Постанова Київський апеляційний суд № 369/12472/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М. № 22-ц/824/6551/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 369/12472/25 16 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Кирилюк Г.М. - Рейнарт І.М. при секретарі - Уляницькій М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» адвоката Бузівської Наталі Миколаївни на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Янченка А.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» про стягнення заборгованості по заробітній платі,- в с т а н о в и в: У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» про стягнення заборгованості по заробітній платі. Позовні вимоги обгрунтовував тим, що він працював в ТОВ «Юні Стоун Плент» з 01.05.2024 року по 03.03.2025 року за сумісництвом на посаді менеджера із збуту. 03.03.2025 року згідно наказу №147-К/ТР його було звільнено із займаної посади за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. В день його звільнення, який він повністю відпрацював на підприємстві, виплата сум заробітної плати та інших сум, що належать йому від підприємства, не була проведена. За час його роботи ТОВ «Юні Стоун Плент» не було виплачено йому заробітну плату у загальному розмірі 91 199,96 грн, що із вирахуванням податків і зборів становить 55 874,60 грн, в тому числі, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 6 757,60 грн. Позивач зазначив, що сума заборгованості підтверджена довідкою про заборгованість із заробітної плати №0000025 від 10.03.2025 року, яка підписана головним бухгалтером ТОВ «Юні Стоун Плент» та довідкою Пенсійного Фонду України за формою ОК-7. Спору щодо суми заборгованості по заробітній платі на день звільнення не було. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України підприємство повинно виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш, як за шість місяців. З урахуванням викладених обставин, позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» на його користь: нараховану, але не виплачену заробітну плату за січень, лютий 2025 року, в тому числі, компенсацію за невикористану відпустку, у загальному розмірі 55 874,60 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2025 року по день постановлення рішення. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 55 874,60 грн без врахування сум податків, зборів і обов`язкових платежів. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 267 405 грн 60 коп, з подальшим утриманням з цієї суми податків, зборів і обов`язкових платежів. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 968 грн 96 коп. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» на користь держави кошти по сплаті судового збору в сумі 1 617 грн 28 коп. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» адвокат Бузівська Наталя Миколаївна подала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2025 рокута ухвалити нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовити. Якщо суд, не буде згоден з доводами відповідача, то сторона відповідача просить суд враховати очевидну неспівмірність заявленої до стягнення сумисереднього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача. Вважаєсправедливим, пропорційим і таким, що відповідає обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, стягнення звідповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення у сумі 5 000,00 грн (враховуючи повне зупинення господарської діяльності відповідача з 01.04.2025). Якщо суд не буде згодний з наведеною вище позицією відповідача, то у такому випадку сторона відповідача просить суд відстрочити виконання судового рішення у справі № 369/12472/25на шість місяців з дня його винесення. В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з`ясував усіх обставин, на які сторони посилались в обгрунтування своїх вимог та заперечень. Зазначає, що суд першої інстанції повинен був перевірити і встановити дійсний розмір суми заробітної плати, яку відповідач повинен сплатити позивачу на час прийняття судом рішення по справі, а також дійсне існування/або відсутність зазначеної суми заборгованості. При цьому, надана позивачем довідка про розмір заборгованості підтверджує лише ту обставину, що вказана у ній сума 55 874,00 грн - це сума заборгованості відповідача по невиплачені позивачу заробітній платі, яка існувала лише на момент його позивача. В той же час, доказів того, який саме розмір заборгованості по невиплаченій йому заробітної платі був на момент розгляду даної справи, позивач суду не надав. В свою чергу відповідач, при повному зупиненні його господарської діяльності, також не може надати відповідні дані, зокрема, і ті, які можуть свідчить про повне погашення боргу. На підставі вищенаведеного, сторона відповідача вважає, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по невиплаченій заробітній платі за січень, лютий 2025 року, в тому числі, компенсації за невикористану відпустку, у загальному розмірі 55 874,60 грн, у зв`язку з недоведеністю позивачем обставин виникнення та розміру заборгованості по заробітній платі. Оскільки відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої, але не виплаченоїзаробітної плати, то відповідно, відсутні і правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. До того ж, стягнута з відповідача на користь позивача сума середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні за 6 місяців у розмірі 267 405,60 грн, виходячи із розміру щоденної середньої заробітної плати 2 025,80 грн, є очевидно непропорційним наслідком вчиненого правопорушення та несправедливою щодо роботодавця. Сторона відповідача вважає, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідає обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним виплати позивачу належних йому при звільненні виплат є сума 5 000 грн. Також, суд першої інстанції не надав правової оцінки доводам відповідача та наданим доказам, не розглянув клопотання відповідача про надання йому відстрочки виконання рішення строком на 6 місяців, оскільки саме повне зупинення виробничого процесу відповідача на підставі наказу від 01.04.2025 року, накладені арешти і є саме тими обставинами, які дають відповідачу право на відстрочку виконання рішення у даній справі. У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу ТОВ «Юні Стоун Плент» без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі № 369/12472/25 від 02.12.2025 року- без змін. Розгляд апеляційной скарги провести без його участі. Зазначає, що суд першої інастнції дійшов обгрунтованого висновку про доведеність факту наявності заборгованості відповідача щодо виплати позивачу нарахованої заробітної плати при звільненні. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на недоведеність позивачем обставин та розміру заробітної плати через те, що відповідач нібито не може перевірити наявність такої заборгованості через зупинку його господарської діяльності та арешт майна, корпоративних прав, тощо, вважає безпідставним, оскільки зупинення господарської діяльності, з якої би підстави воно не булоб вчинене, не позбавляє відповідача права володіти інформацією (даними бухгалтерського обліку) щодо нарахованої та виплаченої заробітної плати працівникам товариства та, відповідно, надання суду доказів на підтвердження своєї позиції. Заявлене відповідачем клопотання щодо зменшення суми стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач вважає необгрунтованим, при цьому будь-яке зменшення сум відшкодування було б край несправедливим, оскільки заборгованість по заробітній платі виникла за 3 місяці - з січня по березень 2025 року. На даний час порушення права позивача щодо належної оплати праці триває понад рік. За цей час відповідач не вжив жодної дії щодо хоча б часткового погашення наявної заборгованості. Натомість, повна зупинка діяльності та відсутність грошових коштів у відповідача спростовується, зокрема тим, що відповідач «знаходить» кошти на оплату судових витрат як по цій справі, так і по десяткам інших справ, в тому числі, на оплату правової допомоги численних адвокатів, що залучаються відповідачем до розгляду таких справ. Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення у справі позивач зазначає, що відповідачем не доведено, як арешт рухомого та нерухомого майна, а також корпоративних прав та передача їх в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, вплинули на доступ до кабінету платника податків і зборів, а також до банківських рахунків для проведення операцій з виплати заробітної плати найманим працівникам. В судове засідання апеляційного суду представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» адвокат Бузівська Наталя Миколаївна повністю підтримала доводи апеляційної скарги та просила скаргу задовольнити. Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з?явився, про день та час розгляду справи судом апеляційної інстанції повідомлений у встановленому законом порядку, подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив розглядати справу у його відсутності. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає можливим розгляд справи у відсутності позивача. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скаргита відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював в ТОВ «Юні Стоун Плент» з 01.05.2024 року по 03.03.2025 року за сумісництвом на посаді менеджера із збуту. 03.03.2025 року його було звільнено із займаної посади за власним бажанням за ст.38 КЗпП України на підставі наказу №147-К/ТР від 03.03.2025 року. Згідно копії довідки ТОВ «Юні Стоун Плент» про заборгованість по виплаті заробітної плати №00000025 від 10.03.2025 року загальна сума невиплаченої ОСОБА_1 заробітної плати становить 91 199 грн 96 коп, що із вирахуванням податків і зборів становить 55 874 грн 60 коп. Згідно копії довідки про доходи №00000072 від 31.03.2025 року, загальна сума доходу за період січень-лютий 2025 року становить 81 032 грн 17 коп, середньоденна заробітна плата складає 2025 грн 80 коп. Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (форма ОК-7), ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем, також вказаними відомостями підтверджується розмір фактичного заробітку (доходу) позивача та сплата страхових внесків. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» про стягнення заборгованості по заробітній платі, суд першої інстанції посилався на те, що з досліджених письмових доказів судом встановлено, що при вивільненні позивача відповідач не провів з ним всіх необхідних розрахунків. З огляду на зазначене, суд першої інстанції прийняв рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку, а саме: з 04.03.2025 року по 03.09.2025 року (останній день шестимісячного строку), що складає 132 робочих дні (березень 2025 року - 20, квітень 2025 року - 22, травень 2025 року- 22, червень 2025 року - 21, липень 2025 року - 23, серпень 2025 року - 21, вересень 2025 року - 3). Оскільки позивач був звільнений 03 березня 2025 року, то суд, при нарахуванні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходить з виплат, які нараховані позивачу за січень, лютий 2025 року. Згідно копії довідки про доходи № 00000072 від 31.03.2025 року,загальна сума доходу позивача за період січень, лютий 2025 року становить 81 032 грн 17 коп (за січень 2025 року - 29084 грн 17 коп, за лютий 2025 року 51 948 грн 00 коп), середньоденна заробітна плата складає 2025 грн 80 коп, середньомісячна заробітна плата складає 40 516 грн 09 коп, відпрацьовано 40 днів. Розрахунок середньоденної заробітної плати позивача перевірений судом шляхом ділення загальної суми доходу за період січень, лютий 2025 року на кількість відпрацьованих робочих днів. На підставі викладеного, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 267 405 грн 60 коп (2025 грн 80 коп х 132 робочих днів = 267 405 грн 60 коп). Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 03 березня 2025 року в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 267 405 грн 60 коп, не відповідає. Частинами першою, четвертою та п`ятою статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпПУкраїни. Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат. Одночасно звертає на себе увагу той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується, за винятком виплат, передбачених законодавством,зокрема, у випадку простою. Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.10.2019 року у справі № 243/2071/18, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.10.2022 року у справі № 905/857/19. Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц). Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини). Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини третьої статті 94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами. Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.1996 року, ратифікованої Законом України від 14.09.2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри». Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права. Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим доказам, дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач належними та допустимими доказами не спростував доводів позивача про те, що в день звільнення позивача 03.03.2025 року ТОВ «Юні Стоун Плент»не виплатила позивачу нараховану йому заборгованість по заробітній платі за січень, лютий 2025 року в розмірі 55874,60 грн без врахування сум податків, зборів і обов`язкових платежів. Врахувавши надані позивачем та відповідачем докази, суд першої інстанції правильно застосував положення статтей 36, 116 КЗпП України та дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ТОВ «Юні Стоун Плент» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі в розмірі 55 874,60 грн без врахування сум податків, зборів і обов`язкових платежів за січень, лютий 2025 року. Доводи апеляційної скарги про те, що надана позивачем довідка про розмір заборгованості підтверджує лише ту обставину, що вказана у ній сума 55 874,00 грн - це сума заборгованості по заробітній платіпозивача, яка існувала лише на момент його звільнення, в той час як доказів того, який саме був розмір заробітної плати позивача на момент розгляду даної справи, позивач суду не надав, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне. З наявної в матеріалах справи довідки ТОВ «Юні Стоун Плент» про заборгованість по виплаті заробітної плати №00000025 від 10.03.2025 року вбачається, що загальна сума невиплаченої позивачу заробітної плати становить 91 199 грн 96 коп, що із вирахуванням податків і зборів становить 55 874 грн 60 коп. Вказана довідка підписана посадовою особою ТОВ «Юні Стоун Плент»та містить відбиток печатки відповідача. Відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу, з якого достеменно можливо було б встановити, що довідка ТОВ «Юні Стоун Плент» про заборгованість відповідача по виплаті заробітної плати позивачу №00000025 від 10.03.2025 є недійсною. З Реєстру застрахованих осіб ДРЗОДСС (форма ОК-7), сформованого Пенсійним фондом України на підставі даних, які подавав відповідач у своїй звітності, вбачається нарахування позивачу заробітної плати за січень, лютий 2025 року. Апелянтом не надано жодного доказу ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції, з якого достеменно можливо було б встановити виплату відповідачем позивачу заборгованості по заробітній платі за січень, лютий 2025 року. Таким чином, суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку про доведеність факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем по заробітній платі за січень, лютий 2025 року та її розмір. Відтак, в цій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2025 року підлягає залишенню без змін. Поряд з цим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до необгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для зменшення заявленої до стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача у розмірі 267 405 грн 60 коп, з огляду на наступне. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Певні намагання віднайти такий баланс простежуються у судових рішеннях Верховного Суду України (зокрема, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16), окремі з яких згадані Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду в ухвалі про передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Приймаючи рішення про необхідність розгляду справи № 761/9584/15-ц Великою Палатою Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив про необхідність відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16. Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16). Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум, тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте, метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто, без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 рокуу справі № 761/9584/15-ц прийшла до висновку що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Враховуючи ту обставину, що на підставі наказу від 01.04.2025 року ТОВ «Юні Стоун Плент» повністю зупинено виробничий процес; ухвалою Печерського районного суду м.Києва у справі №757/53858/24-к від 16.11.2024 року накладено арешт із забороною користування транспортними засобами та банківські рахунки ТОВ «Юні Стоун Плент»; ухвалою Печерського районного суду м.Києва у справі №757/6047/25-к від 07.02.2025 року накладено арешт із забороною користування на нерухоме майно (у тому числі на земельні ділянки) та транспортні засоби ТОВ «Юні Стоун Плент»; ухвалою Печерського районного суду м.Києва у справі №757/60048/24-к від 28.01.2025 року накладено арешт із забороною користування на нерухоме майно (навантажувачі, бурові установки, ексватори, самоскиди тощо), що належать ТОВ «Юні Стоун Плент»; ухвалою Печерського районного суду м.Києва у справі №757/8747/25-к від 05.03.2025 року усе майно ТОВ «Юні Стоун Плент» передано в управління Національному агенству України з питань виявленння, розшуку та управління активами, а матеріали справи не містять жодного доказу скасування вказаних ухвал та відновлення господарської дільності ТОВ «Юні Стоун Плент», колегія суддів приходить до висновку за можливе та необхідне зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнутого з відповідача на користь позивача, з 267 405 грн 60 коп до 60 000,00 грн, та вважає такий розмір цілком достатнім для компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, беручи до уваги те, що стягнення середнього заробітку у такому розмірі є пропорційним наслідкам правопорушення. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно ч. 4 ст.376 цього Кодексу, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зміні в цій частині шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 60 000,00 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів. Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» адвоката Бузівської Наталі Миколаївни, колегія суддів приходить до висновку про необхіність змінити розподіл судових витрат у даній справі та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 600,06 грн, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» в дохід держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн. Також, необхідно стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 600,00 грн та стягнути з Державного бюджету України, в порядку компенсації за рахунок держави, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1921,58 грн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент». Керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст.47, 93, 94, 97, 116, 117 КЗпП, ст.ст. 3, 9, 13 ЦК України, ст.ст. 1, 15 Закону України « Про оплату праці», ст.ст. 81, 89, 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» адвоката Бузівської Наталі Миколаївни задовольнити частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2025 року в частині задоволених вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненніі в частині розподілу судових витрат змінити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» (адреса: 49051, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Журналістів, буд. 9Д, ЄДРПОУ 45234489) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 60 000,00 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів. Стягнутиз Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» (адреса: 49051, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Журналістів, буд. 9Д, ЄДРПОУ 45234489) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за подання позовної заявиу розмірі 600,06 грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» (адреса: 49051, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Журналістів, буд. 9Д, ЄДРПОУ 45234489) в дохід держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн. В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2025 рокузалишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» (адреса: 49051, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Журналістів, буд. 9Д, ЄДРПОУ 45234489) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 600,00 грн. Стягнути з Державного бюджету України, в порядку компенсації за рахунок держави, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1921,58 грн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» (адреса: 49051, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Журналістів, буд. 9Д, ЄДРПОУ 45234489). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: Судді: