Постанова Київський апеляційний суд № 377/61/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа № 377/61/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/6384/2025 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І. при секретарі Кононовій Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кебкало Тетяни Михайлівни на рішення Славутицького міського суду Київської області від 4 грудня 2024 року (суддя Бабич Н.С.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення (зміну) місця проживання дитини та припинення стягнення аліментів, встановив: у січні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом про визначення (зміну) місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним та припинення стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_4 на утримання сина, які стягуються на підставі судового наказу, виданого Славутицьким міським судом Київської області від 8 серпня 2019 року у справі №377/549/19. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що протягом шести років проживав разом з відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Під час спільного проживання у них ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_5 . Однак, після народження дитини їх з відповідачкою стосунки погіршились, 6 січня 2018 року відповідачка припинила з ним сімейні відносини, виселилась з їх квартири, залишивши сина проживати з ним. Спочатку в них не було спорів щодо виховання сина, втім згодом відповідачка почала писати заяви та скарги на нього, у яких зазначала, що він не надає їй можливості спілкуватись з сином. Позивач посилався на те, що рішенням Славутицького міського суду Київської області від 10 травня 2018 року визначено місце проживання їх сина ОСОБА_5 разом з відповідачкою та зобов`язано його передати дитину матері. Він мав намір добровільно виконати рішення суду, звернувшись із відповідною заявою до органу опіки та піклування, однак 30 серпня 2018 року отримав відповідь, що це знаходиться поза межами компетенції органу опіки та піклування. На підставі виконавчого листа Славутицього міського суду Київської області від 18 вересня 2018 року, Славутицьким міським відділом державної виконавчої служби ГТУЮ у Київській області було відкрито виконавче провадження №57331597. 16 жовтня 2018 року за викликом державного виконавця він прибув для передачі дитини, однак відповідачка не з`явилась, про що державним виконавцем було складено відповідний акт. Наступного разу він прийшов з сином до відділу державної виконавчої служби 4 лютого 2019 року, проте відповідачка знову не з`явилася, при цьому державний виконавець поспілкувався з дитиною, яка повідомила йому, що не хоче проживати з матір`ю, про що він склав акт. 21 березня 2019 року виконавче провадження було закінчено у зв`язку з неможливістю виконання рішення суду. Кримінальні провадження з приводу невиконання судового рішення стосовно нього не розпочинались та у провадження органів досудового розслідування не перебували, тому він зробив висновок про відсутність в нього обов`язку повернути сина та втрату відповідачкою інтересу до того, щоб дитина проживала разом з нею. Разом з тим, 30 липня 2019 року відповідачка звернулась до суду із заявою про стягнення з нього аліментів, на підставі якої Славутицьким міським судом Київської області було видано наказ про стягнення з нього аліментів. Позивач стверджував, що наразі дитина проживає разом з ним, перебуває на його повному утриманні, він самостійно займається питаннями виховання сина, його лікування та забезпечення отримання ним якісної освіти, а син у свою чергу надає йому більшу прихильність, ніж матері. Разом з цим, він фактично сплачує аліменти на користь відповідачки, хоча син проживає з ним у квартирі, що належить його матері, де він має власну кімнату та забезпечений усім необхідним. Він працює у БО «Благодійний фонд «Швейцарський фонд з протимінної діяльності ФСД в Україні», має постійний і стабільний заробіток. Позивач зазначав, що з моменту ухвалення судом рішення від 10 травня 2018 року суттєво змінились обставини справи, протягом усього часу син проживає з ним, відповідачка з дитиною не спілкується, участі у його вихованні не приймає, розвитком не цікавиться. При цьому, дитина також не виявляє бажання спілкуватись з матір`ю. Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 4 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Кебкало Т.М. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права. Представник позивача зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку з приводу того, що рішенням суду від 10 травня 2018 року у справі №377/128/18 було встановлено факт проживання дитини разом з матір`ю, відтак позивач самовільно здійснив зміну місця проживання сина. Однак, судом під час розгляду справи №377/128/18 такий факт не встановлювався, дитина проживала та була зареєстрована за місцем проживання позивача. Більше того, в матеріалах справи наявне рішення виконавчого комітету Славутицької міської ради від 28 лютого 2018 року №157, яким було вирішено способи участі відповідачки у вихованні сина, як того з батьків, який проживає окремо від дитини. При цьому, суд першої інстанції не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, зокрема його заяві, поданій до органу опіки та піклування, актам державного виконавця. Також, представник позивача вважає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував думку самої дитини, якій вже виповнилось 10 років, зокрема у судовому засіданні ОСОБА_5 зазначив, що бажає проживати з батьком. Представник органу опіки та піклування у судовому засіданні також зазначив, що дитина прив`язана до батька, тому для неї буде моральної травмою, якщо її заберуть від позивача, якого дитина вважає своєю сім`єю та з яким вона проживає протягом тривалого часу. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, будучи належним чином повідомленою про день, час та місце апеляційного розгляду, шляхом направлення судової повістки-повідомлення до електронного кабінету у системі «Електронний суд» (с.с.37, 62, 76 т.3), тричі свого представника у судове зсідання не направила. Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце апеляційного розгляду, шляхом направлення судової повістки-повідомлення до електронного кабінету у системі «Електронний суд» (с.с.38,63, 77 т.3), тричі свого представника у судове засідання не направила. ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи належним чином повідомленим про день, час та місце апеляційного розгляду, шляхом отримання судової повістки-повідомлення засобами поштового зв`язку (с.с.39-40, 64-65 у судове засідання свого представника не направив, 29 квітня 2025 року та 21 липня 2025 року начальник центру направив до апеляційного суду клопотання про розгляд справи у відсутність представника центру (с.с.41-42, 70-71,78-79 т.3). Відповідачка ОСОБА_2 про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялась за наявними в матеріалах справи поштовими адресами та на електронну пошту, однак судові повістки-повідомлення повернулися до апеляційного суду без вручення з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою» (с.с.35-36, 60-61, 72-73, 74-75 т.3). При цьому відповідачка підтвердила отримання судової повістки-повідомлення на електронну пошту. Згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. 14 липня 2025 року відповідачка ОСОБА_6 направила до апеляційного суду заяву про розгляд справи у її відсутність (с.с. 68-69 т.3). Враховуючи вищевикладене, відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність відповідачки та представників третіх осіб. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення ОСОБА_1 та його представника - адвоката Кебкало Т.М., які апеляційну скаргу підтримали, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що сторони у зареєстрованому шлюбі не перебували, є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1, с.с.35). Позивач зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 19 вересня 2019 року та витягом з Реєстру територіальної громади від 12 червня 2024 року (том 1, с.с.18; том 2, с.с.36). Згідно інформації № 15-08/148 від 29 січня 2024 року, наданої Управлінням адміністративних послуг виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області та витягу з Реєстру територіальної громади № 2024/007382306 від 24 червня 2024 року, відповідачка ОСОБА_2 та малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, с.с.55, том 2, с.с.38). Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 10 травня 2018 року, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 15 серпня 2018 року та постановою Верховного Суду від 14 лютого 2019 року (справа № 377/128/18) визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_4 , зобов`язано ОСОБА_1 повернути ОСОБА_3 його матері - ОСОБА_4 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визначення місця проживання дитини з батьком та визначення режиму спілкування з матір`ю відмовлено (том 1, с.с.31-34). 1 жовтня 2018 року в.о. начальника Славутицького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Приліпком В.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 травня 2018 року в справі № 377/128/18 (том 1, с.с.29-30). Згідно акту державного виконавця від 16 жовтня 2018 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, ОСОБА_1 разом з малолітнім сином ОСОБА_3 з`явилися до Славутицького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області для виконання рішення суду щодо зобов`язання передачі дитини матері. Стягувач на визначену виконавцем дату для прийняття дитини не з`явилася (том 1, с.с.15). 4 лютого 2019 року в.о. начальника Славутицького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Приліпком В.О. складено акт, згідно якого ОСОБА_1 разом з малолітнім сином ОСОБА_5 з`явилися до Славутицького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області для виконання рішення суду щодо зобов`язання передачі дитини матері та надав пояснення про те, що він не заперечує проти передання дитини матері та вжиття спільних заходів щодо нормалізації стосунків матері і дитини при спілкуванні.. При спілкуванні з ОСОБА_5, він був проти спілкування з матір`ю. При цьому був присутній представник стягувача - ОСОБА_7 (с.с.14 т.1). 21 березня 2019 року в.о. начальника Славутицького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Приліпком В.О. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 377/128/18, виданого 18 вересня 2018 року Славутицьким міським судом Київської області, про зобов`язання ОСОБА_1 повернути малолітнього ОСОБА_3 його матері - ОСОБА_4 (том 1, с.с.27-28). Підставою закінчення виконавчого провадження зазначено, неможливість виконання рішення суду без участі боржника, який повторно не виконав рішення суду та не повернув сина ОСОБА_3 його матері ОСОБА_4 8 серпня 2019 року Славутицьким міським судом Київської області видано судовий наказ у справі № 377/549/19 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) платника аліментів, щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 30 липня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття (том 1, с.с.39). 13 серпня 2019 року головним державним виконавцем Славутицького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Петриковець А.В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання судового наказу (том 1, с.с. 150-151). Згідно свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 , виданого 28 лютого 2020 року Славутицьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), 28 лютого 2020 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_9 » (том 1, с.с.129). Відповідно до довідки вих. № 20/11/2023/10 від 20 листопада 2023 року та довідки від 22 листопада 2023 року № БО000000006, виданої директором Благодійної організації «Благодійний фонд «Швейцарський фонд з протимінної діяльності ФСД в Україні» Е. Коннелл, позивач працює у благодійному фонді на посаді молодший сапер та має дохід за період з 1 травня 2023 року по 30 жовтня 2023 року у розмірі 174 989грн 63 коп. (том 1, с.с.17, 19). Згідно характеристики № 01/17/180 від 11 грудня 2023 року та інформації № 01-17/24 від 15 березня 2024 року Славутицького ліцею Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_10 навчається в Славутицькому ліцеї з 1 вересня 2023 року у 5-Б класі (том 1, с.с.36-37, 198). Відповідно до акту обстеження умов проживання, складеного працівниками служби у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області № 01-22/16 від 20 березня 2024 року, малолітній ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом із батьком ОСОБА_1 та бабусею ОСОБА_11 . Санітарно-гігієнічні умови проживання на час обстеження відповідають загальноприйнятим нормам: дитина забезпечена сезонним одягом, взуттям, продуктами харчування, речами першої необхідності, шкільним, канцелярським приладдям, навчальною, довідковою літературою тощо; батьки дитини стосунки не підтримують щодо питання виховання та утримання сина. Під час бесіди малолітній ОСОБА_3 повідомив, що бажає проживати разом з батьком (том 1, с.с.197). Згідно копій декларацій про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу № 0001-94-Х9-80А0 від 16 грудня 2020 року, № 0001-4067-48А0 від 11 квітня 2024 року, дані декларації щодо медичного обслуговування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладені з його батьком ОСОБА_1 та лікарем-педіатром Слюсар Г.В , (том 1, с.с.145-148). Згідно листа лікаря-педіатра Слюсар Г.В. № 2 від 15 квітня 2024 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у фізичному та нервово-психічному розвитку не відстає від однолітків. Вроджені вади розвитку та хронічні захворювання відсутні. Профілактичні щеплення проведені відповідно до віку. На диспансерному обліку не перебуває (том 1, с.с.144). Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області № 1020 від 11 квітня 2024 року, орган опіки та піклування не заперечує щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 враховуючи, що дитина тривалий час проживає разом з батьком, де для неї створені належні умови для проживання, виховання, розвитку, бажання самої дитини та прихильність до батька. Також у висновку зазначено, що мати дитини ОСОБА_6 з дитиною не бачиться, через тривале розлучення із сином та неурегульовані стосунки між батьками, щоб уникнути «емоційного стресу» для дитини. У поясненнях від 8 квітня 2024 року ОСОБА_6 підтвердила, що погоджується на проживання сина ОСОБА_5 разом із батьком, так як це його бажання та вважає, що це рішення пов`язане із тим, що вони уже досить тривалий час взагалі не спілкувалися та не бачились (том 1, с.с.156-158, 197-198). У судовому засіданні суду першої інстанції 30 вересня 2024 року у присутності психолога Мазур Т.