Постанова 4851 № 520/6664/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2026 р. Справа № 520/6664/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2025 (суддя: Григоров Д.В., м. Харків) по справі № 520/6664/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправною відповідь та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі також - відповідач, ГУНП в Харківській області), в якому просив суд: - визнати протиправною відповідь Головного управління Національної поліції в Харківській області від 01.11.2024 за вих. № Л-64/119-39/01-2024 «Про відмову ОСОБА_1 у підготовці та поданні відповідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області для призначення йому пенсії за вислугу років»; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області підготувати необхідні документи та направити їх до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно пункту «а» частини першої ст.12 Закону України від 9 квітня 1992 pоку № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб»; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області під час підготовки вказаних документів про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років обчислення вислуги років проводити згідно рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2023 у справі №520/13269/23 та з урахуванням висновків вказаного рішення суду, тобто вислуга позивача складається з урахуванням його стажу служби в поліції у календарному обчисленні (24 роки 06 місяців 09 днів) стажу служби у пільговому обчисленні (03 роки 01 місяць 02 дні) та на пільгових умовах часу участі в антитерористичній операції з 15.04.2014 по 14.09.2014 один місяць за три місяці, та у підсумку складає 28 років 05 місяців 11 днів вислуги у календарному обчисленні. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що Головне управління Національної поліції в Харківській області протиправно відмовило у підготовці та поданні відповідних документів до ГУ ПФУ в Харківській області для призначення пенсії за вислугу років. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2025 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправною відповідь та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що Порядок № 393 застосовується, виключно, при призначенні пенсії за вислугу років, відповідно, якщо ОСОБА_1 пенсія за вислугу років вже призначена, приписи цього Порядку вже реалізовані в редакції на момент призначення пенсії. Закінчення дії приписів Порядку № 393 - призначенням певній особі пенсії за вислугу років, унеможливлює використання внесених до нього змін, оскільки цей Порядок не регулює питання перерахунку (переведення на інший різновид) пенсії. Позивач вказує, що відповідач не зауважив на частину 2 Постанови №780, згідно з якою факт обчислення вислуги на момент виникнення спірних відносин вже відбувся за визначеним чинним на той момент законодавством алгоритмом і надалі перегляду не підлягає. Таким чином, вважає дії ГУНП в Харківській області щодо відмови у поданні та направленні відповідних документів до ГУПФУ в Харківській області для призначення позивачу пенсії за вислугу років протиправними. Відповідач, скориставшись своїм правом, надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки вважає дане рішення суду в цій частині законним та обґрунтованим. Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку письмового (спрощеного позивного) провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу в органах Національної поліції та з 30.11.2022 позивача було звільнено зі служби за п.6 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України, що підтверджується копією наказу ГУПН в Харківській області по особовому складу від 30.11.2022 №579 о/с. Згідно з вищевказаним наказом, стаж служби ОСОБА_1 в поліції на день звільнення для встановлення поліцейському надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки складає - 24 роки 06 місяців 09 днів, у календарному обчисленні складає - 24 роки 06 місяців 09 днів, у пільговому обчисленні (без урахування вислуги у календарному обчисленні) складає - 03 роки 01 місяць 02 дні. Не погоджуючись з обчисленням пільгового стажу служби, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду в межах справи №520/13269/23. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2023р. по справі №520/13269/23 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково: - визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не зарахування до стажу позивача період з 15.04.2014 по 14.09.2014, коли ОСОБА_1 перебував у складі сил та засобів, які брали безпосередню участь в зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей з метою виконання службових (бойових) завдань, захищав незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України; - зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області обчислити ОСОБА_1 вислугу років відповідно до вимог Закону України від 9 квітня 1992 pоку № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" та Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей", з урахуванням його стажу служби в поліції у календарному обчисленні (24 роки 06 місяців 09 днів) стажу служби у пільговому обчисленні (03 роки 01 місяць 02 дні) та на пільгових умовах часу участі в антитерористичній операції з 15.04.2014 по 14.09.2014 один місяць за три місяці, що у підсумку складає 28 років 05 місяців 11 днів. Рішення суду набрало законної сили 01.02.2024. 