Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/12537/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2025 р. Справа № 520/12537/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2024, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі №520/12537/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив: - визнати противоправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 13.03.2024 року про непризначення пенсії за вислугу років, відповідно до пункту а статті 12 Закону №2262-ХІІ, ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити пенсію за вислугу років відповідно до пункту а статті 12 Закону №2262- ХІІ ОСОБА_1 з врахуванням вислуги 27 років 04 місяці 14 днів. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 адміністративний позов залишено без задоволення. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт покликаючись зокрема на висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 03.03.2021 у справі 805/3923/18-а, Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 14.04.2021 у справі №480/4241/18, зазначає, що положення Закону № 2262-ХІІ та Постанови №393 не ставлять в залежність набуття права на пенсію за вислугою років від наявності відповідної кількості виключно календарної вислуги та не встановлюють те, що вислуга років у пільговому обрахуванні не може зараховуватись до вислуги років для призначення особі відповідної пенсії. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач проходив службу в органах МВС України з 1996 року по 2015 рік. 06 листопада 2015 року позивача було звільнено зі служби у зв`язку з скороченням штатів на підставі наказу ГУ МВС України у Луганській області від 06.11.2015 року №402о/с. Згідно розрахунку вислуги років позивача, складеного Міністерством внутрішніх справ України, вислуга років заявника на день звільнення складає: у календарному обчисленні 19 років 02 місяці 10 днів, у пільговому обчисленні 08 років 02 місяці 04 дні, загальна 27 років 04 місяці 14 дні. Міністерством внутрішніх справ України скероване до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області подання про призначення позивачу пенсії та документи для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб. Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області рішенням від 13.03.2024 відмовило в призначенні позивачу пенсії за вислугу років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, у зв`язку з відсутністю необхідної календарної вислуги років. Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним та вважаючи, що є всі законні підстави для призначення пенсії за вислугу років, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Залишаючи без задоволення позов, суд першої інстанції виходив з того, що згідно із законодавством, чинним на час виникнення спірних відносин у цій справі, необхідною умовою для призначення спірної пенсії є наявність саме календарної вислуги років, котра становить менше 22 роки (19 років 02 місяці 10 днів), а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, то позивач не набув право на призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до п. а ч. 1 ст. 12 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах прикордонної служби, визначає Закон № 2262-ХІІ. Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист. Статтею 1 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Згідно з пунктом «б» статті 1-2 Закону №2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту. Стаття 2 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби. Відповідно до пункту а статті 12 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах б-д, ж статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше. З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено зі служби з 06.11.2015. До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону. Згідно з ст. 17-1 Закону № 2262-XII передбачено, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Зазначений Порядок затверджено постановою КМУ № 393 від 17.07.1992. На виконання зазначених вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 1992 року № 393 затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі Порядок № 393). На час звільнення позивача зі служби (06.11.2015) діяла редакція п. 3 Порядку № 393, яка визначала види служби, які зараховуються на пільгових умовах для призначення пенсії за вислугу років. Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393», яка набрала чинності 19.02.2022 року до Порядку № 393 внесено зміни, відповідно до яких Порядок № 393 доповнено п. 2-1 такого змісту: «Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови». Відповідно до п. 3 Порядку № 393 (в редакції постанови № 119) визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абз. 1 п. 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств. Згідно з п. 3 Порядку № 393 (в редакції постанови № 119) визначає види служби, які зараховуються на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії. Отже, правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв`язку з такими змінами, як Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», так і Порядок № 393 (в редакції постанови № 119) виникнення права на таку пенсію пов`язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому. Розглядаючи питання розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, колегія суддів бере до уваги, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України. У рішенні від 09.02.1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. У рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом ч. 1 ст. 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини). Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. Якщо під час вирішення суб`єктом владних повноважень певного питання (в даній справі щодо наявності підстав для направлення до пенсійного органу документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років), до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками. Такого ж висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб`єкта владних повноважень, до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 року у справі № 803/1541/16. Правова визначеність, як елемент верховенства права, не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. Як стверджує єдиний орган конституційної юрисдикції, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.03.2018 року № 5-р/2018). Постанову № 119 прийнято Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень та після прийняття такої постанови і стаття 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», і Постанова № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та п.п. 1 та 2-1 Постанови № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а п. 3 Постанови № 393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абз. 1 п. 1 цієї постанови. Таким чином постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393» усунуто розбіжності між Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Порядком № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». З огляду на наведене, колегія суддів вважає правильним підхід, відповідно до якого умовою для призначення пенсії за вислугу років для осіб, які звільнились зі служби до набрання чинності Постанови № 119, але звернулись із заявою про оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» після набрання чинності зазначеної постанови, є наявність календарної вислуги років, без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2024 року у справі №520/5695/23 та постановами Верховного Суду від 16.12.2024 у справах №380/27532/23, №580/834/24, №560/15021/23, від 17.12.2024 у справі №380/13318/23, від 20.12.2024 у справах №520/24423/23, №520/33044/23, від 23.12.2024 у справах №200/1294/23, № 580/3058/24, від 24.12.2024 у справі №280/1070/24. Визначальним в цій справі є момент, коли позивач почав реалізовувати своє право на призначення пенсії. Враховуючи те, що ОСОБА_1 звернувся з заявою (подання про призначення пенсії) 28.02.2024, тобто після набрання чинності Постановою № 119, то суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, відтак його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними. Посилання апелянта на висновки викладені в постанові Верховного Суду №805/3923/18-а від 03.03.2021 колегія суддів вважає помилковим, оскільки під час розгляду даної справи Верховний Суд виходив з того, що редакція п. 3 Постанови № 393 чинна на момент розгляду справ на відміну від ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачала можливість зарахування пільгової вислуги років до стажу для призначення пенсії за вислугу років, оскільки абз. 1 п. 3 Постанови № 393 до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393» встановлював, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому п. 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах […], тож суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не було враховано приписи підзаконного нормативно-правового акту. Однак, після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393», і ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», і Постанова № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування. Тобто постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393» змінено правове регулювання щодо врахування пільгової вислуги років при призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та п.п. 1 та 2-1 Постанови № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а п. 3 Постанови № 393 визначає, що певні періоди проходження служби підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абз. 1 п. 1 цієї постанови. Таким чином, висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.03.2021 року у справі № 805/3923/18-а та від 14.04.2021 року у справі № 480/4241/18 ґрунтуються на іншому правовому регулюванні, а тому не можуть бути враховані при розгляді цієї справи, оскільки втратили свою актуальність для цього спору. При вирішенні даної справи колегія суддів враховує правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 10.12.2024 року у справі №520/5695/23. Крім того, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 30.01.2019 року у справі № 755/10947/17 суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію. Отже, згідно законодавства, чинного на час виникнення спірних відносин у цій справі, необхідною умовою для призначення спірної пенсії є наявність необхідної календарної вислуги років. Із врахуванням вищевикладеного, судова колегія зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки календарна вислуга років позивача становить менше 22 роки (19 років 02 місяці 10 днів), а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, то позивач не набув право на призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до п. а ч. 1 ст. 12 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб. Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору. Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи. Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують. За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає. Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 по справі №520/12537/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич