Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/13314/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 липня 2026 р. Справа № 440/13314/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.03.2026, головуючий суддя І інстанції: В.І. Бевза, м. Полтава, повний текст складено 12.03.26 у справі № 440/13314/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом також відповідачі), в якому просив: - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 як правонаступника Військової частини НОМЕР_3 , щодо нарахування та виплати позивачу з 24.02.2022 по 13.10.2022 грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років), щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років), щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", за період з 24.02.2022 по 13.10.2022; - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу з 14.10.2022 по 13.05.2023 грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років), щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років), щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення)), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", за період з 14.10.2022 по 13.05.2023. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 (в тому числі щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення за 2022 рік) за період з 24.02.2022 по 13.10.2022 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 перерахувати та виплатити (з урахуванням проведених виплат) ОСОБА_1 грошове забезпечення (в тому числі щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення за 2022 рік) за період з 24.02.2022 по 13.10.2022 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Визнано протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 щодо проведення нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 (в тому числі щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення за 2022, 2023 роки) за період з 14.10.2022 по 13.05.2023 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити (з урахуванням проведених виплат) ОСОБА_1 грошове забезпечення (в тому числі щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення за 2022, 2023 роки) за період з 14.10.2022 по 13.05.2023 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважає його ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована твердженнями про правомірність дій відповідача в частині обрахунку грошового забезпечення позивача у спірний період, оскільки за змістом пункту 4 Постанови № 704 встановленою розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, який і застосовано при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача. За результатами апеляційного розгляду заявник просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, розглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час розгляду у суді апеляційної інстанції, що у період з 24.02.2022 по 13.10.2022 позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 , правонаступником якої є Військова частина НОМЕР_2 . Відповідно до даних військового квитка позивача серії НОМЕР_4 25.02.2022 на підставі указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 позивач 25.02.2022 призваний у Збройні Сили України, з 05.07.2022 по 13.10.2022 служив у Військовій частині НОМЕР_3 . Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_2 № 4134 від 04.07.2025 позивач з 10.03.2022 по 27.06.2022, з 29.06.2022 по 26.07.2022, 04.08.2022 по 16.09.2022 брав участь в антитерористичній операції. Відповідно до довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, Військової частини НОМЕР_3 № 8/2960 від 12.10.2022 позивач з 09.03.2022 по 27.06.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф в районі населеного пункту Гуляйполе Запорізької області. Відповідно до відповіді № 2449346 від 12.03.2026 з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, з 1 кварталу 2022 по 3 квартал 2022 щодо позивача, останньому у квітні 2022 Військова частина НОМЕР_2 нарахувала дохід у сумі 91750,09 грн, у травні 2022 - 126315,48 грн, у червні 2022 - 14794,12 грн, також у червні 2022 Військова частина НОМЕР_3 нарахувала позивачу дохід у сумі 78425,71 грн. Відповідно до архівної довідки від 06.03.2026 від Галузевого державного архіву Міністерства оборони України, позивачу нараховувалось Військовою частиною НОМЕР_3 грошове забезпечення з червня 2022 року. При цьому, у заяві по суті спору Військова частина НОМЕР_2 зазначила, зокрема, що позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації у підпорядкованій Військовій частині НОМЕР_3 у період з 24.02.2022 по 10.10.2022. Військова частина НОМЕР_3 перебувала у підпорядкуванні та на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_2 відповідно до рішення Департаменту фінансів МОУ від 30 червня 2015 року № 248/2/3/490 з 01 липня 2015 року до 28 січня 2023 року, яка до цього перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_5 . Згідно вимог Директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 04 серпня 2022 року № Д-174/дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України», наказу Командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України від 06 серпня 2022 року № 37дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Десантно-штурмових війська Збройних Сил України у 2022 році», наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 04 вересня 2022 року № 13дск «Про розформування військової частини НОМЕР_3 » створено ліквідаційну комісію та підписано ліквідаційний акт розформування Військової частини НОМЕР_3 № 692/481 від 28.01.2023. Відповідно до наказу командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України «Про проведення додаткових заходів у Десантно-штурмових військах Збройних Сил України в 2022 році» № 39дск від 03.09.2022 Військова частина НОМЕР_2 є правонаступником Військової частини НОМЕР_3 . На підставі акту № 92 від 31.01.2023 про прийом-передачу документів Військова частина НОМЕР_3 передала, а Галузевий державний архів Міністерства оборони України прийняв документи, для упорядкування та науково-технічної обробки (копія додається), тому будь-яких підтверджуючих документів нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди відсутні. Отже, з огляду на суперечливі відомості щодо початку періоду служби позивача у Військовій частині НОМЕР_3 , правонаступником якої є Військова частина НОМЕР_2 , а також відсутності заперечень Військової частини НОМЕР_2 щодо початку періоду служби позивача 24.02.2022, суд вважає факт перебування на військовій службі позивача у Військовій частині НОМЕР_3 з 24.02.2022 по 13.10.2022 встановленим. На спростування цієї обставини відповідач доказів суду не надав. При цьому, Військова частина НОМЕР_2 також не надала доказів на спростування того, що позивачу у період з 24.02.2022 по 13.10.2022 нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 у розмірі 1762,00 грн. Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_6 №277 від 14.10.2022 позивача з 14.10.2022 зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №136 від 13.05.2023 позивача з 13.05.2023 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до довідки про щомісячні основні види грошового забезпечення та відрахування за жовтень 2022 - травень 2023 щодо позивача № 7528 від 03.10.2025, грошове забезпечення обраховується з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 у розмірі 1762,00 грн. На заяву позивача від 22.08.2025 про перерахунок та виплату грошового забезпечення, листом від 15.09.2025 Військова частина НОМЕР_1 проінформувала про відсутність можливості здійснити перерахунок грошового забезпечення. Позивач, уважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та невиплати у спірні періоди грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, компенсації невикористаної щорічної основної, одноразової грошової допомоги при звільненні, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум, звернувся до суду з цим позовом. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що посадовий оклад позивача та його оклад за військовим званням з 24.02.2022 по 13.05.2023 мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік, а не на 1 січня 2018 року, що, своєю чергою, призвело до неправильного обчислення усіх складових грошового забезпечення, розмір яких залежав від розміру посадового окладу. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з приписами частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Положеннями частин другої - четвертої зазначеної статті закріплено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. 30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704 (набрала чинності 1 березня 2018 року), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній на момент прийняття постанови) регламентовано, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13,

14. В подальшому пункт 4 цього нормативно-правового акту було викладено у редакції пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (далі - Постанова № 103), а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.". Отже, згідно з Постановою № 704 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб від 21 лютого 2018 року №103 (далі Постанова № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. Разом з цим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2 , Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб. У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін. Таким чином, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 пункт 6 Постанови № 103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції. Проте згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (далі Закон № 1774-VІІІ) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що під час розв`язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ та пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 перевагу належить віддати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили. Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій). У зазначених рішеннях Конституційний Суд України дійшов висновку, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Водночас Законом України від 05.10.2000 № 2017-III Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії (далі за текстом - Закон № 2017-III) регламентовано правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III). Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. При цьому, згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3). На думку колегії суддів, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 у формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб), як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців. Разом з цим колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII Про Державний бюджет України на 2019 рік установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. У свою чергу, Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX Про Державний бюджет України на 2022 рік (далі - Закон № 1928-IX) та Закон України від 03.11.2022 № 2710-ІХ Про Державний бюджет України на 2023 рік (далі Закон № 2710-ІХ) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2022, 2023 роки, відповідно, не містять. Так, Законами № 1928-ІХ, № 2710-ІХ у 2022-2023 роках установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2022, 2023 2481,00 грн та 2684,00 грн, відповідно. Статтею 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Отже, з огляду на правила частини 3 статті 7 КАС України, з 01.01.2020 не підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, як такі, що не відповідають положенням Законів № 1928-ІХ, № 2710-ІХ (правовим актам вищої юридичної сили), згідно з якими прожитковий мінімум, як базовий державний стандарт, був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.06.2023 у справі № 160/14974/21. Таким чином при визначенні розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням з 01.01.2020 необхідно використовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Постановою № 103 серед іншого також затверджено Зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, підпунктом 1 пункту 3 яких: 1) пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб викладено в такій редакції:

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.; 2) у пункті 10 цифри і слова 01.01.2019 замінено цифрами і словами 01.03.2018. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року, позов задоволено частково. Визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови від 21 лютого 2018 року № 103 в частині внесення змін до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 та пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 неправомірними. Зобов`язано Кабінет Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 стосовно внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб. Постановою Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 826/9052/18 після касаційного перегляду вказані рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишені без змін. За висновком Верховного Суду у цій справі, який викладено у пункті 34 постанови, колегія суддів вважає вірними висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо необхідності зобов`язання Кабінету Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 стосовно внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, а відтак не підлягає застосуванню до спірних відносин пункт 4 в редакції Постанови №

103. Враховуючи вищенаведене, з 01.01.2020 відбулося підвищення розміру винагороди за службу військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб`єкта владних повноважень обов`язку обраховувати ці показники із використанням згідно із Законами № 1928-ІХ, № 2710-ІХ прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а тому наявні підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. Разом з цим відповідачем не заперечується, що грошове забезпечення позивача у спірний період визначалось із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, тобто всупереч вищенаведеним нормам права та висновкам суду апеляційної інстанції. А відтак позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо нарахування та виплати позивачу в належному розмірі грошового забезпечення у період з 24.02.2022 по 13.05.2023 підлягають задоволенню. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.01.2019 № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати останню правову позицію Верховного Суду, яка, в свою чергу, відображена у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 06.11.2023 у справі № 300/1947/22, від 22.11.2023 у справі № 160/8725/21, від 10.01.2024 у справі № 400/3128/23. Так, за останньою правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року. Як установлено частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. Згідно з Рішенням ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання Військову частину НОМЕР_2 перерахувати та виплатити (з урахуванням проведених виплат) ОСОБА_1 грошове забезпечення (в тому числі щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення за 2022 рік) за період з 24.02.2022 по 13.10.2022 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб"; зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити (з урахуванням проведених виплат) ОСОБА_1 грошове забезпечення (в тому числі щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення за 2022, 2023 роки) за період з 14.10.2022 по 13.05.2023 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції відповідно до приписів статті 308 КАС України переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 у справі № 440/13314/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова