Ухвала КАС ВС № 990/150/26

УХВАЛА про відмову у відкритті провадження 05 травня 2026 року м. Київ справа №990/150/26 адміністративне провадження № П/990/150/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Бевзенка В.М., Стародуба О.П., Стеценка С.Г., Тацій Л.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: 01 травня 2026 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП), в якому позивач просить визнати бездіяльність ВРП протиправною, зобов`язати розглянути дисциплінарні скарги в межах об`єднаного провадження №93670, справа № К-1939/0/7-23 від 29 листопада 2023 року та ухвалити мотивоване рішення. Позивач вказує, що відповідно до вимог законодавства ВРП зобов`язана вирішити питання щодо відкриття дисциплінарного провадження протягом тридцяти днів із дня отримання дисциплінарної скарги, з можливістю продовження цього строку не більш як на п`ятнадцять днів у разі обґрунтованої необхідності. Водночас, як зазначає позивач, на момент звернення до суду сплив як основний тридцятиденний строк, так і максимально допустимий продовжений строк у сорок п`ять днів, проте жодного процесуального рішення у межах відповідного дисциплінарного провадження прийнято не було, що, на його переконання, свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у нерозгляді поданих ним дисциплінарних скарг у встановлені законом строки. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 травня 2026 року для розгляду цієї справи визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Берназюк Я.О., судді Бевзенка В.М., Стародуба О.П., Стеценка С.Г., Тацій Л.В. Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, такі питання: чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Вирішуючи питання щодо можливості відкриття провадження за цим позовом, Суд виходить із такого. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, зокрема, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті, зокрема шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16). Відсутність спору також унеможливлює звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі через те, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. У таких випадках суд не роз`яснює позивачу, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи, оскільки заявлений спір взагалі не підлягає судовому розгляду (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 05 лютого 2019 року у справі № 9901/638/18 та від 27 лютого 2019 року у справі № 9901/798/18). Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Рахункової палати, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів визначені у статті 266 КАС України. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо: законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України (пункт 1 частини першої статті 266 КАС України); законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (пункт 2 частини першої статті 266 КАС України). Відповідно до частини четвертої статті 266 КАС України Верховний Суд за наслідками розгляду справи може: 1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині, застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу; 2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправними, зобов`язати Верховну Раду України, Президента України, Вищу раду правосуддя, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів вчинити певні дії; 3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу. Пунктом 3 частини першої статті 131 Конституції України встановлено, що в Україні діє ВРП, яка, зокрема, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора. Повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначаються Конституцією України, Законом № 1798-VIII. За правилами частини першої статті 107 Закону «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) право на звернення із скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи - через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування - через своїх керівників або представників. Вимоги до форми і змісту дисциплінарної скарги встановлені частиною другою цієї ж статті. ОСОБА_1 реалізував таке право шляхом звернення до ВРП зі скаргами щодо дисциплінарного проступку судді Яворівського районного суду Львівської області ОСОБА_2 , у яких просив притягнути цього суддю до дисциплінарної відповідальності. Зазначені скарги в подальшому були об`єднані відповідачем в одне провадження №93670 (справа № К-1939/0/7-23). Отже, звертаючись із цим позовом, позивач фактично стверджує, що його права та інтереси порушені внаслідок неналежного здійснення ВРП дисциплінарного провадження, що проявилось у невирішенні у встановлений законом строк питання щодо відкриття дисциплінарної справи та подальшому нерозгляді поданих ним скарг. Повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначаються Конституцією України, Законом України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII (далі - Закон № 1798-VIII) та Законом №1402-VIII. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів. Згідно зі статтею 108 Закону № 1402-VІІІ дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом № 1798-VIII, з урахуванням вимог цього Закону. Аналогічно, згідно з положеннями частин першої, другої статті 42 Закону № 1798-VIII дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати ВРП. Дисциплінарне провадження розпочинається після отримання ВРП скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону № 1402-VIII, або за ініціативою Дисциплінарної палати ВРП чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом. Відповідно до частини третьої статті 42 Закону № 1798-VIII дисциплінарне провадження включає: 1) попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи; 2) підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності; 3) розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності. Нормами пункту 4 частини першої статті 43 Закону № 1798-VIII встановлено, що дисциплінарний інспектор ВРП, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор ВРП - доповідач) за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи. Цей