Постанова Київський апеляційний суд № 369/1297/23

Унікальний номер справи 369/1297/23 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/9364/2026 Головуючий у суді першої інстанції І. О. Фінагеєва Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 27 травня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. секретар судового засідання Комар Л. А. сторони позивач Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві відповідач ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві, подану представником Рудаком Романом Борисовичем, на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 березня 2026 року, постановлену у складі судді Фінагеєвої І. О., в примішенні Києво-Святошинського районного суду Київської області, у с т а н о в и в : У січні 2023 року Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обгрунтування заявлених позовних вимог зазначало, що ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві на посаді водія 18-ДПРЧ на підставі наказу ГУ ДСНС України у м. Києві від 01 серпня 2019 року № 528 о/с. Порядок проходження служби цивільного захисту визначається Кодексом цивільного захисту України, Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 року № 593, а також Дисциплінарним статутом служби цивільного захисту, затвердженим Законом України від 05 березня 2009 року №1068-VI. У зв`язку з допущенням відповідачем невиходів на службу без поважних причин, що свідчить про систематичне невиконання умов контракту, наказом ГУ ДСНС України у м. Києві «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» від 16 травня 2022 року №426 до ОСОБА_1 було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби. На підставі наказу ГУ ДСНС України у м. Києві «Про кадрові питання» від 30 травня 2022 року № 470, ОСОБА_1 було звільнено зі служби цивільного захисту та виключено з кадрів ДСНС України у запас Збройних Сил України за пунктами 11, 12, 56, 173 та п.п. 6 п. 176 (у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового і начальницького складу), з постановкою на військовий облік. Відраховано кошти за надлишково використану щорічну відпустку за поточний рік (24 календарних днів). Згідно довідки управління економіки і фінансів Головного управління ДСНС України у м. Києві від 06 січня 2022 року № 2023, сума коштів, що підлягає утриманню з відповідача за надлишково використану щорічну відпустку у кількості 24 календарних днів, становить 9898,34 грн. З метою досудового врегулювання спору позивач звернутався до відповідача з письмовими вимогами від 12 липня 2022 року та 05 грудня 2022 року щодо добровільного погашення заборгованості. Незважаючи на отримання останнього попередження під підпис, відповідач заборгованість у добровільному порядку не погасив. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві грошову суму виплачену позивачем ОСОБА_1 за надлишково використану щорічну відпустку в розмірі 9 898,34 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 2 684,00 грн. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 лютого 2023 року відкрито позовне провадження у цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 березня 2026 року закрито провадження у цивільній справі № 369/1297/23 за позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Роз`яснено позивачу, що розгляд вимог у вказаній справі віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Не погоджуючись з ухвалою суду Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві через свого представника Рудака Р. Б. подалоапеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не взято до уваги, що Головне управління звернулося до суду із позовом про стягнення з відповідача надлишково нарахованих та виплачених ОСОБА_1 грошових коштів, тому даний спір не можна вважати публічно - правовим спором з приводу прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, оскільки він не пов`язаний із захистом прав громадянина від порушень з боку суб`єкта владних повноважень. Звернуто увагу на те, що справа перебуває у провадженні суду тривалий час, а питання щодо закриття провадження вирішено лише у березні 2026 року, що суперечить принципам правової визначеності та ефективного судового захисту, оскільки сторони протягом значного часу перебували у судовому процесі, розраховуючи на вирішення спору по суті. Також зазначено, що суд першої інстанції відкривши провадження у справі та здійснюючи її розгляд у порядку цивільного судочинства протягом тривалого часу, фактично визнав належність данного спору до юрисдикції цивільних судів. За таких обставин подальша зміна правової позиції суду щодо юрисдикції спору після багарічного розгляду справи суперчить принципам правової визначеності і розумності строків судового розгляду. Представник позивача Коцюба К. М. підтримала подану апеляційну скаргу, просить задовольнити на підставі викладених у ній доводів. Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання апеляційного суду не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення судової повістки на поштову адресу відповідача, причини неявки суду не повідомив. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від нього не надходило. Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності відповідача, оскільки його неявка не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до частин другої та четвертої статті 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із частинами першою та другою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві на посаді водія 18-ДПРЧ на підставі наказу ГУ ДСНС України у м. Києві від 01 серпня 2019 року № 528 о/с. Згідно наказу начальника Головного управління ДСНС України у м. Києві від 16 травня 2022 року № 426 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» за допущені невиходи на службу без поважних причин (прогули) старшину служби цивільного захисту ОСОБА_1 , водія 18-ДПРЧ ГУ ДСНС України у м. Києві, звільнено зі служби у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового і начальницького складу та позбавлено щомісячної премії в повному обсязі за лютий 2022 року. Управлінню економіки та фінансів Головного управління ДСНС України у м.Києві доручено утримати зі старшини служби цивільного захисту ОСОБА_1 грошове забезпечення за фактичні невиходи на службу, починаючи з 28 лютого 2022 року. Наказом начальника Головного управління ДСНС України у м. Києві Ватоліна А. Г. від 30 травня 2022 року № 470, ОСОБА_1 звільнено зі служби цивільного захисту та виключено з кадрів ДСНС України у запас Збройних Сил України за пунктами 11, 12, 56, 173 та п.