Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/9031/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2026 р. Справа № 440/9031/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2025, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 01.12.25 по справі № 440/9031/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі також - відповідач), в якому просив суд: - Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування ОСОБА_1 з 14.03.2022 по 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; - Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) за період з 14.03.2022 по 19.05.2023 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. Рішенням від 01.12.2025 року Полтавський окружний адміністративний суд задовольнив позов задоволено повністю. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні нарахування та виплати грошового забезпечення (в тому числі одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 14.03.2022 по 19.05.2023 включно з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати ОСОБА_1 та виплатити (з урахуванням проведених виплат) грошове забезпечення (в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 14.03.2022 по 31.12.2022 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2481,00 грн.), встановленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №

44. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити (з урахуванням проведених виплат) ОСОБА_1 грошове забезпечення (в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 включно з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2684,00 грн.), встановленого законом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №

44. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 у адміністративній справі № 440/9031/25 та ухвалити нове рішення, в якому відмовити у задоволених судом І інстанції позовних вимогах ОСОБА_1 . Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач посилається на те, що на момент подачі Позивачем позову Постанова №704 є чинною, поточна редакція від 20.10.2022, підстава - 159-2022-п, а пункт 4 є нескасованим, незміненим і відповідає повністю пункту 4 Постанови №704 в редакції Постанови КМ №103 від 21.02.2018. В подальшому, в Постанову №704, а саме 12.05.2023 було внесено зміни: Постанова №704 є чинною, поточна редакція від 12.05.2023, підстава - 481-2023-п, та діє у редакції -"установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14". Вказує, що у період з 14.03.2022 по 19.05.2023 року позивач перебував у штаті (в списках особового складу) військової частини НОМЕР_2 , яка на той момент перебувала на грошовому забезпечені ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому, відповідно до пункту 11 розділу І Наказу № 260, у разі зміни норм грошового забезпечення (перерахунку) - виключно саме ІНФОРМАЦІЯ_2 , на забезпеченні якого перебувала військова частина НОМЕР_2 , може здійснити такі нарахування та виплати. Більше того, відповідач фізично не в змозі зробити перерахунок грошового забезпечення Позивача з 14.03.2022 по 19.05.2023, оскільки у відповідача відсутні відомості щодо грошового забезпечення позивача за цей період. Таким чином, відповідач не має ніякого відношення до нарахування (здійснення перерахунку) та виплати грошового забезпечення позивача за спірний період з 14.03.2022 по 19.05.2023, у зв`язку із чим військову частину НОМЕР_1 помилково залучили як співвідповідача у справі №440/9031/25. Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 відповідно до військового квитка серії НОМЕР_3 у спірний період проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 про нараховане та виплачене грошове забезпечення та інші виплати за серпень 2023 - січень 2024 року солдата ОСОБА_1 , позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення з розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Згідно з інформацією про тарифний розряд наданою військовою частиною НОМЕР_1 посадовий оклади та оклад за військовим званням розраховані виходячи з розміру 1762 гривні, та визначені шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт. Дата наказу про прийом 12.03.2023 №71, дата наказу про звільнення 03.01.2024 №4, посадовий оклад/тарифний розряд 24 - 2640,00 грн, оклад за військовим званням/тарифний розряд 13 - 530,00 грн. Позивач вважає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, його грошове забезпечення у спірний період з 14.03.2022 по 19.05.2023 повинно обчислюватися виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом у цій справі. Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення у належному розмірі, позивач звернувся до суду із даним позовом. Задовольняючи позовні вимог суд першої інстанції виходив з того, що з 29 січня 2020 року (день набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18) діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін, а саме: для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1,12,13,14. Відтак, посадовий оклад позивача у спірний період з 14.03.2022 по 19.05.2023 включно повинен був становити: з 14.03.2022 по 31.12.2022 - 2481,00 грн. х на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до Постанови №704; з 01.01.2023 по 19.05.2023 включно - 2684,00 грн. х на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 до Постанови №704. Таким чином, військовою частиною допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у непроведенні нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 14.03.2022 по 19.05.2023 включно з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке. Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 року №2011-XII (далі Закон №2011-XII). Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Згідно п.п. 1-4 ст. 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України. 30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (надалі - Постанова № 704), якою, зокрема, затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації згідно з додатком 7; схему тарифних коефіцієнтів за посадами курсантів військових навчальних закладів, навчальних закладів Міністерства інфраструктури, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Державної кримінально-виконавчої служби, Державної фіскальної служби, ліцеїстів військових ліцеїв, ліцеїв цивільного захисту та ліцеїв з посиленою військово-фізичною підготовкою з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, згідно з додатком 13; тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток 1), схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та Державної спеціальної служби транспорту згідно з додатком 2, схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток 14) та розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу (додаток 16) до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704. Вказана постанова набрала чинності з 01.03.2018. 30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704 (набрала чинності 1 березня 2018 року), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції чинній на момент прийняття постанови) регламентовано, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1,12,13,14. В подальшому пункт 4 цього нормативно-правового акту було викладено у редакції пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (далі - Постанова № 103), а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.". Отже, згідно з Постановою № 704 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб від 21 лютого 2018 року №103 (далі Постанова № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. Разом з цим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019. Визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб. Таким чином, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 пункт 6 Постанови № 103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції. Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі Закон № 1774-VІІІ) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що під час розв`язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ та пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 перевагу належить віддати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили. Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій). У зазначених рішеннях Конституційний Суд України дійшов висновку, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Водночас, Законом України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі за текстом - Закон № 2017-III) регламентовано правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III). Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. При цьому, згідно з частиною другою статті 92 Конституції України, виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3). На думку колегії суддів, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 у формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб), як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців. Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. У свою чергу Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон № 1928-IX) та Закон України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі Закон № 2710-ІХ) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2022, 2023 роки, відповідно, не містять. Так, законами № 1928-ІХ, № 2710-ІХ у 2022-2023 роках установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2022, 2023 - 2481,00 грн. та 2684,00 грн., відповідно. Статтею 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Отже, з огляду на правила частини 3 статті 7 КАС України, з 01.01.2020 не підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, як такі, що не відповідають положенням Законів № 294-ІХ, 1082-IX, № 1928-ІХ, № 2710-ІХ (правовим актам вищої юридичної сили), згідно з якими прожитковий мінімум, як базовий державний стандарт, був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2023 у справі № 160/14974/21. Таким чином, при визначенні розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням з 01.01.2020 необхідно використовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Враховуючи вищевикладене, посилання відповідача на те, що на момент виникнення та протягом дії спірних правовідносин, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина), тобто п. 4 постанови №704 в первинній редакції, для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується не знайшло свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Визначення грошового забезпечення позивача у спірний період відповідачем із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, було здійснено всупереч вищенаведеним нормам права та висновкам суду апеляційної інстанції. Отже, оскільки обрахунок грошового забезпечення позивача у період з 14.03.2022 по 19.05.2023 здійснено шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт, а не з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню. Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі по тексту Порядок № 260). Відповідно до п. 1 розділу ХХІІІ Порядку № 260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Згідно п.1 роз. ХХІV Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Отже, виплата грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням. У зв`язку з тим, що у спірні періоди відповідач неправильно обраховував грошове забезпечення позивача, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача провести позивачу перерахунок та виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення за 2022-2023, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та «Про Державний бюджет України на 2023рік» станом на 01.01.2023 є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню. Стосовно позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача грошове забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб». Пункти 4 та 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. З аналізу наведених норм вбачається, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів, виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Отже, з урахуванням наведеного, нарахування та виплата позивачу сум грошового забезпечення має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №

44. Аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постановах від 27 вересня 2023 року у справі №420/23176/21, від 27 вересня 2023 року у справі №420/23176/21, від 31 січня 2024 року у справі №320/6441/22, від 18 квітня 2024 року у справі №160/10789/22 та від 30 квітня 2024 року у справі №360/700/23. Щодо посилання відповідача на те, що у період з 14.03.2022 по 19.05.2023 позивач перебував у штаті військової частини НОМЕР_2 , у зв`язку з чим відповідач нібито позбавлений можливості здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за зазначений період, колегія суддів зазначає таке. Колегією суддів встановлено, що відповідно до директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 17.09.2024 № Д-321/90/дск військову частину НОМЕР_2 анульовано (розформовано), а її правонаступником визначено військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ). З огляду на те, що військова частина НОМЕР_1 є правонаступником військової частини НОМЕР_2 , до неї перейшли усі права та обов`язки останньої, у тому числі щодо нарахування, перерахунку та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям за період їх проходження служби у військовій частині НОМЕР_2 . Відтак, доводи відповідача про відсутність повноважень на здійснення відповідних виплат за період з 14.03.2022 по 19.05.2023 є безпідставними. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо необхідності зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати ОСОБА_1 та виплатити (з урахуванням проведених виплат) грошове забезпечення (в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 14.03.2022 по 31.12.2022 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2481,00 грн.), встановленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити (з урахуванням проведених виплат) ОСОБА_1 грошове забезпечення (в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 включно з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2684,00 грн.), встановленого законом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №

44. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 по справі № 440/9031/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко Т.С. Перцова