Постанова 4824 № 754/18505/25

справа № 754/18505/25 провадження № 22-ц/824/7830/2026 головуючий у суді І інстанції Сенюта В.О. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 травня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Журби С.О., Голуб С.А. за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 грудня 2025 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2025 року позивачка ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулася до Деснянського районного суду міста Києва із позовом до відповідача ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 23 грудня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулася з апеляційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Також просить визнати нові докази, долучені до апеляційної скарги, такими, що не могли бути поданими до суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що 05 жовтня 2023 року Деснянський районний суд м. Києва ухвалив рішення по справі № 754/10416/23, яким вирішив розірвати шлюб між сторонами та стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі у розмірі 15 000,00 грн щомісячно, починаючи з 31 липня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття. При зверненні з позовом про стягнення аліментів у липні 2023 року, Позивачем було обрано вид стягнення саме у твердій грошовій сумі у зв`язку з війною, оскільки на той період не було розуміло чи буде Відповідач мобілізований, чи матиме стабільне та офіційне працевлаштування. Саме тому, на думку Позивача, на час звернення з позовом у 2023 році, стягнення аліментів утвердій грошовій сумі якнайкраще відповідало інтересам спільної з Відповідачем дитини. Зауважує, що розмір аліментів визначався у період, коли дитина була дошкільного віку. Перехід до шкільного віку та саме по собі зростанні дитини зумовлює збільшення витрат на її утримання та виховання. Закономірно збільшуються регулярні витрати на утримання дитини такі як харчування, лікування, сезонний одяг та взуття, харчування в школі, канцелярію, підручники, робочі зошити, шкільну форму, спортивний одяг, позашкільні гуртки, додаткові заняття, цифрові засоби для навчання, логістичні витрати, зростання медичних витрат на медичні огляди та лікування, витрат на оздоровлення, участь у заходах і екскурсіях, а також з урахуванням швидкого темпу зростання цін та права Позивача як стягувача аліментів на зміну способу стягнення аліментів, Позивач звернулась з відповідним позовом до Деснянського районного суду м. Києва. Крім того вказує, що дитина проживає з матір`ю (Позивачем) в орендованій квартирі, орендна вартість якої підвищилась з 01.01.2026 року, що створює додаткове фінансове навантаження на Позивача. Тому, враховуючи наведені обставини, діючи в інтересах дитини, Позивач вважає за необхідне скористатись своїм правом на зміну способу стягнення аліментів з твердої суми на частку від доходу Відповідача. Зазначає, що Відповідач з дати присудження аліментів та по даний час стабільно сплачує суму в розмірі 15 000 грн щомісячно, яка залишається незмінною, що підтверджується квитанцією за грудень 2025 року. Відповідач має офіційне працевлаштування в Офісі Генерального прокурора, де обіймає посаду заступника начальника відділу. Вказане підтверджується даними з Єдиного державного реєстру декларацій. Відповідач має регулярний, стабільний, високий дохід, що підтверджується наданими ним деклараціями, тому має можливість для виконання свого батьківського обов`язку щодо матеріального утримання власної дитини. На думку Позивача, перехід до стягнення аліментів у частці 1/4 від доходу забезпечував би автоматичну прив`язку утримання дитини до реального доходу платника аліментів (Відповідача), справедливий і динамічний механізм, який змінюється разом із доходами відповідача, реалізацію принципу найкращих інтересів дитини, закріпленого у ст. 7 СК України та ст. З Конвенції про права дитини. Вказує, що при розгляді даної справи, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України, якої є два способи стягнення аліментів за рішенням суду, а саме - кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі :а вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Попри це, суд першої інстанції не дослідив матеріальний стан та фактичні доходи Відповідача у їх динаміці та не зіставив їх із реальним аліментним навантаженням, що прямо свідчить про неповноту та формальність правової оцінки матеріального стану платника аліментів. Так, судом не враховано, що відповідач є працездатною, фізично здоровою особою, що здатна забезпечувати належний рівень утримання, як себе, так і малолітньої дитини. Відповідач має офіційне працевлаштування в Офісі Генерального прокурора, де обіймає посаду заступника начальника відділу, має стабільний високий рівень доходу. Суд першої інстанції не надав оцінки тим обставинам, що у Відповідача відсутні інші діти (сім`я), непрацездатних чоловіка, дружини, батьків він не має, інших аліментних зобов`язань та осіб на утриманні не має, натомість придбав нерухоме майно, вартість якого перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи. В матеріалах справи містяться докази, що 07.10.2025 року Відповідач придбав трикімнатну квартиру загальною площею 80,40 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 . Він несе витрати на утримання свого нерухомого майна, а також затрати на його облаштування. Відслідковування за деклараціями Відповідача з боку Позивача, має місце у зв`язку з тим, що Відповідач придбав вищевказану трикімнатну квартиру загальною площею 80,40 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 за спільні кошти подружжя (Позивача та Відповідача), що набуті ними за час шлюбу та на момент розірвання шлюбу знаходились у Відповідача. До покупки вказаної квартири Сторони вели переговори про поділ спільного майна мирним шляхом та погодили наступний механізм, а саме: Позивач знаходить житло, яке відповідає їхнім з дитиною потребам, повідомляє Відповідачу орієнтовну вартість, а він (Відповідач) надає Позивачу належну частину спільних коштів для придбання житла. Упродовж 2025 року жодного разу Відповідач не заперечував існування цієї домовленості та не пропонував іншого способу поділу. Однак, під час наступної зустрічі у серпні 2025 року, Відповідач несподівано заявив, що не має бажання ділити грошові кошти, що набуті сторонами у шлюбі, а також повідомив, що житло для Позивача та дитини «буде лише після того, коли воно з`явиться у нього». Натомість 07.10.2025 року Відповідач придбав трикімнатну квартиру на своє ім`я за спільні кошти колишнього подружжя без здійснення їх поділу після розірвання шлюбу. Звертає увагу Суду на те, що під час підготовки апеляційної скарги Позивачу стало відомо, що Відповідач приховав при розгляді справи ту обставину, що 24.04.2025 року він передав транспортний засіб марки Alfa Romeo Junior 2025 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN код НОМЕР_2 , в заставу AT КБ «Приватбанк» за Договором застави від 24.04.2025 року, серія та номер МС04А100000529, обтяжувач Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк». Сума застави за договором становить 548 713,10 грн. Дані відомості підтверджуються Витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 22.01.2026 року № 31916953. На момент розгляду справи судом першої інстанції відповідна інформація не була відома Позивачу та не могла бути нею використана як доказ, оскільки була отримана лише під час підготовки апеляційної скарги. Так, Позивач випадково дізналась про те, що Відповідач пересувається на автомобілі. Щодо клопотання про долучення нових доказів до суду апеляційної інстанції апелянт посилається на: - копію Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 22.01.2026 року № 31916953; - копію Витягу з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 26.01.2026 вбачається, що дата першої реєстрації 23.04.2025; - роздруківку даних найбільшого в Україні автомобільного інтернет-маркетплейсу AUTO.RIA (Ауто Ріа) щодо вартості автомобілів марки Alfa Romeo Junior 2025 року випуску. Зазначає, що дані документи не могли бути подані до суду першої інстанції у зв`язку з тим, що на момент розгляду справи судом першої інстанції відповідна інформація не була відома Позивачу та не могла бути нею використана як доказ, оскільки була отримана лише під час підготовки апеляційної скарги. Позивач випадково дізналась про те, що Відповідач пересувається на автомобілі. Позивачу достовірно відомо, що раніше Відповідач не мав у власності транспортного засобу. У зв`язку з цим виникла необхідність в додатковому поглибленому аналізі майнового стану Відповідача. Оскільки зазначені докази датовані січнем 2026 року, тобто вже після розгляду справи судом першої інстанції, їх подання до суду першої інстанції було неможливим з причин, що не залежали від Позивача, що відповідає умовам, визначеним частиною другою статті 367 ЦПК України, та є підставою для його прийняття апеляційним судом. Також, апелянт вважає за необхідне долучити копію листа до Відповідача від 23.12.2025 з варіантом поділу спільного майна подружжя, зокрема спільних грошових коштів на підтвердження тих обставин, що 07.10.2025 року Відповідач придбав трикімнатну квартиру на своє ім`я за спільні кошти колишнього подружжя без здійснення їх поділу після розірвання шлюбу. На момент розгляду даної справи в Суді першої інстанції, зазначений документ не міг бути долучений до матеріалів справи, оскільки Позивач звернулась з даним листом до Відповідача вже після розгляду справи