п. 6 п. 176 (у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового і начальницького складу), з постановкою на військовий облік. Відраховано кошти за надлишково використану щорічну відпустку за поточний рік (24 календарних днів). У довідці Головного управління ДСНС України у м. Києві від 06 січня 2023 року №13 вказано, що з ОСОБА_1 підлягають утриманню кошти за надлишкову використану щорічну основну відпустку за 2022 рік (24 календарних дні) у розмірі 9 898,34 грн. Пунктом 6 розділу XXVIІнструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року № 623, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2018 року за №936/32388, у разі звільнення особи рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту зі служби до закінчення календарного року, за який вона вже використала щорічну основну відпустку (крім звільнених за віком, станом здоров`я та у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), проводиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення особи рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту. За час відсутності особи рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту на службі без поважних причин (прогул) грошове забезпечення не виплачується (пункт 7 розділу І Інструкції). Установивши, що позов пред`явлено з приводу спору щодо проходження ОСОБА_1 служби цивільного захисту на підставі контракту з Головним управлінням ДСНС України у місті Києві відповідно до Кодексу цивільного захисту України та Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу та звільнення зі служби, врахувавши суб`єктний склад учасників справи, характер правовідносин, що склалися між ними, суд дійшов висновку про те, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є публічно-правовими, у зв`язку з чим вважав, що дана справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Так, Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України). Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №638/14011/16-ц зазначено, що «судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Це і компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, що виникають із індивідуальних, цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. Ці позиції викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20), від 16 червня 2020 року у справі № 756/3456/19 (провадження № 14-543цс19), від 26 лютого 2020 року у справі № 210/5659/18 (провадження № 14-632цс19) та інших». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №734/3102/16-ц зроблено висновок, що «спірні правовідносини виникли у зв`язку із завданням відповідачем шкоди державі під час проходження публічної служби. З огляду на вищезазначені вимоги закону, указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, і питанням відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди, навіть якщо притягнення цієї особи до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди відбувається після її звільнення з військової служби. Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 5 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, в якій зазначено про відступ від раніше висловленої правової позиції у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15, від 3 жовтня 2018 року у справі № 755/2258/17 в аналогічних спорах». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 813/1045/18 зроблено висновок, що «за наслідками розгляду справи № 818/1688/16 (постанова від 5 грудня 2018 року) Велика Палата Верховного Суду з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень, відступила від висновку, викладеного, зокрема, й у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15 виходячи з таких міркувань. У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у цій справі щодо відшкодування державі в особі військової частини шкоди, завданої відповідачем шляхом втрати майна під час здійснення ним повноважень, пов`язаних з проходженням військової (публічної) служби, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 березня 2025 року в справі № 240/33695/23 зазначено, що «юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Вказана позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 466/1150/18. Частиною четвертою статті 5 КАС України передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Частиною четвертою статті 19 КАС України установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України). У справі, що переглядається, установлено, що ОСОБА_1 був звільнений зі служби цивільного захисту, його виключено з кадрів ДСНС України у запас Збройних Сил України за пунктами 11, 12, 56, 173 та п.п. 6 п. 176 (у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового і начальницького складу), з постановкою на військовий облік. Тобто ОСОБА_1 проходив у позивача, який є суб`єктом владних повноважень, публічну (державну) службу, був звільнений зі служби, і саме у зв`язку з проходженням публічної служби і звільненням з неї, позивач вважає, що ним було надлишково виплачено ОСОБА_2 грошові кошти за перебування відповідача у відпустці в період проходження відповідачем служби. Відповідно, вирішення спору щодо стягнення з ОСОБА_1 надлишково сплачених йому позивачем грошових коштів, які були отримані ним при проходженні публічної служби, відноситься до юрисдикції адміністративного суду. Такій спір підлягає вирішенню саме в порядку адміністративного судочинства, не дивлячись на те, що на момент пред`явлення такого позову до суду відповідач вже не перебував на публічній службі. Отже, подібні спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебувала на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення коштів відбувається після її звільнення з такої служби. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення питання щодо юрисдикції цього спору. Посилання суду на тривале перебування справи в суді першої інстанції є порушенням норм процесуального права, але таке порушення не є підставою для її розгляду та вирішення судом загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і підстав для її скасування не вбачає. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві, подану представником Рудаком Романом Борисовичем, залишити без задоволення. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 08 червня 2026 року. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна