встановлено, що в Україні діє ВРП, яка, зокрема, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

21. Повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначаються Конституцією України, Законом України "Про Вищу раду правосуддя" № 1798-VIII (далі - Закон 1798-VIII) та Законом № 1402-VIII.

22. За правилами частини першої статті 107 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII) право на звернення із скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Вимоги до форми і змісту дисциплінарної скарги встановлені частиною другою цієї ж статті.

23. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1798-VІІІ Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

24. Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону № 1798-VІІІ Вища рада правосуддя складається з двадцяти одного члена, з яких десятьох - обирає з`їзд суддів України з числа суддів чи суддів у відставці, двох - призначає Президент України, двох - обирає Верховна Рада України, двох - обирає з`їзд адвокатів України, двох - обирає всеукраїнська конференція прокурорів, двох - обирає з`їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ. Голова Верховного Суду входить до складу Вищої ради правосуддя за посадою.

25. За текстом частини першої статті 3 Закону № 1798-VІІІ Вища рада правосуддя, зокрема, забезпечує здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження щодо судді; утворює органи для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів; 5) розглядає скарги на рішення відповідних органів про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

26. Відповідно до частин другої, третьої, четвертої статті 26 Закону № 1798-VІІІ для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів ВРП утворює Дисциплінарні палати з числа членів ВРП. Кількість Дисциплінарних палат та кількісний склад кожної палати визначаються рішенням ВРП з урахуванням вимог цього Закону.

27. До складу кожної Дисциплінарної палати входить щонайменше чотири члени Вищої ради правосуддя. При формуванні Дисциплінарних палат Вища рада правосуддя має забезпечити, щоб щонайменше половина, а якщо це неможливо - принаймні значна частина членів кожної Дисциплінарної палати були суддями або суддями у відставці.

28. За правилами статті 42 Закону № 1798-VІII дисциплінарне провадження розпочинається після отримання ВРП скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону № 1402-VIII, або за ініціативою Дисциплінарної палати ВРП чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом. Днем початку здійснення дисциплінарного провадження є день отримання ВРП відповідної дисциплінарної скарги або день ухвалення Дисциплінарною палатою ВРП рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою чи день отримання Радою відповідного звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

29. Дисциплінарне провадження включає: 1) попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи; 2) підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності; 3) розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності. У першочерговому (пріоритетному) порядку здійснюються дисциплінарні провадження: 1) розпочаті на підставі звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 2) розпочаті стосовно судді, стосовно якого ВРП розглядається питання про переведення його з одного суду до іншого за результатами конкурсу. ВРП може встановити інші критерії першочергового (пріоритетного) порядку здійснення дисциплінарних проваджень стосовно суддів у регламенті ВРП.

30. Згідно з частинами першою, другою статті 29-1 Закону № 1798-VІII служба дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя (далі - служба дисциплінарних інспекторів) є самостійним структурним підрозділом у складі секретаріату Вищої ради правосуддя. Служба дисциплінарних інспекторів створюється для реалізації повноважень Вищої ради правосуддя щодо здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів.

31. Відповідно до частини п`ятої статті 29-2 Закону № 1798-VІII Дисциплінарний інспектор, зокрема, проводить попередню перевірку дисциплінарної скарги та матеріалів, переданих йому за результатами автоматизованого розподілу справ; готує проекти ухвал і рішень дисциплінарної палати та Вищої ради правосуддя у межах дисциплінарного провадження стосовно судді, готує проекти висновків та рішень Вищої ради правосуддя за скаргами на рішення у дисциплінарних справах стосовно суддів.

32. У статті 43 Закону № 1798-VІII передбачено, що дисциплінарний інспектор ВРП, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор ВРП - доповідач): 1) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону; 2) за наявності підстав, визначених пунктами 1, 4 і 5 частини першої статті 44 цього Закону, - залишає без розгляду та повертає дисциплінарну скаргу скаржнику; 3) за наявності підстав, визначених пунктами 2, 3 і 6 частини першої статті 44 цього Закону, - передає скаргу на розгляд Дисциплінарної палати для ухвалення рішення щодо залишення без розгляду та повернення її скаржнику або відкриття дисциплінарної справи; 4) за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи. Цей строк може бути продовжений дисциплінарним інспектором, але у разі обґрунтованої потреби додаткової перевірки дисциплінарної скарги не більш як на п`ятнадцять днів.

