Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/60252/24
від 08.06.2026НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/60252/24 Суддя першої інстанції: Кочанова П.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача - Кравченка Є.Д., суддів: Осіпової О.О., Златіна С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Адміністрації державної прикордонної служби та ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання рішень та дій протиправними, та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України, у якому просив суд: 1) визнати протиправними бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо не здійснення повного розрахунку позивача за всіма видами належного на день звільнення грошового забезпечення у належних розмірах, та рішення відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунків та доплати до належних розмірів грошового забезпечення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2020-2024 роки, грошової компенсації за всі невикористані дні основної відпустки та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення у належних розмірах; 2) визнати протиправними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Встановленого законом на 01 січня 2018 року, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військове звання ОСОБА_1 за період з 02.04.2019 по 19.05.2023; 3) зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України здійснити на користь ОСОБА_1 перерахунок і доплату до належного розміру грошового забезпечення: - за період з 02.04.2019 по 19.05.2023 - із розрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військове звання визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704; - за період з 20.05.2023 по 25.10.2024 - із розрахунку розміру місячного грошового забезпечення, не меншому від розміру місячного грошового забезпечення станом на 19.05.2023, розрахованого із розрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військове звання визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня 2023 року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704; 4) зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України здійснити на користь ОСОБА_1 перерахунок і доплату до належного розміру матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань: - за 2020-2023 роки - виходячи із розрахунку розміру місячного грошового забезпечення, розрахованого із розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704; - за 2024 рік - із розрахунку розміру місячного грошового забезпечення, не меншого, ніж розрахованого станом на 19.05.2023 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня 2023 року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 ; 5) зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України здійснити на користь ОСОБА_1 перерахунок і доплату до належного розміру допомоги на оздоровлення: - за 2019-2022 роки - із розрахунку розміру грошового забезпечення, розрахованого із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704; - за 2023-2024 роки - із розрахунку розміру місячного грошового забезпечення, не меншого, ніж розрахованого станом на 19.05.2023 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня 2023 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704; 6) зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України здійснити на користь ОСОБА_1 перерахунок і доплату до належного розміру грошової компенсації за 20 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2021 рік, 45 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, 15 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, 17 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік та грошову компенсацію за 126 невикористаних календарних днів додаткової відпустки за 2016-2024 роки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій, із розрахунку розміру місячного грошового забезпечення, не меншого, ніж розрахованого станом на 19.05.2023 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням , визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня 2023 року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704; 7) зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України здійснити на користь ОСОБА_1 перерахунок і доплату до належного розміру грошової допомоги при звільненні з військової служби - із розрахунку розміру місячного грошового забезпечення, не меншого, ніж розрахованого станом на 19.05.2023 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня 2023 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704; 8) зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення у належних розмірах відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати» від 29.10.2000 № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, з моменту виникнення права на виплату грошового забезпечення кожного окремого місяця по день повного розрахунку; 9) відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України стягнути з Адміністрації Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток (з урахуванням здійснених перерахунків та доплат грошового забезпечення) за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 26.10.2024 по день фактичного розрахунку. Позовні вимоги обґрунтовані бездіяльністю Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо здійснення повного розрахунку позивача за всіма видами належного на день звільнення грошового забезпечення у належних розмірах за період 2019-2024 років. Позивач зазначив, що за період проходження військової служби розрахунок належних йому сум грошового забезпечення мав здійснюватися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт. Проте, відповідач протиправно обчислював грошове забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, чим порушив права та законні інтереси позивача. При цьому, позивач вважає, що оскільки відповідачем було невірно визначено розміри посадового окладу та окладу за військове звання, тому наявні підстави для проведення перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а також наявні підстави для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення у належних розмірах та виплати середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №
704. Зобов`язано Адміністрацію Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення, премії, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням служби із врахуванням раніше виплачених сум, за період: з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року; з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року; з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року; з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, Адміністрація Державної прикордонної служби України подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати зазначене рішення суду та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що за приписами частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Апелянт наголошує, що з 01.03.2018 і по теперішній час розміри посадових окладів та окладів за військовим званням діючим військовослужбовцям розраховуються з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2018, тобто не змінювалися протягом часу дії Постанови №
704. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Адміністрації Державної прикордонної служби України, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції. Від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач наголосив на необґрунтованості доводів апеляційної скарги Адміністрації Державної прикордонної служби України. Просив рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2026 року у справі № 320/60252/24 в частині задоволених вимог залишити без змін. Не погоджуючись із рішенням суду у даній справі, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить частково скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2026 року. Зокрема, в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо періоду з 01.01.2020 по 28.01.2020, щодо відмови у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01.01.2020 по 04.02.2025 та щодо відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що судом першої інстанції невірно визначено дату, з якої підлягає захисту порушене право позивача, а саме 29.01.2020, замість правильної 01.01.2020. Зазначає, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі, як розрахункова велична для обчислення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Отже, перерахунок та виплату грошового забезпечення, з урахуванням раніше сплачених сум, повинен бути здійснений за період з 01.01.2020, а не з 29.01.2020, як встановив суд першої інстанції. Щодо вимоги здійснити нарахування та виплату на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення у належних розмірах за період з 01 січня 2020 по 04 лютого 2025, позивач зазначив, що зміст та правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежного від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач зазначив, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні зазначеної вимоги. Наголосив на тому, оскільки суд першої інстанції вирішив спір на його користь частково, то, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, цей суд уповноважений визначити розмір відшкодування за час затримки. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та продовжено строк судового розгляду на розумний термін. Також суд задовольнив клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження та поновив позивачу строк на апеляційне оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2026 року. Відзив на апеляційну скаргу від Адміністрації Державної прикордонної служби України до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті. Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2026 року, призначено до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Адміністрації Державної прикордонної служби України та продовжено строк розгляду справи. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та Адміністрації Державної прикордонної служби України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу в Адміністрації Державної прикордонної служби України у період з 2 квітня 2019 року по 25 жовтня 2024 року, що не заперечується сторонами. Відповідно до наказу Голови Державної прикордонної служби України від 25.10.2024 № 1917-ОС, виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби України полковника ОСОБА_1 (Г-002121), начальника відділу спеціальної підготовки управління бойової та спеціальної підготовки Департаменту охорони державного кордону, звільненого з військової служби в запас наказом Голови Державної прикордонної служби України від 22.10.2024 № 1903-ОС за підпунктом «б» (за станом здоров`я - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону, з 25 жовтня 2024 року. 29 жовтня 2024 року позивач звернувся до Голови Державної прикордонної служби України з заявою про здійснення перерахунку та доплати грошового забезпечення, одноразових видів грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення у належному розмірі. За результатом розгляду звернення позивача, листом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 19.11.2024 повідомлено, що нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу проведено відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, у зв`язку з чим підстави для проведення перерахунку та виплати грошового забезпечення за періоди з 02.04.2020 по 19.05.2023, з 20.05.2023 по 25.10.2024, відсутні. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що з 29 січня 2020 року відновлена дія п.4 постанови № 704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, а не на 01.01.2018. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що до 29.01.2020 та з 20.05.2023 по 25.10.2024 положення постанови № 704 передбачали обрахунок грошового забезпечення виходячи із величини 1762,00 грн. Крім того, відмовляючи у компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд першої інстанції вказав, що такі вимоги є передчасними, оскільки відповідачем не здійснено нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення. З таких же підстав Київський окружний адміністративний суду відмовив у задоволенні вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, в межах доводів і вимог апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначено Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII). Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно з частиною другою статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ). 30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі - Постанова № 704), якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток 1), схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та Державної спеціальної служби транспорту згідно з додатком 2, схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток 14) та розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу (додаток 16) до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704. Вказана постанова набрала чинності з 01.03.2018. Постановою №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 2 постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,
14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. 21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції:
4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і
14. Тобто на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови №103, а саме:
4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і
14. А отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, згідно із якого внесено зміни до вказаного вище пункту 4 Постанови №