строк може бути продовжений дисциплінарним інспектором, але у разі обґрунтованої потреби додаткової перевірки дисциплінарної скарги не більш як на п`ятнадцять днів. Висновок дисциплінарного інспектора ВРП - доповідача за наслідками попередньої перевірки дисциплінарної скарги надалі розглядає - якщо не буде підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - Дисциплінарна палата ВРП, яка утворюється у складі ВРП для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів (частина друга статті 26 Закону № 1798-VIII), яка, зокрема, ухвалює рішення про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи. Днем початку здійснення дисциплінарного провадження є день отримання ВРП відповідної дисциплінарної скарги або день ухвалення Дисциплінарною палатою ВРП рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою чи день отримання ВРП відповідного звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (абзац третій частини другої статті 42 Закону № 1798-VIII). У частині одинадцятій статті 109 Закону № 1402-VIII визначено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження. Здійснюючи системний аналіз зазначених норм, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, зокрема, у постановах від 4 вересня 2025 року у справі № 560/8027/25, від 23 жовтня 2025 року у справі № 990/319/25, від 4 грудня 2025 року у справі № 990/248/25, що початок дисциплінарного провадження щодо судді слід ототожнювати не з датою відкриття дисциплінарної справи, а з датою отримання ВРП дисциплінарної скарги і при цьому сама по собі тривалість здійснення дисциплінарного провадження не може вплинути на перебіг строку притягнення до дисциплінарної відповідальності судді. При цьому згідно із Законом № 1798-VIII ухвалені в межах дисциплінарного провадження рішення про повернення дисциплінарної скарги (частина четверта статті 44 Закону № 1798-VIII), рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи (частина друга статті 45 Закону № 1798-VIII), рішення про відкриття дисциплінарної справи (частина друга статті 46 Закону № 1798-VIII) не підлягають оскарженню. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 51 Закону № 1798-VIII скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП лише за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження. Зі змісту цих норм вбачається, що законодавець закріпив гарантії реалізації права будь-якої особи на звернення до ВРП з дисциплінарною скаргою щодо судді, проте визначив, що право на звернення не може ототожнюватися із правом / інтересом скаржника щодо здійснення дисциплінарним органом певних дій, відкриття дисциплінарної справи чи притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, а отже, і не зумовлює права скаржника впливати на перебіг дисциплінарного провадження шляхом судового оскарження дій, бездіяльності чи рішень ВРП. Протягом дисциплінарного провадження скаржник не позбавлений права на участь у цій процедурі в порядку, встановленому законом, проте його участь не є обов`язковою, а ухвалені ВРП чи її дисциплінарним органом рішення не можуть бути підставою для оскарження судових рішень, ухвалених суддею щодо якого розглядалася скарга, або для перегляду їх за нововиявленими обставинами через притягнення до дисциплінарної відповідальності судді. Отже, тлумачення наведених норм у сукупності засвідчує, що обставини здійснення дисциплінарного провадження (його тривалість, підстави відкриття дисциплінарної справи, відмова у відкритті дисциплінарної справи тощо) не впливають і не змінюють обсяг прав, обов`язків чи інтересів особи, яка звернулася до ВРП зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді. Аналогічний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09 жовтня 2025 року у справі №990/144/25. Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи наведені норми, зокрема також і у постанові від 12 березня 2026 року у справі № 990/18/26, дійшла висновку, що відсутність у позивача суб`єктивних прав чи обов`язків у зв`язку з оскаржуваними діями, бездіяльністю чи рішеннями суб`єкта владних повноважень виключає наявність у нього права на судовий захист, а відтак і права на звернення до адміністративного суду з відповідним позовом. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду зазначила, що сама по собі тривалість здійснення ВРП дисциплінарного провадження щодо судді не є такою, що впливає на права чи інтереси особи, яка подала дисциплінарну скаргу, та, відповідно, не свідчить про їх порушення. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що право на звернення особи з дисциплінарною скаргою має ініціюючий характер і спрямоване на ініціювання відповідної процедури, однак не трансформується у суб`єктивне право скаржника контролювати перебіг дисциплінарного провадження чи впливати на зміст і строки ухвалення рішень дисциплінарним органом. Відтак процесуальні дії та рішення, що приймаються під час здійснення дисциплінарного провадження, а також його тривалість, належать до сфери виключної компетенції відповідного органу суддівського врядування та не спричиняють виникнення, зміни чи припинення прав або обов`язків особи, яка подала дисциплінарну скаргу. Отже, право на судовий захист виникає лише за наявності реального порушення або оспорення суб`єктивного права чи охоронюваного законом інтересу особи, тоді як саме по собі невдоволення перебігом або результатами діяльності суб`єкта владних повноважень, яке не супроводжується втручанням у сферу прав та обов`язків такої особи, не утворює підстав для реалізації права на звернення до адміністративного суду. З урахуванням наведеного вище Суд вважає, що посилання позивача на порушення його прав є безпідставними, оскільки дії, бездіяльність чи рішення ВРП у дисциплінарному провадженні щодо судді не можуть мати безпосереднього впливу на інтереси скаржника, не породжують, не змінюють і не припиняють прав чи обов`язків позивача як особи, яка подала дисциплінарну скаргу. Крім того, Суд зауважує, що питання дисциплінарної відповідальності суддів