33. Висновок дисциплінарного інспектора ВРП - доповідача разом із дисциплінарною скаргою та зібраними у процесі попередньої перевірки матеріалами передається на розгляд Дисциплінарної палати (частина друга статті 43 Закону № 1798-VІII).

34. Відповідно до частин першої, другої статті 46 Закону № 1798-VІII Дисциплінарна палата протягом тридцяти днів з дня отримання висновку дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя - доповідача розглядає такий висновок та додані до нього матеріали без виклику судді та особи, яка подала дисциплінарну скаргу, і за результатами розгляду ухвалює рішення про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи. Рішення про відкриття дисциплінарної справи оскарженню не підлягає.

35. Аналізуючи вищенаведені положення Верховний Суд в ухвалі від 06 жовтня 2025 року у справі № 990/438/25 вказав, що за правилами статті 42 Закону № 1798-VІII отримання скарги щодо дисциплінарного проступку судді є обставиною, якою розпочинається дисциплінарне провадження щодо судді, яке складається, умовно, з трьох етапів (частина третя статті 42 Закону № 1798-VІII), а, властиво, організація розгляду (проходження) дисциплінарної скарги побудована таким чином, що у складі (структурі) ВРП діють самостійні підрозділи і формування, які - в межах своїх повноважень на кожному з етапів дисциплінарного провадження - вирішують ті питання (завдання), які покликані забезпечити належний розгляд дисциплінарних скарг з дотриманням гарантій незалежності судді у зв`язку з розглядом питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

36. Попередню перевірку дисциплінарної скарги та матеріалів, переданих за результатами автоматизованого розподілу справ, проводить дисциплінарний інспектор (пункт 1 частини п`ятої статті 29-2 Закону № 1798-VIІІ) і, якщо не буде підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи (пункт 4 частини першої статті 43 Закону № 1798-VIІІ).

37. Служба дисциплінарних інспекторів ВРП діє для реалізації повноважень ВРП щодо здійснення дисциплінарних проваджень стосовно суддів. Статус та повноваження Служби дисциплінарних інспекторів ВРП визначаються Законом України «Про Вищу раду правосуддя» (пункти 1.1-1.3 глави 1 розділу І Положення про службу дисциплінарних інспекторів ВРП, затвердженого рішенням ВРП від 19 грудня 2024 року № 3713/0/15-24).

38. Висновок дисциплінарного інспектора ВРП - доповідача за наслідками попередньої перевірки дисциплінарної скарги надалі розглядає - якщо не буде підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - Дисциплінарна палата ВРП, яка утворюється у складі ВРП для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів (частина друга статті 26 Закону № 1798-VIІІ), яка, відтак, ухвалює рішення про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи.

39. Таким чином, аналізуючи вищенаведені норми, а також враховуючи висновки Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя є проміжним процесуальним документом, який складається в межах стадії попередньої перевірки дисциплінарної скарги та містить пропозицію щодо подальшого руху дисциплінарного провадження. Такий висновок не є рішенням Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя або Вищої ради правосуддя, не вирішує питання про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи, не створює самостійних правових наслідків та не зумовлює виникнення, зміни чи припинення прав та обов`язків будь-яких осіб. Саме Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, розглянувши висновок дисциплінарного інспектора та додані до нього матеріали, ухвалює рішення про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи відповідно до статті 46 Закону № 1798-VIII. Тобто питання подальшого руху дисциплінарної скарги вирішується не дисциплінарним інспектором, а уповноваженим органом Вищої ради правосуддя, для рішень якого законом встановлено спеціальний порядок та межі оскарження.

40. Наведений висновок також відповідає міжнародним стандартам організації дисциплінарної відповідальності суддів. У Висновку № 27 (2024) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про дисциплінарну відповідальність суддів [Opinion No. 27 (2024) of the Consultative Council of European Judges (CCJE) on the disciplinary liability of judges], зокрема у пунктах 13, 16, 32 та пункті 15 розділу «Рекомендації», зазначено, що інформація або скарги щодо можливої неналежної поведінки судді можуть подаватися до компетентної інституції; у національних правових системах може бути передбачений спеціальний орган або відповідальна посадова особа, наділені повноваженнями щодо прийняття таких скарг, отримання пояснень судді та проведення попередньої оцінки достатності підстав для відкриття дисциплінарного провадження; при цьому держави повинні запровадити механізми фільтрації скарг, які забезпечують швидке відхилення безпідставних, надуманих, сутяжницьких скарг, а також скарг, що фактично зводяться до незгоди із судовим рішенням або процесуальними діями судді.

41. Ураховуючи це, висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя, складений на стадії попередньої перевірки дисциплінарної скарги, є елементом такої процедури попередньої оцінки та фільтрації. Він не замінює рішення Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, не є остаточним актом дисциплінарного провадження і сам по собі не породжує для скаржника правових наслідків, які могли б бути предметом самостійного судового оскарження.

42. Крім того, Суд наголошує, що Законом № 1798-VIII не передбачено самостійного судового оскарження висновку дисциплінарного інспектора, а для рішень, ухвалених у межах дисциплінарного провадження, встановлено спеціальні правила та межі оскарження.

43. Зазначене свідчить про те, що законодавець закріпив гарантії реалізації права будь-якої особи на звернення до ВРП з дисциплінарною скаргою щодо судді, проте визначив, що право на звернення не може ототожнюватися із правом / інтересом скаржника щодо здійснення дисциплінарним органом певних дій у процесі розгляду дисциплінарної скарги, відкриття дисциплінарної справи чи притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, а отже, і не зумовлює права скаржника впливати на перебіг дисциплінарного провадження шляхом судового оскарження дій, бездіяльності чи рішень ВРП.

44. Протягом дисциплінарного провадження скаржник не позбавлений права на участь у цій процедурі в порядку, встановленому законом, проте його участь не є обов`язковою, а ухвалені ВРП чи її дисциплінарним органом рішення не можуть бути підставою для оскарження судових рішень, ухвалених суддею, щодо якого розглядалася скарга, або для перегляду їх за нововиявленими обставинами через притягнення до дисциплінарної відповідальності судді.

45. Отже, тлумачення наведених норм у сукупності засвідчує, що обставини здійснення дисциплінарного провадження (в тому числі і викладені Дисциплінарним інспектором висновки) не впливають і не змінюють обсяг прав, обов`язків чи інтересів особи, яка звернулася до ВРП зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді.

46. Подібний підхід викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09 жовтня 2025 року у справі №990/144/25.

47. Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи наведені норми, зокрема також і у постанові від 12 березня 2026 року у справі № 990/18/26, дійшла висновку, що відсутність у позивача суб`єктивних прав чи обов`язків у зв`язку з оскаржуваними діями, бездіяльністю чи рішеннями суб`єкта владних повноважень виключає наявність у нього права на судовий захист, а відтак і права на звернення до адміністративного суду з відповідним позовом. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду зазначила, що сама по собі тривалість здійснення ВРП дисциплінарного провадження щодо судді не є такою, що впливає на права чи інтереси особи, яка подала дисциплінарну скаргу, та, відповідно, не свідчить про їх порушення.

48. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що право особи на звернення до Вищої ради правосуддя з дисциплінарною скаргою має виключно ініціюючий характер та спрямоване на повідомлення компетентного органу про можливе вчинення суддею дисциплінарного проступку. Водночас реалізація такого права не наділяє скаржника повноваженнями впливати на перебіг дисциплінарного провадження, вимагати ухвалення рішення певного змісту або оскаржувати проміжні процесуальні документи, які приймаються під час розгляду дисциплінарної скарги. З огляду на викладене висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя, складений за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги, не породжує для скаржника самостійних правових наслідків, не впливає на обсяг його прав, обов`язків чи законних інтересів та не створює підстав для виникнення публічно-правового спору, який підлягає судовому розгляду.