18.03.2024 позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Харківській області з заявою, в якій просив підготувати та подати відповідний пакет документів до органів ГУ Пенсійного фонду України в Харківській області для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років. Головне управління Національної поліції в Харківській області листом від 29.03.2024 за № Л-23/119-39/01-2024 повідомило позивача про відсутність правових підстав для підготовки та подання відповідних документів до ГУ ПФУ в Харківській області для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років. Підставами такої відмови стало те, що вислуга років ОСОБА_1 (24 роки 06 місяців 09 днів) не відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» для набуття права на пенсію за вислугу років. При цьому, відповідачем зазначено, що стаж служби ОСОБА_1 в поліції у календарному обчисленні складає - 24 роки 06 місяців 09 днів, у пільговому обчисленні складає - 03 роки 01 місяць 02 дні, та на пільгових умовах час участі в антитерористичній операції з 15.04.2014 по 14.09.2014 один місяць за три місяці, що у підсумку складає - 28 років 05 місяців 11 днів. 23.10.2024 позивач повторно звернувся до Головного управління Національної поліції в Харківській області з заявою, в якій просив підготувати та подати відповідний пакет документів до органів ГУ Пенсійного фонду України в Харківській області для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років. (а.с. 21) У відповідь на вищевказану заяву ГУ Національної поліції в Харківській області листом від 01.11.2024 за № Л-64/119-39/01-2024 повідомило позивача, що раніше отриману аналогічну заяву про підготовку та подання відповідних документів до ГУ ПФУ в Харківській області для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років було розглянуто та надано повну відповідь листом від 29.03.2024 за № Л-23/119-39/01-2024, рішення Харківського окружного адміністративного суд від 13.11.2023 №520/13269/23 виконано, про що ОСОБА_1 було повідомлено. (а.с. 22) Не погодившись з вищевказаним, позивач звернувся до суду з позовом в цій справі. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 , як особа, яка звернулась до Головного управління Національної поліції в Харківській області після набрання чинності Постановою №119, права на призначення пенсії відповідно до Закону №2262-XII із зарахуванням вислуги років в пільговому обчисленні не має, у зв`язку з чим відповідач законно відмовив у зарахуванні пільгової вислуги років до його календарної вислуги років та до стажу служби в поліції та у підготовці та направленні відповідних документів до пенсійних органів для призначення пенсії за вислугу років. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах внутрішніх справ, визначає Закон № 2262-ХІІ. Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист. Статтею 1 Закону № 2262-XII встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Згідно з пунктом «б» статті 1-2 Закону №2262-XII, право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту. Стаття 2 Закону №2262-XII визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби. Відповідно до пункту "а" статті 12 Закону № 2262-XII пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "ж", "з" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема з 01 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону. Згідно з частиною другою статті 17 Закону №2262-XII, до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби. Відповідно до статті 17-1 Закону № 2262-XII, порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. На виконання зазначених вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 1992 року № 393 затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі - Порядок № 393). Чинним законодавством передбачено існування двох різних правових вимірів вислуги років, які стосуються колишніх поліцейських: - вислуга років для призначення пенсії відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ; - вислуга років для визначення розміру пенсії, призначеної відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ. Враховуючи вказане в контексті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з п. 2-1 Постанови № 393, для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови. Відповідно до пп. 1 п. 3 Постанови № 393, до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за три місяці часу проходження служби, протягом якого особа брала безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів під час дії воєнного стану. З матеріалів справи вбачається, що спірним у цій справі є питання щодо застосування календарної чи пільгової вислуги років при встановленні підстав для направлення до органу Пенсійного фонду України документів для призначення позивачу пенсії за вислуги років. З матеріалів справи вбачається, що вислуга років позивача складає у календарному обчисленні 24 роки 06 місяців 09 днів, у пільговому обчисленні - 03 роки 01 місяць 02 дні (з урахуванням часу участі в антитерористичній операції з 15.04.2014 по 14.09.2014 один місяць за три місяці). Вислуга років позивача, станом, як на день звільнення, так і на день звернення, та надалі повторного звернення до відповідача, складала 24 роки 06 місяців 09 днів, що, з урахуванням встановлених у справі обставин, не відповідає умовам призначення пенсії за вислугу років, передбаченим п."