Є. заслухано малолітнього ОСОБА_3 , який пояснив, що хоче проживати разом з батьком (том 2, с.с.154). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що стосунки, які склалися між сторонами, досягнення дитиною десятирічного віку та її бажання проживати з батьком, висловлене за триваючої батьківської опіки над ним і в умовах тривалого не виконання позивачем рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір`ю та зобов`язання повернути дитину матері, не є підставою для визначення (зміни) місця проживання дитини з батьком, оскільки порушення прав матері на контакти з дитиною призвело до втрати її зв`язку з дитиною та суперечить найкращим інтересам дитини. Крім цього, суд першої інстанції зазначив, що висновок органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком є необґрунтованим, оскільки в ньому відсутня оцінка сімейної ситуації, яка склалася між батьками дитини, поведінка батька до матері дитини, факту тривалого невиконання рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір`ю та зобов`язання батька повернути дитину матері, а також мотиви щодо дотримання як найкращих інтересів дитини, якими керувався орган опіки та піклування з урахуванням того, що у справі № 377/128/18 рекомендував визначити місце проживання дитини з матір`ю. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Щодо позовної вимоги про визначення (зміну) місця проживання дитини Відповідно до статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно зі статтею 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Верховний Суд у постанові від 4 серпня 2021 року в справі № 654/4307/19 визначив базові елементи, які підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини, а саме: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров`я, (е) право дитини на освіту. При вирішенні цієї категорії спорів також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини. Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, згідно з якою держави - учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини. Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року). У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04). Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що способом захисту прав дитини може бути пред`явлення позову про зміну місця проживання малолітньої особи, яке визначене рішенням суду. У постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року в справі № 758/10772/16-ц зроблено висновок, що у разі зміни обставин, пов`язаних із віком дитини, при наявності спору між батьками як мати дитини, так і батько дитини не позбавлені можливості звернення до суду із позовом про визначення місця проживання дитини. Як встановлено судом, малолітній ОСОБА_10 з січня 2018 року проживає з батьком, де для нього створено належні умови проживання, забезпечено всім необхідним для повноцінного фізичного, розумового, духовного та морального розвитку дитини. При цьому позивач працевлаштований, має стабільний дохід, а дитина відвідує шкоду за місцем проживання. Також судом установлено, що існує судове рішення від 10 травня 2018 року, яким визначено місце проживання дитини з матір`ю та зобов`язано позивача повернути дитину матері, але дане рішення позивач протягом тривалого часу не виконував, що призвело до втрати зв`язків між матір`ю і дитиною. Разом з тим, з матеріалів справи убачається, що позивач вчиняв дії щодо виконання рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір`ю, зокрема за викликом державного виконавця з`являвся у визначені місце та час для передачі дитини матері, тоді як відповідачка до державного виконавця не з`являлася та не здійснювала активних дій для виконання рішення суду, яким місце проживання її сина визначено з нею. Крім цього, згідно матеріалів справи, виконавче провадження щодо виконання рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір`ю було відкрито 1 жовтня 2018 року та тривало до 21 березня 2019 року, що підтверджується постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, тобто відсутні підстави вважати, що рішення не виконувалося позивачем протягом тривалого часу, як зазначає суд першої інстанції. При цьому, матеріали справи не містять відомостей, що відповідачка оскаржувала постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або зверталася до виконавчої служби із повторною заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про визначення місця проживання дитини з нею та зобов`язання позивача передати їй дитину. Більш того, з матеріалів справи убачається, що протягом усього розгляду справи відповідачка не заперечувала проти позовних вимог, а навпаки зазначала, що визнає позовні вимоги, за умови, що дитина бажає проживати з батьком; не зазначала про те, що позивач створює їй перешкоди у спілкуванні з дитиною. Установлено, що у судовому засіданні 30 вересня 2024 року був вислуханий малолітній ОСОБА_10 , який у присутності психолога на запитання суду пояснив, що бажає проживати з батьком (том 1, с.