Постанова Дніпровський апеляційний суд № 176/4441/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4336/26 Справа № 176/4441/25 Суддя у 1-й інстанції - Волчек Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Красвітної Т.П., Гапонова А.В. за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №176/4441/25 за позовом ОСОБА_1 до Великоновосілківської селищної військової адміністрації, про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кузнєцової Оксани Петрівни на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2025 року,ухвалене у складі судді Волчек Н.Ю., - ВСТАНОВИВ: У листопаді 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області із позовом до Великоновосілківської селищної військової адміністрації, про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини. В обґрунтування вимог позивач вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Олексіївка Великоновосілківського району Донецької області померла прабабуся позивача ОСОБА_2 у віці 90 років і після її смерті відкрилась спадина, яка складалась із житлового будинку з господарськими спорудами та побудовами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що житловий будинок належав спадкодавцеві на підставі свідоцтва про право власності від 15 квітня 1988 року виданого Багатирською сільською радою на підставі рішення виконавчого комітету Великоновосілківської районної ради від 20 січня 1988 року за №1 та зареєстровано в БТІ 15 квітня 1988 року під реєстровим №89 в книзі 1, що підтверджується відповіддю від 12 серпня 2025 року №08-28/813 відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Великоновосілківської селищної ради. Зазначає, що станом на день подачі даного позову право власності на іншу особу на цей будинок не зареєстровано, що підтверджується інформаційною довідкою 450607813 від 04 листопада 2025 року. Звертає увагу, що за життя ОСОБА_2 було складено заповіт, який 17 січня 2000 року був посвідчений секретарем виконавчого комітету Багатирської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області Тимощенко Л.І., зареєстрований в реєстрі за №8. Відповідно до цього заповіту ОСОБА_2 , яка мешкала в АДРЕСА_1 , заповіла індивідуальний житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 , своєму правнуку ОСОБА_1 . За заявою представника позивача - адвоката Кузнєцової О.П. про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстровану в книзі обліку та реєстрації спадкових справ за №241 від 20 жовтня 2025 року, приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Кравець С.В. було заведено спадкову справу №81/2025 (номер у Спадковому реєстрі 74753145) на спадкодавця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що 28 жовтня 2025 року приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Кравець С.В., ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом через пропущеним ним строк для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті прабабусі ОСОБА_2 . Вважає, що строк на подачу заяви про прийняття спадщини ним пропущено з поважних причин, оскільки на день відкриття спадщини позивач був малолітнім (п`ять років), і самостійно не міг подати нотаріусу заяву про прийняття спадщину за заповітом після смерті прабабусі. Тож, оскільки позивач не реалізував своє право на прийняття спадщини за заповітом на спадкове майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 прабабусі ОСОБА_2 , через малолітній вік, строк на подачу заяви про прийняття спадщини ним пропущений з поважних причин. У зв`язку з чим просив визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті прабабусі ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком три місяці з дня набрання рішенням суду законної сили. Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 а до Великоновосілківської селищної військової адміністрації, про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кузнєцова О.П. подала апеляційну скаргу, в якій вважає його постановленим з порушенням норм матеріального і процесуального права. В обґрунтування скарги зазначає, що на день відкриття спадщини, тобто на день смерті спадкодавця прабабусі, йому було 6 років, тобто він був малолітньою дитиною. В силу свого віку, на той час він не міг усвідомлювати навіть факт смерті своєї прабабусі, прав та обов`язків спадкоємців, не знав і не міг знати, що він є спадкоємцем майна прабабусі та навіть фактично не пам`ятав її оскільки постійно з батьками проживав в іншому населеному пункті, а саме м.Донецьк, Донецької області, Україна. Звертає увагу, що з початком повномасштабного вторгнення в Україну територія Волноваського (колишній Великоновосілківський) району Донецької області, поступово була окупована країною-агресором, у зв`язку з чим, родичі та батьки позивача вимушені були евакуюватися в інші населені пункти. Під час таких переїздів матір`ю позивача, серед документів, було віднайдено заповіт, складений ОСОБА_2 17 січня 2000 року та посвідчений секретарем виконавчого комітету Багатирської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області Тимощенко Л.І., зареєстрований в реєстрі за №8. Ця подія відбулася приблизно за три місяці до звернення позивача із позовом до суду. Зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд зазначив, що причини пропуску позивачем строку на подачу заяви про прийняття спадщини є неповажними, тому що на думку суду позивач, знаючи про смерть своєї прабабусі, не реалізував своє право на прийняття спадщини, а тому сплив 24 річного терміну від дня відкриття спадщини є надмірним. Зауважує, що судом невірно встановлено факт обізнаності позивача про смерть своєї прабабусі, оскільки в позові не зазначено, що позивач знав про смерть спадкодавця. Звертає увагу, що в позові констатовано, що спадкодавець померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Про це йому стало відомо від матері, коли та повідомила про факт виявлення заповіту складеного прабабусею на користь позивача ОСОБА_1 . Вказує, що позивач набув повної цивільної