Постанова Одеський апеляційний суд № 522/12871/24-Е

Номер провадження: 22-ц/813/5031/26 Справа № 522/12871/24-Е Головуючий у першій інстанції Федчишена Т. Ю. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02.06.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кострицького В.В., суддів: Назарової М.В., Коновалової В.А. за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В., розглянули у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Уртаєва Олега Ігоровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 26 січня 2026 року, постановлену у складі судді Федчишеної Т.Ю., у приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дітей,- установив: Короткий зміст заяви. У провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дітей. 21.01.2026 ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Уртаєв О. І., подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт на все майно (нерухоме, рухоме, в тому числі корпоративні права, акції, будь-які інші цінні папери), що належать на праві власності ОСОБА_2 та накласти арешт на кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у фінансових установах та/або банках, та на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову, та належать ОСОБА_2 . Заява обґрунтована тим, що предметом позову у цій справі є майнова вимога про стягнення аліментів на дітей. Указує, що відповідач, будучи батьком трьох спільних дітей сторін, протягом тривалого часу належним чином та в повному обсязі не виконує своїх прямих, чітко визначених законом батьківських обов`язків щодо їх утримання, виховання та матеріального забезпечення. Фактично весь тягар щоденного догляду за дітьми, їх морального та фізичного виховання, організації навчального процесу, забезпечення необхідного медичного догляду, створення належних та безпечних побутових умов для проживання, а також фінансового утримання, покладено виключно на неї та саме вона самостійно вирішує всі питання, пов`язані із забезпеченням базових потреб дітей, їхнього розвитку, здоров`я, освіти та повсякденного життя, що вимагає значних часових, фізичних та матеріальних ресурсів. Відсутність належного виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків носить системний, послідовний, тривалий та безперервний характер, що свідчить не про випадкові труднощі чи тимчасові обставини, а про його свідоме, цілеспрямоване та умисне ухилення від участі у матеріальному забезпеченні трьох спільних дітей. Така поведінка відповідача має ознаки усталеної моделі його дій, спрямованої на мінімізацію або повне уникнення власної відповідальності за утримання дітей, покладеної на нього нормами сімейного законодавства України. Незважаючи на наявність у відповідача реальних, об`єктивних та достатніх можливостей для надання регулярної, належної та пропорційної фінансової допомоги на утримання дітей, останній умисно самоусунувся від виконання цих обов`язків, повністю переклавши відповідний фінансовий, організаційний, побутовий та психологічний тягар на позивача. Вважає, що сукупність наведених обставин у взаємозв`язку та взаємозумовленості свідчить про відсутність у відповідача належного рівня відповідальності щодо виконання батьківських обов`язків та підтверджує його небажання брати участь у матеріальному забезпеченні дітей на рівні, передбаченому законом та необхідному для їх нормального розвитку. Така тривала та послідовна поведінка відповідача дає обґрунтовані та достатні підстави вважати, що він не має реального наміру добровільно виконувати майбутнє судове рішення, а натомість може вдаватися до дій, спрямованих на уникнення виконання покладених на нього зобов`язань, створення перешкод для їх реалізації або ускладнення реального та своєчасного виконання рішення суду. Крім того, зазначає, що характер дій та бездіяльності відповідача, його системне самоусунення від виконання батьківських обов`язків, а також відсутність будь-яких ознак добровільної готовності до виконання своїх зобов`язань, свідчать про реальний ризик того, що у разі винесення судового рішення на її користь відповідач може вжити заходів, спрямованих на ускладнення або унеможливлення його виконання. Зважаючи на наявні ризики вчинення відповідачем дій, спрямованих на приховування, відчуження, розпорядження на користь третіх осіб чи зменшення своїх активів, позивач вважає, що до моменту виконання судового рішення грошові кошти та інше майно відповідача можуть бути повністю або частково виведені з його володіння, переведені на інших осіб, втратити ліквідність або стати недоступними для примусового виконання, у зв`язку з чим існує реальна, а не гіпотетична загроза унеможливлення або істотного ускладнення виконання майбутнього судового рішення, що об`єктивно обумовлює необхідність застосування заходів забезпечення позову з метою гарантування реального захисту прав та законних інтересів позивача і дітей та запобігання настанню невідворотних негативних наслідків. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції. Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 26 січня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. Суд першої інстанції в обґрунтування свого висновку вказав, що подана ОСОБА_1 заява про забезпечення позову не містить достатнього обґрунтування та доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову, заявлених нею, унеможливить чи утруднить виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Крім того, як слідує з матеріалів справи, предметом позову є вимоги про стягнення з відповідача періодичних платежів, при цьому позивачем належним чином не обґрунтовано співмірності виду забезпечення позову позовним вимогам, позивач у заяві посилається на необхідність накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, зареєстроване за відповідачем, кошти відповідача як в національній так і в іноземній валюті, у межах заборгованості, зазначеної в позовній заяві, при цьому не конкретизує суму, в межах якої підлягає накладенню арешт. Також позивачем у заяві не зазначено та не додано до неї доказів на підтвердження наявності у відповідача майна та його вартості. Доводи апеляційної скарги. Не погоджуючись з ухвалою суду, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 26.01.2026 та винести нову ухвалу якою Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову від 31.01.2026 задовільнити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про відсутність підстав для забезпечення позову, оскільки не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам та не врахував реальний ризик утруднення виконання майбутнього рішення суду. Матеріалами справи підтверджується, що відповідач протягом тривалого часу не здійснює належного утримання дітей, після відкриття провадження фактично припинив надання коштів на їх забезпечення, а також системно занижує офіційні показники доходів шляхом подання уточнюючої податкової звітності. Такі обставини свідчать про наявність реального ризику ухилення від виконання майбутнього судового рішення. Крім того, позивачем надано докази наявності у відповідача значного обсягу нерухомого та рухомого майна, яке може бути відчужене до завершення розгляду справи. Твердження суду про відсутність доказів щодо майнового стану відповідача не відповідає матеріалам справи, оскільки відповідні документи були подані та перебували у розпорядженні суду на момент вирішення заяви про забезпечення позову. За таких обставин невжиття заходів забезпечення позову створює загрозу неможливості або істотного ускладнення виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, що суперечить меті інституту забезпечення позову та порушує права й законні інтереси неповнолітніх дітей. Вказує, що накладення арешту на майно є співмірним, тимчасовим та необхідним заходом, який не позбавляє відповідача права володіння і користування майном, а лише запобігає його відчуженню до вирішення спору по суті. Щодо явки сторін Представник позивача надав свої пояснення у режимі відеоконференції, інші сторони належним чином повідомлені про час та місце судового засідання. Клопотань про відкладення судового розгляду не надійшло, що у відповідності до вимог ст.372 КПК України не заважає апеляційному розгляду. Позиція апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, сторону позивача, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість ухвали суду в межах скарги та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного. Умовою застосування забезпечення позову як сукупності процесуальних дій є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Відповідно до частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, перелік яких визначений у статті 150 цього Кодексу, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 частини першої статті 150 ЦПК України. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову". Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відомості про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Відмовляючи в задоволенні забезпечення позову, суд послався на те, що подана ОСОБА_1 заява про забезпечення позову не містить достатнього обґрунтування та доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову, заявлених нею, унеможливить чи утруднить виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Крім того, як слідує з матеріалів справи, предметом позову є вимоги про стягнення з відповідача періодичних платежів, при цьому позивачем належним чином не обґрунтовано співмірності виду забезпечення позову позовним вимогам, позивач у заяві посилається на необхідність накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, зареєстроване за відповідачем, кошти відповідача як в національній так і в іноземній валюті, у межах заборгованості, зазначеної в позовній заяві, при цьому не конкретизує суму, в межах якої підлягає накладенню арешт. Також позивачем у заяві не зазначено та не додано до неї доказів на підтвердження наявності у відповідача майна та його вартості. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком у повній мірі, з огляду на таке. Апеляційний суд зазначає, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може ускладнити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог, достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Невжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладання арешту та заборони на вчинення певних дій на спірне майно, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Між сторонами існує реальний спір щодо стягнення аліментів на дітей. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу. Необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обгрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві ефективний захист його порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Тобто, крім того, що суд має дослідити таку підставу вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, також об`єктом дослідження має бути така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. З матеріалів справи вбачається, що у провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання трьох неповнолітніх дітей. Предметом позову є вимоги про стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей, які мають майновий характер та спрямовані на забезпечення належного матеріального утримання неповнолітніх дітей. Підставою для звернення до суду із позовом стало невиконання відповідачем обов`язку щодо належного утримання дітей та необхідність судового захисту їх права на належне матеріальне забезпечення. Окремо колегія суддів враховує, що позов про стягнення аліментів подано до суду ще у серпні 2024 року, тоді як на момент розгляду заяви про забезпечення позову рішення у справі по суті не ухвалено. При цьому позивач просить стягнути аліменти у твердій грошовій сумі, а тому у разі задоволення позову стягненню підлягатимуть також аліменти за минулий період, починаючи з дня звернення до суду, що об`єктивно призведе до накопичення значного розміру заборгованості. Колегія суддів звертає увагу, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен виходити не лише із формального характеру заявлених вимог, а й оцінювати наявність реальної загрози утруднення або неможливості виконання майбутнього рішення суду, а також забезпечувати ефективний захист прав осіб, заради яких подано позов, у даному випадку діти. Як убачається із заяви про забезпечення позову та доданих до неї матеріалів, позивач посилалася на тривале ухилення відповідача від належного виконання батьківських обов`язків щодо утримання дітей, відсутність добровільного виконання ним обов`язку щодо їх матеріального забезпечення, а також наявність у відповідача нерухомого майна, яке може бути відчужене до завершення розгляду справи. На переконання колегії суддів, наведені обставини у своїй сукупності свідчать про наявність обґрунтованого припущення щодо можливого ускладнення виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення позову. При цьому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для забезпечення позову, оскільки фактично не надав належної оцінки характеру спірних правовідносин, предмету позову та інтересам дітей, на захист яких звернулася позивач. Апеляційний суд враховує, що предметом спору є право дітей на належне матеріальне утримання, а тому ефективність майбутнього судового захисту безпосередньо залежить від можливості реального виконання судового рішення. Разом із тим колегія суддів погоджується лише частково з доводами апеляційної скарги щодо необхідності застосування заходів забезпечення позову. Так, заявником поставлено питання про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно відповідача, корпоративні права, цінні папери, а також на всі наявні та майбутні банківські рахунки відповідача. Однак такі вимоги не можуть бути задоволені у повному обсязі, оскільки заявником не наведено достатнього обґрунтування співмірності настільки широкого обсягу обмежень із заявленими позовними вимогами, а застосування таких заходів може призвести до надмірного втручання у майнові права відповідача. Водночас матеріалами справи підтверджується належність відповідачу квартири АДРЕСА_1 , що дає підстави для висновку про можливість застосування щодо зазначеного об`єкта нерухомого майна заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту. Колегія суддів вважає, що накладення арешту саме на вказаний об`єкт нерухомого майна є співмірним заявленим позовним вимогам, відповідає завданню цивільного судочинства, забезпечує баланс інтересів сторін та водночас не призводить до фактичного вирішення спору по суті. Такий захід має тимчасовий характер, не позбавляє відповідача права володіння та користування належним йому майном, а лише обмежує можливість його відчуження на час розгляду справи та виконання можливого судового рішення. За наведених обставин колегія суддів доходить висновку, що невжиття заходів забезпечення позову щодо належної відповідачу квартири може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача і дітей у разі задоволення позову, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала суду першої інстанції скасуванню із постановленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 . З урахуванням тривалого часу розгляду справи, характеру заявлених вимог та необхідності забезпечення реального виконання майбутнього судового рішення, колегія суддів вважає обґрунтованими побоювання позивача щодо можливого утруднення виконання рішення суду у разі подальшого відчуження відповідачем належного йому майна. Саме тому застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на належну відповідачу квартиру спрямоване на гарантування реального виконання можливого судового рішення та забезпечення ефективного захисту прав та законних інтересів неповнолітніх дітей, на утримання яких заявлено позовні вимоги. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- у х в а л и в: Апеляційну скаргу адвоката Уртаєва Олега Ігоровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково . Ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 26 січня 2026 року скасувати заяву про забезпечення позову задовольнити частково в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 . Стягувач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 . Боржник: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді М.В. Назарова В.А. Коновалова