704. Наведе свідчить, що з дати прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 відновилась первинна редакція пункту 4 постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 постанови №103. Текст примітки додатку 1 до постанови №704 в цьому контексті суттєвого значення вже немає, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 постанови №704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тобто, з 29.01.2020, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін, а саме: для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1,12,13,14. Більш того, Верховний Суд у постанові від 05.06.2024 у справі №420/18318/23 дійшов висновку, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін, внаслідок чого була відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Водночас, колегія суддів зазначає, що Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III). Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3). Законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб. Так, під умовами слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії. Під порядком розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців. Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій. Відтак, зазначення у пункті 4 постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ. Разом з цим, колегія суддів наголошує, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. Тобто, положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили. Як було встановлено судом, при розрахунку грошового забезпечення позивача за період з 02.04.2019 по 19.05.2023 був врахований розмір прожиткового мінімуму в сумі 1762,00 грн. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовного того, що в частині спірного періоду з 02.04.2019 до 01.01.2020 позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки положення пункту 4 постанови № 704 визначали розрахункову величину для визначення розмірів посадового окладу заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року, який становив 1762 грн, відтак у цій частині позовних вимог не встановлено порушеного права. Що стосується періоду виплат грошового забезпечення позивача з 01.01.2020 по 28.01.2020 (включно) колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що лише з дати прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 відновилась первинна редакція пункту 4 постанови №704, та відбулося підвищення величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яка застосовується при такому обрахунку, з огляду на викладене. Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі Закон № 294-IX) застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 рік, не містить. Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили. Проте, з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону № 294-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Зазначена правова позиція також узгоджується із постановою Верховного Суду від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21. Колегія суддів зазначає, що у справі, яка розглядається, вимога позивача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення з 02.04.2019 по 19.05.2023, зокрема з 01.01.2020, як зазначає позивач у апеляційній скарзі, було обумовлено підвищенням розміру грошового забезпечення військовослужбовців через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року згідно із Законом № 294-IX. Таким чином, колегія суддів наголошує на тому, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема згідно із Законом № 294-IX виникли підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача саме з 01.01.2020, а не з 29.01.2020, як вказав суд першої інстанції. Положеннями ст. 7 Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» визначено, що станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн. Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2102,00 грн. Оскільки з 01 січня 2020 року збільшувались розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то в розумінні чинного п. 4 постанови № 704 це призводить до збільшення з 01.01.2020 року розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та, як наслідок, інших складових грошового забезпечення, що вираховуються від розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням. Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29.03.2023 у справі № 640/8668/21. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 14.09.2022 у справі № 500/1886/21. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає помилковими висновки суду щодо визначення дати, з якої підлягають захисту права позивача, оскільки за вказаних вище обґрунтувань право позивача підлягає захисту з 01.01.2020. Доводи апеляційної скарги позивача спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, та приймаються колегією суддів в якості належних. У свою чергу, Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять. Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19). Отже, з огляду на визначені в частині 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - " із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). У постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 та від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 Верховний Суд виклав такі висновки щодо застосування норм права: (1) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; (3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць працездатних осіб з 1 січня 2018 року - 1762 гривні. При розрахунку грошового забезпечення позивача за період з 02.04.2019 року по 19.05.2023 був врахований розмір прожиткового мінімуму в сумі 1762,00 грн. Разом з тим, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №1082-IX встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року - 2027 гривень; - статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень; - статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня 2022 року - 2481 гривня; - статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня 2023 року - 2684 гривні. Таким чином, ураховуючи зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема згідно із законами України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020, від 15.12.2020 №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, виникли підстави для перерахунку грошового забезпечення, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Такий самий підхід Верховний Суд застосував також у постановах від 31 серпня 2022 року у справі № 120/8603/21-а, від 16 листопада 2022 року у справі № 120/648/22-а, від 04 січня 2023 року у справі № 640/17686/21, від 10 січня 2023 року у справі № 440/1185/21. Відтак, з 01.01.2020 до 19.05.2023 нарахування та виплата грошового забезпечення повинно здійснюватися з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Колегія суддів наголошує на тому, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу у заниженому розмірі з 01.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, є протиправними. При цьому, суд колегія суддів наголошує на тому, що доводи апеляційної скарги Адміністрації Державної прикордонної служби України не спростовують зазначених висновків суду. Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовного того, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення. З тих самих мотивів, відповідачем невірно за період з 01.01.2020 по 19.05.2023 нараховувалась премія, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально побутових питань (розмір якої залежав від розміру грошового забезпечення), що зумовлює необхідність захисту порушеного права позивача. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2024 року у справі № 240/16735/21. Підсумовуючи викладене вище, враховуючи встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити позовні вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за період з 01 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №
704. Частиною четвертою статті 245 КАС України обумовлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції неправильно обрано спосіб захисту порушеного права позивача, зокрема в частині періоду з якого підлягають задоволенню вимоги позивача. Відтак, з метою належного захисту прав позивача слід зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення, премії, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням служби із урахуванням раніше виплачених сум, за період з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року. При цьому, висновки суду першої інстанції у іншій частині задоволених вимог є обґрунтованими та правильними. Щодо позовних вимог за період з 20.05.2023 до 25.10.2024, колегія суддів зазначає таке. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 (далі - Постанова №481), яка набрала чинності з 20.05.2023, абзац перший пункту 4 Постанови № 704 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Отже, Постановою № 481 визначено, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб здійснюється виходячи з розміру 1762 гривні, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Пунктом 3 Постанови № 481 установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів. Отже, з дня набрання чинності Постановою № 481 Кабінетом Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн. Таким чином, з 20.05.2023 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру сталої величини - 1762 грн, а не із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Водночас, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 по справі № 320/29450/24, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 неправомірними. Визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб. В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 по справі № 320/29450/24, залишено без змін. Виходячи зі змісту приписів частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача, а саме: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень. При цьому скасування акта суб`єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта. Визнання ж акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Отже, у разі визнання акта незаконним суд повинен скасувати його, якщо він є актом індивідуальної дії, або визнати нечинним, якщо він є нормативно-правовим актом, про що зазначити у резолютивній частині постанови. Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для здійснення нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 25 жовтня 2024 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704, а відтак висновки суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині є правильними, оскільки здійснюючи позивачу відповідний розрахунок та виплату грошового забезпечення з 20 травня 2023 року по 25 жовтня 2024 року, Адміністрація Державної прикордонної служби України діяла підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зокрема, Постановою № 481, яка у вказаний період була чинною, а тому підстав застосування попередньої редакції Постанови № 704 у відповідача не було. Аналогічний висновок щодо застосування норм права міститься у постановах Верховного Суду від 02.04.2018 у справі № 814/396/17, від 18.04.2018 у справі № 810/3687/16, від 20.08.2019 у справі № 817/368/16, від 10.09.2019 у справі № 826/3785/16, від 20.05.2020 у справі № 817/57/17. У постанові від 08.02.2022 у справі № 1540/3828/18 Верховний Суд також вказав, що відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням. Отже, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 по справі № 320/29450/24 набрало законної сили 18.06.2025, а відтак пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України № 481 не підлягають застосуванню з 18.06.2025. У цьому контексті колегія суддів звертає увагу, що згідно з положенням ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Тому, визнання у судовому порядку п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 нечинним не породжує для позивача юридичних наслідків за період з 20.05.2023 по 25.10.2024, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними. Аналогічного висновку при вирішення подібних правовідносин дійшов Верховний Суд у постанові від 30.06.2025 у справі № 280/8605/24, який суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5статті 242 КАС України). З огляду на правові встановлені у межах даної справи обставини, а також з урахуванням викладеного, зокрема у зв`язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України Постанови №481, підстави для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 25 жовтня 2024 року, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки, із розрахунку розміру місячного грошового забезпечення, не меншому від розміру місячного грошового забезпечення станом на 19 травня 2023 року, розрахованого із розрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військове звання визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня 2023 року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, відсутні. Щодо позовних вимог в частині грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні, колегія суддів зазначає наступне. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за № 854/32306, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - Інструкція № 558). Відповідно до пункту 7 Розділу І Інструкції № 558 грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачено йому або виплачено в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього. Пунктом 6 глави 8 розділу V Інструкції № 558 визначено, що у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу. Грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Відповідно до Пункт 1 глави 9 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 1) 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби. Між тим, суд першої інстанції правильно виснував, що з 29 січня 2020 року до 19 травня 2023 року грошова компенсація за 20 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2021 рік, 45 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, 15 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік та 17 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік; грошова компенсація за 126 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 та 2024 роки та одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення позивачу не нараховувались та не виплачувались, а були нараховані та виплачені при звільненні у жовтні 2024 року, а тому позовні вимоги в даній частині вимог також не підлягають задоволенню, оскільки на момент виплати компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільнені діяла Постанова № 704 у редакції Постанови №
481. На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач як суб`єкт владних повноважень, у вказаний період діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту, а тому не допускав порушень законодавства та, як наслідок, порушень прав та інтересів позивача, що вказує на відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині позову. Щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, колегія суддів зазначає наступне. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою КМУ від 21.02.2001 №159 (далі по тексту - Порядок №159). Згідно ст. 1-2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: - пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); - соціальні виплати; - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; - суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; - суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. Отже, дія вказаних норм поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі, з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Відповідно до пункту 2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення). Відповідно до статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Згідно статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Зміст наведених норм права дає підстави стверджувати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії. Одночасно законодавець пов`язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці. Аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 520/2020/19 та від 25 березня 2025 року у справі № 400/8389/21. Отже, виникненню права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу, за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу. Тобто, для проведення компенсації обов`язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць. Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 19 червня 2025 року по справі №580/11000/23. Таким чином, враховуючи, що позивач просить нарахувати компенсацію на ще невиплачені суми, колегія суддів зазначає, що на момент розгляду судом апеляційної інстанції цієї справи право на таку компенсацію у ОСОБА_1 ще не виникло. З огляду на встановлені вище обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку щодо обґрунтованості висновків суду першої інстанції в цій частині позовних вимог. Щодо вимоги позивача стягнути середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 24 жовтня 202 року по день фактичного розрахунку, колегія суддів зазначає наступне. Приписами частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Згідно статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Як було встановлено колегією суддів, відповідачем не здійснено нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення у належних розмірах за період з 01.01.2020 по 19.05.2023. Так, станом на момент вирішення даної справи таке нарахування не здійснене та виплати не проведені, що свідчить про відсутність спірних правовідносин між сторонами з вказаного приводу, а вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні є передчасною, оскільки право на виплату середнього заробітку виникає після проведення відповідного розрахунку за умови, що відповідачем самостійно не сплачено середній заробіток, у зв`язку з затримкою розрахунку. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині, адже вимоги заявлені на майбутнє та стосуються правовідносин, які ще не відбулись. З огляду на встановлені вище обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема у частині визначення періоду з якого підлягає перерахунок грошового забезпечення позивача із розрахунку прожиткового мінімуму встановленого законом на 01 січня календарного року, у зв`язку з чим підлягає скасуванню у цій частині з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Згідно із приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу позивача слід задовольнити з частковим скасуванням рішення суду першої інстанції. За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, його висновки про відмову у задоволенні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 січня 2020 по 28 січня 2020 та зобов`язання здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення, премії, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням служби із врахуванням раніше виплачених сум, за період: з 01 січня 2020 по 28 січня 2020 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. За таких підстав апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2026 року слід скасувати в частині і ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги про визнання протиправною бездіяльності Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 січня 2020 року по 28 січня 2020 року та зобов`язання здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення, премії, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням служби із врахуванням раніше виплачених сум, за період з 01 січня 2020 року по 28 січня 2020 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року. У іншій частині, зокрема щодо нарахування компенсації втрати частини доходу та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню. Також, колегія суддів апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України залишає без задоволення. З огляду на ту обставину, що позивач звільнений від сплати судового збору за звернення до суду з даним позовом та судовий збір ним не сплачувався, судом першої інстанції судовий збір на користь позивача не стягувався, відтак, підстави для перерозподілу судових витрат, відсутні. Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2026 року в частині: «…визнання протиправною бездіяльності Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно та зобов`язання Адміністрації Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення, премії, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням служби із врахуванням раніше виплачених сум, за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року» - скасувати. Прийняти у цій частині нове рішення, яким: «..Визнати протиправною бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно та зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26, ЄДРПОУ 00034039) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок та виплату грошового забезпечення, премії, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням служби із врахуванням раніше виплачених сум, за період з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року». У іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2026 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач Є.Д. Кравченко Судді: О.О. Осіпова С.В. Златін