судом першої інстанції - 23.12.2025 року. До цього часу, Позивач мала надію, що Відповідач здійснить поділ спільного майна, набутого ними за час шлюбу в добровільному порядку, без судового процесу. Однак, в процесі розгляду справи стало зрозуміло, що Відповідач не має наміру здійснювати поділ майна чесним шляхом, тому Позивач звернулась до нього з даним листом та в подальшому планує ініціювати позов до суду про поділ майна подружжя. Оскільки лист до Відповідача датований 23.12.2025 року, тобто вже після оголошення рішення судом у даній справі, за таких обставин подання цього доказу до суду першої інстанції було неможливим з причин, що не залежали від Позивача, що відповідає умовам, визначеним частиною другою статті 367 ЦПК України, та є підставою для його прийняття апеляційним судом. На думку Позивача, дані обставини є суттєвими та мають значення для справи та прийняття законного та справедливого рішення. Також, просить долучити квитанцію № 2836286096 від 29.12.2025 року про сплату аліментів за грудень 2025 року, на підтвердження того, що з часу присудження аліментів в твердій грошовій сумі та по даний час Відповідач сплачує аліменти в тому ж розмірі. Оскільки квитанція датована 29.12.2025 року, тобто вже після оголошення рішення судом у даній справі, подання зазначеного доказу до Суду першої інстанції було неможливим з причин, що не залежали від Позивача. 08 травня 2026 року до Київського апеляційного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. У судовому засіданні 26 травня 2026 року представник апелянта ОСОБА_3 підтримала доводи апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Щодо доводів апеляційної скарги та поданих до суду апеляційної інстанції нових доказів стосовно належності відповідачу транспортного засобу марки Alfa Romeo Junior 2025 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , відповідач пояснив, що зазначений транспортний засіб йому не належить, а відомості, на які посилається апелянт, стосуються іншої особи - його однофамільця. Представник апелянта погодилася з поясненнями відповідача щодо відсутності належності вказаного транспортного засобу відповідачу та просила не брати до уваги зазначені доводи апеляційної скарги і подані на їх підтвердження докази та залишити їх без розгляду. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає. При ухваленні рішення судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 19.12.2015 по 05.10.2023. У період шлюбу народилася донька ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 05.10.2023 розірвано шлюб між подружжям та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 у твердій грошовій сумі у розмірі 15 000,00 грн щомісячно, починаючи з 31.07.2023 і до досягнення дитиною повноліття. 09.10.2025 ОСОБА_2 набув право власності на квартиру, вартістю 1 913 777, 00 грн про що свідчить повідомлення про суттєві зміни в майновому стані від 16.10.2025 та копія довідки від 07.10.2025. Позивачка, звертаючись до суду із позовом про зміну способу стягнення аліментів, посилається на те, що у відповідача покращився матеріальний стан, про що свідчить купівля ним квартири, відтак просить змінити спосіб стягнення аліментів. Відповідно до рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05.10.2023 розмір аліментів визначено у твердій грошові сумі у розмірі 15000,00 грн, який підлягає стягненню на утримання дитини щомісячно до досягнення нею повноліття. Сторони в судовому засіданні в суді першої інстанції визнали ту обставину, що рішення суду відповідач виконує добровільно, виконавче провадження відсутнє, відтак вказана обставина не підлягає доказуванню згідно ч 1 ст. 82 ЦПК України. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що пред`являючи вимоги про зміну способу стягнення аліментів із твердої грошової суми на частку від заробітку (доходу) платника аліментів, позивачка належним чином не обґрунтувала та не підтвердила належними доказами факт зміни обставин, які мали місце за період з часу видачі рішення суду про стягнення аліментів та станом на час звернення до суду із вказаним позовом. Позивачкою не надано до суду будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про збільшення її витрат на утримання неповнолітньої дитини. Позивачкою лише констатовано, що право вибору способу стягнення аліментів, у твердій сумі або в частині від заробітку (доходу), Закон закріпив виключно за одержувачем аліментів. Як убачається з матеріалів справи, позивачка реалізувала своє право на вибір способу стягнення аліментів, у зв`язку з чим рішенням суду у справі № 754/10416/23 було визначено обраний нею спосіб їх стягнення. Водночас предметом розгляду у цій справі є вимога про зміну способу та розміру стягнення аліментів, що передбачає необхідність доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує можливість такої зміни. Позивачка в позовній заяві не вказала та не надала докази на підтвердження збільшення потреб у розвитку, навчанні та вихованні доньки, що вимагає від неї додаткових фінансових витрат, які б могли бути сприйняті судом як підстава для зміни способу стягнення аліментів. Таким чином, як у позовній заяві позивачки, так і під час судового розгляду справи її представник не довели обставин, визначених ст. 192 СК України, які є підставою для зміни способу стягнення аліментів, визначений за рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 05.10.2023. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до статей 180, 181, 182, 192 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а розмір аліментів, визначений судом, може бути змінений у разі доведеності зміни матеріального або сімейного стану сторін, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них або в інших випадках, передбачених законом. Частиною третьою статті 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2023 року з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання дочки у твердій грошовій сумі у розмірі 15 000 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Сторонами не заперечувалося, що відповідач зазначене рішення суду виконує добровільно та належним чином, заборгованість зі сплати аліментів відсутня. Звертаючись із даним позовом, позивачка посилалася на покращення матеріального стану відповідача, збільшення потреб дитини у зв`язку з досягненням нею шкільного віку, а також на право одержувача аліментів обирати спосіб їх стягнення. Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів істотної зміни обставин, які б у розумінні статті 192 СК України були достатньою правовою підставою для зміни способу стягнення аліментів. Посилання апелянта на те, що дитина досягла шкільного віку та у зв`язку із цим збільшилися витрати на її утримання, саме по собі не є достатнім доказом для зміни способу стягнення аліментів, оскільки такі доводи мають підтверджуватися конкретними доказами фактичного збільшення витрат на дитину, їх розміру, регулярності та співвідношення із вже встановленим розміром аліментів. Однак матеріали справи не містять належних доказів понесення позивачкою додаткових витрат на навчання, лікування, розвиток, оздоровлення чи інші потреби дитини, які б свідчили про недостатність визначеного судом розміру аліментів у сумі 15 000 грн щомісячно. Так само не надано доказів істотного погіршення матеріального стану позивачки або неможливості забезпечення належного утримання дитини за умови отримання встановлених судом аліментів. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач має стабільний дохід, офіційне працевлаштування та працює в Офісі Генерального прокурора, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вказані обставини існували і на час ухвалення рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2023 року, яким визначався розмір аліментів. Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сам по собі факт придбання відповідачем нерухомого майна не є безумовним доказом покращення його матеріального стану у розумінні статті 192 СК України. Матеріалами справи встановлено, що квартира була придбана відповідачем за рахунок раніше накопичених та задекларованих коштів, а доказів отримання відповідачем нового або додаткового джерела доходу позивачкою не надано. Посилання апелянта на те, що квартира придбана за спільні кошти подружжя та може бути об`єктом поділу майна, не стосується предмета даного спору та не впливає на вирішення питання щодо наявності правових підстав для зміни способу стягнення аліментів. Крім того, надані апелянтом нові докази не підтверджують наявності обставин, які б свідчили про недостатність раніше визначеного розміру аліментів для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Посилання апелянта на підвищення орендної плати за житло, у якому проживає позивачка з дитиною, також не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки такі витрати самі по собі не свідчать про необхідність зміни саме способу стягнення аліментів та не підтверджують недостатності вже визначеного судом їх розміру. Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив надані сторонами докази, правильно визначив характер спірних правовідносин, застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, та ухвалив законне й обґрунтоване рішення. Доводи апеляційної скарги зводяться переважно до незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та необхідності переоцінки доказів, однак не містять посилань на обставини, які б свідчили про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Т.О. Писана Судді С.А. Голуб С.О. Журба