Постанова Одеський апеляційний суд № 493/1339/24

Номер провадження: 22-ц/813/3848/25 Справа № 493/1339/24 Головуючий у першій інстанції Тітова Т. П. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.06.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) - Кострицького В.В., суддів - Назарової М.В., Лозко Ю.П., за участю секретаря - Булацевської Я.В., за учасників справи: позивача - ОСОБА_1 представник позивача - ОСОБА_2 відповідач - ОСОБА_3 третя особа - Суворовський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Балтського районного суду Одеської області від 10 грудня 2024 року, ухвалене у складі судді Тітової Т.П., у приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Суворовський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управляння Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання батьківства,- ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , про визнання батьківства, третя особа Суворовський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Позовні вимоги мотивує тим, що він був знайомий та проживав разом з 2018 року із ОСОБА_3 . Між ними тривалий час були інтимні стосунки. Після того як відповідач виїхала до іншого міста, стосунки між ними припинилися. Про те, у 2019 році відповідач попросила зареєструвати її біля позивача з дітьми, у зв`язку із скрутним становищем і потребою в оформленні виплат, так як потім вияснилося, що вона народила дитину, усно повідомивши позивачу, що дитина не його. В 2023 році відповідачка знаходячись у скрутному становищі, повідомила позивачу, що насправді батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , являється позивач. Відповідачка привезла дитину проживати за місцем реєстрації з позивачем. На сьогоднішній день, фактично позивач повністю займається утриманням та вихованням дитини, а до відповідача дитина їздить гостювати. Позивач зазначає, що дитину необхідно влаштовувати до дитячого садку, а потім і до школи, при цьому, дитина ще проходить лікування після операції (видалення пухлини в області голови), у зв`язку з чим, йому проблематично знаходитися без статусу батька. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Балтський районний суд Одеської області від 10 грудня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання батьківства відмовлено. В обґрунтування рішення суд зазначав, що у справі не призначалась судово-генетична або судово-імунологічна експертиза для встановлення біологічного батьківства позивача відносно дитини, оскільки позивач та представник відмовилися від її проведення, не подавалась заява про допит свідків, не надано жодних належних та допустимих доказів кровного споріднення (батьківства) позивача з дитиною, і саме по собі проживання дитини з позивачем не може бути єдиним необхідним доказом батьківства позивача відносно дитини. Відтак, для з`ясування обставин, що мають суттєве значення для справи, необхідним є висновок судово молекулярно-генетичної експертизи, клопотання про проведення якої позивачем хоч і було надано, але в ході проведення судового засідання ним не підтримане. На підставі викладеного, суд першої інстанції прийшов висновку про те, що доводи позивача є припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Балтського районного суду Одеської області від 10 грудня 2024 року, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що факт того, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_4 не викликає сумніву ані в позивача, ані відповідача. Відповідач та позивач почали стосунки у 2018 р. що підтверджується фактом реєстрації відповідачки у житлі позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_5 , якого позивач зареєстрував за своєю адресою, наразі дитина проживає з позивачем що підтверджується довідкою. В той же час мати проживає окремо в іншому населеному пункті та створила нову сім`ю. В неї нещодавно народилась дитина та вона не може залишити її, щоб виправити дані про батька ОСОБА_5 шляхом подання спільної заяви до ДРАЦС. Висновки суду про те, що невідомо про факт батьківства якої дитини повідомляла відповідачка позивачу не узгоджується з матеріалами справи та поясненнями сторін. Крім того недоречним є застосування судом Постанови Верховного суду від 16 травня 2018 року у справі №399/1029/15-ц, оскільки дитина, щодо якої встановлювали батьківство народилася у 2002, тобто до набрання чинності Сімейний кодекс України, у зв`язку з чим суд вказав, що підлягає застосуванню закон, який діяв на час спірних правовідносин. Щодо явки сторін. Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду в судов засідання не зявились , клопотань про відкладення не надходило, що не заважає апеляційному перегляду справи. Позиція апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). Судовою колегія встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 12 березня 2019 року виданого Суворовським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), батьками дитини ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , зазначені батько - ОСОБА_6 , мати - ОСОБА_3 . Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження, підстава запису відомостей про батька, заява матері від 12.03.2019р. Державна реєстрація народження проведена відповідно до ч.1 ст.135 Сімейного кодексу України (за вказівкою матері). Згідно витягу з реєстру територіальної громади отриманих від Балтської територіальної громади, ОСОБА_3 зареєстрована 04.09.2018р. за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно довідки про склад сім`ї виданою Степанівською сільською радою Роздільнянського району Одеської області від 11.06.2024р., до складу сім`ї входять: мати ОСОБА_3 , чоловік ОСОБА_7 , син ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 , донька ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_4 , донька ОСОБА_10 17.03.2024р. усього 5 осіб. Згідно довідки Балтської міської ради від 28.06.2024р. виданою ОСОБА_1 жителю АДРЕСА_1 , про те, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно зареєстрований в його житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та постійно проживає по теперішній час. Згідно довідки про склад сім`ї виданою Степанівською сільською радою Роздільнянського району Одеської області від 28.08.2024р. №510, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 дійсно проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 . До складу сім`ї входять: чоловік ОСОБА_7 , син ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 , донька ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_4 , син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , донька ОСОБА_10 17.03.2024р.. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 зареєстрована 04.09.2018р. за адресою: АДРЕСА_1 . Про те позивачем зазначено в позовній заяві, що відповідачка попросила зареєструвати її біля позивача з дітьми у 2019 році, при цьому повідомивши усно позивачу, що дитина не його, але це не відповідає дійсності, оскільки на той час у відповідачки було 2 дітей. Дитина по якій просить позивач визнати батьківство народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому із позовної заяви є не зрозумілим, про яку саме дитину відповідач повідомляла позивачу. Відповідно до довідок виданих Степанівською сільською радою Роздільнянського району Одеської області містяться різні відомості про склад сім`ї, а саме, про дітей, в довідці від 11.06.2024р. до складу сім`ї входять: мати ОСОБА_3 , чоловік ОСОБА_7 та троє дітей, син ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 , донька ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_4 , донька ОСОБА_10 17.03.2024р., а в довідці від 28.08.2024р. до складу сім`ї входять: чоловік ОСОБА_7 та четверо дітей, син ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 , донька ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_4 , син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , донька ОСОБА_10 17.03.2024р. При цьому, у довідці виданої Балтською міською радою від 28.06.2024р. ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно зареєстрований в його житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та постійно проживає по теперішній час. Тому суду є не зрозумілим, з ким дійсно проживає дитина, оскільки, відповідно до останньої довідки, виданою Степанівською сільською радою Роздільнянського району Одеської області 28.08.2024р. №510 про склад сім`ї, син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 входить до складу сім`ї матері ОСОБА_3 . Позивач стверджував, що з 2018 року розпочав проживати з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а тому вважає себе рідним батьком дитини ОСОБА_4 . Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що обставини, на які посилався позивач як на підставу для задоволення позовних вимог, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, приймаючи до уваги відсутність висновку експертизи та інших належних доказів на підтвердження факту батьківства позивача відносно малолітньої дитини. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Так, згідно із ст. 7 Конвенції про права дитини, дитина, наскільки це можливо, має право знати своїх батьків. Статтею 51 Конституції України, ч. 2, 3 ст. 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Згідно ст. 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст. ст. 122 та 125 цього Кодексу. Згідно ч. 2 ст. 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду. Частиною 1 ст. 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки чи чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану. Згідно з ч. 1, 2, 4 ст. 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнано за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 цього Кодексу. У постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні. У таких справах позови осіб, зазначених у ч. 3 ст. 128 СК України, приймаються до судового розгляду, якщо дитина народжена матір`ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем матері, а ім`я та по батькові дитини записано за вказівкою матері (ч. 1 ст. 135 СК України). Із позовом про визнання батьківства чи материнства можуть звертатися до суду лише особи, зазначені у СК України. Визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов`язків, зокрема обов`язку з утримання дитини (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 645/1098/18 (провадження № 61-759св21). Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено). Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення. Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Вказане відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц, провадження № 61-6030св18. Тобто, при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі ч. 2 ст. 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Згідно вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Такі докази мають відповідати критеріям достатності, допустимості, належності і достовірності, визначених ст. 77-80 ЦПК України. Нормами ст. 81 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За загальним правилом, саме висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Калачова проти Росії» від 07 травня 2009 року, заява № 3451/05). У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 399/1029/15-ц вказано, що експертиза ДНК, або молекулярно-генетична експертиза, призначається у цивільних справах з метою формування доказової бази. Об`єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, букального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини. Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо. Посилання апелянта на те, що дана постанова ВС не може бути застосована при прийняті рішення суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, адже не є обґрунтованими належними доводами та зводиться до власного трактування. У постанові Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18 (провадження № 61-18333св19) зазначено, що «висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства». Експертиза ДНК або молекулярно-генетична експертиза призначається з метою формування належної, допустимої та достатньої за стандартом доказування «поза розумним сумнівом» доказової бази. Об`єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, букального та іншого епітелію, волосся (при наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини. Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. В результаті проведення ДНК-аналізу на предмет встановлення батьківства ймовірність похибки позитивного висновку становить 0,000001%. Негативний факт батьківства встановлюється із 100% ймовірністю. Європейський Суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» («Калачова проти російської федерації», Kalachevav. russia, № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року). Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у даному випадку, у справі не призначалась судово-генетична або судово-імунологічна експертиза для встановлення біологічного батьківства позивача відносно дитини, оскільки позивач та представник відмовилися від її проведення (в ході проведення судового засідання стороною позивача не підтримане заявлене клопотання), не подавалась заява про допит свідків, не надано жодних належних та допустимих доказів кровного споріднення (батьківства) позивача з дитиною, і саме по собі проживання дитини з позивачем не може бути єдиним необхідним доказом батьківства позивача відносно дитини. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, як в цілому, так і кожному окремо, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із недоведеністю фактичних обставин справи. Так, відповідно до ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Диспозиція ст.ст. 76-89 ЦПК України не обмежує сторін у поданні лише письмових доказів на підтвердження факту батьківства. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 76 ЦПК України). Виходячи із змісту цієї норми закону, кровна спорідненість може бути доведена чи спростована лише в результаті проведення судово-генетичної експертизи. Аналогічна думка висловлена і в п. 9 постанови Пленуму ВСУ від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» де зазначено: «коли ухилення сторони у справі щодо визнання батьківства від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів, тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно до ст. 146 ЦПК може визнати факт, для з`ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто із сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза)». Отже, виходячи зі змісту цього закону на осіб, які беруть участь у справі, покладаються певні обов`язки, при недотриманні яких можуть наступити несприятливі наслідки. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року в справі № 562/1155/18 (провадження № 61- 11709св19). Таким чином, висновок судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Верховний Суд наголошує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених у позові вимог позивачем, а долучені до матеріалів справи копії свідоцтва про народження, довідка Балтської міської ради, щодо зареєстрованого місця проживання дитини, витяг з реєстру територіальної громади не можуть бути беззаперечним доказом того, що позивач є батьком малолітньої дитини ОСОБА_4 . Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що факт того, що ОСОБА_3 не заперечує батьківство ОСОБА_1 не є достатнім доказом для прийняття судом рішення про встановлення батьківства. Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 761/10732/16-ц, провадження № 61-29614св18, Верховний Суд зазначив про те, що враховуючи обставини справи, чутливість правовідносин, в яких виник спір, встановлення факту кровного споріднення між батьком і дитиною не може вважатись об`єктивним за відсутності висновку судово-медичної (молекулярно- генетичної) експертизи, навіть у випадку визнання позову про визнання батьківства відповідачем. Докази та обставини на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормам ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм матеріального та процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення заяви. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Балтського районного суду Одеської області від 10 грудня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 10 червня 2025 року. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді М.В. Назарова Ю.П. Лозко