с. 154). При цьому, не можна стверджувати, що така думка дитини є необ`єктивною та сформована внаслідок погіршення сімейних зв`язків між відповідачкою та її сином, адже доказів на підтвердження таких обставин матеріали справи не містять. До того ж, протягом всього часу проживання дитини з батьком, а саме з січня 2018 року, як стверджує позивач, до моменту подання даного позову про зміну та визначення місця проживання дитини з батьком (23 січня 2024 року) ОСОБА_2 не зверталася до суду з позовом про визначення способу та участі у вихованні і спілкуванні з дитиною. Отже, надані суду документи не свідчать, що позивач протягом тривалого часу не виконував рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір`ю та повернення дитини матері, що призвело до погіршення сімейних зв`язків між відповідачкою та її сином і вплинуло на думку дитини. Щодо висновку виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, згідно якого орган опіки та піклування не заперечує щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком, колегія суддів звертає увагу на його обґрунтованість, так як зі змісту висновку вбачаються мотиви, з яких орган опіки та піклування прийняв зазначене рішення. Так, у висновку зазначено, що під час відвідування 20 березня 2024 року родини ОСОБА_1 за місцем проживання: АДРЕСА_1 встановлено наступне: у помешканні підключено всі комунікації, затишно, охайно, квартира складається з трьох кімнат: двох спалень, залу, кухні, санвузлу. За результатами обстеження, дитині створено всі необхідні умови для проживання, виховання та розвитку. Хлопчик проживає в окремій кімнаті, де для нього облаштоване спальне місце, організована робоча зона тощо. У бесіді з батьком та хлопчиком з`ясовано, що стосунки між ними доброзичливі, дружні. Зі слів хлопчика, йому комфортно проживати разом з батьком та бабусею. ОСОБА_1 має стабільний дохід, матеріально забезпечений. Також у висновку зазначено, що мати ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_3 , та з її слів вона не бачиться із сином через тривале розлучення із сином і неурегульовані стосунки між батьками, щоб уникнути емоційного стресу для дитини, але вона цікавиться навчанням, розвитком сина. У поясненнях від 8 квітня 2024 року ОСОБА_6 підтвердила, що погоджується щодо проживання сина ОСОБА_5 разом з батьком, так як це його бажання та вважає, що таке рішення пов`язане із тим, що вони вже досить тривалий час взагалі не бачились та не спілкувались (том 1, с.с.199). Крім цього, у висновку надано оцінку тому, що стосунки між батьками дитини не склалися, як особистісні, так і щодо виховання сина. З лютого 2018 року сторони як у позасудовому, так і в судовому порядку вирішували питання щодо визначення місця проживання дитини та про визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною. Таким чином, є безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що висновок органу опіки та піклування не містить оцінки сімейної ситуації, яка склалася між сторонами, та є необґрунтованим. У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 333/1013/17 вказано, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей. Також, у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 зазначено, що питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. У матеріалах справи достатньо доказів, які підтверджують, що позивач забезпечує повний і гармонійний розвиток та рівень життя сину, дитина відвідує навчальний заклад, позивач має постійну роботу, здатен забезпечити дитину всім необхідним. Крім цього, після ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини з матір`ю змінилися обставини, пов`язані з віком дитини (минуло майже 6 років), тривала відсутність матері в житті дитини, про що зазначає сама відповідачка у поясненнях, наданих органу опіки та піклування. Так, ОСОБА_2 зазначила, що вона погоджується з тим, щоб її син ОСОБА_5 проживав зі своїм батьком, так як на даний момент це його бажання. На думку відповідачки, таке рішення сина пов`язане з тим, що вони вже довгий період часу взагалі не спілкувалися і не бачилися (том 1, с.с.199). Суд першої інстанції не врахував, що дитина вже тривалий час проживає з батьком і за цим місцем у неї склалися сталі соціальні зв`язки (друзі, навчання, відвідування гуртків, прив`язаність до родичів), що розлучення малолітньої дитини з батьком потягне за собою докорінну зміну сталого життєвого устрою дитини: зміну місця проживання, побутових умов, оточення. Такі наслідки негативно вплинуть на психічний стан малолітньої дитини, яка потребує знаходження у звичному для себе оточенні рідних, яким вона довіряє та до яких відчуває особливу прив`язаність, що є вагомим аргументом при вирішенні даного спору. Крім того, суд не звернув увагу на те, що 28 лютого 2020 року відповідачка ОСОБА_6 зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 . Матеріали справи не містять відомостей, що малолітній ОСОБА_3 знайомий з чоловіком матері та спілкувався з ним, що свідчить про можливі труднощі, які можуть виникнути при спільному проживанні з чоловіком матері та їх спільною дитиною. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про не надання позивачем належних та достатніх доказів у підтвердження того, що визначення (зміна) місця проживання дитини з батьком буде відповідати найкращим інтересам самої дитини, не відповідає наданим доказам та обставинам справи. Отже, колегія суддів, урахувавши наведені положення міжнародного права та національного законодавства, на підставі поданих сторонами доказів, урахувавши інтереси малолітньої дитини, її малолітній вік, психологічний стан та особливості фізичного розвитку, права та інтереси на гармонійний розвиток і належне виховання, а також, дотримуючись балансу між її інтересами, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в інтересах дитини, дійшла висновку про наявність правових підстав для зміни місця проживання малолітнього ОСОБА_3 та його визначення з батьком. Водночас, колегія суддів наголошує, що визначення місця проживання дитини з батьком не позбавляє матір дитини батьківських прав та не звільняє її від виконання своїх батьківських обов`язків. Щодо позовної вимоги про припинення стягнення аліментів Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Тлумачення приписів статті 179 СК України дає підстави зазначити, що аліменти - це кошти особливого призначення, їх належить використовувати для потреб дитини. На одержувача аліментів покладається обов`язок розпоряджатися аліментами лише за цільовим призначенням в інтересах дитини. Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей. У постанові Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16 зазначено, «що аліменти - це кошти, спрямовані на забезпечення дитини всім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає з дитиною та бере більш активну участь у її вихованні. У цьому аспекті доведенню підлягають саме ті обставини, що діти постійно, а не тимчасово проживають із тим з батьків, хто сплачував аліменти». Припинення стягнення аліментів можливе, якщо одержувач аліментів не витрачає отримані ним гроші на дитину. Одержання аліментів на дитину тим з батьків, з яким дитина не проживає, не відповідає її інтересам і не забезпечує розпорядження аліментами виключно за цільовим призначенням. Стягнення з позивача аліментів на утримання дитини, за умови, що ця дитина проживає з ним та перебуває на його утриманні, суперечить нормам статті 181 СК України, згідно з якою аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц, від 22 листопада 2022 року у справі № 188/1029/19, від 12 травня 2023 року у справі № 686/12480/22. З урахуванням предмета спору (припинення стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час вирішення спору судом та ухвалення рішення у справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником (постанова Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц). У частині першій статті 10 СК України зазначено, що якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону). Відповідно до частини четвертої статті 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Зазначена норма не визначає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому ними можуть бути будь які обставини, що з урахуванням інтересів дитини змінюють обов`язок щодо сплати цих платежів. Ураховуючи наведені положення закону та беручи до уваги, що колегія суддів дійшла висновку про зміну місця проживання дитини та його визначення з батьком, наявні правові підстави для припинення стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_14 аліментів на сина ОСОБА_5 , які стягуються на підставі судового наказу, виданого Славутицьким міським судом Київської області від 8 серпня 2019 року в справі № 377/549/19. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, не оцінив надані докази, неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кебкало Тетяни Михайлівни задовольнити. Рішення Славутицького міського суду Київської області від 4 грудня 2024 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким позов задовольнити. Змінити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначене рішенням Славутицького міського суду Київської області від 10 травня 2018 року. Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 . Припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_14 на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які стягуються на підставі судового наказу, виданого Славутицьким міським судом Київської області від 8 серпня 2019 року у справі №377/549/19. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 5 червня 2026 року. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.І. Ящук