49. Право на судовий захист виникає лише за наявності реального порушення або оспорювання суб`єктивного права чи охоронюваного законом інтересу особи, тоді як саме по собі невдоволення результатами дисциплінарного провадження або висновками, викладеними у процесуальних документах, які приймаються в межах такого провадження, не створює підстав для реалізації права на звернення до адміністративного суду.

50. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача на порушення його прав оскаржуваним висновком дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя, оскільки такий висновок є проміжним процесуальним документом, не породжує для позивача жодних юридичних наслідків, не впливає на обсяг його прав, обов`язків чи законних інтересів та не змінює його правового становища як особи, яка подала дисциплінарну скаргу. Відтак відсутність безпосереднього впливу оскаржуваного висновку на права, свободи чи законні інтереси позивача виключає наявність публічно-правового спору, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

51. Окрім того, колегія суддів враховує правовий висновок, сформульований у постановах від 06 березня 2025 року у справі № 990/11/25, від 09 жовтня 2025 року у справі №990/144/25, відповідно до якого позивач, хоч і наділений правом подати скаргу на дії судді та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, але не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов`язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, а не для скаржника. Тому правом на оскарження дій / рішень ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.

52. Аналогічний підхід неодноразово застосований у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2020 року в справі №9901/147/20, від 22 квітня 2021 року в справі №9901/384/20, від 02 березня 2023 року в справі №640/15229/21, від 24 квітня 2025 року в справі №990/47/25, від 11 вересня 2025 року в справі №990/212/25, від 05 лютого 2026 року у справі № 990/530/25, від 11 лютого 2026 року у справі № 990/571/25 та від 11 лютого 2026 року у справі № 990/334/25.

53. Такий підхід узгоджується з Рекомендацією CM/Rec(2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки (Recommendation CM/Rec(2010)12 of the Committee of Ministers to member states on judges: independence, efficiency and responsibilities), зокрема з пунктом 69, за змістом якого дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися незалежним органом або судом із дотриманням гарантій справедливого розгляду та із забезпеченням судді права на оскарження рішення і санкції. Отже, процесуальні гарантії такого провадження спрямовані передусім на захист особи, щодо якої вирішується питання дисциплінарної відповідальності, тоді як особа, яка подала дисциплінарну скаргу, реалізує право на повідомлення компетентного органу про можливий дисциплінарний проступок, але не набуває права вимагати певного результату дисциплінарного провадження чи оскаржувати проміжні документи попередньої перевірки.

54. За таких обставин відсутність безпосереднього впливу оскаржуваного висновку на права, свободи чи законні інтереси позивача свідчить про відсутність публічно-правового спору у розумінні статей 2, 5 та 19 КАС України, що виключає можливість розгляду заявлених вимог у порядку адміністративного судочинства.

55. Пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

56. Зважаючи на обставини, у зв`язку з якими позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, зміст позовних вимог і наведене вище правове регулювання цих правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що предмет позову в цій справі не підпадає під контроль адміністративного суду.

57. Відповідно до вимог частини другої цієї статті про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п`яти днів з дня надходження позовної заяви.

58. Колегія суддів також зазначає, що у цьому випадку поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 15 лютого 2018 року у справі № П/800/526/17 та від 10 травня 2018 року у справах № 800/227/17 та № П/9901/385/18.

59. Аналогічного висновку щодо застосування положень пункту 1 частини першої статті 170 КАС України у аналогічних правовідносинах Верховний Суд дійшов, зокрема, в ухвалах від 02 грудня 2025 року у справі № 990/567/25, від 15 січня 2026 року у справі № 990/13/26, від 09 березня 2026 року у справі №990/62/26 та від 05 травня 2026 року у справі №990/150/26. Керуючись статтями 19, 22, 170, 248, 256, 266, 295 КАС України Суд,

ПОСТАНОВИВ: Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і скасування висновку. Апеляційна скарга на ухвалу Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання. Судове рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду. Суддя-доповідач Я.О. Берназюк Судді: А.Ю. Бучик В.М. Кравчук А.І. Рибачук О.П. Стародуб