Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 344/11651/25

Справа № 344/11651/25 Провадження № 22-ц/4808/1003/26 Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 17 березня 2026 року під головуванням судді Антоняка Т.М. у м. Івано-Франківську, в с т а н о в и в: В липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Позовні вимоги обґрунтувала тим, що 15.06.2022 вона зареєструвала шлюб з відповідачем. Від шлюбу спільних дітей немає. Зазначила, що підставою для розірвання шлюбу є ті обставини, що у сторін відсутні спільні інтереси, наявні різні погляди на життя, відсутнє взаєморозуміння. Подружнє життя не склалося через несумісність характерів та втрати почуття любові. Спільного господарства не ведуть. За вказаних обставин позивачка просила розірвати шлюб, зареєстрований з відповідачем. Після розірвання шлюбу прізвище залишити « ОСОБА_3 ». Рішенням Івано-Франківського міського суду від 17 березня 2026 року задоволено позов ОСОБА_1 . Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований 15.06.2022, місце державної реєстрації - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), актовий запис № 1196. Після розірвання шлюбу прізвище позивачці залишено « ОСОБА_3 ». У апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Ухвалюючи рішення, суд фактично поклав в його основу обставини, викладені у позовній заяві, не перевіривши їх належними та допустимими доказами, чим порушив принцип змагальності сторін та обов`язок повного і всебічного з`ясування обставин справи. Зокрема, у рішенні суду зазначено, що відповідач нібито під час шлюбу здійснював систематичне психологічне та фізичне насильство, зокрема образи, приниження, погрози, проявляв агресивну поведінку, а також що подальше збереження шлюбу створює загрозу фізичному чи психологічному здоров`ю позивачки. Водночас такі обставини є недостовірними, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, а матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження зазначених тверджень. Жодних висновків компетентних органів, заяв до правоохоронних органів, медичних документів чи інших доказів, які б підтверджували факти насильства, судом не досліджено та у рішенні не наведено. Позивач ввів суд в оману, вказавши неправдиві обставини справи, чим висвітлив відповідача в жахливому світлі, оскільки дані вказані у позовній заяві є спотвореними та не відповідають дійсності. Фактично суд першої інстанції безпідставно без жодного належного на те доказу, відтворив у тексті судового рішення вигадані позивачкою обставини та надав їм правове значення, що є неприпустимим. Зазначає, що викладення у рішенні суду недостовірних, спотворених та фактично недоведених обставин, порушує його честь, гідність та репутацію відповідача, а також створює негативні правові наслідки у майбутньому. Поруч з цим, позивач усі можливими способами намагався зберегти сім`ю, просив суд про надання строку для примирення та вчиняв інші значимі дії, які на жаль позивач не оцінила, хоча відповідач висловлював готовність працювати над збереженням шлюбу та вживати заходів для покращення взаєморозуміння та створення належних умов для подружнього життя, оскільки між сторонами були відсутні непереборні конфлікти, які б унеможливлювали подальше спільне життя. Навіть у разі наявності підстав для розірвання шлюбу, суд не мав правових підстав визнавати доведеними обставини щодо насильства без належних доказів та включати їх до мотивувальної частини рішення. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. ОСОБА_1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке. Згідно свідоцтва про шлюб, серія НОМЕР_1 , виданого 15.06.2022 року, сторони зареєстрували шлюб 15.06.2022 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), про що зроблено відповідний актовий запис за № 1196. Відповідно до ч. 2 ст. 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. За приписами ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Як вбачається з ч. 2 ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу якщо буде встановлено, що подальше життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Відповідно до правової позиції Пленуму Верховного Суду України, викладеної в пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»: проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя». Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що сторони не підтримують сімейних стосунків, збереження шлюбу суперечить інтересам позивачки. Тому такий шлюб зберігати не доцільно. Враховуючи такі обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що шлюб між сторонами слід розірвати. Після розірвання шлюбу прізвище позивачці залишено « ОСОБА_3 ». З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду. Доводи апелянта про те, суд першої інстанції безпідставно відтворив у тексті судового рішення вигадані позивачкою обставини про те, що відповідач нібито під час шлюбу здійснював систематичне психологічне та фізичне насильство, зокрема образи, приниження, погрози, проявляв агресивну поведінку, а також що подальше збереження шлюбу створює загрозу фізичному чи психологічному здоров`ю позивачки та надав їм правове значення є необґрунтованими. В своєму рішенні суд першої інстанції зазначив аргументи, вкладені представником позивача у запереченні на заяву про надання строку для примирення подружжя, у якій вказано, що шлюбні відносини позивачки з відповідачем припинені. Спільне господарство не ведеться, сторони проживають окремо з 2024 року, спільного бюджету не мають, подружні стосунки відсутні. Примирення є неможливим через глибокий та тривалий конфлікт. Під час шлюбу з боку відповідача мало місце систематичне психологічне та фізичне насильство, у тому числі, образи, приниження, погрози, агресивна поведінка. Надання строку для примирення подружжя в ситуації насильства суперечить не лише інтересам позивачки, а й принципам захисту гідності, безпеки та особистої недоторканності. Зазначає, що суд не може примушувати особу до збереження шлюбу або до продовження стосунків, які створюють загрозу її фізичному чи психологічному здоров`ю. У зв`язку з цим представник позивача просив шлюб між позивачем і відповідачем розірвати. Суд першої інстанції виходив з того, що шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого із сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. Колегія суддів не вбачає підстав вважати, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні виклав недостовірну, спотворену чи недоведену обставину, що порушує честь, гідність та репутацію відповідача. З матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами у цій справі слухався в суді першої інстанції біля восьми місяців і позивачка не виявила наміру чи бажання для їх примирення. Відповідач також не вжив будь-яких заходів та не навів доводів, які б дали суду підставу вважати, що у сторін існують шлюбні відносини і їх можна зберегти. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 залити без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду від 17 березня 2026 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову складено 08 червня 2026 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин