Постанова Одеський апеляційний суд № 494/1409/24

Номер провадження: 22-ц/813/3949/25 Справа № 494/1409/24 Головуючий у першій інстанції Рябчун А. В. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.09.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М., при секретарі: Узун Н.Д., переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ковтун Катерина Володимирівна, на рішення Березівського районного суду Одеської області від 12 грудня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Березівської міської ради Одеської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, - В С Т А Н О В И В: 31 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки та піклування Березівської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що 30 травня 2006 року між ним та ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб. Сторони мають неповнолітню дитину - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскільки сімейне життя у подружжя не склалося, вони вирішили розлучитися. Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 26 вересня 2023 року шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 розірвано. Після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов проживання. Позивач зазначає, що дитина вже давно проживає разом з ним та знаходиться на повному його забезпеченні з належними умовами проживання, що підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов мешканців Березівської міської ради від 27.12.2023. В нього є офіційний дохід, адже він працює в ПП «УКРПАЛЕТСИСТЕМ» на посаді помічника оператора заправних станцій. Мати дитини проживає окремо, фактично не займається утриманням доньки, її вихованням та доглядом, відтак вважає, що він фактично є батьком, який самостійно виховує дитину. Позивач зазначає, що він позитивно характеризується за місцем праці, за місцем проживання, має можливість самостійно виховувати, утримувати та здійснювати догляд за донькою. У нього відсутні наркологічні або психіатричні розлади, що підтверджується відповідними довідками. Донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , навчається 10-Б класі Опорного закладу-ліцею №2 Березівського міської ради Одеської області з 02.07.2024. Посилається на те, що встановлення даного факту необхідно йому для захисту прав та інтересів дитини, а також його прав та інтересів, як батька, який самостійно займається вихованням та утриманням дитини, для оформлення соціальної допомоги, тимчасового виїзду з дитиною за кордон, вирішення інших питань, пов`язаних з вихованням дитини, у тому числі її навчанням, лікуванням, відпочинком. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просить суд встановити факт самостійного виховання та утримання ним своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 12 грудня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із вищезазначеним заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ковтун К.В. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Березівського районного суду Одеської області від 12 грудня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на порушення судом вимог матеріального та процесуального права. В судове засідання до апеляційного суду учасники справи не з`явились, про розгляд справи повідомленні належним чином та завчасно, про що свідчать рекомендовані повідомлення про направлення судових повісток-повідомлень та довідки про доставку судових повісток-повідомлень в електронні кабінети Електронного суду (а.с. 182-192). Відповідачці ОСОБА_1 судові повістки-повідомлення неодноразово направлялись на єдину відому суду адресу місця її проживання, однак поштові повідомлення повертались до суду з відмітками поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», «за закінченням строку зберігання» (а.с. 176-177, 183-185, 188-189). Згідно ч. 1 ст. 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Таким чином, оскільки судові повістки-повідомлення неодноразово направлялась на всі відомі суду адреси місця проживання та реєстрації, та враховуючи, що отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а саме суду, апеляційний суд в достатній мірі виконав обов`язок щодо повідомлення відповідачку про дату, час та місце розгляду справи. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Крім того, Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Частиною 3 ст. 51 Конституції України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. У частині 8 статті 7 Сімейного кодексу України (далі СК України) зазначено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до частин 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Статтею 18 Конвенції про права дитини визначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Конвенція про права дитини в пункті 3 статті 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Згідно частини 1 статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Статтею 141 СК України та частиною 3 статті 11, статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечувати здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Статтею 153 СК України визначено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Відповідно до частин 1, 4 статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Згідно частини 1 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті, в якій зазначено, що той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов`язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі. Частиною 2 статті 157 СК України визначено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про народження, виданого повторно 08.08.2023 Березівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьки: ОСОБА_1 батько, ОСОБА_1 мати. Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 26 вересня 2023 року у справі №494/1489/23 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 розірвано. Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов мешканців Березівської міської ради, складеного Березівською міською радою Одеської області 27 грудня 2023 року, ОСОБА_2 , 2009 року народження, проживає разом з батьком та знаходиться на повному його забезпеченні з належними умовами проживання. У акті обстеження житлово-побутових умов мешканців Березівської міської ради ОТГ, складеного Березівською міською радою Одеської області 02 липня 2024 року зазначено, що ОСОБА_1 проживає разом з донькою за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації. Відповідно до довідки №640 від 27.12.2023, виданої Березівською міською радою Одеської області, ОСОБА_1 проживає разом з донькою за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації. Згідно довідки №199 від 02.07.2024, виданої Березівською міською радою Одеської області, ОСОБА_1 проживає разом з донькою за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації. У довідці ПП «УКРПАЛЕТСИСТЕМ» від 30.08.2023 зазначено, що ОСОБА_1 працює на посаді помічника оператора заправних станцій. Відповідно до довідки ПП «УКРПАЛЕТСИСТЕМ» від 03.07.2024 дохід ОСОБА_1 за період з 01.12.2023 року до 31.05.2024 року становить 78 166,10 гривень. З огляду на характеристику ОСОБА_1 , надану ПП «УКРПАЛЕТСИСТЕМ», ОСОБА_1 , 1982р.н., працює на ПП «УКРПАЛЕТСИСТЕМ» з 16 січня 2020 року на посаді помічника оператора заправних станцій. Розлучений, має доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .. Працюючи на ПП «УКРПАЛЕТСИСТЕМ» помічником оператора заправних станцій, крім безпосередніх обов`язків, приймав активну участь в організації та виконанні додаткових робіт, показавши свою професійну компетентність, відповідальність, ініціативність, самостійність у роботі, оперативність у прийнятті рішень і здатність до контролю за їх реалізації. За якісне виконання своїх посадових обов`язків неодноразово нагороджувався грошовими преміями. Постійно проходить навчальні фахові курси з підвищення кваліфікації. З колегами та клієнтами спілкується ввічливо та підтримує дружні стосунки. Працює старанно та відповідально підходить до виконання завдань, дотримується термінів виконання. Відповідно до довідки №133 від 02.07.2024, виданої Опорним закладом-ліцеєм №2 Березівського міської ради Одеської області, ОСОБА_2 навчається у 10-Б класі вказаного закладу. У довідці від 26.04.2023 КНП «Березівська центральна міська лікарня» зазначено, що ОСОБА_1 на обліку в наркологічному кабінеті Березівської ЦМ не перебуває. В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та зазначили, що з моменту припинення фактичних сімейних відносин у 2022 році, відповідачка не проживає з донькою, участі у її вихованні та утриманні не приймає. Позивач самостійно виховує доньку, утримує її, проживає з нею за адресою: АДРЕСА_1 . Посилалися на долучені до позовної заяви документи, як на підставу для задоволення позовних вимог. При цьому у судовому засіданні 13 листопада 2024 року представник позивача вказала, що позивач може бути призваний до лав ЗСУ, як наслідок дитина буде позбавлена батьківського піклування. Позивач також зазначив, що з позовом до відповідачки про стягнення аліментів на утримання доньки не звертався. При цьому відповідачка зрідка навідується до доньки, матеріальної допомоги не надає. В судовому засіданні відповідачка позовні вимоги визнала та зазначила, що не заперечує проти їх задоволення та встановлення факту самостійного виховання та утримання її доньки колишнім чоловіком ОСОБА_1 .. При цьому вказала, що проживає у м. Одеса зі своїм цивільним чоловіком в однокімнатній квартирі, є безробітною, гіпертоніком. Зазначила, що не може утримувати доньку, оскільки є безробітною. В судовому засіданні представник Служби у справах дітей виконавчого комітету Березівської міської ради Одеської області не заперечила проти задоволення позову, посилаючись на подані суду письмові пояснення, у яких зазначено, що з відповідачкою проведено бесіду, під час якої остання надала пояснення, що з 2021 року проживає з іншим чоловіком у м. Одеса, протягом останніх 5 років хворіє на гіпертонічну хворобу, внаслідок якої інколи втрачає свідомість, не працює, доходу немає, підтвердила факт утримання батьком дитини. При цьому, у поясненнях зазначено, що начальником Служби у справах дітей виконавчого комітету Березівської міської ради Одеської області було складено протокол профілактичної бесіди з ОСОБА_1 , де вона повідомлена про відповідальність, яка настає за неналежне виконання батьківських обов`язків. Також було проведено бесіду з неповнолітньою ОСОБА_2 , яка пояснила, що проживає з батьком, мати після створення нової сім`ї самоусунулася від її виховання, не цікавиться навчанням, фінансово не допомагає. Також було обстежено умови проживання неповнолітньої ОСОБА_2 та встановлено, що дитина забезпечена всім необхідним для її розвитку. Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 надав показання, у яких зазначив, що є сусідом ОСОБА_1 , останній проживає по-сусідству зі своєю донькою, відповідачку ОСОБА_1 знає, оскільки раніше вона проживала разом з ОСОБА_1 , давно її не бачив. Свідок зазначив, що ОСОБА_1 проживає вдвох з донькою, самостійно займається її вихованням. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вказав, що в силу статті 141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дітей не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дітей, а позивач не надав суду доказів, що в питанні виховання чи утримання дитини сторін, мати умисно ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації своїх батьківських прав. Розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з позивачем, що включає в себе обов`язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини. Відтак, позивачем не надано жодних доказів, що в питанні виховання дитини доньки ОСОБА_4 , 2009р.н., відповідачка ОСОБА_1 умисно ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації прав з даного приводу. Суд також зазначив, що неможливість утримання дитини матір`ю у зв`язку із відсутністю доходу не позбавляє матір обов`язку утримання дитини та не може бути підставою для задоволення позову в частині визнання факту самостійного утримання батьком дитини. Надані суду письмові докази, лише свідчать про проживання дитини сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком у період з припинення шлюбних відносин по даний час, що не підтверджує факту невиконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків, факту ухилення матері від участі у вихованні та утриманні доньки. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки суд перевіривши доводи позивача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до того, що позивачем належними та достатніми доказами доведено, що дитина ОСОБА_4 , 2009р.н., проживає разом із ним та перебуває лише на його повному утриманні, тобто дитину виховує лише позивач ОСОБА_1 .. Позбавляти батьківських прав відповідачку він не має на меті, і зазначене не є предметом дослідження даної справи. Щодо даних тверджень апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (ст. 150 СК України). Відповідно до частин 1-4 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них. Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними. При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини). Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина 2 статті 30 ЦК України). Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Згідно частини 2 статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання. У частині 4 статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України). Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Спір щодо участі у вихованні дитини тим з батьків, який проживає окремо від неї, відповідно до ст. 158 СК України вирішується органом опіки та піклування за заявою матері, батька дитини. Тоді орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Це рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання. І лише у тому випадку, коли той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Тоді суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, що встановлено у ст. 159 СК України. Відповідно до ч. 1 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті, в якій зазначено, що той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною 1 статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини. Частиною 1 статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Відповідно до частин 3-4 статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. У справі, яка переглядається, позивач просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини. Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною 1 статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року по справі №201/5972/22. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України). З огляду на вищенаведене, апеляційний суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб`єктність матері дитини обмежена або припинилася, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини, тобто позивачем, неповнолітньої доньки. Натомість навпаки, найвищим інтересам неповнолітньої дитини відповідає спільна опіка (виховання та утримання) батьками, оскільки у матеріалах справи відсутні докази протипоказань для такого. Обставин невідповідності моральним засадам суспільства не встановлено. Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про відсутність необхідних та достатніх умов для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та бажання встановити такий факт у судовому порядку, що належним способом захисту вважати не можна, оскільки у разі настання певних юридичних фактів (дій чи події) батьківські права та обов`язки припиняються та додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виховує та утримує дитину не потребується. На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи позивача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого та висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Ковтун Катерина Володимирівна залишити без задоволення. Рішення Березівського районного суду Одеської області від 12 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складено: 30 вересня 2025 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький Р.Д. Громік С.М. Сегеда