пов`язане з гарантіями їх незалежності і недоторканності, що, власне, пояснює організацію дисциплінарного провадження таким чином, щоб, з одного боку, запобігти переслідуванню за здійснення правосуддя й посяганню на незалежність судової влади, а з іншого - забезпечити належне виконання суддями професійних обов`язків і дотримання етичних стандартів поведінки. Розгляд справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів здійснюють Дисциплінарні палати ВРП, що утворюються з числа членів ВРП. Рішення Дисциплінарних палат ВРП про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді може бути оскаржене до ВРП, яка розглядає відповідну скаргу у пленарному складі в порядку, визначеному статтею 49 Закону № 1798-VIII для розгляду дисциплінарної справи щодо судді (частина третя статті 53 Закону № 1798-VIII). Завершальним етапом у процедурі оскарження рішення (ВРП у пленарному складі) про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є Велика Палата Верховного Суду, яка, відповідно до частини сьомої статті 266 КАС України, розглядає за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом, скарги на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати. З огляду на встановлену законом організацію дисциплінарного провадження щодо суддів, зокрема на статус ВРП та її Дисциплінарних палат у питанні про притягнення суддів до відповідальності, потрібно враховувати, що суд, до якого звернулися позивачі, не може здійснювати контроль за органами, які ухвалюють рішення щодо відкриття дисциплінарної справи. Окрім того, колегія суддів враховує правовий висновок, сформульований у постановах від 06 березня 2025 року у справі № 990/11/25, від 09 жовтня 2025 року у справі №990/144/25, відповідно до якого позивач, хоч і наділений правом подати скаргу на дії судді та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, але не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов`язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, а не для скаржника. Тому правом на оскарження дій / рішень ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом. Аналогічний підхід неодноразово застосований у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2020 року в справі №9901/147/20, від 22 квітня 2021 року в справі №9901/384/20, від 02 березня 2023 року в справі №640/15229/21, від 24 квітня 2025 року в справі №990/47/25, від 11 вересня 2025 року в справі №990/212/25, від 05 лютого 2026 року у справі № 990/530/25, від 11 лютого 2026 року у справі № 990/571/25 та від 11 лютого 2026 року у справі № 990/334/25. З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що умови та порядок оскарження актів ВРП і її Дисциплінарних палат у питаннях, які вирішуються під час дисциплінарного провадження щодо судді, зокрема щодо відкриття або відмови у відкритті дисциплінарної справи, чітко визначені Законом № 1798-VIII, який не передбачає здійснення адміністративним судом контролю на стадії попередньої перевірки дисциплінарної скарги та прийняття рішення про відкриття дисциплінарної справи. При цьому рішення Дисциплінарної палати ВРП про відкриття дисциплінарної справи також не підлягає оскарженню скаржником до самої ВРП як компетентного органу. Відтак, за відсутності передбаченого законом механізму оскарження рішень дисциплінарного органу ВРП, відсутні підстави для поширення на них судового контролю. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09 жовтня 2025 року у справі № 990/144/25, від 23 жовтня 2025 року у справі № 990/319/25 та від 04 грудня 2025 року у справі № 990/248/25. Суд вказує, що відсутність у позивача суб`єктивних прав, обов`язків чи охоронюваних законом інтересів, які б були зумовлені або порушені оскаржуваними діями, бездіяльністю чи рішенням ВРП у межах дисциплінарного провадження щодо судді, виключає виникнення у нього права на судовий захист у розумінні статей 2, 5 КАС України. Зазначене зумовлено тим, що право на звернення до адміністративного суду є похідним від наявності порушеного або оспорюваного суб`єктивного права чи інтересу і не може існувати автономно від такого порушення. Водночас дисциплінарне провадження щодо судді спрямоване на оцінку його поведінки з точки зору дотримання професійних стандартів і не створює для особи, яка подала дисциплінарну скаргу, жодних юридичних наслідків. Отже, за відсутності безпосереднього впливу оскаржуваних дій чи бездіяльності на права чи інтереси позивача, такі обставини не можуть вважатися порушенням прав, свобод чи інтересів особи у розумінні КАС України, а відтак не утворюють підстав для реалізації права на звернення до суду з відповідним позовом. Пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Зважаючи на обставини, у зв`язку з якими позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, зміст позовних вимог і наведене вище правове регулювання цих правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що предмет позову в цій справі не підпадає під контроль адміністративного суду. Відповідно до вимог частини другої цієї статті про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п`яти днів з дня надходження позовної заяви. Колегія суддів також зазначає, що у цьому випадку поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 15 лютого 2018 року у справі № П/800/526/17 та від 10 травня 2018 року у справах № 800/227/17 та № П/9901/385/18. Аналогічного висновку щодо застосування положень пункту 1 частини першої статті 170 КАС України у аналогічних правовідносинах Верховний Суд дійшов, зокрема, в ухвалах від 02 грудня 2025 року у справі № 990/567/25, від 15 січня 2026 року у справі № 990/13/26, від 09 березня 2026 року у справі №990/62/26. Керуючись статтями 19, 22, 170, 248, 256, 266, 295 КАС України Суд,

ПОСТАНОВИВ: Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії. Апеляційна скарга на ухвалу Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання. Судове рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду. Суддя-доповідач Я.О. Берназюк Судді: В.М. Бевзенко О.П. Стародуб С.Г. Стеценко Л.В. Тацій