Постанова Одеський апеляційний суд № 495/8799/24

Номер провадження: 22-ц/813/3776/25 Справа № 495/8799/24 Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю.В. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.10.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М., при секретарі: Узун Н.Д., переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 грудня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Саратський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання батьківства, внесення змін до актового запису про народження дітей та встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей, - В С Т А Н О В И В: 20 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, який в подальшому уточнв, до ОСОБА_2 про визнання батьківства, внесення змін до актового запису про народження дітей та встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей, в якому просив: -визнати громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьком дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; -зобов`язати Саратський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести зміни в актовий запис про народження №347, складений 17.11.2017 Татарбунарським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в графі «прізвище» вказати: « ОСОБА_5 », в графі «батько» вказати: «громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 »; -зобов`язати Саратський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести зміни в актовий запис про народження №78, складений 08.04.2020 Саратським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в графі «прізвище» вказати: « ОСОБА_5 », в графі «батько» вказати: «громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 »; -встановити факт що має юридичне значення, а саме те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , самостійно виховує та утримує неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без участі матері - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що починаючи з 2015 року він перебував з відповідачкою ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах. Сторони вели спільне господарство, займалися вихованням дітей, які народилися за час сумісного проживання однією сім`єю, а саме ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .. Однак, у зв`язку з тим, що сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі під час здійснення реєстрації народження їх спільних з відповідачкою ОСОБА_2 дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в органах державної реєстрації актів цивільного стану, відомості про батька дітей були зазначені відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України. Станом на теперішній час відповідачка ОСОБА_2 самоусунулась від виховання їх спільних дітей, покинула дітей на виховання позивача та веде аморальний образ життя, внаслідок чого відповідно до наказів №01-08/34 та №01-08/35 від 09.09.2024 Служби у Справах дітей Кулевчанської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області спільних з відповідачкою неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , було тимчасово влаштовано в сім`ю їх хрещеної - ОСОБА_6 . Діти завжди сприймали позивача як батька, він самостійно здійснює за ними догляд та вони перебувають на його утриманні. У них склались добрі сімейні відносини. Станом на теперішній час, позивач бажає оформити батьківство щодо спільних з відповідачкою ОСОБА_2 дітей, тому звернувся до суду з даною позовною заявою з метою поновлення та захисту його прав як батька неповнолітніх дітей. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 грудня 2024 року уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Саратський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання батьківства, внесення змін до актового запису про народження дітей та встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей - задоволено частково. Суд визнав громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьком дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .. Зобов`язав Саратський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести зміни в актовий запис про народження №347, складений 17.11.2017 Татарбунарським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в графі «прізвище» вказати: « ОСОБА_5 », в графі «батько» вказати: «громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Зобов`язав Саратський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести зміни в актовий запис про народження №78, складений 08.04.2020 Саратським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в графі «прізвище» вказати: « ОСОБА_5 », в графі «батько» вказати: «громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ». У задоволенні позовних вимог в частині встановлення факту що має юридичне значення, а саме те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , самостійно виховує та утримує неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без участі матері - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - відмовлено. Не погодившись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 грудня 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити вказані позовні вимоги ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом вимог матеріального та процесуального права. В судове засідання до апеляційного суду учасники справи не з`явились, про розгляд справи повідомленні належним чином та завчасно, про що свідчать рекомендовані повідомлення про направлення судових повісток-повідомлень та довідки про доставку судових повісток-повідомлень в електронні кабінети Електронного суду (а.с. 170-178). Відповідачці ОСОБА_2 судові повістки-повідомлення неодноразово направлялись на єдину відому суду адресу місця її проживання, однак поштові повідомлення повертались до суду з відмітками поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 167, 176-177). Згідно ч. 1 ст. 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Таким чином, оскільки судові повістки-повідомлення неодноразово направлялась на всі відомі суду адреси місця проживання та реєстрації, та враховуючи, що отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а саме суду, апеляційний суд в достатній мірі виконав обов`язок щодо повідомлення відповідачку про дату, час та місце розгляду справи. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Крім того, Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 грудня 2024 року оскаржується позивачем ОСОБА_1 лише в частині позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей, а тому переглядається апеляційним судом лише в цій частині. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Частиною 3 ст. 51 Конституції України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. У частині 8 статті 7 Сімейного кодексу України (далі СК України) зазначено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Згідно із частинами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Статтею 18 Конвенції про права дитини визначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Конвенція про права дитини в пункті 3 статті 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Відповідно до частини 1 статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Статтею 141 СК України та частиною 3 статті 11, статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Згідно статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечувати здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Статтею 153 СК України визначено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Відповідно до частин 1, 4 статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Згідно частини 1 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною 5 цієї статті, в якій зазначено, що той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов`язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі. Частиною 2 статті 157 СК України визначено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Судом першої інстанції встановлено, що починаючи з 2015 року позивач ОСОБА_1 перебував з відповідачкою ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах. Сторони вели спільне господарство, займалися вихованням дітей, які народилися за час сумісного проживання однією сім`єю, а саме ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .. У зв`язку з тим, що сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі під час здійснення реєстрації народження їх спільних з відповідачкою ОСОБА_2 дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в органах державної реєстрації актів цивільного стану, відомості про батька дітей були зазначені відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України. Згідно висновку про біологічне батьківство №MGU1169 від 17.10.2024, громадянин ОСОБА_1 , може являтися біологічним батьком дитини ОСОБА_4 з ймовірністю 99,9999413296% та ОСОБА_3 , з ймовірністю 99,999998785%. В позовній заяві ОСОБА_1 стверджує, що станом на теперішній час відповідачка ОСОБА_2 самоусунулась від виховання спільних дітей, покинула їх на виховання позивача та веде аморальний образ життя, внаслідок чого відповідно до наказів №01-08/34 та №01-08/35 від 09.09.2024 Служби у Справах дітей Кулевчанської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області наших спільних з відповідачкою неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було тимчасово влаштовано в сім`ю їх хрещеної - ОСОБА_6 . Діти завжди сприймали позивача ОСОБА_1 як батька, він самостійно здійснює за ними догляд та вони перебувають на його утриманні. У них склались добрі сімейні відносини. Вищезазначені обставини підтверджуються довідкою Кулевчанської сільської ради №673 від 19.09.2024. У судовому засіданні суду першої інстанції, був допитаний свідок ОСОБА_7 , яка пояснила, що позивач ОСОБА_1 є її рідним племінником. ОСОБА_8 є батьком неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , вони знаходяться на його утриманні. Мати дітей ОСОБА_2 пішла від них, вони приблизно три роки не живуть разом, вона дуже зловживає спиртними напоями, що призвело до смерті їх спільної дитини, яку ОСОБА_2 задушила. З моменту народження дітей, вони проживали з ОСОБА_8 , у нього є своє господарство, його мати завжди допомагала йому з дітьми. ОСОБА_2 не хотіла оформити їх відносини у законному порядку, оскільки хотіла бути матір`ю одиночкою, та отримувати матеріальну допомого від держави. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей, суд першої інстанції вказав, що позивачем не доведено ту обставину, що від встановлення факту самостійного виховання неповнолітніх дітей може бути встановлено, припинено чи змінено його особисті чи майнові права, а також, не доведено, що встановлення даного факту має для позивача юридичне значення. Підставою для встановлення факту самостійного виховання неповнолітніх дітей батьком є наявність одного або кількох юридичних фактів, в силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Це стосується випадків, коли мати дитини померла, безвісно відсутня, позбавлена батьківських прав щодо дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків або не здатна їх виконувати в силу об`єктивних обставин (перебування за кордоном, тривала тяжка хвороба тощо). Разом з тим, суду не надано доказів того, що відносно матері дітей - ОСОБА_2 , відносяться одна із визначених законом обставин, яка дає підстави для застосування цього закону. Суд також зазначив, що неповнолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , відповідно до наказів начальника служби у справах дітей Кулевчанської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області №01-08/34 та №01-08/35, на даний час тимчасово влаштовані та проживають в сім`ї ОСОБА_6 . Отже, доказів самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 неповнолітніх дітей суду не надано та обставини на які посилається позивач нічим не підтверджено. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки суд перевіривши доводи позивача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ним не було доведено належним чином факту проживання дітей саме з ним, та перебування дітей на його утриманні. Позивач вважає, що ним надано достатньо доказів на підтвердження даного факту. Щодо даних тверджень апеляційної скарги, судова колегія зазначає наступне. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (ст. 150 СК України). Відповідно до частин 1-4 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них. Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними. При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини). Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина 2 статті 30 ЦК України). Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Згідно частини 2 статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання. У частині 4 статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України). Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Спір щодо участі у вихованні дитини тим з батьків, який проживає окремо від неї, відповідно до ст. 158 СК України вирішується органом опіки та піклування за заявою матері, батька дитини. Тоді орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Це рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання. І лише у тому випадку, коли той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Тоді суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, що встановлено у ст. 159 СК України. Відповідно до ч. 1 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті, в якій зазначено, що той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини. Частиною 1 статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Відповідно до частин 3-4 статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. У справі, яка переглядається, позивач просить встановити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини. Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною 1 статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.09.2024 по справі №201/5972/22. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України). З огляду на вищенаведене, апеляційний суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб`єктність матері дітей обмежена або припинилася, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дітей, тобто позивачем, неповнолітніх дітей. Натомість навпаки, найвищим інтересам неповнолітньої дитини відповідає спільна опіка (виховання та утримання) батьками, оскільки у матеріалах справи відсутні докази протипоказань для такого. Апеляційний суд вважає, що матеріалами справи не встановлено обставин, які б беззаперечно свідчили, що мати дітей ОСОБА_2 , не здатна виконувати свої батьківські обов`язки щодо дітей чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дітей. Ті обставини, що мати дитини ОСОБА_2 проживає окремо, самоусунулась від виховання дітей, чи нібито веде аморальний спосіб життя, не свідчить про те, що позивач самостійно виховує дітей, оскільки вказані обставини не позбавляють матір дітей батьківських прав і не залишають дітей без материнського виховання. Також не надано доказів як того, що батько дітей самостійно несе витрати по їх утриманні, так і доказів того, що матір дітей таких витрат не несе. Саме лише посилання на вказані обставини не підтверджують факту самостійного утримання позивачем дітей, оскільки однозначно та достовірно не підтверджують вказаний факт. Колегія суддів зазначає, що встановлення судом факту самостійного виховання дітей батьком не залежить виникнення, зміна особистих прав позивача як батька. Проживання дітей разом з батьком, в даній справі ніким не оспорюється, потреба у додатковому встановленні такого факту судом не доведена. Утримання дітей батьком є законним обов`язком та не потребує встановлення судом. ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не довів, що він самостійно виховує та утримує неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,, тобто взагалі без участі матері у житті дітей, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення пред`явлених ним позовних вимог. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та бажання встановити такий факт у судовому порядку, що належним способом захисту вважати не можна, оскільки у разі настання певних юридичних фактів (дій чи події) батьківські права та обов`язки припиняються та додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виховує та утримує дитину не потребується. На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи позивача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого та висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складено: 13 жовтня 2025 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький Р.Д. Громік С.М. Сегеда