дієздатності в 2013 році, коли став повнолітнім. З моменту смерті спадкодавця і до набуття повноліття спадкоємцем минуло 12 років. Тобто із 24 років прострочення строків для подання заяви про прийняття спадщини після смерті прабабусі, лише 12 років можуть розглядатися як прострочення. При цьому судом не було взято до уваги необізнаність позивача про смерть прабабусі та про складений на його користь заповіт. Спадщина після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ніким не була прийнята, а отже поновлення строку для прийняття спадщини спадкоємцю, який пропустив строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважним причин, не буде порушувати нічиїх прав та не призведе до порушення права на мирне володіння майном відповідно до статті 1 Протоколу №1 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Спадкове майно, станом на дату подачі цієї скарги, зареєстроване за спадкодавцем. Зазначає, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР Спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини. Як частина друга статті 1220 ЦК України, так і стаття 525 ЦК Української РСР визначають, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Оскільки спадкодавець ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 спірні правовідносини, що пов`язані із питаннями саме відкриття та прийняття спадщини після смерті спадкодавця, на той час були врегульовані нормами ЦК УРСР у редакції 1963 року, отже застосування судом, під час прийняття рішення, до цих правовідносин норм ЦК України є незаконним, а тому є безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення. У зв`язку з чим просить рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2025 року у справі №176/4441/25 скасувати та постановити нове рішення яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Визначити ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тривалістю у три місяці. Відповідач Великоновосілківська селищна військова адміністрація Волноваського району Донецької області своїм правом на подачу відзиву не скористалась. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кузнєцова О.П. в судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити. Позивач та відповідач в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку, надали заяви в яких просили розглядати справу без їх участі Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає часткову задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують. Рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону. Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 01 липня 2025 року виданого повторно Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Олексіївка Великоновосілківського району Донецької області померла ОСОБА_2 , про що виконавчим комітетом Богатирської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області 16 липня 2001 року складено відповідний актовий запис №25. За життя ОСОБА_2 було складено заповіт, який 17 січня 2000 року посвідчений секретарем виконавчого комітету Багатирської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області Тимощенко Л.І., зареєстрований в реєстрі за №8. Відповідно до змісту заповіту, ОСОБА_2 , проживаюча в АДРЕСА_1 , заповідала індивідуальний житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 , своєму правнуку ОСОБА_1 . Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадина яка складалася із житлового будинку з господарськими спорудами та побудовами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Як зазначає позивач, вказаний житловий будинок належав спадкодавцеві на підставі Свідоцтва про право власності від 15 квітня 1988 року виданого Багатирською сільською радою на підставі рішення виконавчого комітету Великоновосілківської районної ради від 20 січня 1988 року за №1 та зареєстровано в БТІ 15 квітня 1988 року під реєстровим №89 в книзі 1, що підтверджується відповіддю від 12 серпня 2025 року №08-28/813 відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Великоновосілківської селищної ради. Згідно інформаційної довідки №450607813 від 04 листопада 2025 року право власності на іншу особу на цей будинок не зареєстровано. Згідно із заявою представника позивача, ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстровану в книзі обліку та реєстрації спадкових справ за №241 від 20 жовтня 2025 року, приватним нотаріусом Могилів- Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Кравець С.В. заведено спадкову справу №81/2025 (номер у спадковому реєстрі 74753145) на спадкодавця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . 28 жовтня 2025 року приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Кравець С.В., ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом через пропуск ним строку для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 . Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для їх задоволення, оскільки наведені позивачем причини пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини не є поважними, не доведені перед судом належними доказами. Суд виснував, що у спадкоємця не було перешкод для подання заяви, і він не скористався своїм правом на прийняття спадщини, а відтак немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Колегія суддів в цілому погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав це застосування цивільно-правових засобів з метою їх забезпечення. У справі, яка переглядаються, спірні правовідносини виникли щодо спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Спадкові відносини регулюються ЦК України, Законом України «Про нотаріат», Законом України «Про міжнародне приватне право» та іншими законами, а також прийнятими відповідно до них підзаконними нормативно-правовими актами. Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини та кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються ЦК України. Як встановлено судом, спадщина після смерті ОСОБА_2 відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто під час дії ЦК УРСР, а тому положення саме цього Кодексу підлягають застосуванню при вирішенні питання про спадкування майна померлої. Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави. Згідно зі статтями 525, 526 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме місцезнаходження майна або його основної частини. Відповідно до статті 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом. Статтею 548 ЦК УРСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Згідно з положеннями статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Норми пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, за якими ЦК України застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, необхідно розуміти таким чином, що правила Книги шостої ЦК України може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529531 ЦК УРСР. Отже, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Поважними причинами пропуску строку, з урахуванням конкретних фактичних обставин справи, можуть визнаватись, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо. Факт перебування на лікуванні в закладі охорони здоров`я не може вважатися безумовною підставою для визначення додаткового строку. Важливими у цьому аспекті є тривалість стаціонарного лікування та ступінь захворювання. Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 523/4713/19 (провадження № 61-10052св23). Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 555 ЦК УРСР, оскільки після смерті спадкодавця протягом шестимісячного строку для прийняття спадщини ніхто спадщину не прийняв, то спадкове майно за правом спадкоємства перейшло до держави. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №391/769/17 (провадження №61-39068св18), від 17 жовтня 2019 року у справі №671/1656/17 (провадження №61-5099св18), від 21 жовтня 2019 року у справі №671/1153/18-ц (провадження №61-5353св19), від 21 жовтня 2019 року у справі №671/23/19 (провадження №61-7584св19), від 11 листопада 2019 року у справі №671/24/19, (провадження №61-8643св19), від 04 грудня 2019 року у справі №671/1558/18 (провадження №61-15487св19), підстав відступити від яких Верховний Суд не встановив. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. У цій справі встановлено, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто з часу відкриття спадщини минуло майже 24 роки, при цьому, як зазначає позивач у позовній заяві, він не був обізнаний про її смерть. Проте, лише 20 жовтня 2025 року представник позивача, ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулась до приватного нотаріуса Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Кравець С.В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом. При цьому, навіть враховуючи малолітній вік позивача на час відкриття спадщини, та необізнаність про смерть прабабусі з 2001 року, останній до жовтня 2025 року не вчиняв жодних дій по прийняттю спадщини. Повноліття позивач досяг ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто понад 12 років потому, що є значним пропуском строку встановленого як статтею 549 ЦК УРСР так і статтею 1270 ЦК України. Наведені ОСОБА_1 обставини та причини пропуску строку для прийняття спадщини не є поважними, оскільки не пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для подання заяви про прийняття спадщини у встановлений ЦК УРСР чи ЦК України строк після досягнення повноліття. Інших обставин, які є об`єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини понад 12 років, позивачем не зазначено. Окрім цього, колегія суддів зауважує, що відповідно до вимог статті 541 ЦК УРСР заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений. Із матеріалів справи вбачається, що надана позивачем, в обґрунтування своїх позовних вимог, ксерокопія заповіту (посвідченого секретарем виконавчого комітету Багатирської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області Тимощенко Л.І., зареєстрованого в реєстрі за №8) не засвідчена належним чином. Оригінал заповіту в матеріалах справи відсутній. Враховуючи, що відповідачем - Великоновосілківською селищною військовою адміністрацією, вимог про визнання заповіту недійсним не заявлялось, то зазначений заповіт апеляційним судом як доказ не оцінюється. Крім того, згідно висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Проте це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини. Спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк з часу відкриття спадщини. Тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою суду першої інстанції. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена судом першої інстанції, то суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Із урахуванням викладеного, правильно встановивши обставини справи, надавши належну оцінку поданим доказам, з урахуванням відсутності поважних об`єктивних причин пропуску передбаченого законом строку на звернення із заявою про прийняття спадщини, колегія суддів в цілому погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Між тим, установивши, що спадщина після смерті ОСОБА_2 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до набрання чинності ЦК України з 01 січня 2004 року, суд першої інстанції, з яким загалом погоджується й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , проте не звернув належної уваги, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, а саме ЦК УРСР, довід апеляційної скарги в цій частині є слушним, і це є, відповідно до вимог статті 376 ЦПК України, підставою для зміни оскаржуваного рішення суду. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ч.4 даної норми, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення зміні з викладенням її мотивувальної частини в редакції даної постанови. Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузнєцової Оксани Петрівни -задовольнити частково. Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2025 року -змінити виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повний текст постанови складено 08.06.2026р. Головуючий суддя О.В.Агєєв