а" ч.1 ст.12 Закону № 2262-ХІІ, а саме: наявності на день звільнення вислуги не менше 25 календарних років і більше, тому у відповідача були відсутні підстави для прийняття рішення про зарахування позивачу пільгової вислуги років до календарної та, відповідно, підготовки пакету документів для подачі до пенсійного органу пенсії за вислугу років. Разом з тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393», яка набрала чинності 19 лютого 2022 року, до Порядку № 393 внесено зміни, відповідно до яких Порядок № 393 доповнено пунктом 2-1 такого змісту: «Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови». Пункт 3 Порядку № 393 (в редакції Постанови № 119) визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств. Пункт 3 Порядку № 393 (в редакції Постанови № 119) визначає види служби, які зараховуються на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії. Отже, правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв`язку з такими змінами, як Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», так і Порядок № 393 (в редакції Постанови № 119) виникнення права на таку пенсію пов`язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому. Розглядаючи питання розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, суд бере до уваги, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України. Зокрема, у рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. У рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини). Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. Якщо під час вирішення суб`єктом владних повноважень певного питання (в даній справі щодо наявності підстав для направлення до пенсійного органу документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років) до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками. Такого ж висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб`єкта владних повноважень до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 803/1541/16. Колегія суддів звертає увагу на те, що у теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм. Правова визначеність, як елемент верховенства права, не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. Як стверджує єдиний орган конституційної юрисдикції, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018). Постанову № 119 прийнято Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень та після прийняття такої Постанови і стаття 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», і Постанова № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування. Так, виходячи з положень статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та пунктів 1 та 2-1 Постанови № 39,3 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови № 393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї Постанови. Тобто Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393» усунуто розбіжності між Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Порядком № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». З огляду на наведене, колегія суддів вважає правильним підхід, відповідно до якого умовою для призначення пенсії за вислугу років для осіб, які звільнились зі служби до набрання чинності Постанови № 119, але звернулись із заявою про оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» після набрання чинності зазначеної постанови, є наявність календарної вислуги років, без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2024 у справі №520/5695/23 та постановами Верховного Суду від 16.12.2024 у справах №380/27532/23, №580/834/24, №560/15021/23, від 17.12.2024 у справі №380/13318/23, від 20.12.2024 у справах №520/24423/23, №520/33044/23, від 23.12.2024 у справах №200/1294/23, №580/3058/24, від 24.12.2024 у справі №280/1070/24. Визначальним в цій справі є момент, коли позивач почав реалізовувати своє право на призначення пенсії. Враховуючи те, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою 18.03.2024, тобто після набрання чинності Постановою №119, то суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, відтак, його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними. Аргументи апеляційної скарги позивача щодо висновків, викладених в постанові Верховного Суду №805/3923/18-а від 03.03.2021, колегія суддів не бере до уваги, оскільки висновки Верховного Суду ґрунтуються на іншому правовому регулюванні, а тому не можуть бути враховані при розгляді цієї справи, оскільки втратили свою актуальність для цього спору. Крім того, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію. Отже, згідно з законодавством, чинним на час виникнення спірних відносин у цій справі, необхідною умовою для призначення пенсії за вислугу років є наявність необхідної календарної вислуги років. З урахуванням вказаних обставин справи, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 . Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2025 року по справі № 520/6664/25 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2025 по справі № 520/6664/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко